Главная
Бізнес на повідку. Чому перевіряючих більше, ніж клієнтів
Україна, 2015 рік. Аварія на нафтобазі мережі автозаправних комплексів БРСМ під Васильковим.
Трохи більше трьох десятків кілометрів до столиці - мегаполіса з п'ятимільйонним населенням та ще двома мільйонами у містах-сателітах.
Один вибух за іншим. У повітря здіймаються тонни продуктів згоряння із жорстким канцерогенним вмістом.
Це справжнє лихо для екосистеми центрального регіону, яке даватиметься взнаки ще десятки років.
Так, це підпал і спланована диверсія, але варто замислитися про її причини.
Йдеться про об'єкт, який роками слугував сховищем контрафактної продукції та джерелом мільярдних корупційний оборудок.
Це можна було виявити в процесі планової інспекції, якби закон про держконтроль виконувався не в ручному режимі, а за чітко стандартизованим сценарієм.
Якби органи держнагляду заздалегідь кваліфікували об'єкт з таким високим ризиковим навантаженням відповідним чином, а хвиля перевірок відбувалася протягом всіх десяти років функціонування нафтобази, а не лише постфактум, можна було б уникнути такої масштабної трагедії з людськими втратами.
Це приблизно те саме, що пацієнтові з інфарктом замість реанімації лікарі прописуватимуть профілактичні пігулки та водні процедури. Будь-яка комісія з лікарської етики позбавить таких терапевтів ліцензії.
В органах держконтролю відбувається те саме. Перевірки здійснюються не для уникнення непоправних наслідків, а тоді, коли все найтрагічніше вже відбулося, і треба якнайшвидше вказати на винного. Жодного стосунку до системи державного нагляду в правовому сенсі це не має. Це корупція та безкарна непрофесійність.
Одним кроком приборкати корупцію важко, особливо якщо вона стала системою відносин між державою та приватним сектором економіки. Однак позбавити цю корупцію ключових важелів цілком можливо через вдосконалення законодавства.
Йдеться про закон «Про основні засади державного нагляду у сфері господарської діяльності». Зміни до нього містять законопроекти №2531а, №2418а та №2422а.
Розробили ці ініціативи Мінекономіки, Державна регуляторна служба, експерти програми USAID «Лідерство в економічному врядуванні» та комітет Верховної Ради з питань промислової політики та підприємництва, ініціатор - Сергій Кіраль. Відтак до підготовки до другого читання акта долучилися експерти EasyBusiness.
Усі ми, попри різницю в підходах, переслідуємо одну мету: створити в Україні кращі умови для розвитку бізнесу та унеможливити безконтрольне втручання держави в операційну діяльність приватного сектора економіки. А отже - максимізувати інвестиційну привабливість країни.
Є кілька дражливих питань, які принципово не влаштовують усіх нас. Приміром, непрозорість вибору об'єктів контролю та ігнорування органами держнагляду базової методології перевірок. Досі чимало процесів в органах контролю, а їх у нас 60, відбуваються для «галочки» - кількість заради звітності, а не заради ефекту.
З 2013 року була запроваджена методика розробки критеріїв оцінки ризику. Ясна річ, що перевірка ІТ-офісу та об'єкта громадського харчування чи нафтобази повинна відбуватися з урахуванням різних критеріїв ризику. Перевіряти їх повинні лише ті органи, до компетенції яких належить контроль безпеки та якості.
Натомість, як показав аудит, лише третина контролерів керується цією методикою. Дві третини виходять з неписаних правил, бо це канал корупційних надходжень.
На один плановий контроль припадає три-чотири позапланові перевірки. Хто і для чого складає такі плани, не зрозуміло. Вочевидь, питання компетенції контролерів та жорсткого санкціонування їх відповідальності повинне стати першочерговим.
Інакше бізнес, який і так втрачає ліквідність, втратить останню мотивацію для свого існування, адже в країні для цього не створені елементарні правові умови. Наведу лише один випадок такої невідповідності, про який розповів мені колега.
Це було креативне кафе з коворкінгом, де я свого часу прослухав кілька вельми корисних лекцій. Там обговорювалися ідеї, презентувалися значущі суспільні проекти, відбувалися зустрічі з митцями та бізнес-стартаперами.
Власник кафе не розглядав цей бізнес як основний, радше як місце втілення власних бізнес-фантазій. Проте на певному етапі ці фантазії стали обходитися йому надто коштовно.
Пожежники, податківці, інспекція з контролю за цінами та санепідемстанція були найчастішими «відвідувачами» його воркшопів. Через це його бухгалтер і юрист дедалі частіше працювали понаднормово.
Замість того, щоб перейматися розвитком маркетингу, він і сам витрачав чимало часу на чергову делегацію однієї з трьох десятків контролюючих інстанцій. Завершилося це сумно: протримавшись півтора року, кафе було закрите, а приміщення здане в оренду. Мовляв, так спокійніше.
Це не поодинокий, хоча й типовий приклад того, як система здатна прибрати активного підприємця з ринку, надломити найкреативніших представників соціуму, дотискаючи їх адміністративними методами, провокуючи до побутової корупції.
Змінити систему завжди непросто. Це тривалий процес, що потребує системних кроків та радикальних законодавчих змін. Усі розвинуті країни свого часу проходили через карколомну процедуру реформування своїх систем контролю.
З церберів-наглядачів їх поетапно перетворювали на захисників споживачів та партнерів бізнесу, орієнтованих, зокрема, на дорадчі функції бізнесу.
Візьмімо хоча б найближчих сусідів. У Латвії процес почали зі скорочення кількості та тривалості перевірок. Це одразу позначилося на покращенні індексу сприйняття корупції країни за версією Transparency International.
У Боснії та Герцеговині вдалися до ще радикальніших заходів, скоротивши тривалість перевірок одного бізнес-суб'єкта у кілька разів.
З 65% до 25% зменшили частку підприємців, що підлягали перевірці принаймні три рази на рік. Лише 20% перевірок було дозволено проводити позапланово, і ця частка щороку скорочуються до мінімуму.
Годі й казати, що така санація контролюючих функцій призвела до значної економії державних витрат. Головне - знизилися ризики для бізнесу.
В Україні все інакше. До 2013 року частка позапланових перевірок у нас коливалася від 72% до 83%. Найбільше їх провели Державна санітарна епідеміологічна служба України та Пенсійний фонд України.
