Главная
10 років після війни з Росією. Чого досягла та на що сподівається Грузія
7 серпня 2008 року бойові підрозділи російської армії перешли Рокський тунель і, таким чином, вдерлися на територію Грузії. Так розпочалася російсько-грузинська війна. Підкреслимо: дата важлива. В Тбілісі наполягають, що війна розпочалася 7, а не 8 серпня. Це має вирішальне значення і про це ми розповіли в окремому матеріалі.
Та цей текст – про те, що сталося після.
Військова операція РФ тривала лише п’ять днів та завершилася окупацією Цхінвальського регіону країни. А ще – стала відправним елементом для багатьох інших події у світі. Прийнято вважати, що саме цей напад (точніше, млява реакція Заходу на нього!) переконав Путіна, що наступним кроком має бути агресія проти України.
За десять років від початку війни Грузія не стала ближчою до повернення окупованих територій. Розрахунок на військове втручання Заходу, передусім США, не виправдався.
Натомість Захід сконцентрувався на підтримці реформ – і тут Тбілісі справді має успіх. Грузія у рекордно короткий термін підписала Угоду про асоціацію. Грузини отримали безвіз попри гірші, ніж в Україні, міграційні умови. Грузія нині суттєво ближча до НАТО, ніж Україна, хоча у 2008 році відмінність між нами не була такою очевидною.
«Європейська правда» розбиралася у причинах успіху та у висновках, які може винести з цього Україна.
Близький Альянс зачинених дверей
Коли в Україні кажуть про найближчу мету у відносинах з НАТО, то дуже часто можна почути: нам треба наздогнати Грузію і йти до членства разом. І це загалом правильний підхід.
Понад 10 років тому наші прагнення до Альянсу вже розглядали разом – але тоді під тиском Росії Києву та Тбілісі відмовили у наданні Плану дій щодо членства.
В Україні відтоді все докорінно змінилося, і не раз. Новообраний президент Янукович оголосив, що звертає зі шляху до членства в НАТО. «Позаблоковість» стала частиною законодавства, тож від 2010 року будь-яке зближення з Альянсом припинилося. За 4 роки, після втечі Януковича, Україна скасувала його підходи і відновила тісну співпрацю з Альянсом; а з 2017 року наше законодавство знову каже про вступ як про мету держави...
Грузія витратила цей час не на метушню, а на реальне впровадження стандартів НАТО.
Нині грузини – значно ближчі до Альянсу.
Брюссельський саміт НАТО згадує і про Україну, і про Грузію, та ці згадки дуже відмінні одна від одної, навіть коли йдеться про ідентичні речі (детальніше – в статті ЄП про саміт).
«Ми повністю підтримуємо євроатлантичні прагнення Грузії. Всі 29 союзників підтвердили: Грузія стане членом НАТО«, - вкотре заявив нещодавно генсекретар Альянсу Єнс Столтенберг. «Грузія досягла вражаючого прогресу в проведенні реформ, у тому числі у сфері економічного розвитку, безпекових та оборонних інституцій та модернізації збройних сил», - додав він, цитуючи документи саміту.
Про Україну це колись також говорили – але у брюссельській заяві схожих слів так і не з’явилося.
Нам виявилося непросто «вибити» навіть неформальний «статус аспіранта» (та й досі чуємо незадоволення союзників тим, що Брюссель зрештою його визнав).
Хтось може припустити, що причиною є агресія Росії на Донбасі, анексія Криму та небажання сваритися з РФ – але ж для Грузії це правило не діє! Там теж є Абхазія та Південна Осетія, окуповані росіянами. А конфлікт на лінії розмежування в Цхінвальському регіоні не дозволяє говорити про «мирне» співіснування з російськими окупантами – навіть без регулярних запеклих боїв із ними.
Та й початок російської агресії проти України не змусив НАТО пригальмувати співпрацю із Тбілісі – рівно навпаки! Восени-2014 Грузія отримала нові, найпотужніші формати співпраці з Альянсом, приєдналася до Партнерства посилених можливостей тощо (Україна нині отримала відмову щодо цього формату, і, подейкують, це сталося не лише через угорське вето).
Звісно, у Тбілісі хотіли більшого. Там прагнуть повноправного членства!
Але тут проходить лінія, яка робить Україну та Грузію схожими одна на одну.
В Альянсі категорично не готові говорити навіть про надання нашим державам ПДЧ. Натяки на це зустрічають спротив у Брюсселі та у столицях. Немає навіть чіткої підтримки США – такої, як була у 2008 році.
А Дональд Трамп заявив у Брюсселі, що зараз Грузія не має шансу вступити в НАТО, хоча й припустив, що це зміниться згодом.
Така різна війна...
Та повернемося до війни з Росією, яка у наших держав проходила дуже відмінно.
В Україні Кремль намагається приховати своїх «іхтамнєтов» - а в Грузію РФ вдерлася цілком відкрито. Тут війна була стрімкою, із активним використанням російської авіації та незрівнянними силами сторін.
Цікаво, що прямий негативний вплив війни на економіку Грузії був майже непомітним. Більше того, за результатами «воєнного» 2008 року - попри світову фінансову кризу - грузинська економіка показала зростання на 2,1%. Повоєнна Грузія більше втратила через падіння закордонних інвестицій, від яких її економіка є вкрай залежною. За результатами 2009 року падіння ВВП Грузії склало 3,8%.
