Главная

Хаос у законі

Хто і як сьогодні змінює Конституцію України? Який зв’язок між цими нововведеннями та ключовими реформами в державі? Про це Тижню розповів експерт із конституційного та адміністративного права, голова правління Центру політико-правових реформ Ігор Коліушко

Про маніпуляціїз Конституцією. Про необхідність змін до Основного Закону більшість політикуму України заговорила 2007 року. Доти їх вносили у 2004-му: передбачено було створення парламентсько-президентської форми правління та обмеження повноважень президента. Та фактично вони стали результатом спекулятивного використання моменту. Тоді одним треба було змінити закон про вибори глави держави, а другим — позбавити майбутнього лідера великих повноважень, бо вони ці вибори програвали. Відтак внесення змін до Конституції відбулося швидко й неякісно — як за змістом, так і за процедурою.

У 2010-му КС визнав цей законопроект неконституційним, відтак Основний Закон змінили за його рішенням. Зроблено це було всупереч Конституції, хоча судді перестрахувалися: рішення сформульовали таким чином, щоб не казати про повернення Конституції 1996 року. Натомість була фраза, що зміни 2004-го є неконституційними, а тому всі державні органи мають ужити відповідних заходів для приведення актів законодавства у відповідність до цього рішення. Тодішній міністр юстиції Олександр Лавринович і всі решта, хто відповідав за правову сферу, відразу скористалися приводом і змінили Основний Закон. Оскільки процес відбувався з порушенням процедури, це давало підстави для визнання рішення неконституційним у майбутньому. В перспективі можна було б повернутися до редакції 2004 року: там було чимало поганого, але й один хороший момент: президент не має права одноосібно звільнити прем’єр-міністра.

Про історію змін. У роки президентства Януковича за підготовку змін Основного Закону відповідала Конституційна асамблея. Вона готувала їх концепцію щодо низки питань: різні робочі групи працювали над децентралізацією, реформою прокуратури, судової системи, удосконаленням вищих органів державної влади. Політики в розробці цих нововведень участі майже не брали: депутати не ходили на засідання ані Асамблеї, ані її робочих груп. Тоді такій групі вдалося відобразити в концепції змін до Конституції практично всі згадані реформи, окрім прокуратури: ані ліквідацію розділу про цей орган в Основному Законі, ані радикальні його зміни не підтримали. Утім, концепцію так і не було затверджено. Її завершили готувати в листопаді 2013-го, а засідання КА мало відбутися 6 грудня. 2 грудня частина експертів, зокрема і я, вийшли з Асамблеї на знак протесту проти побиття студентів. І зрештою засідання було скасоване, бо затвердження концепції так і не відбулося.

У період Євромайдану всі розуміли, що чинна Конституція — це інструмент узурпації повноважень Януковичем. Саме для того він змінював її в такий неприродний спосіб — через рішення КС і дальше тлумачення цього рішення міністром юстиції та іншими посадовцями, фактично без участі Верховної Ради. Тому точилося багато розмов про те, що однією із цілей революції повинні стати зміни в Основному Законі.

Але в цьому питанні сформувалися два підходи: хтось виступав за те, щоб готувати новий законопроект про зміни й подавати його у парламент відповідно до процедури. До слова: тоді стосовно цього був широкий консенсус серед фахівців (науковців і політиків). Другі, насамперед деякі публічні діячі, вирішували іншу проблему: вони вважали, що з революції треба рано чи пізно виходити через якусь домовленість. Однією з її складових має бути зміна уряду. За Конституцією редакції 1996 року домовитися з Януковичем про таке було неможливо: він мав повноваження будь-коли розпустити уряд, звільнивши прем’єра. Отож пропоновано було найпростіше: визнати, що рішення КС 2010 року ухвалено з перевищенням повноважень. Власне цей варіант і затвердили як елемент домовленості між протестним Майданом в особі політичних лідерів та владою 20 лютого 2014 року за посередництва міжнародних представників. І потім його реалізували, незважаючи на втечу Януковича.

Одначе тоді всі — і політики, і громадськість — закликали готувати законопроект про внесення змін до Конституції негайно. Зміни стосувалися забезпечення децентралізації влади, реформи судової системи та прокуратури, а також удосконалення моделі відносин президента, парламенту й уряду в межах змішаної парламентсько-президентської республіки. Мета останнього — не стільки якимсь чином обмежувати повноваження президента, скільки чітко виписати їх в Основному Законі, щоб уникнути двозначностей, якими маніпулювали у 2008–2009 роках під час конфліктів між Ющенком і Тимошенко.

