Главная

Рік після початку реформи. Чи змінилась українська поліція?

Рік тому, 4 липня 2015-го, розпочали свою роботу перші патрульні поліцейські. З цього часу почався відлік однієї з найбільш гучних реформ органів правопорядку — реформа поліції. Наскільки ефективними виявились зміни і що дійсно вдалося зробити?

Як все починалось?

Основні засади та ідеологія міліції як карального органу були сформовані ще у радянські часи. Незважаючи на те, що Радянський Союз розпався, міліція як інституція була автоматично (без змін і реформ) успадкована незалежною Україною. Так, протягом останніх 25 років у нашій країні діяв Закон «Про міліцію», що був простою калькою відповідного радянського Закону. Будь-які спроби провести реформу та впровадити зміни розбивались об скелю байдужості та корумпованості тодішньої правлячої верхівки.

Кожен новий міністр внутрішніх справ, заступаючи на посаду, починав з «реформування» правоохоронної системи, а завершувалось все тим, що ніяких змін не відбувалось. Видавались накази про реорганізацію, показово звільнялись люди, винні у незначних проступках, змінювались таблички на кабінетах, прізвища, назви посад та відомств. І все. Так маскували корупційні схеми — ставили своїх людей, які б закривали очі на хабарництво всередині системи, перетворюючи міліцію у «кишеньковий бізнес».

Поштовхом до реальних змін у правоохоронній системі став другий Майдан та трагічні події під час протестних мітингів у 2013-2014 роках проти режиму тодішнього президента країни Януковича.

Після втечі Януковича, тимчасово виконуючим обов’язки міністра МВС у тимчасовому Уряді було призначено Арсена Авакова. Він створив громадську раду з реформування, яку очолив відомий правозахисник Євген Захаров. У той же час громадськість почала ініціювати зміни на рівні законодавства та розпочала розробку нового законопроекту, який би регулював діяльність поліції в Україні. Так, громадська організація Асоціація УМДПЛ спільно з Центром політико-правових реформ розробили базові принципи реформування та підготували для обговорення законопроект «Про поліцію і поліцейську діяльність». Запропонований законопроект 27 січня 2015 року було зареєстровано у Верховній Раді.

Незважаючи на те, що протягом двох тижнів, передбачених регламентом для надання альтернативних законопроектів, ніяких інших варіантів не надійшло, у комітетах Верховної Ради громадський законопроект пролежав довгих сім місяців. У чому ж була причина? Виявляється, у цей час грузинська команда на чолі з Екою Згуладзе таємно розробляла інший законопроект — «Про Національну поліцію». Розробники так поспішали, що навіть не винесли його на громадські слухання, як це передбачено законом. Вперше громадськість побачила текст законопроекту, коли він був офіційно опублікований на сайті Міністерства.

Щоб «законно» провести альтернативний законопроект на голосування до Верховної Ради, Міністерство внутрішніх справ почало домовлятися з авторами громадського законопроекту про його відкликання.

«Переговори були напруженими. У результаті — лише частина авторів погодилась відкликати свій підпис за умови, що більшість ідей, викладених у законопроекті, врахує грузинська команда. Інша частина авторів, серед яких був Луценко і ще кілька депутатів, категорично відмовилась відкликати свій підпис. Обіцянки — включити ідеї громадського законопроекту грузинська команда виконала лише частково. Такий маневр був потрібен лише, щоб вмовивши авторів, зареєструвати свій» — розповідає один з авторів законопроекту Вадим Пивоваров.

Законопроект грузинської команди зареєстрували, повідомивши на сайті Верховної Ради, що попередній — від громадськості — ніби відкликано авторами. Прозорість, яку прагнули досягти реформою, обернулась закритістю на самому початку реформи. До слова, такі методи «просування» відомчих законодавчих актів були дуже характерні для попередніх очільників міліції. Незважаючи на всі порушення, новий Закон «Про Національну поліцію» Верховна Рада ухвалила 2 липня минулого року.

І вже 4 липня 2015 року на вулиці Києва вийшли нові патрульні поліцейські у красивій, охайній формі, які замінили собою стару патрульну поліцію, один із підрозділів поліції, що забезпечує громадський порядок. Концепцію було змінено. Відтепер поліція — це не каральний орган (як було у випадку з міліцією), а сервісна служба, що підтримує правопорядок і допомагає населенню. Пересічним українцям здавалось, що вони потрапили у кіно, де відтепер відважні полісмени захищатимуть їх від порушників та злодіїв.

«Кіна не буде». Зіткнення двох систем

Першою свою роботу розпочала патрульна поліція столиці. Напередодні було оголошено конкурс, у якому могли взяти участь усі охочі стати поліцейським. Потім поліцейські комісії, які складались з представників громадськості, проводили відбір кандидатів. Навчання майбутніх поліцейських тривало три місяці.

Кияни зустріли нових патрульних дуже привітно. У соціальних мережах стало модним викладати селфі з поліцейськими, які радо фотографувалися з перехожими, посміхалися у камеру. Про нову поліцію стали говорити всюди — на вулицях, у телевізійних новинах, обговорювати на базарах і на кухні… Старі міліціонери у старій, пошарпаній формі з написом «міліція» лише мовчки за всім цим спостерігали.

І хоча кредит довіри від громадян новим поліцейським було видано авансом, населення задовільно оцінило роботу полісменів. Це засвідчили результати першого моніторингу, який провела Асоціація УМДПЛ у межах своєї програми «Громадський моніторинг «Поліція під контролем» з метою проаналізувати якість роботи нової поліції. Згідно дослідженню, яке тривало з вересня до жовтня 2015 року, нові полісмени, на відміну від старої поліції, чемно спілкуються з громадянами, проте погано обізнані в українському законодавстві, та відчувають складнощі у наданні першої допомоги, не завжди вмикають камеру, щоб вести відеозапис своєї роботи.

