Дискусії про ціну ліків в Україні та її необгрунтоване завищення зі сторони фармвиробників, дистриб’юторів і роздрібних мереж аж надто загострилися під час епідемії грипу. На щастя для фармації, минулого тижня президент таки ветував ухвалений Верховною радою закон про мораторій на підвищення цін, державне регулювання та інші жахіття, які – за бажання – могли спіткати будь-яку галузь в цій країні без жодних компенсацій. ZaUa.org спробував розібратися, чи варто називати провізора в найближчій аптеці мародером.
«…Обмеження необґрунтованих, а отже, злочинних дій…»
Істерія із цінами на ліки почалась не сьогодні і не вчора. Комуністи Петро Симоненко і Володимир Матвєєв внесли до сесійної зали законопроект «Про мораторій на підвищення цін і тарифів на лікарські засоби і вироби медичного призначення» іще в грудні 2008 року.
На полицях комітету з питань охорони здоров’я він пролежав би іще рік-два, як і більшість крайньолівацьких проектів членів фракції КПУ про втручання держави в усе на світі. «Проект закону ставить за мету поліпшення послуг охорони здоров'я за рахунок припинення цинічного пограбування більшості населення через непомірно високі націнки на лікарські препарати від виробника до споживача. Закон передбачає обмеження необґрунтованих, а отже, злочинних дій учасників ринку ліків», - сказано в пояснювальній записці. Ані розрахунків, ані обґрунтувань, чому саме на рівні 1 липня 2008 року слід заморозити ціни на ліки, комуністи не дають.
Напередодні "грипозного сезону", на початку вересня, в інтернеті почали з’являтися поодинокі тексти на тему, чому ж ми переплачуємо за ліки. Хтось посилався на власний досвід купівлі «аналогічних» ліків за кордоном, проте в більшості випадків усе зводилось до того, що «на нас хочуть заробити». Коли прийшов грип, законопроект комуністів став в нагоді усім «захисникам знедолених»: Партії регіонів, КПУ та блоку Литвина, а також деяким персоналіям з БЮТу та НУНСу, хоча в основній своїй масі ці фракції не голосували.
Прикметно, що слово "мародери" першою вжила на адресу аптекарів прем’єрка Юлія Тимошенко. Її обґрунтування – уряд зміг придбати «Таміфлю» по 67 грн., а аптекарі продають по 500 грн. Та перед тим, як розвіяти міф про «досягнення» уряду, розкладемо по полицях всю проблематику.
Звідки береться ціна
По-перше, ліки бувають іноземні та вітчизняні. Вітчизняні бувають повністю вітчизняні та з імпортними компонентами. По-друге, бувають оригінальні ліки і генерики, тобто повні аналоги, які починають випускатися після того, як збіжить строк патенту на його виготовлення компанією-винахідником. По-третє, бувають фальсифікати та ліки, що «не повністю або зовсім не відповідають стандартам». Тобто, може й лікують, але офіційно жоден порядний виробник під ними не підпишеться. По-четверте, бувають ліки інноваційні та попередніх поколінь (копійчані «антидепресанти», наприклад, корвалол). По-п'яте, і це, здається, найважче усвідомити пересічному споживачеві – однакові ліки з різним ступенем ефективності. (на прикладі машин: Мерседес і Запорожець – і те, і те машина, ну а далі ви самі знаєте).
Неважко здогадатися, що дельта між цінами на продукцію «від застуди», «від головного болю», «від серцево-судинних захворювань» буде різнитися дуже сильно.
«В Україні сьогодні понад 70% найменувань ліків – іноземного походження. Те саме можна сказати й про обсяги коштів, які на них витрачаються: дві третини йде на імпорт. Проте вітчизняний виробник все ж міцніше стоїть на ногах: він тримає лідерство у кількості обслуговуваних хворих. Адже за обсягами продажів в упаковках 70% належить саме йому», - розповідає ZaUA.org директор з маркетингу компанії Business-Credit, що займається дослідженнями фармацевтичного ринку, кандидат медичних наук Ірина Дерев’янко.
За її словами, в залежності від того, має препарат іноземне чи вітчизняне походження, є він оригінальним чи генериком, ціна може різнитися на порядок. «Візьмімо флюконазол. Він має кількадесят аналогів. Є за 10 гривень, є за 150. Генерик як правило дешевший на 40-50%», - каже експерт.