Про роботу над Конституцією після Майдану. Відразу було створено громадську робочу групу з тих, хто найактивніше працював у Конституційній асамблеї, та узгоджено пропозиції до такого потенційного законопроекту. Експерти виступали із трьома тезами. Перше: щоб конституційна реформа була успішна, треба подавати її в той момент, коли відчиняється вікно можливостей, і робити це дуже швидко. Друге: законопроект про зміни має бути юридично професійно підготовлений, із залученням фахівців. Третє: зміни слід подавати як поступку влади суспільству, а не ініціативу, скажімо, президента. Тим часом Верховна Рада створила свою робочу групу на чолі з Русланом Князевичем. Співпраці із громадськістю вона не організувала.

Президент Порошенко змарнував майже рік: аж у квітні 2015-го він створив Конституційну комісію. Та виявилася дуже великою, хоча не включала нікого з тих, хто боровся, скажімо, за децентралізацію в попередні роки. Перед комісією стояло завдання підготувати три законопроекти: щодо децентралізації, судової реформи, вдосконалення прав людини. Про реформу вищих органів влади вже не йшлося. Відповідно в КК створили три робочі групи. Та, що відповідала за децентралізацію, наприклад, врахувала попередні здобутки експертів у цьому питанні, доопрацювала їх і подала Петрові Порошенку більш-менш коректний законопроект. А судова — збиралася в Адміністрації президента, дискусії тяглися дуже довго, було багато розмов, але мало результатів, бо там домінували судді, а модерував процес представник Банкової.

Про децентралізацію. У квітні 2014-го Кабмін затвердив принципи реформи децентралізації — Концепцію реформи місцевого самоврядування і територіальної організації влади.

Перший її етап: необхідно провести адміністративно-територіальну реформу громад. У результаті цього мають з’явитися дієздатні громади, яким можна передавати весь необхідний обсяг повноважень і фінансів під їхню відповідальність. Без змін до Конституції реалізовувати цю реформу можна виключно на основі закону про добровільне об’єднання громад. З одного боку, це дає певний перехідний період на те, щоб громадяни включились у процес. І за останні півтора року справді відбулися надзвичайно корисні трансформації: люди побачили живі гроші на своїх рахунках у сільрадах, нове шосе чи школу в сусідів і зрозуміли, що це, виявляється, реально. Сьогодні новостворені громади вчаться, нехай навіть на помилках, і показують іншим, як іти цією дорогою. Паралельно вдосконалюється законодавство про об’єднання та місцеве самоврядування. Утім, добровільно об’єднатися всім іще в жодній країні не виходило. Тож держава мала б дати кілька років на власну ініціативу громадам, а відтак завершити реформування адміністративно-територіального устрою ухваленням відповідного закону. Але без змін у Конституції це неможливо.

Друге: у Основному Законі прописані існування й повноваження місцевих державних адміністрацій. Тож реформувати їх наразі ми не можемо. Таким чином, децентралізація сьогодні відбувається тільки на базовому рівні. Але РДА, які залишаються, унеможливлюватимуть розвиток сільських рад: ті не стануть самостійними. Тому загалом без змін до Конституції цю реформу в повному обсязі не провести.

Крім того, на етапі підготовки законопроекту про зміни щодо децентралізації експерти й Конституційна комісія хотіли уникнути будь-яких неоднозначностей, дискусій. Однак після внесення його президентом до ВР нечіткі моменти таки з’явилися. Наприклад, додалися пункти про префектів: вони забезпечують здійснення державних програм, а також здійснюють інші повноваження, визначені законом. І це не єдиний приклад.

Про вибори в ОРДіЛО. Але найважливіша зміна та, що президент додав п. 18 перехідних положень: про те, що особливості місцевого самоврядування в певних районах Донецької та Луганської областей регулюються окремим законом. Ця фраза збігалася з назвою відповідного Закону «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» від 16 вересня 2014 року, тож багато політиків відразу запідозрили, що йдеться про спробу легалізувати саме цей документ, хоча він був неконституційний і не діяв. А ця фраза могла зробити його таким, що відповідає Конституції. Відтак уся дискусія щодо законопроекту про децентралізацію звелася до вкрай емоційного обговорення в дусі «зради» й «перемоги», а не до дебатів про власне положення реформи. Зрештою ситуація настільки загострилася, що призвела до людських жертв 31 серпня 2015 року. Це була непорядність обох сторін: вони фактично далеко відійшли від змісту законопроекту, говорили що хотіли, не посилаючись на його зміст. І, закономірно, завершилось усе тим, що голосів на його ухвалення у ВР досі немає. Далі замість того, щоб учинити конституційно — внести зміни до законопроекту й відправити його до КС на повторний висновок, депутати вирішили діяти явно протилежним способом: звернулися до КС, щоб той розтлумачив значення «наступної чергової сесії».

