Главная

Не зважаючи на достатню кількість прийнятих за останній час нормативно-правових актів, які створили умови для поліпшення бізнесу у різних сферах господарської діяльності, контролюючі органи, враховуючи відсутність єдиного підходу до визначення підстав проведення перевірки в умовах дерегуляції, користуються зазначеними прогалинами, що, у свою чергу, відображається на діяльності суб’єктівгосподарювання.  

Нагадаємо, що вимогамизаконів України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» №76-VIII та «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» № 71-VIII встановлено мораторій на проведення перевірок суб’єктів господарювання  контролюючими органами (крім Державної фіскальної служби України та Державної фінансової інспекції України).

Зокрема, відповідно до п. 3 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28 грудня2014 року № 71-VIII у 2015 та 2016 роках перевірки підприємств, установ та організацій, фізичних осіб-підприємців з обсягом доходу до 20 мільйонів гривень за попередній календарний рік контролюючими органами здійснюються виключно з дозволу Кабінету Міністрів України, за заявкою суб’єкта господарювання щодо його перевірки, згідно з рішенням суду або згідно з вимогами Кримінального процесуального кодексу України.

Аналізуючи вже наявну судову практику, зокрема, рішення судів, прийнятих в порядку адміністративного судочинства, предметом яких є оскарження рішень органів державного контролю в частині проведення перевірок суб’єктів господарювання, можна зробити висновок, що органи державного контролю трактують положення зазначених вище нормативно-правових актів як мораторій на проведення перевірок лише для органів Державної фіскальної служби України та Державної фінансової інспекції України. Із зазначеними доводами та твердженнями ані судді, ані Державна регуляторна служба України не погоджуються.

Так, суди при прийняті рішень, задовольняючи позовні вимоги суб’єктів господарювання, аргументують свою позицію тим, що відповідно до положень Закону України «По основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» під поняттям «державного нагляду (контролю)» слід розуміти діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування (далі – органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб'єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема, належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища, а тому поняття «контролюючий орган», що застосоване у п. 3 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року № 71-VIII слід трактувати через призму саме Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», а не лише через норми податкового законодавства.

Крім цього, ще не менш важливим аргументом при прийнятті рішень судами є акцентування уваги саме на підставах проведення перевірок суб’єктів господарювання за відсутності обов’язкової згоди Кабінету Міністрів України, а саме на наявності документального підтвердження обсягу доходу (фінансового звіту) господарюючого суб’єкту (до 20 мільйонів гривень за попередній календарний рік) для включення його до плану здійснення заходів державного нагляду (контролю).   

Виникає логічне питання: яким чином «контролюючий орган» здійснює аналіз фінансової діяльності суб’єкта?

Як показує практика, органами державного контролю взагалі не вживається заходів до фактичного з’ясування зазначених обставин, а включення суб’єктів господарювання здійснюється на підставі вже наявної інформації, яка, доречі, не завжди оновлюється своєчасно. Наприклад, до плану здійснення заходів державного нагляду (контролю) дуже часто включаються суб’єкти господарювання, які є більш-менш відомі (так звані «фінансово спроможні» підприємства), або взагалі які  вже не здійснюють господарську діяльність, або змінено назву підприємства, або взагалі підприємство ліквідовано тощо.

Слід зазначити, що під терміном «оприлюднення звітності» розуміється офіційне подання фінансової звітності до органів виконавчої влади та органів державного контролю(наприклад, Державний комітет статистики України, Державна фіскальна служба України, Антимонопольний комітет України,  Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку), інших установ і організацій, яким відповідно до законодавства України надано повноваження для отримання бухгалтерської та фінансової звітності від суб’єктів господарювання, а також офіційна публікація звітів про фінансовий стан підприємства у засобах масової інформації, якщо це передбачено законодавством (п. 4 ст. 14 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

Зазначена позиція суддів, на мою думку, є дуже слушною та такою, що відповідає задекларованій позиції керівництва держави щодо створення сприятливих умов для  ведення бізнесу.

З огляду на викладене, під мораторієм на проведення перевірки слід розуміти саме «обмеження», а не «заборону», оскільки проведення перевірок суб’єктів господарювання не забороняєтьсявзагалі, а законодавством визначено ряд обов’язкових та вичерпних підстав для їх проведення.

Крім цього, варто зазначити, що на більшості офіційних інтернет-порталах органів державного контролю розміщуються плани здійснення заходів державного нагляду (контролю) із зазначенням конкретних суб’єктів господарювання, що, у свою чергу, може надати можливість своєчасно захистити свій бізнес від можливого тиску контролюючих органів та безпідставного проведення перевірок.

