Главная
Як «Росава» на сонці: чи поверне Жеваго державі півтора мільярда
Градус напруги у відносинах найбільшого виробника шин в Україні компанії «Росава» та Офісом великих платників податків ДФС підвищується. Фіскали прораховують нові варіанти, які дозволять стягнути з компанії 1,3 млрд грн пені за неповернення валютної виручки, «Росава» намагається цього уникнути.
Як виводили виручку
«Росава» — найбільший в Україні виробник шин. Компанія також торгує деталями для автота експлуатує Білоцерківський шинний завод. Вона входить у фінансово-промислову групу народного депутата Костянтина Жеваго «Фінанси та кредит».
У 2017 році «Росава» збільшила збиток на 73,8% до 717,8 млн грн, скоротивши чистий дохід в 1,7 разу до 875,3 млн грн.У «Росави», як і в інших компаній групи Жеваго, давні стосунки з правоохоронними органами.
У жовтні 2017 року СБУ встановила, що у 2012-2015 роках службові особи банку «Фінанси та кредит» за попередньою змовою з власниками банку та кіпрською Nasterno Commercial Ltdвивели з банку активів на понад 1 млрд грн.
У матеріалах цього провадження фігурує епізод про виведення на британську Bridgeholm Commercial LLP 52,7 млн дол валютної виручки. У липні 2017 року ДФС отримала від СБУ листа про неповернення «Росавою» цих коштів.
У 2011 році «Росава» уклала з резидентом Великобританії компанієюBridgeholm Commercial LLP контракт на поставку німецького обладнання для виробництва автомобільних шин. «Росава» переказала валюту через банк «Фінанси та кредит», бенефіціарним власником якого є Жеваго. Британці контракт не виконали.
Згідно з українським законодавством, у випадку з неповерненням валюти можливі три варіанти розвитку подій. Перший —підприємству нараховується пеня. Другий —компанія подає заявку у МЕРТ на продовження термінів виконання контракту. Третій—компанія вимагає виконання контракту від свого контрагента в суді.
«Росава» звернулася до Мінекономіки. «З 2011 року до 2016 року МЕРТ продовжувало компанії терміни виконання контракту, з 2016 року припинило це робити. Підприємство замість суду з контрагентом обрало варіант бездіяльності», — розповідає голова Офісу великих платників податків ДФС Євген Бамбізов.
За його словами, оскільки банк «Фінанси та кредит» і «Росава» належать одній особі, банк, порушуючи норми українського законодавства, не повідомив ДФС про існування незакритої справи з повернення 52,7 млн дол валютної виручки. За результатами перевірки була нарахована пеня — 1,3 млрд грн.
Після цього справа потрапила в суд. 5 квітня 2018 року Окружний адмінсуд Києваухвалив рішення на користь ДФС і підтвердив правомірність нарахування пені.
У Державній фіскальній службі вважають, що контракт ніхто і не збирався виконувати. Мовляв, це була схема виведення валюти. Однак офіційно довести це складно: Британія не розкриває бенефіціарів свого нерезидента.
На рішення суду «Росава» відреагувала швидко.30 квітня 2018 року, за п'ять днів до набуття чинності цим рішенням, збори акціонерів компанії ліквідували юридичну особу ПрАТ «Росава». Відповідні зміни внесені в Єдиний державний реєстр.
Пізніше компанія пояснила, що рішення загальних зборів акціонерів передбачає не ліквідацію, а реструктуризацію підприємства. Мовляв, воно відповідає вимогам ринку щодо розділення різних сегментів: виробництва шин та їх реалізації.
Білоцерківський шинний завод продовжить працювати, оскільки реструктуризація передбачає повне збереження робочих місць, збільшення обсягів виробництва, додаткові інвестиції в підприємство, підсумувало керівництво компанії.
Ліквідація чи реструктуризація
Такий маневр для «Росави» має сенс. Він дозволяє компанії заплутати юридичний слід і позбавити ДФС можливостей стягнути пеню. Кінцем життя юридичної особи є припинення її діяльності, яке здійснюється двома шляхами.
Перший — реструктуризація, тобто передавання майна, прав та обов'язків правонаступникам внаслідок злиття, приєднання, поділу або реорганізації. Реструктуризація допускає процедуру санації — фінансового оздоровлення.
Другий — ліквідація, яка передбачає задоволення вимог кредиторів шляхом продажу майна підприємства.
«Основна мета реструктуризації — виживання підприємства, його пристосовування до вимог ринку, підвищення конкурентоспроможності, розділення активів і господарських процесів між різними компаніями. Однак при реструктуризації неможливо вивести правонаступників з-під пресу боргів, це завдання вирішує ліквідація», — пояснила юрист АФ Pragnum Олена Мічуріна.
Оскільки «Росава», за її словами, не перший рік збиткова, а борг підприємства обчислюється мільярдами гривень, то ліквідація з великою ймовірністю має на меті уникнення боргів. Податківці і кредитори отримають «пусте» підприємство, оскільки вільні від боргів активи будуть виведені на інші фірми.
«Такі дії «Росави» є грою в одні ворота. «Реструктуризація» дозволяє відзвітувати про збереження активів, робочих місць і залучення додаткових інвестицій. При цьому все «зайве» — податкові борги, банківські позики і зобов'язання — залишається у підприємстві, що ліквідується», — пояснює Мічуріна.
Запит ЕП про те, як саме відбуватиметься реструктуризація і хто відповідатиме у її рамках за виплату пені, у «Росаві» проігнорували.
Завод за пеню
Маневр з ліквідацією дав результат. Наразі на «Росаву» не поширюються норми Податкового кодексу, і Офіс великих платників податків не може описати активи боржника та провести їх примусову реалізацію для погашення боргу.
«Ми можемо лише заявити свої кредиторські вимоги, які погашаються ФГВФО у шостій черзі задоволення вимог кредиторів», — пояснює Бамбізов.
