Главная

Два роки з початку в Революції Гідності – що далі?

У другу річницю початку Євромайдану, який потім переріс в Революцію Гідності, Україна знову опинилась на краю прірви. До цього краю її привели жадібність та неспроможність піднятись зі своїх особистих корисливих інтересів до рівня національних, чи, принаймні, від своїх миттєвих інтересів до стратегічних, які не можуть не корелюватись з національними більшості теперішнього політичного істеблішменту.

Маємо декілька ключових ризиків.

Перший – це економічний колапс, який може статись внаслідок некомпетентних дій уряду, корупції та непроведеної інституційної реформи, а також економічної складової війни з Росією.

Другий – це міжкланові протиріччя, які не можуть бути розв’язані в рамках діючої моделі влади та управління та існуючого рівня політичної культури основних кланів та груп. Наявний приклад – ситуація з Корбаном.

Третій – це можливість політичного загострення внаслідок спроб вирішити конфлікт на Донбасі нехтуючи національними інтересами за наявності зовнішнього тиску.

В цьому можна звинуватити Порошенка, але слід зазначити, що його зовнішньополітичні прорахунки не мали б таких наслідків, якщо б система ухвалення рішень на найвищому рівні працювала б в інший, більш ефективний спосіб.

Всі ці ризики, як бачимо, в той чи інший спосіб пов’язані з неефективною, навіть хибною системою влади та управління, яка створює деструктивні мотивації. Як раз цю систему і не змінюють, незважаючи на красиві гасла, теперішні керівники України.

З Революції Гідності в Україні розпочався реальний процес трансформації суспільства і країни. Суспільства, в якому громадяни, як свідомі суб'єкти суспільного процесу, разом формують правила свого співжиття як нації, і наймають владу для реалізації, захисту, обслуговування своїх інтересів.

Цей процес характеризується формуванням системи влади «знизу», шляхом найму, а в разі незадоволеності управлінням – відсторонення представників влади. Саме так було з Януковичем і його командою.

Але нове керівництво не стало руйнувати хибну систему. Воно лише змінило зовнішньополітичний вектор і розпочало повільну лібералізацію. А боротьбу з корупцією проводить лише під тиском громадянського суспільства.

Те ж саме стосується й великого бізнесу, який діє за принципом «Пока гром не грянет – мужик не прекрестится».

Лише від’єднання від олігархічної кормушки та усвідомлення втрат внаслідок катастрофічної декапіталізації почали спонукати його найвпливовіших представників розпочати так звані Хаяттські консультації та ініціювати інші, більш широкі комунікативні площадки.

Також слід розуміти, що ще значна частина суспільства, яка задавлена бідністю, ще не вийшла з пострадянських обійм патерналізму, ще піддається маніпулятивним технологіям, що і довели місцеві вибори.

Хоча вибори також довели і готовність суспільства до мобілізації, коли є чітка межа між чорним та білим, як наприклад в Миколаєві.

Зовнішні фактори також не є сприятливими. Так, західні партнери ще допомагають Україні, але зараз майже за лише ціннісною ознакою – як жертві агресії Путіна.

Україна за цей період не довела свою привабливість як перспективного та надійного економічного партнера. До того ж, при проведенні зовнішньої політики не враховуються геополітичні чинники.

Такі як об’єктивна спільність інтересів Німеччини та Росії наприклад. І відповідна зацікавленість «Старої Європи» саме зам'яти конфлікт, щоб не постраждали її економічні інтереси.

В чинній політичній конструкції склалася патова ситуація. Лишати чинний уряд не можна – він веде країну до соціально-економічної катастрофи. Спроба замінити уряд несе загрози розпаду коаліції та неформування нової, а якщо і формування то з ризиками антинаціонального формату.

Розпад коаліції – це дострокові вибори парламенту. Чи призведуть вони зараз до покращення ситуації і вирішення системних проблем?

Звісно ні! Навпаки вони мажуть призвести до ще більшої політичної дестабілізації.

Недаремно дострокові вибори парламенту є частиною плану Б Суркова, який чомусь досі не оголошений ГПУ в розшук. Останні заяви лідерів «Самопомічі» та «Батьківщини» свідчать про розуміння ними таких ризиків.

Який вихід? Вийти за рамки чинної політичної конструкції, зламати стару хибну систему та створити нову ефективну!

Це можна зробити запустивши одразу два процеси.