І на останок, рerlegisactiоnes!Незабувайте, що діяти треба законним чином!

У разі виникнення питань, радимо Вам звернутися до нашої Компанії з приводу надання більш детального роз’яснення та отримання допомоги у їх вирішенні.

Информация о материале

КП «Харківський метрополітен» в І кварталі 2016 року замовив послуг та робіт без проведення тендерних процедур закупівлі на суму 50,48 млн грн.

Про це йдеться у звіті підприємства, розміщеному у «Віснику державних закупівель».

Найбільшу суму за одним договором отримало ТОВ «Грандресурс». За капітальний ремонт покрівлі 5-го відстійного прогону електродепо «Московське» фірмі заплатили 4,93 млн грн. ТОВ «Грандресурс» була створена 1 березня 2016 року, а вже 18-го отримало підряд від КП. Засновником фірми є Дмитро Демідов, директором Ільдар Сакаєв. Статутний фонд підприємства склав 1 тис грн.

Але найбільший обсяг замовлень отримало ТОВ «Пауер Експерт» – за січень-березень 2016 року фірма отримала 8,23 млн грн.  Гроші були перераховані за модернізацію обладнання системи  МРЦ станцій «Академіка Барабашова», «Історичний музей», «Метробудівників ім, Ващенко», «Героїв Праці». Засновником ТОВ «Пауер Експерт» є Дмитро Iскренко, директором –  Петро Стародуб.

ТОВ «НВП «Промсистема» отримало, за ремонт покрівлі будівлі головного корпусу й адміністративно-побутового корпусу електродепо «Московське» 3,85 млн грн Підприємство належить Катерині Хілімовій,а директором є Світлана Діденко.

Також «Харківський метрополітен» заплатив ТОВ «Старсен» за роботи з капітального ремонт  зенітних ліхтарів головного корпусу електродепо «Салтівське» 3,49 млн грн. Засновником ТОВ «Старсен» є Іван Кравцов, а керівником – Сергій Греков. Раніше єдиним засновником цього підприємства був Олександр Стаматін – син директора КП «Харківський метрополітен» Вячеслава Стаматіна та віце-мера Харкова Марини Стаматіної.

Іван Кравцов також є засновником ТОВ «Інвест-Тур», яке отримало від метрополітену 2,85 млн грн. за роботи з доопрацювання поїзної апаратури автоматичного ведення поїздів на рухомому складі Салтівської лінії метрополітену.

Ще 1,91 млн грн. отримає ТОВ «Благоспецбуд +» за модернізацію металоконструкцій на станціях «Південний вокзал» та «Центральний ринок».

ТОВ «Благоспецбуд+» було засноване Дмитром Яковцем у лютому 2015 року у селищі Сковородинівка Золочівського району Харківської області. При реєстрації ТОВ «Благоспецбуд+» вказало два номери телефону: +380957110978 та +380506054633. Перший належить засновнику, а другий номер також є контактним для ТОВ «Добробудстрой+» Володимира Колісника та ТОВ «Старсен».

Ще 381 тис. грн. за ремонт обладнання отримало ТОВ «Ваго-Рев». Ця фірма використовує однаковий номер телефону з ТОВ «Інвест-тур».  В 2009 році засновниками підприємства були Олег Дивінець, Андрій Артеменко й Олексі Ахвледіані. Дивінець такоє був засновником ТОВ «Інвест-тур».З жовтня 2013 р. засновником «Ваго – Рев» значиться Ян Сивинський.

Нагадаємо, що фірми з оточення керівництва метрополітену були лідерами з закупівель без проведення торгів й у 2015 році.

Информация о материале

Что подразумевается под зоной свободной торговли? Соглашение о сокращении барьеров и увеличении торговли для обоюдной экономической выгоды обеих сторон. 1 января ЕС и Украина, наконец, начали процесс формирования глубокой и всеобъемлющей зоны свободной торговли (ГВЗСТ).

Многие тарифы на импорт были либо ликвидированы, либо снижены и будут снижаться до конца 7-летнего переходного периода, предусмотренного соглашением. К тому времени 99% (общей стоимости) товарооборота не будет облагаться тарифами. Снижение тарифов и ликвидация прочих  законодательных барьеров обеспечивают более легкий доступ на другие рынки, способствуют созданию новых рабочих мест, росту экономики, приплыву инвестиций, а также модернизации и повышению конкурентоспособности украинской промышленности.