Проте найбільш помітною та суттєвою зміною у наслідок реформи для пересічного українця стало те, що патрульну поліцію об’єднали з колишнім ДАІ. Проте і тут плутанини не вдалося уникнути. Звичайні люди досі не можуть зрозуміти, що відбувається, бо на вулицях міста зустрічають поліцію, а на трасах — то поліцію, то ДАІ. Як пояснюють експерти, така суперечність обумовлена тим, що наразі відбувається «перехідний період», тому паралельно з патрульною поліцією можна зустріти ДАІ, яке буде існувати ще до кінця 2016 року.

20 серпня 2015 року, нова патрульна поліція почала діяти у Одесі та Львові. А з 7 листопада минулого року нові патрульні поступово починають роботу в інших містах. У цей же час керівником Національної поліції було призначено Хатію Деканоідзе, яка до цього працювала радником міністра Арсена Авакова. Відтоді — по суті поліція отримала двох керівників. Хатія Деканоідзе має здійснювати адміністративно-менеджерську функцію, міністр Аваков — керівництво на політичному рівні. Це, в свою чергу, заклало підґрунтя для протиріч та неабиякого напруження між двома керівниками у майбутньому.

«Таке розподілення функцій між керівником Національної поліції та міністром Міністерства внутрішніх справ було закладено у концепції реформування. Однак Законом «Про Національну поліцію» реалізовано це вкрай невдало. Попри декларативні норми на його початку, обсяг повноважень та функцій, визначений у подальших статтях Закону носить однобічний характер: усі принципові питання вирішує Міністр МВС, а Керівник Національної поліції має роботи більшу частину роботи «за погодженням» із ним. Виходить значний дисбаланс в бік старого міліцейського управління. На жаль, Хатія не є незалежною, скоріше вона здійснює формальне керівництво, остаточне рішення все одно залишається за міністром. І в цьому проблема» — пояснює головний експерт Експертної групи «Поліція під контролем» Борис Малишев.

Тим часом напруга між «старою» та «новою» системами відчувається не лише на вищому керівному рівні, а й серед рядового складу. Від деяких нових полісменів з синдромом Робінгута можна було почути, що вони прийшли, щоб покарати старих міліціонерів і стару систему. У свою чергу правоохоронці старої когорти заздрісно та з недовірою ставились до нових полісменів. Посилила це протистояння і процедура атестації, яка, як дамоклів меч, нависла над колишніми міліціонерами.

Атестація чи профанація?

Поряд з набором нових кадрів (патрульних поліцейських), розпочалася атестація старих міліціонерів. Планувалось, що атестація допоможе виявити справжніх професіоналів, не заплямованих корупцією чи неналежним виконанням своїх службових обов’язків, а «поганих міліціонерів» позбутися. На все це, відповідно до Закону, відводилось три календарних місяці, і з 7 листопада 2015 року мала розпочати свою роботу нова поліція по всій території України. Що ж відбулось у дійсності?

З незрозумілих причин атестацію старої міліції не провели у визначені законом строки. І тому керівництво Національної поліції не знайшло нічого кращого, як продовжити її після спливу цього строку. При цьому точні часові межі не було визначено. Міліціонерів, які не встигли пройти атестацію, залишили працювати, але присвоїли їм спеціальний статус — «тимчасово виконуючого обов’язки поліцейського». Всі ці «нововведення» Національної поліції зазнали нищівної критики у експертному середовищі.

«Може бути статус заступника начальника, а не тимчасово виконуючого обов’язки поліцейського. Атестаційні комісії було створено саме для того, щоб переатестувати старих міліціонерів. Але вони почали набирати і нових, хоча повноважень на це не мають. Є Наказ, який суперечить чинному Закону «Про національну поліцію», відповідно до якого мали бути створені поліцейські комісії (центральні та територіальні), але їх не створили. Які б і мали займатися набором нових поліцейських» — пояснює виконавчий директор Асоціації УМДПЛ Вадим Пивоваров.

Проводити атестацію старих поліцейських Національна поліція доручила спеціально створеним атестаційним комісіям, до складу яких увійшли представники громадськості (громадські активісти, журналісти, громадські організації). На перший погляд все чудово, але перші місяці роботи комісій виявили низку недоліків, що врешті-решт звели нанівець всю атестацію. Це і погана організація процесу, низька якість співбесід, відсутність належного документування та повна відсутність технічної фіксації (наприклад, аудіо-, відео). Це стосується самого процесу. Однак, як потім влучно вказали суди, є і безліч правових проблем. Це і непроведена атестація у строки, визначені Законом. І протиріччя Інструкції про порядок атестації Закону. І невизначений статус рішень комісій, з одного боку вони обов’язкові до виконання, а з іншого — Національна поліція не раз заявляла, що вони мають лише рекомендаційних характер. Тобто якщо навіть комісія і вирішить, що кандидат не може виконувати роботу поліцейського, це не означає, що його дійсно звільнять з лав Національної поліції.

«Швидше за все працівника, котрий не пройшов атестацію, тим паче, якщо він обіймав керівну посаду, не звільнять, а переведуть керівником у інші міста, район, де атестація ще не проходила або підрозділ, в якому вона не передбачена або здійснюється власними силами – наприклад, поліція охорони (колишня ДСО)» — ділиться сумнівами юрист, експерт Асоціації УМДПЛ Євген Крапивін.

Першими атестацію проходили міліціонери Києва та області. Експерти, правозахисники, ЗМІ у свій час надавали різні оцінки тому, наскільки якісно та неупереджено проходив процес оцінювання міліціонерів Київщини на професійну відповідність. Самі ж міліціонери теж по-різному ставились до того, що відбувається. Одні — переживали, що втратять роботу і не знали, що робитимуть далі. Інші — впевнено заявляли, що з легкістю пройдуть атестацію, бо їм нічого бояться.

