В Україні склалося так, що населення найбільш знайоме з такою активною формою громадського контролю, як журналістські розслідування, що почали широко застосовуватися в останнє десятиріччя існування Радянського Союзу.
Наразі в національній практиці існують такі форми громадського контролю, як громадські ради при органах виконавчої влади, спостережні комісії при територіальних державних адміністраціях, практика інформаційних запитів, процедура громадської експертизи діяльності органів виконавчої влади, виїзди мобільних моніторингових груп до спеціальних установ міліції (ізолятори тимчасового тримання, приймальники-розподільники).
Проте громадські розслідування, в усьому світі поширені так само, як й журналістські, тривалий час зостаються поза увагою на території країн СНГ, в тому числі й в Україні. То що ж представляє ця форма громадського контролю за діями влади?
Перш за усе зауважимо, що в англомовних джерелах громадське розслідування має сталу назву «public inquiry», тобто дослівно – публічне розслідування, яке в перекладі на українську набуває більшого відтінку участі в них громадськості, аніж закладеного за оригінальним змістом принципу відкритості для громадськості, тобто публічності. Разом з цим в практиці зарубіжних країн існує термін «громадянське розслідування» (citizens inquiry), яким позначаються такі розслідування, що ініціюються та проводяться виключно громадськими активістами. Слід погодитися, що саме останній термін більш відповідає тому змісту, який зазвичай вкладає український читач в поняття «громадські розслідування» та яким англомовний світ позначає розслідування публічні. Проте така розбіжність у тонкощах смислового перекладу не заважає нам ознайомитися з обома формами громадського контролю, враховуючи відсутність їх аналогів на теренах нашої країни.
1.1. Публічні (громадські) розслідування
У сучасних словниках публічне розслідування (public inquiry) визначається як офіційна перевірка подій або дій, що проводиться за розпорядженням уряду. Цей підхід найбільш характерний для США та країн Співдружності - Австралії, Канади та Об’єднаного Королівства. Британські джерела вказують, що публічне розслідування відрізняється від більшості розслідувань загального характеру тим, що усі докази чи свідчення, надані в ході такого розслідування, відразу стають відкритими для громадськості. Зацікавлені представники громадськості або організацій можуть не лише зробити письмові заяви чи надати письмові докази, як це робиться в ході більшості розслідувань, але й вислухати усні свідчення, надані іншими учасниками процесу.
Публічні розслідування виконують у сучасному суспільстві життєво важливі функції регулювання та забезпечення підзвітності влади, виявляючи необхідні факти та накопичуючи досвід для майбутнього розвитку суспільства. Публічні розслідування, що проводяться у зв’язку із резонансними інцидентами, мають надзвичайне значення для населення, особливо для тих громадян, хто постраждав в результаті таких інцидентів. Тому досить часто публічні розслідування проводяться у зв’язку із випадками чисельних жертв, що сталися під час футбольних матчів, катастроф на транспорті чи внаслідок злочинів. Розслідування, як правило, проводяться для того, щоб встановити, чому не спрацювали захисні структури чи механізми, а також для відновлення довіри населення до держави.
Проведення публічних розслідувань є вираженням стурбованості громадськості та демонструє необхідність держави звітувати про свою діяльність. У Великій Британії, починаючи з 1990 р. було проведено приблизно 40 масштабних розслідувань в таких сферах, як охорона здоров’я, транспорт та охорона громадського порядку. Разом з тим громадські розслідування коштують досить дорого для британських платників податків – з 2004 р. на публічні розслідування було витрачено близько 300 млн.фунтів.
Публічне розслідування зазвичай очолює добре відомий та поважний представник вищих прошарків суспільства (суддя, член парламенту, професор або високопосадовий службовець). Він призначається урядом з наданням спеціального ордеру на проведення розслідування у визначені строки. Результати розслідування у вигляді письмового звіту направляються в першу чергу до уряду, а невдовзі публікуються для широкого загалу. Звіт обов’язково містить рекомендації щодо вдосконалення діяльності уряду або якості управління публічними закладами.
Політична опозиція та громадські організації схильні наполягати на проведенні публічних розслідувань у всіх резонансних випадках, проте уряди наразі задовольняють лише частину таких запитів. Однією з причин цього є намагання опозиції чи інших організацій не лише діяти в інтересах суспільства, але й скомпрометувати уряд в ході такого розслідування. Інша причина полягає у більшій тривалості публічних розслідувань, що автоматично тягне за собою більші бюджетні витрати, ніж звичайні розслідування.