Как минимум, это стороны пообещали друг другу сделать. Основополагающий фактор - понимание украинской стороны, что местному бизнесу придется адаптировать свою работу в соответствии с современными международными стандартами и бизнес-практиками. Украинский бизнес должен будет конкурировать по таким показателям как цена, инновации и качество. Модель работы, при которой бизнес мог защитить себя путем монополизации рынка, ограничения возможностей для конкурентов, получения субсидий или поддержки со стороны государства в ущерб другим предпринимателям, должна уйти в прошлое. Правила Всемирной торговой организации – к которой Украина принадлежит с 2008 года – и ЕС во многом нацелены на пресечение подобных защитных мер и открытие рынков для всех, предоставляя честные и недискриминационные условия работы. Такой рынок и такие равные условия для любого бизнеса привлекают инвестиции и усиливают конкуренции, что в итоге приводит к снижению цен и улучшению качества товаров.

Что же происходит в деревообрабатывающем секторе украинской экономики? С 1 ноября прошлого года экспорт необработанного дерева из Украины был полностью запрещен. Благодаря законопроекту, который продвигали тесно связанные с деревообрабатывающей промышленностью народные депутаты, необработанная древесина из украинских лесов доступна только для тех компаний, которые расположены на территории Украины. Запрет наложен на 10 лет. Подобное ограничение прямо противоречит принципам свободной торговли и является ярким примером старых традиций ведения бизнеса в Украине, которых не должно быть сегодня.

Украине крайне необходимы иностранные приватные инвестиции. А инвесторы, со своей стороны, хотят предсказуемого и справедливого отношения к себе. Это подразумевает четкое следование международным обязательствам. Украина должна продемонстрировать ЕС и потенциальным инвесторам, что она является надежным партером. Запрет на экспорт дерева противоречит обязательствам Украины, как члена ВТО. Кроме того, он прямо противоречит ключевому принципу ГВЗСТ, согласно которой обе стороны договариваются не накладывать каких-либо ограничений на экспорт. Нет ничего более ограничивающего, нежели полный запрет. Чтобы быть до конца справедливыми, нужно отметить, что по этим же причинам правительство в прошлом году рекомендовало президенту наложить вето на данный законопроект. Тем не менее, глава государства все равно подписал его.

Украина должна играть в международную торговую игру честно. ГВЗСТ и без того в основном составлена в пользу Украины. Благодаря тому, что ЕС снижает свои тарифы, украинский бизнес получает доступ к одному из самых больших и богатых рынков в мире, сохраняя при этом определенный уровень защиты для своих товаров в течение еще нескольких лет. Таким образом, украинскому бизнесу дано время приспособиться.

Сегодня Украина настаивает на предоставлении доступа украинским товарам на рынок ЕС быстрее, чем это предполагалось в условиях ГВЗСТ, что вполне понятно, учитывая ущерб, который Россия нанесла торговле страны в восточном направлении. Тем не менее, члены ЕС вряд ли удовлетворят просьбу Украины, если будут видеть, что она в то же время вводит ограничения на экспорт сырьевых товаров в угоду своему бизнесу и, соответственно, в ущерб европейского.

Более того, запрет на экспорт леса из Украины не помогает развитию сектора. На самом деле он создает преференции для одного сектора (переработчиков дерева) в ущерб другим (лесорубам, экспортерам и переработчикам дерева в других странах). Он искусственно занижает цену на древесину для местных промышленников, что, конечно, и было главной целью, через законодательный фаворитизм. Именно так некоторые бизнесы всегда и работали в Украине: перекраивая рынок в свою пользу через законодательство и выдавливая потенциальных конкурентов. У ЕС нет экспортных ограничений ни на какие продукты. Никаких запретов, квот, налогов. Дело в том, что Евросоюз понимает, что экспорт генерирует экономический рост и рабочие места. Страны с успешными экспортными стратегиями – к примеру, Германия – сочли бы ограничение экспорта безумием.

Между прочим, этот запрет не имеет ничего общего с защитой окружающей среды. Если бы Украина решила, что хочет защитить свои леса – включая больше уникальной биосферы Карпат – ЕС был бы только за. Запрет на вырубку в определенных районах абсолютно приемлем – если, конечно, в равной мере распространяется на всех.

ЕС предложил Украине помощь в поиске более подходящих путей по поддержке деревообрабатывающего сектора и его развития. Схемы лицензирования, подобные тем, которые применяются во многих странах Евросоюза – один из возможных вариантов: они поспособствуют росту местных бизнесов и одновременно будут препятствовать незаконной вырубке и коррупции.

