В Україні зараз немає спеціального закону, який регламентував би придбання, зберігання та використання вогнепальної зброї. Адже жоден із законопроектів на цю тему, який останніми роками регулярно з’являвся в країні, так і не був ухвалений. Відтак носіння всіх видів вогнепальної та травматичної зброї регламентується лише нормативно-правовими актами МВС України. Що стосується безпосередньо використання зброї для самооборони, то, аби уникнути в майбутньому непорозуміння з законом, правоохоронці радять власникам легальної зброї спочатку уважно вивчити нормативно-правові акти, які визначають поняття «порядок її застосування» та «самооборона». Тож розберемося, що до чого.
Умови, за яких зброя є засобом самооборони
Дії, що становлять суспільну небезпеку, яка містить ознаки злочину або можливість його скоєння (посягання на власне чи інших осіб здоров’я та життя або на суспільний порядок і безпеку), можуть стати підставою для самооборони.
Тут існують три основні поняття: «самозахист», «необхідна оборона» та «крайня необхідність». Порушивши встановлені законом вимоги до них, власник зброї ризикує опинитися в ситуації, коли вона може спрацювати не проти нападника, а проти нього самого.
Отже, відповідно до ст. 19 Цивільного кодексу України самозахистом вважаються дії, спрямовані на відведення суспільно-небезпечного діяння. Такі дії повинні бути законними та не суперечити моральним засадам суспільства. Способи самозахисту повинні відповідати змісту законного права, яке порушено, характеру дій, якими його порушено, а також наслідкам, які були спричинені даним порушенням.
Відповідно до статті 36 Кримінального кодексу України, кожна людина має право на необхідну оборону свого життя незалежно від того, чи має вона можливість уникнути цього посягання (втекти, сховатися і т. п.), або звернутися до правоохоронних органів. Під необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту законних прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання. При цьому юристи наголошують, що при застосуванні права на необхідну оборону потрібно враховувати заходи та обмеження, щоб не допустити їх перевищення, за які передбачено кримінальну відповідальність.
Так, перевищення меж необхідної оборони визнається у випадку заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту. Кримінальна ж відповідальність за перевищення меж необхідної оборони настає лише при заподіянні шкоди двох видів, а саме: тяжкого тілесного ушкодження; умисного вбивства. Відповідальність за таке перевищення меж необхідної оборони передбачена статтями 118 і 124 КК України. В інших випадках перевищення меж необхідної оборони не є злочином.
Власникам легальної зброї потрібно знати, що необхідною обороною визнається і не тягне за собою кримінальну відповідальність застосування зброї для захисту від нападу озброєної (будь-якою зброєю) особи, або нападу групи осіб (незалежно від їх озброєності), а також для відвернення протиправного насильницького вторгнення у житло чи інше приміщення. За таких обставин правомірним є заподіяння тому, хто посягає, будь-якої шкоди.
Дуже близькою до поняття «необхідна оборона» є «крайня необхідність» (ст. 39 КК України), при якій також можливе застосування засобів самооборони, у тому числі зброї. Це випадки, що безпосередньо загрожують особі чи її законним правам або іншим особам, а також суспільним інтересам чи інтересам держави, якщо цю небезпеку в даній обстановці не можна було усунути іншими засобами. У такому випадку застосовується принцип «меншого зла»: заподіяна шкода має бути менша, ніж відвернена. Це той випадок, коли має місце конфлікт між двома правоохоронюваними інтересами, захистити один з яких можна, лише порушивши інший.
Особливості застосування вогнепальної зброї
Порядок застосування вогнепальної зброї військовослужбовцями Збройних Сил, Національної гвардії, Держкомкордону, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, підрозділів охорони Держспецтрансслужби, Управління державної охорони, поліцейськими та посадовцями Держспецзв’язку визначається відповідними законодавчими актами України.
Крім того, порядок застосування вогнепальної зброї викладено у Положенні, затвердженому постановою КМУ від 12 жовтня 1992 року № 575 (зі змінами). Цим документом, зокрема, визначено, що перед застосуванням вогнепальної зброї особа повинна попередити про намір її застосування, крім випадків, коли її життю чи життю інших людей загрожує безпосередня небезпека.
Також варто знати, що при враженні нападаючого внаслідок застосування вогнепальної зброї, потрібно негайно викликати для пораненого швидку медичну допомогу, вжити заходів для забезпечення охорони місця події та сповістити поліцію про випадок застосування зброї.
Забороняється застосовувати і використовувати вогнепальну зброю при значному скупченні людей, якщо від цього можуть постраждати сторонні особи, а також по відношенню до жінок з явними ознаками вагітності, осіб похилого віку чи з вираженими ознаками інвалідності та малолітніх (крім випадків вчинення ними групового нападу, що загрожує життю чи здоров’ю громадян, або збройного нападу чи збройного опору).
Особливості застосування травматичної зброї
Власники пристроїв для відстрілу гумових набоїв повинні дотримуватись основних правил, що визначають порядок застосування вогнепальної зброї.
До особливостей використання травматичних пристроїв варто віднести:
заборону стріляти по живих цілях із відстаней, менших за дозволену технічними характеристиками пристрою, як правило до 3,5 м;
заборону стріляти в голову, шию, грудну клітину та область паху;
відносно малу дальність ефективної дії пристрою, як правило 5–7 м, що передбачає наявність у його власника певних навичок у поводженні зі зброєю.
