До дня святого Валентина «Українська правда.Життя» розповідає 12 історій кохання українських військових.
Алі та Алла Керімови
Він – боєць 30 механізованої бригади, нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня, патріот і справжній чоловік. За його плечима – оборона Дебальцевого, поранення, десяток операцій.
Вона – його дружина, віра, надія і любов.
Вони зовсім різні. Алла – темпераментна, емоційна, імпульсивна. Алі – розсудливий, логічний, врівноважений. Але разом вони уже 10 довгих і щасливих років. У 2010-му побралися, а трохи згодом народилася їхня маленька принцеса – донечка Аліса.
Коли російські війська окупували Донбас, Алі добровольцем пішов боронити рідну землю. У найскрутніші дні війни опинився під Дебальцевим.
Алі та Алла Керімови. Фото: Ігор Паламарчук
Алла не пропускала жодного зведення новин, місця собі не знаходила, молилася і чекала, а він, коли навколо стрекотіли кулі й розривалися бомби, заспокоював – словом чи смс-кою.
14 лютого Алі надіслав коханій повідомлення: «Все добре. Я тебе дуже сильно люблю». Того ж дня його важко поранили.
Закривавленого чоловіка, побратими, ризикуючи життям, дорогою смерті вивезли до Артемівська. За тиждень йому зробили кілька складних операцій, потім, вже в Харкові і Києві, – ще і ще.
Але поруч уже була сім’я – разом гуляли, сміялися, вчилися стрибати на одній нозі і ходити на милицях. Нині Алі вже вдома. Вони пройшли надзвичайно складні півтора роки, але вижили – попри все. І 14 лютого для них тепер не просто День закоханих, але і другий День народження.
Олексій Кондрашов та Ірина Дудник
Він – боєць 40 батальйону територіальної оборони, разом з яким пройшов Іловайськ. Був мобілізованим разом з рідним братом.
Вона – волонтер, не раз бувала в зоні АТО, возила гуманітарну допомогу бійцям, дітям та дорослим мирним жителям Донбасу, допомагала пораненим у шпиталях.
Олексій зазнав поранення під час виходу з Іловайська, потрапив у полон. Втім, зумів повернутися на мирну територію України і зрештою опинився у Києві. Після операції познайомився з Ірою.
Олексій Кондрашов та Ірина Дудник. Фото: Ігор Паламарчук
Вона досі зі сміхом згадує, як тьохкало її серце, коли вперше підходила до його палати, а потім – як возила «своє 100-кілограмове щастя» на візку по Хрещатику.
Коли Олексій летів до Румунії на реабілітацію, попросив дочекатися, а коли повернувся – одразу запропонував серйозні стосунки.
Зараз вони разом допомагають пораненим бійцям у госпіталях та збирають допомогу для діточок в інтернатах Донецької та Луганської областей.
Олексій, зізнається Ірина, вже встиг подарувати їй найбільш жаданий подарунок – щастя!
Ірина та Дмитро «Дім Дім» Бондар
Він – боєць 95 аеромобільної бригади, доброволець. Пройшов Слов’янськ, Лисичанськ, Карачун і Донецький аеропорт. Вона – його кохана дружина.
Вже майже 10 років живуть душа в душу, хоч познайомилися випадково. Дмитро вразив Іру з першого погляду, а Іра Дмитра – з першого кролика у сметані. Було море квітів, пісень, ніжних слів і відвертих зізнань. У 2010-му народилася їхня чарівна донечка Вероніка.
Ірина та Дмитро «Дім Дім» Бондар. Фото: Ігор Паламарчук
Аж раптом почалася війна – неоголошена, нікому не потрібна. Він воював у багатьох гарячих точках, а вона чекала, молилася, вірила.
Дмитра поранили в боях за Донецький Аеропорт. Щойно він вийшов на зв’язок, Іра вже збирала речі:
– Куди їхати? Де шукати? Байдуже! Лише б їхати! Швидше до нього! Хотілося обійняти міцно-міцно, і закрити собою від усього світу. Для нас війна закінчилась, нарешті він мій! Він живий, і я буду боротися за його життя! Боротися до кінця, тому що кохала, кохаю і буду кохати завжди!
Олександр і Юлія Клевцови
Він – навідник артилерійської гармати 128 гірсько-піхотної бригади. Пройшов Дебальцеве. Демобілізований.
Вона – волонтер, допомагала саме 3-й батареї, в якій служив Сашко.
Їх серця поєдналися 28 липня 2005-го року, коли Сашко запропонував Юлі сонце, небо, і весь світ навколо них! Вони і нині щороку відзначають день, коли почали зустрічатися.