Проте публічні розслідування можуть проводитися й без доручення уряду. Прикладом такого роду розслідувань було незалежне, неурядове розслідування щодо якості публічної освіти, проведене в Новому Південному Уельсі (Австралія) в 2001 році. Для участі у роботі цього розслідування направило свої подання 267 громадян. Заслуговує на увагу, що голова слідчої комісії професор Тоні Вінсон у своєму дослідженні не оминув таких характерних аспектів, як права людини та потреби вразливих груп студентів. Після року діяльності Слідчою комісією був підготовлений звіт з рекомендаціями щодо покращення якості освіти у зазначеному штаті. Свої результати Слідча комісія будувала на фактах, отриманих в ході індивідуальних свідчень, візитів до шкіл та коледжів, публічних слухань, консультацій з експертами, проведення групових дискусій, власного вивчення ситуації.
Наразі в англомовній літературі саме за такою формою розслідувань закріпилися назви «неурядове розслідування» (non-government inquiry) та «громадянське розслідування» (citizens inquiry). Ми наводимо далі декілька прикладів таких громадських ініціатив.
1.2. Неурядові (громадянські) розслідування
Велика Британія
Одним з прикладів ініціатив неурядових організацій є розслідування, здійснене у 2004 році британським проектом «POWER» («Влада»). До проекту увійшли пересічні громадяни з різними політичними поглядами – правими, лівими, центристськими, проте більшість учасників не мала чітко виражених симпатій до жодної з політичних сил. В результаті проект наразі впевнено заявляє про свою абсолютну незалежність від жодної з партій чи організацій. Метою розслідувань «POWER» було вивчення можливостей щодо більшого залучення громадян до участі у політичному житті Британії, а також розробка рекомендацій громадянському суспільству з цього приводу. Результати такого розслідування, який ми у своїй вітчизняній традиції назвали б дослідженням, були викладені у фінальному звіті 2006 року «Влада людям». Безперечною перевагою звіту є не стільки проведення масштабного 2-етапного дослідження, скільки широке використання доказів та свідчень, наданих простими громадянами.
Громадянське розслідування з питань використання криміналістичною експертизою ДНК та Національної бази ДНК стартувало у грудні 2007 року. Комітет розслідування був утворений 30 громадянами різного віку, етнічної приналежності, соціально-економічного статусу та дуже різним рівнем знань та формальної освіти.
Громадянське розслідування надало унікальну можливість для громадян Британії розпочати критичний діалог між платниками податків, експертами та політиками щодо впливу Національної бази ДНК на життя громадян і місцевих громад в цілому. За своєю структурою процес розслідування можна умовно поділити на 5 етапів: оголошення та відбір експертів; ввідна сесія; засідання з розслідування; регіональні візити; аналіз результатів та підготовка висновків. Вони, у свою чергу, включали наступні види активності.
Оголошення та відбір експертів.
Оголошення були надані у різні способи – це були звичайні повідомлення радіо, місцевого телебачення та друкованих ЗМІ, розсилка електронною поштою на приватні адреси колег та офіційні сайти місцевих рад, персональні зустрічі засновників розслідування із представниками місцевих громад. Відбір експертів також передбачав широке представництво осіб з різноманітним життєвим та професійним досвідом, інтересами, мотивацією та навичками здійснення експертизи. Такий широкий спектр індивідуальних розбіжностей привніс у процес розслідування велику кількість якісних параметрів, за якими згодом оцінювалися отримані результати.
Ввідна сесія.
Вона проводилася протягом одного повного робочого дня у двох містах, в яких проводилося розслідування – у Бірмінгемі та Глазго. Протягом ввідної сесії учасники розслідування пройшли від знайомства один з одним до обговорення алгоритмів роботи та системи оцінки результатів, що дозволило в цілому сформувати робочу групу експертів.
Засідання з розслідування.
Для проведення засідань з розслідування експерти збиралися кожного понеділка протягом шести тижнів. У ці дні встановлювався відеозв’язок між Бірмінгемом та Глазго, що дозволяло експертам активно спілкуватися та дискутувати. Під час таких обговорювань встановлювався регламент у 15 хвилин для виступаючого експерта та 20 хвилин для запитань до експерта з боку членів комітету з розслідування. Експертами були викладачі університетів, фахівці-криміналісти, журналісти та медики. Під час відеоконференції учасники могли показувати експерту червону картку, що означало нерозуміння ними того, про що каже експерт. В таких випадках експерт мав пояснити зміст певної частини свого виступу або ж перейти на більш просту мову доповіді.
Регіональні візити.
Після кожного засідання, зазначеного вище, експерти здійснювали 2 візити. Група з Глазго відвідувала шотландський парламент, а група з Бірмінгему відвідувала місцеві громади Лондона.
Аналіз результатів та підготовка висновків.
Під час аналізу отриманих результатів доводилося знов звертатися до експертів, які вже були опитані на стадії засідань, оскільки частина дискусійних питань не могла бути вирішена без їх повторної участі. Було три таких експерта, яких доводилося бомбардиру вати питаннями не менш активно, ніж це було у попередні шість тижнів під час засідань з розслідування. Найбільших витрат часу потребувало узгодження індивідуальних думок та виробка єдиної позиції. Лише після цього був сформований проект звіту, який окремою робочою групою був приведений у необхідний формат офіційного документу. Під час підготовки фінальної версії звіту експерти неодноразово залучалися до його редагування для забезпечення його повноти та відповідності отриманим результатам.
