Судді та сторони процесу мають відрізняти витребування доказів як спосіб забезпечення доказів, що можуть бути втрачені або подання яких у майбутньому може бути ускладнене, та витребування доказів як допомогу суду особам, котрі беруть участь у справі, в поданні відповідно доказу, який неможливо отримати самостійно. Від розуміння цієї різниці залежить необхідність сплати судового збору.
Фінансове питання
Основою цивільного процесу є принцип змагальності сторін, відповідно до якого кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених Цивільним процесуальним кодексом. Доказування сторонами своїх вимог або заперечень відбувається в певних врегульованих процесуальним законодавством формах. Особи, які беруть участь у справі, можуть:
- долучити докази до позовної заяви, заперечення;
- подати відповідні докази в судовому засіданні;
- подати заяву про забезпечення судом доказів;
- заявити клопотання про витребування доказів, виклик свідка, огляд доказів за їх місцезнаходженням, призначення експертизи.
Донедавна питання співвідношення цих процесуальних інститутів не дуже цікавило практиків. Юристи заявляли в процесі клопотання про витребування доказів чи виклик свідка без особливого аналізу правових норм, що є їх підставою, а судді, у разі обрунтованості клопотань, задовольняли ці вимоги.
Проте з часу набрання чинності законом «Про судовий збір» у цивільному процесі деякі судді почали вимагати сплати збору за подання клопотання про витребування доказів, призначення експертизи. Свою позицію вони обгрунтовують тим, що витребування доказів (ст.137 ЦПК) чи призначення експертизи (ст.143 ЦПК) є способами забезпечення доказів судом (стст.133—135 ЦПК), а відповідно до п.13 ч.2 ст.4 закону «Про судовий збір» за подання заяви про забезпечення доказів або позову справляється судовий збір в розмірі 0,1 мінімальної заробітної плати (нині — 107,3 грн.). Навіть за подання одного клопотання така сума є великою, а якщо в складних справах сторона заявляє кілька клопотань, то, крім судового збору, сплаченого при поданні позову, за відстоювання своєї позиції сторона викладе досить значну суму.
Зважаючи на це, в правничому середовищі значно пожвавішало обговорення питань, пов’язаних з поданням до суду доказів. Особливо актуальним є визначення співвідношення таких процесуальних інститутів, як забезпечення доказів способом їх витребування (стст.133—135 ЦПК) та витребування доказів у порядку ст.137 ЦПК, а також інших способів подання доказів суду. Для цього перш за все потрібно проаналізувати законодавчі норми, що регулюють ці процесуальні дії.
Правила забезпечення
Відповідно до ч.1 ст.133 ЦПК «особи, які беруть участь у справі і вважають, що подання потрібних доказів є неможливим або у них є складнощі в поданні цих доказів, мають право заявити клопотання про забезпечення цих доказів». Нормою ч.1 ст.134 ЦПК передбачено вимоги до змісту заяви про забезпечення доказів. Зокрема, в ній слід зазначити:
- докази, які необхідно забезпечити;
- обставини, що можуть бути підтверджені цими доказами;
- обставини, які свідчать про те, що подання потрібних доказів може стати неможливим або ускладненим, а також справа, для якої потрібні ці докази або з якою метою потрібно їх забезпечити.
Дієслово «забезпечувати» згідно з Великим тлумачним словником сучасної української мови має такі значення:
1) створювати надійні умови для здійснення чого-небудь; гарантувати щось;
2) захищати, охороняти кого-, що-небудь від небезпеки.
Отже, метою такого процесуального інституту, як забезпечення доказів, є допомога особам, котрі беруть участь у справі, одержати для подання до суду докази, отримання яких у майбутньому може стати неможливим або ускладненим. Забезпечення доказів спрямоване на недопущення їх знищення чи втрати. При цьому такі докази мають існувати на момент подання заяви про забезпечення доказів, і особа, яка подає відповідну заяву, повинна вказати на обставини, що можуть свідчити про те, що в майбутньому певний доказ може бути втрачений, або його стане складніше подати.
