Главная

Заключне інтерв'ю у цьому році Володимир Омелян дає «Цензор.НЕТ». Має дещо втомлений вигляд, хоча пам'ять працює сумлінно, надаючи міністру необхідну інформацію з питань, що цікавлять репортерів. А тем для питань – безліч: дороги, авіаційні лоукости, стосунки з Коломойським і Бальчуном, електрокари і річкові чвари. А також багато політики…

- Як рік закінчуєте, задоволені чи ні?

- Стомлено, але «окей».

- У бюджеті на 2017 враховано все, про що ви просили?

- Слава Богу, я втішений, що ми вичавили достатню в принципі на цей етап кількість грошей на дороги. Хотілося, як завжди, більше, але ми отримали більше, ніж нам хотіли дати. Що вже добре.

- Скільки виділили на дороги? І це на будівництво чи на ремонт?

- В першу чергу, це буде ремонт. Я думаю, що на будівництво ми поки що не можемо замахуватися - нам треба відбудувати те, що зруйновано. Порядку 30-35 мільярдів гривень на наступний рік у нас має бути. І йдеться про всі дороги - загальнодержавні, національні траси, місцеві. І, я думаю, що за рахунок співфінансування ми будемо так само робити, можливо, і комунальні дорогі.

«Компанії будуть розуміти, що «схалявити» не вдасться»

- Минулого місяця Верховна Рада створила Дорожній фонд. Що це для вас?

- Це дійсно перемога. Ми маємо Дорожній фонд, який буде наповнюватися за рахунок акцизів на паливо в першу чергу. Потім будуть деякі інші джерела, але вже набагато менші за обсягами. Вступає в дію він з 1 січня 2018 року. Передбачається, що у 2018 році у нас 50% від акцизів надходитимуть власне напряму у Дорожній фонд, у 2019-му – 75%, починаючи з 2020 року і надалі – 100%. Це те традиційне питання, яке завжди ставлять громадяни: «Ми платимо податки, заправляємо пальним – гроші мають іти на дороги. Де дороги?». До 1 січня 2018 року гроші йдуть в загальний бюджет, звідки розподіляються Мінфіном і парламентом фактично в ручному режимі. Тобто затикаються діри: оборона, соціальне забезпечення, зарплати. Власне, з 1 січня 2018 року парадигма зміниться, і ми матимемо цільове фінансування. Розумітимемо, що це стабільне ритмічне фінансування галузі, яке не залежить від примх тієї чи іншої політичної сили.

- А в 2017-му? Все залишиться як є?

- Насправді, у 2017-му в нас теж прогрес, тому що ми боялися, що будуть 14,2 мільярда, а маємо в підсумку 30-35 мільярдів. Я думаю, за рахунок цих грошей ми повинні відремонтувати щонайменше 2-2,5 тисячі кілометрів, на противагу тій тисячі, що зробили цього року. Також маємо відремонтувати низку українських мостів, які в жахливому стані. Бо таку ж ситуацію, як з дорогами, маємо і з мостами. У нас є окремі області, де фактично сполучення перервано, і люди, щоб дістатися з одного району в інший, повинні робити гак в 150-200 кілометрів, що, звичайно, є неприйнятним для сучасної держави.

- Які мости в першу чергу?

- В першу чергу, в нас є великі проекти: це запорізький міст, це необхідність ремонту миколаївського мосту… Плюс є проблема з Чернівецькою областю, де після повені 2008 року була маса зруйнованих мостів. І досі не відновлені. Питання інфраструктури східних регіонів України – Донецької і Луганської областей –теж на порядку денному. Там було багато що знищено війною, і нам необхідно буде вже 2017 року спрямовувати туди більше ресурсів, ніж було зазвичай.

- Щодо місцевих доріг. Як я розумію, зараз місцеві ради самі ремонтують їх за рахунок того, що гроші не йдуть на Київ, а залишаються на місцях.

- Саме так. Часто лають «Укравтодор» незаслужено, бо він до міст, сіл чи селищ не має жодного стосунку. Це вже питання громади. Це процес децентралізації, що ми запустили ще у 2014 році. Цього року ми маємо бюджети громад у п’ять разів більші, ніж це було раніше, чи будь-коли. І це великий крок уперед, але тепер громади повинні відповідально ставитися до своєї інфраструктури. Щоб кошти, які передбачені на ремонт доріг ішли на ремонт доріг, а не лежали мертвим грузом на рахунках чи витрачалися не за цільовим призначенням.

Ми маємо гарну синергію по місту Києву. За рахунок митного експерименту Київ відремонтував багато доріг.

- Розкажіть подробиці.

- Митний експеримент – це те, що було введено минулого року: коли 50% позапланових надходжень від митниці йдуть у державний бюджет, а 50% ідуть на утримання доріг тієї області, де ця митниця знаходиться. У Києві є Київська регіональна митниця, і вони отримали, якщо я не помиляюся, близько 700 мільйонів гривень у цьому році. Ці гроші, власне, були направлені на ремонт проспекту Перемоги та інших ключових артерій, які є продовженнями національних трас.

- І взимку, і особливо коли ще немає ожеледі, перед вік-ендами просто паломництво відбувається в Одесу. У вас не було бажання зробити такі рейди: сісти ввечері і приїхати на машині разом з усіма, подивитися, як виходить розрулювати проблему з трафіком?

- Ви знаєте, я цілий рік від’їздив по Україні. Я відвідав уже всі області. По шляху Київ-Одеса мене більше виводила з себе позиція компанії «Альтком», яка там четвертий рік добудовує ту дорогу, особливо в межах Київської області. Я сподіваюся, що таки наступного року вони це добудують. По трафіку в нас є проблеми, але переважно пробки тоді утворювалися, коли відбувалися якісь ДТП через неуважність водіїв, або погане дорожнє полотно.

- Юлія Володимирівна відкривала новозбудовану дорогу «Харків-Дніпро» у 2008-му. Зараз дорога вже в поганому стані. І 10 років не минуло!

- Щодо якості, то ми зараз цим питанням зайнялися. По-перше, ми запустили «CoSt». Це ініціатива, яка покликана контролювати весь процес будівельних робіт, а не лише боротися з наслідками (коли підрядник погано виконав свою роботу). Це абсолютно ефективна структура, це фаховий громадський контроль. Вони не кажуть те, що хочеться почути Міністерству інфраструктури, чи «Укравтодору». Вони дають об’єктивну картинку. Для нас це дуже важливо, бо це так само є контроль нас самих: де ми недогледіли, що упущено, що не зроблено. Це один із елементів.

- Ну тобто вони дали картинку - і все? Прийшли й сказали: «Ну погано будують дороги. Не чотири сантиметри, а два…»

- Ні, вони дають ґрунтовний аналіз по всьому ринку: які компанії працюють, в яких областях, хто виграє, хто програє, яка середня вартість робіт, яка якість виконаних робіт. І насправді, чиновники не зацікавлені в такому аналізі, тому що вони хотіли би мати просто звіт, що все добре, не розбираючись, що погано. Тому ця ініціатива дійсно потрібна для того, щоб (незалежно від того, хто буде міністром чи керівником «Укравтодору») функція громадського контролю існувала.

- А з висновками що? Ну от надали їх, вони незадовільні – і що? Буде хтось покараний?

- Безумовно. Ми це врахуємо при подальших тендерах: які підрядники виконали якісно/неякісно свою роботу, які облавтодори працювали гірше чи краще, і відповідно будуть кадрові рішення прийматися, або робитися висновки під час засідань тендерного комітету.

Окрім цього вчора на засіданні уряду прийнято нарешті постанову про систему контролю FIDIC. Це міжнародний незалежний контроль якості робіт, який передбачає таке: компанія, яка виграла тендер на реконструкцію чи будівництво будь-якого автошляху в Україні, повинна найняти в рамках виділеного бюджету (а це десь має бути порядку 2,5-5% від суми контракту) незалежну компанію-оцінювача якості або незалежного інженера, який спостерігає за ходом робіт.

- Незалежного від компанії?

- Абсолютно правильно. Незалежного від компанії, від держави, від будь-кого іншого. Тобто ця компанія-оцінювач чи інженер повинні мати сертифікат якості FIDIC, який засвідчить, що вони мають право надавати такі послуги. Зараз в Україні є близько 100 інженерів, які мають такі сертифікати. Тобто конкуренція вже буде. Безперечно, ці механізми суттєво посилять контроль, і компанії будуть розуміти, що «схалявити» не вдасться, що «халтура» не пройде. Бо будь-який акт прийомки-передачі повинен буде підписати цей незалежний інженер. Цього не було в Україні також. Ми зараз запроваджуємо. Плюс можемо піти далі, спробувати (подивимося, як спрацюють ці два перших елементи), щоб залучати так звані комісії по прийому актів виконаних робіт не лише від «Укравтодору» чи замовника послуг, але й від представників громади. Як воно в деяких країнах Європи працює: є умовно п’ять членів комісії, які приймають роботу – це представник громадськості, представник муніципалітету, представник компанії, яка здійснює незалежний контроль, представник самого підрядника. І кожен із них має поставити підпис.

- А якщо хтось не поставив?

- Значить, треба переробляти.

- І це обов’язково? Бо в нас дуже багато усіляких консультативних комісій, дорадчих…

- У випадку з FIDIC – це must (необхідність, - ред.). Тобто це обов’язково треба виконувати.

- Ще одна тема, яку хотіли проговорити – це платні дороги. Чи вони в нас будуть? Коли?

- Новак в них вірить, а я вірю в Новака (Славомір Новак, в.о. голови «Укравтодору», колишній міністр транспорту і водного господарства Польщі, - ред.). Тому вважаю, що вони будуть (сміється).

- А українське законодавство дозволяє робити платні дороги?

- У нас є концесійне законодавство, воно просто таке… поганеньке. Ми зараз працюємо над новим законом. Я думаю, що він буде десь у березні-квітні, дай Бог, представлений у Верховній Раді. Планувався на грудень, але трошки не встигає та міжнародна юридична компанія, яка взялася за його розробку. Це буде базою для концесійних доріг. Концесійні дороги можливі лише паралельно до наявних державних безплатних доріг.

- Коли може бути побудована перша платна дорога в державі?

