Главная

«Електроважмаш» знову скупився на 2 мільйони у помічника Пшонки, через якого вже має кримінал

ДП «Завод «Електроважмаш» 27 січня замовило ТОВ «Укрмашкомплект» металевих виробів на 2,43 млн грн. Про це повідомляється у «Віснику державних закупівель».

До кінця 2016 року поставлять вироби з дроту, ланцюги, пружини.

Найменування товарів та ціни на них не опублікували.

Власником краматорського «Укрмашкомплекту» є Михайло Буров – колишній депутатський помічник Артема Пшонки, сина біглого генпрокурора Віктора Пшонки. Його батько Володимир Буров – земляк і сусід останнього по дачі у смт. Дробишеве на Донеччині.

Бурову також належить ТОВ «Торговий Дім «Вітарт». За даними Національної поліції, фірма безпідставно отримала від «Електроважмашу» 67,3 млн грн., з приводу чого ведеться розслідування.

З 2012 р. «Електроважмаш» очолював Володимир Глушаков. У серпні 2015 р. Мінекономрозвитку звільнило Глушакова і призначило в.о. директора Дмитра Костюка.

Информация о материале

Опубликовано: 23 февраля 2016

Що заважає українському бізнесу долати кордони і як з цим боротися

Вихід на міжнародний рівень - мрія багатьох українських компаній.

Проте вітчизняному бізнесу поки що належить дуже мала частка глобального ринку. Що нас стримує?

Перш за все - страх перед невідомим, перед конкуренцією та високими іноземними стандартами.

Які найпоширеніші міфи заважають українському бізнесу завойовувати закордонні ринки та ставати глобальними, і з чого потрібно починати?

Можливості для прориву…

Робота в міжнародному масштабі - це нові можливості. Коли бізнес працює на різних континентах, стає зрозуміло, що стратегію формують не президент, не податкова, а ви самі. Ви стаєте набагато вільнішим.

Приклади українських компаній, які змогли вибудувати успішну міжнародну стратегію, вже існують, хоча про них мало говорять.

Так, компанія Vioil, Вінниця, займає 2% світового ринку переробки соняшникової олії. Кожна третя дошка для прасування в Європі виготовляється під Житомиром. А вітчизняні аксесуари Mаrinelli, які продаються через інтернет, купують європейські споживачі. Перелік можна продовжувати.

Ці компанії роблять очевидним той факт, що український бізнес здатен успішно конкурувати на міжнародних ринках. Причому продаючи не лише сировину, а конкурентоздатний продукт.

Одне з перших завдань - відійти від сировинної логіки і навчитися створювати, виробляти та продавати готовий продукт. Друге - навчитися вибудовувати партнерські довгострокові відносини з міжнародними клієнтами.

Стан внутрішнього ринку та активність міжнародних гравців на фоні глобалізації та відкриття ринків спонукає компанії ставати експортно-орієнтованими. Здебільшого рішення - за власником.

Власники ж поділяються на два типи: ті, хто впадають в депресію, і ті, хто шукають шляхи розвитку.

Наприклад, один харківський підприємець створив милозавод, зібравши вживане обладнання з усієї Європи - домовляючись про бартер і забираючи списане. Зараз він продає продукцію у чотири країни.

До того ж, якщо внутрішню ситуацію в Україні складно назвати сприятливою, то зовнішня кон'юнктура щедра на можливості. Тому на глобальній арені з'являються нові гравці.

Перебудова економіки і торговельної політики, а саме це відбувається у світі, завжди супроводжується зміною гравців. Проте ці можливості не є нескінченними, тому користатися ними бажано зараз.

… та міфи

Єдиного універсального рецепту для міжнародного успіху компаній не буває. Не копіюйте чужий досвід. Аналізуйте його. Шукайте свій шлях.

Усталеним міфом є те, що ми мусимо виходити тільки на якісь певні ринки. У українців є три шаблони: «Польща - братерський народ», «Казахстан - там багато грошей», «Європа - найголовніший тренд».