Тут пам’ятаймо і про зовнішній аспект: ніхто з експертів не знає, як відбувалися мінські переговори і що обіцяла українська сторона. В оприлюдненому як їх результат у лютому 2015 року переліку вимог справді є п. 11, де записано, що Україна повинна внести зміни до Конституції. До цього пункту існує примітка, де обговорюється власне те, що в них має бути. І ці пункти повністю повторюють закон про особливості місцевого самоврядування в ОРДіЛО від 16 вересня 2014 року, який приймали на закритому засіданні ВР із вимкненим табло (це прецедент у нашій історії). Із правового погляду такий пункт нікчемний: ніхто не має права взяти зобов’язання вносити зміни до Конституції за український народ. Але тоді президент запропонував законопроект про децентралізацію зі своїми змінами й почав усюди говорити, що ми цим виконуємо мінські угоди. Відтак лунали запитання іноземних посадовців: яка ситуація із законом про виконання мінських домовленостей? Доводилося пояснювати різницю між децентралізацією, тими угодами та змінами до Конституції. Але як наслідок — усе це дуже нашкодило. Ми фактично втратили реформу децентралізації такою, як вона мала бути. І піддаємося Путіну, який веде війну проти наших реформ і можливості розвиватися, інтегруватись у європейську спільноту. А не провівши сьогодні децентралізацію на тій території, де спокійно (на Донбасі такої можливості немає), ми фактично унеможливлюємо або гальмуємо наш розвиток.

Про судову реформу. Зміни щодо неї узгоджували й готували дуже довго, але цей закон не був пов’язаний із мінськими домовленостями, тож мав трохи щасливішу долю. За змістом він виявився доволі компромісний: там багато напрацьованого й підтриманого експертами. Чимало змін справді покращують Конституцію, хоча деякі моменти можна було прописати ще досконаліше. Але водночас з’явилися речі, які завжди бачилися неприйнятними. Насамперед монопольне становище адвокатів не тільки у кримінальному, а й у цивільному та адміністративному процесах. В українських умовах це породжує дуже багато проблем: утруднює доступ громадян до правосуддя, адже тепер особі в судовому процесі (яка не є юристом, тож не може захищати себе сама) треба буде завжди наймати адвоката. Те саме стосується органів державної влади. Замість того щоб їх представляли штатні юристи, які відповідають за підготовку актів, оскаржуваних у суді (і доводили свою правоту: що не переступали закону під час підготовки відповідного акта), державні органи теж мають наймати захисників і оплачувати їхні послуги з держбюджету. Навіщо це робилося? Схоже на відверте лобіювання адвокатських доходів.

Інший ганебний момент: на три роки унеможливлено ратифікацію Римського статуту Міжнародного кримінального суду. Хтось стверджує: якби Україна його ратифікувала, то відкрила б шлях до якихось зловживань. Але ж ми самі звертаємося до МКС із закликом розслідувати злочини Росії на Донбасі. І тут нас запитують: «Чи ви хочете, щоб розслідували тільки її злочини?» Адекватних пояснень усьому цьому немає.

Законопроект про зміни до Конституції в частині прав людини напрацьовується. Утім, його й на обрії поки що не видно.

Загалом усе сказане ілюструє хаотичність змін до Основного Закону сьогодні. Процес відбувається, але бачиться радше ситуативним, ніж таким, що має стратегічне бачення й чітку мету. Крім того, нашим політикам з усіх таборів властиво намагатися використати реформування Конституції виключно у своїх корпоративних інтересах. А коли це не вдається, вони стараються заблокувати нововведення. Бо ж про інтереси суспільства, громадян думати не звикли.

Информация о материале

Опубликовано: 04 июля 2016

Министр финансов Александр Данилюк: «За злоупотребления и популизм платили и платят налогоплательщики»

Роль Министерства финансов является ключевой для функционирования большинства сфер жизнедеятельности любой страны. В Украине — и подавно, учитывая огромную — более чем 45-процентную — долю расходов госсектора в экономике. Нынешнему министру финансов Александру Данилюку в наследство от предшественницы Наталии Яресько досталась и роль главного переговорщика с Международным валютным фондом, за которым — и остальные международные кредиторы и доноры. Надеждам на ожидаемое в нынешнем месяце выделение долгожданного транша МВФ еще предстоит реализоваться, но успехи — даже ситуативные — окрыляют, и министр все более уверенно заявляет о том, что подконтрольное ему ведомство из «министерства бухгалтерии» должно превратиться в пушера всех ключевых реформ в стране. И обещает принципиально изменить подходы к формированию государственной сметы, повысить бюджетную дисциплину, дать толчок многим другим реформам. Утверждает, что готов к откровенному диалогу с обществом о неприятных, но необходимых изменениях и не будет скатываться в популизм.