У наших інспекторів досі відсутній уніфікований підхід до оформлення результатів перевірок. Перевищення повноважень не фіксуються, за вихід за межі компетенції і недотримання методології закон не передбачає жодних санкцій.
Реєстрація перевірок відбувається нерегулярно, через що зловживання часто важко встановити документально. Тим більше, що закон «Про основні засади державного нагляду» чітко не визначає відповідальності представників держорганів за порушення порядку проведення перевірок.
Від такого стану речей на пострадянському просторі вирішили відмовитися не лише в країнах Балтії. У Казахстані максимальна сума штрафу за заподіяну бізнесу шкоду становить 810 дол, у Білорусі - 575 дол, в Узбекистані - 350 дол.
У Молдові перевірки, проведені з порушенням порядку, визнаються неправомірними, а представники контролюючих органів, що припустилися порушень, можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності.
В Україні ж методика визначення критеріїв ризику та обов'язковість складання уніфікованих актів досі не затверджена на законодавчому рівні. Завдяки ініціативі Державної регуляторної служби така методика існує, але як закон - ні, і це значно розширює поле для зловживань, особливо на периферії.
Наявна система держконтролю налічує 60 центральних органів виконавчої влади, які мають право здійснювати контролюючі функції. У Латвії таких - 16, у Вірменії - 19, у Грузії до 2011 року їх було 20. Така велика кількість органів контролю в Україні призводить до дублювання їх функції та незлагодженості між собою.
Приміром, у сфері використання та охорони вод і відтворення водних ресурсів державний нагляд з абсолютно ідентичним функціоналом виконують і Міністерство екології та природних ресурсів, і Державна екологічна інспекція.
У сфері геології та використання надр - Міністерство екології та природних ресурсів і Державна служба геології та надр України. Такі приклади численні, а результат один: адміністративний тиск на бізнес та спокуса корумпувати чиновника, щоб не завдавати бізнесові операційних збитків.
Світовий банк свого часу проводив ґрунтовне дослідження негативного впливу контролюючих структур на ліквідність бізнесу в Україні. Виявилося, що у 2010 році медіанний показник витрат кожного перевіреного підприємства становив 520 дол.
Це штрафи, адміністративні та корупційні видатки. Найбільш витратними були перевірки податкових органів, на них підприємства витрачали по 642 дол. Кожне перевірене підприємство витрачало в середньому 320 дол на оплату робочого часу працівників, залучених до супроводження роботи інспекторів.
Таким чином, в середньому кожне українське підприємство зазнало 840 дол втрат, не пов'язаних з виробництвом продукції або послуг. 74% українських компаній у даний період перебувало під заходами контролю. Загалом у 2010 році це коштувало приватному сектору України близько 400 млн дол.
З того часу цифри могли змінитися через девальвацію гривні та скорочення реального сектора економіки, але проблеми лишилися ті самі. Вирішувати їх доведеться шляхом прийняття низки системних змін до закону «Про основні засади державного нагляду у сфері господарської діяльності».
Замість планування перевірок на квартал пропонується запровадити планування на рік з публічним оголошенням графіка та пріоритизації перевірок за критеріями ризиковості суб'єкта підприємництва. Компетенція контролюючих органів мусить мати чітке розмежування повноважень, а обов'язки інспекторів слід деталізувати.
Треба створити публічний електронний реєстр діяльності органів держконтролю.
На єдиному порталі повинні бути відображені річні графіки роботи інспекторів за галузями та суб'єктами господарювання. В «особистому кабінеті» суб'єктів підприємництва повинна бути вся інформація щодо перевірок, статуси та акти перевірок, приписи, інформація щодо накладення санкцій.
Прозорість та загальна доступність інформації про державний контроль бізнесу, а також забезпечення «зворотного зв'язку» - засадничі елементи розвинутої демократії у сучасному бізнес-орієнтованому світі.
Даний пакет змін - це перша стадія системної реформи державного нагляду і контролю. Це поштовх і можливість для реалізації подальших кроків щодо приведення регуляторної бази до світового рівня.
Це лише початок тривалої, виснажливої, але системної праці з реформування та дерегуляції. Це спроба відламати у «цербера» принаймні його «пазури». Далі буде.
- Информация о материале
Бизнес в «паутине»: украинские предприниматели попались в сети дропшиппинга
2016 г. ознаменовался новой волной закрытия торговых точек, бутиков и магазинов.
Эта тенденция продолжается уже не первый год. В прошлом году только в столице прекратила свою деятельность не одна тысяча субъектов хозяйствования. Чем занимаются вчерашние предприниматели?
Оказывается, они обживаются на новом месте — в Интернете, причем не спешат открывать какие-либо интернет-магазины, а внедряются в «социальные сети»…
Интересные результаты исследований опубликовал Международный центр интернет-торговли Allbiz. Они красноречиво свидетельствуют об использовании сетей малым и средним бизнесом. Так, 78% предпринимателей малого бизнеса считают соцсети эффективным каналом привлечения клиентов, а у 50% компаний уже есть собственные страницы.
Треть участников опроса используют соцсети для повышения узнаваемости своего товара среди потенциальных клиентов, 28% — для общения с клиентами, и столько же уверены, что получают новый канал продаж. А 7% предпринимателей считают, что с помощью социальных сетей смогут заинтересовать клиентов сделать новые покупки…
Социальные сети создавались не для торговли, их позиционировали как средство общения. Поэтому при их возникновении торговый функционал не был предусмотрен.
Однако сегодня «ВКонтакте», Facebook и другие крупные социальные сети практически не воспрещают торговать на своих страницах.
Все начиналось с рекомендаций и отзывов покупателей, а сегодня в сетях появились и полноценные магазины.
Закрыв торговую точку из-за непомерных налогов и кризиса, украинские предприниматели начинают сбывать оставшийся товар через соцсети, осваивая непривычный специфический сетевой маркетинг.
Кто-то делает это на своей странице, кто-то создает группу (а на деле самый настоящий магазин), и пробует те или иные методы торговли.
Подобная электронная коммерция появилась в Европе и США значительно раньше, чем в нашей стране. И за рубежом давно уже дали название схеме, по которой сейчас пытаются работать украинские бизнесмены — «дропшиппинг», отношения между производителем продукции, дилером и покупателем.
Однако у нас в этой цепочке место производителя (их в Украине очень мало), заняли оптовики. Они не только имеют свои страницы и группы в соцсетях, но и сотрудничают с массой дилеров. Есть еще одна особенность: в европейских странах продавец отдает товар со скидкой, а дилер продает по розничным ценам и забирает разницу.