Подивіться на світ ширше і ви знайдете набагато більше масштабних та цікавих можливостей для бізнесу. Після цього ви зможете визначити цільову географію або цільового клієнта.

Памятайте: продати можна все, але іноді - лише раз і не обов'язково з прибутком. Тому з продуктом треба працювати, починаючи від пропозиції цінності й закінчуючи маркетинговою упаковкою.

Страхи і штучні бар'єри

Які типові страхи вітчизняних власників? Передусім лякають невідомість та відсутність досвіду.

Про успішні українські приклади говорять значно менше, ніж про складності, ризики та перешкоди. Чого тільки варте демонізоване питання сертифікації.

З власного досвіду можу сказати: шлях на міжнародні ринки тернистий, але цікавий та результативний, якщо для власника розвиток - це цінність. Більшість заявлених негараздів штучні, їх можна перебороти.

Забудьте про сертифікацію, подумайте про зони зростання, який продукт ви можете запропонувати зовнішньому ринку, для кого він, як компанія буде його виробляти через логіку створення цінності.

Такі питання необхідні для системного виходу на міжнародні ринки, бо результати безсистемної експансії навряд чи задовольнять амбіційного власника.

Фаза 0: діагностика компанії

Зазвичай все починається з «нульового етапу» - проведення діагностики компанії. Вона допомагає отримати дві фундаментальні відповіді.

Перша - чи є конкурентоздатним ваш продукт на міжнародному рівні, чи може він бути адаптований до нового ринку? Друга - наскільки стійкою та здатною до масштабування є система управління в компанії? Іншими словами, чи має бізнес-система певний актив - фундамент для розвитку.

Якщо керованість локальним ринком знаходиться на рівні «складно втримати», то говорити про міжнародний рівень майже неможливо. Міжнародний розвиток - це масштаб та масштабування, а не кілька експортних контрактів.

Міжнародність - це вихід компанії на новий культурний та технологічний рівень, тому керованість бізнесом надзвичайно важлива.

Також на «нульовому етапі» власник повинен ухвалити чесне рішення: чи справді компанія готова до виходу на міжнародні ринки - до інвестицій, пошуків, змін, інколи докорінних.

Фаза 1: будуємо експортну стратегію

Першим етапом є розробка експортної стратегії, щоб не загубитися в океані можливостей і мати фокус у своїх діях. Не варто боятися помилитися з гіпотезою стратегії - треба боятися рухатися у невизначеному напрямку.

Мета цього етапу - відповісти на три питання: кому, що і як ми будемо продавати на зовнішніх ринках. При цьому «кому?» і «що?» можна розглядати паралельно, а відповідь на питання «як?» буде наслідком цих відповідей.

Здебільшого, частина відповіді на це запитання буде лежати в площині кореневої компетенції вашої компанії. Якщо історично ви сильний ринковий гравець, географічна стратегія експансії буде фокусною: добре вивчаємо цільовий ринок, вибудовуємо стратегію входу та укріплення, реалізовуємо та стаємо повноправними учасниками.

Якщо компанія працює за логікою проектів, є постачальником private label - фокусними будуть клієнти, а не географія. Частіше за все, клієнти глобальні, працюють у багатьох країнах, тому експансія через географію у більшості випадків неефективна.

Третій варіант - партнерська стратегія виходу на нові ринки. Щоб її реалізувати, треба вибудувати сильні партнерські відносини з локальними компаніями - представниками галузевого бізнесу. Цей шлях оптимальний у таких випадках.

1. Компанія має сильну виробничу компетенцію і слабку функцію маркетингу та продажу.
2. Компанія хоче за короткий час масштабуватися, вийти в різні країни світу.
3. Для специфічних нішевих ринків, куди заходити без партнерів складно (ринки дитячого харчування, фармацевтика).
4. Для складних територій з точки зору крос-культурних та ментальних відмінностей (Азія, Близький Схід, Африка).

