Про реальне становище в лавах «збройних сил ДНР» можна судити з думок їхніх звичайних вояків. Кілька днів тому я спілкувався з колишнім сержантом окремої бригади військ самопроголошеної «республіки», який нещодавно покинув своє формування, прослуживши там рік. Знаю цього чоловіка ще змалку. Розмова відбувалася приватно, певна річ, без згадки про те, що озвучену інформацію опублікують у ЗМІ, тому діалог було злегка відредаговано й приведено до читабельного вигляду.
Чому пішов з «ополчення»?
— Та ж там цілковитий абсурд почався. Останні два місяці ми просто пили. То «батя» привозив вина, то від пацанів щось перепадало. А взагалі за чотири місяці з кінця весни я у звільненні був лише тричі. Тут жодних грошей уже не захочеш: який у них сенс, якщо не можеш нормально витратити?
А чому так?
— Та людей не вистачає. Всі роботи виконуєш за двох, а то й за трьох: постійні варти, розвантаження вагонів із боєприпасами, ящики по 100 кг удвох із кимось тягаєш. На вагон, буває, лише двох осіб ставлять, хоча треба чотири або й шість. Але варти — це ще куди не йшло, часто пацанів ставили охороняти просто приватні будинки чи гаражі якісь: деякі Іловайськ пройшли, Дебальцеве, а тепер сидиш на бордюрі, автомат через плече, і стережеш якогось там Сєрьожу. Гидко. Плюс із грішми нездорові речі почалися...
Перестали платити?
— Перестати не перестали, але почали затримувати. Я коли звільнявсь, у мене борг із зарплати був за два місяці. Тут ось як: тим, хто вирішив іти, заборгованість відразу виплачують, щоб хоч якось людей притримати до осені — там начебто новий призов, обіцяють молодняку набрати. Мені теж заплатили, але я все одно пішов, плюс із нашої бригади ще до мене четверо звільнилося.
І куди вони всі?
— Хто в Росію на заробітки, хто перевівся до еліти на кшталт «Спарти», але туди ще спробуй влаштуйся. Я хотів у МНС, то мені взагалі сказали, мовляв, оце все «воював, не воював» їм не важливе. Почали «укропівський» «воєнник» дивитись, а по ньому я не придатний, тож і їм не підійшов. Бридня, коротше.
А скільки платили хоч?
— Ну зараз уже отримував би 22 тис., це «дерев’яними», звичайно. А загалом коли як: спершу зовсім нічого не мав, це торік восени, потім $360, там за курсом рахували, ну а нині з пробуксовками набігає $250–280, однак тут іще залежить від звання, підрозділу та участі в боях. Тому я і не хотів просто сидіти й бухати: пацани, з якими ми туди йшли ще рік тому, записувалися в «ДНР» не для цього, а тепер більшості вже начхати, аби «бабки» давали.
А що там з ідеями «Новоросії» від Одеси до Харкова? Ще багато хто про таке мріє?
— Та кому там уже мріяти?! Я ж кажу, мало не половина звільнилась, а ті, що лишилися, навіть між собою гризуться. До нас, наприклад, іще коли тут «казакі» були, вночі в частину завалила якась група. Роззброювати нас, мовляв, зібралися. Тоді все це ще тільки «устаканювалось», іще не було зрозуміло, хто під ким і кому підпорядковується. Але суть у тому, що наша частина вже була офіційно під Захарченком, а ці, у папахах, узагалі казна-хто. У мене тоді розвантажку «віджали», а в пацанів — цілий ящик гранат. Ось так, хоча начебто тримали один фронт. А нині з усім цим Корпусом, одним центром... Люди суто про шлунок думають, ідейних там уже обмаль.
Із ваших чимало загинуло?
— У Дебальцевому багато полягло. Там узагалі божевілля коїлось: одні кажуть це, другі — те, кожен майже герой, сам вирішує, що робити. Просиш підтримку — півгодини пояснюєш, що за група. А так, усі ці зведення, мовляв, загинуло півтори людини за добу, — нісенітниця, звичайно, і з їхнього, і з нашого боку. Тут за одним тільки епізодом відразу на п’ять множити можна. Чуєш, що колона нарвалася на засідку, загинуло троє, п’ятеро поранено, — все, осіб 20, значить, «двохсотих». Таке, до речі, було в сусідній бригаді: пацанів просто по шматках із-під бетеерів витягали. Те саме й з «украми»: там трупами поля засівали, а вони все: «60 загиблих».
Що думаєш далі робити?
— Ну точно не в Україну подамся: я ж там тепер у всій красі на їхньому сайті, мало не бен Ладен. Не знаю… Поки що тут поневірятимусь, а затим, якщо нічого не знайду підходящого, до Росії поїду на заробітки.
Не здаватимешся?
— Куди? В СБУ? Та маячня це. Мені, по-перше, після Дебальцевого ніякої амністії не дадуть, а по-друге, навіть якби й дали, то що далі? Куди я потім? Назад у Донецьк, де мене тут-таки до стінки поставлять? Чи в Києві вантажником батракуватиму? Ні, це питання закрите.
