Розмови про те, що спецпризначенців Головного розвідувального управління російського Генштабу Євгена Єрофеєва та Олександра Алєксандрова можуть обміняти на українських політв'язнів в Росії точаться мало не від моменту затримання росіян. Проте в останні дні такі розмови вийшли на новий рівень, а отже до цієї теми прикута серйозна увага суспільства.
Власне, нових барв тема обміну набула після винесення вироку російським судом Сенцову та Кольченку - 20 та 10 років суворого режиму відповідно. Спочатку голова Мін'юсту Росії Олександр Коновалов натякнув, що такий обмін можливий, зауваживши, що це питання «можна узгоджувати по дипломатичних каналах». Потім про можливість обміну Сенцова та Надії Савченко заговорив глава українського МЗС Павло Клімкін. Згодом свої п'ять копійок до теми додав голова комітету Держдуми Росії з міжнародних справ Олексій Пушков, зазначивши що подібний обмін майже неможливий. За його словами, це «дуже різнопорядкові речі», мовляв, російських ГРУшників «просто виявили на території України», тоді як Савченко та Сенцова «звинувачують у цілком конкретному злочині».
Загалом ймовірність того, що Росія піде на такий обмін, виглядає не особливо високою. Ну хто такі для російської влади двоє невдах-диверсантів, щоб робити заради них хоча б щось. Тим більше, в Кремлі одразу відхрестилися від ГРУшників, звільнивши їх заднім числом з армії. Але сьогодні керівник Центру звільнення полонених офіцерського корпусу Володимир Рубан поставив всі ці викладки під сумнів. Зокрема Рубан заявив, що саме російська сторона запропонувала у Мінську обміняти Сенцова та Кольченка на двох російських спецпризначенців. «Проте я бачу, що українська сторона вирішила затягнути з відповіддю на цю пропозицію», - додав він, натякаючи на небажання української влади допомагати співвітчизникам.
В той же день з'явилася і думка Порошенка з цього приводу. Такий собі британський журналіст Олівер Керрол, оприлюднив на своєму «Фейсбуці» фрагмент інтерв'ю українського президента The Independent, де Порошенко на питання, чи надходила подібна пропозиція, відповів: «Ні», але зауважив, що не вважає обмін спецпризначенців на режисерів рівноцінним. Як тут не згадати знамениту фразу приписувану Сталіну «Ми рядових на генералів не міняємо» у відповідь на пропозицію обміняти його рідного сина Василя на фельдмаршала Паулюса.
Виглядає так, що цитата з порошенківського інтерв'ю з'явилася одразу після слів Рубана аж ніяк не випадково, і все це почало скидатися певну інформаційну кампанію, мета якої показати, наче українська влада поводиться не дуже красиво і шляхетно, відверто нехтуючи запропонованою Росією можливістю обміняти Сенцова та Кольченка. Така черствість мала б обурювати українців, але не варто поспішати. Адже в цій історії питань поки що значно більше, ніж відповідей.
По-перше, достеменно невідомо, чи була справді російська пропозиція щодо обміну. Окрім пана Рубана про наявність такої поки ніхто не говорив. А сам Рубан вирішив деталі не розголошувати. Отже, якщо пропозиція таки і була, то ми не знаємо, ані від кого вона надійшла, ані коли це сталося, ані за яких умов. І відповідно досить складно зрозуміти, наскільки все це серйозно. Принаймні, Порошенко в інтерв'ю The Independent чітко сказав, що пропозиції такої не було, хоча міг говорити з журналістом ще до того, як пропозиція була озвучена росіянами.
По-друге, зі слів Рубана та Керрола, ясно, що російська пропозиція, якщо така і має місце, стосується уже «засуджених» Сенцова та Кольченка, і нікого іншого. Двох хочуть обміняти на двох, але окрім них, в російських тюрмах наразі перебувають і інші наші громадяни - це і Надія Савченко, і один з лідерів Меджлісу Ахтем Чийгоз і інші менш відомі українці. Загалом, за даними СБУ, в російських СІЗО перебувають не менше 30 українських громадян. І всіх їх українська держава має визволяти. Тому ось так одразу міняти ГРУшників на Кольченка і Сенцова, забувши про інших, щонайменше передчасно. Тим більше, президент Порошенко неодноразово наголошував, що пункт мінських угод щодо звільнення усіх полонених включає в себе і тих українців, що знаходяться на території Росії. (Інша справа, що в Росії цей пункт чомусь трактують геть інакше).
По-третє, Кольченку і Сенцову в Росії вже влаштували показове судилище. Тобто для російської пропаганди ці двоє уже відпрацьований матеріал. Тож цілком логічно, що, якщо Росія хоче їх обміняти на ГРУшників, то робити це треба ще до того, як останні будуть засуджені в Україні. Можна не сумніватися, що цей суд буде публічним і свідчення підсудних, які вже заявили про бажання співпрацювати з українським слідством, будуть додатковим і гучним доказом російських злочинів на українській території. Саме тому, українська сторона має обмінювати Єрофеєва та Алєксандрова лише після публічного судового процесу та винесення вироку.
Отже, в розмовах щодо обміну ГРУшників на Сенцова та Кольченка поки більше інформаційного шуму, ніж конкретики, і звинувачувати українську владу в саботуванні цього обміну, як мінімум зарано.
