Уявіть ситуацію: людина живе спокійним життям у невеличкому селі, здає свою земельну ділянку в оренду певній агрофірмі для вирощування сільськогосподарських культур, але раптом приходить хтось і заявляє: дай мені цю ділянку, я тут буду газ шукати! Маячня! – скаже читач. А якщо цей «хтось» – компанія, фактичним власником якої є колишній нардеп від Партії регіонів і міністр екології та природних ресурсів України, наближений до Януковича? Тоді ці обставини виглядають цілком «природними» для нещодавньої вітчизняної дійсності. Проте мова йде не про минуле, а про сьогодення на сході Харківської області.
Щоправда, Товариство з обмеженою відповідальністю «Енерго-Сервісна компанія «Еско-Північ» земельну ділянку в селянина Миколи Ігоревича* не відбирає, а намагається примусити його до сервітуту… строком на 10 років.
Дане ТОВ є власником спеціального дозволу на користування надрами структур Роганської перспективної площі №5395 від 14.10.2011 року, згідно з яким надається право на геологічне вивчення, в тому числі дослідно-промислову розробку-видобування вуглеводнів (нафти та газу) в межах Роганської перспективної площі на території Харківського та Чугуївського районів Харківської області строком на 20 років.
І так сталося, що однією з запланованих точок під буріння свердловини виявилася саме земельна ділянка Миколи Ігоревича, розташована на землях Кочетоцької селищної ради Чугуївського району Харківської області, загальною площею 2,5 га, землекористувачем якої є агрофірма «Чугуївська».
Як стверджують представники «Експо-Північ», вони «неодноразово, як в усній, так і в письмовій формі, зверталися з пропозицією до власника та третьої сторони з проханням вирішити питання про надання дозволу на зайняття його ділянки землі сільськогосподарського призначення (рілля), для будівництва свердловини №3 Роганська». А отримавши відмову, запропонували Миколі Ігоревичу укласти договір про встановлення на цю ділянку особистого земельного сервітуту. І навіть пообіцяли від щедрот своїх плату за встановлення та користування сервітутом у розмірі 100% від суми земельного податку.
Отже, селянин мав «велику перспективу»: втратити на 10 років свою родючу землю та дохід від оренди, який вона приносить, з великим ризиком повного розорення ділянки від пошукових та добувних робіт, натомість отримавши сплату свого земподатку.
Звісно, що хижим нафтогазовикам було сказане тверде мужицьке «ні»!
Тоді «Експо-Північ» вирішила нав’язати Миколі Ігоревичу свій сервітут у примусовому порядку та 24.09.2015 року звернулася з відповідною позовною заявою до суду. Мовляв, «відмова відповідача від укладення договору про встановлення особистого земельного сервітуту призведе до невиконання позивачем Програми робіт та умов Угоди №5395, що є підставою для зупинення та/або анулювання Спецдозволу №5395 Державною службою геології та надр України».
Оце лишенько! Газовики, незважаючи на їх волання про те, що «нафтогазова галузь є пріоритетною в економіці нашої держави», не зможуть набити собі капшук, тому селянин буцімто має піти їм на поступки, – логіка ситих, які голодного не розуміють.
Тому Микола Ігоревич звернувся по допомогу до Чугуївської правозахисної групи. З огляду на складність та важливість даної справи, представляти інтереси селянина в суді взявся голова ЧПГ Роман Лихачов.
У судовому засіданні правозахисник наголосив, що види права земельного сервітуту визначає ст. 99 Земельного кодексу України, положення якої встановлюють підстави, за наявності яких можливе звернення з вимогою про встановлення сервітуту, як то:
- право проходу та проїзду на велосипеді;
- право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху;
- право прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв’язку, трубопроводів, інших лінійних комунікацій;
- право прокладати на свою земельну ділянку водопроводів із чужої природної водойми або через чужу земельну ділянку;
- право відводу води зі своєї земельної ділянки на сусідню або через сусідню земельну ділянку;
- право забору води з природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право проходу до природної водойми;
- право поїти свою худобу з природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право прогону худоби до природної водойми;
- право прогону худоби по наявному шляху;
- право встановлення будівельних риштувань та складування будівельні матеріалів з метою ремонту будівель та споруд.
