Апарат Верховної Ради оприлюднив цікаву статистику за 2016 рік. Виявилося, що від громадян до ВРУ надійшло 2243 запити на інформацію. При цьому більшість авторів цих запитів найчастіше просила надати відомості про розмір заробітної плати з урахуванням усіх доплат, надбавок та винагород усіх народних депутатів восьмого скликання, Голови Верховної Ради та його заступників.
Також українців цікавив список депутатів, яким здійснена виплата компенсації для оренди житла або винайму готельного номера в 2016 році, та скільки кожний iз цих депутатів отримав коштів у вигляді компенсації на ці потреби. Крім того, громадяни хотіли отримати список штатних помічників-консультантів народних депутатів усіх cкликань, копії протоколів і всіх стенограм засідань комітетів за 2016 рік, інформацію про відпустки народних депутатів за минулий рік та копії підтверджуючих документів щодо перебування їх у відпустках, про фінансові звіти Верховної Ради та її апарату за всі роки.
Окрім того, дописувачі цікавилися, скільки на балансі Верховної Ради перебуває службових квартир і чому до них не заселяють народних депутатів восьмого скликання, вартістю проїзду територією України та розміром виплачених народним обранцям витрат на закордонні відрядження та виконання депутатських повноважень. Питання справді важливі та актуальні, адже мало яка інша інституція коштує державі так дорого, як Верховна Рада України. Втім її представники так не вважають — на думку деяких парламентарiїв, їхня діяльність у фінансовому еквіваленті недооцінена.
Дайте ще
Мабуть, усі пам’ятають, як на початку поточної каденції деякі депутати, обрані у 2014-му, вельми переймалися скромними розмірами своєї зарплати. Службовий оклад розміром у 6500 гривень (таким він був два роки тому) дуже їх пригнічував. Сергій Лещенко, наприклад, бідкався на «Фейсбуці», що «на руки» народні обранці отримують жалюгідні копійки — «близько п’яти тисяч», і що таке урізання депутатських зарплат є наслідками «передвиборчого популізму».
«Гідно жити в Києві на 6,5 тисячi, орендуючи житло, неможливо», — вторив Лещенку його однофракцієць Мустафа Найєм. «Звісно, потрібно підвищувати зарплату депутата хоча б до старого рівня. Ось журналіст знімає квартиру за 1000 доларів. Як йому з такою зарплатою бути депутатом?» — додавала Світлана Заліщук. Але, як показав час, трійця стурбованих депутатів від БПП дарма псувала собі нерви.
Бідні (буквально і фігурально) депутати мучилися недовго — якихось півтора року. Заробітна плата народних депутатів із 15 квітня 2016 року зросла майже в три рази — з 6400 грн. (близько 250 доларів) до 17 650 грн. (700 доларів за тодішнім курсом).
«З 15.04.16 р. було збільшено депутатську зарплатню. Вона зросла з 6400 до 17650 грн. Така ж сума виділятиметься на депутатську діяльність. Збільшується також фонд оплати праці помічників депутата: був 12500 грн., став — 25000 грн. Отримувати зарплатню можуть не більш як п’ять помічників. Раніше було чотири», — зазначала член фракції БПП Ольга Червакова.
Депутатка також оприлюднила документ за підписом Володимира Гройсмана про скасування свого ж розпорядження від 16 квітня 2015 року, яким зарплати депутатів встановлювалися на рівні посадового окладу без доплат і надбавок (6 109 грн. на той момент). «Це було останнє розпорядження Володимира Гройсмана на посаді спікера», — повідомляла Червакова.
Однак цього нардепам виявилося замало. Другу частину марлезонського балету вони вирішили станцювати у жовтні 2016-го, відразу після оприлюднення е-декларацій, котрі відкрили соціуму очі на статки багатьох політиків, зокрема й тих, котрі активно «ридали» в соцмережах. Наприкінці жовтня Верховна Рада проголосувала за проект постанови №5000-П, яким пропонувалося збільшити посадовий оклад спікера ВР до 43,5 тисячi, його заступників — до 40,6, а рядових нардепів — до 36,2 тисячі гривень.
Проте суспільне обурення цими маніпуляціями було настільки бурхливим, що Верховна Рада — задля власного самозбереження — дала задній хід. Рішення скасували, але «осад» лишився. Й не тільки осад. 17 січня 2017 року Верховна Рада знову спробувала протягнути документ про збільшення депутатам зарплат.
Цього разу на кону була постанова №5573, якою пропонувалося підняти нардепам ставки до 25-30 тисяч гривень. Цим же документом Рада мала затвердити й власний кошторис на 2017 рік у розмірі 1,128 млрд. гривень, про що «УМ» уже писала раніше. Голосів для ухвалення депутатам не вистачило, з цим вони й розійшлися на канікули. Проте незабаром парламент мусить-таки повернутися до цього питання, бо жити без кошторису депутати не можуть.
Дешеві та дорогі
Дешева влада дорого коштує народу, кажуть ті, хто вважає, що українські нардепи та чиновники мають отримувати чималу зарплату. Однак, по-перше, навіть без урахування останнього підвищення окладів українська влада не така вже й дешева — рік у рік видатки на утримання гігантського апарату Верховної Ради ростуть і ростуть (цього року на нього асигновано 987 мільйонів гривень).
А по-друге, дешевий народ при дорогій владі — теж не найкращий варіант. Власне, з «дешевого» народу, який був уже не в стані платити податки, а також із порожньої казни та непомірних трат королівського двору й почалася колись Велика французька революція.
