Главная

Чи вилікує медична реформа хвороби старої системи?

Одним із пріоритетних законопроектів, що повинні бути прийняті на цій сесії парламенту – базовий законопроект про медичну реформу. Зараз він знаходиться у профільному комітеті і після доопрацювання депутатами очікує свого розгляду у другому читанні. Якщо законопроект буде внесений до порядку денного, його можуть розглянути ще у вересні, а вже у січні 2018 року він набуде чинності.

Доопрацьована комітетом редакція законопроекту суттєво відрізняється від тієї, що була прийнята у першому читанні. Зокрема, у теперішньому варіанті відсутні солідарне медичне страхування, співоплата, рада пацієнтського контролю. Проте, не виключено, що після неодноразового переписування і ця редакція законопроекту не стане остаточною, оскільки депутати мають право вносити поправки аж до самого моменту голосування.

Програма медичних гарантій

Отже, яку модель медицини пропонує комітет? Основою медичної допомоги тепер має стати Програма медичних гарантій – перелік медичних послуг, що надаються громадянам безкоштовно, замість державного гарантованого пакету, що фігурував у редакції першого читання. Зміна назви не є принциповою, але, на жаль, ця програма медичних гарантій не перша в Україні. Кабінет Міністрів ще у 2002 році своєю Постановою затвердив Програму надання громадянам гарантованої державою безоплатної медичної допомоги. Ця постанова досі діє і на її підставі мали бути розроблені методичні рекомендації щодо того, що саме повинно входити до безкоштовної допомоги, хто і яким чином має її надавати. З того часу минуло вже 15 років, але жодних рекомендацій розроблено так і не було. Тому існує ризик того, що цього разу ситуація повториться.

Проект програми відповідно до законопроекта повинен розробляти Уповноважений орган, який також відповідатиме за розподіл коштів між закладами за надання медичних послуг. Цей орган матиме свої представництва у регіонах. Відтак, щороку парламент затверджуватиме Програму медичних гарантій разом із прийняттям бюджету. Розробити таку програму досить складно, враховуючи необхідність визначитись по кожній групі хвороб що до того, що включати до програми. Наприклад, потрібно включати лікування усіх видів бронхітів чи тільки гнійних?

Гарантований пакет медпослуг, що фігурував у редакції законопроекту, прийнятого у першому читанні, ділив медичну допомогу на дві групи: безкоштовну та за часткову плату (співоплату). Серед безкоштовних медичних послуг: первинна, екстрена і паліативна медична допомога, що повністю фінансується за рахунок бюджету. Натомість, до частково платних, де частину коштів громадяни мали б платити із власної кишені, були віднесені послуги на вторинному і третинному рівнях медичної допомоги.

У новій редакції законопроекту такого поділу немає, а механізм співоплати взагалі відсутній. До Програми медичних гарантій може увійти лише те, на що вистачить бюджетних коштів, а це, у кращому випадку, половина від потреб пацієнтів. Тому незрозуміло, яким чином при відсутності узаконеної оплати громадянами фінансуватимуться ті медичні послуги, що не увійдуть до Програми медичних гарантій. У тексті законопроекту не вказано конкретних джерел фінансування, а згадується лише про місцевий бюджет та добровільне страхування. Однак, якщо б ці джерела були дієвими – то не було би потреби у медичній реформі. Місцеві бюджети не спроможні поки що взяти на себе суттєву частину фінансування, а добровільне страхування дороге та ненадійне. Отже, щоби покрити нестачу бюджетних коштів, медичні заклади продовжать спонукати пацієнтів надавати так звану «благодійну допомогу» та вимагати гроші за надання послуг.