У нас поставщики-оптовики продают товары на своих страницах по дилерской цене. Посредники лихорадочно ищут страницы и группы поставщиков, где товар хоть немного дешевле, чтобы перепродать с наибольшей выгодой.
Для подобной деятельности не нужен первоначальный капитал — посредник оплачивает товар после его оплаты покупателем. Нет необходимости в упаковке и пересылке — все это делает оптовик. По сути, это деятельность рекламного агента на площадках социальных платформ.
Разместив на своей странице или в группе альбомы с образцами товаров, новоявленные интернет-коммерсанты принимают заказы у клиентов, затем следует оплата: в Украине — прямо на карточку любого банка, из другой страны — с помощью различных платежных систем. Все основано на доверии покупателя — предоплата 100%. Далее, посредник забирает свои комиссионные и перечисляет таким же путем основную сумму оптовику, который и отправляет товар покупателю — в Украине «Новой почтой», за рубеж — курьерской доставкой.
Нет арендной платы, налогов, необходимости набирать сотрудников, в основном такие посредники ведут свой бизнес самостоятельно, сутками не выходя из Интернета.
Тот, кто размахнулся на большой товарооборот, нанимает студентов и домохозяек, получающих символическую плату за титаническую работу по размещению альбомов в сети. Обычно это один-два сотрудника, которых устраивает подобная работа из-за «домашнего» рода деятельности и возможности купить недорогие вещи.
Однако даже колоссальное число предложений — не гарантия успеха. Многие вчерашние предприниматели не понимают, что у «паутины» своя специфика и законы выживания.
Чтобы к тебе приходили покупать, недостаточно разместить 50 000 моделей (это в сетях сплошь и рядом), нужно заявить о себе как о личности, рассказать о своих хобби, интересах, правильно подобрать стиль общения с целевой аудиторией, сделать соответствующий дизайн.
— Сегодня подавляющее большинство таких сетевых продавцов ориентировано на молодежную аудиторию, — комментирует хозяйка сетевого магазина одежды Светлана Резник. — Например, «ВКонтакте» из 50 млн пользователей, указавших свой возраст, только 32 млн старше 21 года, следовательно, 18 млн — совсем юные. В условиях финансового кризиса родители стараются сэкономить на себе, а детям не отказывают. Поэтому покупает в основном именно молодежь. Но и тут надо придумать что-то оригинальное: продавать однообразный китайский товар в сетях не модно. Есть шанс раскрутиться, торгуя вещами модных брендов, малоизвестных талантливых дизайнеров, а также известных торговых марок, не открывших пока свое представительство в Украине…
Попадая на страницы таких сетевых мини-бутиков, просто диву даешься ухищрениям их хозяев.
Так, хозяйка магазина женской одежды называет своих клиенток исключительно «кошечки мои», все общение происходит в ласкательной форме: «платьица», «свитерочки», «юбочки»…
Записи администратора пестрят слащавыми смайликами, сердечками, поцелуйчиками. Невольно задаешься вопросом: кто эти «кисоньки», неужели они еще не вымерли в наше военное время и где берут средства на приобретение совершенно неприменимых в нашей жизни вечерних платьев?
Продавцы пользуются любыми приманками, например, фотографиями застрявших в сугробах фургонов (якобы с товаром), которые пытаются пробиться к покупателю. Объявляются акции и скидки, в ход идут прочие приемы, позаимствованные у существующих торговых сетей.
Самое поразительное, что ни налоговые службы, ни кто-либо другой не обращают внимания на этот интернациональный бизнес.
Государство может вводить какие угодно ограничения на торговлю иностранным товаром, но для хозяек таких виртуальных бутиков закон не писан: товар доставляется в ту же Россию в течение 3—4 дней. Этим занимаются курьеры, для которых нет преград. Да никто этого, собственно, и не скрывает.
Что касается администрации соцсетей, парадокс: в их собственных правилах подчеркнуто запрещено использование площадок в коммерческих целях. В соглашении того же «ВКонтакте» указано:
«5.11. После регистрации Пользователь получает право самостоятельно в личных некоммерческих целях создавать, использовать и определять содержание собственной персональной страницы…»
Вместе с тем, буквально рядом написано:
«5.13. Создание и использование Сообществ.
5.13.1. Пользователь вправе создавать группы, официальные страницы и встречи (далее — Сообщества) для целей продвижения коммерческих, политических, благотворительных и иных некоммерческих организаций, брендов, товаров, работ и услуг, а также различных мероприятий (далее — Объекты продвижения)».
Получается, заниматься бизнесом на своей странице не дозволено, а в группе — можно?
В целом, администрация сетей закрывает глаза на деятельность пользователей в области дропшиппинга — максимально нарушителя могут «забанить» на какое-то время.
Впрочем, не во всех странах для пользователей соцсетей такое раздолье: например, в Беларуси торговля в соцсетях карается законом.
Попавшихся на горячем привлекают к административной ответственности, штрафуют, с них взыскивают полученный доход и конфискуют предметы правонарушения (товар).
Незарегистрированная в установленном законодательством порядке деятельность считается в Беларуси незаконной предпринимательской, а это уже нарушение закона (ст. 22 Гражданского кодекса).
Для острастки есть пример: при проведении контрольных мероприятий работниками инспекции Министерства по налогам и сборам Республики Беларусь была привлечена к административной ответственности девушка, продававшая одежду через сайт «Одноклассники». Согласно
статье закона, за нарушение виновная заплатила штраф в размере 2 500 000 белорусских рублей.
Не обошла стороной проблема торговли в соцсетях и Казахстан: там в обсуждение этого наболевшего вопроса включились руководители различных ведомств.
Глава комитета государственных доходов Даулет Ергожин сообщил, что служба экономических расследований ведомства анализирует деятельность всех предпринимателей, продающих товары через Facebook или Instagram.
Президент Ассоциации казахстанского интернет-бизнеса и мобильной коммерции Константин Горожанкин считает, что лица, владеющие аккаунтами в соцсетях, и ведущие через них торговлю, представляют незначительную часть общего казахстанского рынка. По его мнению, будущее для этой торговли — переход в нормальные интернет-магазины.
Запугивать предпринимателей, пытающихся выжить в социальных сетях — неблагодарное дело. Спрос рождает предложение. Цены на товары, продающиеся в Интернете, намного ниже, чем в реальных магазинах, потому что в них не заложена стоимость аренды, заработная плата сотрудников и многое другое. Например, женский свитер в бутике стоит 800 грн, в Интернете — 400—500.