Як сформувати пропозицію цінності для нового ринку?

Скажімо, компанія має фабрику, яка випускає шпоновані двері. Виходячи з цього, ми дивимось на країни, де цей ринок росте. Далі треба проаналізувати, який асортимент продається, де є конкуренція, адже будь-яка монополія ускладнює вихід на ринок.

Ми дивимося не лише на ринок дверей, а й на драйвери цього ринку, наприклад, на сферу будівництва. У яких країнах вона найбільше розвивається? Наш потенційний клієнт - не лише той, хто споживає на виході, наш клієнтський ряд набагато ширший - архітектор, будівельна компанія.

Враховуємо і ринкову складову. Досліджуємо ринок з точки зору перешкод, обсягу, асортименту, вивчаємо, де можна отримати найбільшу маржинальність.

Можна йти в рітейл зі стандартним асортиментом та стандартною ціною або виконувати замовлення з певною специфікацією, що забезпечить компанії інший рівень маржі.

Варто дослідити й цінову кон'юнктуру: якими є дилерські та роздрібні ціни. Компанії бажано відповідати місцевій дилерській ціні або створювати цінність, яка дозволяє не конкурувати за ціною.

Корисно буде подивитися на успішні компанії, які вже виходили на ці ринки. Не для того, щоб їх копіювати, а щоб зрозуміти, за рахунок чого їм це вдалося. Варто проаналізувати їхні бізнес-модель, асортимент, клієнтський ряд. Це допомагає зрозуміти логіку поведінки, яка має успіх на новому ринку.

У результаті ми отримаємо перелік цільових країн та клієнтів для експорту.

Тепер потрібно обрати з них кілька найперспективніших. Для цього необхідно розробити певні критерії. Відсів відбувається поетапно: на кожному етапі кількість потенційних ринків зменшується. Критерії можуть бути специфічними. Скажімо, чи може вихід на певний ринок спростити вихід на інші.

Після проходження цієї «воронки» повинно залишитися три-п'ять ринків чи клієнтів. Їх потрібно аналізувати детальніше та, головне, перевірити експортну стратегію на практиці.

Фаза 2: від віртуального запиту до реального

Наступний крок компанії - апробація експортної стратегії, перевірка сформованої гіпотези.

Тут працює логіка agile, яка допомагає скоріше й легше перейти до реального продажу й вибудувати системну модель. Головна мета - «заземлити» стратегію, дійти до реальних контактів з потенційним клієнтом та підтвердити гіпотезу.

На цьому етапі можна використовувати такі майданчики, як LinkedIn, trade-майданчики, наприклад, Alibaba, виставки, B2B-matchings - все, що допоможе компанії поспілкуватися з потенційними клієнтами або експертами на нових ринках.

Як правило, на здобуття експортного контракту йде щонайменше чотири місяці. Зазвичай спочатку підписується контракт на пілотну партію, це три місяці «випробувального терміну». При успішному його проходженні починається системний довгостроковий продаж з розширенням обсягу та асортименту.

Фаза 3: після підписання контракту, або «Все тільки починається»

Будь-який експортний контракт потрібно супроводжувати та розвивати. Інакше півроку вашої роботи та інвестицій перетворяться на витрати. Тому останній етап стосується побудови системної моделі міжнародного продажу та розвитку.

Це означає, що в компанії повинні з'явитися люди, які будуть відповідати за міжнародний розвиток. Ідеально формувати команду на самому початку експортного шляху, щоб люди приймали і глибоко розуміли логіку та деталі побудови стратегії, здобуття контракту.

Міжнародний напрямок мусить бути гармонійно вбудований в усі підрозділи, в загальну логіку компанії. Його метою буде підтримка контракту, розвиток та забезпечення подальшого продажу.

Експортний шлях хоч і непростий, але й дає високі дивіденди. Компанії, які займаються міжнародним бізнесом, завдяки своїй високій конкурентоздатності легко випереджають інших.