Крім Програми медичних гарантій, ще є цілий список медичних витрат за рахунок бюджету, що ідуть окремим переліком. Можна погодитись на окреме «позапрограмне» цільове фінансування із державного бюджету для проведення медико-соціальної, судово-медичної та судово-психіатричної експертиз, а також заходів боротьби із епідеміями. Однак не зрозуміло, чому окремо, поза Програмою, буде фінансуватись громадське здоров’я, яке включає забезпечення безпеки навколишнього середовища, праці, харчових продуктів, стратегічне керівництво в інтересах здоров’я і благополуччя, забезпечення сфери громадського здоров’я кваліфікованими кадрами, інформаційно–роз’яснювальну діяльність (адвокацію), комунікацію та соціальну мобілізацію. Звісно, усі перелічені вище заходи Україні потрібні, однак в умовах обмеженого медичного бюджету треба визначатися з пріоритетами в рамках єдиної Програми медичних гарантій, щоб прийняти збалансовані пропорції витрат на адвокацію та на операції із онкології.

Засадничим принципом забезпечення державних гарантій надання медичної допомоги має бути затвердження парламентом відповідної програми. Цей принцип сформульований у законопроекті наступним чином: «…Додаткові державні фінансові гарантії надання медичнчих послуг і лікарських засобів можуть встановлюватися закономи України». Логіка такого підходу є повністю обґрунтованою, адже визначення таких видів допомоги, на які держава виділяє бюджетні кошти, а значить, які мають забезпечити людям їхнє життя, повинно пройти всі стадії оцінки та обговорення та затверджуватись не кулуарно, а голосуванням обраних народом представників. Разом із тим у законопроекті йдеться про можливе фінансування і інших медичних програм, але вже без участі парламенту та, відповідно, парламентського контролю. Як сказано у тексті, бюджетні кошти можуть витрачатися на «інші програми в галузі охорони здоров’я, що забезпечують виконання загальнодержавних функцій, за переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів». Тобто частиною коштів буде самостійно розпоряджатися Кабінет Міністрів України.

Обов’язкове медичне страхування

Після того, як із законопроекту зникли норми про співоплату медичних послуг, у ньому не передбачено жодних реальних альтернативних джерел фінансування. При цьому під час доопрацювання, між двома читаннями, чітко і ясно звучала пропозиція щодо включення до цього закону норм, які б дозволили запровадити єдине реальне, крім бюджету, джерело фінансування – обов’язкове медичне страхування.

Зокрема, пропонувалось визначити статус страхувальників, застрахованих, порядок взаємовідносин із медичними закладами і низку інших аспектів. А після прийняття закону запропоновані механізми можна було б деталізувати рішеннями Кабінету Міністрів. Якщо б ці пропозиції були прийняті, а норми щодо обов’язкового страхування включили б у таблицю для другого читання, то система медичного обслуговування уже із наступного року мала б міцну фінансову базу. Це дозволило б забезпечити не паперові, а реальні фінансові гарантії того, що у медичних закладів вистачить коштів на наше лікування. Однак після усіх дискусій і доопрацювань ці ідеї до законопроекту так і не потрапили, а залишились не більше ніж пропозиціями.

Чому ж страхування не включили до «загальної», «докорінної» реформи, обмежившись лише у прикінцевих положеннях законопроекту ні до чого не зобов’язуючим закликом до Кабінету Міністрів опрацювати це питання? Причини, на жаль, очевидні. Страхування зможе акумулювати більше 1 млрд доларів. При цьому провідні гравці медичного сектору сьогодні не готові до «управління» цими коштами. По суті, немає консенсусу щодо того, як взагалі управляти «страховими грошима»: через спеціально створений фонд, страхові компанії чи ще якийсь варіант? Тому у законопроекті сказано, що це питання треба спочатку «опрацювати». Однак існує ризик того, що ключові гравці процесу так і не дійдуть згоди і відкладуть страхування у «довгий ящик».

Шкода, що цей ключовий механізм фінансових гарантій у медицині був знову проігнорований, а реальна можливість серйозного реформування втрачена.