Чи багато це? Для порівняння нагадаємо, що падіння української економіки у тому ж кризовому 2009 році склало 14,8% - і це без воєнних дій. (Годі й порівнювати з Україною-2014, коли російська агресія забрала добрий шмат нашого ВВП та промислового потенціалу.)
До того ж вже у 2010 році грузинська економіка відновила зростання аж на 6,4% та повністю компенсувала минулорічний провал.
Звичайно, значну роль у відновленні економіки зіграла міжнародна допомога, в першу чергу - від МВФ. Втім - і це принципова відмінність Грузії від України - у Тбілісі не зволікали з реформами, швидко повернувши привабливість для інвесторів.
Так, не все було просто. Національна валюта поволі слабшала. Реформи дійшли не всюди. Чимало людей так і не відчули того зростання, на яке сподівалися.
Усе це - разом із проблемами в реформуванні правоохоронного сектора та зі зростанням авторитаризму - призвело до зміни влади у країні. У 2012 році партія Саакашвілі «Єдиний національний рух» програла на виборах «Грузинській мрії».
Вони обіцяли швидке зростання рівня життя, в тому числі - через прагматичніші відносини з РФ.
Тоді навіть казали, що це стало другою після війни 2008 року перемогою Кремля у Грузії.
Та в реальності вона не вплинула на зовнішній вектор Грузії. Країна не загальмувала рух ані до НАТО, а ні до ЄС. У 2014 році поблизу Тбілісі відкрився спільний з Альянсом навчальний центр. Того ж року Грузія підписала Угоду про асоціацію з ЄС. У 2013 році Грузія отримала безвізовий план дій та виконала його менше ніж за три роки (в України це забрало понад 5 років). Європейський безвіз для громадян Грузії почав діяти на кілька місяців раніше, аніж для українців.
А от плани нового уряду на більш прагматичні відносини з РФ зазнали провалу.
Між країнами й досі відсутні дипломатичні відносини (і це, мабуть, найпринциповіша відмінність від української ситуації), а Росія не скасувала візовий режим для громадян Грузії - хоча в Тбілісі запровадили безвіз для росіян.
Разом із тим, грузинська влада досі готова обговорювати з Москвою спільні економічні проекти - на кшталт відновлення залізничного транзиту до Вірменії через територію Грузії, включаючи окуповану Абхазію (!). Ця поступливість є предметом постійної критики від опозиції - але вибори раз за разом приносять перемогу «Грузинській мрії».
Уроки для України
В інтерв’ю, присвяченому 10-річчю російсько-грузинської війни, російський прем’єр Дмитрій Медведєв (який був президентом у 2008 та розв’язав цю війну) висловив жаль, що НАТО досі готово обговорювати можливість членства Грузії і навіть наголошує, що колись її справді візьмуть до Альянсу.
Обурення Росії не дивує. Вони напевно не чекали, що навіть втративши контроль над понад 20% окупованої території, Грузія збереже шанс приєднатися до НАТО. До речі, для України цей урок має особливу цінність.
Складно прогнозувати день, коли ми повернемо Крим та Донбас, але вступ до НАТО є можливим навіть до цього дня. Адже, попри поширений у суспільстві міф, у статутних документах НАТО немає норми про заборону членства для тих держав, які мають окуповані території.
Понад те, у закритому режимі навіть обговорювалися шляхи, які дозволять це зробити!
Зараз усі ці дискусії, звісно ж, не мають політичних наслідків: у Альянсі категорично не готові говорити про членство.
Та стратегія дій грузинського керівництва за цих умов заслуговує на окрему увагу, адже Україна - у точно такій ситуації.
Розуміючи, що поки в НАТО немає консенсусу щодо вступу, у Тбілісі не «бомбардують» Брюссель вимогами з цього приводу. Замість цього Грузія зосередилася на технічній підготовці армії та на впровадженні натівських стандартів. Поки що - не заради взаємності, а заради себе.
Експерти визнають, що рівень сумісності грузинської армії з Альянсом вже зараз вищий, аніж у деяких східноєвропейських країн на момент їх вступу. Україна обіцяє вивести армію на такий рівень у 2020 році, та ці плани часто критикують за надмірний оптимізм.
Ще один, ключовий критерій членства в НАТО - новий член має довести, що здатний посилити Альянс.
Грузія робить це вже зараз, не чекаючи на вступ.
Приміром, чисельність грузинського контингенту в операції НАТО Афганістані - 870 бійців! Це - більше, ніж усі інші країни-партнери, пораховані разом! Для порівняння: Україна нині також бере участь у «афганській» місії Альянсу. Гранична кількість нашого контингенту - 11 осіб, та у Брюсселі кажуть, що реально наших бійців - суттєво менше.
Жодних претензій до нас немає (в Україні триває гаряча війна, тож військові потрібні насамперед вдома). Але погодьтеся, відмінність вражає.
Більше бійців, аніж Грузія, до Афгану спрямували лише США, Італія та Німеччина.
І це - найкращий доказ того, що Тбілісі йде до НАТО не лише на словах.