- Ви знаєте, я би не поспішав. Платна дорога буде залежати від: а) професійного законодавства прийнятого; б) проведення відповідної роботи з інвестором; в) інвестора, який вже каже: «Так, я хочу на український ринок, оцінюю реальну ситуацію цієї дороги». У нас проведено переговори з двома компаніями західними, які теоретично готові спробувати, як воно піде в Україні – взяти невеликі відрізки, декілька десятків кілометрів для того, щоб просто мати експеримент. Я думаю, що наступного року ми почнемо з ними цю роботу. Але знову ж таки, ми повинні чітко розуміти, якщо цього року ми ведемо перемовини, інвестори почнуть будувати у кращому випадку через рік, а дорога буде через два-три роки.

«З Войцехом Бальчуном неодноразово говорили. Пояснення плутані. Такі-от: «Тяжко. Це не просто. Складно»

- Про реформування «Укрзалізниці». Що взагалі з підприємством відбувається? І зі всією інфраструктурою? Це ж лікарні, навчальні заклади, а не лише ж вокзали...

- Більшість лікарень ми передали ще минулого року. Їх було 90, лишилося, по-моєму, 8 чи 7. По інших непрофільних активах – є багато питань. Вони теж мають бути виділені під час корпоратизації. На жаль, реформа трохи забуксувала. Дуже довге входження керівництва. І я вважаю, що в нас із цим великі проблеми. Темпи реформ залізниці далекі від очікуваних. І, власне, через це є моє і публічне, і особисте незадоволення тим, що відбувається.

- І ви бачите проблему саме в керівникові «Укрзалізниці» Войцехові Бальчуні?

- Ну, в будь-якому випадку проблема починається з керівника. Тобто керівник повинен виконувати свою роботу. Ідея корпоратизації державних підприємств, зміна форми їхнього правління і організації роботи, створення правління, наглядової ради, висока зарплатня – все це мало на меті, що ми отримуємо ефективні, прозорі, зрозумілі структури, які приносять прибуток платникам податків. Коли в нас змін немає, коли ми просто платимо велику зарплату, незрозуміло за який продукт, який може продукувати будь-хто, ви чи я...

- А що неефективно і непрозоро в роботі Бальчуна?

- Будь-яка реформа в моєму розумінні починається з якісних людей. Це те, що відбувається на «Укрпошті», на «Укравтодорі». Коли в нас є найкращі рекомендації з ринку, що ці люди гідні свого місця роботи. У випадку «Укрзалізниці» - цього немає. Призначення «ноунеймів» (безіменних, - ред.). За якими принципами – незрозуміло. Відповідно, продукт незрозумілий.

- А з паном Бальчуном ви обговорювали цю тему? Знаючи вашу коректність (хоча і прямоту при цьому), розумію: критика, що пролунала з ваших уст, передбачає, що у вас вже не раз була розмова. Що він говорить? Як він пояснює зволікання?

- Неодноразово говорили. Пояснення плутані. Такі-от: «Тяжко. Це не просто. Складно». Я йому пояснюю, що незалежні люди - вони можуть бути не обов’язково комфортні для керівника, але надають якісний продукт для компанії. Коли ж вони працюють не так, то тоді ми можемо їх звільнити. От, знову ж таки, яскравий результат неправильних кадрових призначень – юридичний напрям «Укрзалізниці», який програв у судах уже 800 мільйонів заборгованості одному банку, 600 мільйонів заборгованості по іншому кредитному спору.

- Що це за спори?

- Це компанія «Догуш» («Догуш Іншаат ве Тіджарет А.Ш., - ред.), яка виконувала свою роботу на Подільському мості. «Укрзалізниця» програла те, що ми тримали роками, не давали можливості списування грошей. А тепер вже 800 мільйонів списано з рахунків, 600 мільйонів будуть ось-ось напевно списані, бо касацію теж програно. Тобто - мінус 1,4 мільярди з підприємства! Я вважаю, що це великі втрати. Це серйозна сума, але це виключно через нефаховість персоналу, який там працює.

«У випадку Бальчуна я бачу постійні якісь пошуки політичних компромісів незрозумілого для мене характеру»

- Ці проблеми, зокрема з менеджментом, який підбирає Бальчун, на вашу думку, вони пов'язані з невмінням в нових наших реаліях якимось чином вести менеджмент? Або є побоювання того, що має місце змова, скажімо, корупційного характеру?

- Я бачу чітко, що, наприклад, Смілянський (Ігор Смілянський, голова правління «Укрпошти», - ред.) зайняв нішу топ-менеджера, який управляє компанією. А от у випадку Бальчуна я бачу постійні якісь пошуки політичних компромісів незрозумілого для мене характеру. Я вважаю, що така кадрова політика і неефективність роботи компанії пов’язана з тим, що ці політичні компроміси не дають шансу для реформ. Бо політичні компроміси передбачають збереження корупційних потоків і непрозоре управління компанією.

- Це здається дещо надзвичайним, тому що ви є представником політичної сили, і начебто ви має йти на якісь політичні компроміси. Але виходить все навпаки: людина, яка повинна бути технократом, який взятий за свої вміння... Він як пояснює це?

- Він тішиться з підтримки Прем’єр-міністра. Тому я вважаю, що це теж сильне політичне рішення, бо, як на мене, у нас серйозна проблема в компанії. На жаль, досі не відбулася зустріч правління наглядової ради з керівництвом держави, про що я просив неодноразово.

- Я правильно розумію, що він деякі рішення приймає через вашу голову, орієнтуючись на Гройсмана?

- Ну, насправді тут немає проблеми з тим, що він приймає рішення через чиюсь голову, тому що ми свідомо під час корпоратизації «Укрзалізниці» визначили органом управління Кабінет Міністрів України, а Міністерство всього лише формує політику в цій сфері. І в мене тут теж немає бажання сконцентрувати все на собі, сісти на троні з державних підприємств і робити вигляд, що я якийсь там суперуправлінець. Проблема в іншому: замість роботи він займається не тим, чим потрібно. А я вважаю, що з високою зарплатою він має займатися роботою.

- І що далі? Ви будете ініціювати його звільнення?

- Я хочу, в першу чергу, мати відверту дискусію з керівництвом держави щодо реальних результатів роботи.

- Ну, кажете ж – дискусії немає…

- Ну, тоді, значить, будемо переходити до якихось інших методів впливу. Розумієте, це занадто велика компанія. Це не компанія з продажу скріпок чи велосипедів, яку відкрити/закрити проблем немає. Це компанія, яка має прямий вплив на економіку України, яка формує величезний відсоток ВВП.

- Так все ж таки, повторюся, ви будете наполягати на звільненні Бальчуна?

- Я буду наполягати на оптимізації роботи. Якщо не буде цього, то безумовно треба міняти (менеджмент, - ред.). Я абсолютний прихильник чи сінгапурського, чи грузинського формату роботи: людина призначена – вона в перший місяць повинна давати результат. Максимум два місяці, якщо супер складна тематика. Якщо цього немає, то людину треба міняти. Це стосується і керівників держпідприємств, і це стосується міністрів.

- А от що саме ви вважаєте своїми результатами, які можна показувати?

- Я вважаю, що я запровадив добрі принципи, яких я не зрадив. Тобто це прозорий конкурс, це призначення нових керівників. Зокрема й Бальчун був призначений за рахунок того, що я сказав: «Так, людна, яку обрано за підсумками незалежного конкурсу, повинна бути призначена». У нас не може бути якихось уподобань «хочу - не хочу». Виграв – уперед! Пробуй. Ми запустили повністю дорожній блок. Те, що ніколи не робилося. Ми почали ремонтувати дороги. І створюється нова система. Я дуже щасливий так само з призначення Славоміра Новака. Це теж, я вважаю, багато в чому моя заслуга, що його таки вдалося призначити. Ми розпочали масштабну реформу морської індустрії. Ми говоримо чітко із закордонними інвесторами, що завжди теж було не притаманно для України. Всі хотіли поділити наявний ресурс між собою і робити вигляд, що це реформується. А я чітко наполіг на тому, що в Україні повинні бути стратегічні інвестори, такі як Hutchison Ports, DP World, General Electric. Лише це дає можливість динамічного розвитку економіки. Ну і останнє, чим пишаюся і що люблю, - це електроавтомобіль.

- До цієї теми ми ще дійдемо, а поки просто скажіть: ви його придбали собі?

- Ні. В мене немає стільки грошей.

- Під час минулої нашої бесіди ми говорили про те, що готується позов до Росії по анексії залізничних складів. Він був підготовлений?

- Він готовий, але поки що не запущений.

- В чому проблеми?

- Тут складне політично-правове рішення, яке може мати свої негативні наслідки для компанії. На думку «УЗ», це буде мати більше негативу, аніж позитиву. Ми враховуємо тут позицію «УЗ».

- Бальчун вже озвучив ідею про підвищення тарифів на вантажні перевезення. Ви підтримуєте це чи ні?

- Оскільки рішення приймає орган управління (Кабінет Міністрів України), ми погодили попередньо цю пропозицію. Водночас, ми не бачимо поки що достатнього економічного обґрунтування. Мені набридло весь час слухати ті самі аргументи: є проблема - автоматично давайте ми піднімаємо тариф. Це поведінка стандартного монополіста, який перекладає свою безгосподарність на своїх клієнтів чи на державу. Так не повинно бути. Вони повинні покращити свою роботу, сервіс, уважно подивитися на собівартість і структуру витрат. І лише після того можна сказати: «Знаєте, у нас тарифи менші».

- Уточню: економічного обґрунтування ви не бачите, але пропозицію погодили?

- Ми погодили для того, щоб у нас була фахова дискусія. Ми зараз розіслали це по всіх міністерствах і відомствах. Потім це має бути внесено на Кабмін. Я сподіваюсь, до того моменту Бальчун (якщо він ще буде!) зможе підготуватися і дати чітку аргументацію, чому треба тарифи піднімати саме на 25%, чи на 15%, чи на 10%.

- А може, вже не буде?

- Побачимо. Може, мене не буде.

«Саакашвілі – яскравий, але він не зміг стати сильним»

- На розбудову морської інфраструктури, про яку ви казали, скільки грошей потрібно? Який очікуваний результат?

- Якщо ми говоримо про прихід стратегічних інвесторів, то я думаю, що це мільярди доларів. І окрім того, прихід Hutchison Ports – це чіткий сигнал для інвесторів в першу чергу Великобританії, Китаю про те, що в Україну можна інвестувати.

- Інвестувати в розбудову портів? У вантажні, пасажирські перевезення?

