Главная
Чудо
Ознакомился, значит, друг мой с прекрасной девой, влюбился в неё и сразу же возжелал. Девице мой друг тоже приглянулся, но она его честно предупредила, что она замужем, и у неё муж работает в ОМОНе. Товарищ мой решил показать девушке, какой он мачо, и что он ничего не боится.
Встречались они тайком около месяца, и однажды девушка другу моему звонит и говорит: «Приходи ко мне сегодня ночевать, моего в командировку отправили». Ну, дружок мой, недолго думая, прикупил бутылку вина, презервативов и отправился в гости к любовнице. Выпили, покурили, занялись дикими плотскими утехами и тут… Упс – стук в дверь. Причём такой, как будто мамонт за дверью стоит. Вслед за этим раздаётся рык: «Жена! Открывай, блин, это я тут стою!»
Дружок мой, с дикими от ужаса глазами, начинает метаться по квартире в поисках укрытия и нигде не может его найти. Недолго думая, он хватает в охапку одежду и залетает в туалет. Жена тем временем, тоже вся белая от ужаса, открывает дверь. На пороге стоит её муж — омоновец, вдрызг пьяный, с бутылкой водки в руках, и вещает на весь подъезд, что, мол, его в командировку отправили, но тут же вернули по непонятным причинам. И добавляет: — Всё, дай пойду спать, только сначала посрать надо… Друг мой чуть в унитаз не нырнул.
Пьяный омоновец — это вам не шутки. Видимо, в экстренной ситуации мозг моего друга заработал в сто раз быстрее, и он нашёл-таки выход из положения. Так как туалет был узкий и не обделан кафелем, он скинул носки и упершись ногами и руками в стены, как человек-паук, залез под самый потолок. А дом сталинский — высота потолков приличная. Залез он, значит, и сидит ни жив, ни мёртв от страха. Жена тем временем всячески пытается уложить пьяного мужа спать, чтобы он забыл про туалет. Но, видимо, омоновцу очень сильно захотелось по нужде, и он всё-таки отправился по большому.
Включил свет, открыл дверь (в тот момент, когда жена увидела, что в туалете никого нет, она покачнулась от переизбытка адреналина). Омоновец же снял штаны и сел на унитаз. И сидит спокойно — дело своё делает. А друг мой висит под самым потолком и понимает — какой же будет пиз..ец, если его тут сейчас заметят. И это случилось. Омоновец, в экстазе после очередного усилия, поднял глаза к небу и увидел… Увидел ЧУДО, и его мгновенно пронесло. Потом он икнул — то ли от страха, то ли от удивления — и упал в обморок.
Друг мой, понимая, что это его единственный шанс спастись, пулей вылетел из туалета и умчался в направлении лестничной клетки. Омоновец очухался через минуту, но на потолке уже никого не было… Хэппи энд: Муж-омоновец бросил пить. Жена омоновца перестала ему изменять. Друг же мой сейчас ходит наполовину седой и с девушками знакомится только после того, как убедится, что они свободны.
- Информация о материале
Недоторканні «камікадзе», або Рада своїх не здає
Верховна Рада впевнено зробила крок до політичного самогубства. Інакше окреслити події 11 липня дуже складно.
В останній робочий тиждень поточної сесії парламент опинився перед дуже складним вибором.
З одного боку, ситуація доволі проста – шестеро депутатів ймовірно порушили закон і мусять бути покараними за це. З цієї точки зору завдання у парламенту елементарне – зняти недоторканність з депутатів, і хай слідчі спробують довести їхню вину.
Проте, з іншого боку, ситуація куди складніша. Партійні лідери, навколо яких об'єднуються різні групи впливу, втрачають головну підвалину своєї влади – можливість давати «гарантії». А це для їхнього виживання як політичного класу, не більше не менше, рівнозначно самогубству.
Головні рішення в українській політиці приймаються не в сесійній залі чи на засіданнях уряду. Вони ухвалюються в затишних, захищених від прослуховування і нагляду кабінетах, під особисті «гарантії» тих, хто складає кістяк політичної еліти.
Тепер же Раду поставили перед вибором: відмежуватися від «своїх» корупціонерів і виглядати пристойно в очах суспільства, чи «відмазати» їх в догоду непублічному статус-кво.
Що найбільш нестерпно – поставили парламент у цю незручну позу створені ним самим антикорупційні органи та призначений ним же генеральний прокурор.
Стараннями і вправними маніпуляціями останнього за тиждень розглядів подань на регламентному комітеті, ситуація зі зняттям недоторканності перейшла на символічний рівень.
Тож у вівторок, 11 липня ішлося уже не про юридичні тонкощі, де позиція слідчих у багатьох місцях відверто шкутильгала.
Мова ішла про відповідь на питання: а може ця Рада жити за написаними нею ж законами, як це роблять 40 з лишком мільйонів людей поза її стінами?
Чи дав парламент цю відповідь? Так. Але краще б промовчав.
Несподіваний вівторок і важкий понеділок
Взагалі вівторок, 11 липня, у Верховній Раді мав бути зовсім іншим.
За попередньою домовленістю коаліції і генпрокурора Юрія Луценка, розгляд питань щодо зняття недоторканності мав відбуватися у четвер, 13 липня.
Глава ГПУ пояснював це «некомплектом», мовляв, хай комітет розгляне подання на Михайла Добкіна, і тоді уже всі шість подань підуть в сесійну залу.
Тому у вівторок вранці у кулуарах парламенту говорили про зовсім інші речі. Депутатів хвилювали питання освітньої реформи, чергові спроби прийняти закон про Конституційний суд і баталії на засіданнях фракцій у понеділок ввечері.
А на обох фракціях коаліції було гаряче.
Президентська БПП традиційно зібралася у «Катрусиному кінозалі» – просто під сесійною залою.
Говорилось переважно про подання САП-ГПУ на шістьох депутатів. Прийшов на засідання і один із фігурантів «списку Луценка», член БПП Борислав Розенблат.
Як розповідають учасники засідання фракції, Борислав Соломонович був сумним, хоч і намагався не показувати свого хвилювання.
«Я нікого не шукав, нічого цього не було… Розумієте, до мене звернулися по допомогу, це мій округ, я ж зацікавлений, щоб бізнес розвивався. Грошей від цієї Каті я не брав», – переказують депутати БПП Розенблатові спроби виправдатись перед фракцією.
Хоча усі присутні бачили оперативні відео НАБУ з житомирським депутатом у головній ролі, і промова Розенблата не справила ніякого враження на колег.
Більше того, один з керівників БПП Сергій Березенко заявив, що Бориславу Соломоновичу доведеться самому розгрібати увесь той бруд, який вилився за останні дні.