Платити згідно з договором чи по факту

Із запропонованого для другого читання варіанту медичної реформи важко скласти чітке уявлення про алгоритм проплати за виконану послугу з боку Уповноваженого органу медичним закладам, надавачам цих послуг. Спочатку із кожним закладом має бути укладений договір. Суттєвою умовою такого договору повинен бути перелік та обсяг надання пацієнтам медичних послуг і лікарських засобів за програмою медичних гарантій. Тобто на початку року кожен заклад має заявити про свою потенційну спроможність провести певну кількість планових операцій, процедур, лікувань, досліджень з видів захворювань, про що з ним укладуть договір. Якщо заклад є державним або комунальним, йому під цю заявлену спроможність мають дати передоплату, але не на загальних підставах, а чомусь «у випадках, встановлених Кабінетом Міністрів України». Тобто Кабмін сам буде визначати, у яких випадках передоплата надається, а у яких – ні. Відтак, з початком нового календарного року, щоб отримати повний розрахунок, заклади повинні скласти звіт у електронній системі, де зазначається обсяг наданих пацієнтам медичних послуг та лікарських засобів. За конкретно надані послуги Уповноважений орган має переховувати закладам гроші, які будуть їм надаватися «в порядку черговості надходження таких звітів».

Здавалося б, механізм розрахунку із медзакладами за надані пацієнтам послуги цілком зрозумілий. Однак, по-перше, не зрозуміло, як відбуватиметься розподіл передоплати. Якщо відштовхуватись від «потенціалу» кожного медичного закладу, що має пряму кореляцію із кількістю пацієнтів, то у результаті отримаємо «всім потрошки». Потенціал тільки державних і комунальних закладів, а саме пропускна спроможність операційних, кількість ліжок і палат, кількість лікарів і медсестер, уже перевищує потенційну кількість хворих. А є ще приватні заклади, що також мають бути включені до процесу. При такому розподілі «всім потрошки», до того як прийдуть перші уже зароблені гроші від наданих послуг, закладам навіть не вистачить коштів для попередньої закупівлі ліків і медичного обладнання, виплати зарплат, підтримки належного санітарного стану.

По-друге, не зрозуміло, як буде проводитись остаточний розрахунок із закладами за фактом наданих послуг. Згідно зі статистикою, в Україні щороку у медичних стаціонарах перебуває на лікуванні більше 8,7 мільйонів пацієнто-випадків. Якщо взяти 25 регіонів, то проста арифметика показує, що на опрацювання одного звіту при цілодобовій роботі треба витратити не більше як півтори хвилини у безперервному режимі на сприйняття, оцінку та проплату одного звіту від кожної лікарні. Для таких підрахунків у кожній області Уповноваженим органом має бути створені його представництва — велетенські диспетчерсько-розрахункові пункти. Навіть якщо взяти на роботу 10 диспетчерів для одночасної роботи, то на опрацювання одного запиту, а відтак прийняття рішення про оплату наданих закладом послуг передбачатиметься не більше 15 хвилин. Про яку верифікацію та контроль у такому випадку можна говорити? Ми отримаємо величезний автомат – банкомат, що роздаватиме кошти без якісної оцінки якості наданих послуг та контролю достовірності того, що послуги саме тому пацієнту та саме за таким діагнозом надавалися. Крім того, нас чекають значні бюджетні витрати. Нове відомство потребуватиме не менше 1000 працівників, а це означає додаткове фінансування із бюджету в обсязі не менше півмільярда гривень.

По-третє, не зрозуміло, як фінансуватимуться медичні послуги у тому випадку, якщо передбачені на їх оплату кошти передчасно закінчаться. Діюча система гарантує хоч і не дуже щедре, але стабільне фінансування на утримання закладів – виплату зарплати, платежі за комунальні послуги тощо. Оплата у новій системі прив’язана до випадків захворювань, але при цьому не передбачений механізм прогнозування кількості цих випадків та витрат на лікування за цими випадками. Тому дострокове використання всіх коштів із урахуванням передоплати є цілком імовірне.