Так, патрульний Павло, стаж роботи якого нараховує 10 років, позитивно поставився до процесу оцінювання: «Члени Комісії спілкувались зі мною коректно, поводились ввічливо. Якогось упередженого ставлення я не відчув. Ставили питання по суті, стосовно моєї професійної діяльності, особистих питань не задавали. Я хвилювався, але для мене ця співбесіда пройшла швидко і легко». Найбільше нарікань та незадоволеності було у слідчих, які проходили атестацію: «Переатестацію я не пройшла. Члени Комісії поводились при спілкуванні зі мною зверхньо, з неповагою, з позиції «Ваша доля вирішена, щоб Ви не говорили». Незважаючи на те, що час співбесіди призначається, в коридорах доводиться чекати 20-30 хвилин своєї черги» — розповідає Катерина — слідчий з 9-річним стажем роботи.

Голова Атестаційної комісії Сергій Перникоза запевняє, що члени його комісії були об’єктивними та неупередженими: «Атестація для міліціонерів справді стала неприємною несподіванкою. Адже перед цим всі перевірки, які вони проходили, були суто формальними. У роботі нашої Комісії жодних «закритих списків», «цінних вказівок зверху» і близько не було. Розмова будувалась відповідно до того, чим займалась людина. Приміром: корупційні ризики у міліціонера, який патрулював верхи на коні та працівника ДАІ принципово різні. Тому в одних ми запитували чи знають вони, які спецзасоби можуть використовувати при затриманні правопорушника, а в інших — чи брали хабарі. Питання різнились, але ставлення до всіх було однаково нейтральне. Детектор брехні виправдав себе. Адже результати і подальша співбесіда з тим, хто його проходив, дозволяла знизити ймовірність помилкового рішення комісії практично до нуля. Шкода, що це довга та досить дорога процедура і не було можливості перевірити всіх правоохоронців».

І чим все завершилось?

Офіційних результатів, за підсумками атестації, Національна поліція досі не оприлюднила, хоча пройшло вже кілька місяців з моменту завершення роботи атестаційних комісій в Києві та шести областях України. У ЗМІ потрапляли деякі цифри, що можна було почути від поліцейських-високопосадовців, однак вони були оголошені мимохідь і виглядали доволі туманними.

Як правозахисники, так і деякі ЗМІ вже встигли отримати ці дані, користуючись правом на доступ до публічної інформації. Склалась невтішна картина, адже середній результат по Україні – приблизно 15%. Наприклад, для Києва, Київської області це 12,5%, тих, хто не пройшов атестацію. Але і ця невеличка група міліціонерів миритися з рішенням про звільнення не захотіла. Значна частина подала на апеляцію, а не пройшовши її — до суду. На сьогодні Національна поліція отримала 900 позовів до суду від колишніх працівників. Наразі адміністративними судами було розглянуто приблизно 30 справ, 5 з яких виграла Національна поліція. По 25 міліціонерах, яких звільнили, суд виніс рішення на їхню користь, зобов’язавши Національну поліцію поновити цих працівників на роботі. Міліціонери, які не пройшли атестацію та подали судові позови, апелювали переш за все до того, що атестація проводилась незаконно, оскільки відбувалась не у ті строки, які передбачені законом. А до того ж, навіть якби вона і була законною, рішення комісій є невмотивованими, оскільки ніде не фіксується хід голосування, враховані критерії тощо. Дискреція комісій стала предметом палких дискусій у правничому середовищі. Експерти радикальної думки — така реформа поліції дискредитувала себе як явище: «Якщо менше 15 % поліцейських, які не готові одягти форму поліцейського, то наскільки обґрунтованими і виправданим є залучення масштабної міжнародної фінансової допомоги для проведення атестації, залучення такої великої кількості громадських активістів та витрати ними свого вільного часу, запровадження тестових завдань, поліграфу тощо? Взагалі така широка піар-кампанія навколо атестації? Адже, відверто кажучи, результат в 12,5% в Києві/Київські області «не атестованих поліцейських» не відрізняється від тих результатів звичайних відомчих «формальних» атестацій, які регулярно без будь-якого контролю з боку суспільства проводилися в МВС ще з 1990-х років» — підсумовує експерт Євген Крапивін.

З огляду на все це, напрошується не дуже втішний висновок: 85-90 % міліціонерів залишились і далі працювати. А це ядро старої міліції – кримінальний блок, тобто слідчі підрозділи, оперативні підрозділи, кримінальна поліція зі спеціальними підрозділами, що ловлять злочинців або здійснюють боротьбу з наркозлочинністю. Це всі ті підрозділи, які завжди асоціювались з найбільшим рівнем закритості, силовими методами роботи і в яких відбувалось таке ганебне явище як катування. Ті, кого комісія рекомендувала на звільнення, успішно поновлюються на роботі через суди. І тоді постає питання — якщо була така корумпована міліція, тоді чому її працівників у більшості залишили працювати далі? Варіантів відповіді небагато: або ніякої корупції там не було і міліція дуже добре працювала, або запропоновані механізми реформування неефективні. До того ж, на реформування було виділено значні кошти, які, по суті, пустили на вітер. Та навіть, якщо б і відбувалось реформування, зокрема патрульної поліції, належним чином, це б не вирішило системних проблем. Оскільки, як зазначають експерти, найбільш масштабні порушення здійснюються не патрульною поліцією, а слідчими органами, які поки не реформуються. До того ж, ця реформа не може відбуватись ізольовано від реформи інших органів правопорядку, насамперед судової та реформи прокуратури.

Станом на сьогодні, поліція дещо змінила вектор атестації: тепер атестуються тільки керівники та ще й у чотирьох областях, тобто не вдома, щоб їх не атестували «кишенькові активісти». Краще відбувається процес документації, однак це не може виправити ситуацію з судами, про яку мова йшла вище. Проте Національна поліція не дуже поспішає визнавати промахи та помилки, допущені при реформуванні. Не дивлячись на довгий етап розробки різноманітних концепцій та стратегій реформування, реформа поліції все одно проходить без жодного дороговказу. Складається враження, що більшість дій керівництва Національної поліції є спорадичними і не розраховуються на перспективу. Найяскравішим показником є ситуація із атестацією, що є закономірним наслідком халатного ставлення до тієї реформи, що була ввірена керівництву поліції. Більшість населення України також не бачить результатів реформи. Ніби нічого і не відбувається. Безперечно, Національна поліція нараховує багато служб, усі реформувати відразу складно. До того ж, все це ускладнює політично-економічна криза та військові дії на Сході нашої країни. Найбільш глобальні проблеми поки що так і залишаються не вирішеними.

