В необхідності оновлення суддівського корпусу в Україні немає жодних сумнівів. Рівень довіри до судової влади, за даними USAID, зараз є на рівні 5%. Це найнижчий показник серед всіх публічних інституцій. Він найгірший в Європі і один з найнижчих у світі. Парадоксально, але російським медіа українці довіряють більше, ніж власній судовій системі.
За півтора роки після Революції Гідності, було прийнято три закони, спрямовані на люстрацію суддів – «Про відновлення довіри до судової влади в Україні«, «Про очищення влади« та «Про забезпечення права на справедливий суд«. Однак у порядку, передбаченому цими законами, досі не звільнено жодного судді.
Певною мірою ці закони в контексті звільнення суддів були приречені на невдачу – і через недосконалість процедур, і через саботаж цих процесів самими представниками судової влади.
Це, зокрема, стало підставою для включення до коаліційної угоди Верховної Ради пункту 9.4 Розділу IV – положення щодо оновлення суддівського корпусу через внесення змін до Перехідних положень Конституції – ідеї, напрацьованої Реанімаційним Пакетом Реформ іще навесні 2014 року.
На сьогодні запровадити такий механізм є чинним політичним зобов’язанням п’яти фракцій – БПП, Народного Фронту, Самопомочі, РПЛ і «Батьківщини».
Втім, не всі народні обранці поспішили реалізувати це зобов’язання. В той час, як члени Конституційної комісії від одних політичних сил активно наполягали на включенні механізму перепризначення всіх суддів до Перехідних положень Конституції, інші представники коаліції були несподівано категорично проти.
В тому числі й через це Конституційна комісія при президентові вирішила не включати до свого проекту змін до Конституції в частині правосуддя цих положень.
Усвідомлюючи загрозу саботажу оновлення судів, представники РПР наполягли на участі у засіданні Конституційної комісії. Остання погодилася надіслати громадський проект щодо повного оновлення судової влади через прозорий конкурс на розгляд до Венеційської комісії. Як альтернативний.
На тому самому засіданні про те саме говорив і президент, зауваживши, що оновлення судів є обов’язковою складовою судової реформи, і що гарним прикладом для цього є приклад патрульної поліції.
Фактично про це ж просили більше ніж 27 тисяч українців, підписавши відповідну електронну петицію. Схожа за змістом петиція про люстрацію суддів і прокурорів також набрала необхідну кількість голосів.
На обидві петиції президент повинен відреагувати не пізніше 17 жовтня. При цьому варто зауважити, що підтримка серед народу є досить високою – 46% вважають, що потрібні докорінні зміни в судовій системі, а більше 40% прагнуть звільнення частини суддів.
Як виявилося, існують і ті, кого ідея оновлення судової влади не приваблює. Останніми днями хвилею «праведного гніву» стосовно того, як не можна звільняти суддів, пройшли публікації колишніх регіоналів і інших поплічників Януковича.
Так, у шкідливості звільнення та й будь-якої перевірки суддів намагається переконати колишній депутат із команди «портновських хлопчиків» Володимир Пилипенко, співавтор сентенції «ми построілі армію рабов, пускай работают» часів прийняття закону про відновлення довіри до судової влади.
Не можна оминути увагою й позицію іншого «класика» побудови судової системи – Сергія Ківалова. Окрім того, що фактично будь-яке оновлення судової влади він вважає таким, що суперечить європейським стандартам, колишній голова комітету ВР з верховенства права пропонує судову реформу здійснювати шляхом «розробки законодавчих актів, направлених на недопущення публічного обвинувачення суддів».
Схожої позиції притримуються й судді – як колишні, так і чинні.
Подібних публікацій і виступів можна навести ще чимало. Та й без цього зрозуміло, що особи, відповідальні за судову владу зразка часів Януковича замість відбувати покарання ще досі залишаються на посадах. І їх об’єднує величезне бажання не втратити власну «армію рабів» у мантіях, а з ними – і вплив старої влади на процеси, які відбуваються в державі.
«Вінниційська» комісія?
Очевидно, з небажання колишніх регіоналів позбуватися виплеканої системи залежних і слухняних суддів і судів сенсації не зробиш.
А от те, що категорично проти оновлення судової влади через зміни до Конституції виступають і представники «нової» влади, турбує значно більше.
При цьому ми не маємо на увазі неприйняття ідеї «звільнити всіх суддів» заступником голови АП Олексієм Філатовим, хоча інші представники команди президента виступають саме за таку модель.
В запропонованих змінах йдеться не про тотальне автоматичне звільнення всіх, а про прозорий і неупереджений конкурс на кожну суддівську посаду, якого Україна, на жаль, ніколи не мала і який дуже потрібний зараз.
Дивує інше: ідею повного оновлення, і навіть атестації суддівського корпусу вважає популізмом, наприклад, голова Вищої ради юстиції Ігор Бенедисюк, призначений до цього конституційного органу безпосередньо президентом.