Загалом реформа має правильний вектор і потрібно докладати усіх зусиль для її впровадження. Проте законопроект, підготований до другого читання, у редакції комітету потребує доопрацювання для того, щоб досягти необхідних позитивних результатів. Найбільшою проблемою є відсутність реальних джерел фінансування, крім бюджетних коштів, яких не вистачає і зараз. Розрив у часі між запропонованими заходами та впровадження обов’язкового страхування не дозволить створити ефективний механізм не тільки фінансування, а й оплати за надану послугу, верифікації якості та обсягів наданих послуг. Тому потрібно повернутись до пропозиції включення у тіло законопроекту норм щодо страхування, що забезпечить залучення експертів, контроль за цінами і тарифами, можливість формувати резерви для запобігання дефіциту коштів.

Информация о материале

Опубликовано: 26 сентября 2017

Министерство Чудесных Ситуаций: что делать с пожарной службой

Был жаркий августовский день уже не помню какого года. Практически полдень. Мой третий день работы на должности в Дирекции Безопасности одной очень крупной компании. Настолько крупной, что даже имела свою собственную пожарную часть, правда по структуре управления подчинённой МЧС Украины. Огромный пожарный ЗИЛ, с надутыми красно-белыми боками, навевал винтажные мысли о спокойных 60-х годах прошлого века. Цвиринькали кузнечики, грело солнышко, навевало спокойствие и полудрёму… Всё было хорошо, если бы не труп.

Тело в подраной брезентовой одежде лежало под ЗИЛом, имея все признаки биологической смерти, если не считать острого запаха какой-то химии, которым разило на несколько метров. Я трясущимися руками достал телефон, набрал руководство. Через полминуты раздался грохот падения чего-то тяжелого на лестнице сбоку – это был начальник пожарного караула, который почему-то спускался по лестнице кубарем и на пузе. При этом издавая нечленораздельные звуки, которые, по-видимому, должны были обозначать радость от того, что он меня видит. Тут труп, возле которого я сидел на четвереньках, пошевелился, встал на корточки, и оставляя мокрый след, пополз в противоположном от меня направлении в угол гаража. Волосы у меня перестали стоять дыбом только вечером.

Так я познакомился с пожарниками. Или пожарными – не знаю, как правильно. Это было началом практически двухгодичной борьбы за трезвость, ибо пили так, что какой-то прибор, который я всунул ему в рот в очередное утро, через полсекунды показал слово ERROR и ушел за предел измерения. Мало того, кроме водки, по моим подозрениям, видимо пили ещё тормозуху, одеколон и бензин с этого ЗИЛа. Попытки поговорить с руководством и руководством руководства заканчивались предложением отметить знакомство…))))

В общем, к чему я это всё. Как сказал Арсен Борисович Аваков (пакуя Бочковского на заседании Кабмина) – «МЧС у нас не существует». Это чистая правда – всё на что способна данная служба, так залить водой пепелище после пожара, конечно, если воду найдут. Большие пожары (база под Васильковом или арт.склады под Харьковом) у нас тушатся методом выгорания, часто с человеческими жертвами. И всё это великолепие обходится Украине в 3 миллиарда 878 миллионов гривен на 2017 год.

Другая сторона пожарной службы – пожарные инспектора. Кошмар всех предпринимателей до 2014 года. Я думаю многие помнят, как покупали у ИХ ФИРМ огнетушители, пожарные таблички, канцтовары на многие десятки тысяч гривен по невменяемым ценам. Невыполнение этой покупки вело к блокировке деятельности фирмы этим милым пожарным инспектором на неопределённый срок. Уровень наглости этих деятелей был такой, что на моей памяти несколько человек поплатились жизнью за свои беспредельные требования.

В 2014 году все проверки предпринимателей были запрещены и функционал службы ГСЧС ограничился следующими основными функциями: экспертиза противопожарного состояния сооружений, лицензирование противопожарных работ, выдача разрешительной документации.