Информация о материале

Опубликовано: 23 февраля 2016

Законы сопротивления и противодействия: как евроинтеграция преодолевала депутатскую жадность

В четверг, 18 февраля 2016 года, парламент, наконец, проголосовал три из четырех антикоррупционных законов — последних необходимых для безвизового режима Украины с Европейским Союзом. Евроинтеграционные законы натолкнулись на неистовое сопротивление народных депутатов, которые упрямо пытались выхолостить их суть и содержание. Но постоянный контроль общественных организаций и журналистов и острая позиция Брюсселя сформировали политическую волю президента (а тот — парламентского большинства) и лед тронулся.

Законопроекты об аресте и спецконфискации (№4054), об агентстве по розыску и управлению арестованным и конфискованным имуществом (№4056) и об увеличении прозрачности и независимости антикоррупционной прокуратуры (№4055) ждут подписи президента. Еще один, кастрированный проект закона (№3755) — об электронном декларировании — его вето.

Проголосовать нормальный закон, который уже в этом году запустит в полную силу систему онлайн-декларирования материального состояния высоких должностных лиц и чиновников — последнее испытание власти ценностями ЕС на пути к безвизовому режиму.

Евроинтеграция заканчивается там, где начинается материальное состояние депутатов

Так называемые евроинтеграционные законы по своей сути — антикоррупционные. И поэтому — представляют непосредственную угрозу материальному состоянию многих народных депутатов и бизнесов их политических покровителей и спонсоров.

Эти законы завершают строительство крепкой антикоррупционной конструкции в Украине, фундаментом которой являются уже действующее Национальное антикоррупционное бюро со специализированной прокуратурой и открытые государственные реестры собственности.

Вместе с обязательным онлайн-декларированием материального состояния в новой, расширенной форме декларации, за что депутатам все же придется голосовать, эта надстройка должна стать надежной защитой механизма неотвратимости наказания за коррупционные преступления. Возможность выявлять коррупционно полученное имущество, арестовывать и конфисковывать его в ходе расследования коррупционных преступлений, и эффективно возвращать награбленное государству — основная суть проголосованных законов.

Например, закон №4054 разрешит накладывать арест на имущество, ставшее орудием, предметом или доходом от преступления, на ранних стадиях уголовного производства — еще до объявления лицу о подозрении. Украсть и быстро переписать имущество на жену, возлюбленную, тещу, детей или даже перевести на офшорную фирму за границу и таким образом избежать его возможной конфискации, станет крайне проблематично. Законопроект отображает европейский принцип борьбы с преступностью — «иди вслед за деньгами» (follow the money) — который заключается в лишении преступника возможности пользоваться своим преступно приобретенным имуществом.

Вместе с тем, закон №4056 образовывает отдельное Агентство, управляющее арестованным и конфискованным имуществом, гарантируя эффективный возврат государству преступного состояния. Сейчас этим занимаются прокуроры, следователи и судьи, часто злоупотребляющие своими полномочиями реализовывать арестованное имущество.

Согласно действующему законодательству суд, по ходатайству прокурора, на стадии досудебного следствия или уже во время судебного разбирательства дела может наложить арест на имущество. Обычно, арест не предусматривает, что имущество забирают. Просто лицо ограничивают в праве им распоряжаться (продать или подарить кому-то до приговора суда или до момента отмены ареста). То есть, после ареста имущества владелец и в дальнейшем им пользуется: например, живет в арестованной квартире. Но в исключительных случаях, когда существует угроза, что такое имущество уничтожат, превратят, передадут кому-то, суд может утвердить решение о лишении владельца права пользования. И в таком случае надо кому-то такое имущество передать в управление или хранение. Причем, если такое имущество быстро портится или теряет свою стоимость, его, по решению суда, можно реализовать.