Олександр і Юлія Клевцови. Фото: Ігор Паламарчук
Свята в їхній родині – це привід для креативного подарунка. Сашко зумів здивувати дружину навіть з-під Дебальцевого, незважаючи на відстань і війну, – на День народження Юля отримала величезний кошик квітів з прив’язаним до нього хенд-мейд сердечком.
Минулі два роки були надзвичайно складними для пари, але вони знову разом – не просто чоловік і дружина, а найкращі друзі!
Ілля Сербін і Юлія Микитенко
Він – розвідник (спершу – у складі 54-го, згодом – складі 131 окремих розвідувальних батальйонів). Пройшов Чермалик, Павлопіль, Гранітне (штольня). Та для неї він просто «бородатий чувак у формі» і «симпатичний хлопчик-військовий».
Вона - студентка, активістка громадської організації «Відсіч», донька бійця Нацгвардії.
Познайомилися вони випадково, та коли розговорилися, зрозуміли – створені один для одного.
Ілля Сербін і Юлія Микитенко. Фото: Ігор Паламарчук
На Великдень 2015-го Юля не втрималася і поїхала до Іллі в Маріуполь. Поверталася додому вже нареченою. Трохи згодом у Карпатах – побралися.
Хто кому зробив пропозицію, зараз уже й не пригадають. Але назавжди запам’ятали його повернення з фронту: замість автомата в руках – ромашки і нектарин, а над головою – дощове, але мирне небо.
Їм ледь за 20, а вони вже знають, що таке любов і що таке війна. Воні вже стільки всього встигли, а все ще тільки починається!
Андрій Дроздов та Олена Пньовська
Він – кадровий військовий льотчик, який служить в лавах Збройних сил України з 1998 року. Виконує обов’язки борт-техніка на Мі-24 з 2003 року, був у складі двох місій ООН в Ліберії, Кот-д’Івуарі і Конго.
Вона – все свідоме життя працювала у міжнародних бізнес-колах. Жартує, що Андрій обрав вельми оригінальний спосіб знайомства: упав з неба, в буквальному сенсі.
Його вертоліт повертався із прифронтової зони, але вже під самісіньким Києвом зазнав аварії. Його, пораненого, привезли до шпиталю, де Олена вже майже рік була волонтером.
Андрій Дроздов та Олена Пньовська. Фото: Ігор Паламарчук
Вони одразу відчули взаємну симпатію, але постійно спілкуватися почали вже після переводу Андрія до іншої лікарні. Зустрічалися кожного дня, засиджувалися до пізнього вечора, спілкувалися, жартували і сміялися – до кольок у животі.
Разом вони вже рік – їм неймовірно легко один з одним. І хоча службові обов’язки поки що розділяють їх кількома сотнями кілометрів, вони знають - вже зовсім скоро постійно будуть поруч.
Андрій і Олена упевнені – їхня зустріч в таких непростих обставинах була знаковою.
Юліанна та Олександр «Чехи»
Він – «айдарівець», воював майже по всій Луганській області.
Вона — волонтер Ірпінського військового госпіталю.
Його війна почалась з Майдану, саме звідти Сашко пішов в добровольчий батальйон. 5 вересня 2014 року на трасі Щастя-Металіст 2-га рота 24-го окремого штурмового батальйону «Айдар» потрапила в засідку – вижили тільки троє, і Олександр – один з них.
Тоді він отримав опіки, був контужений. Але знову повернувся на передову. До лютого 2015 року, коли отримав другу контузію.
Юліанна та Олександр «Чехи». Фото: Ігор Паламарчук
Саме після того вони і познайомилися в ірпінському шпиталі – Юля принесла їжу та одяг для «новеньких». Трохи поговорили, на прощання Юля обняла Сашка, він обійняв її у відповідь – і довго-довго не відпускав.
Він зробив їй пропозицію вже після другої зустрічі. Вона, якось не заставши його в палаті, залишила записку і підписалася: «Юля, твоя майбутня дружина».
Через місяць Олександр знову приїхав до шпиталю, на реабілітацію. В день виписки забрав Юлю з роботи і рішуче, по-військовому, повів до загсу – подавати заяву. Наступного дня вони стали чоловіком і дружиною.
Сергій та Ірина Приймак
Він – боєць 90 батальйону, кіборг ДАП. Мобілізований влітку 2014-го року.
Вона – бізнесмен, дружина, опора і підтримка.
Познайомилися та покохалися ще до війни. Сергій влаштувався на роботу на фірму Ірини. Аж якось каже: «Я вас кохаю, Ірино Андріївно». З роботи не звільнила, та й відкоша не дала.
Жили у громадянському шлюбі, а коли розгорілася війна, Сергій та Ірина побралися і обвінчалися.
Сергій та Ірина Приймак. Фото: Ігор Паламарчук
Чоловік пішов на війну, Ірина усіма силами допомагала йому та побратимам, збираючи величезну кількість необхідних на фронті речей, не шкодуючи власних фінансів, підключаючи друзів та знайомих.