На практике на 2017 год эти функции выполняются чисто номинально – срок и качество исполнения напрямую зависят от количества денег, которое туда заносят строители и проектанты. Пожар в детском пионерлагере в Одессе наглядно проявил этот стандартный процесс – пожарный водоём хрен знает где, полупустой, отсутствие пожарных подъездов, неработающая имитация пожарной сигнализации за 11 миллионов гривен, непропитанный или пропитанный для вида деревянный сруб. Как всегда, залили только пепелище. Погибли дети.

Что характерно, этот пионерлагерь имел все разрешения для эксплуатации с бумагами о том, что все пожарные нормы соблюдены. Уже после трагедии была вялая отмазка ГСЧС, что 2 месяца назад был инспектор, писал прыпыс, оштрафовал на 170 гривен. Был бы я хоть немного связан с МВД, этот прыпыс у этого инспектора доставали бы хирурги из пятой точки. Либо зажарить урода на главной площади Одессы, притом, чтобы костёр поджигали родители сгоревших детей! Гуманизма тут быть не может.

Вся структура МЧС должна подлежать переформатированию и изменению в рабочую сторону – то над чем сейчас работают Аваков и Деева. К сожалению, эти попытки встречают ожесточённое сопротивление структуры МЧС – никто не хочет лишится хлебного места, дурного бабла, квартир и загородных домов под Парижем. С другой стороны, мало кто хочет работать за 4-5 тысяч гривен.

Информация о материале

Опубликовано: 26 сентября 2017

«Донбасс» и «Крым» на западе Украины?

Увеличение доли преподавания в старших классах на украинском, то есть государственном языке, как норма нового Закона «Об образовании» вызвало бурную реакцию среди политиков Венгрии, чуть меньше — Румынии, Болгарии, Греции и даже в какой-то степени Польши. Хотя, как известно, эта норма вовсе не противоречит Конституции Украины, а законодательство и политика в языковой сфере в нашей стране относятся к очень толерантным. Смею заверить, что они не менее толерантны, чем в упомянутых (озабоченных принятием в Украине нового закона) странах.

Так в чем же дело? Тем более что министр образования Лилия Гриневич четко объяснила: новая норма закона направлена на то, чтобы поставить в равные условия всех выпускников школ при поступлении в вузы и, соответственно, при вхождении в общественную жизнь страны — этнических украинцев и представителей нацменьшинств. Но, возможно, именно этого и не желают некоторые политики упомянутых (и, предполагаю, других) стран?