Схожою є стратегія Грузії у відносинах з ЄС. Тбілісі, на відміну від Києва, не є настільки категоричним у вимогах офіційного визнання перспективи членств чи особливого статусу. Та й успіх у цьому питанні у грузинів помірніший, аніж у співпраці з НАТО: за виконанням Угоди про асоціацію Грузія трохи відстає і від України, і від лідера регіону, Молдови.
Але реформи потроху просуваються, у багатьох сферах (як-то протидія корупції) Тбілісі лідирує, і цей факт не заперечує ніхто.
Грузія обрала, можливо, не найшвидший, але, мабуть, найбільш надійний шлях інтеграції. Там розуміють, що зараз НАТО та ЄС не готові говорити про їхнє членство - але вірять, що одного дня ця готовність з’явиться.
До речі, балтійські держави не втомлюються говорити, що це - повторення їхньої стратегії. Багато років поспіль вони так само чули, що їхній вступ до НАТО - це фантастика, що цього не буде ніколи, але продовжували йти цим шляхом і зрештою досягли мети.
Колись це має стати реальністю також для Грузії - та, звісно ж, для України.
- Информация о материале
Ни мира, ни войны. Госдеп США напомнил Украине о законодательных нормах существования ОРДЛО
В октябре заканчивается срок действия закона об особом порядке местного самоуправления ОРДЛО. Западные союзники не устают напоминать о необходимости продлить действие документа. И хотя парламент ушел в отпуск, отдельные депутаты уже высказались против.
Первый заместитель председателя Верховной Рады Ирина Геращенко сообщает, что спецпредставитель ОБСЕ в Трехсторонней контактной группе Мартин Сайдик в своем письме напоминает руководству украинского парламента о пролонгации закона об особом порядке местного самоуправления в отдельных районах Донецкой и Луганской областей (ОРДЛО).
«Пролонгация закона могла бы способствовать привлечению сил ООН для разрешения конфликта и также дала бы нужный сигнал международному сообществу для дальнейшей поддержки этих усилий. А продление действия закона в 2017 году значительно усилила переговорные позиции наших дипломатов и власти, и помогла продолжению санкций против РФ в январе и июле 2018», – пишет Геращенко на своей странице в Facebook.
Она обещает после выхода из отпуска на первом же согласительном совете обратиться к лидерам парламентских фракций с просьбой провести дискуссию по поводу продления действия закона.
О необходимости пролонгации еще 25 июля заявил специальный представитель Государственного департамента США по делам Украины Курт Волкер. В интервью «Голосу Америки» он предупредил, что Украина может оказаться в очень невыгодном положении, если закон не будет продлен.
«Я понимаю разочарование украинских законодателей и общества. Они делали необходимые шаги, такие как принятие этого закона об особом статусе и закона об амнистии. Зато Россия не сделала ничего для завершения конфликта и вывода войск. На сегодня нет и особого статуса. Он заработает только в тех условиях, когда будет договоренность, когда Россия выведет войска и будут проведены местные выборы», – объясняет Волкер.
Что в законе
Закон об особом порядке местного самоуправления в ОРДЛО был принят в 2014 году со сроком действия три года. Однако действовала лишь первая статья закона, в котором идет речь о внедрении на три года особого порядка местного самоуправления в отдельных районах Донецкой и Луганской областей. Оговаривалось, что в полном виде закон заработает только в случае приобретения полномочий органами местного самоуправления в ОРДЛО, избранными на внеочередных выборах, проведенных в соответствии с Конституцией Украины, «законом об особом порядке» и другими законами. Среди прочего, документ предписывает амнистию и недопущение уголовного преследования рядовых участников «событий на территории Донецкой и Луганской областей», право языкового самоопределения и возможности использования русского языка в органах государственной власти и местного самоуправления. Закон предусматривает участие органов местного самоуправления в назначении руководителей органов прокуратуры и судов, а также создание отрядов народной милиции.
Документ содержит условия особой государственной поддержки по восстановлению промышленности и объектов инфраструктуры, оговаривает возможность заключения с органами местного самоуправления соглашений об экономическом, социальном и культурном развитии отдельных районов.
В 2017 году закон был дополнен нормой о том, что особый порядок местного самоуправления в ОРДЛО вступает в силу после вывода всех незаконных вооруженных формирований, их военной техники, а также боевиков и наемников с территории Украины. После блокирования трибуны и потасовок с участием народных депутатов в сессионном зале закон был принят сроком на один год. Срок его действия заканчивается 10 октября 2018 года.
Эмоциональный патриотизм
Председатель Верховной Рады Андрей Парубий утверждает, что решение о продлении срока действия закона еще на один год будет приниматься с учетом позиции международных партнеров.
«Перед истечением срока в этом году будем советоваться – есть ли необходимость еще на год продлевать или такой необходимости уже и нет. Это будет в большой мере зависеть и от позиции наших международных партнеров. Ведь понятно: нам крайне важно сохранить санкции против России», – говорил Парубий 4 августа во время визита в Львовскую область.
Спикер напоминает, что в 2017 году часть депутатского корпуса очень эмоционально реагировала на продление действия закона, поскольку испытывала сомнения в его эффективности. По замечанию Парубия, за истекший год ситуация не изменилась.
