Ну, з назви, мабуть, зрозуміло, про що писатиму. Хочу розглянути й більш-менш докладно проаналізувати два медичних випадки. Почнімо.
Випадок перший: імітація оргазму при повній імпотенції. Ця хвороба дуже популярна в Іскандерії. Тут досить важкий випадок: по-перше, Іскандери аж захлинаються від сміху, бо санкцій не бояться. По-друге, санкції (звісно, незаконні та незрозумілі) таки вже не дають дихати та на краще, в перспективі, не поверне. Навіть Вождь (фюрер німецькою), вже не патякає про дєдушек-бабушек, бо економіка повільно, але впевнено чимось бабушкіним накривається. Тому анекдоти вже про зебру: більш нейтральні.
Доводилось читати про сексуальні розлади у Гітлера. Нічого не скажу про Путлєра, чи то пак, Кабаєва, але поведінка їхня дуже схожа. Та риторика. З лексикою, правда, у Гітлера краще було: усе ж-таки, батьківщина Моцарта, знаєте, воно, мабуть, щось дає. Культуру не проп’єш. А от риторика- один до одного: нам усе пофіг, тільки нас чомусь ніхто не любить. Нє, нас дуже люблять, але не усі. І ми в кільці ворогів, та ми не боїмося, а навпаки: хай вони бояться. І захищатимемо русько- німецькоязичних, де б вони не жили й хотіли б вони цього, чи ні.
Правда, це я про Путлєра, з Іскандерами промашечка вийшла. Як весело вони виглядали на футболках з грудьми шостого розміру! Як гарно трималися завдяки бюстгальтерам! Та пройшов рік, та здулися Іскандери. Стали схожими на вуха спаніеля. Та головний Іскандерів начальник та ще й Шойгів командир, мекаючи й бекаючи, ще намагався надимати щоки на щорічній нібито прес-конференції.
Послухати, то він дуже різносторонній. Багатосторонній. І те, що каже зараз, може повністю протирічити тому, що казав 5 хвилин раніше та скаже за 5 хвилин по тому. Ви й самі помітили: «Ми не дозволимо, щоб в справи Сірії хтось втручався зі сторони». Ага, ага. А ти так прямо викапаний сірієць! І - в той же час - «Не враховують нашу позицію відносно ЗВТ України з ЄС». А ви тут яким чортом? Значить, там нікому не можна, крім нас. А тут нам теж можна, а от казати, що нам не можна - не можна. Силус логікус!
При цьому - надимаються щоки: от ми усім покажемо! От вундерваффе! От ми миролюбні, ми пропонуємо мир, а до нас не прислухаються! Якщо не дивитися, а читати, то фіг зрозумієш, хто це сказав: чи Володимирович, чи Алоїзович.
Володю, подивись вже, почім нафта! Очі роззуй! І поміркуй, що ви можете дати світові, крім нафти. Крім газу. Крім хабарів ультраправим та ультралівим. Крім хворої ідеї «русскава міра».
Але шумлять мітинги на підтримку єдино вірного курсу, яким цар твердою рукою веде Високодуховную у майбутнє. Але біля могили тирану влаштовують камлання: «О, Сталін! Прокинься! Дай мудрості». Оцей стан: шовінізму, побєдобєсія, неповаги до норм, що склалися в відносинах між державами, намагання захапати побільше, в стилі минулих століть (при неспроможності навести лад на власній території)- це те, що можна назвати імітацією оргазму при повній імпотенції. Бо згортання зовнішніх зв’язків має таке ж відношення до процвітання країни, як цілування хлопчиків- до нормальної сексуальної поведінки.
Тепер - також про імітацію. Але в іншому виконанні. Зразу скажу: я не зрадолюб, я швидше оптиміст. Але, знаєте, як прочитаєш щось...
От сказав на минулому тижні наш Президент, що Україна готова до реформ. Він сказав, а я грішним ділом подумав: та ніфіга ж собі! Майже два роки пройшло - а вона усе готова! А бути готовою два роки- ще аж надпотужно, що не кажіть! «Пані вже лягли та просять». Два роки поспіль. Тю!
Щось таки робиться, я згоден. Багато чого. Але подивіться: скільки енергії вилітає у отой віртуальний паровозний свисток, замість того, щоб крутити колеса! Приклади? Та навалом. Один Стець разом із Мінстецем чого вартий. Хтось чув про їхні величні досягнення? Я- ні. може я глухий?
Вже промовчу про «брильянтових прокурворів». Промовчу про тиху та мовчазну Генпрокуратуру. Про продажні суди, які лишаються тими ж, що й при Януковичу. Про відсутність політичної волі щось значуще робити. Про поповнення своїх рядів (це я про бізнес-проекти, що у нас чомусь називаються партіями) кадрами, що дискредитували себе, аплодуючи банді клептократів з колишньої ПР. Ні, ні: країна міняється. Змінюються відносини між владою та народом. Громадський контроль поступово набирає вагу. Але це усе- всупереч державному мейнстрімові. Лишається проблема імітації бурхливої діяльності, котра приводить лише до збільшення ентропії, але не до результатів. Політика компромісів, політика «нерозхитування човна» не приведе ні до чого доброго.
Пам’ятаймо: «Титанік» потонув при тихій спокійній погоді. Не розхитуючись.