Канада
Широкого висвітлення у пресі отримала діяльність місцевої канадської організації «Коаліція громад проти видобутку урану» (CCAMU). Коаліція була створена за ініціативою населення східного Онтаріо та західного Квебеку, коли у 2007 році в цих районах розпочалася промислова розробка уранових покладів. Про свою занепокоєність можливим забрудненням довкілля та запасів питної води в офіційному зверненні до влади провінції Онтаріо заявили 12 муніципальних рад, 2 графства, чисельні неурядові організації, 2 громади індіанців та тисячі громадян. Проте уряд ігнорував вимогу громадськості накласти мораторій на видобуток урану, через що 13 грудня 2007 року чисельні неурядові організації проголосили про початок громадянського розслідування. Саме з цього часу Коаліція проводить власне, незалежне громадське розслідування щодо наслідків для населення діяльності уранових копалень, використовуючи такі форми активності, як громадські слухання, збір письмових та усних заяв, аналіз фактів експертами.
Франція
Французька неурядова організація Survie-France у 2004 році ініціювала створення Комісії громадянського розслідування з приводу геноциду в Руанді 1994 року та можливої причетності до нього французького уряду. Роль останнього в поглибленні руандійської трагедії, за свідченнями офіційної преси, або ж зовсім заперечувалася, або ж висвітлювалася надто поверхово, що не могло вдовольнити громадськість. Новостворена Комісія включала зацікавлених громадян та представників НУО, таких наприклад, як Міжнародна Асоціація дослідження злочинів проти людства та геноциду. Протягом терміну розслідування, з 22 по 26 березня 2004 року 15 кваліфікованих членів Комісії вивчили чисельні документи та вислухали свідчення великої кількості експертів (журналістів, істориків, сенаторів тощо). Результатом роботи став звіт, який з великим ступенем об’єктивності висвітлив роль Франції у ескалації подій в Руанді, а Комісія після закінчення розслідування вирішила продовжувати свою роботу на постійній основі.
Сполучені Штати Америки
Одним з найперших прикладів громадянських розслідувань у найновітнішій історії пов'язаний з діяльністю Громадянської комісії з розслідування американських військових злочинів у Індокитаї. Означена Комісія була сформована у 1969 році Тодом Енсайном та Джеремі Ріфкін за підтримкою Фонду імені Бертрана Рассела у Нью-Йорку.
Австралія
У 2005 році в Сіднеї було оголошено проведення неурядового розслідування у зв’язку із систематичними проблемами у сфері дотримання прав людини стосовно іммігрантів мусульманського походження, які спостерігалися в діяльності Департаменту імміграції. Завданнями цього розслідування була перевірка свідчень пошукувачів притулку, згідно яких їм було відмовлено у наданні візи та статусу біженців виключно через їх мусульманське походження, про що їм відкрито казали працівники імміграційної служби. До кола інтересів розслідування також входила оцінка ступеню професійності та толерантності державних службовців, які мають контакт з біженцями за родом своєї діяльності.
Бангладеш
В Бангладеш 2001 року ініціаторами створення публічної слідчої комісії виступили представники привілейованих груп населення. Приводом для створення комісії був незадовільний стан представників етнічних меншин, який супроводжувався загальною кризою суспільства. Випадки тортур стосовно представників етнічних меншин стали відправною подією, яка стала початком формування Комісії з публічного розслідування (Public Inquiry Commission). Комісія мала статус неурядової та незалежної, а її члени виконували обов’язки добровільно, окрім власних професійних справ у різних сферах зайнятості. Враховуючи, що фінансові та людські ресурси були надто обмежені, Комісія прийняла наступні правила діяльності:
- комісія та її представники будуть проводити вибіркові візити у місця проживання етнічних меншин протягом вересня-грудня 2001 року;
- інтерв’ю проводяться лише з тими особами, які цього забажають під час візиту комісії;
- під час розслідування брати до уваги усі дотичні повідомлення преси, а також звіт правозахисних організацій щодо репресій стосовно меншин;
- брати до уваги усі інші необхідні документальні докази.
Комісія завершила власну роботу наприкінці квітня 2002 р. Під час її діяльності було опитано 42 особи, серед яких було 3 журналіста, 12 активістів НУО та 27 потерпілих від репресій, в тому числі – 85-річний чоловік як жертва катувань.
Після декількох проведених сесій комісія завершила узагальнення отриманих фактів, документів та доказів стосовно репресій, що мали місце стосовно представників етнічних меншин. Фінальний звіт, виданий наприкінці року, разом із розробленими рекомендаціями, був направлений до виконавчої ради Комітету із захисту громадянських прав для подальшого оприлюднення.