Березенка підтримав його дядько Анатолій Матвієнко. А депутат Павло Різаненко запропонував виключити Розенблата з фракції.
І той навіть не опирався. Єдине, про що попросив Розенблат, щоб його виключили з БПП «за власним бажанням». Більшість депутатів проголосували за таке рішення.
Буквально за годину після цього голова фракції БПП Артур Герасимов в оточенні журналістів схвильованим тоном повідомив про рішення фракції.
Але Герасимов розповів не все. Наприклад, він не поділився з журналістами тим, що Розенблат скрушно просив фракцію не голосувати за його арешт і отримав згоду.
У той самий час за кілька кілометрів від Верховної Ради в приміщенні «КарнегіЦентру» вирувала інша політичні баталія.
Майже до опівночі в бізнес-центрі засідали депутати та міністри «Народного фронту».
Лідери партії на чолі з Арсенієм Яценюком пропонували Максиму Полякову та Євгену Дейдею самим просити парламент проголосувати за зняття з них депутатської недоторканності.
«Ні, ми просимо фракцію нас захистити», – переказують депутати НФ реакцію Полякова й Дейдея.
На їхньому боці була і вся група Миколи Мартиненка, яка налічує близько 20 депутатів. Хоча самого спонсора НФ на зібранні не було.
«Хлопці, в цьому житті яйця треба мати. Я пішов з посади прем'єра і живу якось без недоторканності», – обурювався Яценюк.
Не витримав і міністр внутрішніх справ Арсен Аваков, який взявся вичитувати Дейдея за боягузтво.
«Женя, з твоїм бекграундом (ймовірно міністр натякав на судимість Дейдея у 2012 році – УП), тебе ніхто в жоден список не візьме. Як тільки ти перестанеш бути народним депутатом, тобі згадають усе. Ти маєш прикувати себе до трибуни, поки з тебе не знімуть недоторканність. Це єдиний шанс зберегти хоч крихти репутації», – переказують слова Авакова співрозмовники УП в НФ.
Хоч група Мартиненка виступала проти зняття недоторканності з депутатів НФ, більшість фракції таки підтримала подання ГПУ.
Правда, у НФ і БПП сподівалися, що ці питання розглядатимуть у Раді не у вівторок, а у четвер. Вранці вівторка усі були сконцентровані на перерозподілі бюджету, який мали розглядати у другому читанні.
Для цього в Раду навіть прийшов прем'єр Володимир Гройсман. Правда, очільнику уряду досить швидко стало зрозуміло, що можна з парламенту іти. Депутати провалили голосування за перенесення розгляду всіх питань щодо зняття недоторканності на четвер і мусили братися за них.
І тут з'ясувалося, що розглядати їх теж не можуть, бо ніхто не попередив генпрокурора Луценка про такий поворот подій, і його в Раді не було.
Лідер «радикалів» Олег Ляшко миттєво з трибуни заявив, що очільник ГПУ «відсипається» від нічних гулянь, хоч і не уточнив, звідки у нього такі дані.
Прес-секретарка Луценка Лариса Сарган повідомила, що її шефа немає на робочому місці, бо він у відрядженні.
Розглядати подання генпрокурора без нього самого було неможливо, тож спікер парламенту Андрій Парубій оголосив перерву, попередивши депутатів, щоб поскасовували вечірні зустрічі.
Вечір вівторка вони всі мали провести у сесійній залі.
Святі у цирку
Після обідньої перерви депутати заповнили сесійну залу. Прийшли і керівники ГПУ Луценко та Антикорупційної прокуратури Назар Холодницький.
Останньому, правда, за всі п'ять годин розгляду так і не довелося сказати жодного слова у мікрофон.
Та і Луценку, який представляв підписані ним подання несподівано урізали час для виступів. Більше того, секретаріат Ради не дозволив генпрокурору «показувати кіно», яке справляло неабиякий вплив на депутатів під час засідань комітету минулого тижня.
Тож Луценку довелося обходитися скромними фото і афористичними імпровізаціями.
«В цьому залі знаходяться декількасот депутатів, які всі разом були ось тут, на Майдані, почав генпрокурор, показуючи роздруковане фото часів Революції Гідності. – Сьогодні ви можете дев'ять разів натиснути кнопку «за», дев'ять разів всього, і відновити закон – для всіх і справедливість – для кожного».
Далі ж усе дійство почало нагадувати уже знайомий формат, відпрацьований минулого тижня на п'яти поспіль засіданнях регламентного комітету: питання до Луценка, виступ «підозрюваних» депутатів, виступ Павла Пинзеника.
Щоправда, замість камерної атмосфери маленького цирку, яка панувала у залі регламентного комітету, у сесійній залі Ради цирк розрісся до справжнього шапіто. У показаній в ньому виставі було п'ять різних і цікавих сценок.
Дейдей. Сцена перша – провальна
У ході розгляду першого подання на «фронтовика» Євгена Дейдея, робота ішла ще більш менш конструктивно. Коротка затягнута розмова Луценка і Ляшка була чи не єдиним емоційним збоєм.
Під час обговорення подання Дейдей спокійно сидів в кінці парламентської зали біля колон в компанії іншого фігуранта «списку Луценка» Максима Полякова.
Неподалік від них, ближче до центральних дверей, стояв їхній однопартієць Денис Дзензерський, який у вівторок став черговим «клієнтом» САП. Він запхав великі пальці в кишені джинсів і нагадував ковбоя.
Пізніше у залі з’явилася Тетяна Донець і сіла попереду Дейдея. Це було особливо прикметно, з огляду на опубліковану у вівторок інформацію про спільні чартерні перельоти Донець, Дейдея і Дзензерського.
Вона випромінювала радість і тримала біля себе букет троянд. У цей день вона святкувала 37-річчя. Час від часу до Донець підходив Дейдей і щось говорив на вухо.
Коли ж йому надали слово, то він спокійно повторив тези свого виступу тижневої давності, що справа політична, що гроші його дружина і правда позичала, чому є докази.
Цікаво, що виступав член «Народного фронту» російською, чим викликав обурення в крилі «Опоблоку», чиїх депутатів «фронтовики» постійно закрикують вимогами виступати державною мовою. Для свого депутата у НФ зробили «виняток».
Коли ж парламентарі зайшли у фазу обговорення, то в залі почало заноситись на скандал. Спершу глава фракції НФ клеймив НАБУ і САП, що на Дейдея вони справу завели, а на депутатів-»єврооптимістів» не завели. Потім за справу взявся Ляшко і уже полетіли шишки у генпрокурора.
«Луценко на посаді Генерального прокурора був призначений через політичний тиск президента Порошенка. Завдання Порошенка – контрольований, керований, знищений парламент. Це спосіб президента встановити диктатуру у Верховній Раді. Президент Порошенко вважає, що це його єдиний спосіб обратись на другий термін», – кричав, як завжди, заряджений лідер «радикалів».
