Олег Веремієнко, вочевидь, не потребує особливого представлення. Він активно брав і бере участь у найрезонансніших подіях України. Голодував під «Українським домом», протестуючи проти мовного закону Колесніченка-Ківалова (хоча в побуті спілкується здебільшого російською), був поранений «Беркутом» рік тому, висвітлюючи події Майдану як журналіст.
Нині він очолює групу волонтерів-юристів проекту Prisoners of War UA Project (в перекладі — військовополонені), котрі займаються юридичним супроводженням в Європейському суді з прав людини процесу звільнення полонених на Донбасі. Вони працюють при Українській Гельсінській спілці з прав людини.
Проект має партнерські офіси в Рівному, Дніпропетровську, Одесі і Лондоні. Допомогу у звільненні полонених надають британські юристи на чолі з відомим адвокатом Філіпом Лічем (Philip Leach). «За дев'ять місяців роботи сформувалась і база таємних волонтерів, котрі і вдень, і вночі дістають дуже важливу для нас інформацію про заручників на Донбасі. А далі - справа за нашою групою молодих юристів», - зазначає Веремієнко.
Він порівнює волонтерів-юристів з самураями: «Самурай без клану не самурай, - писав Ямамото Цунетомо в своєму трактаті з бусидо. Наша правозахисна група також нагадує клан. По одному працювати дуже складно, бо система тебе «з'їсть»... Україна, як на мене, недалеко відійшла від Середньовіччя, живемо за законами феодалізму, де немає судів, а майже все вирішують олігархи, групи впливу...»
У досить непримітному і маленькому приміщенні Української Гельсінської спілки на Подолі в Києві, де і працює група волонтерів проекту щодо полонених, працює з два десятки юристів. Столи і шафи заставлені кодексами і папками.
«Як тільки ми почали працювати, то не мали навіть приміщення, де збиратися, не кажучи вже про те, що не було коштів і технічної можливості відправляти запити в Євросуд, - згадує адвокат. - Через знайомих знайомих знаходили якихось підприємців, котрі, бувало, посеред ночі відкривали нам свої офіси, і ми відправляли «полотнища» факсів в Страсбург».
В одній із кімнат на стіні прикріплені фотографії десятка полонених.
«Таку практику візуалізації я побачив в одній американській адвокатській конторі, - показує Веремієнко. - Це слугує своєрідним нагадуванням, щоб всі, починаючи від адвокатів і закінчуючи тьотьою Наталею - прибиральницею, розуміли, для чого ми працюємо».
З кінця серпня минулого року волонтери-юристи подали понад 100 індивідуальних позовів до Євросуду стосовно полонених і зниклих без вісті бійців на Донбасі. Крім цього, звернулися до міжнародного суду з двома колективними позовами в інтересах полонених бійців батальйону «Донбас» проти Російської Федерації.
Понад вісімдесят звільнених солдат — підопічні цієї групи волонтерів. Близько 50 із них — полонені під Іловайськом «донбасівці», яких звільнили під час останнього масового обміну.
Про проект
Проект зі звільнення полонених Prisoners of War виник ще з часів анексії Криму, коли на півострові почали викрадати журналістів і активістів.
«Тоді ми ще не знали, що ситуація розгортатиметься настільки масштабно, скоріше сподівалися на одиничні такі випадки. Як тільки побачили масові викрадення людей в Криму, звернулися до міжнародної правозахисної практики», - розповідає Веремієнко.
Зокрема, у 2004 році Євросуд прийняв рішення у справі «Ілашку та інші проти Молдови та Росії», яким визнав незаконним затримання та утримування в місцях несвободи кількох громадян в Придністров'ї, де на той час перебувала 14-а Армія РФ.
«Цим рішенням Євросуд визнав відповідальність Росії за незаконне тримання під вартою цих людей. Крім цього, ЄСПЛ визнав, що територія Придністров'я перебуває de facto під контролем РФ, з огляду на те, що там розміщені її регулярні війська та військова техніка, і на ту підтримку, яку вона надає сепаратистам. А отже, за незаконні арешти, незаконне тримання під вартою людей на цій території відповідає та країна, чиї війська там перебувають. Ця ситуація дуже подібно проектується на події в Криму і тепер на Сході. Ніхто не сумнівається в присутності там російських регулярних військ. А отже, за все, що там відбувається, несе відповідальність РФ», - зауважує адвокат.
Про полонених
«Женевські конвенції встановлюють правила поводження з полоненими, як з комбатантами, так і некомбатантами. Як одних, так і інших не мають права катувати, калічити, їм повинні забезпечити мінімальні умови для нормального існування: опалювати приміщення, виводити в туалет, давати воду і годувати хоча би двічі на день. Якщо особа вчинила військовий злочин, то її мають судити. Але забезпечити їй право на захист, провести досудове слідство і т.д. Що твориться на Донбасі? Повний правовий хаос!» - каже адвокат.
У Женевській конвенції, додає він, також йдеться про те, що не можна тримати людей в полоні більше трьох місяців.