Перший – швидка інституційна реформа в межах діючого конституційного поля та реалізація на цій основі національної антикризової програми.

Другий – повне перезавантаження системи шляхом ухвалення нової Конституції України в установчий спосіб.

Тепер детальніше.

Стаття 90 Конституції України говорить, що: «Президент України має право достроково припинити повноваження Верховної Ради України, якщо:

1) протягом одного місяця у Верховній Раді України не сформовано коаліцію депутатських фракцій відповідно до статті 83 цієї Конституції;

2) протягом шістдесяти днів після відставки Кабінету Міністрів України не сформовано персональний склад Кабінету Міністрів України;

3) протягом тридцяти днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися.

Тобто президент має право достроково припинити повноваження Верховної Ради, але не зобов’язаний.

А стаття 83 говорить, що до складу коаліції має входити більшість народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради.

Це означає що є можливість переформатування коаліції без участі в неї звичайних корупціонерів, на зразок Мартиненка та проросійських корупціонерів з «Опозиційного блоку».

Питання полягає в принципах формування, структурі, складі та першочергових завданнях нового уряду.

Щодо принципів.

Формування нового уряду, здатного впоратись з кризою, швидко провести інституційну реформу, змінивши власну структуру, прибравши дублюючі та не потрібні функції, скоротивши чисельність та встановивши за рахунок цього гідну і мотивуючу систему оплати праці.

А також запровадити ефективну систему ухвалення та реалізації рішень на основі єдиної уніфікованої прозорої, за виключенням питань нацбезпеки, системи електронного документообігу та швидко провести системні податкову та секторальні реформи, водночас вживаючи антикризові заходи…

Все це не може відбутись без активної участі громадянського суспільства та бізнес-середовища.

Саме вони є головними стейк-холдерами реальних реформ. Вони мають самоструктуризуватись, можливо, через проведення загальнонаціональних форумів, і на цій основі взяти безпосередню участь у формуванні нового уряду і його програми дій.

Вони також мають дотиснути депутатів – тих, хто відчуває власну відповідальність за майбутнє країни, та президента щодо формування нового уряду та нової відповідальної проурядової більшості.

Саме вони мають відбраковувати претендентів на посади в уряді, але робити це аргументовано і прозоро.

Так саме разом з формуванням нового уряду має бути погоджений та зреалізований алгоритм дій унеможливлення корупції, підкреслюю унеможливлення, а не боротьби. Головними тут мають бути інституційний, мотиваційний та процедурний чинники.

Тотальний контроль доходів та витрат чиновників, суддів, прокурорів та повсюдне застосування поліграфів мають стати нормою.

Цей чинник на порядок важливіший ніж виконання положень закону про очищення влади, деякі з яких потребують корегування. Всі ці питання мають бути терміново врегульовані законом.

Також мають бути приведені у відповідність до діючої Конституції всі нормативно-правові акти, з якими цього досі не зробили, як, наприклад, щодо національних регуляторів чи ВПК з «Укроборонпромом».

Більше того – такий новий уряд має отримати максимум повноважень в рамках діючої Конституції. І рік недоторканості. В тому числі, і від «майданів».

Ця недоторканість, втім, не повинна мати ознак ухилення від відповідальності. Уряд має щоквартально звітуватись за чітко визначеними заздалегідь критеріями та показниками.

Але за рік цей уряд має вивести країну з кризи та проінвентаризувати її, щоб потім передати наступному, який вже буде сформований на основі нової Конституції.

Власне, от і підійшли до другого питання – до ухвалення нової Конституції.

Відповідно до статті 5 діючого Основного Закону, носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.

Статті 154-159 діючої Конституції регламентують виключно внесення змін до неї.

Отже питання ухвалення нової Конституції не є врегульованим. Єдина норма, яка має до цього відношення – це норма статті 156, яка опосередковано вимагає проведення всенародного референдуму щодо питань, які визначають конституційний лад.

Відповідно до цього, Верховна Рада має право інституалізувати процес ухвалення нової Конституції. Вона може ухвалити закон про Конституанту – спеціальний орган установчої влади народу, функція та повноваження якого – виключно розробка та ухвалення нової Конституції України.

Як буде називатись цей орган – Установчі Збори, Конституційна Асамблея, Конституційний Конвент – неважливо. Авторові особисто подобається назва Народне Віче, яка повертає до слов’янських традицій вічової демократії.