Юристи вказують на ще один важливий момент: фіскалам потрібно поквапитися.
Партнер ЮО ID Legal Group Олег Добровольський каже, що за Цивільним кодексом,строк заявлення кредиторами вимог до юридичної особи, що припиняє діяльність, не може становити менше двох місяців і перевищувати шість місяців з дня оприлюднення повідомлення про припинення діяльності юридичної особи.
Це означає, що граничний термін прийняття вимог від кредиторів — 3 липня 2018 року. Саме до цього дня ДФС мусить оформити свої кредиторські вимоги.
Вартість основного активу «Росави», шинного заводу, фіскали оцінюють 6 млрд грн. Левова частка цієї суми, 1,3 млрд грн, припадає на суму пені.За словами Бамбізова, офіс планує застосувати більш жорсткий сценарій стягнення пені.
«Стягнення боргів можливе за результатами кримінальних проваджень, відкритих податкової міліцією. За цим фактом податкова міліція кримінальне провадження ще не відкривала. Ми отримали рішення суду і побачили реакцію «Росави». Готуємо пакет документів і невдовзі задіємо цей механізм. Нам може допомогти СБУ — саме вона зафіксувала виведення валютної виручки», — каже Бамбізов.
Шанси на стягнення боргу
На думку опитаних ЕП юристів, «кримінальний варіант» справу не пришвидшить: цей спосіб стягнення податкової пені суперечливий та інертний.
«На відміну від стягнення за рішенням суду або за податковим повідомленням-рішенням, для кримінального переслідування замало факту несплати податків. Потрібно довести мотив та вину. Для цього слід провести слідчі дії та експертизи», — зазначає старший юрист Investment Service Ukraine Артем Пришедько.
Кримінальний кодекс передбачає відповідальність посадових осіб за умисне доведення підприємства до банкрутства. «Обтяжливими обставинами при цьому є корисливі мотиви. Проте кримінальна відповідальність може бути застосована лише тоді, коли контрольний орган доведе: навмисно вчинені дії посадовців призвели до неповернення валютної виручки», — уточнює Добровольський.
Відповідальність — це штраф від двох до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян — 34-51 тис грн — з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
На думку Пришедько, ця процедура може лише затягнути розслідування та ускладнити стягнення податкових зобов'язань у кримінальному провадженні.
- Информация о материале
Твёрдая тройка. Украинская экономика взлетает по пологой траектории
По итогам I квартала 2018 года Госстат отрапортовал о росте украинской экономики на 3,1%. «Столь высокая предварительная оценка динамики ВВП, сделанная Госстатом, удивила многих, если учитывать, что промышленное производство в І квартале показало довольно слабый рост, а сельское хозяйство — спад», — говорит Евгения Ахтырко, аналитик инвесткомпании Concorde Capital.
Не может не удивлять и расхождение в оценках динамики развития экономики Госстатом и НБУ. Последний в инфляционном отчёте за апрель 2018 года сообщает о росте ВВП на 2,3%. Согласно предположениям Евгении Ахтырко, Госстату были доступны более широкие данные, в частности, по произведённой добавленной стоимости, что и позволило вывести более высокий показатель. «Наши оценки роста ВВП в I квартале 2018 года также скромнее, чем опубликованные Госстатом данные, — рассказывает Елена Белан, главный экономист инвестиционной компании Dragon Capital. — Вероятнее всего, разница вызвана более активным, чем ожидалось, ростом отраслей сферы услуг, информация по которым не публикуются ежемесячно».
Белан считает, что прибавка на 3,1% достигнута за счёт быстрого роста розничной и оптовой торговли на 7% и 7,8% соответственно, а также ускорения промпроизводства на 2,4% на фоне низкой базы сравнения. Напомним: в феврале-марте 2017 года показатели просели из-за торговой блокады оккупированных территорий на Донбассе и дальнейшего разрыва экономических связей с ними. «В I квартале 2018-го заметно улучшились показатели сферы услуг, — продолжает Белан. — Это говорит об активизации потребительского спроса, который поддерживается ростом доходов населения, в том числе за счёт повышения пенсий в октябре 2017-го и увеличения зарплат в частном секторе».
Постепенно ускоряющийся рост экономики продолжается в Украине с начала 2016 года, когда экономика выросла на 2,4%. В 2017-м — на 2,5%. Опрошенные Фокусом экономисты прогнозируют, что по итогам 2018 года ВВП Украины увеличится на 3,2–3,5%. В 2019-м сохранится такая же динамика.
Эта статистика могла бы иллюстрировать благополучную ситуацию в экономике, если бы не предшествующий период стагнации 2012–2013 годов и резкий обвал 2014–2015-х. После революции, бегства президента и дальнейшей российской агрессии в 2014 году ВВП Украины сократился на 6,6%, в 2015-м — на 9,8%.
Тише едешь
Анализируя ситуацию за последние 5–7 лет, специалисты приходят к выводу, что экономика Украины в последнее время не растёт, а очень медленно завоёвывает утраченные позиции. Такими темпами, по оценкам опрошенных экспертов, уровень дореволюционной покупательной способности удастся наверстать только в 2022–2024 годах.
«Экономика Украины демонстрирует скромную динамику, закрепляя за собой роль догоняющей в то время, когда соседи сохраняют темпы роста, сопоставимые или превышающие наши, — комментирует Андрей Усенко, менеджер отдела инвестиций и рынков капитала компании KPMG в Украине. — Но если для некоторых наших соседей низкие темпы допустимы, то для Украины, которая в рейтингах уровня жизни или ВВП на душу населения находится значительно ниже, такая динамика неприемлема».