Крім того, суспільне обурення звісткою про збільшення депутатської зарплати було викликано не тим, що комусь живеться добре, а тим, що між «пересічним» українцем та непересічним держслужбовцем виник колосальний розрив. Зрозуміло, що законотворці за невсипущу турботу про благо народу повинні мати гідну винагороду, проте коли між ними та цим самим народом пролягає фінансова прірва, благодійники мимоволі обертаються на захребетників.
Загалом у всьому світі, і в Європі зокрема, зарплата парламентаря вища за середню статистичну. Але в цілому в європейських країнах зарплата депутата прив’язана до середньої зарплати з коефіцієнтом від 1,2 (Іспанія, Мальта) до 4,5 (Італія). Цікаво, що відразу після виборів 2014 року Україна вписувалася у загальноєвропейський тренд.
Коли наша середня зарплата дорівнювала 5230 грн. на місяць, а депутатська — 6380, коефіцієнт становив 1,2 і відповідав аналогічному показнику в Іспанії. Але не минуло й двох років, як депутатська зарплата пішла у відрив. І середній дохід українця — після останнього підвищення — співвідноситься з нею вже як 1:7.
Крім того, у даної проблеми є ще один аспект. Ідеться про ефективність роботи найманого працівника та про її специфіку. Ще недавно соціальна реклама з екранів телевізорів закликала громадян вступати до українського війська на контрактній основі, обіцяючи зарплату від восьми тисяч гривень. Депутати ж мають значно вищі оклади й при цьому дозволяють собі прогулювати засідання, «кнопкодавити», ігнорувати обов’язки з підготовки законопроектів. Не ризикуючи при цьому здоров’ям та життям, але маючи додатково купу приємних бонусів та преференцій, які й не снилися солдатам та офіцерам ЗСУ.
Зарплата і корупція
У 2009 році у Великій Британії виник чималий скандал, пов’язаний із журналістським розслідуванням, котре встановило, що парламентарі зловживали своїм правом на фінансову компенсацію від держави, використовуючи її для погашення офісних та транспортних видатків. Після цього в країні були впроваджені кардинальні зміни в системі оплати роботи політиків. Однак те, що для британця — шок, для українця — норма.
Після Революції гідності найбільш кричущі пільги для народних обранців були скасовані, але в силі лишилося право на щорічну оплачувану відпустку тривалістю 45 днів; на пенсію у розмірі 70% від депутатського окладу; безкоштовне медичне обслуговування у спеціалізованих закладах; кошти на оренду житла; на державну охорону; на вивчення іноземних мов та підвищення кваліфікації; видатки на утримання чотирьох оплачуваних помічників та на здійснення депутатської діяльності.
Наразі ці пільги потроху повертаються. «Цікаво, що парламентарі самостійно приймають рішення щодо розміру своєї зарплати в 17 із 27 парламентів ЄС. Проте в 10 із цих країн депутати обмежені певними показниками», — говорить експерт Ростислав Аверчук, котрого цитує Укрінформ.
Наприклад, у Німеччині зарплата депутатів прив’язана до зарплати державних службовців високого рівня, а в Болгарії не може перевищувати середню зарплату в економіці більш як утричі. В Австрії щорічне підвищення зарплат депутатів не може перевищувати темпів інфляції.
«Питання зарплати парламентарів та інших політиків викликає дискусії у багатьох країнах, і немає єдиного погляду на те, який її розмір був би оптимальним», — каже Аверчук. Наприклад, в Італії високі депутатські зарплати призвели до того, що професія політика стала надзвичайно прибутковою. У 1948—2006 рр. зарплата італійських депутатів зростала в середньому на 9,9% щорічно, в той час як економіка — лише на 3,2%».
Щоправда, науково доведеного прямого зв’язку між рівнем зарплати та корупцією серед депутатів не існує. Знову ж таки, повертаючись до Італії. В цій країні найвищі серед країн південної Європи депутатські зарплати, однак i рівень корупції у публічному секторі, за даними Transparency International, у рази перевищує аналогічний рівень у країнах-сусідах.
Тим часом експерт Андрій Герус підрахував, що, згідно з електронними деклараціями, у народних депутатів України є близько 12,3 млрд. грн. «Усього у депутатів — 12,3 млрд. грн. Це 31% державного бюджету Молдови на 2016 рік. Із них готівкою — 7,4 млрд. грн.», — зазначив він на своєму Фейсбуці.
За словами Геруса, в середньому на одного депутата припадає близько 30,4 млн. грн. Проте показники сильно відрізняються по фракціях і групах. «Від 4 млн. грн. на депутата «Самопомочі» до понад 50 млн. грн. на депутата «Волі народу» та «Відродження», — додав він. При цьому, однак, народним депутатам все одно не вистачає на гідне їх персон життя.
«Якби в повітрі пахло виборами, то напевно, депутати уникли б такого дражливого питання. Але мені здається, вже всі зрозуміли, що ніяких дострокових виборів до 2019 року в Україні не буде. А це означає, якщо говорити просто, — «жлобство» переможе брехливість. Більшості депутатів від цієї зарплати ні холодно, ні жарко, у них є бізнес, інші гроші. Але той, хто має мільйон, не відмовиться додатково мати ще одну тисячу», — говорить депутат попередніх скликань Тарас Чорновіл в інтерв’ю «Радіо «Свобода».
Отож коли депутати повернуться з канікул, ми побачимо другу частину двобою «жлобство» vs брехливість. Хоча в такій сутичці не буває переможців, а є лише переможені. І це — весь електорат України.
