У Верховній Раді зареєстрований проект закону «Про регулювання проституції та діяльності секс-закладів«. Законопроект внесений свіжоспеченим членом групи «Воля народу» Андрієм Немировським, який пройшов у ВР від «Самопомочі» і на момент обрання народним депутатом вважався експертом з мототранспорту.
На думку толерантної частини суспільства, в умовах війни і тотальної кризи – легалізація проституції не є першою у списку проблемою, що потребує законодавчого вирішення. А от нетолерантні громадяни взагалі не зрозуміли, «що це за сором такий».
Справді, цей законопроект загострює питання співвідношення закону і моралі.
Але спробуємо з прискоренням стати європейцями – і одразу перейдемо до юридичних аспектів законопроекту.
Тонкощі термінології
Автор законопроекту пропонує вважати проституцію підприємницькою діяльністю. Схема очевидна – надання сексуальних послуг за плату.
Але, автор не шукав простих шляхів – і запропонував відокремити статевий акт від демонстрації тіла на платній основі. Тобто, за думкою народного депутата, проституцією буде вважатись два види послуг – еротичний, порнографічний показ тіла на платній основі і безпосередньо статевий акт за гроші.
Ви все правильно зрозуміли: стриптиз прирівняли до проституції.
Цікаво, чи готові стриптизерки назвати свою роботу проституцією і перейти з найманої праці у приватні підприємці, як встановлюватиме новий закон?
А де ж «європейські цінності»?
Текст 5-ї статті законопроекту встановлює «обов'язки повії» та чітко дає зрозуміти, що закон повіями називає лише жінок. І взагалі, це закон про жіночий стриптиз та жіночу проституцію.
Готуючи такий серйозний законопроект, варто було б дослідити питання і не створювати дискримінаційний «одностатевий» закон.
Адже чоловіки значно успішніше реалізовані в цій професії – бо не жебракують на окружних дорогах, а обслуговують елітних та заможних клієнтів. Крім того, дискримінаційність «одностатевого» закону полягає в тому, що він покладає обов'язки сплачувати податки та слідкувати за своїм здоров'ям на працівників секс-бізнесу лише жіночої статі.
Крім статевої нерівності, законопроект також ставить у нерівні умови повію-підприємця та споживача послуг. Адже йдеться лише про забезпечення соціальних гарантій повій, натомість закон не захищає їх клієнтів.
Якщо демонстрація тіла та статевий акт за оплату стають послугами, то на них повинно розповсюджуватись законодавство про захист прав споживачів, повинні встановлюватись відповідні стандарти якості послуг. Законопроект не враховує, що інтимні послуги можуть нести ризик завдання фізичної та моральної шкоди споживачу.
Цікаво, що особам, які не досягли 18 років, законопроект забороняє відвідувати секс-заклади – натомість, жодного слова щодо мінімального віку повій.
Лише згадується, що повії користуються усіма гарантіями, що передбачені Кодексом законів про працю. А тим кодексом встановлено, що особа в Україні має право працювати з 16-ти років, а під час канікул, навіть з 14-ти.
Далі, міцніше тримайтесь за стільці: законопроект зобов'язує власника секс-закладу перевірити документи у відвідувачів.
Таким чином, легалізація стосується не лише жриць кохання за гроші, але й споживачів послуг. Їх теж планують легалізувати, тобто вивести з тіні.
Цікава фантазія, чи не так?..
Як бачите, ніяких європейських стандартів у цьому законі немає.
Кому це вигідно?
Законопроект, справді, більше схожий на плід бурхливої еротичної фантазії. І певні статті, навіть, наводять на думку, що задоволення від цього тексту й було метою його написання – якби не стирчали з нього вуха майбутніх власників легальних борделів.
Метою цього «витвору юридичного мистецтва» є відкриття у кожному закутку легального борделю.
На сьогоднішній день утримання місць розпусти є злочином та карається законом. Після легалізації проституції цей бізнес вийде з кримінальної тіні та перетвориться на потужне легальне джерело збагачення й без того багатих людей.
На доказ того, що основною метою легалізації проституції в Україні є легалізація і розширення мережі борделів, свідчить текст законопроекту.
Термін «секс-заклад» – а не «соціальні гарантії повій» – червоною ниткою проходить крізь весь текст майбутнього закону. Апогеєм є сьома стаття, у якій гарантується державне сприяння розвитку секс-закладів, вживання заходів підвищення іміджу праці повій, сприяння діяльності професійних спілок та громадських організацій у сфері діяльності секс-закладів.
Далі ще глобальніше.
Верховна Рада мусить визначити основні напрями державної політики регулювання у сфері проституції та діяльності секс-закладів. А реалізацію державної політики у сфері проституції – так-так, її тепер називатимуть «сферою» – та діяльності секс-закладів здійснюватиме Кабінет міністрів.
Таким чином, під виглядом приведення вітчизняного законодавства до європейських стандартів, робиться спроба покрити Україну мережею легальних борделів.
Європейський досвід
У другій половині ХХ століття питання легалізації проституції в Європі виникло внаслідок боротьби самих повій за легалізацію їх бізнесу. Але європейські країни не такі вже й одностайні у цьому питанні.
Так, лише 5 європейських країн – Німеччина, Австрія, Ліхтенштейн, Нідерланди та Греція – легалізували борделі. У 17-ти країнах Європи проституція легалізована, але борделі заборонені. У 12 країнах ЄС проституція не легалізована та навіть встановлена кримінальна відповідальність повій. В деяких країнах – таких, як Швеція, Норвегія, Ісландія – встановлена кримінальна відповідальність клієнтів.
Тобто, єдиного європейського досвіду, який й би варто було наслідувати, у питанні легалізації проституції – немає.
Більше того, у європейських країнах з найвищим рівнем життя – борделі, тобто секс-заклади, заборонені.
Є два мотиви, які можуть виправдовувати легалізацію проституції, – дати можливість повіям заробити собі на пенсію та перестати притягати людей до відповідальності за те, що вони так розпоряджаються своїм власним тілом.
Для досягнення зазначених цілей немає потреби легалізовувати борделі.
І саме таку модель легалізації проституції переважно обирають європейські країни.