В пример Усенко приводит Эстонию, Латвию, Румынию, Польшу и Словакию, где среднегодовые темпы роста ВВП в ближайшие 5 лет должны превысить 3%, а также экономику Грузии, которая будет расти на 5% ежегодно. При этом в Чехии, Венгрии и Словении, как и в Украине, экономики станут расти в пределах 2–3%, но в этих странах ВВП на душу населения в разы выше, чем в Украине. То есть прибавляя до 3% в год, Украина так и останется одной из беднейших стран Европы. Это обострит проблему оттока трудовых ресурсов.
Впрочем, Дмитрий Боярчук, исполнительный директор «CASE Украина», считает ежегодный рост в пределах 2–3% в перспективе 5–10 лет неплохим сценарием. «Для макроэкономики главное — это постоянство роста, только на втором месте — его темпы, — объясняет он. — Конечно, богатеть хочется быстрее, но для этого надо менять шаблоны поведения — судебную практику, защиту прав собственности, роль государства и чиновников и т. д.».
По мнению Андрея Длигача, сооснователя Гражданской платформы «Нова Країна», плавный рост в перспективе 10 лет маловероятен в виду цикличности развития экономики, внешних факторов, популизма и отсутствия в стране преемственности экономического курса. В обнародованном в мае 2018 года докладе Regional Economic Prospects эксперты Европейского банка реконструкции и развития (ЕБРР) высказали опасения, что крупные погашения госдолга 2018–2020 годов и предстоящие выборы в 2019-м создают серьёзные риски для экономического роста Украины. «Потенциал у Украины огромный. Но он законсервирован нашим суверенным правом на коррупцию», — объясняет Дмитрий Боярчук.
Обыкновенное чудо
История знает немало прецедентов того, как государства, оказавшись в кризисной ситуации, совершали экономический прорыв, который обеспечивал им быстрый и устойчивый рост на многие годы. Наглядный пример — Польша. Накануне развала СССР ВВП Украины и Польши был сопоставим. Однако благодаря решительным либеральным реформам ВВП Польши в долларовом эквиваленте с 1990-го по 2017 год вырос в 7,7 раза (673%) и достиг $510 млрд. Тогда как украинская экономика в сравнении с 1990 годом прибавила только 38% и на данный момент оказалась почти в пять раз меньше польской.
Потеряв в 1990-м и 1991 году по 7%, польская экономика стабильно росла в пределах от 1% до 7% в год. Нереформированная украинская экономика продолжала сжиматься вплоть до 2000 года. Далее начинается история взлётов и падений под влиянием внешних факторов — изменений мировых цен на сырьё, финансовых кризисов и т. п. Например, в 2004-м ВВП Украины вырос почти на 12%, а в 2009-м из-за падения цен на сталь просел на 15%. Такая зависимость от конъюнктуры сырьевых рынков сохраняется. Поэтому в случае наступления очередного мирового финансового кризиса Украина, как и в 2009 году, рискует понести большие потери.
Впрочем, ситуация отнюдь не безнадёжна. По оценкам опрошенных Фокусом экспертов, у страны есть потенциал, чтобы продемонстрировать рост ВВП, в разы превышающий 3%. Рецепт украинского «экономического чуда» лежит на поверхности. «Стоит только обеспечить верховенство права, и инвесторы не будут дёргаться при приближении очередных выборов, потому что важными станут правила игры, а не имена на должностях, — говорит Дмитрий Боярчук. — Тогда у инвесторов появится уверенность, что заработанное будет принадлежать им, а не «любим друзям». Боярчук сравнивает реализацию этого сценария с выполнением ежедневных утренних физических упражнений, когда все понимают, что это полезно, но мало кто их делает.
По мнению Андрея Усенко из KPMG, экономика может прибавить и за счёт внутренних ресурсов. В частности, он называет технологический сектор, IT-стартапы и ICO (привлечение инвестиций путём продажи новых единиц криптовалюты). «В 2017 году ICO-проекты, которые имеют отношение к Украине, привлекли более $100 млн. Но в силу локального законодательства структурируются и размещаются они в иностранных юрисдикциях, как и многие операции IT-компаний», — объясняет Усенко.
По оценкам Дмитрия Боярчука, стабильный рост на 5% в год позволил бы догнать нынешний уровень жизни Польши примерно через 15 лет.
Андрей Длигач также считает возможным рост ВВП Украины на 7–10% в год, благодаря чему за 10–15 лет удастся достичь объёма ВВП в $500 млрд, но за это придётся заплатить. «По нашим подсчётам, стоимость экономической модернизации Украины составит $180–200 млрд, — рассказывает он. — Это инвестиции в инфраструктуру, в инновационные проекты, в энергетические отрасли, переработку. При этом государство должно сократить участие в экономических процессах. Сервисное государство «в смартфоне», с отрытым кодом станет драйвером инновационного развития».
Если реализуются самые смелые прогнозы, через 15 лет граждане Украины смогут рассчитывать на уровень жизни, которым сегодня довольствуются поляки, где по состоянию на конец 2017-го средняя зарплата составляла около 1075 евро. Вероятно, в Украину в 2030-х годах начнут стекаться заробитчане из других обедневших стран так же, как сегодня украинцы массово уезжают работать в Польшу. Впрочем, обольщаться не стоит, ведь в Украине людей больше, чем в Польше, примерно на 7 млн. Так что при одинаковом объёме ВВП его доля на каждого гражданина (подушный ВВП) будет меньше и, соответственно, уровень достатка — ниже. К тому же Польша точно на месте стоять не будет.
- Информация о материале
В погоне за нацией
Почти четыре миллиона наших граждан с 2015 года выехали на заработки. Это цифры, от которых просто ком в горле. Особенно когда слышишь о фантастических планах роста ВВП. Уезжают — потому что здесь никому не нужны. Но разрушить этот тезис при желании совсем несложно. И мы в Одесской области это доказали, начав реанимацию системы профессионально-технического образования.