Однако вызовов перед Минфином масса: расходная часть государственного бюджета растет изо дня в день, а поступления в доходную, напротив, замедляются. При этом сам Минфин в Бюджетной резолюции декларирует снижение дефицита госсметы до 2,3% ВВП в 2019 г. В таких условиях очевидно, что без сокращения расходов, изменения подходов к бюджетированию, реформирования системы социальных выплат и пенсий этот показатель, как и многие другие, недостижим. О том, сможет ли г-н Данилюк реализовать свои намерения, а Министерство финансов — взять на себя функции рулевого структурных трансформаций в Украине, ZN.UA и поговорило с главным государственным финансистом.

— Александр Александрович, на какой стадии согласованиемеморандума с МВФ? Как фонд оценивает выполнение Украиной требований, темпы реформ? И кто все-таки слабое звено: парламент, правительство или НБУ?

— Мы заканчиваем согласовывать последние технические детали. Тот факт, что мы достигли соглашения на техническом уровне, и то, что в ближайшее время подписываем меморандум, говорит сам за себя.

Здесь нет слабых звеньев. Мы все работаем достаточно тесно с фондом, это коллективный труд. Парламент в переговорах не участвует. Главные роли играют правительство, в основном в лице министра финансов при поддержке премьер-министра, а также Национальный банк. И, естественно, при политической поддержке президента.

— Да, но парламент не принимает законы, приоритетные для фонда…

— Это законы, приоритетные не для МВФ, а для Украины. Это наша украинская программа реформ, которая создавалась и утверждалась в том числе парламентом. Парламент сформировал коалицию, выбрал правительство и согласовал его политику и в том числе реформы, которые легли в основу программы с МВФ. Поэтому у нас с Верховной Радой конструктивное взаимодействие, и нужные законы принимаются. Это общая ответственность. Так, недавно был принят закон о финансовой реструктуризации, перечне объектов, которые не подлежат приватизации, об управлении объектами коммунального и госимущества, об исполнительном производстве, а также об органах, которые исполняют судебные решения.

— Когда будет согласован меморандум?

— Вопрос нескольких дней. Мы рассчитываем, что голосование исполнительного совета МВФ состоится в середине июля. Мы ориентировались на эти числа и ранее, сейчас ничего не изменилось.

— А каким будет размер транша? Существуют разные мнения, например, что третий транш будет сокращен до одного миллиарда, что расписание кредитов от МВФ будет меняться…

— Каким будет размер транша и будет ли меняться график — это решения МВФ. Они и только они их принимают. Предварительно планировалось 1,7 млрд долл., но стоит учесть, что из-за политической нестабильности сотрудничество было заморожено, и был практически потерян целый год. Для нас критична не столько сумма, сколько процесс реформирования и пребывание в графике МВФ. Это важно для внешних инвесторов, также к этому привязаны другие кредиты. Это мощный сигнал для инвесторов, а без инвестиций экономика не запустится.

— Есть ли у Украины шансы получить три транша до конца года? Насколько это вероятно с учетом нашего прошлого опыта? Последний транш мы получили в августе прошлого года.

— Конечно, есть. И это наш план. Да, у нас был длительный, почти год, перерыв в сотрудничестве с МВФ. И моей основной задачей как уполномоченного переговорщика является возвращение к активному сотрудничеству с МВФ. Меня полностью в этом поддерживают и премьер-министр, и президент. Мы возобновили взаимодействие, и это — четкий сигнал от МВФ, что они поддерживают наши планы и действия. Дальше будем двигаться по графику, согласованному с фондом. Нынешнее правительство действует решительно для его реализации.

— Проблемы могут возникнуть на каждом шагу…

— Да, проблемы возникнуть могут. Но правительство для того и работает, чтобы их решать. Но главное для нас — выполнять нашу программу реформ и, наконец, укрепить экономику страны. Поэтому мы получим три транша до конца года.

— Была такая версия, что изменение суммы третьего транша — это способ давления на украинский парламент в конце года. Мол, тогда четвертый транш будет больше, что позволит в ходе бюджетного голосования и принятия реформ, скажем так, эффективнее мотивировать парламентариев большей суммой, которую Украина может потерять.

— Я не поддерживаю такую интерпретацию. Правительство не использует транши МВФ как способ давления на Раду. Нам это не нужно, и это не наш подход. У нас конструктивные отношения с парламентом. А МВФ тем более таким не занимается.

— Думаю, вы помните историю с «Меморандумом Ляшко»…

— Скажу честно, когда этот ложный меморандум появился, я его даже не смотрел, принципиально. Это априори был фейковый документ. У нас процесс работы с МВФ не прекращается ни на день, и до согласования мы меморандум не публикуем. Это правило, которое строго соблюдается всеми сторонами.