Информация о материале

Опубликовано: 06 июля 2016

Оточення Кернеса розіграло на розширенні кладовища 40 мільйонів

Управління з будівництва, ремонту та реконструкції Департаменту будівництва та шляхового господарства Харківської міськради 24 червня за результатами тендеру уклало угоду з ТОВ «Вега-Буд» щодо будівництва міського кладовища вартістю 42,22 млн. грн.

Про це повідомляється у «Віснику державних закупівель».

Роботи на пр. Гагаріна, 362 (кладовище № 18) планується виконати до кінця 2017 року. За цей час потрібно побудувати колумбарій, водопровід та тротуари, встановити зовнішнє освітлення, організувати паркінг та висадити дерева і квіти. Площа ділянки, відведеної під будівництво, становить 9,940 га, вона розрахована на 21246 поховань. Розрахунки показують, що на організацію одного поховання витратять майже 2 тис. грн.

ТОВ «Вега-Буд» зареєстровано на Сергія Колесника, який з 2005 року є директором фірми. До липня 2012 року власниками «Вега-Буд» були Оксана Віталіїївна Ганжа і Лілія Михайлівна Золотарьова. На Сергія Колесника також записана частка у ТДВ «Спецбуд-3», яким керує депутат Харківської міськради від партії «Відродження» Віталій Ганжа. Депутатом міськради від «Відродження» також є й директор Департаменту будівництва та шляхового господарства Володимир Чумаков.

«Вега-Буд» нещодавно виграло тендер на 47,42 млн грн. на будівництво доріг.

Єдиним конкурентом під час торгів було ТОВ «Паркінг +». Це ще один тендерний фаворит Департаменту будівництва та дорожнього господарства Харківської міськради.

Директором та співзасновником «Паркінг+» до початку 2010 року був нинішній директор Департаменту Чумаков. Після його переходу на роботу в мерію засновники фірми змінювались і у травні 2016 року її власником стала гонконгська компанія «Драгон Інвестмент Девелопмент Лімітед». Бенефіціаром «Паркінг +» тепер вказано громадянина Малайзії Тан Джин Лі, який мешкає у Швейцарії.

Информация о материале

Опубликовано: 06 июля 2016

Хто наживається на дітях?

У січні-лютому 2016 р. відділ освіти Харківської районної державної адміністрації провів відкриті й двоступеневі торги із закупівлі продуктів харчування для загальноосвітніх навчальних закладів Харківського району Харківської області, про що було розміщено інформацію на сайті www.tender.me.gov.ua.

Загалом було проведено 20 тендерів із закупівлі продуктів харчування на загальну суму 12 млн. 370 тис. 42 грн. Деякі результати тендерів нас, м’яко кажучи, здивували.

Так, наприклад, згідно звіту про результати проведення торгів (№ 1/Яц від 09.02.2016 р.) постачання яєць курячих у шкаралупі, свіжих здійснюється за ціною 2,55 грн./шт. без ПДВ (ФО-П Науменко Олена Миколаївна). Термін постачання – січень-грудень 2016 р. Загальна вартість закупівлі – 625 тис. 387 грн. 50 коп.

Із того часу й станом на кінець травня відпускна ціна яєць на ринку знизилася з 2,40 грн. (у лютому) до 0,8-1,3 грн. (березень-травень). Але в заклади освіти Харківського району яйця й досі постачаються за тендерною ціною. Для порівняння, у м. Харків відділи освіти за результатами тендерів закуповували яйця у січні-квітні за ціною від 2,15 до 2,36 грн. за шт. без ПДВ. А в Московському р-ні ціна на постачання яєць на 27.04.2016 р. становила 1,52 грн. за шт.

Отже, ціну знижувати можна! Таким чином, тільки на закупівлі яєць бюджет уже зазнав і зазнаватиме надалі збитків через завищення закупівельних цін у сумі, щонайменше, 453 тис. 712 грн. 50 коп. Цікавим є ще один тендер – закупівля хліба пшеничного із борошна вищого ґатунку для загальноосвітніх навчальних закладів Харківського району. За інформацією зі звіту про результати торгів (№ 1/Хл від 18.01.2016 р.), у тендері перемогу здобуло ПАТ «Люботинський хлібозавод», що запропонувало постачати хліб пшеничний з борошна в/ґ за ціною 13,56 грн./кг з ПДВ., булка з борошна в/ґ – 44,00 грн./кг з ПДВ, батон з борошна в/ґ – 17,44грн./кг з ПДВ. Загальна вартість поставки – 859 тис. 836 грн. 60 коп. з ПДВ. Звернемо увагу, що Корпорація «СЛОБОЖАНСЬКА ПАЛЯНИЦЯ», яка теж брала участь у тендері, запропонувала нижчу ціну (хліб пшеничний з борошна в/ґ – 9,30грн./кг з ПДВ, булка з борошна в/ґ – 29,00грн./кг з ПДВ, батон з борошна в/ґ – 12,00грн./кг з ПДВ), але їй було відмовлено через те, що пропозиція конкурсних торгів Корпорації «СЛОБОЖАНСЬКА ПАЛЯНИЦЯ» «не відповідає вимогам, встановленим документацією конкурсних торгів».

Цікавий факт, через день, 20 січня 2016 р. згідно зі звітом про результати проведення процедур відкритих і двоступеневих торгів (№ 11) Публічне акціонерне товариство «Люботинський хлібозавод» запропонувало постачати відділу освіти Жовтневого р-ну м. Харків хліб пшеничний з борошна в/ґ за значно нижчою ціною – 6,70 грн. без ПДВ за кг.

Отже, фактично, ціна хліба завищена майже вдвічі. Загальна сума збитків на закупівлі хліба може складати близько 400 тис. грн.