Начиная реформировать профтехобразование на Одесщине, мы опирались не только на «истории успеха» (хотя и на них тоже). Потому что это обычно успех не «благодаря», а «вопреки». Намного важнее было изучить факторы неуспеха. Потому что они уже стали системой.
К этому тезису есть хорошая историческая иллюстрация. Вторая мировая война. Самолеты союзников возвращались с боевых вылетов с многочисленными повреждениями крыльев, фюзеляжей. Командование логически размышляло: надо дополнительно усиливать защиту именно этих частей самолетов. Что отнюдь не помогало, пока математик Абрагам Вальд не догадался: из анализа выпадают самолеты, которые гибнут на поле боя. Пробоины крыльев и фюзеляжа не являются критическими. Гибнут те самолеты, у которых были попадания в бак, кабину пилота, хвост. Их и надо усиливать.
Это самый популярный пример, иллюстрирующий так называемую систематическую ошибку выжившего — обобщение данных только на основе положительных примеров и success stories.
Помните, как у классика? «Все счастливые семьи похожи друг на друга, каждая несчастливая семья несчастлива по-своему». Кажется, в системе профессионально-технического образования, которым, откровенно говоря, за времена независимости никто не занимался ни системно, ни профессионально, все настолько перевернуто с ног на голову, что даже эту фразу надо сформулировать по-иному: «Все несчастливые ПТУЗ похожи друг на друга, каждый счастливый ПТУЗ счастлив по-своему».
Именно поэтому первое, что мы сделали, — проанализировали факторы системного профтехкризиса, как общегосударственные, так и наши, региональные. Большинство из них не были неожиданными:
— Хроническое недофинансирование. Как следствие — запущенная материально-техническая база. За годы независимости ни в одно заведение профтехобразования региона государство не приобрело ни одного современного трактора, комбайна или какой-либо другой сельхозтехники. 20 банок краски в год — и вперед, развивайтесь.
— Почти полный отрыв от работодателей (ПТУЗ — как «вещь в себе»). Поразительный пример: более чем в половине аграрных лицеев области еще в 2016 году были группы по специальности «оператор компьютерного набора», на подготовку которых тратилось более 15 млн грн в год. Это что — тракторист-фотошопер? Кафка отдыхает…
— Неэффективный менеджмент. Простой пример: каждый ПТУЗ в области имеет в собственности несколько сотен гектаров земли. Проанализировали их использование. Почти вся земля — в аренде у местных лендлордов (кто бы сомневался!). Ставка аренды зависит от показателей урожайности. И тут — бинго! — на окружающих полях собирают по 45–50 центнеров пшеницы с гектара, а на полях ПТУЗ те же лендлорды показывают 12–15. Нужны комментарии?
— Трудовая миграция. В последнее время количество трудовых мигрантов именно из системы профтеха возросло невероятно. В области (уверен, не только в Одесской) системно работают рекрутеры из стран Восточной Европы. По нашим оценкам, отток выпускников из регионов Бессарабии составляет почти 35%. А уезжают, как известно, далеко не худшие выпускники, скорее наоборот.
— Нельзя не вспомнить и о «микрорегиональной незаинтересованности». Районам или ОТГ не интересна судьба детей, которые пошли в заведения профтехобразования: ни с точки зрения их дальнейшего трудоустройства именно в районе, ни с точки зрения помощи в обучении «своим».
Таковы начальные условия. Что мы делаем или сделали? Когда-нибудь, наверное, я напишу бестселлер с увлекательными историями о легендарной «Битве с лендлордом из Теплицы» или мотивировочную книгу о том «Как добрым словом и кольтом-фининспекцией можно добиться намного большего финансирования». Но это — позже. А сейчас — в виде тезисов.
А. Взаимодействие с работодателями и дуальное образование. В тесной коллаборации с работодателями — строителями, дорожниками (только подумайте: в стране ведется невиданный по объемам дорожный ремонт, а специалистов нижнего звена почти никто не готовил!), фермерами, IT-компаниями — мы вводим обучение в формате дуального образования (до 70% времени — на закрепленном предприятии, 30% — в учебном заведении). Впервые планируем открыть с нового учебного года специальности по заказу ведущих ІТ-компаний Одессы. Именно так, «войти в айти» можно и через «профессионально-техническую дверь». В целом за 2017–2018 годы в заведениях области появилось девять новых специальностей: от плодоовощевода и дорожного рабочего и до упомянутого выше айтишника.
Б. Региональное софинансирование (мы первые и на сегодняшний день единственные в Украине). Районы, ОТГ, города трансфертами на областной бюджет направляют средства на обучение учеников — жителей своих территориальных единиц. В прошлом году дополнительно привлечено около 10 млн гривен. Это не такой простой процесс, как кажется. Очень тяжело объяснять громадам, где нет заведения профтехобразования, почему они должны планировать у себя средства на него. Но надо. И, в итоге, это работает.
В. Профессионально-технические образовательные кластеры. Объединение профтехзаведений по территориальным и отраслевым принципам. Если оставить заведения профтехобразования самих на себя — считай, на произвол судьбы, — они эволюционно будут вымирать: малое количество студентов, трудно развивать базу и т.п. Если же три-четыре заведения объединить в кластер (сохраняя за каждым из них автономность), то такая «децентрализованная централизация» дает огромный толчок для развития. Мы убедились в этом в прошлом году, создав первый такой кластер на севере области (Балта, Кодыма, Саврань). В этом году планируем создать еще шесть таких объединений.
Г. Закупка современной техники для аграрных ПТУЗ. Впервые за
25 лет закуплены трактора, другая сельхозтехника для шести заведений профтехобразования Одесской области. Фермеры счастливы: не надо переобучать выпускников с тракторов 1980-х!