- У будь-що. Hutchison Ports – це компанія номер один у світі, оператор морських портів. Окрім того, вони входять в Hutchison Group, які володіють різними сегментами економіки. Вони, до речі, представлені теж в Україні. Вони свого часу купили мережу, щось типу магазинів «ДЦ». І вони з цього задоволені насправді, вважають, що це гарний бізнес. Тому Україна для них не є новою якоюсь країною. Вони давно хотіли сюди зайти, і я сподіваюсь, що спільно з нами вони це зроблять. Але це чіткий сигнал для інвесторів, що великий бізнес не боїться йти в Україну. Так само і прихід DP World. Якщо Hutchison будуть заходити в порт Чорноморськ, то DP World буде заходити, я сподіваюся, в порт «Южний». І зараз планує в порт Одесу просто викупити буксирний флот. Це чіткий сигнал інвесторам з арабського світу, що Україна - це країна, де можна безпечно інвестувати.

- Хто цим компаніям, які ви називаєте, дає гарантію, що до них завтра не прийдуть, приміром, пожежні, податкові інспектори, СБУ?

- Ви знаєте, я думаю, що компанія, яка інвестує не 20, 50 чи 100 мільйонів доларів, а яка інвестує мільярд або більше, - вона буде найкращим гарантом того, що всі себе будуть поводити в цій країні пристойно. І пожежники не прийдуть, і СБУ не буде бігати, тому що це такі гроші, які не прощаються. Я не чую випадків про вимагання грошей з компанії «Coca-Cola», я не чую випадків про вимагання грошей з якихось справді великих гігантів. Так, у них можуть бути якісь тимчасові проблеми, але ці проблеми вирішуються. Тому я просто вірю в те, що нам потрібні великі стратегічні інвестори. Нам досить вже витрачати час і марнувати ресурси на пошук «ноунеймів», чергових якихось австрійських лижників чи мальдівських піратів.

- У мене питання політико-експертне, пов'язане з Міхеілом Саакашвілі. Вам доводилося спілкуватися, спостерігати методи його роботи під час його губернаторства в Одеській області по ряду напрямків: і морські порти, і траса Одеса-Рені, і митниця з реформами пані Марушевської. Я вам ставлю це питання, тому що впевнений, що ви не будете сповзати в політичну оцінку. Як би ви оцінили те, що він зробив? Заявлені цілі, досягнутий результат, плюси-мінуси в його роботі?

- Ви знаєте, найбільша його проблема, що він не створив потужної команди. Такої команди, як він мав у Грузії. І я не знаю, чи це був свідомий його вибір, чи так сталося. Але це найбільша, мені здається, його помилка. З ним працювали чудові люди. З деякими я особисто знайомий. Але з важковиками були серйозні проблеми – їх просто не було.

Тепер по тому, що він зробив. Я далекий від того, аби приписувати собі чужі заслуги, але дуже не люблю, коли хтось приписує заслуги країни собі особисто. Наприклад, по трасі Одеса-Рені – це була важка праця багатьох міністерств, спільно з «Укравтодором», з облавтдором. Тому це буде некоректно сказати, що це дорога Омеляна, Гройсмана чи Саакашвілі. Те саме стосується і багатьох інших об’єктів. Саакашвілі – яскравий, але він не зміг стати сильним.

- Добре сказано. Дуже багато йде інформації про те, що з відходом пані Марушевської схеми повернулися на митницю. У вас є ця інформація?

- Я чув про це також. Мені сказати важко предметно, тому що я тільки опосередковано маю стосунок до митниці. І от те, що ми хочемо теж зробити (ця велика реформа попереду) – Hutchison Ports чи DP World не будуть прилаштовуватися до хабарів митників, хабарників-есбеушників чи пожежників. Вони готові зайти в країну, де є зрозумілі правила гри, чіткі й прості механізми для їхньої роботи. Вони підлаштовуються під національне законодавство, вони не вимагають міняти під них конституцію чи всі закони. Але вони хочуть чітко розуміти, що прийшов контейнер, протягом години він покидає порт і їде до свого місця призначення. І в принципі є розуміння з боку Прем’єр-міністра, начебто, що ми зможемо відпрацювати процедури наші митні, прикордонні і всі інші для того, щоб вони були спрямовані на швидку роботу бізнесу, і на втрату мінімальної кількості грошей на проходження цих процедур. Ми вже почали працювати з DP World, які прислали своїх фахівців. Вони попрацювали перший раунд з українською митницею, поділилися своїми процедурами, як це функціонує у них. А там це функціонує просто фантастично! Так враження, що в порту немає взагалі жодної людини, все автоматизовано. Hutchison Group теж готовий надіслати своїх експертів. І ми з заходом таких компаній зможемо змінити країну.

- Продовжуючи тему Одеськоі області, розкажіть, будь ласка, про ситуацію з Одеським аеропортом. Наскільки я знаю, коли прийшов пан Саакашвілі в губернаторське крісло, у нього був номер один по відношенню до аеропорту, потім склалося враження, що він знайшов спільну мову з місцевими гравцями, і якось ці всі плани відкотилися. Як зараз справи?

- Ви знаєте, у мене теж багато планів, і далеко не всі з них втілюються. На жаль. З аеропортом – ми в активному діалозі з містом Одесою, з мером міста, з віце-мером, який дуже активний також. Держава виділить перших 150 (плюс-мінус) мільйонів гривень на реконструкцію злітної смуги. Бо для мене надважливо, щоб ця злітна смуга була; причому була в безпечному варіанті для тих, хто користується Одеським аеропортом. Щоб літаки могли сідати і злітати. Сподіваюсь, що ми з наступного року почнемо реконструкцію смуги з паралельним будівництвом нової.

«Коломойський зараз вже інший. не тому, що щось сталося з «Приват-банком», а тому, що він хоче конкуренції у небі»

- В аеропорту «Бориспіль» досі не призначений керівник, там виконуючий обов’язки…

- Конкурс на керівника аеропорту Бориспіль виграв Павло Рябікін, тепер уряд має затвердити його кандидатуру

- А він чий?

- Він сам по собі.

- Але «Бориспіль» завжди був під впливом Коломойського…

- Ну, Коломойський зараз вже інший… По-перше. По-друге, Рябікін – досвідчений управлінець. Він має великий досвід роботи, не тільки в «Борисполі». Він запевнив, що у нього не буде конфлікту інтересів на новому місці роботи. Чіткий план дій ми з ним погодили. Один з найбільших лоукостів Європи дуже чекає на його офіційне призначення.

- Який лоукост?

- Не маю вам права зараз сказати, бо це комерційні переговори.

- А Ігор Валерійович, який, за вашими словами, вже не той, - він якось противиться введенню лоукостів?

- Я, власне, кажу, що він – «не той», не тому, що щось сталося з «Приватбанком», а тому, що він хоче конкуренції.

- Як так: раніше не хотів, а тепер захотів?

- Ми вміємо переконувати (посміхається, – ред.)…Він хоче конкуренції, він – один з найяскравіших поборників концепції «Відкритого неба». І мені дуже приємно, що оце призначення в «Борисполі», яке, сподіваюся, станеться в середу, - таки відбудеться. (Інформації про те, що Рябікіна призначили, на офіційному сайті уряду немає, - ред.) Бо, якщо ви згадаєте, всі попередні конкурси були заблоковані судами. Я жодною мірою це не співвідношу з Ігорем Валерійовичем – але у нас була така ситуація.

- Усі ми знаємо, що сталося з «Приватбанком»; відомо нам і те, що активи Коломойського були тісно інтегровані з «Приватом». У цьому контексті питання: чи не трапилося якихось проблем з МАУ?

- Ми попросили своїх юристів детально вивчити цю ситуацію. Поки що все ОК, наразі вони працюють без змін.

- Ви казали про те, що російської мови не має бути в аеропортах. Я так розумію, що її вже там немає?

- На табло інформації немає. Але в нас є певна проблема, коли люди скаржаться, що співробітники аеропорту чи окремих авіаліній, які обслуговують пасажирів під час реєстрації, звертаються російською. Ми теж спокійно проводимо лагідну українізацію. Я вважаю, що в цьому випадку неправильно тиснути, і не може бути покарань за використання російської мови. Але як міністр я б дуже хотів, щоб в першу чергу зверталися українською, а потім – вільно переходили на англійську; в разі крайньої необхідності – на російську, аби щось пояснити.

- Минулого тижня повернулася з Молдови – і у літаках МАУ до мене зверталися російською, українською і англійською. Тобто літаків це не стосується? Ви казали, що ви будете просити…

- Це приватна компанія, тому тут немає якихось важелів впливу. Але вони готові до діалогу, і ми його вже розпочали.

«Електрокари? Наступного року зробимо все, щоб пакет наших ініціатив був прийнятий, і ми могли б мати всі умови для розвитку цього сегменту»

- Давайте тепер про електромобілі. З зацікавленістю прочитав у Фейсбуці статус вашої дружини, у якому вона пишається тим, як її чоловік просуває електромобілі в Україні. Разом з тим, мав розмову з досить відомою людиною українського автопрому, і він випромінював скепсис та зловтіху. Мовляв, Омелян всі ці презентації робить для того, щоб бути популярним серед молодих та «продвинутих». А взагалі-то немає у країни шансів на те, щоб стати електромобільною країною: забагато проблем, корупція…

У мене питання: ви і справді вірите в те, що електромобілі стануть значною частиною нашого транспортного життя?

- Знаєте, це точно не піар і не бажання сподобатися молодим. Я себе не відчуваю настільки старим (посміхається, – ред.). Це те, що мені дуже подобається. І коли наприкінці старого року залишилося трішки менше навантаження, аніж протягом всього року, я зробив те, що хотів зробити давно. Я цим живу реально з 2013 року, і я вірю, що це однозначно – майбутнє і величезна перспектива. Ілон Маск справді геній в цьому плані, тому що змінив індустрію. І справа навіть не в «Теслі», адже комерційний успіх може бути як дуже добрим, так і дуже поганим; показники фінансової компанії зараз не найкращі. Але насправді ми бачимо, що вже всі світові гіганти випускають лінійку електроавтомобілів. І якщо раніше це просто була забаганка для дуже вузького прошарку людей, то тепер це повноцінний напрямок, який успішно конкурує з бензиновими, дизельними чи гібридними автомобілями.