И пока эта тенденция сохраняется, покупатель всегда будет искать товары в сети, а торговцы — новые ниши для выживания.
Со временем, встав на ноги и пережив тяжелые времена, большинство этих продавцов откроют полноценные интернет-магазины и начнут платить налоги. Многие уже сейчас параллельно торгуют в интернет-магазинах и социальных сетях.
А чтобы предприниматели не попадали в паутину нелегальной торговли, давно пора адаптировать налоговое законодательство к реалиям жизни…
- Информация о материале
Чиновників Райніна підозрюють у підробці документів заради отримання 2 мільйонів енергетиком Ложкіна
Харківські правоохоронці розслідують кримінальне провадження стосовно внесення службовими особами департаменту капітального будівництва Харківської облдержадміністрації недостовірних даних до актів виконаних робіт на суму 1,83 млн грн.
Про це йдеться в ухвалі Київського районного суду від 28 січня 2016 року.
Правоохоронці вважають, що службові особи Департаменту капітального будівництва ОДА у змові зі посадовцями ТОВ «Центр Енергобуд», та зловживаючи службовим становищем, 12 жовтня 2015 року уклали договір щодо будівництва свердловини на підземному водозаборі в м. Люботин, умови якого не були виконані. Попри це, відповідальні особи департаменту підписали всі необхідні акти виконаних робіт.
Суд дозволив правоохоронцям отримати копії документів, які стосуються цих робіт та знаходяться у департаменті капітального будівництва ХОДА.
За даними «Вісника державних закупівель», вартість угоди департаменту капітального будівництва Харківської ОДА та з ТОВ «Центр Енергобуд» на будівництво свердловини в місті Люботин складала 1,83 млн грн. За даними Офіційного порталу публічних фінансів України «Є-дата», у листопаді-грудні 2015 року Департамент повністю розрахувався з ТОВ «Центр Енергобуд» за ці роботи.
15 січня 2016 року віце-губернатор Харківської області Євгеній Шахненко заявив, що роботи будуть завершені до 1 лютого. Але на 1 лютого інформації щодо завершення цього будівництва не було.
ТОВ «Центр Енергобуд» належить Андрію Ткаченко. В літку 2014 року він став членом Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП). ЗМІ стверджують, що до комісії він потрапив по квоті голови Адміністрації президента Бориса Ложкіна.
Також у грудні 2015 року ТОВ «Центр Енергобуд» отримало 0,8 млн грн. на придбання матеріалів для реконструкції Малоданилівських очисних споруд. Зараз правоохоронці розслідують кримінальну справу щодо розкрадання коштів на цьому об’єкті керівництвом ТОВ «Спецводстрой», фактичним керівником якого раніше був Микола Кожанов і який у вересні 2015 року отримав кошти за розробку проекту реконструкції свердловини в Люботині.
Харківську ОДА з лютого 2015 року очолює Ігор Райнін. До того він працював в Адміністрації президента, а по призначенні губернатором також став радником Бориса Ложкіна по регіональній політиці. Також Райнін раніше був помічником нардепа Арсена Авакова, який нині очолює МВС.
- Информация о материале
Эка Згуладзе: «Я хочу попросить о чем-то очень странном – не доверяйте нам»
В Киеве прошла совместная коллегия МВД и Минюста, на которой выступила заместитель министра внутренних дел Эка Згуладзе. Идеолог создания новой полиции рассказала о том, что не бывает отдельных успешных реформ, если в остальном все плохо, предупредила, что полицию и МВД ждет жесткая экономия, а также рассказала о примере Госслужбы по чрезвычайным ситуациям как образце государственного мышления. Platfor.ma записала самое интересное.
Я хочу использовать этот формат, чтобы с помощью телекамер больше поговорить с людьми и сотрудниками полиции. Да, мы регулярно проводим встречи внутри министерства, но, возможно, там мы больше варимся в рутине и занимаемся насущными проблемами. А я бы хотела больше акцентировать внимание на некоторых вещах, которые важны лично для меня и для команды, которую я представляю.
Реформы институтов – это не бесповоротный процесс. Если мы останавливаемся, то сразу катимся назад. Это не статичная картина, какой бы красивой она ни казалась. Все должно двигаться – как велосипед. При этом если мы начнем двигаться назад, то по пути будем еще и разрушать все то хорошее, что удалось сделать за последний год. Даже такие красивые флагманы как патрульная полиция будут уничтожены. И когда нас хвалят за этот проект, то я не радуюсь, а волнуюсь. Я волнуюсь так же, как волнуются обычные украинцы в разных поселках и городах нашей страны.
У нас не может быть островков реформ – как патрульная полиция. Если эти островки окажутся в окружении океана интриг и коррупции, то они в нем просто утонут. Прошлый год был очень важным: мы создали этот островок, чтобы показать, что все возможно. Но нынешний год гораздо важнее и концептуальней. Мы должны всеми доступными путями сделать из этих островков континенты. Это возможно мультипликацией этой суши, но гораздо важнее строить мосты, связывающие эти успехи. И эти мосты могут быть только принципами.
Когда мы разрабатывали приоритеты на этот год, то исходили из этих принципов. Децентрализация, дерегуляция, борьба с коррупцией. Я думаю, что нам удалось довольно успешно перевести эти глобальные принципы – иногда не такие очевидные – в очень конкретные мероприятия, которые на четких примерах покажут каждому, что значит децентрализация и как она им поможет; что символизирует дерегуляция и как она повлияет на экономику; что такое бороться с коррупцией. Но я хочу дополнить этот список еще одним элементом, о котором мы часто забываем говорить.
Я думаю, что самое важное – это люди. Если честно, даже один человек. Не серая масса как непонятная целевая аудитория, а один человек. Когда мы выбирали, какие реформы в этом году мы можем осилить, исходя из финансовых и человеческих возможностей, то задавали себе такой простой вопрос: как идея этой конкретной реформы поможет решению проблем одного человека – такого, как вы. Нужна ли ему эта реформа? Помогает ли она чему-то? Можно ли ее развить, чтобы она помогала и другой реформе? Если нет, то не стоит ею заниматься.
Можно делать очень красивые фасады. Мы очень благодарны США и Канаде за новую красивую форму для полицейских. Но в этом году мы будем экономить на всем, что у нас есть, ради других приоритетов. В том числе ради зарплаты. На меня смотрит глава Пограничной службы – так вот, да! И эти зарплаты должны быть достойными везде: у пограничников, у Нацгвардии и во всех других государственных учреждениях. Мы это знаем.