Несколько недель назад правительство, пристыженное существующим положением дел, внесло поправку в законопроект, благодаря которой запрет будет снят через три года переходного периода. Это хорошая новость, хотя сложная система аукционов, которая предлагается на переходной период, кажется дискриминирующей и открытой для злоупотреблений. ЕС хочет немедленного снятия запрета.

Дерево, разумеется, не самый важный товар в отношениях между Украиной и ЕС. Но эта тема важна, поскольку поднимает серьезные вопросы о том, насколько серьезно Украина настроена на проведение экономических реформ и принятие правил и практик ЕС. Опасения вызывает тот факт, что предложение отменить запрет встретило серьезное сопротивление со стороны Рады, так как многие считают запреты моделью экономического развития некоторых секторов. За последнюю неделю прозвучали призывы о усилении ограничений на экспорт металлолома (в данном случае – повышенные экспортные пошлины). Зона свободной торговли подразумевает именно торговлю без ограничений и возможности, к которым все будут иметь равный доступ.

Информация о материале

В развитых странах мира демократия не ограничивается выборами раз в пятилетку, в промежутке между которыми граждане только наблюдают за тем, как их избранники управляют страной. Подобный подход является, скорее, профанацией демократии.

В Европейском Союзе, куда Украина стремится интегрироваться, принят другой подход. На этапе разработки каждого важного решения министерством или другим органом подключаются все стейкхолдеры (заинтересованные стороны), выражающие собственную позицию о влиянии решения непосредственно на них. Чиновник, в свою очередь, обязан быть максимально чувствительным к позиции стейкхолдеров и принять наиболее сбалансированное решение с точки зрения пользы для всех заинтересованных сторон.

По сути, именно такое участие граждан, неправительственных организаций, отраслевых и бизнес-объединений в выработке государственных решений является настоящей демократией. А выборы — только ее небольшая часть.

При этом с развитием экономики и олигополизацией многих ее отраслей образуются огромные корпорации, на которых могут работать десятки или сотни тысяч работников. К примеру, общая численность работников корпорации СКМ Рината Ахметова составляет 300 тыс. чел. Соответственно, решения, принимаемые руководством СКМ, влияют на 300 тыс. граждан Украины, а с учетом их семей, как минимум миллион наших граждан прямо зависит от влияния Ахметова, владеющего 100% акций СКМ.

В отличие от политики, где демократия хотя бы формально давно победила авторитаризм, в экономике ситуация иная. Даже в развитых странах мира крупные корпорации могут быть, в сущности, авторитарными структурами. Решения в таких корпорациях обычно принимаются топ-менеджерами в пользу небольшой группы акционеров без учета интересов работников или других стейкхолдеров (например, местных громад, где расположен завод).

Движение Occupy Wall Street, возникшее в США на волне мирового финансового кризиса, противопоставляет обычных граждан именно крупным корпорациям. По мнению представителей движения, корпорации оказывают слишком большое влияние как на общество за счет своей хозяйственной деятельности, навязывая населению не всегда качественные, а иногда и опасные товары, так и на политику, поскольку именно корпорации являются основными донорами политических партий и отдельных политиков.

Кстати, главный конкурент Хиллари Клинтон на президентских праймериз в США, Берни Сандерс, получил большую часть своей поддержки именно за счет критики крупных корпорации и их «коррумпированного» влияния на политику.

Учитывая это, не следует думать, что Украина со своими проблемами олигархов является уникальной. Каждая более-менее развитая капиталистическая страна с этим сталкивалась. Поэтому нам надо обратить внимание именно на те иностранные практики, которые балансируют влияние олигархов и корпораций на общество. И эффективным решением очень часто является именно экономическая демократия.

Экономическая демократия в широком смысле — это социально-экономическая философия, предлагающая перенести полномочия по принятию решений от корпоративных менеджеров и корпоративных акционеров к более широкой группе публичных стейкхолдеров, которая включает также работников корпораций, их клиентов, поставщиков, соседей (по экологическим вопросам) и общественность в целом.

Профессор Йельского университета, известный американский политолог Роберт Даль в книге «Предисловие к экономической демократии» (1985) отмечал, что отличия в собственности и контроле над корпорациями создают неравенство ресурсов среди американцев, что, в свою очередь, порождает неравенство среди них как граждан в политическом смысле.