Так чи інакше, наші люди купують автомобілі. І якщо ми виходимо на цінові параметри, які відповідають бензину, і ми маємо заправку одного електромобіля вартістю 10-15 гривень на день (ви повністю їдете, не заповнюючи бак на тисячу гривень) – це величезна різниця. Я вже не кажу про екологічний напрямок. Ви бачите, що по Європі зараз починають забороняти дизельні автомобілі; кажуть, що це страшний канцероген. Те саме бензин: ми цим дихаємо, ми цим живем. У випадку електромобілів цього немає. Так, виробництво метробатареї – брудне. Але електроенергія, якої в нас маса – це чудовий вихід для України. І в майбутньому за рахунок цього ми можемо абсолютно спокійно стабілізувати як енергетичний баланс, так і заощадити на імпорті енергоносіїв і, зрештою, на власному здоров’ї.

Тому тут – абсолютно зважений підхід. Електромобіль – це вже сьогодні.

- Я б взагалі залюбки придбала цей електрокар – але де заряджатися? Це ж головна проблема, яка може бути вирішена державою.

- Погоджуюся. Це і головна психологічна проблема. Тому що 90% людей, які мають електрокари, заряджають їх вдома. Вночі. Ніхто на підстанціях не заряджається.

- І для цього бажано мати приватний будинок. Бо як я живу на 10-му поверсі…

- Я погоджуюся, з цим є проблема. Ну, ми у себе в сім’ї це вирішили дуже просто: купили малому дуже маленький електрокар. І тато його тягне на спині (посміхається, – ред.). А якщо серйозно, то ми хочемо підійти до цього питання системно. І є низка підходів. Перший – це імпорт електроавтомобілів. Ми не можемо давати якісь преференції і доплати, але можемо створити гнучку систему оподаткування. І ми повинні створити максимально пільгові умови для виробництво електрокарів в Україні. Коли всі кажуть, що у цього немає перспективи…знаєте, те саме казали про Словаччину 10 років тому. Чи про Туреччину – 20 років тому. Зараз це одні з найбільших країн автогігантів у Європі.

Про екологічне питання ми вже говорили. А четвертий напрямок – енергетичний баланс. Все, що пов’язане з електрикою – це справа не тільки зарядних станцій, а й того, що в нас електричній мережі в своїй більшості не готові до такого навантаження. Це абсолютно інші пікові навантаження. Електричні станції бувають трьох типів. І насправді по Україні вже є порядка 400 електричних станцій-чарджерів. Дві третини з них – по Києву; трошки є по трасах. Заправки «OККО», “WOG” вже достатньо багато мають таких змонтованих станцій. Як і деякі ресторани, кафе, супермаркети. Ми хочемо в цьому мати однакові стандарти з Європою. Зараз найбільші європейські автомобільні концерни об’єдналися – щоб не було, як з iPhone і Samsung. Ні, має бути один charger. І також майбутнє за суперчарджером: коли для зарядки свого електромобіля тобі не треба чекати годину-дві-три; все можна зробити за 15-30 хвилин.

- Але ж ніякої програми немає, чи не так? Ви зараз кажете зрозумілі, але ж загальні речі.

- Чекайте, ми тільки 22 грудня все і почали…

- Так я ще 2 роки тому чула подібні речі…

- А чого ж ті, хто це казали 2 роки тому, не зробили? Програму ми вже дописуємо; зараз просто зробили громадське обговорення – щоб потім не було звинувачення, що Міністерство щось собі придумало – і тихенько це все пхає. Так само у нас було з Дорожнім фондом: ми терпляче пояснювали кожному, що треба зробити. Зараз у нас є напрацьований пакет законодавчих і нормативних актів; ми спеціально залучили Мінпалива і Мінекології, щоб працювати по їхній лінії. Бо, наприклад, логічно було б мати двозонні лічильники; щоб вночі було заряджатися дешево. Щоб прописати в ДБН-ах про відкриття нових автостоянок - обов’язкові паркувальні місця для електрокарів з їх заряджанням. Питання безпеки – ви самі знаєте, в якому стані наші стоянки. І якомусь злодію підбігти, вирвати зарядний шнур, який коштує декілька сотень доларів – взагалі не проблема. Цих випадків теж не повинно бути.

Таких моментів – маса. І наступного року ми зробимо все, щоб цей пакет був прийнятий, і ми могли б мати всі умови для розвитку цього сегменту.

- І з 2018 року пересаджуємось?

- Насправді ми зараз демонструємо найбільші темпи росту у Європі. В чому перевага цієї індустрії: вона однаково зараз постає у всьому світі. Так, деякі країни трошки пішли вперед, але ми маємо унікальну можливість: створивши нормальні умови, залучити до себе виробництво. Якщо нам це вдасться, ми підемо вперед. Так само, як це було з нашими IT-сервісами.

«Аж раптом ми отримуємо якісь дивні розсилки в парламенті всім депутатам: мовляв, не голосуйте за цей закон, це ж жах, це кінець суднобудування…»

- Річкові перевезення. Про це теж кажуть багато років – і теж з великим ентузіазмом: це розвантажить дороги, дасть робочі місця, і т.і. Які у міністерства плани на цьому напрямку?

- Плани є. Ми внесли у Верховну Раду відповідні законопроекти – але тут зіткнулися з парадоксом. Якщо у окремих компаній раніше були спроби монополізації неба, то тепер є спроба окремих компаній монополізувати річку.

- Яких компаній?

- Я зараз не хочу про це говорити.

- Мабуть, маєте на увазі пана Вадатурського?

- Ну, ви це сказали, не я…Так от, ми весь час говоримо про те, що держава не хоче втручатися в роботу бізнесу. Але ж мають бути мінімальні правила. Ми забираємо все фінансове навантаження (зараз там є порядка 5 різних зборів) – буде єдиний, ще менший, річковий збір. І буде зроблено все для розвитку, для конкуренції. Аж раптом ми отримуємо якісь дивні розсилки в парламенті всім депутатам: мовляв, не голосуйте за цей закон, він не такий. Брошури роздаються направо і наліво: що це жах, це кінець суднобудування…

- Від кого були розсилки і брошури?

- Від однієї з компаній, які працюють на річці.

- Зрозуміло.

- І ми щиро обурені, тому що ці люди були присутні на обговоренні цих законопроектів, погоджувалися - але потім вирішили різко змінити свою позицію, коли зрозуміли, що це дійсно може бути прийнято.

- А чи готові до інтенсифікації транспортного руху самі річки? Їх же треба почистити, прокласти шляхи, збудувати порти…

- У нас все готово, просто ніхто нічого не хоче робити. Щодо інфраструктури: деякою мірою це збереглося; більшою мірою це треба буде зробити. Але інвестиції в річкову структуру – в рази менші, ніж в морську. Тому…там проблем особливих немає, питання буде стосуватися під’їзних шляхів чи залізничних колій, які треба буде кинути до річкового терміналу. Плюс мінімальні потужності для перевантаження. Баржі, буксири – і все, ми поїхали. З цією метою ми не тільки розробили закон, а і вперше за 10 років почали ремонт всіх наших шлюзів.

- Гроші на це знайшли?

- Так, 113 мільйонів гривень вже пішли. Зараз іде тендерна процедура, з того року почнемо ремонт.

- 113 мільйонів на всі шлюзи? Не густо.

- Ну, це початок. Вони взагалі хочуть десь порядка 300-500 мільйонів. Але проблема в том, що навіть якщо вони отримають ці гроші одразу, вони не зможуть їх всі освоїти. Тому тут має бути нормальна етапність. І це правильні регламентні роботи.

- Тобто з річковими перевезеннями все запрацює, коли Верховна Рада прийме ініційований вам пакет законів?

- У нас уже пішов рух. Насправді маємо вже 2 великі компанії, які задекларували свою готовність інвестувати.

- Українські?

- Ні, іноземні. Але вони мають власні виробничі потужності в Україні. І, безумовно, річкова баржа – це найкраща альтернатива як залізничному, так і автомобільному транспорту.

- Вас як міністра влаштовує все, що коїться на ринку таксі в Україні?

- «Все» - не влаштовує. По ринку таксі, знов-таки, закон готовий. Це крутий закон, тому що він є набагато більш просунутий від багатьох європейських. Ми там вперше прописали такий феномен як Uber. Хочемо повністю перевести ринок таксомоторних перевезень в правову площину. Плануємо зробити мінімальні ставки оподаткування – але за рахунок цього перевізники отримають спокій, а пасажири – комфорт і безпеку. Бо сьогодні, на жаль, ви сідаєте в незрозуміло який автомобіль; неясно, хто вас буде везти, і чи взагалі ця машина здатна кудись вас довезти. Цього не повинно бути, и тут питання у парламенті: коли він це проголосує.

- Про які ставки йдеться?

- Невисокі. Хоча ідеї були різні; пам'ятаєте нью-йоркський приклад, коли останні жетони таксистів продавалися за 2,5 мільйони доларів? Зрозуміло, що в Україні таке неможливо. Але, розуміючи, що вартість ліцензії на таксування в Києві і умовній Жмеринці – це абсолютно різні ціни, ми дозволимо це визначати на локальному рівні. Водночас стимулюватимемо перехід всіх в правову площину, вирішили питання, умовно, людини, яка «вертається додому з роботи і по дорозі когось підхоплює». Щоб потім не було штрафування.

- Так, у нас багато хто таксує тим чи іншим способом, щоб якось виживати…

- Погоджуюся з вами…Тому ми старалися всі ці питання обговорити; і підтримані вони як легалами, так і нелегалами. І сподіваюся, що наступного року цей закон буде прийнятий в парламенті. Хотілося цього, але прийняття увесь час зривалося іншими надважливими питаннями.

- Ви ж, здається, лобіювали прихід Uber на український ринок. Казали, що знизяться ціни. Але ж так не сталося…

- Ну, про зниження цін я такого точно не міг казати; хіба що тільки про підвищення якості. Тому що Uber відразу заходив у високий сегмент. У нас не Європа, де таксі дуже дорогі, і вони там, навпаки, грають на здешевлення цих послуг, чому цей сервіс і є таким популярним.

По Uber я не те що лобіював; це просто був черговий зручний для всіх європейців і американців сервіс, який, працюючи в Україні, наближує вас до тих чи інших європейських стандартів.

«Спроби підійти «з делікатними питаннями»? В міністерство не йдуть, це точно. стараються або підвалити десь на вулиці, або запросити на каву-чай»

- Володимире, скажіть, на етапі підготовки до зведення Держбюджету – як часто до вас як міністра підходили люди, намагаючись «зашити» у пропозиції Міністерства свої особисті «хотєлкі»?

- Не було такого взагалі, чесно скажу.

- Тобто ви їх відвадили? Просто я пам’ятаю нашу розмову влітку, на тому етапі такі візити ще траплялись.

