26 жовтня 2015 року Європейський суд ухвалив рішення за позовом Андрія Портнова, радника колишнього президента Януковича, до Ради міністрів ЄС (справа №Т-290/14) і постановив виключити його із санкційних списків ЄС.
Для самого Портнова це рішення мало швидше моральне значення: санкції проти нього, які Рада ЄС затвердила 5 березня 2014 року, в будь-якому разі закінчилися ще 6 березня 2015 року – в новому списку санкцій його прізвища не виявилося.
В Україні рішення Суду вже поквапилися представити як чергове свідчення «зради».
Помірні «адепти зради» стверджували, що Генеральна прокуратура працювала неефективно, «не знайшла» нічого на Портнова, і тому Європейський суд його «звільнив».
Радикали взагалі звинуватили прокуратуру у змові з Портновим.
Насправді поточне розслідування Генеральної прокуратури Суд цікавило дуже мало, якщо цікавило взагалі. Під час розгляду цієї скарги Суд ЄС оцінював лише обґрунтованість первинного внесення Портнова до санкційних списків у березні 2014 року
Річ у тім, що Рада міністрів ЄС запровадила санкції щодо Портнова на підставі одного-єдиного документа – листа Генеральної прокуратури України. ГПУ написала до Брюсселя, що Портнов, серед інших, є об'єктом розслідування щодо фактів «привласнення державних коштів та їх незаконного виведення за кордон».
Прочитавши та розглянувши цей поодинокий лист, Суд зазначив, що
– по-перше, жодних фактів на підтримку такого звинувачення українська прокуратура у своєму посланні не навела;
– по-друге, розслідування не проводилося щодо Портнова, тобто він не був формально «об'єктом розслідування».
У такій ситуації Суд вирішив, що лист не був достатньою підставою для накладення санкцій, і виключив Портнова із санкційних списків.
У цій ситуації виникають два питання.
Перше: чи могло ефективне розслідування з боку Генеральної прокуратури врятувати санкції щодо Портнова?
Формально відповідь негативна – Суд ЄС розглядав обґрунтованість включення Портнова до списків 5 березня 2014 року, тобто виключно в світлі тих документів, які існували на початку березня минулого року. І подальші розслідування в цьому контексті не такі важливі.
Тут вже, як кажуть, навіть боги не можуть зробити колишнє – не колишнім.
З іншого боку, не можна виключити, що ефективне розслідування Генеральної прокуратури дало б Раді міністрів набагато більше простору для маневру і дозволило б зберегти або навіть, приміром, повторно ввести санкції. Адже, як зазначено вище, у 2015 році Портнов просто випав із санкційного списку.
Друге питання – що чекає на інші справи про оскарження санкцій, які зараз розглядаються Судом ЄС?
Адже Андрій Портнов – далеко не єдиний представник колишньої української влади, який звернувся до Люксембурга. На сьогодні те саме рішення Ради ЄС 2014/119/CFSP і приблизно на тих самих підставах, оскаржують у Суді ЄС ще 13 людей:
- Віктор Янукович (справа №T-346/14) з обома синами (справи №T-347/14, T-348/14),
- Микола Азаров (T-332/14) з сином (T-332/14),
- брати Сергій (T-341/14) і Андрій (T-340/14) Клюєви,
- Віктор Пшонка (T-381/14) та його син Артем (T-380/14),
- Сергій Арбузов (T-434/14),
- Едуард Ставицький (Т-486/14),
- Олександр Клименко (Т-494/14),
- близький до «сім'ї» бізнесмен Сергій Курченко (T-339/14).
На жаль, для Ради міністрів (і для України) перспективи в цих справах не найкращі.
Згадаймо, що в березні 2014 року рішення щодо санкцій приймалися в терміновому порядку – ЄС хотів продемонструвати підтримку Києву в непростий період і попросив українських партнерів надати перелік осіб, активи яких в Європі варто заарештувати.
Київ за лічені дні підготував цей список, і його було покладено в основу санкційного рішення Ради міністрів ЄС. Навряд чи у такий стислий термін Генеральна прокуратура мала можливість підготувати для європейських колег докази щодо фігурантів списку. Тому цілком імовірно, що рішення ЄС щодо інших екс-чиновників ґрунтувалося на тій самій або подібній доказовій базі, як і щодо Андрія Портнова.
Якщо це дійсно так, то у Януковича, Азарова та інших колишніх представників української влади – дуже непогані шанси на перемогу в Суді.
Щоправда, для деяких з них це буде ще не кінець історії.
Адже якщо санкції з Портнова (і ще кількох осіб) в будь-якому разі були зняті в березні 2015 року, то для низки інших скаржників, у тому числі Януковича, Азарова, Арбузова, санкції були продовжені.
А оскільки доля санкцій щодо осіб, які спочатку були в одному списку, зрештою виявилася різною, можна зробити висновок, що рішення про продовження ухвалювалося на підставі якихось додаткових даних і доказів з України.
Тому навіть якщо Суд виключить Януковича або Азарова з санкційного списку Ради ЄС від 2014 року, санкції щодо них можуть зберегтися.
Цих фігурантів очікує як мінімум ще другий тур – розгляд санкційного рішення від 5 березня 2015 року. Результат цієї тяжби передбачити поки що дуже важко.