— Конечно, все понимали, что всерьез это воспринимать не стоит. Любопытно другое — многие озвученные Ю.Тимошенко и О.Ляшко пункты соответствуют действительности и не секрет для многих (повышение пенсионного возраста, отмена пенсионных льгот, открытый рынок земли), но общественность их восприняла весьма бурно. Не кажется ли вам, что это неплохой маркер непонимания обществом того, что сейчас происходит в государстве? Вы готовы открыто говорить с населением о непопулярных переменах?

— Согласен, есть темы, вопросы, которые уже давно обсуждаются, но общество, тем не менее, реагирует на них, как бык на красную тряпку. Я готов не только открыто об этом говорить, но и сделать это. Эти перемены нужны для того, чтобы наконец изменить страну. Мы говорим о том, что нам нужна по-настоящему справедливая пенсионная система, и в итоге мы должны к ней прийти.

Наша задача — сбалансировать Пенсионный фонд, у которого, например, есть затраты, никак не связанные с пенсионной системой. И этот его пугающий дефицит отчасти раздут искусственно. Для того чтобы его сбалансировать, можно использовать разные подходы, возможно, искать несколько решений. И нам необходимо будет находить эту правильную комбинацию, которая позволит достичь баланса. Ведь если мы не сбалансируем Пенсионный фонд, то ставим под угрозу выплаты пенсий в будущем.

— Вице-премьер Розенко заявлял, что меморандум все еще не согласован именно из-за вопроса повышения пенсионного возраста.

— Это не совсем так. Мы обсуждали подходы к пенсионной реформе и рассматривали разные способы ее реализации, естественно, стараясь выбрать наименее болезненный вариант для граждан. Но были и другие, стратегические, вопросы, обсуждавшиеся с МВФ. И мы достаточно быстро пришли к общему пониманию того, как это должно происходить в целом, но уже детализация заняла некоторое время.

— Какой сейчас дефицит Пенсионного фонда?

— Запланировано — 145 млрд грн.

— Что говорит МВФ по поводу такого дефицита?

— Этот дефицит предусмотрен бюджетом. У нас полное взаимопонимание с МВФ на этот счет. Для нашего правительства выплата пенсий в полном размере и социальная защита граждан очень важны, поэтому Пенсионный фонд получит нужное для этого финансирование.

— А со следующего года начнется пенсионная реформа?

— Какие-то ее элементы будут внедряться. Но нам нужно комплексное решение. Мы сейчас начали бюджетный процесс, Пенсионный фонд — это интегральная составляющая бюджета. В рамках этого будем анализировать его работу, затраты, учитывать множество факторов.

Я не люблю точечные методы. Когда ты принимаешь ситуативное решение, его либо обходят, в результате чего бюджет заплатит в два раз больше, либо противостояние в обществе накаляется до такой степени, что это решение отменяется. Нужен комплексный подход, система, позволяющая людям ощущать, что они защищены. Вот это важно.

Но для этого надо снизить уровень популизма, меньше бросаться колкими фразами, перестать играть на публику, а просто сесть и поработать. Потому что мы обязаны предоставить нашим гражданам нормальные пенсии, а не лозунги. Если в перспективе система нестабильна, какие бы точечные решения мы ни нашли, мы будем продолжать финансировать неэффективные затраты, а дефицит будет продолжать расти. Откуда берутся деньги? От налогоплательщиков. Это не вариант.

— А какие варианты вы предлагаете?

— Мы расплачиваемся за нашу неэффективность в прошлом. За счет чего мы финансировали все эти многочисленные социальные выплаты? За счет низкого экономического роста и за счет внешних заимствований. Мы лучше многих знаем, что любой популизм в итоге сказывается на бизнесе: экономика сворачивается, инвестиций нет, рабочие места сокращаются. Любой здравомыслящий человек это понимает. Экономика работает по своим законам. Ничто не возникает ниоткуда и не исчезает в никуда. Зачастую «процветание прошлых лет», к сожалению, финансировалось за счет внешних заимствований или внешних льгот, например на газ. За злоупотребления и популизм платили и платят налогоплательщики.

Теперь мы должны справиться с этими перекосами в экономике, и в пенсионной системе в том числе. Мы должны защитить наших граждан, обеспечить их достойными пенсиями. А пенсионная система в итоге должна соответствовать абсолютной справедливости, когда пенсионные выплаты соответствуют внесенным взносам. В этом и состоит «справедливость, за которую нужно бороться».

— Есть группа экспертов, которые предлагают отменить ЕСВ вообще и пенсии выплачивать напрямую из бюджета. Как вы относитесь к этой идее? Готов ли Минфин заменить Пенсионный фонд?