Именно здесь и начинается поле для коррупционных схем судей и прокуроров, которые за соответствующее вознаграждение по своему усмотрению оценивают имущество, выбирают, кто и как им будет управлять или сохранять, кто, как и по какой цене его будет реализовывать. Случается, что покупателем такого имущества по чрезвычайно заниженной цене оказывается и сам владелец, который находится под следствием.

Ярким примером несовершенства системы управления арестованным имуществом является дело о нефтепродуктах Курченко. Их судьи и прокуроры сначала явным образом неправильно оценили, потом наняли непрозрачным способом третьих лиц, скрытно продавших имущество по заниженной рыночной стоимости нужной компании.

Другой известный всем пример — Межигорье Януковича, из которого арестованные ценности исчезают, а потом — появляются на аукционах в Лондоне.

Никто не знает доподлинно, сколько в государстве всего арестовывают и куда потом это имущество девается. Но результат говорит сам за себя — за 2015 год из ожидаемых 1,5 миллиарда гривен в спецфонд доходов от реализации конфискованного коррупционного имущества поступило... четыре тысячи долларов.

Новообразовавшееся Агентство получает исключительное право на управление и реализацию подобного имущества. Чтобы работать честно и без махинаций, Агентство владеет гарантией политической и финансовой независимости: конкурсный отбор руководителя, высокие заработные платы, общественный контроль, международный аудит и т.п. Агентство создаст и постоянно будет наполнять открытый реестр арестованного и конфискованного имущества, будет иметь четко выписанные прозрачные процедуры его оценки и управления, что, наконец, прольет свет на темные площадки конфиската в Украине и обеспечит доход в бюджет от возврата коррупционного и другого преступного имущества.

Третий из принятых законопроектов касается НАБУ — независимого правоохранительного органа, призванного расследовать коррупционные преступления высоких должностных лиц и, соответственно, арестовывать коррупционное имущество. Процессуальное руководство следствием НАБУ (разрешения на прослушку телефонов, арест, другие следственные действия) и представительство обвинения в суде по делам НАБУ осуществляют прокуроры Специализированной антикоррупционной прокуратуры (САП). Именно они обязаны доказать вину лица в суде и требовать конфискации имущества. Закон №4055 уменьшает влияние Генерального прокурора на процедуру избрания руководителя САП и его заместителей. Независимая конкурсная комиссия, в которую отныне запрещен вход действующим госслужащим и правоохранителям, будет направлять Генпрокурору только одного, а не двух или трех, как сейчас, выбранного ею кандидата на назначение. Права отклонить такого кандидата у Генпрокурора не будет.

Также депутаты убрали из закона требование пятилетнего стажа на должности прокурора для прокуроров САП. В марте в новом конкурсе в специализированную прокуратуру смогут принять участие юристы и адвокаты не из системы, а извне.

Вместо аргументов «против» — законодательное невежество

Оппонентов можно условно разделить на три типа. Те, кто вообще не понимал сути написанного, — громко заявляли о нарушении прав человека и полицейском государстве. Те, кто разобрался, но не смог увидеть эффекта от законов во всей системе антикоррупционного законодательства — указывали на несогласование отдельных статей и мелкие детали. Те, кто почувствовал угрозу, — откровенно манипулировали понятиями и врали с парламентской трибуны так, словно их слова невозможно проверить банальным поиском в Google.

Комично выглядел нардеп Антон Яценко, «отец Тендерной палаты» и организатор схемы заработка на госзакупках, который с трибуны вещал о том, что законы — «это коррупционная схема» и «рейдерский захват государственных предприятий». Эти заявления выглядят смешными на фоне общего цинизма парламентариев, которые именно во время голосования антикоррупционных законов начинают вспоминать о... народе. В частности, основные оппоненты пакета законов говорили о том, что новые инструменты ареста и конфискации будут использованы действующей прогнившей правоохранительной и судебной системами против обычных граждан, забывая, что эти граждане и сейчас бессильны в попытках защитить свои права или отбить бизнес от рейдеров в погонах и мантиях.