После публикации заявления Геращенко секретарь парламентского комитета по вопросам национальной безопасности и обороны Иван Винник (Блок Петра Порошенко) в телевизионном эфире заявил, что закон продлеваться не будет. Он объясняет это тем, что пролонгация «закона об особом порядке» вступает в противоречие с нормами закона о деоккупации Донбасса, который вступил в силу в феврале 2018 года.
«В законе об ОРДЛО нет упоминания РФ, но там есть упоминание об амнистии, одновременно в законе о деоккупации есть упоминание о неотвратимости наказания лиц, совершивших вооруженную агрессию против Украины. Он полностью не соответствует действующему законодательному акту. Поэтому нам Конституция запрещает, руководствуясь принципом правоопределенности, разбалансировать действующие правовые нормы», – делится своими соображениями Винник.
В свою очередь член политсовета партии «Батькивщина» Андрей Сенченко заявил, что продление закона об особом статусе Донбасса является преступлением.
«Хочу поинтересоваться, что было бы, если бы любой европейский или американский политик начал в международном формате брать на себя обязательства, выходящие за пределы персональных полномочий и нарушающие Конституцию его страны? Правильно, наступила бы неминуемая расплата. Мы же неоднократно наблюдали, как наши разнокалиберные зарубежные друзья, а может вовсе и не друзья, втягивали в подобные разговоры», – пишет он в Facebook.
Как объясниться
Заместитель министра по вопросам временно оккупированных территорий и внутренне перемещенных лиц Юрий Грымчак отсутствие консолидации по спорному вопросу связывает с началом предвыборного периода, который отличается чрезмерным популизмом.
«Закон критикуют все, но не уверен, что кто-то досконально его изучал. Все его пункты повторяют действующие в Украине нормативные документы, в нем нет ни слова о федерализации или автономии Донбасса. Хочу напомнить, что закон упоминается в резолюции Совбеза ООН по Донбассу, это маркер того, что мы выполняем Минские соглашения», – говорит Грымчак Фокусу.
Грымчак напоминает, что «друзья Кремля» в Германии, Италии и Франции уже неоднократно поднимали вопрос снятия с России экономических и политических санкций. А не продолжив действие закона, Украина дает повод обвинить себя в невыполнении взятых на себя обязательств.
Бывший министр иностранных дел Владимир Огрызко успокаивает Фокус тем, что продление действия закона не несет никаких практических последствий и угроз. Но из-за отказа от пролонгации может возникнуть новая политико-правовая ситуация.
«Это будет новая политико-правовая ситуация, выход из которой нужно будет искать дипломатическому корпусу и политикам. Мы будет обязаны объяснить нашим партнерам причину своего поведения. Сможем ли это сделать? Здесь вопрос риторический. Все прекрасно знают, что этот закон не будет работать, Путин не собирается выходить из Донбасса, уже начали предлагать проведение своих фейковых референдумов», – рассказывает Огрызко Фокусу.
Напомним, Верховная Рада находится в отпуске, ближайшее пленарное заседание состоится 4 сентября. Можно предположить, что Госдепартамент США прекрасно осведомлен с трудоспособностью и вохможностями консолидации парламентских фракций восьмого созыва, поэтому решил напомнить заранее о дедлайне. Или дать официальному Киеву время на выработку своей позиции.
- Информация о материале
Вместе сильнее: на кого рассчитывают аграрии в борьбе с рейдерством
Более 70% аграриев считают свой бизнес незащищенным от рейдерства. Об этом свидетельствуют результаты опроса, проведенного среди 500 сельхозпроизводителей Центром «Социальный мониторинг» по заказу Всеукраинской Аграрной Рады (ВАР). При этом 75% респондентов отметили уровень угрозы рейдерской атаки на свои предприятия как высокий и средний. Всего, по данным ВАР, в прошлом году количество захватов аграрного бизнеса и урожаев выросло по сравнению с 2016 годом в 2,5 раза – до почти 1000 случаев.
При этом сами схемы рейдерских захватов приобретают все более дерзкие формы.
Основная причина роста беззакония, по мнению сельхозпроизводителей, кроется в несовершенстве законодательства в части защиты имущественных прав и особенно – в коррупции среди органов власти. Особое распространение она получила в Комиссии по вопросам рассмотрения жалоб в сфере государственной регистрации, Министерстве внутренних дел и полиции, прокуратуре и судах, сообщается в исследовании.
В ходе II Антирейдерского форума, проведенного Всеукраинской Аграрной Радой 3 августа, был представлен целый ряд резонансных примеров рейдерских захватов, которые поражают своей наглостью.
Например, по информации представителей ВАР, озвученной на форуме, распространенной является схема, когда аферисты предлагают пайщикам лучшие условия аренды, собирают с них заявления и перенаправляют в Комиссию Минюста, которая отменяет действующие договоры аренды, или даже в целом меняет владельцев предприятий.
Именно так, по данным ассоциации, произошло на СООО «Колос» и ООО «Вискар Агро» в Кагарлыцком районе Киевской области. Сейчас фермерские хозяйства страдают от произвола злоумышленников, которые отбирают их землю. При этом, на мероприятии сообщалось, что названная Комиссия Минюста с грубым нарушением правил выступает на стороне рейдеров.