Д. Региональная инициатива относительно развития инклюзивной компоненты в профтехобразовании. Развитие инклюзии на уровне садов и школ, а в дальнейшем «пустота» — это незавершенный путь. Именно поэтому мы начали активно внедрять инклюзивные компоненты и в профтехобразовании. Две группы студентов с нарушениями слуха обеспечены современными смартфонами и планшетами с соответствующим программным обеспечением, которое позволяет им учиться наряду с другими студентами.
Я мог бы продолжать эту «азбуку профтехобразования по-одесски» еще долго — букв не хватит. Вспомнил бы и об оформлении имущества и земель в областную собственность, и об эффективности их использования, и о том, как от митингов работников ПТУЗ под ОДА в начале
2017-го (из-за отсутствия финансирования) мы в этом году пришли к тому, что область финансирует и содержит несколько профтехзаведений из областного центра (есть ли еще такие примеры в Украине? Было бы классно, если бы да), и еще много другого.
Однако же главный мой месседж — это не хвастовство успехами (тем более что мы лишь в начале пути), а другое: мы все должны перестать мыслить категорией «профтех — это нелюбимая падчерица в образовании». Не делить темы для реформаторских размышлений на «высокие» и «немодные», а осознать, что профтех — это жизненно необходимо. Ведь принятие этого тезиса даст Украине возможность намного быстрее приблизиться к овеянному мечтой росту ВВП, и не за счет переводов трудовых мигрантов из-за рубежа, а за счет реального роста экономики.
- Информация о материале
Інтернат на Харківщині проігнорував розпорядження голови ХОДА і замовив коштовний ремонт без аукціону
КУ «Безмятеженський психоневрологічний інтернат» без проведення аукціону уклав угоду з ТОВ «Індіго-Груп» на капітальний ремонт вартістю 1,41 млн. грн.
Про це стало відомо з сайту «Прозорро».
Мова йде про капітальний ремонт банно-прального комплексу.
Нагадаємо, що 24 квітня голова Харківської ОДА Юлія Світлична підписала розпорядження з рекомендацією для структурних підрозділів ХОДА, районних державних адміністрацій (їхніх структурних підрозділів), підприємств, організацій, установ, використовувати електронну систему ProZorro при здійсненні закупівель, а саме проводити аукціони під час визначення підрядника для проведення робіт на суму понад 50 тис. грн.
Але у КУ «Безмятеженський психоневрологічний інтернат» без проведення аукціону віддали підряд ТОВ «Індіго-Груп» на майже максимальну суму, на яку можливо укласти договір без відкритих торгів. Крім того, на сайті «Прозорро» відсутній дефектний акт та локальні кошториси. Тож не зрозуміло, які саме роботи будуть проводити.
Цікаво, що 1,4 млн. грн. поряд з Харковом можна придбати будинок на 200 кв.м. з сауною, або трьох-поверховий будинок у селищі Липці.
Також нагадаємо, що «Індіго-Груп» є одним з головних тендерних фаворитів на будівельних підрядах у Харківській області, зокрема, на тендерах, які проводить Департамент капітального будівництва ОДА. Роботу цього Департаменту контролює віце-губернатор Євгеній Шахненко.
Фірма належить Павлу Бабенку й Віталію Говорусі.
Заступник губернатора задекларував, що його син Євген Шахненко-молодший минулого року отримав кошти від Павла Бабенка як заробітню плату за основним місцем роботи, а також від «Індіго Груп» – за цивільно-правовою угодою.
«Індиго-Груп» була головним підрядником під час відновлення Балаклії (Харківська обл.) після вибухів на військових складах. З нею уклали 33 договори на загальну суму 38,28 млн грн. За інформацією «ХАЦ», фірма де-факто формувала дефектні акти після виділення коштів, не виконувала заплановані роботи, завищувала вартість будівельних матеріалів в рази. За підрахунками керівника «ХАЦ» Дмитра Булаха, було привласнено близько 50% коштів.
- Информация о материале
Не только «Джавелин». Сколько способов уничтожения российских танков выучили в ВСУ
Еще после танковых баталий во время сражения за Дебальцево зимой 2015 г. высшему командованию ВСУ стало ясно, что противник обладает достаточно большим количеством танков, которые к тому же применяет массово. Фактически противопоставить такой тактике на тот момент было нечего. Имевшиеся на опорных пунктах старые советские противотанковые комплексы не могли эффективно бороться ни с Т-64, ни тем более с самыми современными модификациями Т-72, которые применял противник.
Что в принципе подтверждает и статистика — основные потери в танках российско-оккупационные формирования понесли от подрывов на минных полях и в противостоянии с нашими танкистами. Единственный известный случай уничтожения противотанковыми ракетами — это работа одиночного расчета самоходной противотанковой установки «Штурм».
Поэтому нет ничего удивительного, что после 2015 г. стали массово закрывать потребности армии в противотанковых средствах. Прежде всего начали снимать с хранения самоходные противотанковые машины 9П148 — фактически это ПТУР «Фагот» или «Конкурс» на шасси БРДМ-2. Хотя проблемы с советскими комплексами и их сроками хранения остаются, однако поначалу это был один из реальных шагов для улучшения ситуации, хотя и не кардинально.
Следующим моментом стала активизация работы государственного ККБ «Луч» по производству и модернизации противотанковых ракетных комплексов. Уже в 2016–2017 гг. предприятие получило колоссальные средства на расширение производства и на выпуск десятков новых пусковых установок и сотен ракет комплексов «Стугна-П» и «Корсар». Хотя возможности их довольно скромные на фоне американских «Джевелинов», однако вполне позволяют жечь российские танки типа Т-64 или Т-72.
Тот же «Корсар» гораздо легче «американца», что позволяет вести огонь «с плеча» и гарантированно поражать противника на тех же 2500 м. Важной составляющей является и цена — выстрел из отечественного комплекса стоит всего около $20 тыс.