Певну плутанину в розуміння суті заяви про забезпечення доказів уносить формулювання норми ч.1 ст.133 ЦПК: «Особи, які беруть участь у справі і вважають, що подання потрібних доказів є неможливим або у них є складнощі в поданні цих доказів…» Проте аналіз у системному зв’язку положень ч.1 ст.133 та ч.1 ст.134 ЦПК дає можливість чітко визначити, що метою заяви про забезпечення доказів.
Законодавець визначив способи забезпечення доказів (ч.2 ст.133 ЦПК), якими можуть бути:
- допит свідків;
- призначення експертизи;
- витребування та огляд доказів, у тому числі за їх місцезнаходженням.
Прикладом забезпечення доказів може бути допит свідка, який виїжджає за кордон, проведення експертизи об’єктів, що швидко псуються (неякісної продукції за позовами про захист прав споживачів) або підлягають знищенню. Перелік способів забезпечення доказів не є вичерпним. У разі обгрунтованої вимоги суд може застосувати інші способи забезпечення доказів.
Часто помилкового застосовують забезпечення доказів. Судді необгрунтовано задовольняють заяви про забезпечення доказів способом їх витребування без існування будь-яких обставин, що загрожували б їх утраті. Зазвичай метою заявників є отримання інформації від бюро технічної інвентаризації про власника та склад нерухомого майна до подання позову. При цьому ні в заяві про забезпечення доказів, ні в ухвалі суду жодним чином не аргументується, які обставини свідчать про те, що в майбутньому доказ може бути втрачено або подання його стане ускладненим.
Відповідно до ч.2 ст.134 ЦПК до заяви про забезпечення доказів, яка не відповідає передбаченим вимогам щодо її змісту, застосовуються наслідки, встановлені ст.121 ЦПК. Якщо особа, подаючи заяву про забезпечення доказів, не наводить обставин, які свідчать про те, що подання потрібних доказів може виявитися неможливим або ускладненим, судді мали б залишати її без руху та надавати заявникові строк для усунення недоліків, а в разі їх неусунення — у встановлений строк повертати заяву.
Коли потрібна допомога
Водночас у ч.1 ст.137 ЦПК передбачено: «У випадках, коли щодо отримання доказів у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, є складнощі, суд за їх клопотанням зобов’язаний витребувати такі докази». Мета цього процесуального інституту — допомогти сторонам в отриманні доказів, які вони не можуть одержати самостійно. Це яскраво підтверджується обов’язком особи, яка заявляє клопотання про витребування доказів, долучити до нього відомості про неможливість отримання таких доказів особисто (ч.1 ст.137 ЦПК). Слід зауважити, що відповідна норма викладена законодавцем некоректно. Словосполучення «долучення відомостей» дає підстави для тлумачення таким чином, що до клопотання про витребування доказів обов’язково мають бути долучені письмові докази того, що особа не може особисто отримати доказ, адже «долучають» до справи письмові докази. У свою чергу слово «відомості» означає певні факти, дані про кого-, що-небудь. У ЦПК ця мовна одиниця вживається в словосполученнях «містити відомості» (ч.9 ст.119 ЦПК),
«зазначаються відомості» (ч.2 ст.198 ЦПК). А тому в заяві про витребування доказів особа може просто зазначити відомості про те, чому вона не може отримати доказ самостійно, а у випадку необхідності — надавати письмове підтвердження. У багатьох випадках просто недоречно отримувати від підприємств, установ чи організацій відмову в наданні доказу, якщо через вимоги закону та чи інша інформація є конфіденційною і може бути надана лише на підставі ухвали (запиту) суду.
Наприклад, відповідно до ст.28 закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції від 11.02.2010 інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно «надається у формі витягу, інформаційної довідки та виписки». Витяг надається лише власнику нерухомого майна або його правонаступникам. На підставі письмового запиту інформаційну довідку мають право отримати суд, органи місцевого самоврядування, органи внутрішніх справ, органи прокуратури, органи державної податкової служби, органи Служби безпеки та інші органи державної влади (посадові особи), якщо запит зроблено у зв’язку із здійсненням ними повноважень, визначених законом. Тому особі, яка має намір заявити клопотання про витребування доказів, немає сенсу звертатися до державного реєстратора про надання інформаційної довідки з реєстру, оскільки особа не є суб’єктом, якому може бути надана така інформація.