Однако из-за фактической безнаказанности и даже поддержки со стороны силовиков рейдерство обретает грубые формы. При этом нередко в качестве рейдеров выступают чиновники.
Так, например, как рассказали представители ВАР, в Одесской области сельхозпроизводители уже более 10 лет страдают от незаконных действий областного депутата, который за все время своей деятельности успел побывать в составе почти всех правящих политических сил. Депутат является собственником ряда фермерских хозяйств, через которые осуществляет силовой захват земельных участков и собирает чужой урожай. От действий этого «слуги народа» пострадал целый ряд хозяйств, среди которых члены ВАР – ФХ «Стоянов. А.А.» и ООО «Дунай Агрос».
При этом благодаря собственным связям и поддержке со стороны правоохранителей рейдеру удается выходить сухим из воды. На него открыто более 5 уголовных производств относительно незаконного завладения землей, умышленного уничтожения и повреждения имущества, и даже умышленного нанесения телесных повреждений. Однако до сих пор подозрение областному депутату предъявлено не было. На запросы о причинах промедления органы Национальной полиции направляют формальные ответы о якобы необходимости проведения следственных действий и незавершенности производства.
По убеждению сельхозпроизводителей, именно безнаказанность способствует распространению рейдерства.
В ходе интерактивного голосования, проведенного среди более чем 138 аграриев из разных областей на II Антирейдерском форуме, только 3% аграриев отметили, что в случае рейдерского захвата стоит обращаться в правоохранительные органы, или к народным депутатам. В то же время, более 53% сельхозпроизводителей отметили эффективность общественных организаций в решении данных вопросов.
Например, Всеукраинская Аграрная Рада уделяет большое внимание защите своих участников от рейдерства. В ноябре 2017 года при поддержке ассоциации была создана охранная компания «Гайдамаки», которая специализируется на предоставлении полного спектра услуг по охране аграрного бизнеса: от охраны посевов и объектов сельскохозяйственной инфраструктуры до отражения рейдерских атак и построения службы охраны.
Кроме того, для защиты сельхозпроизводителей на законодательном уровне, ВАР присоединилась к разработке законопроекта №8121 о противодействии рейдерству. 10 июля 2018 депутаты приняли этот документ в первом чтении.
Для того, чтобы заручиться достаточной поддержкой со стороны народных депутатов и эффективного продвижения важных законодательных инициатив в стенах Верховной Рады, аграрии постепенно налаживают сотрудничество со всеми парламентскими политическими силами. В частности, 3 августа в рамках II Антирейдерского форума ВАР подписала меморандум с политической партией «Объединение «Самопомощь».
К сожалению, сельхозпроизводители понимают, что ждать инициативы от власти бесполезно. А в вопросах защиты от рейдерства полагаться можно только на собственные силы – упорядочить документооборот на предприятии, заручиться поддержкой профессиональных юристов, организовать в хозяйстве надежную систему безопасности с использованием видеонаблюдения, сотрудничать с охранными структурами.
- Информация о материале
Попри рішення АМКУ на Харківщині двічі відхилили дешевшого учасника тендеру на ремонт амбулаторії
Комунальний заклад охорони здоров’я «Центр первинної медико-санітарної допомоги Валківського району» (Харківська обл.) 6 липня уклав договір з ПП «Екіпаж» щодо капітального ремонту внутрішніх приміщень будівлі амбулаторії сімейної медицини в селі Сніжків на 2,31 млн.грн. Про це повідомляє«Харківський антикорупційний центр» з посиланням на систему »ProZorro».
30 березня 2018 року «Центр первинної медико-санітарної допомоги Валківського району» оголосив про проведення тендеру. 17 квітня пройшов аукціон, де найдешевшу пропозицію надало полтавське ПП «Рітм-8» (пропозиція дешевша на 240 тис грн., ніж пропозиція переможця).
Але пропозицію «Рітм-8» відхилили у зв’язку з тим, що на думку Замовника, у учасника не було в наявності всього обладнання, яке необхідне для виконання робіт, а також відомості ресурсів не відповідали вимогам ДСТУ. Також відхилили пропозиції ТОВ «Променергобуд» та ФОП Левченко Н.О. і визнали переможцем торгів ПП «Екіпаж», чия пропозиція була найдорожчою з 4-х учасників.
ПП «Рітм-8» оскаржило своє відхилення в АМКУ, і 8 червня адмінколегія зобов’язала Відділ освіти Валківської РЖА скасувати рішення про відхилення тендерної пропозиції «Рітм-8» та рішення про визначення приватного підприємства «Екіпаж» переможцем торгів.
Після цього «Центр первинної медико-санітарної допомоги Валківського району», незважаючи на рішення колегії АМКУ, вдруге відхилив пропозиції ПП «Рітм-8», ТОВ «Променергобуд» та ФОП Левченко Н.О і знову уклав договір з ПП «Екіпаж».
Приватне підприємство «Екіпаж» з Первомайського Харківської області належить братам Михайлу та Сергію Теплицьким. Останній був депутатом Первомайської міської ради від Партії регіонів (2010-2015 рр.). Батько братів Теплицьких Сергій Теплицький наразі є депутатом Первомайської міської ради («Соціалісти»), а раніше був мером Первомайського (Партія регіонів).