При цьому незрозуміло, чи мав на увазі голова ВРЮ переатестацію, передбачену вже прийнятим законом, чи громадські пропозиції змін до Конституції.
Та й як може бути популізмом розроблений аполітичною громадською платформою проект змін до Конституції, спрямований на виконання коаліційної угоди?
Втім, справжній детектив розгорнувся довкола оцінки Венеційською комісією громадського проекту змін до Конституції. Варто почати з того, що кілька днів тому експерти РПР звернулися до Венеційської комісії з пропозицією надати власні коментарі до законопроекту.
За звичайною практикою ВК, її експерти заслуховують авторів проекту перш, ніж надати остаточний висновок щодо нього. На велике здивування представниця Венеційської комісії повідомила, що наразі громадський проект не розглядається взагалі, а буде розглядатися тільки підготовлений Конституційною комісією.
На наш запит щодо причин такої ситуації, представник Володимира Гройсмана повідомив, що ще 9 вересня голова Верховної Ради надіслав обидва проекти з проханням розглянути їх, надавши відповідного листа.
З інших джерел, однак, стало відомо, що президент ВК Джанні Букіккіо ще 16 вересня висловив сумніви, що Комісія встигне підготувати оцінку проекту РПР до пленарного засідання в кінці жовтня і запитав, чи влаштує пана Гройсмана, якщо така оцінка буде надана пізніше, в грудні.
Що саме відповів пан Гройсман і чи відповів він взагалі щось, з’ясувати не вдалося. Так само залишається незрозумілим, чи діяв (бездіяв?) голова Верховної Ради на власний розсуд, чи його позиція, яка призвела до затягування, а фактично – саботажу, оцінки громадського проекту, була погоджена з президентом.
Нагадаю, саме президент взяв на себе всю повноту відповідальності за судову реформу, створив Конституційну комісію і має намір внести до Верховної Ради законопроект щодо змін до Конституції в частині судоустрою.
Та беззаперечними залишаються два факти.
Володимиру Гройсману було відомо, що з розглядом громадського проекту є складнощі ще місяць тому, 16 вересня. Але він вирішив не повідомляти про це – ані громадськість, ані авторів.
Відтак, відповідальність за можливе зволікання з розглядом громадського проекту несе саме голова Верховної Ради.
Хтось дуже не хоче, щоб проект змін до Конституції про оновлення суддівського корпусу не був розглянутий Венеційською комісією. Це зрозуміло, особливо з огляду на те, що фактично єдиним аргументом проти застосування такого механізму є його нібито невідповідність європейським стандартам.
Іншими словами, у випадку досить імовірної позитивної оцінки з боку ВК цей проект має чималі шанси бути прийнятим, а судова система – оновленою.
Поки політична влада і громадянське суспільство по різні боку барикад в питанні, як краще оновлювати суди, хтось спокійно працює над тим, щоб оновлення не відбулося взагалі.
І з цієї ситуації тепер лише два виходи. Один – докласти всіх зусиль для того, аби ВК все-таки оцінила обидва проекти ще на жовтневій сесії. І…здійснити-таки судову реформу, прийнявши консенсусні зміни.
Другий – проігнорувати вимоги громадськості і попередні зусилля, докладені для врахування її думки, тим самим залишаючи в дії судову систему часів Януковича.
Наостанок також варто зазначити, що й Венеційська комісія не є істиною в останній інстанції. Це, безумовно, дуже поважний, але все ж таки дорадчий орган.
Отримати думку ВК щодо пропонованих змін дуже важливо, а там більше заручитися її підтримкою, якщо така буде.
Та навіть якщо цей орган критично поставиться до певних пропозицій, і зробить висновок, що вони не відповідають стандартам сталих європейських демократій, або й зовсім не дасть їм оцінки, це не означає, що такі пропозиції не можуть бути прийняті.
В особливий період перехідної демократії, в якому зараз знаходиться Україна і це засвідчує сама ВК в висновку щодо закону про очищення влади, відступ від певних норм, які працюють в розвинених країнах, не буде вважатися порушенням міжнародних зобов’язань.
Іншими словами, визначати конституційний лад всередині своєї держави, в тому числі, через механізми представницької демократії є виключним правом українського народу. І легітимно обрані народом органи влади можуть і повинні забезпечити народу це право – президент внести відповідний законопроект, а Верховна Рада – його прийняти.
Тож варто діяти, і діяти швидко.
Ідею повного перенабору суддів підтримують прем’єр-міністр, міністр юстиції, представники щонайменше п’яти парламентських фракцій, провідні громадські науковці і експерти, тисячі громадян України, видатні міжнародні фахівці.
Не підтримують лиш колишні регіонали і їхні судді.
Президент України, однак, ще публічно не висловився ні за, ні проти такого механізму.
З ким ви, пане президенте?