Головне інше – щоб делегати цього органу обирались на всенародних виборах, оптимально – за багатомандатною мажоритарною системою, як такою, що найменше піддається зловживанням.

Суб’єктами цих виборів були б об’єднання громадян.

Далі треба встановити критерії для делегатів, які б забезпечили якісний склад цього органу, ну і, звісно, передбачалося б наступне обмеження для делегатів можливостей обіймати наступні 5 чи 10 років посади у владі.

Цей мотиваційний чинник і є засадничим для установчої влади. Бо не може формувати правила той, хто має по ним грати.

Саме тоді Конституція, якою б вона не була за змістом, буде справжньою Суспільною Угодою, за якою громадяни потім винайматимуть владу.

На основі власного досвіду участі в підготовці текстів проектів Конституції можу стверджувати, що головне не форма правління.

Хоча саме зараз, враховуючи той факт, що в країні, на жаль, немає державних діячів, системних менеджерів та високоморальних авторитетів в одній особі, а ті, хто найбільш впізнавані, стали такими як правило штовхаючи інших, варто йти далі по шляху посилення ролі парламенту та місцевого самоврядування, визначати мету та принципи створення держави, а також механізми контролю громадян за владою та відповідальності влади.

Але в будь-якому разі і вибори до органу установчої влади, на яких працюватимуть інші мотиваційні чинники і для виборців, і для кандидатів в делегати, і сам процес роботи цього органу, і реальна всенародна конституційна дискусія стануть потужними факторами інтеграції української політичної нації, на відміну від того, що може відбутись на дострокових парламентських виборах.

А норми Конституції, ухваленої органом установчої влади та легітимізованої всенародним референдумом стануть справжнім Основним Законом.

Ініціатива щодо всенародних виборів органу установчої влади може стати і виходом з глухого кута мінських домовленостей.

Вже зрозуміло, що «особливий статус Донбасу» не має шансів бути проголосованим в парламенті. А проведення місцевих виборів на окупованих територіях без цього навряд чи можливе.

Проте висування вимоги забезпечення проведення виборів до органу установчої влади, який власне і буде визначатись по всіх питаннях державного устрою, вибиває останні аргументи у Путіна та контрольованих ним сепаратистів.

І демократичний Захід не зможе нічого заперечити. Громадяни мають власноруч вирішити, в якій країні вони хочуть жити. Але при цьому меншість не зможе диктувати умови більшості.

Тепер щодо реалістичності та термінів.

Сподіваюсь інстинкт самозбереження себе в Україні (це – важливо!) і мінімальне відчуття відповідальності за країну допоможуть і депутатам, і президенту піти саме цим шляхом.

Якщо в грудні місяці будуть ухвалені зазначені вище стратегічні рішення щодо уряду і конституційного процесу, а подібний законопроект вже розробляється Коаліцією громадянського суспільства «Народна Конституція», а уряд зможе швидко провести необхідні зміни і встигне вирішити бюджетні проблеми, то вже в березні можна провести вибори до органу установчої влади.

Ще 2-3 місяці знадобляться на ухвалення тексту нової Конституції і ще 2 на проведення референдуму з її затвердження. Тобто вже в вересні маємо шанс оновити нашу державу.

Далі мають бути проведені вибори тих органів влади та місцевого самоврядування, які будуть передбачені новою Конституцією і в грудні сформований новий, сподіваюсь, ще більш прогресивний уряд, завданням якого буде вже не подолання кризи, а прискорений розвиток і відповіді на нові цивілізаційні виклики.

А тоді може вже доведеться вже не в ЄС інтегруватись, а якийсь новий Східно-Європейський Союз створювати, а потім з США, Канадою, Британією та Австралією?

Информация о материале

Опубликовано: 30 ноября 2015

Темно дышать

Не пересказывая ход событий, связанных с блэкаутом, устроенным «неизвестными патриотами» подрывом опор четырех идущих на Крым линий электропередач, и детально описанных на сайте ZN.UA в статье «Коридор в Крым« несколько дней назад, остановимся на реакции властей Украины и России. В надежде понять — чем закончится эта первая попытка гибридной экономической войны со стороны Украины на крымском направлении.