Отже, потрібно розрізняти витребування доказів як спосіб забезпечення доказів, що в майбутньому можуть бути втрачені або їх подання виявиться ускладненим, та витребування доказів як допомогу суду особам, котрі беруть участь у справі, у поданні відповідно доказу, який неможливо отримати самостійно. Ці процесуальні дії відрізняються метою їх вчинення, а також порядком виконання.
Заява про витребування доказів як спосіб їх забезпечення може подаватися до подання позовної заяви, під час попереднього судового засідання, а якщо останнє не проводилося — до початку розгляду справи по суті. А ось клопотання про витребування доказів на підставі ст.137 ЦПК неможливо заявити до подання позовної заяви.
Заява про забезпечення доказів, незалежно від обраного людиною способу забезпечення, розглядається судом протягом 5 днів з дня її надходження до суду за правилами ст.135 ЦПК. Про розгляд заяви повідомляються сторони та інші особи, які беруть участь у справі, присутність котрих не є обов’язковою. Така процедура розгляду сприяє оперативності вирішення питання про забезпечення доказів, а отже, і досягненню мети, на яку спрямована процесуальна дія. Якщо в заяві про забезпечення доказів містяться недоліки (не зазначено відомостей, передбачених ст.134 ЦПК), то вона залишається без руху і надається строк для усунення недоліків, у разі їх неусунення у встановлений строк заява провертається заявникові. Клопотання про витребування доказів на підставі ч.1 ст.137 ЦПК розглядається суддею за правилами ст.168 ЦПК. Коли заява про витребування доказів містить недоліки, суд відмовляє в її задоволенні, але це не позбавляє особу права подати відповідне клопотання повторно в наступному судовому засіданні.
Так само потрібно відрізняти допит свідків, призначення експертизи, огляд речових доказів як спосіб їх забезпечення та подання заяви про виклик свідків на підставі ст.136 ЦПК, призначення експертизи в порядку ст.143 ЦПК, огляд речових доказів за їх місцезнаходженням на підставі ст.140 ЦПК. Ці процесуальні дії спрямовані на досягнення різної мети. Їх ототожнення є хибним. Адже за такої позиції в осіб, які беруть участь у справі, звужується перелік процесуальних інструментів завдяки яким вони можуть доказати свою позицію у справі, що призводить до обмеження їхніх прав у процесі та перешкоджає досягненню завдань цивільного судочинства.
Гроші не потрібні
Можна дійти висновку, що за подання клопотання про витребування доказів, а також заяви про виклик свідка, призначення експертизи, огляд речових доказів за їх місцем знаходження, якщо ці процесуальні дії не здійснюються як захід забезпечення доказів,
судовий збір не повинен сплачуватися. Судовий збір, крім компенсації витрат на здійснення судочинства, виконує ще й дисциплінуючу функцію — перешкоджає поданню сторонами необгрунтованих позовів, заяв, клопотань. Адже в разі відмови в їх задоволенні сплачені кошти не повертаються.
Сплата судового збору саме за подання заяви про забезпечення доказів і забезпечення позову є доцільною та виступає певним запобіжним чинником для того, щоб не допустити зловживання сторонами наданими їм процесуальними правами, які можуть завдати шкоди іншим особам чи обмежити їхні права. Саме з такої позиції виходив законодавець, передбачаючи стягнення судового збору за ці процесуальні дії.
Для недопущення необгрунтованого стягнення судового збору зі сторін процесу та правильного застосування чинного цивільного процесуального законодавства вищим інстанціям третьої гілки влади потрібно дати судам відповідні роз’яснення. Сподіваємося, найближчим часом це буде зроблено. У разі заявлення в процесі вищеописаних клопотань суддям слід належним чином з’ясовувати, які процесуальні норми є їх підставою та на досягнення якого результату спрямовані дії сторін, і тільки після цього задовольняти такі клопотання чи застосовувати передбачені ЦПК наслідки в разі їх необгрунтованості
