Якось дивився гарний фільм: "Спіймай мене, якщо зможеш!". Про афериста-імітатора. Ким він тільки не був!.. І льотчиком. І адвокатом. І лікарем. І кимось там ще. Реальна людина, за життєписом якої цей фільм знімався, вже померла. Талановитий був, бісів син! Хай і кримінальний, але ж талантище!
Але, як на мою скромну думку, будь він зараз живим, то, безперечно, покінчив би з собою. Почепився б на першій-ліпшій їхній американській гілці. Якби цікавився тим, що у світі робиться, та подивився б на нашу країну. До нього б дійшло, що в мистецтві імітації він- повний нуль. Менше, ніж нуль!
Вже не будемо про дивовижне "футболіст-політик". Ну, людина невдало зіграла головою. "Співачка-законодавець", це теж нічого особливого. Чим уміємо, тим і торгуємо, відноситься це до співів чи законодавства, або ні.
Хочеться сказати похвальне слово в честь справжніх махіна... пробачте, імітаторів. Імітаторів бурхливої діяльності в ім’я покращення! Ось, хлопці та дівчата, тут наші будь-кому носа втруть!
Звичайно, я буду просторікувати виключно зі своєї точки зору, десь так близько плінтусу нашої, пробачте, економіки. Вище мені- зась! Бо не знаю я таких от вумних слів, як наші герої. Хоча, слухаючи їх, хочеться їм нагадати одну простеньку річ: мовчи, тоді зійдеш за розумного! А вони не можуть, а їх пре... Якесь, прости, Господи, нєдєржаніє рєчі. У нас, виявляється, профіцит! А чого долар вгору поліз? А чому продукти дорожчають? - "Де дорожчають? Індекс цін показує..." І далі знову нєдєржаніє...
У нас профіцит і дефляція, але долар дорожчає, так, як і усе інше. То що скажете, панове імітатори? Знову Юлька винна? Чи якісь там несвідомі іноземці, що не хочуть залізо у нас купувати? От, якби не вони, та щоб газ дешевший, та щоб капуста вродила, от тоді ми ого-го!
Ой, панове, як по мені, ви плутаєте ситуацію з проституцією, а дефляцію - з дефлорацією. Впевнений, що профіцит є... у ваших власних бездонних кишенях. І тоді, коли в наших кишенях зовсім вітер загуляє, в ваших буде ще більший отой самий профіцит.
Ви кажете: покращення! А у мене в кишені усе більше папірців, за які я можу все менше купити. Як ув’язати оці дві речі? Тільки не треба мені про те, що як почекаю я ще років з двадцять... Боюся, що завдяки вам та вашій діяльності на ниві економічної та політичної імітації, я стільки не проживу. Чи на це й розрахунок?
І як це так виходить? У вас, онде, вже стабільність, та й до добробуту недалеко. А мені- чим далі, тим гірше. І моїм клієнтам, друзям, знайомим. А де ж стабільність для нас? Чи у вас усе послідовно: спочатку собі, а вже потім, що залишиться- нам? Ні, дорогенькі, я так не граю!
Звичайно, якусь кісточку ви нам таки кинете перед виборами. Може, навіть, трохи з м’ясцем. Від себе відірвете, сльозами вмиваючись... і трохи-трохи повільніше багатіючи. Але ж багатіючи, та ще й на тлі зубожіння! А ваші оральні спеціалістки (та й хлопці-куртизани також у вас є, справжні майстри оралу за гарну зарплатню), нам пояснять, що це- нормальна європейська практика! Як там, їздити перекритими вулицями, гребти під себе так, що любого екскаватора жаба задавить, наголоси в написаних виступах плутати, відрізнятися жлобським смаком та хизуватися неосвіченістю... в усьому, крім одного: набивати власну пельку за наш рахунок.
Втративши спільну мову з усіма сусідами, ви намагаєтесь створити у світі, в центрі Європи, анклав процвітаючого бидла. Такий собі, тисячолітній жлобський рейх.
Ваш розрахунок простий, як труси за руб двадцять. Піпл усе схаває. Ідея Майдану густо загиджена месійкою, тому викликає недовіру. То ж ви здатні імітувати керування державою доти, поки не пройдуть оті 49 років, на які ви, так би мовити, орендували (і тут зімітували, поганці!) самі ласі шматочки нашої, а не вашої землі. Як що не так- можна валити на кризу, папєрєдніків та юлькувароффку. А там синочки підростуть, та й "оренда" продовжиться, ще на 49... а краще, на 99 років.
Ні, панове. Не всидіти вам на золотих унітазах. Як Бог свят, кажу: не всидіти! Як не імітуйте, але таки спіймаємо. Зможемо. Сядете.