«Ще з часів Першої світової війни лікарі помітили, що полонені дуже стрімко худнуть через нерви, відсутність сну, погане харчування тощо. За місяць-два, як правило, втрачають до половини ваги тіла. Я вже не кажу про постравматичний синдром і потребу у допомозі психіатра, психолога, щоб вийти з цього стану», - каже адвокат.
«Для утримування заручників, як правило, використовують приміщення військоматів, інтернатів, РАЦСів, тобто будівлі, котрі укріплені віконними гратами, міцними дверима тощо - розповідає Веремієнко. - Влітку деяких полонених взагалі тримали у відкритих клітках 2х2 метри на вулиці. Поміщали туди 15 солдатів. В РАЦСі в Луганську тримали близько 30 людей в кімнаті площею 15 квадратних метрів, тобто по півквадратного метра на людину».
«А в Маринівці Донецкої області хлопців посадили в глибокий резервуар для води, зверху накритий люком. Вночі приходили бойовики і кидали цеглу їм на голови. Одному сплячому солдату вибили око. Такі тортури над людьми - неприпустимі!» - зазначає адвокат і додає:
«Хоча в ЛНР, за нашими даними, вже не знущаються над полоненими. Зараз на рівні керівництва самопроголошених республік уже є розуміння Женевської конвенції, а тому мінімальних стандартів намагаються дотримуватися. Але над полоненими можуть познущатись ще під час перевезення їх до приміщення, в якому їх утримуватимуть».
Веремієнко практично не розповідає історії полонених, справами яких займається. Аби не нашкодити їм чи їхнім родичам. Та переконаний, що за тортури бойовики повинні нести покарання.
«Але хто ж буде відповідати? Як довести ці факти? І до кого звертатись?» - питаю.
«Ми живемо в XXI столітті. При великому бажанні можна все довести. Є фото, відео, свідки, за допомогою яких можна відновити картину подій. Найабсудніше те, що бойовики самі і виставляють ці матеріали в інтернет... Тому знайти матеріали, котрі підтверджують їхні злочини, нескладно. Поки Україна і Росія є членами Ради Європи, до тих пір наші громадяни мають право добиватися справедливості через Євросуд», - зазначає адвокат.
«Я впевнений, що поки не будуть звільнені з полону всі наші солдати та цивільні заручники – війна не закінчиться», - додав він.
Про добровольців
Стосовно добровольців, котрі перебувають в полоні, Веремієнко каже: «Спасибі, що живі!»
«Не таємниця, що терористичні угрупування на Донбасі, захоплюючи в полон артилеристів, розвідників чи добровольців, часто розправляються з ними одразу. Тому основне правило — у випадку потраплення в полон називати себе добровольцем не можна, навіть якщо ви самі прийшли в військомат. Тим паче, що всіх добровольців офіційно закріплюють за певними військовими частинами», - каже він.
Згідно з Женевською конвенцією, якою керується Євросуд, учасники бойових дій, котрі потрапили в полон, під час допитів зобов’язані назвати лише своє прізвище, ім'я, по батькові, дату народження і військове звання. Офіцери мають віддавати честь тільки рівним за військовим званням та начальнику тюрми.»Решту інформації про себе, своїх бойових побратимів, військовий підрозділ і так далі конбатанти можуть не розповідати», - додає.
Про Євросуд
Звернення в Євросуд тепер, за словами адвоката, відбуваються за напрацьованою схемою.
«Коли ми подавали перші скарги до Страсбургу про викрадення людей в Криму чи в Слов'янську, потрібно було довести, що до цього причетна і Росія, оскільки її війська зайшли на ці території. РФ же активно відхрещувалась від цього. Навіть російський уповноважений з прав людини при Євросуді Георгій Матюшкін присилав нам під копірку написані відповіді, мовляв, я — не я і хата — не моя... Тепер у присутності російських військових на території України ЄСПЛ не сумнівається», - розповідає Веремієнко.
Для подачі скарги в Євросуд юристи збирають пакет документів.
«Перше — родичі чи знайомі особи, котра потрапила до рук терористів, повинні написати відповідну заяву в будь-якому райвідділку міліції. Якщо її відмовляються приймати, записуйте прізвище та ім'я міліціонера, дзвоніть за номером «102» і повідомляєте про це. Йому повинні передзвонити і нагадати про наказ міністра МВС Арсена Авакова приймати такі заяви в терміновому порядку. З міліції потрібно взяти довідку або талон-повідомлення, яка підтверджує, що ви там були», - зауважує адвокат.
«Друге — потрібно відправити телеграму в СБУ, де є спеціальна робоча група з питань полонених. У заяві пишете: прошу зайнятися пошуком мого родича чи знайомого. І залишаєте свої контакти. Третє — нашим юристам потрібно максимум інформації про людину, котра зникла. Важливі, зокрема, докази потраплення її в полон. Це може бути інформація щодо телефонного дзвінка полоненого чи покази свідків, котрі його бачили в підвалі бойовиків, а також будь-які фото чи відеодокази, на яких можна впізнати розшукувану людину», - пояснює адвокат.