Меньше популизма, меньше красоты и больше инвестиций в людей – в том числе в наших собственных. И все это для людей вне нашей системы.
Почему я повторяюсь: люди, люди, человек, человек? Потому что эти слова поясняют роль государства. И я надеюсь, что мы не ошибаемся. Нужны лишь те реформы, которая делают жизнь людей лучше: если не сегодня, то завтра. Процесс реформ всегда тяжелый. Я знаю, как непросто представителям регионов сокращаться, оптимизироваться, особенно когда мы говорим о переаттестации и наборе новых сотрудников. В каждом случае это человек, которого вы уже знаете годами. Разумеется, это всегда сложно. Но через это надо перешагнуть.
Я сейчас смотрю на главу Государственной миграционной службы. Потому что аттестация и набор расширятся с полиции на все структуры, которые находятся под нашим «зонтиком». Без этого никак. И вовсе не потому, что люди, которые там работают – плохие, может быть и нет. Но, во-первых, если человек коррумпирован, то я бы хотела видеть больше арестов, чем увольнений. А во-вторых, я бы хотела избавиться от тех, кто не верит и надеется переждать. Вот они-то и тормозят реальные реформы.
Теперь о проблемах, которые больше нашей системы. Давайте не будем наивными. Как бы у меня ни болела душа за полицию и с какой бы надеждой я лично ни смотрела на все их замечательные планы – а они очень хорошие и действительно стратегические – если не будет меняться вся криминальная юстиция, то мы утонем. Вся криминальная юстиция: например, в Минюсте нужно работать над многим: от ювенальной юстиции до пробации. И в первую очередь изменения нужны в прокуратуре, Национальном антикоррупционном бюро и судах.
Мы благодарны первым лицам нашей страны за доверие и поддержку нашей реформы. Нам действительно больше помогали, чем мешали. И мы благодарны нашим международным партнерам за доверие – они вложились не только большими деньгами граждан своей страны, но и своей репутацией, ведь гарантий успешности наших проектов не было. К сожалению, в Украине немного историй успеха, которыми мы можем хвастаться.
Но когда от кого-то из общественных деятелей звучит комплимент: «Хочу с вами общаться, потому что у вас хоть что-то происходит» – то это не комплимент. Хотя мы и правда сделали огромную работу. Но как раз из-за тех успехов, что у нас уже есть, я хочу обратиться к людям и попросить о чем-то очень странном. Не доверяйте нам. Не доверяйте нам, особенно словам. Судите нас по делам – и строго.
И нечего бояться фрустрации – это я обращаюсь к своим сотрудникам. Возможно, именно фрустрация – это единственная энергия, которая может двигать наши реформы вперед. Никто не хочет что-то менять, когда все хорошо или когда есть шанс просто переждать. Реформы происходят только тогда, когда фрустрация дает второе, третье, четвертое дыхание людям, которые хотят проводить реформы – и вынуждает тех, кто не хочет их делать. Потому что некуда больше идти и некуда прятаться. И недоделывать тоже не получается. У всех ваших структур есть замечательные планы – и мы можем их выполнить. А требовательная энергия от украинских граждан нам в этом только поможет, я в этом уверена.
Когда я говорю о нетерпении со стороны людей, я ни в коем случае не говорю ни о какой форме анархии. Это погубит страну.
Я призываю к другому: нам нужна институциональная революция. Нам нужны сотни Майданов в каждом из наших учреждений. Да, Соколюк, я смотрю на вас, вы это можете (Максим Соколюк – глава Миграционной службы. – Platfor.ma). У вас замечательные идеи – продвигайте же их. Никто это за вас не сделает.
Мы уже год наблюдаем становление новой полиции. И несмотря на то, что думали местные и международные скептики – хотя тогда, наверное, реалисты – оказалось, что реформа возможна. Нет фатализму – все возможно – мы доказали это в прошлом году. Но это нехорошая новость и для нас, и для политической элиты, и для всех маленьких и больших начальников. Знаете, почему? Потому что если это возможно, а мы не сделаем все остальное, то на этом провале будут стоять имена: мое, ваше, всех министров, замминистров, депутатов, администрации, президента, премьера, главы парламента. Это не судьба, не бог, не традиции – это мы провалимся.
У нас есть хорошее начало. В министерстве есть ресурс, мотивация и самое главное – виденье будущего. Не абстрактное, а очень конкретные планы. И я надеюсь, что каждый из глав структур сможет рассказать об этом так, чтобы людям было интересно вас мотивировать и помогать. В том числе критикой и фрустрацией. Потому что темпы даже в нашем очень активном министерстве недостаточно быстры. Мы можем больше.
Я хочу рассказать о примере того, как можно делать реформы. Это Госслужба чрезвычайных ситуаций. Почему она особенно интересна для меня и почему я благодарна господину Чечеткину и его команде за эту идею? С одной стороны, это очень важная структура, которая касается жизней людей и спасает их. Украинцы погибают в пожарах – это реальность. И когда они говорят о реформе, то исходят из существующей проблемы, мне это нравится.
У нас есть сложности со своевременным реагированием на местах. И ребята придумали очень смелую идею – хоть и не принципиально новую, потому что они учатся у других и ищут пути внедрять хорошие инициативы в Украине. Это децентрализация: передача части пожарных и спасательных функций на места. Это раз. И второе – создание волонтерских бригад, что также известная и проверенная форма – вот мне кивают послы Евросоюза и Канады. Этот формат используется во многих странах. В чем изюминка, особенно для Украины? Сейчас, когда мы демобилизуем наших замечательных ребят, у нас в голове должны быть идеи – а что мы можем им предложить? Как реинтегрировать их в социум?
Как мы должны использовать эти механизмы для мгновенного реагирования при пожаре или другой опасной ситуации? Активный резерв, который будет привлекаться, пока из районного или областного центра доедет большая бригада – это суперидея, молодцы, что додумались. Сейчас посмотрим, как вы это воплотите. По-моему, это возможно.
Что еще мне нравится в стратегии Службы чрезвычайных ситуаций – это то, как они смогли адаптировать сложную конструкцию дерегуляции в свою сферу. У нас у всех свои тараканы, и своих они нашли. Где самая серьезная коррупция в пожарной сфере? В пожарной инспекции. Есть два пути борьбы с коррупцией – арестовывать, переаттестовать. Но конкретно в этой сфере лучше от этого не станет. Потому что она априори паразит. От нее нужно избавляться и передавать тому, кто найдет в этом честный бизнес-интерес. Страховые компании – мы будем с вами работать и дорабатывать эту идею, надеюсь, вы готовы. Потому что мы готовы передать вам эту функцию.