В сухом остатке 26 дней гражданской блокады поставок товаров в оккупированный Крым ее инициаторы и участники, а с ними не только те, кого она коснулась по обе стороны Перекопа, но и общество в целом, имеют:

— приостановление по факту действия лоббистского закона о СЭЗ «Крым», создавшего благоприятную среду для коррупции, коллаборационизма и дискриминации граждан Украины с крымской регистрацией;

— приостановление по факту действия кабального по цене, условиям и штрафным санкциям контракта на поставку в «Крымский федеральный округ» электроэнергии, а заодно — и невыгодной ее закупки у страны-агрессора;

— принятие решения КМУ (по требованию президента) о прекращении любых грузовых поставок в оккупированный Крым;

— возвращение в мировое информационное поле крымской, крымскотатарской, а с ними и украинской проблематики, практически полностью вытесненной терактом в Париже и войной в Сирии.

Но эти результаты имеют относительный, а порой и противоположный ожидаемому его инициаторами и/или обществом в целом эффект. Несмотря на пересказанное через лидеров Меджлиса крымскотатарского народа намерение, президент Петр Порошенко так и не внес в парламент неотложный законопроект об отмене СЭЗ «Крым», подвесив переведение поддержанной им акции (а иначе кто бы позволил добровольцам блокировать фуры на админгранице и стоять статистами милиционерам, пограничникам и таможенникам?) в правовое поле. Вплоть до взрывов опор четырех линий электропередач. После того как Крым погрузился во тьму, а из европейских столиц стали выражать глубокую озабоченность нарушением хозяйственного контракта, в Киеве встряхнулись и начали гасить. И с помощью автоматчиков, и киданием «кости» — то самое решение правительства о запрете поставок грузов, с поручением разработки новых правил перемещения товаров с учетом «интересов братского крымскотатарского народа» (проект которых валяется в Кабмине с лета, о чем ZN.UA писало еще в начале блокады).

Понятно, что реакция Запада на обесточивание Крыма не обошлась публичными обеспокоенностями. Еще в понедельник несколько посвященных народных депутатов рассказывали автору в общей сложности следующее: «Ты себе не представляешь, какое давление идет из Европы. Путин звонил Олланду, пугал, что Украина вообще не контролирует свою территорию, что это не государство, а Гуляй-поле. Что здесь татарские экстремисты и нацисты из «Правого сектора» взрывают мирный процесс и т.д.» В ходу также, в том числе и официально озвученная СБУ, версия о том, что к подрыву опор имело отношение ФСБ, с целью дискредитации Украины. Одновременно в западной прессе прошла серия публикаций с идентичными посылами, на которые в АП и Кабмине (и около) не могли не обратить внимания, в том числе и с пользой для аргументации, призванной сохранить отработанные на энергорынке схемы. В это время президент по-прежнему хранил молчание. Кажется, он вообще негласно отсутствовал…

Пожалуй, этого достаточно, чтобы понять, почему украинские энергочиновники на протяжении недели кувыркались, как акробаты в цирке, заставляя публику (потребителей) то неметь в предчувствие «ядерной зимы», то облегченно выдыхать матом, узнав, что у нас, оказывается, все под контролем. В начале недели с подачи чиновников депутаты от Оппоблока и их карманные эксперты пугали нас коллапсом ввиду прекращения подачи из России газа и электроэнергии, вторым Чернобылем из-за зависимости от России в поставках ядерного топлива. Министр Владимир Демчишин встречался с парламентскими фракциями и отдельными депутатами и рассказывал о том, сколько ресурсов осталось в Крыму, «а там же наши граждане». И вдруг в пятницу оказалось, что нам не о чем беспокоиться.

Тот же Демчишин с парламентской трибуны рассказал, что в газохранилищах припасено более 16 млрд кубометров и «этого достаточно, чтобы пройти отопительный сезон с поставками только из Европейского Союза. Зависимость от Российской Федерации по поставкам газа вообще отсутствует».

«Ядерная зима» отменяется как минимум на год, потому как Украина обеспечена необходимым количеством ядерного топлива аж до сентября 2016 года, и при этом часть поставок может обеспечить американско-японская компания Westinghouse.

Одна лишь проблема, как оказалось, и та на совести министра и его подчиненных, не озаботившихся своевременной альтернативной закупкой, —прекращение поставок угля из России и подконтрольного ей оккупированного Донбасса. Сейчас, успокоил министр, угля достаточно, чтобы ТЭС стабильно работали в течение, как минимум, месяца, но ведутся переговоры с поставщиками из ЮАР о дополнительных поставках.