Коли Сергій зазнав численних поранень і контузій, коли майже не втратив зір, не міг рухатися, вона помчала за ним на фронт.
Та найстрашніше чекало попереду – у Сергія виявили рак. Нині ця неймовірна пара веде ще одну боротьбу – із хворобою. Боротьбу за життя, за кохання, за свою родину і за свого маленького янголятка – синочка Мирославчика.
Ігор і Олена
Він – боєць 93 окремої механізованої бригади. Пройшов Піски, Водяне.
Вона – його «Вишенька».
Разом уже 8 тисяч років, бо, зважаючи на свій крутий норов, рахують рік за тисячу. Він безнадійно «повернутий» на автомобілях, вона – життя не уявляє без подорожей.
Ігор і Олена. Фото: Ігор Паламарчук
Вони родом зі сходу України. Війна роз’єднала їх - Олена поїхала від війни до Києва, Ігор – став на захист української землі від агресора.
Півтора роки очікувань, хвилювань, і раптом – дзвінок: «Я підірвався на міні»... І вона миттю опинилася поруч, щоб допомогти йому стати на ноги – і бути разом назавжди.
Анастасія Бороденкова і Павло «Дельфін»
Він – боєць батальйону «Донбас».
Вона – волонтер.
У його послужному списку Горлівка, Попасна, Трьохізбенка, Піски, Щастя. Служить і нині.
Вона 2 роки без відпочинку допомагає нашим воїнам – телефон не замовкає ні на хвилину, шпиталі, лікарі, поранені, поїздки на передову.
Анастасія Бороденкова і Павло «Дельфін». Фото: Ігор Паламарчук
Разом пережили біль, горе, втрати, війну, щоб врятувати один одного, повернути до життя і подарувати цілий новий світ!
Історія їхнього кохання розпочалася у новорічну ніч. Вони провели її серед справжніх друзів, таких же волонтерів і воїнів, але водночас – віч-на-віч між собою. Просто мовчали і відчували один одного.
Сьогодні вони збираються до Лос-Анджелеса, на церемонію вручення премії Оскар. Адже Павло – один із засновників продакшн-студії, яка зняла номінований на «Оскар» фільм «Зима у вогні»!
Назар і Євгенія Барилки
Він – боєць 24 окремої механізованої бригади (2 бат, 6 рота, 3 взвод).
Вона – волонтер, донька бойового офіцера.
10 жовтня 2014 він під містом Щастя отримав чотири наскрізні кульові поранення правого стегна, внаслідок чого ногу довелося ампутувати вище коліна. Познайомилися у київському військовому шпиталі, де Назар проходив реабілітацію.
В День свого народження Назар загадав бажання: знайти свою половинку. Побачив її у коридорі, а коли Женя помилилася дверима і випадково зайшла до його палати, вже знав – кохає і нікуди її не відпустить.
Назар і Євгенія Барилки. Фото: Ігор Паламарчук
– При знайомстві з Назаром, – згадує Женя, – мені було байдуже, чи є в нього нога, чи немає. Перш за все, я побачила дуже красивого та мужнього хлопця. Я захоплювалась його силою волі. А коли почали ближче спілкуватись, я зрозуміла, що він – моя душа.
Невдовзі Женя познайомила коханого зі своїм сином Ванею, і Назар зрозумів – це та сім’я, про яку все життя мріяв.
– Після поранення я почав писати своє життя з чистого аркушу, – розповідає Назар. – З коханою людиною, яка підтримує мене, знає, як розрадити, коли я у відчаї згадую про війну, яка мене оточує своєю ласкою, турботою і любов’ю! Я зрозумів, що після війни і важкого поранення можна бути щасливим!
Людмила та Едуард Мальовані
Він – професійний військовий, який у складі миротворчої місії служив в Югославії, пройшов війни у Сьєрра-Леоне та Іраку.
Вона – його вірна дружина.
Разом вже 25 років, половину власного життя.
Коли почалася війна на Донбасі, Едуард вже був списаний у запас – за станом здоров’я. Хотів піти добровольцем – не брали. Довелося влаштувати одиночний пікет під Міністерством оборони.
Людмила та Едуард Мальовані. Фото: Ігор Паламарчук
Розповідав їй про своє поранення так: «У мене подряпина на обличчі, нічого серйозного, не хвилюйся. За кілька днів переводять у Київ».
Вона побачила його незадовго до операції – обличчя все забинтоване, навіть очі. Потім – 5 годин під скальпелем. Намагалася не думати – просто любила, вірила і молилася.
Нині, після усього пережитого, вони обвінчалися. Виростили трьох дітей, мають онуків, але і досі називають один одного «моя принцеса» і «коханий». І готуються прожити ще не одне щасливе життя.