Это и есть государственное мышление. Для кого-то это выглядело бы ослаблением собственной власти, а для людей, которые думают по-государственному – это строение новой Украины.
- Информация о материале
На землі, яку люди Кернеса-Авакова отримали безкоштовно під житло, фармацевт побудував офіси
На земельній ділянці площею 1,28 га, яка у 2008 році була безкоштовно передана депутатами Харківської міськради у власність Житлово-будівельного кооперативу «Орбіта-Сервіс», побудували супермаркет. Це стало відомо з реєстру прав на нерухоме майно.
В 2008 році депутати Харківської міської ради передали у власність ОК «ЖБК «Орбіта-Сервіс» земельну ділянку площею 1,28 га. для будівництва та подальшої експлуатації житлової забудови по вул. Командарма Корка (ріг вул. Уборевіча). Будівництво повинно було бути завершено до кінця 2011 року.
Земля стала власністю приватників завдяки «кооперативній схемі». Нагадаємо, що Житловий кодекс УРСР, який до цього часу діє в Україні, дозволяє житлово-будівельним кооперативам отримувати безкоштовно землю для побудови багатоквартирного житла. Але Кодекс висуває декілька вимог до учасників ЖБК: його члени повинні постійно проживати у місті, де буде будуватися житло, потребувати поліпшення житлових умов і стояти у квартирній черзі. А ще стояти на обліку бажаючих вступити до кооперативу при підприємстві, установі, організації або виконкомі ради. Членів кооперативу має бути щонайменше п’ятеро, але загалом стільки ж, скільки і квартир у запланованому будинку. Вік членів кооперативу – до 30 років.
Тому засновники більшості житлово-будівельних кооперативів реєструють їх як обслуговуючі. І хоча такі організації не мають права на безкоштовне позачергове отримання землі, міські ради виділяють їм ділянки по всій Україні.
Але ніякого житла взагалі побудовано не було. А з’явився торгівельно-офісний центр «Континент» загальною площею 8 489,7 кв.м. Хоча у кадастровій карті ця земля досі має призначення – присадибна ділянка. Щодо земельної ділянки, то вона перекочувала у приватну власність Сергія Гринька.
А тепер детальніше про тих, хто отримував землю й тих, хто побудував торгівельно-офісний центр.
ОК «ЖБК «Орбіта-Сервіс» у 2008 році заснували Галина та Ганна Давидови, Ігор Котвіцький й Марина Єпішина.
Галина та Ганна Давидови були також засновниками ОК ЖБК «Триумф», який безкоштовно отримав земельну ділянку у Лісопарку, на який побудувала свій маєток родина нардепа Михайла Добкіна
Галина Давидова є засновником ТОВ «Паркінг +», яка щороку отримує підрядів від міськради на ремонт доріг на десятки мільйонів гривень. Також на Давидову було оформлено декілька кооперативів.
Ігор Котвіцький зараз є нардепом від «Народного Фронту». До свого обрання нардепом був віце-президентом ПАТ «Інвестор», яке нині належить дружині міністра МВС Арсена Аваков, а також депутатом Харківської облради від ВО «Батьківщина». Котвіцький – це саме той нардеп, який нібито забув внести до своєї декларації близько мільярда гривень і якого за це виправдовував сам Аваков.
Марина Єпішина – екс-депутат Харківської міськради від ВО «Батьківщина», а також топ-менеджер аваківського ПАТ «Івестор». Була помічником нардепа сьомого скликання Арсена Авакова.
У квітні 2010 року директором кооперативу став Сергій Борисович Гринько й змінилися усі засновники. Окрім Гринька серед засновників були записані Галина Гринько, Єгор Доровський, Микола Цумик. Мабуть саме в цей період й було передано земельну ділянку.
А у серпні 2011 року знову повністю змінилися засновники й керівник.
Засновниками стали Володимир Дерев’янський, Сергій Паутов, Владислава Гусліста й Софія Денисенко. Зараз засновники усі ті самі, окрім останньої.
Дерев’янський є партнером Гуслісти у декількох підприємствах, зокрема, «Нова логістика», «Універсал-62». Гусліста була власником декількох компаній, які вигравали підряди на десятки мільйонів гривень за часів Віктора Януковича.
Сергій Гринько, який зараз є власником земельної ділянки, заснував ТОВ «Сі енд Джі» разом з екс-депутатом Харківської міськради від «Сильної України» Єгором Доровським.
Саме ТОВ «Сі енд Джі» володіє площами торгівельно-офісного центру «Континент».
Єгор Доровський працює на посаді замдиректора ТОВ «Дослідний завод «ГНЦЛС», яке відоме під вивескою фармкомпанії «Здоров’я».
Засновником ТОВ «Дослідний завод «ГНЦЛС» є ТОВ «Фармацевтична група «Здоров’я.
Остання записана на віргінську офшорку «Здоров’я Холдінгз Лімітед», а бенефіціаром вказано поляка Леоніда Огороднікова. Раніше власником значився російський сенатор Шишкін.
Директором ТОВ «Фармацевтична компанія «Здоров’я» є Олександр Доровський. На місцевих виборах восени 2015 року декілька представників фабрики балотувалися до міськради за списком президентської «Солідарності». Під час передвиборчої кампанії харків’янам роздавали аптечки «солідарності»
- Информация о материале
Командир «Карпатської Січі» Олег Куцин: На жаль, Де Голів у нас немає
Семеро бійців зведеної штурмової роти «Карпатська Січ» загинули і трохи більше тридцяти були поранені.
Не велика статистика, якщо брати до уваги те, що ця рота у складі 93-ї ОМБр Збройних сил України стоїть на самій лінії фронту, на позиціях у гарячому трикутнику Опитне – Водяне – Піски.
«Українська правда. Життя» дізналася у командира, молодшого лейтенанта Олега Куцина, позивний «Кум», про стан речей на фронті, вагу Мінських угод, про переваги легалізації добровольчих формувань, військових в політиці і те, як бути з нелояльним населенням окупованих територій після перемоги.
– Як можна охарактеризувати сьогоднішній стан речей на вашій ділянці фронту?