— Да, есть такой вариант, но мы его поддерживать не будем. Логика предложенного варианта следующая: поскольку, как, собственно, и в нашем случае, дефицит Пенсионного фонда составляет больше половины от всех его расходов, получается, что государственный бюджет де-факто уже финансирует пенсионные выплаты. Но это лишь один из вариантов. Мы идем путем стабилизации солидарной системы и Пенсионного фонда. Если выплаты осуществлять напрямую из госбюджета, они там потеряются, размоются, мы не будем видеть полной картины, не будем понимать, все ли делаем правильно. Все-таки стоит сохранить Пенсионный фонд и стабилизировать его. Это позволит в большей мере защитить граждан.

— Как вы его планируете стабилизировать?

— Мы должны достичь баланса Пенсионного фонда. Например, есть расходы, которые ему не свойственны, не соответствуют его функциям, нужно их передавать из фонда.

— Дефицит Пенсионного фонда спровоцирован снижением ЕСВ. Компенсатором должна была бы быть детенизация, но надежды на нее не оправдались. Минфин как оценивает, все ли возможное делает Государственная фискальная служба для того, чтобы детенизировать экономику?

— Не все. Любое снижение ставок с расчетом на детенизацию — это определенный аванс со стороны государства. И риск, безусловно. Конечно, необходимо все делать для того, чтобы этот риск перекрыть. И ГФС должна была бы очень четко сработать и ускорить выход экономики из «тени». Пока детенизация проходит не теми темпами и не в тех объемах, которых мы ожидали. Мало просто снизить ставки. Нужно создать условия, при которых бизнесу будет выгодно показывать реальные зарплаты и доходы, условия, при которых бизнес может развиваться. Это наша цель.

— В рамках налоговой реформы поднимается вопрос, который также может отразиться на бюджетных поступлениях, в частности — введение налога на распределенную прибыль. Как вы относитесь к этой инициативе? Это, конечно, не снижение ЕСВ, но тоже потенциальная дыра в бюджете.

— Я полностью поддерживаю создание благоприятной среды для бизнеса. И априори всегда открыт к новым подходам. Мы работаем над этим вопросом вместе с экспертами и представителями парламентского комитета. Ключевым фактором будет баланс положительного влияния на бизнес и фискального эффекта.

— А что думает Министерство финансов по поводу повышение минимальной заработной платы?

— Мы поддерживаем поднятие минимальной зарплаты. Это повысит уровень жизни, а также будет способствовать детенизации. Точная сумма сейчас рассчитывается. Важно и то, что с МЗП связаны многие нормы в разных сферах, и мы планируем их гармонизировать.

— Реформа ГФС — ваш приоритет?

— Да. Следующий. Приоритетов не может быть десять одновременно. Сейчас для меня приоритетным является завершение переговоров с МВФ, которые критически важны для страны. Следующий приоритет — реформирование фискальной службы и таможни.

— Вы были в комиссии, которая вела расследование против Белоуса, должны хорошо понимать претензии к фискалам. Вы чувствуете, что служба у вас в подчинении?

— У меня тоже есть вопросы к ГФС. Мы уже утвердили основные требования к улучшению работы службы в новых KPI, отражающих ожидания бизнеса. Сейчас важно их четко оцифровать, чтобы они были стимулирующими для ГФС. Выполнение КРІ и будет основной оценкой деятельности ГФС. Точка.

— В чем будет заключаться реформа ГФС? Там в действительности уже год реформа идет, пока дальше сокращения штата они не продвинулись.

— Мы проведем реформу ГФС по примеру реформы полиции. Основа всего — обновление кадров и привлечение молодых и мотивированных людей. Мы дальше сократим штат, введем полностью прозрачный отбор новых людей по открытому конкурсу. При этом уменьшим человеческий фактор, введя новые IT-системы. Ликвидируем налоговую полицию.

— У вас есть возможность сверстать бюджет как положено. Для вас первичной будет доходная часть?

— Однозначно — доходная. Потому что, если мы отталкиваемся от расходов, то начинаем подгонять под них доходную часть, рисовать нереалистичные планы поступлений, потом искать средства, чтобы перекрыть дефицитные статьи…

— Мы именно так живем десятилетиями…

— Ну и где мы находимся? Как бы сложно это ни было, но бюджет следующего года должен быть максимально реалистичным. Мы должны быть честными друг перед другом. Это сейчас критически важно для армии, для реформы образования, для медицины. Мы должны понимать, какая у нас перспектива, куда мы движемся, что можем себе позволить, а что нет. Нельзя делать реформу, не понимая, будут ли у нас на нее деньги. Поэтому в бюджете нового года первичными будут доходы, а производными — расходы. Будем привыкать к правильному бюджетному процессу.