Упорнее всех об атаке на права собственности простых смертных кричал бютовец Сергей Власенко — он был в киевской региональной конкурсной комиссии по отбору местных прокуроров и собственноручно воплощал реформу прокуратуры в жизнь. По результатам работы той комиссии на руководящие должности «реформированной» системы прокуратуры не попал ни один внешний кандидат.

Однопартиец Власенко — Андрей Кожемякин — руководитель комитета по вопросам обеспечения деятельности правоохранительных органов. Его полномочий достаточно, чтобы перезапустить систему правоохранительных органов. Об их несправедливости и несовершенстве нардеп вслух вспоминает во время рассмотрения голосования именно евроинтеграционных законов об аресте и спецконфискации. Кстати, процедура «обновления» прокуратуры, заточенная под сохранение коррупционных кланов, таких эмоций у Кожемякина не вызвала. К слову вспомним, что вся фракция БЮТ, депутаты которой так возмущаются правоохранительными органами, была не в состоянии сделать простой шаг для изменения правил игры в системе — поставить подписи за отставку Генпрокурора Шокина до того, как он полностью провалил реформу прокуратуры.

Нардепы вспомнили о «правоохранительном монстре» только тогда, когда поняли, что законы затрагивают в первую очередь их личные интересы. И недаром. По действующим нормам Уголовного процессуального кодекса об аресте и спецконфискации, тот, у кого есть хороший адвокат и деньги на него, всегда найдет способ снять арест со своего имущества. В действующей редакции УПК написано, что арестовывать можно только имущество подозреваемого. Красноречивый пример — бывший министр экологии и природных ресурсов Николай Злочевский. С его имущества сняли арест, поскольку прокурор вручил объявление о подозрении не самому Злочевскому, который скрывался от следствия, а его адвокату.

С новыми процедурами ареста и конфискации преступно приобретенного имущества правила игры изменяются и становятся менее предвиденными для коррупционеров. Нормы в проголосованном законе опираются не только на желание их авторов сделать неотвратимым наказание для коррупционеров, но и содержат все предусмотренные европейскими стандартами гарантии права защиты прав владельца. Арест накладывается только по решению суда, лицу безотлагательно сообщается, что его имущество арестовано, а у него есть право на адвоката и обжалование. Арест нельзя накладывать в так называемой отягощающей форме, которая препятствует работе предприятия; нельзя выселить из арестованного жилья людей, проживающих там. Если суд вынес обвинительный приговор со специальной конфискацией имущества третьих лиц, у таких лиц есть процессуальное право и гарантия обжаловать приговор в части спецконфискации в порядке апелляции.

Депутаты вспомнили о народе, потому что стало страшно. ЕС заставил их проголосовать за европейский инструмент ареста и конфискации преступного имущества, который может быть применен НАБУ против кого-либо из них. А свой бизнес народные депутаты и их политические спонсоры привыкли вести вовсе не по-европейски.

Возможно, поэтому из уст пылких противников ареста и конфискации не сходил тезис о том, что предложенный разработчиками проект закона не соответствует директивам ЕС. Так, депутатка «Самопомочі» Елена Сотник с трибуны парламента спорила с послом ЕС о том, кто лучше знает европейские стандарты. Как раз накануне голосования Томбинский распространил об этом специальное заявление: «Проекты законов о выявлении, розыске и управлении активами, полученными от коррупционных и других преступлений (№4056), и об аресте имущества и институте специальной конфискации (№4054) соответствуют стандартам ЕС».

О роли Брюсселя и международной дипломатии в этой победе следует написать отдельно, поскольку недаром еврочиновники сделали антикоррупционные законы безвизовыми условиями.

У международных кредиторов Украины возникает логичный вопрос — зачем давать государству деньги, которые разворовываются. И как получается так, что при проевропейской власти это делается в еще больших масштабах, чем во времена предшественников, сейчас всех вместе находящихся под санкциями тех же европейцев.