Ученый считал, что выходом является расширение демократических принципов в экономике и внедрение так называемой демократии на рабочем месте (workplace democracy). По его мнению, экономическая система, построенная на предприятиях, которые принадлежат и управляются работниками, может обеспечить намного более прочную основу для демократии, политического равенства и свободы, чем это делает нынешняя система корпоративного капитализма.

Следует сказать, что первые проявления такой экономической демократии в мире уже есть. И самые яркие из них — именно в странах Европейского Союза, куда стремится Украина.

Доктор философии Кембриджского университета Ха-Джун Чанг в своем бестселлере «Как устроена экономика» (2014) приводит данные о Германии и Швеции, где работники влияют на деятельность своих компаний с помощью формального представительства в совете директоров.

Ха-Джун Чанг отмечает, что в Германии в крупных компаниях двухуровневая структура совета директоров. В рамках этой системы, известной как система участия в управлении, управленческий совет должен получить одобрение важнейших решений, таких, как слияние и закрытие предприятия, от наблюдательного совета, в котором представителям работников принадлежит половина голосов.

Интересен пример концерна Volkswagen. Ха-Джун Чанг подчеркивает, что хотя владельцем контрольного пакета акций является семья Порше-Пиех, она не может «продавить» какое-либо решение, которое сочтет нужным. Здесь также существует двухуровневая структура совета директоров, где у работников сильное представительство.

Кроме того, 20% акций концерна принадлежит правительству земли Нижняя Саксония. В результате решения в компании принимаются путем очень сложного процесса переговоров при участии акционеров, профессиональных менеджеров, работников и населения в целом (поскольку крупный пакет акций принадлежит правительству).

Примером, когда такой подход продемонстрировал свою эффективность, была совместная работа государства, автомобильных концернов и профсоюзов для противодействия финансовому кризису в 2008 г. В исследовании Фонда Фридриха Эберта отмечается, что три стороны договорились о частичном уменьшении зарплаты работникам и введении сокращенного рабочего дня. Правительство, со своей стороны, взяло на себя обязательство выплачивать работникам помощь за неотработанное время в размере пособия по безработице. Работники же формально сохраняли за собой рабочее место и связанные с ним правовые привилегии. Кроме того, правительство в рамках политики сокращенного рабочего дня освободило предприятия от части обязательных социальных отчислений.

Таким образом, бремя кризиса было распределено между компаниями, работниками и государством, что позволило успешно из него выйти.

Согласитесь, подобный процесс принятия корпоративных решений по сложности и поиску баланса очень похож на тот, который считается нормой для государственных решений, по крайней мере, в той же Европе. И причина именно в том, что такие корпоративные решения, как и аналогичные государственные, влияют на широкие слои населения.

А теперь сравните это с Украиной, где Ринат Ахметов при желании может росчерком пера уволить две-три тысячи из своих 300 тыс. работников или вдвое уменьшить им зарплаты под предлогом кризиса. И ни у кого не будет юридических инструментов, чтобы ему помешать. Именно с этого начинается власть олигархии.

Другим примером экономической демократии, приводимым кембриджским экономистом Ха-Джун Чанг, является испанская Mondragon Corporation, в которой работают около 70 тыс. человек и которая является седьмой по величине корпорацией Испании. Из 70 тыс. работников 80% являются единственными владельцами компании, то есть ее структура собственности полностью распределена между работниками. Это позволяет применять принцип «один работник — один голос» для решения управленческих вопросов на всех уровнях.

Интересно, что Mondragon Corporation является фактически полностью автономной организацией, поскольку имеет собственный банк, финансирующий ее, собственный университет, который готовит для нее работников, собственную «биржу труда», перераспределяющую работников между сотней кооперативов внутри корпорации, и собственную систему социального страхования. Фактически функции государства взяла на себя самоорганизованная община в форме кооператива.

Конечно, до Mondragon Corporation нам еще далеко, но опыт Германии и Швеции вполне можно использовать как первый шаг к экономической демократии и ограничению власти олигархии.