— Сначала нужно это сделать. А сделать будет сложно с учетом растущих расходов на пенсии, субсидии, зарплаты, очередные налоговые реформы...

— Да, это сложно сделать. Но эта команда тем и отличается, что мы делаем сложные вещи.

— Речь о том, что существенная часть бюджетных расходов — социалка. Сокращать ее финансирование, отказываться от этого будет очень сложно. Необходимо будет преодолеть колоссальное сопротивление.

— Тут очень важно повышение эффективности социальных расходов, ведь денег часто выделяется более чем достаточно, но они расходуются неэффективно. В результате люди не всегда чувствуют результат. Поменять это будет сложно. Но я рассчитываю на понимание и сотрудничество, потому что иначе никак не получится. Только так правильно и не иначе. Если мы не начнем работать по-честному, как люди смогут доверять власти?

— Темпы налоговых поступлений не радуют. Секвестр близок? Чем будем жертвовать и ради чего?

— Сейчас нет причин говорить о секвестре. Мы планируем решить вопрос с налоговыми поступлениями за счет улучшения работы ГФС. Это означает не дополнительное давление на бизнес, а наоборот, решение проблем внутри самой ГФС, что поможет увеличить доходную часть.

— У Минфина традиционно напряженные отношения с Минсоцполитики. Сейчас добавился профильный вице-премьер и министр по делам внутренне перемещенных лиц. Вам стало проще работать?

— Все определяет бюджетный процесс, именно он провоцирует напряжение. Как только нам станет понятно, какие могут быть доходы, мы начнем обсуждать расходы. Вот на этом этапе чаще всего и возникают конфликты. Потому что дальше, когда бюджет уже сверстан, претензий быть не может, мы ведь уже договорились, сколько и кому будет выделено денег. Конечно, при условии, что соблюдается бюджетная дисциплина.

Это нормально, что к Минфину не очень хорошо относятся другие ведомства. Это означает, что мы умеем говорить «нет», когда нужно. И отказываем не потому, что мы плохие, а потому, что нет источников, деньги взять негде. С профильными же министрами текущего состава у нас полное взаимопонимание. Мне работается комфортно. И я уверен, что им тоже комфортно. Главное — работать на результат.

— Минфин делает работу за Минсоц. Минфин берет под контроль налоговую. Может ли Министерство финансов заниматься вообще всем?

— Министерство финансов Украины — одно из самых слабых среди министерств Европы. Традиционно в мире это очень сильная институция. Просто в Украине, к сожалению, его сначала превратили в министерство бюджета, а потом, когда перевернули с ног на голову бюджетный процесс, в министерство бухгалтерии. Смогу ли я за время своей каденции это изменить? В моих планах сделать это. Считаю, что в нынешних условиях нам необходимо очень сильное Министерство финансов. Без этого мы не будем развиваться. И это доказано на примере других стран.

Информация о материале

Опубликовано: 04 июля 2016

Мерія Кернеса може безкоштовно віддати кооперативу земельну ділянку, на якій будівництво зараз заборонено

Депутати Харківської міськради планують на сесії 6 липня надати дозвіл обслуговуючому кооперативу «ЖБК «Пролісок-2016» на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки зі зміною цільового призначення площею 0,3465 га.

Про це стало відомо з проекту рішення сесії міськради, який є у розпорядженні «Харківського антикорупційного центру».

Кооператив планує отримати дозвіл на розробку документів, які дозволять у подальшому безкоштовно отримати цю земельну ділянку на перехресті між просп. Архітектора Альошина та просп. Індустріальним для будівництва та обслуговування житлових будинків у власність.

Цікаво, що планується змінити цільове призначення цієї ділянки, адже зараз ця земля знаходиться в межах «червоних ліній» без права забудови.

Ця земельна ділянка знаходиться у районі ХТЗ поряд з земельною ділянкою, яку безкоштовно для забудови отримав ОК «ЖБК «Житлобуд-1».

ОК «ЖБК «Пролісок-2016» було зареєстроване лише 3 червня 2016 року на вул. Полтавський шлях,37.

Засновниками вказані Олександра Давидова, Ольга Коліверда, Єгор Посєвін, Кристина Сорочинська, Михайло Табулін.

Информация о материале

Опубликовано: 04 июля 2016

«Ввічливі» незнайомці

Мій сусід — ізолювальник. Висококваліфікований ізолювальник, який усе своє життя працював у нафтогазових компаніях України. Він і зараз їздить у тривалі відрядження — будувати в Росії корівники за 17 тис. руб. на місяць без вихідних, із проживанням і дворазовим харчуванням. Хоча мова не про це. Всі навколо бачать, як за його відсутності до жінки зазирають імпозантніші, інтелігентніші та заможніші чоловіки.