Схожа ситуація з сиром кисломолочним 9%, що постачається за ціною 67,91 грн. При цьому відпускна ціна у виробника – 25,70 грн. Тільки на кисломолочному сирові завищення складає більше 200 тис. грн.

На жаль, аналіз результатів проведення тендерів та порівняння середньоринкових відпускних цін на продукти харчування вказує на те, що подібна ситуація склалася з усіма тендерними закупівлями продуктів харчування, що здійснюються відділом освіти Харківської районної державної адміністрації продуктами. А ще ж є продукти, що закуповуються без проведення тендерних процедур. Як вибирається там переможець і з якими цінами, можна тільки фантазувати.

Загалом завищення цін на продукти харчування по відділу освіти Харківського району складає близько 5 млн. грн. Для порівняння, в 2015 р. на заміну вікон у школах Харківського району витрачено близько 3 млн. 600 тис. грн.

При цьому від завищення ціни продуктів страждає не тільки бюджет Харківського району, але й сімейні бюджети наших громадян, адже значна кількість батьків сплачує власні кошти за харчування своїх дітей у школі, в групах продовженого дня. Мова йде про кілька сотень тисяч гривень витягнутих із кишень батьків наших школярів. Цікаво, до чиїх кишень перетікають ці кошти?

Виникає питання: чому в Харківському районі, де велика кількість виробників продуктів харчування, постачанням у школи займаються посередники? Де ж турбота про виробника? Звідки візьмуться робочі місця? Чи не тому в районі щороку збільшується кількість безробітних?

У районі працює чимало підприємств харчової промисловості: м’ясопереробні «Денвер» та Безлюдівський м’ясокомбінат; хлібзаводи «Кулиничі» та Новобаварський хлібзавод; фрукти – ПАТ «Сад»; крупи – Хазар Мехралі-огли; овочі – Васищеве – зона овочівництва з великою кількістю підприємців. А якою ж є якість продуктів, що постачаються? На жаль, доводиться констатувати, що за високою ціною продуктів ховається низька якість – по суті, відділ освіти годує дітей сурогатами. Так, наприклад, сосиски вищого ґатунку, що постачаються в освітні заклади Харківського району, після проведеної лабораторної перевірки виявилися, в кращому разі, 1 ґатунком із умістом крохмалю. За фактом невідповідності якості ковбасних продуктів харчування, що постачаються в освітні заклади Харківського р-ну Харківська обласна прокуратура відкрила кримінальне провадження.

Подібна ситуація з маслом вершковим, де кількість рослинних жирів складає 82%. Для порівняння, в маргарині – 65% рослинних жирів.

За всіма цими фактами я 15.03.2016 р. звернувся письмово до керівника відділу освіти О. Бабельчук, голови Харківської районної державної адміністрації Ю. Раїни з проханням надати копії документів, що підтверджують якість та ціну продуктів харчування, що постачаються в освітні заклади. 25.03.2016 р. голова Харківської РДА Ю. Раїна повідомив наступне: «Відповідно до ст. 13 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад» депутатське звернення – викладена в письмовій формі вимога депутата місцевої ради до місцевих органів виконавчої влади здійснити певні дії, вжити заходів чи дати офіційне роз’яснення з питань, віднесених до їх компетенції. Стосовно права депутата місцевої ради вимагати у депутатському зверненні надання документів та обов’язку органів виконавчої влади надання цих документів, у Законі України «Про статус депутатів місцевих рад» не йдеться» (Виконавці – Бабельчук, Малишева, Тарасов).

Крім того, після письмового звернення було проведено дві зустрічі з Ю. Раїною, О. Бабельчук та Ю. Бондаренком, де мною були озвучені зазначені вище проблеми. На жаль, усе це не призвело до позитивного результату – продукти харчування сумнівного походження із завищеною ціною продовжують постачатися школярам Харківського району. Оскільки керівництво Харківського району сприяє порушенню законності я звернувся до Держфінінспекції в Харківській області та інших державних органів із проханням припинити труїти наших дітей.

Информация о материале

Опубликовано: 06 июля 2016

Тезисы-индикаторы в речах Петра Порошенко

Для каждого политика речи и выступления являются одним из главных инструментов политической деятельности. Именно в выступлениях и речах политики пытаются придать своему прошлому благородные формы и усилить политический потенциал собственного будущего. Самые лучшие речи в истории политики всегда отличались тем, что удачно смещали акценты и служили инструментом убеждения или отвлечения людей. В нашем материале для анализа мы выбрали, по нашему мнению, 10 самых важных речей президента Украины Петра Порошенко за два последних года.

Самые раздражающие тезисы и обещания внешнеполитического спектра

Президент Украины пытается создать у украинского народа ошибочное представление о содержательном наполнении и временных рамках европейских перспектив Украины. Свои речи новоизбранный президент начинал действительно сильно и впечатляюще: «Возвращение Украины к своему естественному, европейскому, состоянию было мечтой многих поколений. Мы — народ, который был оторван от своей великой Родины Европы, — возвращаемся к ней».

Главными индикаторами того, что мы направляемся в Европу, и что Европа готова в будущем к нашему возвращению в европейскую семью, стали Ассоциация, безвизовый режим, санкции и перспектива членства Украины в ЕС.

Этот тезис подтверждает и сам президент: «Европейский выбор Украины — это сердце нашего национального идеала. То же касается и скорейшего введения безвизового режима для Украины с ЕС». Президент говорит об окончательности решения Еврокомиссии, но время в этом деле имеет большее значение. В своих выступлениях Порошенко говорил о возможности путешествий без виз с января 2015 г. Потом в заявлениях мы уже увидели получение безвиза в 2016 г.

Так же Порошенко отмечал: «Соглашение об Ассоциации мы рассматриваем только как первый шаг к полноправному членству Украины в ЕС. Никто не имеет права вето на европейский выбор Украины». В результате, своим правом вето относительно Соглашения воспользовалось пророссийское и евроскептическое голландское меньшинство. От него спасти Соглашение никто не смог. Глава же Еврокомиссии Юнкер собственным заявлением наложил свое вето. Он заявил, что Украина не станет членом ЕС в ближайшие 25 лет.