– Інтенсивність боїв надзвичайно впала у порівнянні з тим, що було минулого року, але кожного дня відбуваються обстріли та провокації.
Відповідно, зберігається напруженість, треба бути постійно у стані бойової готовності. Періодично заходять диверсійні групи, трапляються випадки обстрілів з мінометів, СПГ, РПГ.
– Враховуючи сказане, чи можна вважати, що Мінські угоди працюють?
– Здебільшого працюють, але не в повному обсязі. Мабуть, тут є й людський фактор, витівки окремих польових командирів. Але я схиляюсь до думки, що тримати нас у постійній напрузі та здійснювати періодично провокації – це свідома стратегія нашого противника.
Мінусів у цих угодах дуже багато. Проте передишка Україні була вкрай потрібна, враховуючи те, що ми воюємо з державою, яка на порядок перевершує нас у багатьох аспектах.
Чи правильно, чи ефективно ми цю передишку використовуємо – це вже питання. В освоєнні нових видів озброєнь, у піднятті патріотичного духу і так далі.
Росіяни в цей час не спали. Перші Мінські угоди (рік тому, коли ми стояли у Пісках, я тоді був поранений) росіяни використали дуже ефективно. Вони провели розвідку, перегрупування сил; визначили, де наші вогневі позиції і батальйони стоять, де їхні штаби – і тоді точно нанесли удари.
Тоді розбили командні пункти 93-ої бригади, потім наші, потім «Правого сектору», потім ОУН – а ми все стояли і чекали на перемир'я.
Того разу ми перемир`я абсолютно не використали.
Ми не завезли нове озброєння: як були старі танки та БТРи, так вони і залишилися.
Росія ж підвезла так звану «гуманітарну допомогу»: нове озброєння, системи «Буратіно», «Урагани», вони їх використали в навчанні.
А в нас? Ну, ми стояли!
Є перемир'я – чудово! Зарийся у землю, вибудуй укріплення, позиції, будуй бетонні доти. Я знаю, як в Донецькому аеропорту хлопці робили укріплення: вони вибивали плитку у туалетах, кришили її та набивали нею мішки, ось такий захист. Хіба важко було завезти бетонних блоків?
Та сторона це робила постійно, в них рівень інженерних споруд був в два-три рази кращий, вони їх будували, а ми чекали на щось…
Тепер ми чуємо, що у нас і таке новітнє озброєння освоїли, і таке/ Є новий комплекс ракетний «Стугна», який на рівні із «Джавелінами» може працювати по такому ж принципу. Радіолокаційні системи, системи виявлення вогневих позицій…
Тобто, процес ніби пішов. Тільки до нас поки не дійшов.
Однак, я повторюся, передишка конче була необхідна. І ми на своєму рівні намагаємося нею по максимуму скористатися.
– Чи можете ви підтвердити інформацію, що зараз з того боку підтягується багато техніки, бойовиків?
– Я б не сказав, що техніки багато підтягується. Днями танк спрацював з того боку, є БТРи, БМП, але це не масово. Ось бойовиків справді побільшало.
Мабуть, це пов'язано з тим, що частина бійців, які були відтягнуті у Сирію, повернулася назад.
– Чи є така проблема, що командування на запит відкриття вогню у відповідь – відмовляє, що багато хто вважає явною ознакою «зради»?
– Так відмовляє, але в цьому є логіка. Ворог зараз працює на виявлення вогневих точок, він провокує – і те, що вони дали чергу по позиціях, ще не означає, що ми повинні одразу ж відповісти.
Бо вони спровокували, ми відстріляли, а вони собі помітили на карті – ага, тут в них кулемет стоїть крупнокаліберний, тут нікого і тут нікого.
Тобто не завжди на провокації треба відповідати. От коли бачиш ворога на відстані 400-500 метрів – це реальна загроза життю, тоді так. Або коли СПГ чи РПГ починають працювати – от тоді можна.
В деяких моментах особисто я б дозволяв. Але я тут, на місці, а командування там.
Плюс є державні зобов'язання, є спостерігачі ОБСЄ, які часто упереджені, займають відверто проросійську позицію. Вони координуються з нашим противником, і ми легко можемо опинитися винуватими, ставши жертвою спланованої провокації.
Є такі моменти. І керівництво наше несе міжнародні зобов'язання, десь, можливо, перестраховується – тому не дає команду відповідати.
– Раніше рота «Карпатська Січ» була суто добровольчим підрозділом. Що змінилося з входженням вас до складу 93-ї ОМБр Збройних сил України?
– В першу чергу, ми отримали легальну зброю.
Раніше доводилося йти на всякі домовленості з військовими – ми їм допомагали людьми, бо був такий період, коли в ДАПі були великі втрати, і не було кому просто заступати на ротацію, ми давали своїх бійців – і там, на позиціях отримували повноцінну зброю. Бо зі своєї зброї у нас була або мисливська, або здобута у боях трофейна.
Ось я прийшов на цю війну з чеським автоматиком, це пістолет-автомат 53-го року випуску. Він тепер у мене на складі як музейний експонат стоїть.
Зараз ми маємо достатньо зброї. Безумовно, хотілося б більше, але вже дали на рівень більше, аніж ми мали, коли були добровольцями.
До того ж, одна справа воювати добровольцем, коли ти не маєш чіткого плану дій, а просто стоїш та займаєш якусь ділянку фронту, просто відбиваєш, що прилетіло, граєш в такій собі волейбол. Інша справа, коли ти дієш у стратегічному замислі, отримуєш інформацію як військовий, отримуєш чітке завдання.
Тоді маєш зовсім інше бачення цієї війни.
Бійці роти у ДАП
– Іншими словами, легалізація пішла вам на користь?
– Так, безумовно. Хоча зрощування зі Збройними силами має й свої мінуси. Нажаль, сама наша армійська система не реформувалася ще з часів Радянської Армії. Я свого часу в ній служив, і не бачу, щоб сильно щось змінилося.
У першу чергу у стосунках офіцер-солдат, у другу – я не бачу роботи державного військового апарату над таким елементом, як мотивація бійців, робота над посиленням патріотизму. Є просто якісь загальні політінформації і вихователі.
Зараз основний акцент робиться на те, що підвищимо зарплатню і до нас підуть контрактники.
Цього абсолютно недостатньо, тому що людина, яка йде сюди виключно заради зарплати – у період загрози втрати незалежності в першу чергу думатиме про гроші. І рано чи пізно їй доведеться вирішувати дилему, що для неї первинно: загинути з честю в бою або бути пораненим, але виконати завдання – чи отримати зарплату завтра-післязавтра.