Если в бедной Украине, балансирующей на грани дефолта и полномасштабной войны, под парламентом — куча «лексусов», то, очевидно, деньги внутри государства все же есть и откуда-то они берутся — удивляются в частных разговорах иностранцы.

В ЕС два года назад пошли нам навстречу и наложили санкции на Януковича и его соучастников — чтобы быстро заморозить имущество на Западе и выиграть время для украинских правоохранителей на сбор доказательств о преступном происхождении этих средств. Два года прошло — ни одного дела в суде, а имущество и счета Януковичей и их приспешников постепенно выводятся из-под ареста в Украине. Для чего иностранным правительствам отдавать часть налогов своих граждан украинскому, если оно не в состоянии законным способом забрать украденное у преступников даже в собственной стране? Более того, если сами преступники — при власти и приходят туда с единственной целью — воровать?

Подтверждение этого европейцы видят собственными глазами, наблюдая за тем, как системно и слаженно власть сопротивляется введению новых правил декларирования материального состояния госслужащими.

Что в декларации тебе моей, холоп?

Еще в октябре 2014 года — по требованию ЕС и МВФ — был принят закон, предусматривающий онлайн-предоставление деклараций чиновниками в новой, расширенной форме, а также создание Национального агентства по вопросам предотвращения коррупции (НАПК), которое будет проверять соответствие стиля жизни госслужащих задекларированным доходам и затратам. Материалы своих проверок НАПК будет передавать следователям Антикоррупционного бюро, а те — будут открывать уголовные производства по новым статьям Уголовного кодекса: незаконное обогащение и предоставление субъектом декларирования заведомо недостоверных сведений. За ложь в декларации чиновнику «светит» до двух лет тюрьмы и три года отлучения от государственной кормушки, т.е. — службы.

Но вся эта система контроля над имуществом и затратами государственных служащих, включая возможность уголовного преследования за ложь в декларациях и незаконное обогащение, заработает только после создания НАПК.

С начала 2015 года власть всеми возможными способами блокирует запуск Агентства. Кабмин — через затягивание конкурса на руководителей НАПК, продолжающегося уже год. Парламент — через откровенные махинации, когда правками внефракционного нардепа Мысыка вносятся изменения в закон... о бюджете, которые откладывают запуск онлайн-системы декларирования имущества до 2017 года безотносительно к запуску работы самого НАПК.

В Брюсселе терпение иссякло, и там на самом высоком политическом уровне Украине четко дали понять: декларирование должно заработать уже в 2016 году в новой форме и без исключения для всех чиновников. У нас этот мессидж так озвучил посол ЕС Ян Томбинский: «Доведение этих усилий до логического завершения будет требовать приведения Закона об электронных декларациях состояния (№3755) в соответствие с международными стандартами. Это обеспечит создание эффективной и всеобъемлющей системы проверок электронных деклараций. Также следует без дальнейшего промедления назначить остальных членов Национального агентства по вопросам предотвращения коррупции, чтобы оно полностью заработало в первом квартале 2016 года».

16 февраля, якобы для решения этой проблемы, парламент проголосовал хитропридуманный законопроект №3755, ключевые правки к которому второпях вносились с голоса прямо в сессионном зале. Де-юре закон отменяет «правку Мысыка», де-факто — разрушает еще не запущенную систему электронного декларирования госслужащих.

Во-первых, закон откладывает уголовную ответственность за ложь в декларациях до 2017 года. Это — узаконенная индульгенция для президентско-премьерских команд до перевыборов.

Во-вторых, выводятся из-под декларирования родители и дети чиновника, не проживающие с ним. Это — узаконенный способ не декларировать собственные острова и имения на Лазурном побережье.

В-третьих, увеличивается порог декларирования некоторых видов активов — те, что до 200 000 гривен, можно в декларацию не вписывать. Для обычного украинца это — космическая сумма, но госслужащим почему-то разрешается не декларировать такие активы.