Оскільки попереду було ще голосування за його однопартійця, то було зрозуміло, що Ляшка Луценко почує ще не раз.
Поки у залі тривали один за одним виступи представників фракцій і груп, генпрокурор про щось жартував з Холодницьким і робив конспекти звинувачень, висунутих депутатами, щоб на них відповісти.
«Реагуючи на репліку одного з захисників депутатської касти, хочу сказати, це не розгром парламенту – це очищення парламенту. Він стане сильнішим, коли продемонструє, що закон один для всіх», – відповів Ляшку Луценко перед голосуванням за Дейдея.
Але Рада його не почула. «За» зняття недоторканності з Дейдея проголосувало всього 192 депутати.
При цьому, і БПП і НФ, які божилися підтримати всі подання не додали 30 і 50 голосів відповідно. Не голосували фактично повними складами «Воля народу» і «Відродження», «Опоблок» і Радикальна партія.
Після провалу голосування Дзензерський радісно плескав у долоні і широко посміхався.
Після привітань колег по фракції та «радикалів» Ігоря Мосійчука та Дмитра Лінька, Дейдей вийшов із парламентської зали. Повернувся він через урядову ложу, звідки пішов прямим курсом до Сергія Березенка – вдячно потиснути руку.
Соціальні мережі одразу вибухнули хвилею обурення, але у регламенті Ради про них згадок немає, тож депутати спокійно перейшли до розгляду наступного подання на Олеся Довгого.
Довгий. Сцена друга – поетична
Друге подання генпрокурора стосувалося Олеся Довгого. Поки Парубій з Луценком представляли саме подання і пояснювали у чому саме звинувачують Довгого, останній сумно сидів на своєму місці.
Усім своїм виглядом колись впливовий секретар Київради нагадував учня в школі, нервово попиваючи мінералку.
Хвилювався і його давній товариш і компаньйон по «молодій команді» Черновецького Сергій Березенко. Він ходив по залу, щось обговорював з Артуром Герасимовим, аж поки не зупинився біля іншого колишнього однопартійця Довгого – Ігоря Кононенка.
Друг президента щось холодно розповідав Березенку, на що молодий депутат емоційно відповідав, махаючи руками.
Нарешті слово передали Довгому і обоє впливових нардепів моментально переключили увагу на колишнього однопартійця.
А той узяв скорбну ноту і говорив ще більш зворушливо ніж на комітеті.
Довгий каявся і зізнавався, визнавав помилки і «дивився в майбутнє», просив пробачення, що «призначав Луценка» і скаржився на його беззаконня.
Врешті Довгий попросив зняти з нього недоторканність, і туга в його голосі сягнула такого піку, що він заговорив віршами:
«Все, що для мене має значення – моя родина, мої друзі, мій виборець, моя власна справа – це все українське. І як казав мій дід у своєму заповіті:
«Не зламайсь, як клиночок в негоду,
і не злякайся, коли грім загуде.
Нехай хоробрість козацького роду
надихає тебе і веде».
Здавалося, що ще кілька хвилин виступу і Довгий повторить «подвиг» свого теперішнього колеги по «Волі народу» Володимира Литвина і розплачеться на трибуні. Але до цього не дійшло.
Рада «почула» прохання депутата і 251 голосом позбавила його недоторканності.
Поки Довгий розповідав свою версію, по парламентській залі сумно ходив виключений із БПП Розенблат. Його виступ у цій виставі був запланований останнім.
Лозовой. Сцена третя – одержимі
Коли розгляд подань дійшов до Лозового, то у залі панував уже повний емоційний хаос.
Така атмосфера мала фактично двох творців – Луценка і Ляшка. Під час кожного обговорення не проминали нагоди вмазати публічного ляпаса один одному.
«Діалог» між цими двома достойниками точився приблизно такий:
Ляшко: Всупереч вимогам Закону про Регламент незаконно змінили закон, щоб призначити пана Луценка генпрокурором. Я вбачаю в цьому ознаки змови між президентом Порошенком, його кумом і родичем Луценком з метою захоплення влади… Я прошу антикорупційного прокурора вважати мій виступ за депутатський запит…
Луценко: Щоб порушення Регламенту стало злочином, мають наступити тяжкі наслідки. Обрання Луценка генпрокурором принесло тяжкі наслідки тільки корупціонерам, Олег Валерійович. Я робив, роблю і буду робити все, щоб будь-який недоторканний або доторканний корупціонер сидів там, де були ви, Олег Валерійович, за свої махінації у підполковничому мундирі міліції, коли вкрали службовий автомобіль...
Ляшко: Юрій Віталійович, у вас коротка пам'ять. Ви розказуєте, що я сидів, ви теж сиділи. І сиділи за відомими вам звинуваченнями. І головна проблема, яка в вас була, коли ви сиділи, це, що ви скаржилися на цироз печені, який виникає з відомої причини. Тому я бажаю, щоб ви завжди були здорові, коли наступного разу потрапите (за ґрати – УП) за зловживання посадовим становищем.
Коли ж дійшло до подання на другого номера списку «радикалів» Андрія Лозового, то Ляшка як підмінили. Він став поважним і зваженим, підійшов до свого однопартійця і поплескав його по плечах.
«Тримайся», – звичним баритоном сказав йому Ляшко.
Лозовой раптом перехрестився і почав махати перед собою якимись документами.
Тим часом Луценко продовжував розповідати депутатам, що справа Лозового проста – є гроші і активи, внесені депутатом у декларацію, є офіційний заробіток за все життя, а різниця між ними складає приблизно 9 мільйонів. З них Луценко і просить сплатити податки.
«Народний депутат був викликаний на допит, куди, дякую йому, він з'явився і показав, що, перше, він торгував ялинками у місті Рівному з 14 років. Будучи з Рівного, я пам'ятаю скільки коштували ялинки, по моїм підрахункам, для того, щоб заробити на 80 тисяч доларів, 150 тисяч євро і 800 тисяч гривень, треба було вирізати ліс десь так від Рівного до Костополя», – з посмішкою розповідав Генпрокурор, додавши і про уже легендарне «піаніно московського діда», яке Лозовой начебто отримав у спадок.
Питань до Луценка особливих не було, і трибуну передали «винуватцю свята» Лозовому, який почав відбивати закиди Луценка.
Загалом виступ «радикала» нагадував переказ виступу тижневої давнини на регламентному комітеті.
Усе ті ж «макулатура, а не подання», «цифри висмоктані з пальця», «внесу колекцію подань у декларацію» і інші уже не раз оголошені тези.
Не оминув Лозовой, звичайно, і тему святих мощів.