Все мы знаем, какую огромную роль играет информация в современном мире. Соответственно, и роль сетей информационных коммуникаций в этом мире трудно переоценить. Как показали исследования Николая Чебоксарова и Сергея Арутюнова (Россия), Славоя Шинкевича (Польша) и ученых из других стран, все человеческие сообщества (национальные, этнические, политические и т.д.) создаются соответствующими сетями коммуникаций по принципу «одна такая сеть — одно сообщество». Если на территории какого-то сообщества образуются две, да еще и отдельно локализованные сети информкоммуникаций, в дальнейшем это сообщество разделится на два. Именно поэтому так важно, чтобы территория страны охватывалась одной общенациональной сетью информкоммуникаций, обычно на государственном языке или приравниваемых к нему. Отступления от этого правила лишь подтверждают его. Вспомним, например, случай с референдумом среди франкоканадцев в Квебеке, который едва не привел к разделению Канады на две страны. И Бельгия тоже не раз страдала от существования там франкоязычной и фламандскоязычной отдельно локализованных сетей информкоммуникаций. При этом франкоязычная Валлония постоянно подвергается своеобразному культурному всасыванию, как пылесосом, более сильной Францией (например, Жорж Сименон, которого все знают как французского писателя, не только родился в Бельгии, но и начинал там свою карьеру). Но главное, что мы это уже тоже проходили, и в Украине все зашло гораздо дальше, чем в Канаде или Бельгии. Именно ситуация, когда Крым и Донбасс оказались фактически вне сферы действия всеукраинской сети информкоммуникаций на государственном языке, да еще и были включены в сферу неограниченного влияния собственно общероссийской сети, и между ними не оказалось языкового барьера, который призван создавать государственно-официальный язык, и привела к тому, что сейчас имеем в этих регионах. Это — во-первых, но есть еще и во-вторых. Именно включенность Донбасса и Крыма в общероссийскую сеть информкомуникаций создала условия для фактически беспрепятственного вмешательства России в ситуацию там. И разве не того же добиваются упомянутые политики Венгрии, Румынии, Болгарии, а возможно и других стран, подняв такой шум вокруг нового Закона «Об образовании» в Украине? Ведь именно венгерское, румынско-молдавское и болгарское меньшинства ныне весьма многочисленны и проживают компактно на территории ряда западных областей Украины. И, скажем, венгерское меньшинство очень ориентировано на Венгрию, где у него есть свои интересы в виде заработков и разного рода поддержки и где большое количество украинских венгров получает высшее образование. Венгерское меньшинство, проживая компактно на юге Закарпатья, имея собственную информационную сеть и систему образования на венгерском языке (97 школ и 5 вузов), в значительной степени отделено от общественной жизни Украины и ничем не отграничено от влияния Венгрии, которая в последние годы проводит политику вложения сюда серьезных средств. А премьер-министр Венгрии Виктор Орбан в 2010 году заявил: «Венгры, живущие в Карпатском регионе, имеют право на двойное гражданство, на права национального сообщества и на автономию». Аналогичное заявление он сделал и в мае 2014-го. Все это создает для политиков Венгрии возможность практически почти неограниченно влиять на венгерское меньшинство в Закарпатье, и, следовательно, на ситуацию в Украине, то есть фактически вмешиваться во внутренние дела нашей страны. Нечто подобное наблюдается в Украине и в случае с румынами и, в меньшей степени, с болгарами, практическое знание государственного языка которыми очень ограничено. Они живут главным образом в собственном, довольно слабо интегрированном в общественную жизнь Украины мире, который, особенно в случае с венграми и, в меньшей степени, с румынами и болгарами понемногу управляется из-за рубежа.

На днях в теленовостях на канале 1+1 показали учителя-румына из Черновцов, который выражал недовольство по поводу нового Закона «Об образовании», заявляя, что румыны, мол, раньше составляли большинство в Северной Буковине и что они являются коренным народом края.

Эти идеи, возникшие у него не без влияния из-за рубежа и прививаемые им своим ученикам, никак нельзя назвать правдивыми: румыны никогда не составляли большинства населения Северной Буковины, тем более они не являются не только коренным, но даже автохтонным народом (коренными, по нормам международного права, считаются народы, изначально проживающие на территории страны, которые подверглись европейской колонизации и сохраняют элементы племенного образа жизни, как, например, индейцы США). Аналогичные настроения распространены и среди венгров украинского Закарпатья. Лично мне все это очень напоминает ситуацию в информационной сфере Крыма и Донбасса накануне активизации там созданных Россией сепаратистских движений и прямого российского вторжения.

Известно, что некоторые политики Венгрии грезят «Великой Венгрией», а среди политиков Румынии есть мечтающие о мифической «Великой Румынии». Видимо, подобные настроения существуют и среди политиканов других соседних стран. При этом наши западные соседи, которых сейчас Украина прикрывает от российской агрессии, почему-то не хотят понимать, что если они будут «вытирать ноги» об украинцев, то это обязательно сделает и Россия. А в таком случае ее западная граница пройдет не в районе Северского Донца, а по Тисе, Днестру и Западному Бугу. В Будапеште, очевидно, уже забыли о событиях 1956 года, а в Бухаресте — о том, что именно Россия в свое время, забрав себе восточную Молдову, помешала консолидации восточнороманских земель в единое Румынское государство. Полякам тоже не стоит забывать о том, что всего сто лет назад Варшавой владела Россия. И Болгарии, которая еще недавно была «большим другом» России, российские имперские круги вряд ли простят переориентацию на Запад. Недаром упомянутые действия политиков соседних с Украиной государств так нравятся официальному Кремлю.