- Ні, більше такого не було і, чесно кажучи, навіть збільшення фінансування «Укравтодору» обійшлося без якихось ультиматумів: мовляв, ми вам дамо цифру удвічі більшу – а ви нам дайте ось це і ото. Я, безумовно, розумію, що буде певний діалог з депутатами, які представляють виборців, з урахуванням їхніх побажань…

- …і це адекватна форма лобізму, чи не так?

- Знову ж таки, я не бачу нічого страшного, і ми це готові обговорювати.

- Тобто до вас з «делікатними питаннями» не підходять. Але ж є така думка, що у структурах на кшталт міністерства заступники міністра часто-густо вирішують не менше за міністра. До ваших заступників намагалися «підійти»?

- Думаю, що так, і неодноразово.

- А вони вам про це розповідають?

- Так, звичайно.

- Розкажіть нашим читачам якусь подібну історію.

- Та ви знаєте, відбувається те саме. В когось є якісь бізнес-інтереси, хтось хоче або пролобіювати компанію на тендері, або отримати преференції для якоїсь структури…

- Так. І що далі? Ці люди телефонують вашим заступникам і пропонують поспілкуватися у ресторані?

- Ну, не в міністерство йдуть, це точно. Стараються або підвалити десь на вулиці, або запросити на каву-чай.

- «Кофе пить будешь?»

- (Сміється) Насправді, ми з ними відразу домовилися: якщо вони відчувають на собі якийсь політичний тиск – одразу кажуть, що вони некомпетентні приймати таке рішення; будь ласка, звертайтеся до міністра. Тому все це було на рівні спроб, але не чітко сформульованих. Так, промацування грунту: як людина відреагує, що вона зробить...

- А чи були теми, по яких підходили раз за разом, немов б’ючись об ту стіну?

- В першу чергу це все пов’язане з морським напрямком.

- Ви видаєтеся технократом (у позитивному розумінні цього слова) – але ж розмістили на своїй сторінці у Фейсбуці відеозвернення Арсенія Яценюка. Ви настільки вважаєте себе членом цієї команди?

- Я вважаю, що на цьому відрізку часу, оскільки я був висунутий «Народним фронтом» на міністра, і ми одразу домовилися з ними, що всі перемоги Омеляна як міністра – це перемоги «Народного фронту» - ми ефективно працюємо, це зворотній зв’язок.

- А ви задоволені підтримкою «НФ» ваших проектів та ідей? На скільки за п’ятибальною шкалою ви б її оцінили?

- Добре, що ви запитуєте про це саме зараз. Зараз – на 100%.

- «Зараз» - це вже за результатами прийнятого Госбюджету?

- Так.

- Виходить, ще тиждень тому було на «трієчку»?

- По-різному (посміхається). Насправді те, що я ціную і що мені приємно: у нас відвертий діалог; немає довгого періоду мовчання.

- А з ким ви ведете цей діалог, з Арсенієм Петровичем?

- З Арсенієм Петровичем, Максимом Бурбаком. З усіма іншими міністрами спілкуємося під час Кабміну чи інших заходів.

- Бо про міністрів від «Народного фронту» неофіційно кажуть, що негласний їх керівник у Кабміні – це Арсен Аваков.

- Скажімо так, у нього є дуже великий політичний досвід, а також дієвий інструментарій для того, щоб реалізувати політику партії. Але інших моментів насправді немає. Якби вони були…знаєте, я настільки прозора людина, що ви б одразу все помітили.

- Ви - людина хоча і прозора, але хитра…

- (Сміється) Я ж галичанин, зі Львова, як по-іншому може бути?

- …І ось я у Верховній Раді звернув увагу на те, як спокійно ви спілкуєтеся з людьми, про яких я знаю, що вони тією чи іншою мірою є корумпованими. Гадаю, що і ви про це знаєте. Цей спокій – це тому, що ви ставитеся до них як до неминучого зла? Чи намагаєтеся знаходити у людях добрі сторони?

- Знаєте, якщо я не нароблю гріхів і попаду в рай – тоді я буду себе відчувати комфортно, і всі люди коло мене будуть однаково доброякісні…В цій ситуації ми працюємо з тими, що є. Коли ми пропонуємо щось цікаве для держави, кожен бачить щось своє. Як це було і з тим же Дорожнім фондом. В моєму розумінні це – якісні дороги для країни. А для когось це інструмент для того, щоб зробити собі трішки грошенят. І моє завдання як міністра – зробити механізм настільки прозорим і простим, щоб не було можливості для зловживань. І я думаю, що з цим я справлюсь.

Информация о материале
Меткиспроби,монополізувати,небо,річки»,тепер,були

Очень многие из нынешних чиновников очень скоро будут в бегах или в тюрьме. Такого циничного воровства и такого количества смертей, связанных с «левым» спиртом от «Укрспирта» не было даже при предыдущей власти.

Имею право на реплику, после упоминания в интервью (речь об интервью министра аграрной политики и продовольствия Тараса Кутового на ЭП).

1. Без министра решения в «Укрспирте» не принимаются. Все менеджеры там фигуры номинальные.

2. «Левым» спиртом от «Укрспирта» забита вся страна. Под завязку.

3. Все отравления со смертельным исходом произошли из «левого» спирта, уверен, произведённого на заводах «Укрспирта», и министр несёт прямую ответственность за это. Ни один чиновник не наказан. Это говорит о нежелании министра хоть что-то расследовать в этом резонансном вопросе.

Это говорит о нежелании министра хоть что-то расследовать в этом резонансном вопросе.

4. «Укрспирт» закупает зерно и кукурузу по ценам выше рыночных на 5-10%.

5. «Укрспирт» покупает газ на 10-20% выше рыночных. Газ и кукуруза две основные позиции в закупках госконцерна.

6. «Укрспирт» пользуется системой Prozorro лишь формально. 99% закупок проходят без участия в системе, для того, чтобы было удобней воровать. Другого объяснения отсутствия контроля закупок нет.

7. Сейчас «Укрспирт» в одностороннем порядке, без предупреждения, злоупотребляя монопольным положением, повышает цену на спирт для производителей. Второй раз за год. На фоне завышенных закупочных цен, увеличения акциза, растущего рынка контрафакта, такое решение преступно.

Мы будем с этим бороться всеми доступными, законными методами, включая публичные акции.

Вывод

Министр делает всё для снижения инвестиционной привлекательности «Укрспирта». На этом фоне его никто не купит, мы точно в таком инвестиционном фоне покупать ничего не будем.

Министр обвинит депутатов в бездействии, «Укрспирт» не продадут и воровство продолжится.

Моё экспертное мнение: в месяц преступный доход с «Укрспирта» — 7-8 миллионов долларов.

Прогноз: очень многие из нынешних чиновников очень скоро будут в бегах или в тюрьме. Такого циничного воровства и такого количества смертей, связанных с «левым» спиртом из «Укрспирта», не было даже при предыдущей власти.

Мы всё дисциплинировано фиксируем и архивируем, от ответственности никто не уйдёт. Слишком явный ущерб бюджету от деятельности Министерства и «Укрспирта».

Готов к публичной дискуссии по этому поводу. Фактов достаточно. Аргументы убедительны.

Информация о материале
Метки«укрспирта»,роли,министра,доходах,преступных,«левом»

Чиновники КГГА, удрученные тяжкими мыслями о том, как бы еще «улучшить» жизнь, вышли на решение в духе швондеровского «комитета по очистке города». А именно: создать этакие комиссии с привлечением полиции и стучаться в двери граждан с требованием отчитаться, сколько в квартире проживает зарегистрированных людей, а сколько — без регистрации.

Понятно, что нынешнее поколение чиновников, может, и не читало Булгакова, а потому и не понимает всего уровня идиотизма сцены, которая начинается с фразы: «Мы к вам, профессор, и вот по какому делу…» А вот то, что они не читали Конституцию, которая гарантирует человеку неприкосновенность жилища, и потому любой человек может вполне законно указать комиссии известное направление для ее дальнейшего передвижения, — значительно хуже.

И уж совсем плохо то, что внутренние убеждения управленцев вообще позволяют им делать такие глупости. На самом деле такая «правовая раскованность» местных чиновников происходит от общей атмосферы во власти. Ибо они подсознательно ориентируются на тренды власти центральной. А главным среди них в 2016 г. стало наступление на само понятие верховенства права. Наступление было активным и системным.

Статистика боев на правовом фронте

В 2016 г. право стало основной сферой, в которой мы понесли едва ли не крупнейшие потери. Выше этого — только наши людские потери на фронте.

Существует маркер, указывающий на реальное состояние дел с соблюдением принципа верховенства права в стране. Это статистика Европейского суда по правам человека. В нашем случае — количество обращений украинских граждан, которые проходят все отечественные судебные инстанции, и если государство не обеспечивает соблюдения их прав, обращаются в ЕСПЧ. Цифры последнего десятилетия дают показательную картину.

В период 2006–2012 гг. количество заявлений против Украины в ЕСПЧ в процентном показателе колебалось на уровне 6,8–8,5% от общего количества поданных в этот суд заявлений. С 2013 г. наблюдается рост — 13,3%. Дальше: 2014-й — 19,5, 2015-й — 21,4% заявлений. 2016 г. становится рекордным — уже осенью этот показатель достиг 24,4%! То есть фактически четверть заявлений в ЕСПЧ — против государства Украина! Среди «рекордсменов» наряду с нами только Россия и Турция.

Эта статистика никак не соотносится с европейским имиджем, над которым неустанно работает нынешняя управленческо-политическая элита. Почему именно во времена власти, которая пришла на волне Революции духа и постоянно демонстрирует свой реформаторский зуд, к тому же именно реформу правосудия выдает за своеобразный «ледокол» преобразований, произошел такой «революционный» рост исков граждан в ЕСПЧ против государства? Ведь получается, что вместо реформирования и совершенствования, в котором действительно нуждается судебная система, происходит, наоборот, сужение прав и свобод.

В поисках правосудия

Даже больше — у нас признаки правового коллапса! В ноябре 2016 г. Совет судей констатировал, что в стране осуществлять правосудие имеют право лишь 62% судей от штатной численности. В Верховном суде Украины сегодня работают всего 19 судей. В окружных административных судах ситуация критическая — количество судей, которые не осуществляют правосудия, превышает количество судей, которые имеют эти полномочия. В апелляционных судах разных юрисдикций от 23 до 29% судей объявили о намерении уволиться. В добром десятке судов вообще нет ни одного судьи, назначенного на должность, или нет ни одного, который имеет право осуществлять правосудие. По одному судье имеют право осуществлять правосудие в 65 судах Украины, по двух — в 191 суде.