Еще одной достаточно важной программой стала модернизация противотанковых орудий МТ-12 «Рапира» для применения ПТУР Р-111 «Стугна». Стоит сказать, что это еще «довоенная» разработка «Луча» (так, государственные испытания были проведены более восьми лет назад), предназначенная как для внутреннего рынка (для замены советских ракет «Кастет» для стрельбы из 100-мм орудий), так и для продвижения на экспорт (существовали варианты под 105 и 115 мм).
Преимущества такой ракеты очевидны — за достаточно скромные деньги (единственно, что будет необходимо массово производить, — блок наведения) орудие производства 1960-х годов может поражать цели на расстояниях до 5 км с ориентированием в луче лазера. При этом бронепробитие составляет хотя и не рекордные, но вполне неплохие 550 мм за слоем «ракетной брони».
А если вспомнить, что, даже по самым скромным оценкам, на вооружении ВСУ состоит 500 таких орудий, то становится виден масштаб изменений самого характера противостояния. Ведь даже без ракет наши артиллеристы умудрялись расстреливать вражеские колонны — вспомним хотя бы чисто российские МТ-ЛБВМ, расстрелянные 26 августа 2014 г. под Кутейниково, то довольно просто представить, что будет, если на вооружение массово пойдут «Стугны».
Однако это еще не все. Киевляне из «Луча» не останавливаются на достигнутом и продолжают модернизировать конструкцию своих ракет. Так, буквально на днях появились сообщения об успешных испытаниях на полигоне в Черниговской области нового боевого модуля с ПТРК «Скиф». Конечно, это делается на деньги иностранного заказчика — на этот раз турецкой компании ASELSAN, но, как показывает практика, это, увы, пока необходимый этап в разработке и производстве нового отечественного оружия — в условиях воюющей страны сложно выделить деньги на перспективные образцы и их полноценные полевые испытания.
Судя по фото и видео, новый модуль размещается на шасси бронированной машины «Варта» и позволяет эффективно использовать ПТРК «Скиф» — фактически экспортный вариант хорошо известной в ВСУ «Стугна-П», который отличается только прибором наведения (на «Скифе» он белорусского производства).
Собственно говоря, «Скиф» в кооперации с белорусскими оборонными предприятиями уже достаточно долго и успешно экспортируется. Так, только по открытым данным, он поставлен в Азербайджан, Алжир и Грузию. Естественно, что используется он и в ВС Беларуси.
Как отмечают буквально все военные специалисты, ракеты комплекса могут использоваться не только для поражения бронированных целей, имеющих комбинированную, разнесенную или монолитную броню с динамической защитой, но также для уничтожения малоразмерных целей типа долговременных огневых точек, вертолетов, в том числе и зависших, надводных целей и живой силы противника в любое время суток.
Таким образом, формируется целая система противотанкового вооружения украинской армии, которая включает в себя и буксируемую артиллерию, и разнообразные противотанковые комплексы, причем ставка делается на мобильные варианты с установкой на бронеавтомобили, и массовые пехотные образцы. Не стоит забывать и о том, что на вооружение Воздушных сил принята противотанковая ракета «Барьер-В», которая в ближайшее время может стать основным вооружением для парка украинских боевых вертолетов.
Кроме того, в танковые части стали массово поступать ракеты «Комбат» калибра 125 мм, которые могут применяться для стрельбы из танков Т-72, Т-80УД, Т-84, БМ «Булат» и БМ «Оплот».
Есть в формируемой системе и место для современных американских «Джевелинов», для которых уже сформированы мобильные группы со специально обученными расчетами, задачей которых является уничтожение бронетехники противника на угрожающих направлениях.
Можно смело говорить, что возможное танковое наступление нашим военным будет чем отбивать, и это, кстати, прекрасно понимает российское командование оккупационных войск, которое уже гораздо реже стало привлекать танки для обстрелов наших позиций на линии соприкосновения. А еще буквально год назад это было настоящим бедствием, когда на 3–4 км выкатывался одиночный танк, экипаж которого безбоязненно выстреливал свой боекомплект, нанося огромный урон. Теперь, судя по сообщениям в социальных сетях, самих же боевиков, даже одиночные машины в пределах видимости расстреливаются нашими противотанкистами как днем, так и ночью.
- Информация о материале
20 годин без Бабченка: «список 30» та інші подробиці спецоперації
20 годин минуло між «смертю» і «воскресінням» російського журналіста Аркадія Бабченка.
29 травня о 21 годині 13 хвилин дружина журналіста написала його колезі по телеканалу ATR Айдеру Муждабаєву, що в Бабченка стріляли. Ще за якийсь час поліція повідомила, що журналіст помер.
Уся країна занурилась одночасно в жалобу, обурення і взаємні звинувачення.
Аж поки 30 травня о 17:19 глава Служби безпеки Василь Грицак не заявив, що Бабченко насправді не помер, а навпаки «втретє народився».
І як би розлого не виступали перед камерами глава СБУ, генепрокурор Юрій Луценко та й сам Бабченко, у журналістів та суспільства залишилося багато запитань, які потребують відповіді.
Хто з високопосадовців знав про спецоперацію?
За інформацією джерел УП у правоохоронних органах, про спецоперацію серед високопосадовців знали не більше 7 осіб. У перелік обраних, зокрема, увійшли президент Петро Порошенко, голова СБУ Василь Грицак, генпрокурор Юрій Луценко, міністр внутрішніх справ Арсен Аваков та начальник Нацполіції Сергій Князєв і, судячи з мовчання в соцмережах, спікер Ради Андрій Парубій.
Судячи з того, що з чиновників лише прем’єр Гройсман встиг висловити співчуття з приводу «смерті Бабченка», його до відома спочатку не ставили.
На останньому етапі операції, на стадії «вбивство», до роботи була залучена поліція Києва і лікарі «швидкої допомоги», які ввечері 29 травня працювали на місці події. Згодом саме поліція поширювала прес-релізи про «смерть Бабченка», проводила слідчі дії на місці та публікувала «фоторобот убивці».