В завершение, ценное движимое имущество декларируется только после запуска новой системы онлайн-декларирования. На практике это означает, что все яхты, автомобили, ценности, приобретенные до запуска новой системы, в декларацию госслужащего не попадут, а, следовательно, — коррупционеры законно будут избегать уголовной ответственности за незаконное обогащение. Это — способ легализации уже существующего незаконно приобретенного высокими должностными лицами состояния.

Президент еще сможет наложить вето на принятый законоурод. Надо спешить — у парламента есть время только до конца марта, чтобы собрать голоса для другого законопроекта, который должен решить проблему. Это — последний из пакета антикоррупционных законов, принятие которого прямо повлияет на решение ЕС об отмене виз для украинцев.

В Украине без виз народным избранникам и другим высоким должностным лицам придется жить по-новому и исповедовать европейские ценности не только за ее пределами, но и здесь, в будничной жизни.

Это не только европейские ремонты, европейские курорты, автомобили BMW и Volkswagen/Audi, но и доходы и расходы государственных мужей под микроскопом у народа.

Это также независимые правоохранительные органы и профессиональные честные прокуроры, способные хладнокровно конфисковывать награбленное у государства.

Пока не очень верится, что в Украине такое возможно. Принятые антикоррупционные законы — это только первый шаг, он не гарантирует результата, если не следить за их применением на практике. Будут еще десятки попыток со стороны власти манипулировать, нивелировать, откатить назад.

Единственный выход — зажать власть в железные тиски постоянного бдительного контроля гражданского общества и международных партнеров и не разрешить отступать назад.

Информация о материале

Опубликовано: 23 февраля 2016

Суд зобов’язав оточення Авакова переоформити на державу частку кооперативу Ставицького в родовищі

Суд поновив частку НАК «Надра України» у договорі про спільну діяльність на Сахалінському родовищі. Про це свідчить рішення Господарського суду м.Києва від 18 січня.

У жовтні 2014 р. Госпсуд м.Києва розірвав договір купівлі-продажу у НАК «Надра України» 24% у проекті спільної діяльності на Сахалінському родовищі. Договір розірвали, оскільки «Голден Деррік» не оплатив придбану частку вартістю 6,36 млн грн. У подальшому це рішення підтвердили апеляційний та вищий суди.

У грудні 2014 р. НАК «Надра України» направила листа іншим учасникам проекту ЗАТ «ВК «Укрнафтобуріння», ТОВ «Сахалінське» та ТОВ «Голден Деррік». Нацкомпанія пропонувала внести зміни договору і включити її до складу учасників з часткою 24% замість «Голден Деррік». Але, оскільки НАК «Надра України» не отримала «позитивних пропозицій», то була змушена звернутися до суду.

Суд вимоги НАК «Надра України» задовольнив і ухвалив замінити в договорі «Голден Деррік» на НАК «Надра України». Суд зазначив, що ці зміни набувають чинності з 10.12.2014 р., тобто з моменту, коли судове рішення про розірвання договору вступило в дію після апеляції.

Засновниками ТОВ «Голден Деррік» є НАК «Надра України» (33%) і кіпрська компанія «Хартлог Лімітед» (67%).

За часів Януковича фірму контролювало бізнес-середовище екс-міністрів Миколи Присяжнюка, Едуарда Ставицького і колишнього народного депутата Юрія Іванющенка.

У серпні цього року молдовський мільярдер Анатол Статі заявив, що тепер він контролює «Голден Деррік» і готовий вкладати в нього гроші. Фірма через суд доводить свою непричетність до Ставицького та інших екс-чиновників часів Януковича.

Бенефіціарами ТОВ «Сахалінське» є нардеп від «Народного фронту», бізнес-партнер міністра МВС Арсена Авакова Ігор Котвіцький та екс-нардеп від «Блоку Юлії Тимошенко» Віталій Данилов.

Информация о материале

Опубликовано: 23 февраля 2016