К возможным шагам, в частности и на законодательном уровне, можно отнести следующие:

— введение двухуровневой структуры совета директоров для крупных украинских корпораций с представительством трудовых коллективов, даже без формальной собственности работников на акции таких корпораций;

— внедрение корпоративной программы ESOP, что позволяет работникам стать держателями акций (опосредованно через специальный фонд), получать дивиденды и иметь право голоса в управлении;

— участие государства в структуре собственности тех частных корпораций или концернов, которые за счет масштаба или стратегического характера отрасли оказывают значительное влияние на социально-экономическую ситуацию в государстве. Механизмом может быть выкуп акций по рыночной цене;

— представительство потребителей или местных громад в советах директоров/наблюдательных советах предприятий, являющихся монополистами в общественно важных отраслях, в частности в энергетической. Например, «Киевэнерго» хоть и принадлежит Ринату Ахметову (как же без него), но громада Киева, несомненно, должна оказывать влияние на компанию, от которой зависит жизнеспособность всего трехмиллионного города;

— государственная поддержка всех форм кооперации, в частности производственной, потребительской, кредитной как экономической базы местных громад.

Когда граждане самоорганизуются, чтобы решить собственные экономические вопросы на низшем, местном, уровне, это и является собственно экономической демократией, и ее следует всесторонне поддерживать на государственном уровне.

Отдельно следует сказать о такой сфере, как СМИ. Телеканалы, газеты, радио в большинстве случаев не являются чисто бизнес-проектами, поскольку преобладающая их часть нерентабельна. Их функция — пропагандировать обществу позицию, которая выгодна их владельцу-олигарху, чтобы общество проголосовало за партию, финансируемую тем же олигархом. Для этого наши олигархи и содержат телеканалы и другие СМИ.

И если вопрос независимости партий хотя бы частично решается государственным финансированием их из бюджета, то со СМИ ситуация не настолько простая. Даже с созданием общественного телевидения вместе с ним будет существовать десяток мощных телеканалов, которые будут зомбировать население тем, что придет в голову олигарху.

Поэтому здесь подход должен быть аналогичный корпоративным решениям, влияющим на большое количество стейкхолдеров. В этом случае стейкхолдерами являются избиратели и политические партии. Соответственно, для сбалансированной политики частных телеканалов, покрывающих национальное вещание, в их наблюдательные советы должны входить представители, по крайней мере, парламентских политических партий и ведущих общественных организаций, представляющих избирателей. При этом наблюдательный совет должен иметь реальные полномочия по смене генерального директора телеканала.

Надо честно сказать, что если владельцы телеканалов преследуют политические, а не бизнес-цели, то и подход к ним должен быть политический, а не как к бизнес-проектам.

В целом в условиях экономического кризиса, критического уровня расслоения населения и взаимного недоверия между классами в обществе внедрение демократических процедур в экономике сможет по крайней мере сбалансировать социально-экономические процессы на уровне самих предприятий, позволит сторонам войти в диалог и услышать друг друга. При правильной реализации это сможет предотвратить новую революцию, которая однозначно будет носить антиолигархический характер.

Информация о материале

Суд відмовив у позові ПАТ «Укргазвидобування» до ТОВ Виробничо-комерційна фірма «Діон» про розірвання договору про спільну виробничу та інвестиційну діяльність. Про це свідчить рішення Господарського суду м.Києва від 22 березня.

Договір про спільну діяльність укладено у 2004 році. Йшлося про видобуток вуглеводнів на свердловинах №5, №63 Чутівського родовища, №77 Тимофіївського родовища, №45 Зачепілівського родовища.

У 2011 році ВКФ «Діон» доручено щомісячно продавати на аукціонах природний газ за максимальною ціною без перевищення граничної ціни на газ, яка встановлюється Нацкомісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.

У лютому 2016 року «Укргазвидобування» подала позов про розірвання договору, вказуючи на те, що ВКФ «Діон» першому півріччі 2015 року  реалізовувала природний газ, видобутий по договору спільної діяльності, за цінами нижчими граничного рівня, встановленого Нацкомісією. Держкомпанія заявила, що має збитки у зв’язку з договором із ВКФ «Діон».

Однак позов «Укргазвидобування» не задовольнили.

Суд звернув увагу на те, що 10.10.2014 Комітет управління Спільною діяльністю вирішив здійснювати продаж природного газу на біржових аукціонах по цінах, у т.ч. стартових цінах, не нижчими за рівень ціни, що дорівнює сумі показників планової собівартості видобутого природного газу у відповідному плановому періоді, розрахункового прибутку та податку на додану вартість.

Протягом першого півріччя 2015 р. ВКФ «Діон» щомісяця розраховував стартову ціну на газ саме на підставі вищезгаданого рішення. А постанови Нацкомісії не встановлюють фіксовану ціну на газ, а тільки унеможливлюють її перевищення. Тому ВКФ «Діон» міг продавати газ за нижчими цінами, дотримуючись стартових цін, які розраховані на підставі вищезгаданого рішення комітету.