Апріорі іноземні препарати дорожчі за українські. По-перше, на них впливають ввізні мита. По-друге – курс євро і долара. «Минулої осені, коли гривня почала стрімко падати і в аптеках почали зростати ціни на ліки, всі одразу подумали про змову. Проте чи можна це назвати змовою, якщо на всіх подіяв один і той самий фактор? Як би відреагували на це нафтотрейдери – теж підвищили б ціни. Навіть зараз, ціни можуть відрізнятися в різних аптеках на кілька гривень. Бо ж ліки не продаються одразу. Одним вони були завезені, коли курс долара був 8,50, другим – коли 8,20. Уже навіть ця різниця може дати вплив на дельту цін», - говорить ZaUA.org відомий провізор Тетяна Котляр.
«Змовитися на цьому ринку, по суті, неможливо. Йдеться про конкуренцію 600 виробників і понад 20 тисяч аптек. Можна, звісно говорити про змову дистриб’юторів, тобто оптових продавців. Дійсно, трійко з них мають по 15% частки ринку, наступні три-чотири – теж достатньо міцні компанії. Але навіть коли вони хотіли домовитися про відстоювання власних інтересів перед державою, за всі роки роботи їм цього так жодного разу по серйозному не вдалося зробити. Тим більше, що їх торгова надбавка у 12% регулюється державою», - додає Ірина Дерев’янко.
Почому аспірин для іноземців
«Нині в уряді та в парламенті готується документ, згідно із яким виробники будуть зобов’язані декларувати власні ціни», - розповідає пані Ірина. «Дійсна суть його полягає в тому, що якщо чиновники знайдуть іншу країну, де такий же препарат цієї ж фірми продається дешевше, з фармкомпанією буде серйозна розмова перевіряючих органів. Ми опитали представництва іноземних компаній, які працюють в Україні, чи ухвалення такого закону чи постанови не спричинить труднощів в їхній роботі. Вони сказали: ні! Бо ми вже продаємо тут ліки за такими ж як в Європі цінами, або – що частіше – за нижчими».
Є кілька факторів, які роблять ліки в Україні менш дорогими, ніж за кордоном. По-перше, це ринкове ціноутворення. Якщо наш споживач не може заплатити за ліки європейську ціну, виробник просто не має інтересу продавати препарат тут за такою ціною. відзначає, що переважна більшість іноземних фармкомпаній мають навіть сітку «знижок» для країн «третього світу», до яких відноситься і Україна. І пов’язані ці знижки саме із низькою платоспроможністю (близько $50 витрачає на рік на ліки українець і $100 – росіянин, $150 – поляк, а американці і західні європейці – більше в рази).
По-друге, це проблема доступності ліків. 85% всіх медпрепаратів, що купуються в Україні, «маленький українець» купує з власної кишені. Лише 15% - це те, про що турбується держава. Відтак, завищувати ціни особливо нікуди – просто не купуватимуть.
В світі ж переважно діє або система «солідарної відповідальності», коли частину вартості ліків компенсує держава, а частину – сам громадянин, або забезпечення мінімального пакету «соціальних» ліків, або обов’язкове медичне страхування. Щоправда, включення до списків ліків на відшкодування заводить виробників у певні рамки: погоджуючись на гарантований збут, вони автоматично підпадають і під часткове державне регулювання.
По-третє, на враження про високу вартість ліків впливає і загальний соціально-економічний стан споживача. Навіть якщо один і той самий препарат коштуватиме 10 євро у нас і в тій же Німеччині, тамтешній пенсіонер точно матиме менше клопоту, де взяти такі гроші, ніж наш.
До всього, аби не бути голослівним, звертаю читача до порівняльних таблиць вартості різних ліків.
На полицях комітету з питань охорони здоров’я він пролежав би іще рік-два, як і більшість крайньолівацьких проектів членів фракції КПУ про втручання держави в усе на світі. «Проект закону ставить за мету поліпшення послуг охорони здоров'я за рахунок припинення цинічного пограбування більшості населення через непомірно високі націнки на лікарські препарати від виробника до споживача. Закон передбачає обмеження необґрунтованих, а отже, злочинних дій учасників ринку ліків», - сказано в пояснювальній записці. Ані розрахунків, ані обґрунтувань, чому саме на рівні 1 липня 2008 року слід заморозити ціни на ліки, комуністи не дають.
Напередодні "грипозного сезону", на початку вересня, в інтернеті почали з’являтися поодинокі тексти на тему, чому ж ми переплачуємо за ліки. Хтось посилався на власний досвід купівлі «аналогічних» ліків за кордоном, проте в більшості випадків усе зводилось до того, що «на нас хочуть заробити». Коли прийшов грип, законопроект комуністів став в нагоді усім «захисникам знедолених»: Партії регіонів, КПУ та блоку Литвина, а також деяким персоналіям з БЮТу та НУНСу, хоча в основній своїй масі ці фракції не голосували.