Президент говорил по поводу Ассоциации: «Это было основное требование Революции достоинства. И когда у нас спросят, «а какая ваша стратегия, какая ваша программа?», ответ у нас будет простой: Соглашение об Ассоциации с ЕС». То есть сейчас можно утверждать, что наша стратегия и наша программа ветированы в Европе. И все ожидания президента, что «через несколько лет настоящее соглашение компенсирует все эти потери, будем присутствовать на европейских рынках, заработаем на рынках мира», — напрасны.

На сегодняшний день у нас есть: 1) курс на восстановление отношений ЕС с Россией (заявления о постепенном экономическом сближении и открытом диалоге с Москвой); 2) курс на постепенную отмену санкций с России (заявления/решения законодательных и исполнительных органов Франции и Германии); 3) курс на пересмотр Соглашения об Ассоциации с ЕС; 4) курс на постоянное оттягивание предоставления безвизового режима (принято решение о перенесении на сентябрь). И Президент Украины прав: «2016-й год будет иметь решающее значение для отношений Украина—ЕС».

Президент пытается избежать ответственности за положение дел в государстве и манипулирует, в частности, перекладывая ее исключительно на конфликт в Донбассе и российского агрессора. Российский агрессор не несет ответственности за политические попытки узурпации власти в Украине и не несет ответственности за то, что власть неспособна преодолеть коррупцию и олигархию. Кроме того, что есть попытка переложить ответственность, у нас еще и нет четкой стратегии по решению вопроса деоккупации Крыма и реинтеграции Донбасса в состав Украины.

Президент Украины навязывает украинскому народу ошибочное представление, что государство борется за деоккупацию Крыма. «Россия оккупировала Крым, который был, есть и будет украинским. Ни с кем не может быть компромисса в вопросах Крыма. Также важно не ставить крымский вопрос на второй план». На практике же государство реализует политику молчаливого согласия и сдачи Крыма оккупанту-агрессору; при этом государство откровенно имитирует свою волю и деятельность по деоккупации полуострова, поскольку, к сожалению, в вопросе Крыма действует только методом обещаний и громких заявлений (относительно формата Женева+). И это при том, что президент признает «радикальное ухудшение ситуации с правами человека, что непосредственно касается украинцев и крымских татар в оккупированном Крыму».

Президент Украины не дает украинскому народу понять, как, когда и насколько реально решить конфликт на Востоке Украины. Он отмечал: «Уверен в том, что проукраинская коалиция продемонстрирует свою прочность, и это будет мощным и действенным инструментом заставить Россию выполнить и имплементировать все без исключения пункты Минских договоренностей». А на практике Россию не удается вынудить даже к выполнению базовых элементов безопасности Минских договоренностей. В то же время именно Украину, а не Россию, сейчас пытаются вынудить к выполнению всех без исключения пунктов, в частности в контексте выборов и особого статуса Донбасса.

Президент замечает: «Я хотел бы подчеркнуть: это не гражданская война и не внутренний конфликт». Так почему же тогда не введено военное положение? Почему территории отдельных районов Донбасса не признаны оккупированными территориями? Почему в международных органах активно не инициируются рассмотрения и иски по поводу агрессии на территории Украины? Почему во время «войны» вносятся изменения в Конституцию? Президент говорил: «Особую роль в борьбе с международным терроризмом следует предоставить самым авторитетным юридическим институтам — Международному суду и Международному уголовному суду». Где же тогда иски в эти международные институты? Где ратификация Устава Международного уголовного суда?

Президент Украины пытается избежать ответственности за отсутствие значительных успехов на внешнеполитической арене. Он говорит: «Впечатляющая солидарность мира с Украиной, хотя глобально и вызванная положительным впечатлением от проевропейской Революции достоинства, не генерируется автоматически! Она нуждается в больших, временами титанических, усилиях украинской дипломатии». Впечатление от Революции достоинства прошло, а усилия украинской дипломатии без этого впечатления кажутся недостаточно эффективными. Очевидно, что большинство провалов во внешнеполитической сфере вызваны отсутствием твердой воли руководства государства к внедрению реальных реформ. Мы верим, что МИД делает много важного для Украины. Но нельзя утверждать, что это направление нашей работы «доказало свою эффективность». Мы находимся в тупике по поводу конфликта на Востоке Украины, мы не видим четкой перспективы решения вопроса деоккупации Крыма, а действующий для 2015 г. режим международной поддержки Украины начинает трещать по швам.

Президент Украины не смог выполнить ключевых внешнеполитических обещаний, которые он давал в своих речах. Президент не смог выполнить обещание гарантировать мир и безопасность. Он говорил: «Обеспечить продолжительный мир и гарантировать надежную безопасность. Полномочий и решительности мало не будет». Время прошло, но ни мира, ни безопасности в Украине нет.

Во-вторых, президент нарушил свои обещания относительно процесса гарантирования мира и безопасности. Он отмечал: «Мирный диалог. Понятно, что не со «стрелками», «абверами», «бесами». Речь идет о диалоге с мирными гражданами Украины. Разговаривать с бандитами мы не будем». являются ли «представители «ЛНР»—«ДНР», вовлеченные в Минский процесс, мирными гражданами Украины?

Также президент говорил: «Вопрос о территориальной целостности Украины не подлежит дискуссии». Чем же мы тогда постоянно занимаемся на международных переговорах в разных форматах? Почему тогда поднимаются вопросы особого статуса и др.? Почему Украина стала предметом международных торгов глобальных игроков? Президент Украины замечал: «Любые попытки внешнего и внутреннего порабощения украинцев встречают и встретят самый решительный отпор». Почему тогда в западных столицах определяются ключевые вопросы будущего нашего государства? Почему все больше и больше свидетельств того, что Украина под давлением потеряла свой внешний суверенитет? Где этот отпор?