«Екіпаж» також було одним з підприємств, яке брало участь у відновленні житла у Балаклії після вибуху військового арсеналу.
- Информация о материале
Півнячі бої
Історія з висновком контрольно-дисциплінарної комісії прокурорів щодо Назара Холодницького завершилась прогнозовано – 10 членів комісії підтримали висновок доповідача, і оголосили антикорупційному прокурору лише догану.
Директор НАБУ вже заявив, що оскаржуватиме висновок. А тим часом робота НАБУ і САП залишиться заручницею нездорових стосунків керівників, які давно вже нагадують півнячі бої. Втім, як і багато інших стосунків високопосадовців.
10-1 на користь Холодницького
Джерела INSIDER, так само як і Українських новин, кажуть, що рішення КДКП про те, що Холодницький заслуговує лише догани було проголосоване з розгромним рахунком 10-1.
А ось, хто цей один – версії співрозмовників розходяться. Хтось каже, що голосував за звільнення Холодницького голова КДКП Віталій Грушковський. Хтось цю роль відводить його заступнику і секретарю КДКП Віктору Шемчуку, який нібито в останній момент підняв руку.
Після голосування в комісії неформально розповіли, що результат міг бути іншим, якби Ситник завів кримінальне провадження і передав його до ГПУ.
Але в травні генпрокурор Юрій Луценко на брифінгу заявив, що вони з Ситником разом вивчали матеріали справи, і не знайшли доказів криміналу.
Натомість журналістам УП розповіли в день рішення КДКП, що департамент з розслідування особливо важливих справ у сфері економіки ГПУ (департамент «Кононенка-Грановського») готував текст підозри керівнику САП.
Підозра датована 31 березня 2018 року і стосується двох епізодів: зливу інформації та консультаціях перед допитом свідка у справі щодо хабара Уляни Супрун, а також щодо тиску Холодницьким на суд.
Але її начебто в хід не пустили, а через конфлікт інтересів Гуцуляка та Холодницького (у САП погрожували керівнику оголосити підозру за недостовірні дані у декларації) передали до Генінспекції ГПУ, а потім у головне слідче управління Генпрокуратури.
Під час засідання КДКП Артем Ситник сказав, що тепер Служба безпеки України розслідує провадження за фактом можливого підбурювання до надання показань і розголошення даних слідства Холодницьким.
«Я знаю, що за фактом підбурювання до надання показань внесено (до ЄРДР - ред.), і за фактом розголошення досудового розслідування. Ці провадження скеровані до слідчого управління СБУ», - сказав Ситник.
Судячи з усього, мова іде про той же епізод з «Акварелями». Але це провадження може зіграти лише в тому випадку, якщо НАБУ або СБУ отримало інші докази злочинних дій Холодницького, крім славнозвісних записів «акваріумних рибок». Адже матеріали НСРД можна використати лише в тій справі, для якої даний на них дозвіл.
І тут варто детальніше згадати про ту справу, у якій і дали відмашку на прослуховування керівника САП.
Як пастка на Матіоса стала гачком для Холодницького
У травні генпрокурор Юрій Луценко на брифінгу повідомив, що прослуховування Холодницького було встановлено в зв'язку з тим, що слідство зафіксувало контакти якогось підозрюваного в шахрайстві з оточенням керівництва САП.
Йдеться про справу податківця Святослава Денисюка, якого взяли під час вертолітної облави рік тому.
Видання Страна кілька місяців тому опублікувало матеріал, який частково розкриває, як в цій справі опинився Холодницький.
За версією, яку виклали виданню родичі Денисюка, у 2017 на них вийшов чоловік на прізвище Клименко з пропозицією вирішити справу їхнього батька. Нагадаємо, Денисюк був названий при затриманні «смотрящим» від Курченка.
Справу обіцяли розрулити за 2 мільйони доларів.
Як розповіли діти Денисюка і його адвокат «Стране», перша частина грошей в сумі 200 тисяч доларів була передана посереднику при контролі правоохоронців. Але через кілька днів посередник змінив свою поведінку, начебто відбувся витік інформації і гроші десь зникли.
Тільки тут є один нюанс.
З того, що розказали родичі виданню, незрозуміло, звідки в цій історії взагалі взялися правоохоронці, якщо родина намагалась «витягти» батька через хабар, який начебто мав іти генпрокурору і головному військовому прокурору.
За версією, яку довелось почути INSIDER, ця справа була від початку грою спецслужби з бажанням підставити занадто самостійних колег з сусіднього відомства.
«При пропозиції хабара Клименко сказав, що бере двісті тисяч для Юри, Толі і Ярика з Апеляційного суду», - каже співрозмовник видання. Судячи з усього, згадані особи мали й опинитись на мушці у СБ. І задля цього був даний дозвіл НСРД.
Але замість того, щоб з хабарем вийти на Матіоса через слідчого, Клименко з грошима був начебто зафіксований в приміщенні САП поряд з другом Холодницького на ім’я Богдан. Слово начебто вживається тут тому, що відео про передачу грошей, які через кілька днів перетворилися на автомобіль друга, немає. Як в тому старому анекдоті про дві кульки – одна зламалась, друга закотилась.