Прикметно, що слово "мародери" першою вжила на адресу аптекарів прем’єрка Юлія Тимошенко. Її обґрунтування – уряд зміг придбати «Таміфлю» по 67 грн., а аптекарі продають по 500 грн. Та перед тим, як розвіяти міф про «досягнення» уряду, розкладемо по полицях всю проблематику.
Звідки береться ціна
По-перше, ліки бувають іноземні та вітчизняні. Вітчизняні бувають повністю вітчизняні та з імпортними компонентами. По-друге, бувають оригінальні ліки і генерики, тобто повні аналоги, які починають випускатися після того, як збіжить строк патенту на його виготовлення компанією-винахідником. По-третє, бувають фальсифікати та ліки, що «не повністю або зовсім не відповідають стандартам». Тобто, може й лікують, але офіційно жоден порядний виробник під ними не підпишеться. По-четверте, бувають ліки інноваційні та попередніх поколінь (копійчані «антидепресанти», наприклад, корвалол). По-п'яте, і це, здається, найважче усвідомити пересічному споживачеві – однакові ліки з різним ступенем ефективності. (на прикладі машин: Мерседес і Запорожець – і те, і те машина, ну а далі ви самі знаєте).
Неважко здогадатися, що дельта між цінами на продукцію «від застуди», «від головного болю», «від серцево-судинних захворювань» буде різнитися дуже сильно.
«В Україні сьогодні понад 70% найменувань ліків – іноземного походження. Те саме можна сказати й про обсяги коштів, які на них витрачаються: дві третини йде на імпорт. Проте вітчизняний виробник все ж міцніше стоїть на ногах: він тримає лідерство у кількості обслуговуваних хворих. Адже за обсягами продажів в упаковках 70% належить саме йому», - розповідає ZaUA.org директор з маркетингу компанії Business-Credit, що займається дослідженнями фармацевтичного ринку, кандидат медичних наук Ірина Дерев’янко.
За її словами, в залежності від того, має препарат іноземне чи вітчизняне походження, є він оригінальним чи генериком, ціна може різнитися на порядок. «Візьмімо флюконазол. Він має кількадесят аналогів. Є за 10 гривень, є за 150. Генерик як правило дешевший на 40-50%», - каже експерт.
Апріорі іноземні препарати дорожчі за українські. По-перше, на них впливають ввізні мита. По-друге – курс євро і долара. «Минулої осені, коли гривня почала стрімко падати і в аптеках почали зростати ціни на ліки, всі одразу подумали про змову. Проте чи можна це назвати змовою, якщо на всіх подіяв один і той самий фактор? Як би відреагували на це нафтотрейдери – теж підвищили б ціни. Навіть зараз, ціни можуть відрізнятися в різних аптеках на кілька гривень. Бо ж ліки не продаються одразу. Одним вони були завезені, коли курс долара був 8,50, другим – коли 8,20. Уже навіть ця різниця може дати вплив на дельту цін», - говорить ZaUA.org відомий провізор Тетяна Котляр.
«Змовитися на цьому ринку, по суті, неможливо. Йдеться про конкуренцію 600 виробників і понад 20 тисяч аптек. Можна, звісно говорити про змову дистриб’юторів, тобто оптових продавців. Дійсно, трійко з них мають по 15% частки ринку, наступні три-чотири – теж достатньо міцні компанії. Але навіть коли вони хотіли домовитися про відстоювання власних інтересів перед державою, за всі роки роботи їм цього так жодного разу по серйозному не вдалося зробити. Тим більше, що їх торгова надбавка у 12% регулюється державою», - додає Ірина Дерев’янко.
Почому аспірин для іноземців
«Нині в уряді та в парламенті готується документ, згідно із яким виробники будуть зобов’язані декларувати власні ціни», - розповідає пані Ірина. «Дійсна суть його полягає в тому, що якщо чиновники знайдуть іншу країну, де такий же препарат цієї ж фірми продається дешевше, з фармкомпанією буде серйозна розмова перевіряючих органів. Ми опитали представництва іноземних компаній, які працюють в Україні, чи ухвалення такого закону чи постанови не спричинить труднощів в їхній роботі. Вони сказали: ні! Бо ми вже продаємо тут ліки за такими ж як в Європі цінами, або – що частіше – за нижчими».