Дела накапливаются, поскольку вследствие несовершенства процессуального законодательства их практически невозможно передать в другие суды! А там, где передают, формируют разную судебную практику. После обращения ССУ к президенту более 200 судей, наконец, 15 декабря, почти ночью, принесли присягу, а в Законе «О Высшем совете правосудия» заложили возможность не увольнять автоматически судей после пяти лет работы. Это является результатом борьбы этих людей не только за свою карьеру, но и за возможность не добить суды из-за неукомплектованности, то есть борьбы за элементарный доступ к правосудию наших граждан.

Чтобы понять, почему и как это произошло, нужно проследить этапы «реформаторского прогресса» в сфере правосудия: ведь власть открыла год этой темой, ею же буквально несколько дней тому назад и завершила — приняв как «разогрев» перед рассмотрением Бюджета-2017 Закон Украины «О Высшем совете правосудия»…

Судебная реформа: с закрытыми глазами

Речь идет не о завязанных глазах Фемиды, а о закрытых от стыда. Ибо алгоритм законодательного обеспечения властной судебной реформы абсолютно уникален в смысле манипуляций. Таких законотворческих «наперстков» мир еще не видывал.

Итак, начало 2016 г. ознаменовалось тем, что КС Украины в январе дважды осуществил предварительный контроль законопроекта «О внесении изменений в Конституцию Украины (относительно правосудия)». Причем каждый раз с печальными «рекордами» конституционного правосудия. 20 января, приняв Вывод о конституционности законопроекта, 10 судей из 13 добавили свое особое мнение к выводу, большинство из которых касалась не только невозможности вносить изменения в Конституцию во время войны, но и самого содержания изменений.

В ответ на этот демарш президент, после уже осуществленного конституционного контроля, в замену законопроекта внес доработанный вариант, определенный как неотложный. Параллельно 26 января, почти ночью, руководитель государства сделал достоянием гласности указ о назначении двух новых судей КСУ, которые вместе с третьим коллегой, бывшим к тому времени уже три месяца избранным от судебной ветви власти, принесли присягу и срочно заступили на должности.

Почти одновременно парламент, бывший в готовности перехватить эстафету, присягой судей не ограничился, а 28 января внес изменения в статью 149 своего Регламента, чем разрешил принимать решение об изменениях в Конституцию Украины в неконституционном порядке! То есть законодательный орган, понимая, что будет действовать вопреки логике и правилам, просто выдал себе индульгенцию на этот ералаш. Президент поддержал веселую прихоть нардепов, мгновенно подписав соответствующий закон. Поскольку нужно было немедленно получить предварительное одобрение изменений в Конституцию на текущей сессии парламента любой ценой.

Результатом же введения в процесс «судейского спецназа» стал очередной рекорд КСУ. За один субботний день — 30 января — (такая резвость от КС наблюдалась впервые за всю его историю) суд справился, «проверив» на конституционность «неотложный» законопроект.

А уже 2 февраля народные избранники поставили и новый свой рекорд: пришли на текущую сессию, а вышли — из следующей. Понятно, что на «предыдущей» сессии они успели одобрить то, что от них требовали. При этом, чтобы ситуация не выглядела совсем по-идиотски (на самом деле она такой и была), еще 29 января КС открыл производство по конституционным представлениям 51 народного депутата, которые вдруг перестали понимать статью 155 Конституции Украины. Им понадобилось толкование положения «на следующей очередной сессии Верховной Рады Украины». Таким образом, законодатели обеспечили себе возможность похулиганить 2 февраля в условиях, так сказать, правовой неопределенности. То, что КС потом два месяца был в ступоре, пытаясь скрестить, как говорится, ужа и ежа и объяснить, что «следующая» сессия — не та, что наступает непосредственно за нынешней, а любая другая после нее, уже не имело никакого значения. КС подтвердил это открытие (!) аж 15 марта 2016 г.

Кто будет формировать «чистые ряды»?

Проект изменений в Конституцию приняли 2 июня 2016 г. И здесь не обошлось без фокусов. В тот же день, перед голосованием изменений в Конституцию, депутаты приняли Закон «О судоустройстве и статусе судей» — в обеспечение имплементации конституционных изменений (!). Сделано это было именно ДО момента одобрения изменений в Конституцию и, соответственно, вступления их в силу. Вместе с тем сама Конституция предусматривает, что в таких случаях закон должен отвечать действующему Основному Закону.

Эти обстоятельства никуда не денутся из истории так называемой судебной реформы, несмотря на то, что в этой власти на это никто не обращает внимания. Как видим, конституционность самой процедуры на всех этапах внедрения была крайне сомнительной. Сегодня никто не признает эту неконституционность, даже несмотря на представление ВСУ, которое пылится в КСУ с начала октября. Все в действии!

Все! Но среди них есть равные, а есть и более равные. Не вдаваясь в подробности, замечу, что по замыслу идеологов судебной реформы, Верховный суд Украины, Высший специализированный суд Украины по рассмотрению гражданских и уголовных дел, Высший административный суд Украины, Высший хозяйственный суд Украины прекращают свою деятельность и ликвидируются. И в течение шести месяцев со дня вступления в силу Закона Украины «О судоустройстве и статусе судей», то есть до 1 апреля 2017 г., должен быть образован Верховный суд (неизвестно какой страны, потому что не содержит в названии слова «государство Украина»).

А вот члены Высшей квалификационной комиссии судей Украины продолжают работать до окончания срока, на который их избрали (назначили). Аналогичная ситуация с КСУ и генпрокурором. И особенно оригинально — продолжение выполнения полномочий членами Высшего совета юстиции, которые не могут продолжаться дольше, чем всего-навсего до 30 апреля

2019 г. Как вы думаете, почему? Ответ очевиден: именно Высший совет правосудия и Высшая квалификационная комиссия судей Украины решают практически все вопросы судейской карьеры! Очевидно, что все «президентские» люди в этих органах должны сохранить должности, потому что вместе с нюансами «церемониальных» особенностей полномочий президента, должны-таки обеспечить то овеянное мечтой «независимое» правосудие под его патронатом — прежде всего, при увольнении нынешнего судейского корпуса и формировании его на будущее. Начиная с судей Верховного суда вплоть до судей местных общих судов — еще, по крайней мере, в течение почти трех последующих лет.

Диссонанс с заявлениями о последующем формировании чистых рядов безупречного судейского корпуса и о невозможности каких-либо политических влияний тут очевиден! Он начинает подтверждаться в ходе первого и пока что единственного конкурса на должности судей Верховного суда, где уже проявляются политическая заангажированность и дискриминационные моменты.

О таких рычагах контроля и средствах влияния не мечтали даже «папередники». Кроме прочего, речь идет еще и о запуске мощного механизма узурпации власти в судебной сфере. Ведь Высший совет юстиции и его члены назначались в свое время с другими конституционными полномочиями, так почему же они продолжают работать без нового, так сказать, мандата в виде формирования нового состава, согласно требованиям Конституции? Правовые аналогии этого казуса можно смело найти в недавней конституционной истории Украины. Достаточно проанализировать обвинение в адрес «папередника»-президента.

Однако Конституционный суд в начале 2016 г. этот «пустячок» проглотил... Чем освятил, в частности, последующие события конца года.

А именно: принятие парламентом среди ночи как «разогрев» перед обсуждением Бюджета-2017 Закона «О Высшем совете правосудия». Очередной рекорд — 18 минут обсуждения. Закон принимали с возможностью «технико-юридических правок». Как сообщил во время этого фарса спикер Парубий — к закону есть 1100 замечаний! Поэтому сегодня никто не может сказать, каким на самом деле был (потому что его текст мало кто видел в сессионном зале) и будет этот документ. Но уже понятно, что ВСП, получив в наследство от ВСЮ «пропрезидентский» состав во всей красе, обрастает полномочиями невиданного объема. В законопроекте этот орган имеет аж 21 вид деятельности в сфере полномочий. При том, что Конституцией предусмотрено лишь девять таких видов. Я далека от мысли, что, когда мы, наконец, увидим текст закона, ситуация существенно изменится.

Рекордсмены парламентских игрищ

Правовой кавардак и в сфере прав человека, и в реализации судебной реформы вызвали не только бестолковые процедуры и законы, но и вопросы практические.

К сожалению, к нарушению парламентских процедур мы уже привыкли — это стало общим правилом так называемого парламентаризма по-новому. К нему, кажется, умышленно приучают общество, равно как формируют тенденцию полного пренебрежения Конституцией Украины.

Именно с помощью дерзких нарушений Конституции и Регламента Верховной Рады власти удается проводить через парламент свои неоднозначные законодательные инициативы.

Приметой 2016 г. можно считать появление двух рекордсменов, которые также поставили не один законодательный «рекорд». Это экс-спикер ВР В.Гройсман и действующий глава парламента А.Парубий. Уже упомянутый случай с 18-минутным принятием Закона «О Высшем совете правосудия» в три часа ночи — лишь один из типичных эпизодов системы «проталкивания» нужных законов. Нужно сказать, что нынешнему руководителю правительства на должности спикера работалось легче, ибо в парламенте все же существовало легитимное фиксированное большинство. Его преемник Парубий попал в более сложное положение — он выполняет прихоти Банковой в условиях, когда парламентской коалиции де-юре не существует. Но у него все получается, потому что коалиция существует в его воображении. В тот период, когда Рада голосовала за новое правительство г-на Гройсмана, а Парубий сиял от счастья, опустив тело в спикерское кресло, его в соцсетях называли «человеком-калькулятором» — из-за трагикомедии с подсчетами, в ходе которых называли цифры и 226, и 230, и 237 депутатов. При том, что в момент голосования за премьер-министра Гройсмана две фракции, будто бы входившие в коалицию, БПП и НФ, дали всего 206 голосов! Спикер тогда — в апреле 2016-го — заявлял, что может предоставить поименный список членов коалиции и даже коалиционное соглашение, но до сих пор этого не сделал.

Итак, ни в момент голосования за новый состав правительства, ни даже когда происходил ночной шабаш под названием «Бюджет-2017», юридического подтверждения наличия в парламенте легитимной коалиции депутатских фракций нет! Так как же было назначено нынешнее правительство? Правительство, которое сегодня продает украинцам то, что им принадлежит по Основному Закону, по спекулятивной цене (см. статью 13 Конституции Украины). При том, что оно имеет как критический уровень доверия из-за его действий, так и сомнительную легитимность: согласно последним социсследованиям, 86% населения считает, что власть работает в неправильном направлении.