Відтак з’ясовано, що газ на аукціонах реалізовувався по максимальній ціні, що склалася на біржових аукціонах без перевищення граничного рівня ціни на природній газ, що встановлюється Нацкомісією.

Ціни реалізації газу у рішенні не вказані.

У першому півріччі 2015 р. чистий прибуток від спільної діяльності по договору склав 8,67 млн грн. і ця сума була порівну поділена між «Укргазвидобуванням» і ВКФ «Діон». Тому суд визнав твердження «Укргазвидобуванням» про збитковість договору безпідставними і у позові відмовив.

До 2010 р. до складу засновників ВКФ «Діон» входив Максим Максіменцев, який з 2010 року зберігає посаду замголови правління НАК «Надра України». З 2011 р. ВКФ «Діон» переоформлено на кіпрську компанію «Метенерджі Лімітед».

Дружина Максіменцева – Надія – свого часу працювала помічником прокурора Голосіївського району м.Києва. На неї було записано фірму з ланцюжка «Надра-Геоінвесту» Едуарда Ставицького. Надія Максіменцева була прописана у Києві на вул. Володимирська 49-А. Тут мав квартиру син колишнього генпрокурора Артем Пшонка, а також екс-президент Віктор Янукович.

Информация о материале

Як відомо, Батьківщину, а тому і громадянство не обирають. Отримане при народженні громадянство є об’єктивною реальністю. Але із сплином часу виникають ситуації, коли у людини виникає думка про друге громадянство. Причини цього бувають різні: політичні, економічні, соціальні. У цьому разі без ретельного аналізу та виваженого вибору не обійтися.

Спочатку розглянемо питання: що таке громадянство і як його отримують. Звернемося до офіційних документів Ради Європи. У 1997 році підписано Європейську конвенцію «Про громадянство», яка набула чинності у 2000 році. Україна підписала зазначену конвенцію 21 грудня 2006 року, а набула чинності ця конвенція для нашої країни 1 квітня 2007 року. Згадана конвенція визначає, що «громадянство означає правовий зв’язок між особою та державою без зазначення етнічного походження особи».

Поняття громадянства стосується специфічних відносин між приватною особою та державою, котрі визнаються цією державою. За громадянином в силу таких відносин закріплені певні права (такі як: право обирати та бути обраним на державну службу), громадянин має низку обов’язків (бути законослухняним, платити податки, виконувати військовий обов’язок) і нести відповідальність у випадку невиконання своїх обов’язків. Держава відповідальна перед громадянином, а громадянин – перед державою. Права та обов’язки держави і громадянина взаємні. Кожна особа має право на громадянство: ніхто не може бути довільно позбавлений громадянства чи права змінити його.

Кожна держава визначає у своєму законодавстві хто є її громадянами. Це законодавство визнається іншими державами тільки за умови його відповідності чинним міжнародним конвенціям, міжнародному звичаєвому праву та принципам права, які є загальновизнаними стосовно громадянства.

У зв’язку з розвитком і зміцненням концепції прав людини, з огляду на Декларацію прав людини (прийнята Генеральною асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року), все в більшій мірі визнається, що держава у цій сфері має враховувати основні права людини. Деякі з них, як складова частина інституту громадянства, тепер не залежать від кордонів і належністю до будь-якої держави, тобто здійснюється своєрідна трансформація державно-національної системи: усі резиденти держави, незалежно від того, чи є вони громадянами чи ні, мають право вимагати дотримання цих універсальних прав. Будь-яка особа, яка знаходиться в країні, має право на повний захист законом, може мати майже всі права громадянина, за винятком права обирати і бути обраним. Таким чином, обов’язки держави перед громадянами все більше встановлюються не самою державою, а міжнародними стандартами.

Громадянство отримують різними способами: за народженням, за походженням батьків (отримуючи їх громадянство), вступ до шлюбу та за результатом натуралізації. Є два основних принципи, які використовуються для встановлення громадянства за народженням:

Принцип «права ґрунту» (jus soli), відповідно до якого громадянство отримують за місцем народження на території держави незалежно від громадянства батьків;

Принцип «права крові» (jus sanquinis), відповідно до якого особа, де б вона не народилася, стає громадянином тієї країни, чиїми громадянами на момент її народження є батьки.

В США і Великій Британії керуються принципом «права ґрунту», громадянство за походженням визнається, але з дуже суворими обмеженнями. В Європі деякі країни як основний застосовують «принцип крові», доповнюючи його положеннями про надання громадянства, якщо комбінується народження та проживання в країні. У результаті пункти положень національних законів часто «перетинаються», що у свою чергу приводить до «подвійного» громадянства, тобто одна людина опиняється громадянином двох чи більше країн.