Не під протокол свідки кажуть, що через кілька днів посередник повернув гроші і втік до Ізраїлю. В протоколі допиту нічого подібного немає. Як і того, що Холодницький начебто намагався «розрулити» ситуацію для друга. Вихід статті в «Стране» керівник САП розцінив як спробу його очорнити в розпал скандалу.
Так чи інакше, це провадження пішло в 2017 водами Лети. Допоки в 2018 згадка про нього не знадобилась у іншій війні.
Невічні друзі і вічні інтереси
Журналістам так і не вдалось достовірно дізнатись, з чого і як почалося провадження щодо Холодницького навесні 2018. Найбільш популярною була версія, що організатором «інтриги» був один з сірих кардиналів президента Олександр Грановський, а метою було призначення на голову САП Гізо Углави, начебто давно прирученого Банковою.
І тому в департаменті «Кононенка-Грановського» і вирішили вжити нові негласні слідчі дії щодо керівника САП.
Грановський цю версію кілька разів в переписці з INSIDER заперечив.
Історія з прослушкою Холодницького і підкопом під нього департаменту «Кононенка-Грановського» виглядала дуже дивною тому, що ще на початку зими керівник САП в скандальній справі рюкзаків Авакова сприймався як гравець команди президента.
Його підозрювали, що «вчасно» підписав підозру по сину міністра, тоді як Артем Ситник намагався попередити Арсена Авакова. Про це сам Холодницький розповідає на записах своїм підлеглим.
Тільки от після історії з рюкзаками міністр дуже образився на директора НАБУ і відмовився надалі з ним спілкуватись.
Минуло півроку, і все перевернулось на 180°.
Спеціалізована антикорупційна прокуратура закрила так звану справу «рюкзаків Авакова», у якій фігурують син міністра внутрішніх справ Олександр Аваков і екс-заступник голови МВС Сергій Чеботар).
Далі, САП закрило провадження, за яким НАБУ ще рік тому збиралося оголосити підозру нардепу Денису Дзендзерському, близкому до Миколи Мартиненка.
Провадження велося за фактом невнесення народним депутатом України до щорічних декларацій відомостей про фінансові зобов’язання на загальну суму понад 4 млрд грн.
Між цими двома епізодами стався ще й третій, куди більш кричущий.
Коли громадські активісти вирішили пікетувати САП з вимогою добровільної відставки Холодницького, поліцейські не надто активно реагували на осіб, що залили Віталію Шабуніну очі зеленкою.
На активістів напали люди, очолювані радником Авакова Іллею Ківою.
Також активісти сфотографували неподалік від місця проведення акції одного з підозрюваних НАБУ у справі Мартиненка Руслана Журила та керівника батальйону ОУН Миколу Коханівського, який приходив на суди по обранню запобіжного заходу Журилу, де захищав останнього.
Тут слід зауважити, що ще рік тому під час одного з офреку з журналістами, який потім виинули в інтернет, Ситник скаржився на потурання САП Журилу. В записах «рибок» є епізод, де представники САП обговорюють, що Журило в курсі витоків інформації з їхнього відомства. І що він буває у відомстві. А тепер Журило поряд з акцією.
Судячи з усього, певні «учасники перформансу» навіть не приховували, хто кому і як переказує «привіт».
Після засідання КДКП журналістам стало відомо, що Назар Холодницький під час травневої відпустки начебто зустрічався з членом КДКП Віктором Шемчуком у Тернополі. І там начебто домовився про захист. Шемчук заперечує цю зустріч і домовленості. Холодницький теж - каже, що Тернополі в травні взагалі не був.
Втім INSIDER доводилось чути версію про значно вищі домовленості з «фронтовими друзями», які начебто і вберегли зараз керівника САП.
У САП цю версію заперечують. «Це не захист Холодницкого, а рішень, які їм вигідні в даний конкретний час. По Дзендзерському ми передавали підозру в ГПУ рік тому. Її нам повернули, а детективи не допрацювали. Тепер ми отримали юридичний висновок НАН», - каже співрозмовник.
Хто і на які союзи піде через півроку, і які інтереси зірають роль, спрогнозувати важко. Але поки очевидно, що два незалежні органи втягнуті в політичні ігри зовсім інших команд.
Тому в найближчі місяці ми побачимо не ефективну роботу двох відомств, а чергову зливу компромату, хто і якого міністра попередив про обшуки.
- Информация о материале
Лихие 2020-е. Когда Украина превратится в рай для этнических банд
Из хроники только последних дней. В вареничной, расположенной на элитном Печерске, произошла стрельба между двумя группами лиц кавказской внешности. В результате никто не пострадал, участники разборок разбежались. Относительно недавно уже на окраине столицы среди белого дня похожие на кавказцев неизвестные из огнестрельного оружия стреляли в мужчину, который приехал покупать автомобиль. Прострелив ему ноги и отобрав сумку с деньгами, скрылись. В тот же день поступила новость из Николаева, где пятеро грабителей ночью напали на магазин. По словам продавщицы, они также были похожи на кавказцев. А в начале июля в столице возле одного из ресторанов застрелили азербайджанца, по словам нардепа Игоря Мосийчука, приближенного к криминальному авторитету Олегу Бакинскому. Еще раньше случилось резонансное избиение народного депутата Мустафы Найема, совершенное группой чеченцев. Напомним, один из нападавших сбежал в Азербайджан, откуда выдавать отказались, другого отпустили под домашний арест, а представители чеченской диаспоры обвинили нардепа в самопиаре.