Пока об открытом сепаратизм ни в Будапеште и Бухаресте, ни в Закарпатье и Северной Буковине никто якобы не заявляет. Однако неизвестно, что будет дальше. Ведь чем могут обернуться такие политические игры, наша страна знает не понаслышке.

Информация о материале

Опубликовано: 26 сентября 2017

Дружина «регіонала» з оточення Продивуса натендерила в Кернеса вже 142 мільйони на таємному ремонті проспекту

Департамент будівництва та шляхового господарства Харківської міської ради 14 вересня за результатами тендеру замовив ТОВ «Спеціалізована механізована колона № 23» («СМК № 23») капітальний ремонт естакади №3 по проспекту Льва Ландау за 79,92 млн грн. Про це повідомляється у системі «Прозорро».

У травні фірмі замовили ремонт шляхопроводу через Московський проспект за 36,70 млн грн. А днями повідомили про намір замовити ремонт естакади №3 там само за 25,00 млн грн. Після підписання цього договору її тендерний здобуток на капремонті комплексу транспортних споруд по проспекту Ландау складе 141,62 млн грн.

В усіх випадках підсумкова відомість ресурсів та кошториси не опубліковані, що не дозволяє порівняти ціни матеріалів із ринковими цінами на предмет можливого завищення.

За нинішньої угодою, до кінця 2019 року біля перетину з Московським проспектом виконають розбірні роботи, влаштують проїжджу частину, деформаційні стики та дренажну систему, відремонтують опори, стійки та прогонові будови, нанесуть захисний шар, наростять ригелі опор, ізолюють тротуари та розділову смугу, нанесуть розмітку та встановлять знаки.

Переможець орендує більшість техніки у ТОВ «Тавріяінвест», ПП «Грузтранс», ТОВ «Акос-Херсон», ТОВ «ХВБК», ТОВ «Дорожньо-будівельне управління-208», філії «Цюрпинська ДЕД» ДП «Херсонський облавтодор» і КП «Херсонміськсвітло». Він подав аналогічний договір субпідряду з ПАТ «Мостобуд» за 2016 рік про капремонт деформаційних швів естакади Південного мостового переходу через Дніпро в Києві.

На заробітну плату піде 2,58 млн грн., тобто три відсотки загальної вартості підряду. На прибуток відведено ще піввідсотка – 361 тис грн.

Ціна угоди на 0,2% нижча від очікуваної вартості закупівлі в 80,11 млн грн.

Єдиним конкурентом було херсонське ПП «К О Л О С» Олександра Алєєва, який володіє ПП «Дутік» одноосібно і ТОВ «Типографія-24» із Геннадієм Мішуковим. За даними держреєстру ЗМІ, ці двоє у 2005 році заснували газету «Південний регіон». У 2014 році в газети з такою ж назвою відкликали реєстрацію за сепаратизм, однак невідомо, чи йдеться про одне й те ж видання.

Херсонська «СМК № 23» належить Олені Опанащенко, директором є Ігор Єрьоменко.

За даними системи «YouControl», донедавна партнерами Олени Опанащенко по цій фірмі були Олександр Дядйов і Роман Українець. У 2015 році Дядйов ішов у Херсонську облраду, а Українець – у Херсонську міськраду від партії «Відродження», першим кандидатом якої був чоловік Олени Опанащенко – Михайло Опанащенко, екс-нардеп від Партії регіонів та колишній голова Ліберальної партії України. Той керує корпорацією «Укрмостобуд», куди входять зокрема нинішній переможець, Укрдіпробудміст і ТОВ «Мостобуд» іншого екс-нардепа-»регіонала» Володимира Продивуса.

Нагадаємо, у Харкові список «Відродження» очолював мер міста Геннадій Кернес.

Представником «СМК № 23» у «Прозорро» є помічниця Опанащенка Діана Бобровська.

Информация о материале

Опубликовано: 26 сентября 2017