Другого липня, вітаючи президента Польщі Броніслава Коморовського в ошатних залах палацу Потоцьких у Львові, Петро Порошенко емоційно зізнався журналістам: «Проект внесення змін в Конституцію у частині децентралізації… – це також зроблено при допомозі наших польських друзів і партнерів. Саме ефективна робота польських експертів допомогла так швидко отримати абсолютно позитивний висновок Венеціанської комісії і прискорила прийняття цих життєво необхідних змін в Конституцію…».
І справді – успішний польський досвід організації місцевого самоврядування ретельно вивчався учасниками утвореної президентом України Конституційної комісії, однак деякі принципові моменти, на жаль, виявилися проігнорованими.
Інтригу ситуації додає той факт, що низка впливових європейських інституцій загалом позитивно оцінила напрацювання українських конституціоналістів.
Так, Генеральний секретар Ради Європи заявив: «Я вітаю конституційні зміни щодо децентралізації, ухвалені вчора (26 червня) українською Конституційною комісією.
Ці зміни відповідають рекомендаціям Венеціанської комісії, конституційних експертів Ради Європи».
Незважаючи на таку міжнародну підтримку проекту змін до Конституції, в українському суспільстві та політикумі не стихають дискусії стосовно глибини і збалансованості запропонованих новацій.
Відображенням гостроти цієї полеміки став коментар віце-спікера Верховної Ради Оксани Сироїд, представниці третьої за чисельністю фракції коаліційної більшості.
В інтерв’ю «Українській правді» вона прямо зауважила: «В документі є закладені речі, які не мають нічого спільного з децентралізацією. Там радше йдеться про «доцентралізацію» влади …Баланс влади у новій Конституції не покращується, він погіршується».
Найгостріші дискусії серед політиків, експертів та громадських діячів стосуються насамперед повноважень, порядку призначення та підзвітності інституту префектів.
За задумом авторів конституційних змін за основу брався начебто французький досвід. Але у Франції префекти здійснюють адміністративний контроль.
Якщо ухвалені регіонами акти порушують чинний закон, то французький префект наділений правом звернення до адміністративного суду. Також він здійснює бюджетний контроль шляхом звернення до регіональних рахункових палат.
В українському варіанті префекти наділяються не контрольними, а виконавчими функціями.
Про це прямо йдеться у статті 118 конституційних змін: «…Виконавчу владу в районах і областях, у Києві та Севастополі здійснюють префекти». Більше того, стаття 119 наділяє їх «правом …видавати акти, які є обов’язковими на відповідній території».
Остаточно домінування інституту префектів над органами місцевого самоврядування оформлюється статтею 144. За префектом закріплюється право» …зупинити дію актів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України з одночасним зверненням до суду».
Іншими словами, чиновник, призначений президентом, наділяється правом тлумачення Конституції і контролю за її виконанням. Подібного аналогу не знайдемо у Конституції жодної європейської країни.
Зазнали критики також конституційні положення, які наділяють президента правом не тільки зупиняти дію актів рад громад, районів чи областей, але навіть припиняти саме існування самоврядних органів.
Такі дії гаранта дотримання Конституції є цілком логічними і адекватними у випадку проявів сепаратизму чи посягання на територіальну цілісність країни.
Але дві інші задекларовані підстави – невідповідність ухвалених рішень Конституції України та загроза національній безпеці – створюють можливості для невиправданого впливу на органи місцевого самоврядування з боку президента.
Наприклад, закон про основи національної безпеки України серед 71 загроз називає, у тому числі, такі: низька конкурентоспроможність продукції або відплив учених, фахівців, кваліфікованої робочої сили за межі України. Яке безкінечне поле для тлумачення!
Приведені застереження можна було б вважати надуманими, якби вони не доповнювалися іншими прикладами, що ставлять під сумнів прихильність Петра Порошенка декларованим європейським принципам організації влади.
Так, президент України є палким прихильником повної ліквідації депутатської недоторканності. І справді – у діючій Конституції вона має надто широке трактування: «Народні депутати України не можуть бути без згоди Верховної Ради притягнені до кримінальної відповідальності, затримані чи заарештовані».
Проте повне скасування депутатського імунітету створює реальні загрози для парламентаризму, породжує спокуси для влади у неправовий спосіб тиснути на незручних народних обранців від опозиції.
Очевидно, за таких умов варто було б звернутися до досвіду європейських країн. У більшості із них, як і у Європарламенті, депутат до вироку суду не може бути затриманий чи заарештований, але, як і кожний громадянин, може бути об’єктом допиту, слідства, чи суду.
Не залишились поза увагою політиків та експертів намагання президентської команди закріпити у Конституції за президентом право утворювати та ліквідовувати суди, переводити суддів із одного суду у інший.
Звісно, подібні спроби погано кореспондуються із принципом незалежності судової гілки влади і європейською традицією.
Не додало оптимізму з цього приводу і інтерв’ю глави президентської адміністрації пана Ложкіна інтернет виданню Lb.ua, у якому він відверто заявив про свою прихильність не діючій парламентсько-президентській моделі, а президентській – як у часи Кучми і Януковича.
І у якості аргументу привів наступне міркування – «Існуюча сьогодні система не дозволяє нам швидко приймати рішення. М’яко кажучи».
Шкода, але виглядає на те, що шановний пан забув, що президентство Леоніда Кучми закінчилося Помаранчевою революцією, а президентство Віктора Януковича – Майданом.
При цьому головною вимогою Майдану і у першому, і у другому випадку була зміна системи влади.
Петро Порошенко має великий політичний досвід.
Він разом з Миколою Азаровим фактично був засновником Партії регіонів у часи президента Кучми, потім – секретарем Ради національної безпеки та оборони за президента Ющенка, міністром закордонних справ за прем’єра Тимошенко, міністром економіки за президента Януковича.
На президентських виборах він переміг у першому турі, отримавши 54% голосів. Сьогодні через рік і 2 місяці за нього готові голосувати лише 14,6% опитаних.
І українці, і західні союзники критикують президента і уряд за відсутність рішучих і глибоких реформ, неналежну боротьбу з корупцією.
У той же час відзначають неординарні дипломатичні здібності глави держави, його напористість і працездатність.
Чим скоріше Петро Порошенко позбавиться сумнівного спадку своїх попередників у вигляді небезпечної тяги до надмірної концентрації влади, тим швидше він зможе виправдати високий ліміт довіри, виданий йому українцями під час президентських виборів.