«Експерти ДФС разом із слідчими Генпрокуратури оцінили вартість мощей в 121 тисячу гривень. Ви хоть Бога побійтеся, я розумію, що ви людина комуністичного виховання, але майте повагу до почуттів віруючих людей», – обурювався депутат.
Оскільки САП до подання на Лозового не мало відношення, антикорупційний прокурор Холодницький разом зі своїми підлеглими на час цього розгляду попрямував у парламентський буфет.
Холодницький спокійно сидів за одним столом з головою антикорупційного комітету Єгором Соболєвим і їв свою гречку з м'ясом.
Тим часом на трибуну Ради вирвався Олексій Гончаренко з БПП, який підхопив абсурдну ноту у Лозового, але надав їй нового звучання:
«Якщо ми зараз не голосуємо за зняття недоторканності з Лозового, тоді нам треба визнати його святим. Звернутися до Ватикану в конгрегацію по справах святих, і до Андрія Лозового ходити молитися, просити грошей на життя. Знаєте, як Свята Богородиця дає жіночкам, святий Андрій буде давати бідним. Бо він людина, яка ніколи ніде не працювала, нічого не заробила, показуємо мільйонні статки – мільйони. Люди, почуйте, мільйони!»
Депутатка Тетяна Острікова спробувала повернути розмову у пристойне русло, пояснюючи генпрокурору його прорахунки, але одразу після неї слово знову взяв Ляшко і атмосфера сюрреалістичного повернулась у залу.
«Ребята, ви не поняли однієї простої істини: Ляшко і його команда, ми не піддаємося на шантаж... В мене є стержень… У багатьох депутатів, які зараз сміються, немає стержня і немає того, що британський прем'єр Вінстон Черчиль називав «мягким подбрюшьем», якщо ви знаєте що це таке».
Депутати-»радикали» Ігор Мосійчук та Олег Купрієнко додали апокаліптичних нот у загальний гул залу, розповідаючи, як «завтра прийдуть по кожного».
А Луценко і не заперечував.
«Так, цей генпрокурор не буде танцювати під вашу дудку! Я буду подавати ці подання, якщо буде склад злочину. І зараз стверджую: ваш народний депутат не сплатив до держави 1 мільйон 700 тисяч гривень. Їх треба сплатити. Або сплатити, або сушити сухарі», –кричав розпалений Луценко. Але уточнив, правда, що інше його не цікавить:
«Шановний пане Андрію, недоторкáнність. Бо ви кажете недотóрканість – це щось інше, це спитайте в свого лідера з вашим стрижнем. Недоторкáнність я хочу зняти, все решта – не моє».
Ці слова дуже розлютили Ляшка. Він підбіг до Парубія і почав вимагати дати йому можливість відповісти Луценку.
Спікер, розуміючи, що справа може перерости у крик, слова не дав. Але Ляшка це не зупинило і він прямо з президії почав кричати Луценку.
До балкону преси долітали лиш уривки цієї «розмови»: «Стрижень! Покажи свій! Свій!… Я тобі зараз покажу!»
Поки Ляшко з'ясовував стосунки з Луценком, спікер оголосив голосування за подання щодо Лозового і лідер «радикалів» впевнено просигналізував своїм депутатам, що вони голосують «проти».
Дивним чином Ляшка «послухались» і інші фракції, не додавши на голосуванні по кілька десятків голосів – 177 «за» і Андрій Лозовий залишився недоторкáнним.
Поляков і Розенблат. Сценки четверта-п'ята – фатальні
Наступні дві години у Раді панував відносний спокій з нотками відчаю. Розгляд подань на обох фігурантів «бурштонової справи» Максима Полякова і Борислава Розенблата проходив за однаковим сценарієм.
Та й самі фігуранти поводились схоже. Що Поляков, що Розенблат виглядали пригнічено. У різних кутах сесійної зали вони сиділи майже непорушно, наче комахи, застиглі у бурштині.
Поляков заховався в кінці парламентської зали і щось гортав у своєму iРhone, існування якого заперечував на засіданні комітету.
Розенблат же весь час провів стоячи, склавши руки. Час від часу по його обличчю пробігали болючі гримаси і він інстинктивно починав погладжувати бороду.
Щодо них обох в залі панувала незвичайна єдність, доля їхньої недоторканності була вирішена. Єдиною інтригою залишалось тільки те, чи зуміє Рада набратись сміливості і дозволити заарештувати своїх колег, проти яких зібрана фактично залізна доказова база.
Паралельно з розглядом питань Полякова і Розенблата до внутрішнього двору Верховної Ради заїхав мікроавтобус зі спецназом НАБУ. Якби парламент наважився не покривати своїх депутатів, слідчі мали бути готові затримати фігурантів гучної справи.
Але спецназ приїхав даремно.
Рада 250 та 296 голосами зняла недоторканність відповідно з Полякова і Розенблата, а от для затримання чи арешту більше 183 голосів не знайшли. Чи, чесно кажучи, не захотіли знайти.
Рада «своїх» не здає. Каста недоторканних має лишатися недоторканною. Як влучно підмітила депутатка «Самопомочі» Альона Бабак, для «вибіркових» людей закони «особливі»:
«Жодного разу ми сьогодні не сказали про те, що за цими законами, за цими правилами живуть 40 мільйонів українців. Ми особливі, ми вибіркові сьогодні, а 40 мільйонів людей живуть за тими законами, які ми з вами пишемо».
- Информация о материале
Украина тратит на нардепов вдвое меньше, чем на их помощников
Зарплаты народных депутатов обошлись украинскому бюджету с февраля 2017 года в 28 млн грн. При этом денежное вознаграждение их помощников опустошило государственную казну на сумму почти вдвое большую - 52,7 млн грн. Это следует из ответа аппарата Верховной Рады Украины на запрос «Апострофа».
«Расходы на выплату заработной платы народным депутатам Украины восьмого созыва с сентября 2016 года по январь 2017 года составили 34 416 010,86 гривен, а с февраля по май 2017 года – 28 063 316,14 гривен», - говорится в сообщении аппарата Рады.
Отметим, что шестая сессия парламента фактически завершается 14 июля, соответственно, общая сумма расходов на выплату зарплаты нардепов увеличится примерно до показателей предыдущей сессии.
При этом расходы на выплату зарплат помощникам-консультантам народных избранников составили во время пятой сессии 69,5 млн грн, во время шестой (до мая 2017 года включительно) – 52,7 млн грн, то есть почти вдвое больше, чем на зарплату самих нардепов.
Согласно закону о статусе народного депутата Украины, каждому парламентарию позволено иметь до 31 помощника, однако зарплаты из бюджета могут получать только четверо из них. Зарплата помощника нардепа на сегодня составляет порядка 7 тыс. грн в месяц.