«В течение декабря будет поставлено дополнительно около 250 тыс. тонн антрацитов. На складах такого угля более 1 млн тонн, кроме того, эти 250 тыс. тонн дают уверенность, что, как минимум, следующие 45-50 дней наша энергетическая система будет находиться в стабильном производственном процессе. За эти 50 дней однозначно можно найти решение, чтобы поставлять уголь, в том числе из ЮАР и от других поставщиков», — сказал Демчишин, не уточнив, чем министерство и ГП занимались остальные месяцы года до начала отопительного сезона.

Очень мягко министр кивнул в сторону олигарха Ахметова, главного регулятора генерации тепловых электростанций. Дескать, энергохолдинг ДТЭК пока не осуществляет закупку угля морским направлением: «Надеюсь, они поймут серьезность ситуации и будут проводить активные действия».

По злобе дня — разрешению вышедшего на международный уровень урегулирования поставок электроэнергии в Крым (проще говоря, сворачивания гражданской энергоблокады без достижения результатов — освобождения политических заключенных) внятной позиции власти к концу рабочей недели услышать так и не довелось. Как и ответа на очевидный вопрос: а можем ли мы вообще отказаться сегодня от поставок из России, оборвав, наконец, кабальную зависимость, тянущую Украину в фарватере России третье десятилетие.

Между тем, картина, открывшаяся взгляду простого украинца после блэкаута в Крыму, должна напрочь лишить остатков страха перед образом великой, могучей и доселе непобедимой страны-агрессора. То, что Россия оказалась абсолютно не готова к, казалось бы, десятилетиями оговариваемой и после аннексии ожидаемой энергоблокаде со стороны Украины, может свидетельствовать только о двух вещах. Либо тайные договоренности о поставках из Украины были настолько железными (и, возможно, заключены при европейских свидетелях), что Москва вообще не прилагала экстренных усилий для обеспечения альтернативного энергообеспечения оттяпаного полуострова. Либо у Кремля была железная уверенность, что многоходовки на мировой арене в отсутствие сопротивления коррумпированной Украины, в конце концов приведут к признанию аннексии. Но, в любом случае, план-схема ввода объектов энергомоста Кубань—Крым с подключением к российской энергосистеме расписана на сайте Минэнерго РФ до 2020 года.

Однако обесточивание Крыма в отсутствие внятной (по крайней мере, публичной) позиции Киева, сопряженное с отказом руководителей акции протеста допускать к поваленным опорам ремонтников (за исключением самой маломощной линии Каховка—Титан) и возобновлять поставку электроэнергии вызвали настоящий психоз в действиях администрации оккупированного Крыма и штурмовщину на строительстве «энергомоста» через Керченский пролив. Несостоятельность России в вопросе обеспечения самым необходимым в зимний период — светом и теплом — была очевидна. Неготовность быстро решить проблему чисто техническая. Китайский кабелеукладчик после простоя начал работать даже ночью, с российского материка стали сотнями перебрасывать генераторы. Возмущенные тем, что окна админзданий в Симферополе горят, а жилфонд в Керчи замерзает, люди начали грозить акциями протеста.

К полудню пятницы нервозность перешла в симптоматичную стадию — Москва опровергала Симферополь. Заместитель Аксенова Михаил Шеремет (предводитель ополчения) победно известил, что первые 22 МВт (при дефиците приблизительно в 800 МВт) поставлены из Кубани через только что проложенный по дну пролива кабель. Минэнерго России через госагентства мгновенно отбило опровержение: дополнительные мегаватты, сообщает РИА «Новости», поступили в Керчь не по «энергомосту», а благодаря запуску после ремонта блока Симферопольской ТЭЦ (наш привет Юрию Бойко). Однако от нее последовало еще одно опровержение: Симферопольская ТЭЦ не подает электроэнергию в Керчь, — это технически невозможно.

Короче, «тату, шо це було?». Это была слабость. Очевидная и предсказуемая. Украиной неиспользованная. В том числе — и на информационном фронте.

Казалось бы, мощь российской пропагандистской машины, включив пятую скорость, должна была смести все робкие посылы лидеров меджлиса и информацию украинских СМИ, предоставив нужную картинку и соответствующий звуковой ряд. Но избран был не менее эффективный метод манипуляции — замалчивание. Тактика объяснимая, на взгляд из Киева и Чонгара, но абсолютно непонятная крымчанам. У них такое горе, а по российскому телевизору, куда припадают жители полуострова в редкие часы включенного света, Крыма у России как бы и нет!