Європейська Конвенція «Про громадянство» вживає термін «множинне громадянство» і визначає його як «одночасну належність особи до громадянства однієї чи більше держав». Згідно з положенням цієї конвенції громадяни певної держави, які мають також інше громадянство, мають на території цієї держави такі самі права та обов’язки, як і інші громадяни цієї держави.

Слід також зазначити, що «положення цієї Конвенції не обмежують право кожної держави-учасниці встановлювати у своєму внутрішньодержавному праві: а) зберігають чи втрачають громадянство її громадяни, які набувають або мають громадянство іншої держави; в) чи пов’язано набуття або збереження її громадянства з відмовою від іншого громадянства або від його втрати».

Закон США не вітає, але й не забороняє подвійне громадянство. Деякі американці автоматично мають подвійне громадянство, якщо вони народилися за кордоном від громадян США або в США, але від громадян іншої держави. У таких випадках закон дає можливість зберегти право на обидва громадянства. До проходження натуралізації іноземець повинен знати, чи дозволяє закон його попередньої країни мати подвійне громадянство. Так, принесення клятви на вірність Америці, що необхідна при натуралізації, потребує відмови від вірності іншій державі, що не означає втрату громадянства цієї країни. Немає необхідності повертати старий паспорт, якщо попередня країна дозволяє подвійне громадянство, але поводити себе у такому випадку потрібно вкрай обачно, оскільки необхідно зберігати вірність Америці. Деякі дії можуть призвести до втрати громадянства, отриманого в результаті натуралізації. Наприклад, згідно із законом США від громадянина потрібно, щоб він користувався американським паспортом для поїздок за кордон. Тому не рекомендується використовувати паспорт колишньої країни чи проявляти будь-яким іншим чином вірнопіддані почуття до неї, інакше влада США може підозрювати цю особу у брехні під час подання клятви вірності, що може слугувати причиною позбавлення американського громадянства. Якщо громадянин США добровільно прийняв громадянство іншої країни в результаті натуралізації, то він також може бути позбавлений громадянства США.

У зв’язку з тим, що на сьогодні так і не вдалося вирішити колізію з правовими нормами щодо «подвійного» громадянства, все більша кількість країн замість поняття громадянства використовують прийняте у міжнародному приватному праві поняття постійного проживання або доміцілій. Це дозволяє усунути цілу низку проблем, які виникають стосовно осіб, котрі мають «подвійне» громадянство і дійсно проживають у певному місці.

Надання статусу постійного мешканця безпосередньо пов’язано з отриманням посвідки на постійне проживання. Не тільки з теоретичної, але і з практичної точки зору сама по собі посвідка на проживання не поступається статусу громадянина. Як правило, її володарю гарантовані ті ж самі права та обов’язки, що й громадянину, крім політичних прав. Посвідка на проживання дає право звертатися за оформленням візи, що може бути набагато легшим, ніж в країні, громадянином якої є певна особа. Цей статус не так міцно прив’язує людину до нової країни, як статус громадянина, зберігаючи тим самим більше свободи ніж у громадянина. Посвідка на постійне проживання не є підставою для несення військової повинності; у багатьох країнах, маючи такий документ, податки сплачуються лише з тих фінансових коштів, які переведені у конкретну країну постійного проживання.

Сьогодні законодавство України не передбачає для її громадян подвійного громадянства. Закон України «Про громадянство України» зазначає: «Якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України. Якщо іноземець набув громадянство України, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України».

Як підтвердження цього, між Україною та іноземними державами, включаючи ЄС та США, відсутні відповідні договори про обмін інформацією щодо осіб, які прийняли громадянство цих країн.

Таким чином, якщо громадянин України набув громадянство іншої держави, то не позбавляється при цьому українського громадянства і в правових відносинах з Україною надалі визнається лише як громадянин України.

В Україні на даний час відсутня будь-яка відповідальність (ні кримінальна, ні адміністративна) за набуття громадянства іншої держави та за неповідомлення про це відповідні органи державної влади.

Информация о материале
  1. Департамент Кернеса хоче віддати 17 мільйонів фірмі партнера свого директора
  2. Путь «камикадзе»: взлеты и падения Яценюка
  3. Самострел
  4. Поліція побачила, що комунальники переплатили мільйон фірмі заступника Кернеса