Согласно данным аппарата Верховной Рады, народные депутаты за время проведения пятой сессии потратили на командировки по Украине 101 тыс. грн и 3,8 млн грн – за ее пределами. Во время текущей шестой сессии (по май 2017 года) расходы на командировки нардепов внутри страны составили 60,6 тыс. грн, за границей – 3,6 млн грн.
Расходы парламентариев на канцелярские товары во время текущей сессии (по май 2017 года) составили 123,2 тыс. грн, во время предыдущей – 171,65 тыс. грн.
- Информация о материале
Синдром депутатського імунодефіциту
Після внесення 21 червня генпрокурором Юрієм Луценком до парламенту чергового стосу подань на зняття недоторканності та притягнення до відповідальності народних обранців тема депутатського імунітету знову увійшла в топ вітчизняної політики, ставши чи не найважливішою. Куди там усім цим судовим, медичним та земельним реформам, якщо аж п’ять слуг народу від різних фракцій — Євген Дейдей (НФ), Максим Поляков (НФ), Олесь Довгий («Воля народу»), Андрій Лозовий (РПЛ), Борислав Розенблат (БПП) — опинилися під прицілом правосуддя.
Віртуозно підіграв цьому й виступ президента, приурочений до Дня Конституції. Петро Олексійович висловив сподівання, що народним обранцям вистачить політичної волі «раз і назавжди урівняти себе в правах із громадянами України». «Адже серед них, напевно, немає жодного, хто не обіцяв би скасування цієї недоторканності у своїх виборчих програмах», — зіронізував глава держави. Ніби на підтвердження серйозності сподівань президента наступного ж дня Юрій Луценко закинув у парламент подання на ще одного народного улюбленця, одіозного депутата від Опоблоку Михайла Добкіна. Але цього, здається, вже було занадто, бо бачилося мало не знущанням. Депутати все зрозуміли.
Несподівана активність вищого керівництва держави увінчалася лише тимчасовим успіхом.
Парламент затрясло в пропасниці, але дуже швидко нардепи зуміли опанувати себе, усвідомивши, що відступати нікуди й треба зробити переконливий хід у відповідь. Очолив боротьбу за виживання виду перший заступник голови регламентного комітету ВРУ й водночас його в. о. Павло Пинзеник (НФ), відверто висловивши, мабуть, спільну думку народних обранців: «Якщо ми за це (обмеження депутатської недоторканності) проголосуємо, можемо забути про Верховну Раду й закрити її на замок. У них немає ніякого інтересу в будь-яких розслідуваннях. У них є бажання нагнути Верховну Раду».
Ох як же пан Пинзеник мав рацію, певне, як ніколи. Але бажання притиснути Раду, на жаль, є цілком природним у цьому випадку. Особливо якщо зважити, що вона не раз сама демонструвала схильність до того. Робила це без особливого примусу й спротиву. Водночас не все так сумно. Нардепи мали би бути вдячні за урок, а можливо, і дружню підказку від генпрокурора. Не виключено, що в такий спосіб їх лише попередили, чим може закінчитися популістська тріскотня про потребу зняття недоторканності, якою вони та їхні попередники давно зловживають.
Хто вже забув, епопея ця тягнеться давненько, ще від Помаранчевої революції. Мабуть, тільки лінивий за той час не експлуатував популярної теми, сподіваючись десь у глибині душі, що до того ніколи не дійде. Обіцянка — цяцянка, а дурному радість. Деякі політсили, як-от «Самопоміч» і «Батьківщина», щоб сподобатися виборцю, навіть включили на останніх парламентських виборах зобов’язання скасувати депутатський імунітет у свою програму. Згодом цей пункт з’явився і в коаліційній угоді, під якою окрім згаданих вище ризикнули підписатися ще й БПП, НФ і РПЛ. А далі президент уже з власної ініціативи ще в січні 2015 року подав до парламенту як невідкладний проект закону про внесення змін до Конституції України щодо недоторканності народних депутатів і суддів. Нічого не підозрюючи й перебуваючи на гребені реформаторської ейфорії, нардепи тоді прийняли ініціативу глави держави в першому читанні й направили на узгодження до Конституційного Суду, який її теж погодив. Залишилося мало: проголосувати за закон остаточно та підписати. І тодішній спікер пан Гройсман навіть обіцяв, що буквально у вересні це буде зроблено. Але раптом вдарила політична криза, коаліція розвалилася, Гройсман очолив уряд, і недоторканність залишилася недоторканою. А шкода. Адже цього разу з таким захопленням парламент, мабуть, за неї не голосуватиме. Судячи з перебігу на комітеті розглядів подань від генпрокурора на окремих депутатів, захисна опція «кругова порука» уже включена.
Теоретично чесній і порядній людині немає чого боятися, їй не потрібен якийсь особливий імунітет. Навіть якщо ця людина носить у кишені депутатський мандат. Таких непросто зустріти в коридорах Ради, але вони є. Інша річ, що нечесних людей теж не бракує, і якщо вони раптом носять у кишені посвідчення прокурора або слідчого НАБУ, то за умовчанням можуть становити певну небезпеку і чесним, і нечесним. Робота в них така. Власне на цю обставину натякав пан Пинзеник, справедливо обурюючись проти утисків українського парламентаризму хворими на низьку правову й політичну культуру українськими правоохоронцями. Втім, це насправді не зовсім аргумент. Зокрема, не для суспільства, в уявленні якого вже сам статус народного обранця з прописаним у ст. 80 Конституції імунітетом робить його вищою кастою, що не може не дратувати. За все треба платити, впевнений електорат. І якщо комусь дуже хочеться вершити долі інших, хай позбувається частково своєї зони комфорту. Не все ж котові масниця.
Та й, відверто кажучи, ніхто і ніколи політиків не тягнув за язик із цього приводу. Вони самі люблять бавитися з вогнем, використовуючи у своїх ситуативних інтересах дражливі теми. Так сталося й цього разу. І саме політики мали б бути як ніхто зацікавлені, перш ніж розганяти істерію з приводу скасування недоторканності, у поясненні електорату тонкощів питання. Що буває, наприклад, ця штукенція принаймні двох видів. Недоторканність, яка поширюється на політичну діяльність політика, та інша, доцільність якої доволі сумнівна, адже вона захищає його взагалі від відповідальності за будь-що. І що перший варіант є в більшості демократичних країн світу, бо без цього ніяк, і залишається в українській Конституції й надалі. Ну щоб «не нагинали». Звучатиме так: «Народні депутати України не несуть юридичної відповідальності за результати голосування або висловлювання в парламенті та його органах, за винятком відповідальності за образу чи наклеп». А от другий, який у нас переплівся з першим («Народні депутати України не можуть бути без згоди Верховної Ради України притягнені до кримінальної відповідальності, затримані чи заарештовані»), треба було б скасувати. І то вже давно. Адже цей запобіжник в Україні перетворився справді на неприступну стіну, за якою можна чим завгодно займатися і за це нічого не буде. А коли навіть буде, то, поки справа перейде по естафеті від прокуратури до парламенту, можна встигнути не лише втекти кудись у безпечне місце, а й продати за той час усе нажите непосильною працею та замести сліди. Прикладів маємо предосить.