Президент не выполнил своего обещания обеспечить новые гарантии безопасности для Украины. Он заявил: «Я использую свой дипломатический опыт, чтобы обеспечить подписание международного договора, который пришел бы на замену Будапештскому меморандуму. Такой договор должен предоставить прямые и надежные гарантии мира и безопасности — вплоть до военной поддержки в случае угрозы территориальной целостности». На сегодняшний день не то что договора такого нет — о таком договоре не идут никакие разговоры, нет даже минимального намека.

Самые раздражающие тезисы внутриполитического спектра

Президент Украины пытается доказать, что он строит свободную, демократическую, парламентско-президентскую Украину, игнорируя идеалы и требования Революции достоинства.

Президент Украины пытается наделить собственную партию функциями основного инструмента развития государства, а реально эта партия стала одним из инструментов узурпации власти Петром Порошенко. «Наша партия еще раз подтвердила свою чрезвычайно важную роль как лидера и как единственной политической силы, интегрирующей страну. Именно «Солидарность» получила самую равномерную и высокую поддержку во всех регионах и поэтому является настоящей общенациональной объединяющей соборной силой... статус самой крупной, самой авторитетной, самой сильной общенациональной партии требует повседневного подтверждения упорным трудом на благо Украины». На сегодняшний день политика БПП не отражает интересов большинства украинцев и поэтому интегрирует или объединяет только олигархические бизнес-интересы и политические амбиции «внутренней элиты». На сегодняшний день партия вместе с ее руководителем-президентом стремительно упала ниже 10% поддержки и потеряла все воспетые Порошенко «лидерские» атрибуты.

Президент Украины апеллирует к «единству украинского народа и политических элит» как инструменту для концентрации политического влияния в собственных руках. «Для реализации наших амбиционных планов нам нужны не только мир и единство страны, но и консолидация всех патриотических, проукраинских, проевропейских сил. Постоянные распри и конфликты между выдающимися украинцами привели к потере нашей государственности. Мы не смеем повторять старых ошибок». И действительно, на современном этапе консолидация является критически важной. Вопрос только в том, вокруг чего должна консолидироваться Украина. И если в обществе есть широкий запрос на консолидацию вокруг реальных реформ, активной патриотической внешней политики, экономического и социального роста, — то президентская команда эти запросы общества рассматривает только через политическую благосклонность и консолидацию вокруг провластных структур Петра Порошенко. И, как свидетельствует усиление конфликта между т.н. общественным и олигархическим консенсусами в Украине, видение общества и президента в значительной степени отличаются. Критиков его курса президент обвиняет в нарушении единства и даже в сотрудничестве/подыгрывании российскому агрессору и Путину. «Я никоим образом не утверждаю, что они — агенты Москвы. Кто-то вместо того, чтобы занять ответственную позицию, стал в позу — красивую, но циничную и опасную для страны... Есть попытка дестабилизировать ситуацию в Украине, используя очень близорукие и временные политические проекты... Кремль ставит на раскачивание внутриполитической ситуации, повышение градуса внутреннего противостояния... создавать псевдопатриотические движения».

Президент считает формой «единства» и эфемерное сотрудничество с гражданским обществом. Он говорил: «Волонтерский десант в Минобороны стал образцом сотрудничества гражданского общества и власти». Но не может быть образцом вынужденная реакция народа на спасение государства в ситуации, когда оно не способно выполнять свои базовые функции. Нельзя назвать сотрудничеством то, что народ берет на себя функции государства.

Президент апеллирует к Конституции и стабильной законности, но сам выступает одним из источников нарушения закона, а также блокирования процессов преодоления коррупции и олигархии в государстве. Два года он не принимал никаких мер, чтобы перевести в правовое поле деятельность незаконной Центральной избирательной комиссии. Политические процессы с назначением нового правительства Гройсмана были ярким индикатором пренебрежительного отношения президента к закону. В контексте «офшорного скандала» Петр Алексеевич как минимум нарушил требования законодательства относительно налогового декларирования. Занимая в течение многих лет различные политические должности, Порошенко продолжал заниматься бизнесом. Он оказывает определяющее влияние на Генеральную прокуратуру, которая считается бастионом политической коррупции в стране, захлебывается от огромных объемов всеобъемлющей коррупции всех видов и мастей. Порошенко отмечал: «Нам нужен общенациональный антикоррупционный пакт между властью и народом. Суть его проста: чиновники — не берут, а люди — не дают». Создал ли за два года президентства руководитель государства общественно-экономические условия для заключения такого пакта? Продемонстрировал ли глава государства своим примером, что прозрачность доходов и политики являются его кредо? Коррупционные скандалы, а также «офшорный скандал» подрывают веру в такой пакт. «Чтобы получить надлежащий отклик, нам следует как можно быстрее принять закон, усиливающий защиту свидетелей, ввести т.н. соглашение со следствием… И все больше я задумываюсь о необходимости введения такого процессуального действия, как «провокация взятки». Президенту ничего не мешает внести подобную законодательную инициативу.

Президент признает: «Отсутствие реальных, видимых результатов в борьбе с коррупцией… люди требуют строгих приговоров, а не просто задержаний, и действенных механизмов предотвращения коррупционных действий… уголовное наказание, к сожалению, еще не стало неотвратимым». Пока что деятельность новообразованных антикоррупционных органов не дала ни одного практического результата, кроме нескольких громких задержаний. И все в условиях, когда десятки «общепризнанных» коррупционеров не только свободно разгуливают по улицам украинских городов, но и сидят в «высших» государственных кабинетах. «Никто не защитит, никаких зонтиков над коррупционерами мы не позволим». К сожалению, мы являемся «государством зонтиков». Тезис президента об абсолютной независимости антикоррупционных органов пока что не выдерживает никакой критики. Еще слабее он выглядит после назначения Юрия Луценко генеральным прокурором. «Новый генеральный прокурор оказался намного активнее и эффективнее предшественников». Это заявление об «одном из самых успешных генеральных прокуроров», а именно Викторе Шокине. Президент и в дальнейшем неадекватно воспринимает и оправдывает Генеральную прокуратуру как «карманную» вспомогательную организацию. «Эскалаторы, транспортировавшие в течение нескольких десятков лет грузы с деньгами наверх, остановлены и демонтированы». Не остановлены, не демонтированы.