Этот случай просто хрестоматийный. Так поступают диаспоры в России и на Западе: они поддерживают земляков в случае обвинения в преступлении, помогают деньгами и адвокатами, политизируют случившееся. Сразу после конфликта один из адвокатов заявил, что депутат назвал его подзащитных «чурками малолетними». Видимо, защита должна была развиваться по накатанной схеме - обвинять украинца в ксенофобии и расизме. Когда адвокаты уяснили, что имеют дело с этническим пуштуном, схема дала частичный сбой. Однако с большой долей вероятности можно предположить, что и без разыгрывания национальной карты никто из этих чеченцев в тюрьме не окажется.
На данный момент криминал с этническим окрасом у нас не является массовым, однако даже по новостям можно проследить неприятную тенденцию - наблюдается увеличение как количества этнических преступных группировок, так и числа совершенных ими преступлений. Чаще всего эксперты говорят о чеченских, грузинских, азербайджанских, ромских злоумышленниках. Правоохранители указывают: бороться с такими закрытыми микросообществами сложно, оперативным работникам непросто войти «внутрь» банд.
Похожая ситуация в крупных городах Украины была в 90-е годы. Этнические или смешанные преступные группировки действовали в столице, в Донецке, Одессе, Харькове... По состоянию на 1996 год, по данным милицейской аналитики, существенное влияние на оперативную обстановку и расстановку криминальных сил в Киеве было у 10 крупных организованных преступных формирований. Среди их вожаков фигурировали выходцы с Кавказа: тренер по вольной борьбе, осетин Борис Савлохов, также борец, ассириец Виктор Авдышев. Известны среди «важных людей» в уголовном мире и уроженцы Украины не украинского происхождения - татары, евреи, армяне, чеченцы. Сразу отметим: автохтонов было больше - «Прыщ», «Череп», «Кисель», «Рыбка» и так далее. А еще больше было этнически смешанных банд. В СССР преступность не имела ярко выраженной национальной специфики.
Известно, что в конце 90-х государство приняло серьезные меры, которые позволили либо полностью вытеснить этнические банды (так, в частности, произошло с чеченскими группировками), либо минимизировать их влияние на общую криминогенную ситуацию в Украине. С тех пор у нас были единичные случаи преступлений с этническим оттенком. Да и то совершали их заезжие гастролеры, вроде всяких «коронованных» грузин.
В 2007-м году в Департаменте уголовного розыска МВД создано подразделение противодействия этнической преступности. Деятельность подразделения практически не освещалась в СМИ и не являлась публичной. Существует ли оно сейчас, тоже сказать сложно. А ситуация такова, что в течение последних десятилетий возросла и окрепла транснациональная преступность. Выходцы из бывших республик Советского Союза, которые приезжают в нашу страну со злонамеренными целями, это уже не те советские уголовники, которые по менталитету не особо отличались от жителей Украины. Они сформировались и выросли в своих странах, в тамошней криминальной среде.
А добавьте сюда гостей с далекого зарубежья вроде китайцев, вьетнамцев, нигерийцев иже с ними, оседающих на наших землях. Одни используют Украину в качестве транзита, другие уже укоренились. И занимаются здесь не всегда честным бизнесом. Также не секрет, что Украину использует международная наркомафия в качестве транзитной территории для перемещения дурмана в Европу. Недавно обнародованная информация СБУ свидетельствует, что это сфера деятельности этнических группировок происхождением из Африки, Юго-Восточной Азии, некоторых азиатских стран СНГ.
С усилением странами ЕС контроля на своих границах, транснациональная преступность может создать здесь свои гнезда с привлечением лиц, которые задержались у нас из-за невозможности попасть в Евросоюз. Напомним, наше государство находится на 113 месте в перечне 137 стран с наиболее высоким уровнем организованной преступности. Об этом свидетельствуют данные рейтинга Всемирного экономического форума, обнародованные в ноябре 2017 года. Украина оказалась рядом с государствами Южной, Латинской Америки и Африки. А это означает, что либо мы улучшим показатели, в том числе и благодаря ликвидации в зародыше банд, состоящих из иностранцев, либо упадем еще ниже.
Как показывает ряд историй, неприятных для международного имиджа страны, вроде погромов ромских таборов, если порядок не наводит полиция, на передовую выходят крепкие хлопцы под ультраправыми лозунгами. Но от этого на улицах спокойнее не становится, и даже наоборот. Потому силовикам необходимо изучить не только опыт старших товарищей, очищавших страну от бандитов в лихие 90-е, но и методы работы иностранных коллег. После чего активно браться за дело, иначе организованная преступность с иной внешностью обрастет связями, адвокатами, коррумпированными полицейскими и политиками. И тогда эти ребята в 20-х станут здесь хозяевами жизни.
- Информация о материале
Страница 15 из 2102
