Україна офіційно взяла курс на енергоощадність. Вже рік тільки й мови про економію енергоносіїв, утеплення будинків та енергоефективність. Які результати? Загалом Україні поки нема чим похвалитися у сфері енергоефективності. Навіть будівля Міністерства житлово-комунального господарства, в якій працюють відповідальні за впровадження політики енергозбереження чиновники, є своєрідним антиприкладом енергоощадності, а не її взірцем. Річне споживання енергії у ньому становить близько 360 кВт-год на кв м.
Для порівняння: Міністерство охорони навколишнього середовища Норвегії споживає у чотири рази менше енергії, а деякі нові будівлі - у десять разів менше, ніж відповідне українське міністерство.
Вже багато років в енергетичній політиці успішних країн важливу роль відіграє досягнення якомога вищого рівня енергоефективності бюджетних будівель.
На їх утримання витрачається 40% коштів з місцевого бюджету, включаючи сплату за спожиті енергоресурси. Там давно зрозуміли: збільшуючи енергоефективність таких установ, можна значно зменшити витрати на їх утримання. Чи варто казати, що ці витрати напряму пов'язані з податками, які сплачують державі її громадяни?
З 2012 року у Європі діє Директива ЄС з енергоефективності, яка визначає умови ролі держави у цій сфері. Очікується, що документ стане обов'язковим для України у рамках зобов'язань, взятих перед Енергетичним співтовариством, до кінця 2015 року.
Однією з основних вимог директиви є щорічна модернізація мінімум 3% державних споруд або будівель, де працюють державні органи. При цьому модернізація повинна бути комплексною, не обмеженою простою заміною вікон чи ізолюванням стін.
Що мається на увазі? Перед модернізацією будівлі потрібно провести енергоаудит, щоб визначити слабкі місця, через які втрачається найбільше енергії. Після цього слід вжити заходів, щоб таких слабких місць не було. Більше того - працівники цих будинків мусять навчитися правильно економити енергоресурси.
Найефективніші країни світу презентують свої державні будівлі як зразкові та найбільш енергоощадні. У таких установах впроваджують практики енергоменеджменту та енергоаудиту. Це зроблено не лише з метою економії місцевих бюджетів, а й з просвітницькими намірами.
У школі чи міністерстві відвідувачі можуть побачити енергетичний сертифікат. У ньому міститься інформація про рівень енергоефективності установи та відомості про заходи, які повинні бути виконані для його підвищення.
Такі стенди не просто інформують, а й мотивують адміністративні будівлі конкурувати між собою за менше споживання енергоносіїв.
Носіями ідеї економії енергоресурсів стали політики. Давно відомий приклад успішного «еко-популізму» мера Лондона, який їздить на роботу на велосипеді.
Інший приклад - голова департаменту навколишнього середовища, транспорту та енергетики Швейцарії Доріс Лютард, яка недавно стала власницею одного з найекологічніших електромобілів сучасності і так популяризує цей вид пересування.
Чи є такі приклади в Україні? Чи достатньо утеплена Верховна Рада? Чому колишньому міністру екології заважали велосипеди? Чи економить президент воду?
Чи їздить бодай один депутат Київради на роботу велосипедом? Якщо так, то чому ми про це не говоримо? Чому українські політики щодня говорять, як вести війну на сході, але мовчать про те, як виграти війну за енергоресурси?
Першочергове завдання, яке стоїть перед нашою державою, - чітко визначити енергоефективність як пріоритетний напрям держаної політики. Визначити і пояснити кожному, чому це важливо. Пояснити і зробити реальні кроки.
Популяризувати таку політику повинні всі: держслужбовці, представники бізнесу, громадських організацій і навіть селебрітіс.