Безумовно, це може призвести до того, що часто у бою будуть залишатися невиконані завдання. Отут я бачу велику прогалину.
Плюс великий бюрократичний механізм. У нас зараз дуже слабкий хід дають новій генерації військових. А чекати, коли прийде нове покоління і ті всі генерали підуть у відставку, у нас просто немає часу...
Я маю внутрішнє переконання, що ми знаходимося в черговий фазі російсько-українського протистояння, воно вже йде декілька сотень років, і наше покоління має шанс остаточно відірватися від імперських обіймів Росії. Але попереду, я гадаю, нас чекає велика війна.
Проте ми не готуємось до цієї війни, ми пливемо по течії, і Росія нас завжди випереджає на один крок. Тому ми маємо такі провали і втрати.
– Можливо, військові мають більше впливати на політику, брати в неї участь?
– Ні. Військові повинні захищати державу. І робити це незалежно від того, хто є при владі.
Якби я не був офіційно військовим, я б сказав, що «потрібна хунта, потрібна військово-цивільна адміністрація», так буде легше керувати хоча б на цій території. Які можуть бути вибори голови селища, якщо в ньому усі сепаратисти?
Призначити військового керувати селом, районом, тим більше у армії достатньо людей, що мають адміністративний досвід.
Чи взяти Францію, де після терактів ввели воєнний стан. Безумовно, це помилка, що того ж не зробили і в Україні.
– Прийди військові в політику, вони могли б виправити ці недоліки, висунути зі свого середовища українського Шарля де Голля?
– Для цього потрібен зовсім інший рівень суспільної свідомості і патріотизму, у нас він абсолютно недостатній.
У нас є критична маса людей, зокрема в армії, яка категорично не сприймає Україну як незалежну державу.
І зараз нема Де Голів у нас. Якщо чесно, усе вище керівництво армійське родом із «Совєцького Союзу». Немає Де Голів, які можуть усе своє життя покласти на інтереси української держави.
А просто механічно поставити якогось військового, людину «із залізною рукою» – не знаю, чи не розвалить вона цю державу.
– Припустимо, Україні вдасться повернути окуповані зараз території. Як бути з відверто нелояльною частиною населення?
– Тут потрібна жорстка державна політика. На мою думку, усіх, хто причетний до сепаратизму, до референдуму, хто голосував, хто агітував – позбавити права голосу.
Особисто я б позбавляв громадянства. Але є світ, який реагуватиме, тому позбавляти голосу на 10-20-30 років.
– Не варто спробувати переконати, перетягнути на свій бік?
– Це марна трата часу. Краще дати їм можливість виїхати туди, куди вони так прагнули потрапити. Здійснити їхню мрію. Треба допомогти усім, хто не хоче жити в українській державі, звідси поїхати.
Я готовий, щоб моє покоління працювало на виїзд тих, хто був нелояльним до української держави. Нехай облаштовуються у Росії, облаштовують там територію, до того ж там її багато.
– Який зараз настрій у ваших бійців?
– Вони, звичайно, втомилися від цієї тяганини, але в моєму підрозділі мотивація трошки інша в цілому. Для моїх хлопців честь – мати можливість битися за свою державу.
Вони не прийшли сюди заробляти кошти, прийшли як добровольці, і коли ми воювали добровольцями, ніхто не думав, скільки кому заплатять.
Так, є втома від того, що стоїмо, ця позиційна війна – нема маневру, нема активних бойових дій, відповідно, оце стояння на одному місці вимотує психологічно.
І все ж, ми не опускаємо рук, не розслабляємося.
– Які є проблеми, що не вирішуються, а мають бути вирішені у військових на лінії фронту, зокрема у вашого підрозділу?
– Ще з добровольчих часів в мого батальйону збереглися хороші зв'язки з волонтерським рухом. Чого нам не може дати армія, дають волонтери, за що ми їм дуже вдячні. У мене люди не голодні, не роздягнуті, у теплі.
Взагалі, роздягненими і босими часто опиняються ті, хто продав свою форму і пропив. Потім вони йдуть до журналістів і кажуть – ось подивіться, у чому я ходжу!
Насправді армія дає необхідний мінімум. Вони отримали таке саме вбрання, яке отримав я, яке отримали їхні сусіди, які отримали усі.
Усім видали нову форму теплу, шапки, бушлати, берці, шкарпетки, рукавиці. Інше питання, що нам видали по одному комплекту форми, а вона, звичайно, має здатність рватися, бруднитися. Заліз у болото, вона мокра, ти її поправ – а служити в чому? Тобто має бути підмінка, а її немає.
Але я зараз сам намагаюся забезпечувати людей другим комплектом, нехай це і буде щось беушне.
Інше питання – це морально-психологічний стан бійця у армії, отут я бачу велику проблему.
Плюс погане йде зараз переозброєння в нас, ми воюємо тут на передку… якщо з того боку ми бачимо нові танки «Оплот», «Козаки», «Спартани», новітня якась техніка, БТРи новітні – то в нас тут із чим сюди прийшли, із тим і воюємо. Ніякого нового озброєння не отримали.
Мені здається, що у третьому тисячолітті солдат мав би мати трошки інакше на передку забезпечення. Поліція, що позаду стоїть на другій, третій лінії, їм можна дати інше озброєння – а на передовій солдат має мати найкраще. А в нас навпаки.
– Ви отримали офіцерське звання, у вас є нагороди. Чи маєте бажання продовжувати військову кар'єру?
– Якщо війна триватиме, я тут до кінця.
Після неї я готовий залишитися в армії тільки на певних умовах. Якщо нам дадуть можливість зберегти наш прапор, наші відзнаки, нашу військову традицію, то я готовий залишитися.
– Яку саме традицію?
– І в одностроях в нас є своє, і в звертаннях своя традиція. Ми традицію свою ведемо ще з визвольних змагань 38-39-го років: було таке формування «Карпатська Січ», воно боролося за українську державність проти угорських союзників Гітлера.
У нашому розумінні Друга світова почалася не з Польщі 1 вересня, а 15 березня у Закарпатті, де було проголошено маленьку державу Карпатська Україна, і Угорщина з дозволу Гітлера, вони були у коаліції, дала дозвіл на окупацію Карпатської України.
На міжнародному рівні це ніхто не зафіксував як початок військових дій.
- Информация о материале
Страница 599 из 2102