Сложив оружие

Тут есть смысл снова вернуться к судебной реформе. Ибо она определила еще несколько ключевых явлений 2016 г. Скажем, есть прямое отношение этой «реформы» к так называемому мирному процессу, минским переговорам, которые, что было очевидно сразу, зашли в тупик. В этом процессе Украина лишила себя мощного инструмента защиты прав и свобод своих граждан, национальной безопасности. В изменениях в Конституцию относительно правосудия есть лукавые положения о признании юрисдикции Международного уголовного суда на условиях, определенных Римским уставом. Этот суд рассматривает дела, в частности, о преступлениях против человечности, военные преступления, преступления, которые, вероятно, связаны с агрессией, — все то, что было на Майдане и происходит и по сей день на Востоке Украины, в Крыму. Обязательство имплементировать Римский устав, который подписан еще в 2000 г., наша страна должна в контексте Соглашения об ассоциации между Украиной, с одной стороны, и Европейским Союзом, Европейским сообществом по атомной энергии и их государствами-членами — с другой (статья 8 раздела ІІ), где не предусмотрены никакие отсрочки. Однако в Заключительных и переходных положениях Закона «О внесении изменений в Конституцию Украины относительно правосудия» предусмотрена отсрочка ратификации Римского устава опять же до «сакральной» даты — 2019 г.! Это уже не говоря о сомнительной формуле авторов «реформаторского» закона, согласно которой Украина «может» после этой даты ратифицировать устав. А значит — может и не ратифицировать?

На этом фоне «победный» визит генпрокурора в Гаагу в ноябре 2016 г. выглядит крайне плачевно: ведь Украина сейчас «на шпагате» между двумя обращениями парламента в МКС в порядке исключительной процедуры и с фактическим отказом от применения общих международных инструментов этого процесса в ближайшей перспективе. Генпрокурор располагал при этом лишь «пламенной» риторикой — он не предоставил МКС от лица государства доказательств военных преступлений, пообещав «дослать» их до конца года. Так же, как относительно преступлений против человечности во время Революции достоинства. Уже вот-вот конец года…

Ритуальное убийство права

Все разочарования, постигшие нас в 2016 г., так или иначе связаны с этим лукавым «реформаторским прогрессом». В том числе с эпопеей под названием «Безвизовый режим». При том, что все формальные требования Евросоюза будто бы выполнены, процесс реализации главного предвыборного обещания власти превратился в настоящую трагикомедию. А чего, собственно, все ожидали? Кроме формальных требований, есть еще множество неформальных ориентиров, на которые опирается ЕС, принимая такие трудные для себя решения. И, скажем, нюанс с ритуальными танцами нашей власти вокруг Римского устава не добавляет европейским партнерам оптимизма.

И это — только один пазл в общей картине, которую складывает для себя ЕС, формируя решение о предоставлении Украине безвиза. Очень наивно считать, что Европа не следит за развитием так называемых реформ. И тут мы снова вынуждены вернуться к ключевой, судебной, реформе. Из положений которой уже начинают выдергивать те единичные положительные моменты, которые все же были вшиты в ее тело.

Этим своеобразным «откатом» ознаменовалось 15 декабря 2016 г.: президент Украины обратился в парламент с требованием безотлагательно рассмотреть проект закона «О внесении изменений в Уголовный процессуальный кодекс Украины (об усовершенствовании механизмов обеспечения задач уголовного производства)» №5490. Президент призывает парламентеров…

отменить предусмотренное судебной реформой лишение прокуратуры полномочий осуществлять досудебное расследование! При том, что из Конституции эти полномочия фактически уже изъяты: разделом XІ Переходных положений предусмотрено, что такую функцию прокуратура осуществляет до 15 апреля 2017 г. Но закон №5490 предусматривает перенесение этого срока. Как вы уже поняли, на «сакральный» 2019-й.

Этот же законопроект отменяет состязательность сторон в процессе досудебного следствия, множится на нуль правовая помощь на этом этапе, адвокатура лишается каких-либо прав вплоть до процедуры судебного разбирательства. На которое переводится вся ответственность за возможные прокурорские выверты. Прокурорам также даруют их давнюю мечту — досудебное следствие может продолжаться не 12 месяцев, а 18!

Параллельно закручивают гайки адвокатуре. Конец года ознаменовался очередным «подарком» от власти, который шокировал уже адвокатское сообщество. Речь идет о «победном» завершении подготовки нового законопроекта об адвокатуре и адвокатской деятельности. Сейчас представители САУ, которые раньше принимали участие в подготовке документа, заявляют, что кулуарно принятый в последнее время вариант «ни по духу, ни по букве не отвечает европейским реформам правосудия. В случае его принятия Украина сделает шаг назад в развитии института адвокатуры и лишит граждан эффективной профессиональной правовой помощи».

К этому нужно добавить слово «окончательно». Потому что над вопросом лишения граждан правовой помощи «реформаторы» работают системно и настойчиво не первый год, а 2016-й стал апогеем этого процесса. Таким образом, можно долго перечислять все ухищрения «реформаторов», но среди них есть прямо-таки вопиющие: нынешний размер судебного сбора делает услуги суда недоступными для 90% населения. А упомянутым «кулуарным» законопроектом об адвокатуре размер адвокатского взноса установлен на таком уровне, что часть адвокатов, не имеющих «киевского» уровня гонораров, трижды подумают, есть ли у них финансовая возможность продолжать свою адвокатскую карьеру…

Кого спустят с лестницы

Этот процесс наглядно демонстрирует, как общество зажимают в тиски правового диктата — сейчас не ценности, закрепленные в Конституции, диктуют шаги власти, а политическая целесообразность.

Несмотря на создаваемую властью красивую картинку, государство ныне можно смело причислить к странам, где права человека нарушаются постоянно, системно и сознательно. Даже контроль над СМИ, армия ботов, фантомы «шатунов» и бесконечный ряд фейковых побед уже не могут скрыть истинных намерений загнать общество в стойло.

Но пиарный ресурс заканчивается и перестает действовать. Общество учится заглядывать под красивую обертку очень невкусных конфет. Скажем, в ходе экспресс-опроса киевлян в эфире одной из радиостанций об инициативе КГГА рыскать по квартирам с проверками, 94% жителей столицы заявили, что вежливо спустят представителей власти с лестницы…

Обнадеживающая тенденция, как по мне.

Информация о материале
Меткиили,делу…»,год,правовой,страны,«швондеризации»

Вищий господарський суд України зобов’язав ТОВ «Земінвест» передати на баланс військово-клінічного центру Міноборони декілька нежитлових приміщень в Харкові загальною площею 5570 кв м.

Таке рішення суд прийняв 21 грудня.

З матеріалів судової справи відомо, що у лютому 2005 року між Східним управлінням капітального будівництва МОУ, ТОВ «Консалтинго-правова фірма «Спартак» та Управлінням капітального будівництва та придбання житла МОУ був укладений договір про будування житла для військовослужбовців шляхом пайової участі. Будівництво повинно було пройти на 0,35 га по вул. Культури, 5 у м. Харків – територія військового містечка №9.

В серпні 2006 року МОУ, до якого перед тим перейшли функції замовника будівництва, уклала з фірмою додаткову угоду. За нею, міністерство в обмін на квартири передало фірмі «Спартак» права власності на будівлі і споруди згаданого військового містечка №9. Всього було передано шість об’єктів загальною площею 5570 кв м.

Після цього фірма подала до суду позов проти Харківської міськради, намагаючись узаконити своє право власності на нерухомість. В листопаді 2008 року Господарський суд Харківської області цей позов задовольнив.

Наступного року фірма продала всю нерухомість ТОВ «Земінвест».

В 2015 році Генеральна прокуратура України звернулася в суд, вимагаючи визнати незаконним відчуження нерухомості. В позові було сказано, що для цього військові повинні були отримати дозвіл Кабміну та Фонду держмайна, чого не було зроблено. Крім того, будівлі були реалізовані без конкурсу і безпосередньо самим міністерством оборони, а не уповноваженою на те підприємством чи організацією. Все це, на думку ГПУ, свідчить про вибуття майна з володіння держави без її згоди.

В суді «Земінвест» намагалася довести, що строк позивної заяви прокуратури закінчився. Все ВГСУ відхилив цей аргумент, адже фірма його не використовувала в суді першої інстанції та в апеляційному, які винесли рішення на користь прокуратури. Правильність цих рішень підтвердив тепер ВСГУ і зобов’язав фірму передати нерухомість на баланс військово-медичного клінічного центру Північного регіону України МО.

ТОВ «Консалтинго-правова фірма «Спартак» була заснована в 2000 році. Сьогодні її власником та керівником є мешканець села Мілова Харківської області Денис Бунін. Але в середині 2000-хх, коли фірма уклала угоду з МОУ про пайове будівництво, серед її засновників були Любов Гончар, Руслан Орловський та Олександр Непомнящий. Останні багато років працював в сфері будівництва МОУ, а в 2005 року очолювала Управління ЖКГ Харківської ОДА.

Бенефіціарами ТОВ «Земінвест» сьогодні вказані мешканці Белізу та Сейшельський островів, а також киянин Андрій Іванов.

Іванов разом з бізнесменом Василем Хмельницьким є засновниками групи Kyiv Investment Group. Іванов і Хмельницький в минулому були співвласниками «Запорожсталі». Іванов також був акціонером банку «Хрещатик», який цього року був ліквідований НБУ.

Информация о материале
Меткинерухомість,харкові,медикам,військовим,зобов’язала,іванова

Оглядываясь на события конца лета – начала весны 2014 года, я вспоминаю настроения людей и то, к чему они готовились. Кто-то уже ушел воевать через военкомат, кто-то сделал то же самое через систему добробатов, но большая часть – обожглась о военкоматы с их вечно похмельными и хамоватыми военкомами, да и к добробатам уж много вопросов было. Многие хорошо знали, что творилось в тылу под их флагами. Поэтому доверия не было ни к тем, ни к другим. По этой причине народ начал скупать берцы, камуфляж, разгрузки, рюкзаки. Кто-то уже заготовил каску и бронежилет и обязательно – обзавелся хорошими ножами. По слухам, многие вооружились и более серьезным образом, спрятав железо на самый крайний случай.