Як відомо, позивач не збирався на ділянці Миколи Ігоревича ані їздити на велосипеді, ані водити худобу на водопій…
Крім того, відповідно до положень ст. 98 ЗК України, ініціатором встановлення земельного сервітуту можуть бути лише власник або користувач земельної ділянки, який потребує використання суміжної (сусідньої) земельної ділянки, щоб усунути недоліки своєї ділянки, обумовлені місцем розташування або природним станом. А позивач не являється ані власником, ані користувачем жодної земельної ділянки, суміжної із земельною ділянкою відповідача.
Однією із обов’язкових вимог для встановлення земельного сервітуту є те, чи відповідає сервітут цільовому призначенню земельної ділянки, щодо якої він встановлюється. Земельна ділянка Миколи Ігоревича відноситься до земель сільськогосподарського призначення (рілля), які використовуються для вирощування сільськогосподарських культур, тобто буріння свердловини цілковито суперечить цільовому призначенню вказаної землі.
Оскільки чинне законодавство не передбачає обов’язку власника земельної ділянки укладати договір з підприємствами, установами та організаціями, які здійснюють геологознімальні, пошукові, геодезичні та інші розвідувальні роботи, можна зробити висновок, що сторони є вільними у волевиявленні в цих правовідносинах, тобто примусити особу в судовому порядку неможливо.
Як зазначив Р. Лихачов, ТОВ «Експо-Північ» не надано доказів та не обґрунтовано, що запропонована компанією точка під буріння свердловини №3 Роганської площі є виключним способом задоволення потреб позивача, і що не існує інших способів задоволення цих потреб, наприклад, буріння даної свердловини в іншій точці.
До того ж, позивачем точка під буріння свердловини визначена із накладенням сервітуту на ВСЮ площу земельної ділянки – 2,5 га. Однак встановлення такого сервітуту абсолютно позбавляє селянина права користуватися власною земельною ділянкою. А відповідно до ст. 41 Конституції України, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право приватної власності є непорушним.
Характерно, що представник третьої особи – ГУ Держгеокадастру у Харківській області – теж просило в задоволенні позову відмовити, тому що позивач не обґрунтував площу і межі земельної ділянки відповідача для встановлення сервітуту.
І Чугуївський міський суд Харківської області, вислухавши доводи сторін, своїм рішенням від 26 травня 2016 року відмовив у задоволенні позову ТОВ «Енерго-Сервісна компанія «Еско-Північ» до Миколи Ігоревича. Отже, селянин і надалі має повне право розпоряджатися СВОЄЮ землею – на власний розсуд. Як і передбачено Основним Законом.
*Ім’я змінено з етичних міркувань.
Наша довідка:
Зі даними «Економічної правди», у 2010 та 2011 роках «Еско-Північ» надали дозволи на видобуток на Карайкозiвському, Ракитнянському родовищах та Роганської перспективної площі Харківської області. Ця компанія має відношення до Миколи Злочевського. Власником «Еско-Північ» є кіпрська Burisma Holdings.
«Вікіпедія» інформує, що «Микола Владиславович Злочевський – власник газовидобувної компанії Burisma Holdings».
Як повідомляли «Наші гроші», з 2010 року до квітня 2012 року Микола Злочевський обіймав посаду міністра екології та природних ресурсів України. З 2012 по 2014 рр. він був заступником секретаря РНБО. На початку 2015 року в Генпрокуратурі зазначали, що Злочевський знаходиться в розшуку, а на його рахунках у Великобританії заарештовано $23 млн. Йому було оголошено підозру за статтею «незаконне збагачення». Чи перебуває він у розшуку зараз – невідомо.
На сайті Burisma Holdings сказано, що частка компанії на ринку серед приватних газовидобувників за обсягом видобутку газу в березні 2016 року склала 30%.