Більше того, за словами Веремієнка, нещодавно терористичні угрупування ЛНР і ДНР утворили спеціальні комісії з питань полонених, де можна уточнити інформацію про полонених бойовиків і навіть передати передачу з харчів чи ліків.
Звернення в Євросуд скоріше субсидіарна міра допомоги тим, про кого «забули» силовики чи переговорщики, зізнається Веремієнко.
«Євросуд відповідає дуже оперативно — впродовж доби - максимум двох надсилає листа (так звана комунікація), в якому наказує урядам РФ і України зробити певні кроки, щоб встановити, де перебуває зникла людина і впевнитися в терміновому її звільненні у випадку потрапляння в полоні», - додає адвокат.
А далі — справа за силовими відомствами Росії і України. «Фактично через Євросуд ми можемо тиснути на уряди двох країн, а особливо Росії, представники силових відомств якої часто особисто допитують полонених на Донбасі. На практиці лист Євросуду змушує уряди двох країн розпочинати переговори щодо звільнення конкретного полоненого», - пояснює адвокат.
Про помилки полонених
Юристи радять родичам чи знайомим полоненого дотримуватися їхніх рекомендацій та постійно повідомляти будь-яку «свіжу» інформацію про нього.
«У нас було звернення щодо однієї жінки, котра потрапила в полон на Луганщині. Ми подали скаргу в Євросуд, її звільнили, - розповідає Веремієнко. - Вона не мала документів, як і всі ті, хто виходять з полону. Тому виникли проблеми з евакуацією. Ми просили по можливості зупинитись в когось зі знайомих, поки не знайдемо можливості забрати її з окупованої території. Однак, вона не послухала і наступного ж дня після звільнення вирішила сама забрати свій паспорт в бойовиків. Прийшла до комендатури, і її знов забрали в підвал, звинувативши в тому, що вона начебто шпигунка. Це — приклад, як робити не треба...»
«А тепер треба пройти той самий шлях для її звільнення. Будемо сподіватися, що визволити її з полону вдасться оперативно», - додав він.
Про «умовно» звільнену частину Донбасу
Частину Донецької і Луганської області, що перебуває під контролем українських військових, Веремієнко називає умовно звільненою, але не менш небезпечною.
«До нас звертаються стосовно зникнення людей і на цій території, де ніби-то діють українські закони. Був випадок, коли солдат вийшов з бази ввечері в магазин і зник. Такі випадки – непоодинокі. Тому правила безпеки там також ніхто не відміняв», - зазначив він.
«У таких містечках співробітники МВС переходили на сторону ДНР\\ЛНР цілими райвідділами. Після звільнення територій від бойовиків і регулярних військ РФ, нікого із зрадників так і не притягнули до юридичної відповідальності. Люди можуть «перефарбуватись», повісити інший прапор, але в серці залишаються такими ж. Кожен – при своїх поглядах. Вдень - це мирне населення, а вночі — помічники бойовиків-терористів», - додав він.
Як приклад адвокат згадує історію затримання одного із мешканців Донецької області: «Наші хлопці затримали в полі дідуся на велосипеді, в якого в кишені було чотири «мобілки». Коли він бачив скупчення українських військових, він непомітно кидав неподалік від техніки ці телефони, а через 5 хвилин починався обстріл, долітали «Гради», «Урагани».
Про шахраїв
«На темі полонених намагаються нажитися шахраї. Вони полюють в соцмережах на будь-яку інформацію про рідних, дзвонять їм і вимагають грошей», - розповідає Веремієнко.
Щоб перевірити достовірність інформації від людини, котра телефонує, Веремієнко дає кілька порад:
«По-перше, попросіть дати трубку своєму рідному, мовляв, щоб впевнитися, що з ним все в порядку. А потім поставте контрольне запитання, відповідь на яке можете знати тільки ви і ця людина. Якщо йдеться про чоловіка, то запитайте, наприклад, де і за яких обставин ви познайомилися. Впевнившись, що це справді людина, яку ви шукаєте, намагайтесь дізнатися, де вона перебуває, хто її утримує. І ще. За жодних обставин – не обіцяти і не платити терористам викупи, тому що можете не отримати полоненого і втратити гроші».
«Будь-яку інформацію передавайте своїм адвокатам, а також - силовикам (переговорникам, СБУ або Міноборони), котрі формують списки на обміни в порядку пріоритетності», - додав він.
***
Контакти волонтерів проекту:Адрес электронной почты защищен от спам-ботов. Для просмотра адреса в вашем браузере должен быть включен Javascript., fax (044) 417-4118, tel. 0633600911 (SMS) або 099-302-7566.
Helsinki.org.ua Prisoners of War UA Project\\ Поштова адреса: Київ, індекс 02206, а\\с №42
Картка Приват Банку для пожертв волонтерам: 5211 53 74 1676 4863
Картка FIDOBank (штука) №2520020156450.