Звісно, критики скасування недоторканності якоюсь мірою мають рацію, коли кажуть, що дозвіл на позбавлення депутатів імунітету може зашкодити розвитку українського парламентаризму, бо практично нівелює статус депутата й робить обранця надто вразливим до впливу силових структур, підконтрольних виконавчій владі. Але це лише припущення. Куди більшої шкоди вітчизняному парламентаризму завдає перетворення законодавчого органу країни на біржу й прихисток пройдисвітів, а вибори депутатів — на перегони спритників і фур гречки. Знищення цього огидного іміджу навряд чи комусь зашкодить. Навпаки. Позбавлення депутата імунітету від відповідальності за кримінал, основної притягальної родзинки статусу, нарешті зменшить престиж мандата в очах нечистих на руку гравців, охочих сховатися, бо зробить його менш привабливим і створить кращі умови для зростання професійних політиків. Врешті, ніхто не заважав народним обранцям самим довести до пуття свої обіцянки, владнавши ситуацію на свій розсуд і без шкоди для себе, а не чекати, поки грім вдарить.
Чи мають на меті президент і Ко справді остаточно підім’яти під себе нардепів, зробивши їх більш ручними, важко сказати. Найімовірніше, то буде лише приємний бонус на додачу до їхньої куди шляхетнішої мети — боротьби з мегакорупцією в парламенті, котрої так прагне втомлене суспільство, якому за кілька років знову йти на вибори. Хочеться принаймні в це вірити. От тільки чи погодяться самі народні обранці зіграти в цю гру, можна робити ставки. Швидше за все, ні, адже вони не самогубці. Проголосувати за внесення змін до Конституції куди серйозніше, ніж підтримати чи не підтримати подання генпрокурора на конкретного колегу, який був необережним. Хоча все це теж уже починає дратувати, бо невідомо, хто наступний. І йдеться не лише про 300 голосів, які ще треба назбирати, адже в коаліції, хай і міфічній, їх зроду не було, а охочих стати беззахисними поза нею вкрай мало. І не лише про те, що навіть на тлі суддів, часткове зняття недоторканності з яких теж прописане в цьому законопроекті (згоду на притягнення до відповідальності судді даватиме Вища рада юстиції), депутати фактично втрачають усе й стають практично беззахисними та вразливими, як немовлята. Згідно з коаліційною угодою, яка хоч і втратила чинність, але все ж таки залишається таким собі дороговказом, скасування недоторканності нардепів мало б іти в парі з ухваленням закону, що врегулює процедуру притягнення президента України до відповідальності в порядку імпічменту, про яке глава держави сором’язливо не згадує. Законотворцям це, звісно, не подобається, і великі торги, схоже, попереду. Тим паче що в парламенті накопичилося занадто багато важливих питань, які потребують нагального вирішення. У будь-якому разі голосувати за зняття недоторканності лише із себе, знаючи, що лишається каста недоторканних, котра зможе їх підім’яти, депутати точно не будуть. Ну хіба що президентові і Ко вдасться запропонувати їм щось таке, від чого відмовитися просто неможливо. Або взяти за щось таке. Але це вже дуже сувора історія.
- Информация о материале
Спасение рядового плательщика
Вирус Petya.A, атаковавший Украину посредством программы бухгалтерской отчетности ME Doc, дестабилизировал работу огромного количества предприятий. Последствия этой кибернапасти оказались куда более серьезными, чем казалось ранее, и они не устранены до сих пор.
Вирусная атака, заблокировавшая одну из самых популярных бухгалтерских программ в Украине, не позволила многим предприятиям зарегистрировать налоговые накладные, привела к утере важной информации и электронных ключей, дестабилизировав их работу. Бухгалтеры предприятий дезориентированы, они признают, что не помнят такого тяжелого периода в своей практике и часто не понимают, каким образом им удастся устранить все возникшие проблемы. И, пожалуй, первое, что должны были сделать власти, — это предоставить бизнесу обобщающую консультацию, описав в ней алгоритм действий плательщика, столкнувшегося с различными проблемами вследствие кибератаки.
После же следовало попытаться минимизировать потери компаний, спровоцированные внешними факторами, от них не зависящими. И в идеале, сделать все для того, чтобы в будущем, если вирусные атаки повторятся, бизнес мог им противостоять. Подобные события — тот редкий случай, когда вмешательство государства в работу частных компаний полностью оправдано. Но правительство, наоборот, отстранилось от предпринимателей, оставив их один на один с возникшей проблемой.
На заседании Кабмина 4 июля с.г одобрен проект закона, отменяющего штрафы за несвоевременную регистрацию налоговых накладных. Премьер-министр всех заверил, что будет защищать бизнес, и улетел в Лондон. Проект остался лежать на подписи и ждать сначала его возвращения, а потом вообще непонятно чего. Несмотря на то, что уходящая неделя была последней сессионной, зарегистрировали в Верховной Раде документ лишь в среду поздним вечером. Впрочем, принятие этого законопроекта все равно не облегчило бы жизнь налогоплательщикам. Суть предложений правительства сводилась к тому, чтобы освободить компании от штрафов за несвоевременную регистрацию НН, составленных в период с 1 по 15 июня, при условии, что они будут зарегистрированы до 15 июля. Но проблемы, с которыми столкнулся бизнес, намного глубже, многие компании по сей день не оправились от случившегося, и сохраняются риски того, что они не смогут зарегистрировать накладные за весь июнь.
Попытался откликнуться на проблемы бизнеса и парламентский налоговый комитет, также за два дня до окончания последней пленарной недели зарегистрировавший альтернативный правительственному законопроект. Депутаты предложили считать своевременно зарегистрированными налоговые накладные, составленные с 1 по 30 июня, если их зарегистрировали не позднее 31 июля. То есть дали предпринимателям еще месяц на восстановление работы. А заодно обязали плательщиков в течение десяти дней с момента принятия законопроекта сообщить фискальной службе об утере или повреждении информации, документально подтвердив, что произошло это из-за кибератаки, чтобы фискальная служба отстрочила проведение проверок на таких предприятиях до восстановления утерянных данных, но не позднее 31 декабря 2017 г. Этот проект в итоге и был принят парламентом. Он на голову выше правительственного, но все равно, увы, не гарантирует практического решения всех проблем предпринимателей, возникших из-за атаки хакеров.
