Питання національної автономії, прав національних меншин, мовні закони та інше були інструментом поділу українського суспільства. Минула влада піклувалась про мовну різноманітність та стабільність, нинішній владі – не вистачає рішучості. Про питання російських мови та меншини не говорив тільки лінивий. Чим завершився захист та підтримка «русскоговорящих» – знаємо. Пропоную звернути увагу на інші національні меншини.
Українське законодавство говорить, що гарантує всім національним меншинам права на національно-культурну автономію. Надалі у жодному нормативному акті не знаходимо тлумачення, що означає автономія.
Згідно даних єдиного перепису населення від 2001 року в Україні проживало 130 національностей та народностей. Найбільша меншина або надменшина – росіяни 22% від загальної кількості громадян.
Цікаво, що жодний політик не позиціонував себе як представник росіян, всі говорили про російськомовних. Всі інші меншини складали від 0,6%, як от білоруси, до 0,1% – гагаузи і німці. Суто статистично важко уявити, що України буде спроможною гарантувати 130 національностям автономію.
Отож, необхідно розробити новий закон про національні меншини. Декілька побажань: закон має чітко визначити, хто є меншинами, а хто ні. З усіє повагою до курдів чи корейців, але це – емігранти, а не автохтоні українські національні меншини.
Між іншим, це загальноєвропейських досвід – не визнавати меншини емігрантів. Надання автономії можливе, але за умови децентралізації та ефективної судової та правоохоронної системи.
Про національні меншини в Україні, як фактор дестабілізації, говорив Лавров. Наче б то російському МЗСу відомі факти, що Україна цілеспрямовано мобілізує угорців та болгар у більшій кількості, ніж українців.
Жодної інформації від офіційного Будапешту або Софії – не було. В україномовному фейсбуці промайнула фотографія нагородження етнічного угорця за мужність в боях на Сході.
Одещиною поширюються спекуляції про Буджак – територію між гирлами Дунаю, Дністра та Чорним морем і необхідність створення там автономії. Ідеї «Великого Буджака» не нові, у 90-тих цим спекулювали комуністи та борці за свободу гагаузів від «молдавського іга».
Але. Пригадайте, яка партія об’єднала всіх голів національних громад України. Хто був голосом болгар (Киссе), угорців (Гайдош), греків (Джарти), вірменів (Мхітарян) України у минулому парламенті?
23 роки у нас панувала національна згода, а потім виявилося, що треба надавати автономію кожному і скрізь. Хто з національних меншин приєднається до автономістів?
Поляки України – найбільш проукраїнська меншина, що визнала Росію країною-агресором. Неорганізованість та аполітичність меншини, напевно, найбільш яскраве свідчення того, що Польща позбавилась імперських амбіцій.
Цікаво, що сторінка Львівської народної республіки у соцмережі «Вконтакте» пропагує русофільство, а фейсбук-сторінка Львівської народної республіки – полонофільська.
Білоруси України найшвидше асимілюються з 1989 року.
Про євреїв України писати не треба, бо вони у «Правому Секторі», Раді, АП, у місцевих владних кабінетах і навіть у православній церкві.
Румуни, молдавани, німці, азербайджанці, албанці, словаки – це все представники національних меншин України. Кого із них вирішить рятувати міністр Лавров – важко сказати.
Єдиними національними меншинами країни, що не мають своєї історичної батьківщини поза межами сучасної України, є цигани, караїми та кримські татари. Всі інші національності мають можливість виїхати на історичну батьківщину, якщо «київська хунта» їх утискає.
Першою і єдиною країною, що вивезла представників своїх національних меншин з України стала Польща. Від кого Варшава рятувала поляків на Донбасі?