«Еще одним элементом нашей антикоррупционной стратегии является деолигархизация… Курс на деолигархизацию будет продолжен с позиции моей самодостаточности и независимости… В прошлом году я лично профинансировал свою президентскую кампанию…». Президент Украины благодаря своим политическим и экономическим ресурсам может считаться олигархом. Собственный политический режим он строит именно на олигархически-политическом консенсусе с рядом ключевых украинских олигархов. Провал деолигархизации в таких условиях логичен. Президент Украины дал добро на «широкую коалицию» с бывшими регионалами. «Высоко ценю позицию народных депутатов, обеспечивших эту коалицию». Именно против таких политических «олигархических широк» выступал Майдан.

Президент Украины манипулирует «мантрой реформ», подменивая реальные реформы косметическими изменениями и «мыльными пузырями реформ». Отдельные заявления Петра Порошенко следует признать полностью оторванными от реальности: «Нам удалось добиться значительного прогресса в реформировании страны. Эти реформы многогранные — от создания абсолютно новых антикоррупционных органов до решительной борьбы за верховенство закона в Украине. От дерегулювания и улучшения бизнес-климата до увеличения эффективности судебной системы». Такие тезисы президента Украины легко разбиваются элементарным опросом украинских представителей бизнеса и юристов. Следует согласиться и с наличием положительных изменений — «введение революционной электронной системы государственных закупок и абсолютно новой полиции».

Президент говорит: «Сейчас Украина рождается. Рождается новое, демократическое, европейское государство». Если проанализировать, то придется констатировать, что Украина крепко застряла в «том», из кого она «рождается». Или не рождается вообще, оставаясь в прошлом, оставаясь слабой, законсервированной, оставаясь без шансов. Президент добавляет: «Если представить себя шеф-поваром, можно сказать, что немало блюд уже в печи. Для одних подходит тесто, для других собраны все необходимые ингредиенты. Есть и такие блюда, что мы с вами даже не знали их рецепта. Все это называется «текущим статусом реформ»… Мы только на стадии возведения фундамента реформ». Два года — это более чем достаточно, чтобы продемонстрировать первые результаты проведенных реформ и четкую волю к их эффективному успешному завершению.

Президент Украины под громкими лозунгами об улучшении жизни не смог или не желает предотвратить «зачистку» среднего класса и общее обнищание украинцев. Петр Порошенко говорил: «Задача главы государства — это обеспечение таких условий, когда никто и ничто не мешает работать. Президент как гарант Конституции обязан обеспечить условия для инновационной экономики и социальной справедливости. Справедливое распределение национального богатства — это настоятельное требование времени. Украина владеет всем необходимым, чтобы обеспечить людям европейское благосостояние». Если Украина владеет всем необходимым, и президент признает, что должен обеспечить соответствующие социально-экономические условия, то возникает вопрос: почему же он их все же не обеспечил? Почему национальное богатство Украины и в дальнейшем остается несправедливо распределенным между кланово-олигархическими группами? Почему экономика остается такой неинновационной? Почему нет даже курса на социальную справедливость? Почему позиция президента «самое ценное — не деньги, не заводы и предприятия, а «человеческий капитал», которым владеет Украина», остается лишь пустой обманчивой декларацией? Нормально ли, что государство может субсидировать около 60% населения? И вновь ответ президента на эти обвинения является манипулятивным: «В мировой истории нет примеров, когда страна, против которой осуществляется агрессия, демонстрировала бы экономический бум и рост социальных стандартов». Агрессию уже давно можно было бы компенсировать введением реформ. Агрессия в значительной степени открыла круг новых возможностей, которыми власть не воспользовалась. Наконец, если уж говорить о буме и росте, то можно вспомнить хотя бы Израиль.

Никакие «чрезвычайно сложные условия» не могут быть достаточным оправданием для правительства, для Генеральной прокуратуры, для Верховной Рады, для президента.

Президент считает, что он не несет ответственности за правительственно-политический кризис, существовавший перед назначением Гройсмана. Правительственно-политический кризис начался с «олигархического переворота №1», который состоял из разыгранного для народа шоу по отставке Яценюка. Он остался именно благодаря нехватке голосов депутатов партии БПП. Политический кризис в Украине стал следствием того, что президент захотел малой ценой перетянуть на себя еще больше власти в Украине. Последствием «решения» политического кризиса стал «олигархический переворот №2». Это, по мнению президента, «цивилизованное решение кризиса, которое полностью соответствует европейским нормам политической культуры»? Это политическое средневековье. Президент говорит: «Никто не критикует меня больше, чем я сам». Это неправда. Он постоянно ищет оправдание.

Президент последовательно пытается переложить ответственность на украинский народ: «В том, что Украина пришла к кризису государственности, есть доля ответственности каждого из нас. А все вместе разрушали фундамент общественного доверия, основы права и общественной организации». Украинский народ никогда не был реальным субъектом определения судьбы государства в Украине. За все годы независимости политики строили собственный политический капитал, ища точки конфликта и раздора между украинцами. Они обманывали и давали напрасные обещания украинцам, чтобы мы взамен отдали им свои голоса. Несколько раз общество пыталось во время революций вернуть себе реальную власть над жизнью собственного государства. В процессе взросления украинской государственности взрослеют ее политики и народ. Режим Януковича и режим Порошенко между собой почти ничем не отличаются. По объемам присвоенных полномочий у Петра Порошенко, возможно, даже больше власти, чем у Виктора Януковича. Но Петр Порошенко является политиком высшего класса, ведь свою политику и дела он пока что довольно удачно упаковывает в благородные формы, пока что, как ни удивительно, гарантируя себе относительно стабильное политическое настоящее даже при полном отсутствии поддержки его политических структур и структур его т.н. политических партнеров. По поводу будущего есть вопросы.

Информация о материале

Опубликовано: 06 июля 2016