Крупные компании, ведущие активную деятельность и имеющие большое число контрагентов, из-за последствий кибератаки не могут элементарного — собрать информацию обо всех тех обязательствах, которые они не могут выполнить. «Вирус «положил» саму систему подачи отчетности, с которой работало большое количество компаний. Потеряв доступ к ее сервисам, они утратили возможность не только регистрации налоговых накладных, но и подачи отчетности, — объяснила ZN.UA налоговый консультант Киевского центра поддержки и развития бизнеса Александра Томашевская. — Подать отчеты можно через другие сервисы, например тот же электронный кабинет плательщика. Это неудобно, но возможно. Куда сложнее возобновить регистрацию налоговых накладных».
«Шеф, все пропало!»
По словам Александры Томашевской, суть проблемы не столько в недоступности привычных сервисов, сколько в невиданной ранее по объемам потере данных компаний. Справедливости ради надо признать, что многие фирмы не были готовы к атаке — они сохраняли информацию на альтернативных носителях, но не так часто и регулярно, как хотелось бы. У многих предпринимателей даже после восстановления сохраненных данных точка их актуальности далека от желаемой. Восстанавливать эту информацию сложно и трудоемко, для этого компании нужно запрашивать данные у каждого ее контрагента, большинство из которых испытывает аналогичные проблемы с потерей данных.
«Многие предприятия просто не афишируют эту информацию, чтобы не вредить своей репутации. Но для понимания масштабов надо отметить, что многие крупные компании использовали ME Doc не только для подачи отчетности или для регистрации накладных, они пользовались электронным документооборотом в этой системе, то есть они абсолютно всю документацию перестали хранить в бумажном виде, а перевели в цифровой формат. То есть у них может быть потеряна первичная документация за несколько лет. Это колоссальная потеря данных. Это скандал, и компании, которые не хотят в этом признаваться, можно понять, ведь если это обнаружится, они элементарно могут потерять клиентов и контрагентов, — рассказала ZN.UA налоговый консультант. — И если вы потеряли все данные, вам мало поможет то, что вам отменили штрафные санкции лишь в отношении обязательств с 1 по 15 июня, так как на восстановление всего утерянного массива информации нужно намного больше времени».
Естественно, в такой ситуации не исключено, что у компаний будут просрочки не только по июньским и июльским налоговым, но и в будущем. На данный момент многие фирмы не могут получить элементарную информацию — есть ли у них достаточный остаток для регистрации этих налоговых накладных. Сама программа ME Doc вроде как восстановлена, но в действительности проблемы с ней у бухгалтеров все еще возникают каждый день. Переход на другие сервисы возможен, но тоже требует времени, а главное — утерянных данных. И тут правительство снова не может подставить бизнесу плечо, ведь государственный электронный кабинет плательщика до сих пор не в состоянии удовлетворить даже минимальные требования предпринимателей.
Претензий к электронному кабинету — море. С одной стороны, это неудивительно, полноценно заработать он должен только с 2018 г. С другой — его начали создавать еще во времена Миндоходов, и скорость, с которой этот процесс движется, мягко говоря, удручает. При этом совсем не обязательно, что финальная версия кабинета составит конкуренцию тем коммерческим продуктам, которые уже есть на рынке. Кабинет годами делают, переделывают и улучшают. Но он все еще работает не во всех браузерах корректно. Распечатать накладные из него нельзя, даже открыть — невозможно, только увидеть в реестре. Квитанции то есть, то нет, как повезет. Иногда накладные не принимаются, потому что... «такой документ уже существует». Приложения не загружаются. Документы не отправляются. Даже элементарный вход в электронный кабинет — это квест и испытание. Естественно, компании с большими объемами, которым необходимо регистрировать сотни налоговых накладных, обходят электронный кабинет стороной — загруженность их персонала просто не позволяет тратить столько времени на регистрацию каждого документа. Тем более что на рынке есть масса программных продуктов, которые быстрее, лучше и удобнее. По крайней мере, так было до кибератаки.
ME Doc, например, до недавнего времени по праву считался одним из лучших сервисов на рынке. Его массово использовали именно из-за удобства и качества. И зачастую именно крупные предприятия. Существует вероятность, что этот сервис выбрали для атаки именно потому, что это наиболее популярная программа на рынке, охватывающая наибольшее количество пользователей. Но есть ощущение, что в правительстве масштаба проблем, с которыми столкнулись все эти многочисленные пользователи, до сих пор не осознают.
Лежачего бьют
С 1 июля, невзирая ни на что, была запущена система автоматической блокировки налоговых накладных с признаками фиктивности. Новая, и как все новое, требующая доработки. По статистике Минфина, под блокировку подпадает лишь 1% накладных — с начала месяца из 3,7 млн поданных на регистрацию накладных было заблокировано чуть больше 40 тыс. Действительно немного, только надо учесть, что под блокировку ряд фирм автоматически не подпадает, например, те из них, которые за прошлый год уплатили налогов и сборов на 5 млн грн или у которых объем поставок за месяц не превышает 500 тыс. грн.
Да и само количество поданных накладных смущает, ранее ГФСУ сообщала, что в месяц в системе электронного администрирования регистрируется порядка 20 млн НН, а тут за две недели — только 3,7 млн. Что дает нам представление о количестве тех компаний, которые просто не могут подать документы на регистрацию.
Система проверяет каждую налоговую накладную, исходя из заложенных в нее критериев риска, и в случае подозрения фиктивности НДС-накладной блокирует ее дальнейшую регистрацию. Фирма, чья накладная была заблокирована, должна подать в фискальную службу документы, подтверждающие реальность операции, а специальная комиссия на основании этих документов должна в течение пяти дней решить, разблокировать регистрацию или нет.
В тестовом режиме система работает с апреля, но как таковая блокировка не осуществлялась, а фирмы лишь получали квитанции о том, что их накладные классифицировались как рисковые. Рисковость определяется по соответствию товара той хозяйственной деятельности, которую ведет компания. Упрощая, если вы купили песок, а продали бетон — это реальная операция, а если купили яблоки, а продали гвозди — фиктивная. Но в жизни все, как правило, сложнее, тем более что утвержденный перечень товаров, которые могут использоваться для формирования фиктивного налогового кредита, довольно обширен — от труб и шин до бумаги, одежды и пищевых продуктов. И при всей пользе данной системы для борьбы с налоговыми злоупотреблениями, она однозначно создает дополнительную административную нагрузку на плательщиков, которые на сегодняшний день с трудом справляются даже со своими рядовыми обязанностями.