Скажу спорные вещи. Вопрос — поможет ли энергоблокада возвращению Крыма — сегодня не первоочередной. Рассуждения из разряда — приблизит отключение света жителей Крыма или, наоборот, озлобит против Украины — вторичны. По одной причине: сегодня важно получить ответ от власти: это маневр или начало формирования политики деоккупации Крыма? А если по большому счету: готовы ли сегодня президент и правительство к решительному шагу по достижению энергонезависимости от страны-агрессора, чтобы с новых позиций вести переговоры?

Готов ли президент к деолигархизации энергосектора, учитывая тот неловкий момент, что он сам — олигарх? К слому схем, десятилетиями питающих десяток самых состоятельных людей? К отставке чиновников, эти схемы обеспечивающих? Старт к нахождению ответов может дать самое малое, сегодня остро необходимое — обращение президента к народу, частью которого являются жители оккупированного Крыма, переживающие большие лишения. Им нужно сказать немного — что президент и весь народ сегодня вместе с ними. Буквально. Последний бой за энергонезависимость, как разрыв пут зависимости от России, вполне возможно принесет суровую зиму. Но мы переживем ее вместе — один раз и навсегда. С холодными носами наших детей, засыпающих в шубах, в борьбе с пятой колонной борцов за русское тепло, со свечками и гудящими генераторами. Но — уверенными в том, что весну мы встретим свободными от этой дурной зависимости. Все остальное — заместительная терапия, не меняющая диагноза заболевания власти.

Петр Алексеевич, вы еще способны светить?

Информация о материале

Опубликовано: 30 ноября 2015

У Райніна викинули дешевших на чверть одеситів з тендеру на ремонт сільської клініки за 7 мільйонів

Департамент капітального будівництва Харківської облдержадміністрації 9 листопада за результатами тендеру уклав угоду з ТОВ «Індіго груп» щодо реконструкції нежитлової будівлі під амбулаторію вартістю 7,60 млн грн. Про це повідомляється у «Віснику державних закупівель».

Роботи мають бути виконані до кінця 2016 року. Підрядник повинен зробити реконструкцію двоповерхової будівлі контори під амбулаторію сімейної медицини у селі Петрівське Балаклійського району Харківської області.

Планується встановити нові перегородки з цегли, замінити дах, прибудувати тамбур, відремонтувати фасад. Крім того, будівельники повинні підвести усі комунікації та виконати внутрішні роботи, а ще встановлення забору. Закупівлю устаткування для облаштування амбулаторії документація не передбачає.

ТОВ «Індіго груп» належить Павлу Бабенко й Віталію Говорухі.

Тендерний комітет відхилив пропозицію одеського ТОВ «Едельвейс Плес» Маргарити Федорович, дешевшу на 22% від переможця. За інформацією організаторів торгів, у фірми була відсутня копія балансу за станом на 01.01.2014р., хоча був у наявності необхідний документ станом на 30.06.2015 року. Також у фірми була відсутня копія звіту про фінансові результати за 2013 рік, натомість є копія звіту про фінансові результати за І півріччя 2015 року. Також серед претензій конкурсної комісії – не пронумеровані сторінки та використання орендованої техніки при формуванні ціни.

Таким чином, єдиним конкурентом ТОВ «Індіго груп» стало ТОВ «науково-виробниче обєднання «Східбуд», чия пропозиція виявилася дорожчою.

ТОВ «НВО «Східбуд» належить Сергію Куровському, директором є Сергій Приходько. Фірма зареєстрована у Харкові по проспекту Леніна, 36. 10 листопада територіальне відділення АМКУ у Харківській області повідомило, що відкрило справу стосовно ТОВ «НВО «Східбуд» за підозрою у тендерному зговорі. Крім того, компанія є фігурантом декількох кримінальних проваджень, зокрема, правоохоронці підозрюють, що вона створена, як фіктивна для ухилення від податків.

Информация о материале

Опубликовано: 30 ноября 2015

Было ваше, станет… коммунальное

Незыблемость права частной собственности – один из краеугольных камней нашей правовой системы. Об этом нам говорят юристы и правоведы, поборники прав человека и демократии, сторонники свободного рынка и чиновники. Так записано даже в нашей Конституции. И лишить человека собственности можно только по его согласию или по решению суда. И попутно замечу – обоснованному, законному решению суда. То есть для того, чтобы забрать у человека автомобиль или любой филькиной грамоты будет недостаточно. Теоретически.