Є кілька факторів, які роблять ліки в Україні менш дорогими, ніж за кордоном. По-перше, це ринкове ціноутворення. Якщо наш споживач не може заплатити за ліки європейську ціну, виробник просто не має інтересу продавати препарат тут за такою ціною. відзначає, що переважна більшість іноземних фармкомпаній мають навіть сітку «знижок» для країн «третього світу», до яких відноситься і Україна. І пов’язані ці знижки саме із низькою платоспроможністю (близько $50 витрачає на рік на ліки українець і $100 – росіянин, $150 – поляк, а американці і західні європейці – більше в рази).
По-друге, це проблема доступності ліків. 85% всіх медпрепаратів, що купуються в Україні, «маленький українець» купує з власної кишені. Лише 15% - це те, про що турбується держава. Відтак, завищувати ціни особливо нікуди – просто не купуватимуть.
В світі ж переважно діє або система «солідарної відповідальності», коли частину вартості ліків компенсує держава, а частину – сам громадянин, або забезпечення мінімального пакету «соціальних» ліків, або обов’язкове медичне страхування. Щоправда, включення до списків ліків на відшкодування заводить виробників у певні рамки: погоджуючись на гарантований збут, вони автоматично підпадають і під часткове державне регулювання.
По-третє, на враження про високу вартість ліків впливає і загальний соціально-економічний стан споживача. Навіть якщо один і той самий препарат коштуватиме 10 євро у нас і в тій же Німеччині, тамтешній пенсіонер точно матиме менше клопоту, де взяти такі гроші, ніж наш.
До всього, аби не бути голослівним, звертаю читача до порівняльних таблиць вартості різних ліків.
Інформація: газета Аптека, жовтень 2009
Українські «надбавки»
Новітні препарати дорожчі за традиційні, бо їм необхідно проходити процедуру реєстрації. Оскільки Україна не визнає ані європейських, ані американських сертифікатів якості, то повний цикл сертифікації «падає» додатковим тягарем на вартість ліків. Для одного препарата сума коливається в межах $10-20 тис. Якщо обсяги його продажу в країні невеликі, «надбавка» може складати і 30-40% вартості. Якщо ж це мільйонні продажі, звісно, фактор впливу не такий вагомий. Сюди варто доплюсувати і корупційний чинник, про який не люблять розповідати представник фармакомпаній, але який завжди присутній при складній процедурі отримання ліцензії.
Світовий досвід говорить, що одне лише скасування такого порядку для відомих компаній може значно пожвавити ринок. Приміром, таким шляхом пішли грузини, відкривши кордони для усіх зареєстрованих в ЄС ліках.
35% - середня націнка в аптеках. «Це оптимальна націнка, аби аптека могла функціонувати. Але треба розуміти: якщо ліки коштують 2 гривні з копійками, то заокруглення цих копійок уже може дати 30-40%. А от дорогим препаратам зазвичай достатньо 5-10% націнки. Якщо упаковка коштує тисячу гривень, то 100 грн. на упаковці – цілком прийнятна норма. Бо витрати праці ті самі, що й на копійчані препарати, а прибуток – більший», - говорить пані Котляр. Також, за її словами, на ціну впливає строк придатності препарата: якщо лишилось два-три місяці до його завершення, аптека не ризикуватиме і скине ціну. Крім того, на вартість вплине і спосіб закупівлі: якщо придбано із відстрочкою платежу, то ліки звичайно будуть дорожче.
Проте чи не найбільше на різницю цін на фармакологію в аптеках впливає різна форма оплати праці. «Комунальні аптеки, великі мережі платять в переважній більшості лише «білу» зарплату. Що це значить? Що понад 50% фонду зарплати іде державі. Якщо ж винагорода віддається у конверті, витрати на заробітну платню зменшуються на 35%. Ми якось вираховували, що це 8-10 відсоткових пунктів цінової надбавки», - ділиться пані Тетяна розрахунками.
Виробники, звісно, закладають у вартість ліків і маркетингові видатки. «Прийоми» в аптеках – такі ж, які і в будь-якому сегменті рітейлу: полиці, рекламні місця, вітрини можна купувати.
«Коли говорять про можливість домовитися із кожним конкретним аптекарем, що він рекомендуватиме купити цей препарат, а не інший, мені трохи дивно: як ви собі це уявляєте? 300 тисяч людей по всій країні. Зі скількома представник фармацевтичної компанії зможе налагодити довірливі стосунки? З десятьма? З двадцятьма? Це допоможе його продажам? Навряд. А от репутації аптеки може навіть зашкодити. Наприклад, чому я маю не продавати аспірин Баєра, якщо в мене його добре купують? Чи нав’язувати Берлін Хемі, якщо люди купують КРКА? Здебільшого люди приходять за конкретними ліками. І якщо в тебе їх немає – він не прийде в твою аптеку», - відзначає експерт.