При блокировке накладной компания должна подать в налоговую перечень утвержденных документов, загрузить которые в электронный кабинет получается далеко не у всех и не в полном объеме. Да и «утвержденность» самого списка, как показывает практика, может варьироваться: у кого-то фискалы просят минимум, потому что не справляются с объемами, у кого-то, наоборот, запрашивают даже то, чего в перечне нет, например данные о количестве сотрудников и об уплате налогов. Многие бухгалтеры уже сопоставляют суммы заблокированных налоговых кредитов с будущими судебными издержками, решая, что дешевле для предприятия.
В другой ситуации все это не воспринималось бы так болезненно, да, пришлось бы потратить несколько месяцев на устранение недоразумений, но в итоге система была бы отлажена, и сознательные налогоплательщики научились бы с ней работать. Но сейчас ситуация далека от стандартной.
«Представьте, что к неработающей системе подачи отчетности, к невозможности выполнять текущие задачи добавлена еще одна проблема. Бухгалтеры и без этого не справляются. А теперь тем, кто все-таки смог зарегистрировать хоть что-то, начали приходить ответы, что их накладные заблокированы. При этом бухгалтеры хотят отправить подтверждающие документы, чтобы убедить налоговую в том, что оснований для блокировки нет, а эта функция в системе не работает, сервис обратной связи еще не настроен, — объясняет Александра Томашевская. — У таких компаний деятельность вообще парализована. И ведь беда не в штрафах, их всегда можно оспорить, если ты добросовестный плательщик. Беда в том, что с такими компаниями просто никто не захочет работать. Если ты не монополист или бюджетообразующее предприятие, твои клиенты просто уйдут к конкурентам, если ты не научишься быстро решать подобные проблемы».
Конечно, правительство могло бы сделать шаг навстречу и продлить тестовый режим работы системы еще на месяц, избавив предпринимателей хотя бы от этой головной боли, но на Грушевского свое, очень специфическое, видение заботы о бизнесе.
Докажи, что не верблюд
Помимо доказательства реальности сформированного налогового кредита, компании столкнулись еще и с необходимостью доказательства того, что они действительно пострадали от кибератаки. Предприниматели понимают, что все обещания правительства пойти навстречу надо делить на 16, и уже готовятся к тому, что в будущем им предстоят длительные прения с фискальной службой.
Начиная с 27 июня Торгово-промышленная палата ежедневно получает от бизнеса по сотне обращений о подтверждении форс-мажорных обстоятельств, вызванных кибератакой. При этом ТПП единолично не может засвидетельствовать форс-мажор в данном случае, ей для этого нужны соответствующие документы, полученные от Киберполиции. Там приняли уже свыше полутора тысяч заявлений, из которых только 200 поступили от госструктур, остальные — от частного сектора. В Киберполиции открыли уже 800 уголовных производств по статье «несанкционированное вмешательство в работу компьютерных систем и сетей».
Увы, далеко не все пострадавшие сразу сориентировались в ситуации и обратились в органы правопорядка, чтобы те засвидетельствовали заражение вирусом и невозможность ведения деятельности. Были и те, кто сначала обратился к программистам и восстановил работоспособность своих предприятий, а уже потом задумался о перспективах дрязг с фискальной службой и контрагентами. Впрочем, и те, кто в полицию обратился, не уверены, что это им поможет в будущем, ведь до сих пор неясно, что именно является юридическим основанием, подтверждающим совершение кибератаки. ТПП обратилась с соответствующим запросом в Киберполицию. Там задумались...
На сегодняшний день в перечне обстоятельств непреодолимой силы понятие «кибератака» отсутствует, естественно, это существенно усложняет доказательство добросовестным плательщиком того факта, что он не по собственной воле, а в силу обстоятельств не смог выполнить свои обязательства. И решение этого вопроса тоже в юрисдикции государства, причем подойти к нему нужно очень взвешенно. Всех одной гребенкой не расчесать, ведь среди действительно пострадавших из-за форс-мажора вполне могут оказаться и недобросовестные плательщики, желающие под шум хакерской атаки «кинуть» своих контрагентов.
Аврально устраняя последствия вируса Petya.A, правительство упускает из виду, что это событие может повториться и потребовать очередных авральных решений. Может быть, есть смысл в выработке комплексных мер и создании механизмов, позволяющих минимизировать потери в будущем. Увы, на сегодняшний день ни одна госструктура не предложила предпринимателям алгоритм выхода из сложившейся ситуации. Рекомендации для предпринимателей озвучила лишь Госслужба спецсвязи и защиты информации, но их советы узкоспециализированные (http://cert.gov.ua/?p=2771) и не помогут плательщикам в полной мере наладить свою текущую деятельность.
- Информация о материале
Парк Горького витратить на реконструкцію більше 10 мільйонів: планується побудувати адмінбудівлю та прокласти трубопровід на 8 кілометрів
Комунальне підприємство «Центральний парк культури та відпочинку імені М.Горького» уклало 8 липня угоду з ТОВ «Альбус груп» щодо реконструкції нежитлової будівлі літ.»ВЛ-1» під адміністративну будівлю з підсобними приміщеннями та відкритим майданчиком з навісом на загальну суму 7,04 млн.грн.
Про це повідомляється в системі електронних закупівель «ProZorro».
Спочатку угода була підписана на 9 млн.грн., але у зв’язку зі зменшенням обсягів закупівлі, була підписана додаткова угода на 7,04 млн.грн. Загальнобудівельні роботи (5,2 млн.грн.) будуть проводитись в приміщенні площею 325 кв.м. (планують зробити опалення топкової, вентиляцію, систему кондиціонування, водопостачання, каналізацію і т.д.
Власником ТОВ «Альбус Груп» є Олена Колеснік, а керівником - Артем Краснов. Фірма була створена в 2013 році. Починаючи з грудня 2015 року по цей час парк Горького перерахував ТОВ «Альбус Груп» понад 15 млн.грн.
Також комунальне підприємство «Центральний парк культури та відпочинку імені М.Горького» в той же день, 8 липня, уклало угоду з ТОВ «Контрплюс» щодо будівництва зрошувальної системи на території парку на загальну суму – 3,21 млн.грн. Про це також повідомляється в системі електронних закупівель «ProZorro».
Спочатку угода була підписана на 3,51 млн.грн., але у зв’язку зі зменшенням обсягів закупівлі, була підписана додаткова угода на 3,21 млн.грн. Планується виконати земельні роботи обсягом на 2324 куб.м., прокласти трубопровід на 8,3 км (2 млн.грн.).
Власником та керівником ТОВ «Контрплюс» є Микола Гензель. Фірма була створена в лютому 2016 року.
Парк Горького навесні 2011 року був закритий та відкритий після масштабної реконструкції в серпні 2012 року.
- Информация о материале
Страница 244 из 2102