Чому не поставили до відома міністра закордонних справ?
Необізнаним у деталях операції точно був міністр закордонних справ Павло Клімкін.
При цьому за кілька годин після «вбивства» головний дипломат України виступав на засіданні Ради Безпеки ООН.
Зараз МЗС, потрапивши під шквал запитань від міжнародних партнерів, в авральному режимі випрацьовує відповіді на них. Хоча, якби відомство було поінформовано заздалегідь, то того негативного фону, який спостерігався останні два дні в західних медіа та експертних колах, можна було б уникнути.
Чи попереджав Бабченко дружину, дітей і друзів, що його мають «вбити»?
На брифінгу в день «воскресіння» Василь Грицак розповів, що Аркадій і його родина були завчасно повідомлені про всі заходи спецслужб, які будуть проводитися щодо Бабченка.
Саме дружина повідомила Айдеру Муждабаєву про «стрілянину».
Муждабаєв був обраний «першоджерелом» інформації не випадково. Як пояснив УП співрозмовник у правоохоронних колах, Айдер «є дуже емоційною людиною з великою аудиторією читачів у соцмережах», що спрацювало під час проведення операції.
Сам Бабченко на спільному із силовиками брифінгу попросив пробачення у дружини Ольги за «те пекло, через яке довелося пройти в останні два дні».
Водночас генпродюсер ATR Христина Бондаренко повідомила УП, що дитина і найближчі друзі Бабченка не знали про спецоперацію, а дружина всю ніч перебувала в квартирі начебто в шоковому стані і її до ранку заспокоювали друзі сім’ї.
Як правоохоронці дізналися про потенційний замах на Бабченка?
Представники влади піднесли новину про порятунок Аркадія Бабченка як неймовірну спецоперацію, проте починалося все не так урочисто.
У прокуратурі розповідають, що намір вбити журналіста виявили абсолютно випадково.
Начебто правоохоронці прослуховували телефони зовсім в іншій справі і ненароком почули прізвище Бабченка. Офіційно підтвердити цю інформацію наразі не вдалося.
Як і хто розробляв план спецоперації?
Інсценування злочину не є чимось особливим чи надзвичайним. Подібного роду елементи для введення в оману злочинців періодично використовуються в спецопераціях і регулюються статтею 271 КПК (Контроль за вчиненням злочину).
Загальна схема постановного злочину передбачає інсценування вбивства, повідомлення про нього публічно і замовнику. Після чого, зазвичай, замовника затримують при передачі грошей за виконання замовлення.
Таких «контрольованих злочинів» проводиться десятки щороку. Щоправда, вони не викликають такого резонансу як у випадку з Бабченком.
На брифінгу сам журналіст розповів, що правоохоронці проводили підготовку до цієї спецоперації два місяці, а його ввели в курс справ близько місяця тому.
Як спецслужби виходили на Бабченка? Які докази наводили, що його хочуть вбити?
На жаль, усі опитані джерела у правоохоронних органах замовчують історію співпраці з Бабченком.
Відомо лише, що після того, як правоохоронці дізналися про бажання вбити журналіста, з ним контактували слідчі.
У своєму інтерв’ю ввечері 31 травня Бабченко розповів, що на нього вийшли якісь люди, які попросили про зустріч. Він погодився, оскільки за них поручилися знайомі.
Там невідомі, які виявилися працівниками українських спецслужб, розповіли про замах, що готується.
«Мене не одразу переконали. Приходять якісь люди. Кажуть, чувак, тебе хочуть грохнути. Звичайно, ти відчуваєш недовіру: що за люди? Чому? Але зустріч відбулася за участі моїх знайомих. Вони сказали, що були з цими людьми на війні. Вони їх підтвердили», – розповів Бабченко.
Де Бабченко провів ніч інсценування?
Вночі, після повідомлення про «вбивство» Бабченка, журналіст каналу ATR Олег Борисов поїхав до київського моргу на вулиці Оранжерейній. Він начебто побачив, як «тіло» журналіста транспортували до установи.
За словами самого Бабченка, усю ніч він справді перебував у морзі, а телефон у нього забрали.
Одразу після прес-конференції журналіста відвезли в «місце під охороною». На роботу на каналі ATR він поки не вийшов і зараз усе ще перебуває під ретельною охороною.
Хто «кілер»?
«Кілером» був колишній боєць одного з добровольчих батальйонів. Довгий час до «вбивства» він співпрацював з СБУ.
«Виконавець» замовлення був, відповідно до чинного законодавства, частиною оперативної комбінації», – заявив на брифінгу Луценко.
За інформацією УП, цей колишній доброволець наразі в Києві.
У мережі Facebook тим самим «кілером» себе назвав колишній атошник Олексій Цимбалюк.
Речниця СБУ Олена Гітлянська на сторінці у Facebook назвала цю інформацію фейком, однак згодом видалила пост-спростування і підтвердила роль Цимбалюка у справі.
Хто такий «громадянин Г.»?
Громадянином Г., на якого в СБУ вказують як на замовника злочину, виявився 50-річний Борис Герман.
За словами співрозмовника в ГПУ, угода зі слідством у справі «вбивства» Бабченка для Германа неможлива, але для полегшення покарання йому пропонували співпрацю.
У минулому Герман був помічником народних депутатів Михайла Гончарова (Соціалістична партія) та Ігоря Плохого (Партія регіонів).
Наразі підприємець є власником низки приватних фірм, що спеціалізуються на оптовій торгівлі, юридичних послугах, нерухомості та оренді.
За словами його адвоката Євгена Солодька, підозрюваний є виконавчим директором українсько-німецького СП «Шмайсер», що спеціалізується на виробництві зброї і має виробничі відносини з Міністерством оборони.