А коли сусід повертається, ніхто не наважується сказати йому про це: справи інтимні, особисті. Його жаліють, красиву дружину поважають за нову посаду, яку вона отримала після війни, та дещо побоюються. Ситуація з російськими консультантами в «республіці» схожа на цю побутову історію: усі бачать, знають, але делікатно відводять очі, мовляв, то не наша справа, а ті, кому це цікаво, самі якось розберуться. Жіночки-перукарі, продавці, офіціантки бачать у цих стриманих та обізнаних чоловіках гроші й поважають їх. Усі інші, хто нічим із ними не пов’язаний, вдають, що їх немає. Хоча вони й самі роблять усе задля того, щоб підкріпити таке враження; поодинці містом не пересуваються, від місць розселення пішки ходять лише до найближчого магазину, а в ресторани та на базар — великими компаніями з місцевих. Здається, таке часто показують у шпигунських кінострічках: «Вдай, що мене тут не було».

Взагалі вони дуже вирізняються на тлі місцевих. І цього не приховати ні формою як у всіх, ні мовчазним виглядом, щоб не видав російський говір. Вони кадрові військові, які закінчили військові училища, пройшли досвід гарнізонів по всій Росії, професійно вміють усе те, про що тутешні хлопці мають лише приблизне уявлення. Їхнє завдання — навчити, змусити виконувати накази, довести до рефлексу прості дії. Рік тому за кожним більш-менш керівником у місцевій армії поставили його «тінь» — російського консультанта, який повинен навчити, проконтролювати, підказати чи замінити його на іншого з місцевих, якщо все зазначене вище не допомагає. Завдання не з легких. Кожний місцевий кричить якомога голосніше: «Казань брав, Астрахань брав», уже не розберешся, хто справді є учасником бойових дій, а хто прийшов пізніше, бо офіційно працевлаштовувати почали лише рік тому. А саме в тих, хто про­йшов усі фронти від самого початку, з літа 2014 року, як виявилося, немає освіти, немає якостей керівників, є судимості, а це вже зовсім не комільфо. Не так просто навчити місцевих, примусити їх виконувати накази, підкорюватися вищим за званням, якщо в тебе на це дуже відносні повноваження: офіційно тебе тут узагалі немає, навіть твоя родина точно не знає, де саме ти у відрядженні. Жодних близьких знайомств, жодних справжніх імен. Пити-їсти з тутешніми — залюбки, але для всіх ти лише той, ким їм відрекомендувався. Місцеві повинні вдавати, ніби це твоє справжнє ім’я, і вони вірять, що назване прізвище та місто, з якого ти приїхав, справжнє.

Для всіх консультантів поїздки сюди — непоганий старт: відрядження до нас прираховуються до участі в бойових діях, а це обіцяє нові зірки на погонах після повернення, пришвидшення черги на житло та більшу зарплату. А ще добові тут, а зарплату там. Вона надходить на картку, і на неї живе родина. Хоча, як відомо, накази керівництва не обговорюють. Тому всім цим чоловікам наша їжа здається не гіршою, ніж тушкований бігос із картоплі та капусти, яким їх частували по далеких гарнізонах, кімнати в колишніх банках із розкладушками замість ліжка, звично зручними, бо така доля військового. А от від справді бойових операцій їх тримають подалі. Бо якщо щось трапиться, дістануть на горіхи всі: і місцеві, і приїжджі. Тому доля консультанта не така вже й погана: відбути свій термін відрядження, не залишити по собі негативної згадки, а користь від поїздки дуже відносна. Після кожного буде наступний, може, саме йому вдасться те, що не вдалося попереднім. Хоча є й ті, хто приїжджає сюди не вперше, підрахувавши, що саме для його родини від таких відряджень користі чимало. Знову ж таки зарплата, посада, досвід, житло в майбутньому… До речі, ці відрядження починаються й закінчуються схоже: вночі за наказом у цивільному групу відвозять «на нуль» — на кордон, де на них чекає зміна таких самих цивільних, які лишили всі особисті речі, документи, паспорт у сейфах військових частин Ростова, а сюди їдуть «нульовими»: форму, зброю та кімнату вони отримають. От що справді погано — їм у місті тісно: далеко не підеш, особливих розваг немає. Можна замовити в гуртожиток піцу, суші й шашлик, можливості для цього є, але більшого не придумаєш, ураховуючи всі обмеження.

А ми всі успішно вдаємо, що не чуємо московського говору на вулицях, не бачимо змін в армії, не відрізняємо місцевих і приїжджих…

Информация о материале

Опубликовано: 02 июля 2016