Если автомобиль – может быть и недостаточно. Зато, из того, что сообщает нам горсовет, его коммунальное предприятие «Жилкомсервис» и судья апелляционного суда Сергей Коровин можно сделать вывод – своей собственной приватизированной квартиры можно запросто лишиться и без каких бы то ни было оснований.

Если почитать законы, то из части 2 статьи 382 Граждинского кодекса Украины мы узнаем:

Владельцам квартиры в двух-или многоквартирном жилом доме принадлежат на праве общей совместной собственности помещения общего пользования, опорные конструкции дома, механическое, электрическое, сантехническое и иное оборудование за пределами или внутри квартиры, обслуживающее более одной квартиры, а также сооружения, здания, предназначены для обеспечения потребностей всех владельцев квартир, а также собственников нежилых помещений, расположенных в жилом доме.

То есть, если человек приватизировал квартиру, он получает вместе с ней и часть дома. Об этом же гласит решение Конституционного суда Украины №4-рп/2004 от 2 марта 2004 г. «О приватизации государственного жилищного фонда»:

Вспомогательные помещения (подвалы, сараи, кладовки, чердаки, колясочные и прочее) передаются безвозмездно в общую собственность граждан синхронно с приватизацией ими квартир (комнат в квартирах) многоквартирных домов. Подтверждение права собственности на вспомогательные помещения не предусматривает осуществления дополнительных действий, в частности создания объединения совладельцев многоквартирного дома, вступления в него.

Собственник (собственники) неприватизированных квартир многоквартирного дома является совладельцем (совладельцами) вспомогательных помещений наравне с собственниками приватизированных квартир.

А раз так, то дом, в котором есть хотя бы одна приватизированная квартира является общей собственностью – частной плюс коммунальной. Совместной – так гласит законодательство. А «Жилкомсервис» неустанно информирует нас о том, что многоквартирные дома – собственность коммунальная. И ни о какой частной или совместной речи вести не желает. Хотя и его можно понять. Пока дом находится в коммунальной собственности, управлять им, обслуживать его будет «Жилкомсервис». А то соберутся жильцы-владельцы и найдут себе других поставщиков коммунальных услуг. А «Жилкомсервису» в таком случае куда прикажете деваться?

Но если раньше это было теоретизированием на уровне разговоров, то с недавних пор то, что многоквартирный дом – собственность коммунальная, подтвердил судья апелляционного суда Сергей Коровин. Так он решил, рассматривая иск «Жилкомсервиса» к харьковчанину Михаилу Гаевскому. Мелочь, казалось бы, но с далеко идущими возможными последствиями…

Раз дом, даже с частными приватизированными квартирами является коммунальной собственностью, обслуживать его будет коммунальное предприятие. Какое – вы наверняка уже догадались, но это не самое главное. Проблемы владельцев квартир начнутся, если они вдруг проявят несогласие с коммунальным предприятием, обслуживающим дом.

Представьте себе - собственнику квартиры в доме ничего не принадлежит – ни стены, ни лестницы, ни чердак, ни коммуникации. Это все – коммунальная собственность, человеку принадлежит только его квартира. А коммунальному предприятию – все остальное. И если человек не согласен с тем, как это «все остальное» обслуживает коммунальное предприятие – он может забрать свою квартиру и покинуть дом. Поскольку дом ему не принадлежит ни единым кирпичом. Впрочем, подобное требование жилец может получить и по другим соображениям – мало ли что не понравится начальнику какому-нибудь участка.

Пытаться выступать в роли оракула – занятие неблагодарное. Возможно формулировкой – «коммунальная собственность» кроется нечто другое. Все, написанное выше – пока что только версия и лишь время ее подтвердит или опровергнет. Но если есть хотя бы даже вероятность такого развития событий – готовиться стоит уже сейчас. Тем более, что в настоящее время идет судебное заседание, где этот вопрос будет рассматриваться.

Очередное заседание по иску КП «Жилкомсервис» к Михаилу Гаевскому состоится в пятницу 4 декабря в 11.00 в Дзержинском суде, судья Гайдук. А все пояснения и комментарии можно услышать на пресс-конференции, которая состоится в Харьковском кризисном инфоцентре по адресу: ул. Иванова, 7/9, 1-й этаж (бизнес-центр «Параллель-50», напротив тыльной стороны Харьковской областной государственной администрации). О дате и времени будет сообщено дополнительно.

Информация о материале

Опубликовано: 29 ноября 2015