Герман фігурує в інших кримінальних справах, зокрема щодо незаконного поводження зі зброєю та підроблення документів. Причому в останній справі разом з ним фігурує і власниця згаданого СП «Шмайсер» Антоніна Капілян.
Батько підозрюваного – Лев Беркович Герман – разом із сином є співзасновником ТОВ «Приватна Справа-2000», яка займається оптовою торгівлею продуктами харчування, тютюном, алкоголем та твердим газоподібним паливом.
У 90-ті ЗМІ називали Льва Германа партнером братів Суркісів.
Що розповідає Герман?
У суді підозрюваний заявив, що співпрацював з українською контррозвідкою і виявляв російських агентів.
За його версією, до нього звернувся знайомий В'ячеслав Пивоварник, який є громадянином України, але живе в Москві. Під час спілкування з ним начебто з'ясувалося, що той опікується в приватному фонді Путіна організацією безпорядків в Україні.
При цьому підозрюваний заявляє, що знав про намір українських спецслужб влаштувати інсценування вбивства Бабченка і намагався отримати від російської сторони список наступних жертв.
Герман стверджує, що виявив кілька шляхів доставки коштів з Росії в Україну і багато політичних діячів, що користуються грошима з фонду Путіна.
Зокрема, він назвав партію «Розумна сила» та людей з оточення депутата «Народного фронту» Сергія Пашинського.
Водночас прокурор спростував інформацію про співпрацю Германа з контророзвідкою.
Хто вербував посередника?
Слідство стверджує, що за злочином стоять російські спецслужби, які через Германа як посередника замовили вбивство в Україні.
Виконання злочину він доручив своєму знайомому, який брав участь в АТО.
Кілеру Герман запропонував 30 тисяч доларів, 15 з яких видав відразу як завдаток. Сам посередник також отримав від росіян платню в розмірі 10 тисяч доларів.
Очільник СБУ повідомив, що Герман мав ще одне завдання від спецслужб РФ – нелегально закупити за російські гроші зброю та боєприпаси і створити в центральній частині України бази, де ця зброя зберігатиметься:
«Замовлення в кількості 300 автоматів Калашникова, сотень кілограмів вибухівки, у необмеженій кількості патронів, боєкомплекти для АГС, мінометні міни та багато іншого».
Утім, людину, яка вербувала самого посередника в організації вбивства, не затримали і не називали.
Навіщо необхідне було гучне інсценування?
Офіційна версія – тільки так правоохоронці змогли довести намір вбивства, а також отримати дані про заплановані знищення ще 30-ти людей. Серед них, начебто, опозиційні російські журналісти, публіцисти і громадські активісти, які проживають в Україні та ЄС.
За словами Луценка, більше інформації про прізвища мали надійти разом із другим траншем оплати кілеру.
Також інсценування мало допомогти їм одразу після вбивства «відслідкувати зв'язки організатора із замовником». Врешті, ГПУ заявляє, що їм вдалося зібрати достатньо доказів, що замовник – у Росії.
Чи існує «список 30» і хто в ньому?
Список ГПУ начебто отримала.
Утім, за словами голови СБУ Василя Грицака, їм відомі лише «деякі прізвища потенційних жертв». Називати їх він відмовився.
Ніхто зі співрозмовників УП у правоохоронних органах також не назвав фігурантів «списку 30», оскільки список є таємницею слідства.
При цьому ні в СБУ, ні в Генпрокуратурі не повідомили, чи наразі закріплена охорона за фігурантами «списку 30».
Слова Грицака опосередковано підтверджує екс-депутат Держдуми РФ Ілля Пономарьов. Одразу після фейкового вбивства він написав, що «за останні три дні чув про три замовлення на російських опозиціонерів із числа емігрантів».
У коментарі УП він підтвердив, що йому відомі щонайменше три людини, у тому числі в Україні, яких «замовили в Росії». Інформацію Пономарьов отримав у той час, коли готувалася спецоперація.
На його думку, це можуть бути прізвища зі списку: «Імен я, звичайно, не назву. Журналістів серед них немає. Це російські опозиційні активісти. Вони в курсі щодо «замовлення». Правоохоронні органи теж. Наскільки мені відомо, їх не охороняє державна охорона. Але в розслідуванні брала участь поліція інших країн».
Самому Пономарьову надали держохорону після вбивства колишнього депутата Держдуми РФ Дениса Вороненкова.
Як фейкове вбивство журналіста загрожує репутації країни?
Більшість закордонних партнерів відкрито розкритикували дії української влади.
Екс-помічник заступника глави Пентагону з питань України та Євразії Майкл Карпентер заявив, що спецоперація щодо Бабченка може коштувати довіри до СБУ та інших інститутів. Більш того, якщо трапиться реальна трагедія, вона викличе в громадян сумніви.
На його думку, подібні дії «особливо небезпечні в час, коли довіра до медіа у світі падає».
Вчинок СБУ розкритикували також в організації «Репортери без кордонів» та ОБСЄ.
Литовський міністр закордонних справ Лінас Лінкявічюс сказав, що «це незбагненно». Комітет захисту журналістів (CPJ) підкреслив, що буде вивчати цю «безпрецедентну ситуацію».
Росія, у свою чергу, вже експлуатує інсценування на свою користь. МЗС РФ назвало його «антиросійською провокацією».
Які ще питання потребують відповідей?
Зважаючи на пафосність дій та заяв високопосадовців, виникає низка логічних запитань.
Чи можна було зібрати необхідну інформацію іншими методами? І чи не було це насправді невдалою спробою самопіару найвищих чинів напередодні президентської кампанії?
Відповіді на ці запитання знайдуться, якщо органи врешті оприлюднять докази зв’язків російських спецслужб і посередника, а також деталі щодо 30 людей у списку та їхньої безпеки. Поки що вони цього не зробили.
- Информация о материале
Страница 53 из 2102