Втім, тут є й інші оцінки. Опитаний ZaUa.org експерт на умовах анонімності зізнався, що існують десятки способів "простимулювати" продаж саме того, а не іншого медичного препарата "на рівні працівника за касовим апаратом". На рівні ж власників та керівників таких можливостей набагато інше. І робота із подібного "стимулювання" ведеться постачальниками лікарських препаратів на системній основі.
«Ефект Таміфлю»
Коли ми готували цей матеріал, у ЗМІ з’явилась інформація, що виявляється, диво-препарат «Таміфлю», що його мільйонними партіями закупив уряд напряму у виробника, можна було ще в липні 2009 року, коли «освоювалися» кошти на запобігання грипу купити у того ж таки виробника за ще меншими цінами (від 2 до 6 євро або від 24 до 72 грн. за упаковку). Втім, розбирати, чому цього не було зроблено – не наша сьогоднішня мета.
Опустимо тут всі коментарі фахівців з приводу ефективності препарату і з приводу того, що поставлені в Україну партії були виготовлені ще для лікування пташиного грипу, спалах якого в світі був минулого року (про «різновекторність» можна робити самостійні висновки). І проведемо оціночні розрахунки, чи міг препарат з середньою доепідемічною ціною в аптеках у 350-400 грн. (Петро Порошенко, який натрапив перед самісіньким прильотом літака зі Швейцарії на пігулки за 600 грн., вочевидь пзайшов у якусь "елітну" аптеку) бути закуплений урядом за 67 грн. (5,6 євро) за упаковку.
З одного боку, продажі «Таміфлю», за даними компанії Business-Credit, до епідемії в середньому за рік складали 1,5 тис. упаковок. Тобто бізнес продажу цих ліків – до 600 тис. грн. на рік. Із закупівлею Україною мегагуртової партії навіть по 67 грн. за упаковку, йтиметься щонайменше про 20-30 мільйонів гривень (тобто ринок збільшується у 50 разів!).
Дійсно, при таких обсягах і зниженій ціні десь 140 млн. грн. Кабмін і зекономив. Але з іншого боку, компанія Roche зекономила на: доставці (літак прилетів до Швейцарії, завантажився і полетів собі в Україну – логістика мінімальна), утриманні штату промоутерів, маркетингових витратах (ні в кого не треба купувати полиці), витратах на прискорену легалізацію в Україні, на прискорене митне оформлення, на розрібному продажі. Оскільки ліки пішли напряму до лікарень, то по дорозі так і не з’явились до 30-40% сукупної націнки дистриб’юторів і аптек. Можна собі дозволити. Тим більше, що відпускна ціна (яка є певним індикатором реальної собівартості) не настільки висока.
Підведемо підсумки - кому вигідно звинувачувати аптеки в завищенні цін:
1. Всім кандидатам в президенти: імідж спасителя «маленьких українців» від «зажирілих олігархів», підтримки соціально найменш захищених верств населення ще нікому не заважав.
2. Уряду: під шумок можна витиснути ще з однієї сфери бізнесу додаткові відрахування до бюджету з «надприбутків» в умовах дірявої казни.
3. Чиновникам системи охорони здоров'я: для відволікання від власних проблем із цільовим використанням грошей на підготовку до грипу. Оскільки в країні в принципі немає тих чи інших ліків – як вони могли потрапити до аптек, котрі попали під руку контролюючим органам?
4. Конкурентам: у сподіванні, що одні мережі / дистриб’ютори / виробники вийдуть з бою «білими і пухнастими» і зможуть завоювати частку ринку після полеглих у нерівною бою з урядом усілякі методи хороші. Уряд тут теж виступає як конкурент: заплановане створення мережі державних аптек дасть змогу не лише впливати на ринок, але й отримувати непогані прибутки.
А от чи вигідна така "турбота" пересічним покупцям лікарських препаратів? Навряд чи. Реального здешевлення цін можна досягти ринковими методами: коли аптечні мережі, дистриб'ютори та виробники конкурують між собою за споживача. Інших ефективних способів сучасна економіка не знає. А от спроба тримати ціни в адміністративних лещатах зазвичай призводить тільки до одного: скорочення бізнесу, послаблення конкуренції, дефіциту та - як наслідок - нового цінового стрибка.