Все ожидали широкого вторжения противника и готовились встретить его в стенах собственных городов. Надо сказать, что чем дальше в глубь Украины продвинулся бы противник, тем меньше аналогий у него возникло с Луганском или Макеевкой. Тут они столкнулись бы с организованными группами местных жителей, которые умеют обращаться с оружием и знают, как его применить в условиях города. Потери были бы не большими, а очень большими. К тому же, многие рассматривали вооруженного противника как носителя огнестрельного оружия и боеприпасов. Тихо отправить к праотцам неприятеля- есть множество способов и все они применялись бы массовым порядком. Понятно, что результатом таких мероприятий стали бы не только трупы оккупанта, но и трофеи, которые стали бы усилением огневой мощи самообороны. Причем, тут можно говорить о том, что мотивация таких людей была не просто высокой, а что называется – абсолютной.

Люди были готовы поставить на карту все, что имеют и показать образец тотальной войны. Автору это хорошо известно, ибо сам он был готов делать все, указанное выше, хорошо сознавая рискованность мероприятия и совсем небольшие шансы увидеть нашу победу. Тем не менее, россиян тут ждал такой прием, что все морги России просто не смогли бы принять результаты такой борьбы.

Все это написано для того, чтобы создать фон для тех, кого принято называть олигархами. Эти люди никогда не собирались прижаться спиной к стене своего дома и драться до последнего врага или до последней капли крови. Они давно готовы к шухеру и на такой случай – регулярно вывозят свои деньги из Украины. Они лежат в зарубежных банках и работают на чужие экономики. Они обзавелись запасными аэродромами в цивилизованных странах и там живут на постоянной основе. То есть, они пользуются благами вменяемых европейских стран, а здесь выгрызают бабло без правил и ограничений. Это значит, что Украина им нужна не больше, чем проститутка для сутенера.

И вот, когда грянула война, практически полным составом олигархат занял позицию, условно называемую «мы – вне политики». Это значит, что им все равно, будет Украина или нет. У них есть связи в верховной власти оккупанта, и они обоснованно полагают, что смогут договориться о том, чтобы даже при оккупационной власти они могли бы играть по тем же правилам и на тех же территориях. Это вполне отчетливо продемонстрировал Ринат Ахметов и не только он. Понятно, что при таких раскладах им не нужна ни армия, ни ее возможность противостоять противнику. Они – вне политики.

Тем не менее, они позволяют себе высказываться чуть ли не от имени той Украины, которую они продолжают насиловать даже во время войны. Тот же Ахметов, ничтоже сумняшеся занимается тарифным рэкетом, при попустительстве целой кучи контролирующих органов, и это сходит ему с рук. И вот вчера всплыл Витя Пинчук, который стал знаменитым бизнесменом сразу после того, как женился на дочке действующего президента Кучмы. В этот момент у него открылся талант бизнесмена и он срубил бабло, на котором живет и жирует сейчас. Так вот он высказал недоумение по поводу того, зачем Украина ведет войну с Россией, когда можно было просто отказаться от Крыма, Донбасса и европейских ценностей. Он действительно этого не понимает, а война – негативно влияет на его бизнес.

Два исключения, которые мы видели и видим – Коломойский и Порошенко. Оба они пошли ва-банк и сделали ставку на Украину. Но ни один, ни второй не сделали того выбора, о котором мы писали в самом начале. Они оставили свои оффшорки, которые выводят деньги из Украины, они не распродали свои зарубежные имения и не вернули эти деньги в Украину, пусть в виде инвестиций. То есть, они оставили себе вариант «Б», при всей той куче положительных вещей, которые они сделали в отличие от остальных ненасытных упырей. Они не намерены идти с Украиной до конца. И то, что мы идем в одном направлении, значит только одно, они так идут временно. Вот Коломойскому уже надоело идти в этом направлении. Остался Порошенко, но он связан обязанностями и у него куда меньший выбор. Тем не менее, он такой же олигарх, как и остальные, только попавший в необычные условия.

Из всего этого напрашивается простой вывод: все непонятные и позорные вещи, которые мы сейчас наблюдаем, имеют один корень. Власть оглядывается и пытается подстелить соломку, в случае чего. Она не готова идти до конца исключительно в интересах Украины. Здесь и возникает разрыв между народом и руководством Украины. Народ не имеет и не хочет иметь варианта «Б».

Информация о материале
Меткипинчука,эффект

27 декабря при неизвестных обстоятельствах, по официальному сообщению - от инфаркта, в Луганске умер «министр сельского хозяйства ЛНР», один из известных предателей Украины и организаторов пророссийских выступлений весной 2014-го в Луганске и Славянске Сергей Литвин.

Литвин был одним из друзей Геннадия Цыпкалова - «экс-премьер-министра ЛНР», которого нашли повешенным в тюремной камере в Луганске 23 сентября, а «прокуратура ЛНР» назвала это «самоубийством по причине угрызений совести». Теперь внезапный инфаркт сразу насмерть поразил 43-летнего Литвина.

Вот что думал о себе сам Литвин - одна из ключевых фигур в операции российских спецслужб по развязыванию войны на Донбассе весной 2014-го, это фрагменты интервью в марте 2016-го:

«Я – этнически русский, и у меня было убеждение, что славяне должны быть вместе... В русском обществе всегда были развиты «социальные лифты»... В родительский дом было попадание, отец был контужен. Увидев меня в форме, он спросил: «Воевал, сын?» «Да, воевал». «А где?» «Где только ни воевал…». Меня никто не готовил в спецшколах. Каждый патриот своей страны может внести свой вклад в борьбу с хунтой... Нужна убеждённость и продуманность действий. Люди на Украине устали от хунты. Они видят, что у нас строится подлинно народная республика – без олигархов в экономике и власти, без неонацизма, но с возможностями для каждого активно создавать свою жизнь, свою государственность и культуру, свой Русский мир».

А какие же «социальные лифты» сделали Литвина «министром», где и как он «воевал», какой «русский мир» строил в Луганске? Говорит Александр Кононов, житель Луганской области, инвалид, который помогал как волонтер законным властям Украины, но в 2014-м был похищен вместе с женой на блокпосту и провел в плену 98 дней:

«На блокпост приехал один «товарищ». Оказалось, Литвин Сергей Анатольевич, он потом стал «министром» сельского хозяйства и продовольствия «ЛНР». Устроил мне допрос с пристрастием. Достаёт пистолет, подносит мне ко лбу и нажимает на курок — тишина. Затем вставляет обойму и снова пистолет к голове — тогда руку резко в сторону и стреляет. И так несколько раз. Одна из пуль задела плечо».

А вот рассказ заложницы о том, чем занимался и с кем воевал Литвин и его подручные:

«Досмотрев машины и обыскав нас, «ополченцы» вызвали своего начальника Сергея Литвина, который потом собственноручно нас допрашивал. Он кричал, обзывал, бил, а после, приставив по очереди пистолет к моей голове и мужа, производил возле самого уха выстрел. Затем Сергей Литвин приказал боевикам держать голову Вити, не позволяя ему отвернуться. А на мою стал надевать пластиковые мусорные пакеты и душить. Двое его помощников держали мне руки. Но и этого начальнику боевиков показалось мало. Он приказал принести ему для пытки прозрачные пакеты, объяснив: «Я люблю смотреть, как у людей глаза закатываются».

После того как Литвин перестал душить меня пакетами, он начал тыкать в мое лицо окурком, а затем и вовсе затушил его о щеку. «Наигравшись», этот изверг что-то приказал боевикам и уехал, а те завязали мне руки скотчем и отвели к мужу. Я увидела, что Витя сильно избит, по его лицу текла кровь. Боевики с блокпоста передали нас правоохранителям. Там был некий Дмитрий Сергеевич, который представился подполковником милиции. Меня полностью раздели и стали обыскивать. Мне было очень стыдно стоять в таком виде перед мужчинами, и я стала просить, чтобы обыск провела какая-нибудь женщина. В ответ подполковник заявил: «Будешь выделываться, прострелю руки или ноги». Затем раздетую меня стали пытать электрошокером.

В какой-то момент они заставили меня под дулом автоматов выпить залпом три литра воды и в один присест съесть буханку хлеба. Затем втолкнули мне в рот таблеток десять, по их словам, валидола и горсть каких-то капсул. Подполковник сказал, что это «барбовал». После всего перенесенного я уже не чувствовала ни вкуса, ни запаха. Что они планировали делать со мной дальше, не знаю. Меня спас от их изуверских пыток начавшийся обстрел. Я оказалась в подвале, где все свелось к банальному избиению.

Кроме того, в два часа ночи задержанных выводили на поверку. И тут начинались унижения, избиения… Когда мы возвращались обратно, в камере еще долго раздавались стоны и крики. Я видела, как избитые люди шли, хромая, по коридору. Особенно доставалось новичкам. У боевиков была традиция — с особой жестокостью колотить тех, кто только поступил. Некоторых забивали прикладами до смерти. В одной из камер сидел батюшка, который время от времени отпевал замученных и убитых.

К тюремщикам присоединялись пьяные боевики, только вернувшиеся с боевых заданий. Им очень хотелось покуражиться. Они искали, где находятся «укропы», избивали и насиловали девушек. Когда это приобрело регулярный и массовый характер, даже наш конвой стал защищать арестованных и не пускать в камеры военных. Но это не всегда получалось.

Допрашивать приезжал лично Сергей Литвин, пытал Веру электрошокером. Особой информации от нее и Виктора «министр» получить не мог. Никакими секретами супруги не обладали. Да ему они и не были нужны. Садист просто получал удовольствие от самого процесса, от ощущения собственной значимости — человека, получившего право вершить судьбы людей».

Так, ну кто там собирается возлагать к посольству России цветы в память о Сергее Литвине? Смерть таких как Литвин, его руководителей из российских спецслужб и его защитников из российской армии не достойна ни жалости, ни сочувствия.

Чудом спасшийся из застенков Литвина Александр Кононов отозвался на смерть Литвина так:

«И ПУСТЬ СДОХНУТ НАШИ ВРАГИ!»

Ничего более толерантного я добавить к этому не могу.

Информация о материале
Меткирусского,«сторонника,россии»,мира»,«министра,литвина
  1. Нетронутые олигархи и наступление на средний класс. Власть рубит сук…
  2. Нам бы ночь простоять
  3. Харківська ОДА відписала ще 19 мільйонів на сміттєвий полігон, карна справа щодо якого заглухла рік тому
  4. Люди как люди?