Главная

Украина-2018: дорога между вызовами и рисками. Но дорога...

Конец текущего года — значимый момент для подведения итогов и попыток осмыслить перспективы года будущего. Тем более что уходящий год аккумулировал несколько трендов, с которыми нам придется столкнуться не только в 2018-м, но, по всей видимости, и в более отдаленной перспективе. Ключевая же тенденция, которую мы действительно больше не можем игнорировать, такова: несмотря на то, что значительная часть украинских вопросов остается важным элементом международной (как минимум региональной) повестки дня, внешнеполитический контекст стремительно меняется, приобретая все более амбивалентный для Украины характер, в то время как внутриукраинский контекст приобретает угрожающе деструктивный характер.

Из Минского тупика?

Оптимист верит, что мы живем в лучшем из миров.

Пессимист боится, что так оно и есть.

М.Жванецкий

Доминирующим вопросом, который одновременно захватывает и Украину, и внешних игроков, остается проблема Донбасса и урегулирование там ситуации в контексте Минска-2. Неоднократно похороненный, минский процесс продолжает свое существование, — неофициально, но радикально трансформировавшись из «европейского квартета» в «диалог Берингового пролива».

Это стало во многом естественным следствием политических процессов, которые прошли в 2017-м и Париж, и Берлин.

Франция Э.Макрона, несмотря на желание принимать более активное участие в международных делах, пока особо незаметна — похоже, что Макрон решил сосредоточиться на внутриевропейских вопросах, ища основу (политическую, экономическую, культурную) для перезапуска европейского проекта. Кроме того, лишь сейчас ему удалось восстановить свой рейтинг после начала проведения непопулярных реформ. Сомнительно, что он решит променять в ближайшее время решение проблем Франции и ЕС на достаточно призрачный успех в украинском вопросе.

Германию, где выборы формально закончились более месяца назад, все еще «лихорадит» — и не до конца понятно, как коалиционно закончится нынешняя патовая политическая ситуация. Но даже если «коалиция неудачников» будет сформирована, они еще долго будут дискутировать о приоритетных вопросах своей деятельности. И, понятно, прежде всего «миграционный вопрос» — особенно с учетом постепенного осознания всей глубины и серьезности провала политики мультикультурализма — в ближайшее время станет для нового немецкого правительства приоритетным.

И пока европейские игроки — сознательно или нет — самоустранились от активного «разруливания» украинского кризиса, переговоры перешли в русло практически американо-российской группы, т.е. де-факто именно на тот уровень, который с самого начала был амбициозно интересен России. Но интересен не столько с практической, сколько с символической точки зрения: почти все решения, которые сегодня исходят в контексте реализации Минска-2, продуцируются постоянным спецпредставителем США К.Волкером и В.Сурковым, позволяя России представлять их результаты как признание США равносубъектности России на международной арене, т.е. якобы обоюдного позиционирования США и РФ как первых среди равных.

Начавшийся в этом году диалог о миротворцах в Донбассе, постоянная информационная и дипломатическая пикировка по этому поводу создают ощущение пусть и непростого, но продвижения вперед. Тревогу вызывает другое — степень вовлеченности Украины в эти «азартные» переговоры. Не вызывает сомнений — К.Волкер отдает себе более чем достаточный отчет, что из себя представляет Россия, кто зачинщик конфликта на Донбассе, и чего действительно хочет Россия. Но является ли это понимание и осознание однозначной гарантией того, что в этих переговорах доминирующим является именно украинский интерес? Думаю, что неприятный, но честный ответ на этот вопрос — увы, нет. И это логично, поскольку обе стороны преследуют собственные интересы, в то время как проблема отстаивания национальных интересов Украины — сугубо наша задача.

Не устаю повторять: мы должны постоянно держать в фокусе простую, но от этого не менее важную мысль о том, что даже если на нынешнем этапе наши национальные интересы совпадают со стратегическими задачами стран Запада, это совершенно не означает, что они совпадают полностью, и что так будет продолжаться всегда. И сегодня конфликт на Востоке Украины, несмотря на его относительную вялотекущесть, создает стратегическую проблему для Запада: ухудшение отношений с Россией при непонятных позитивах от такой ситуации.

«Железному канцлеру» Отто фон Бисмарку (на которого, пожалуй, подспудно в чем-то хотела походить «железная фрау» Ангела Меркель) небеспочвенно приписывают максиму о том, что «большие государства всегда ведут себя как бандиты, а маленькие ведут себя как проститутки, пытаясь ублажить большие». Доля истины в ней, увы, есть даже в сегодняшних условиях.

Однако беспокойство вызывает не только факт переговоров без участия Украины, но и производная из этого логика: ни у России, ни у США не вызывает сомнений, что Украина вынуждена будет так или иначе выполнить любые достигнутые между странами договоренности. Какими бы они ни были. Сообщения СМИ о том, что «были согласованы 3 из 29 предложений США по урегулированию ситуации в Донбассе», почему-то не сопровождаются информацией о том, а в курсе ли Украина, в чем эти предложения состояли, а тем более — были ли они предварительно согласованы с Киевом.

При этом непонятно также, насколько серьезно Россия ведет эту игру. (Порой даже кажется, что этого не до конца понимает и сама Россия, для которой важнее всего было «ввязаться в бой, а там посмотрим». Тем более что аннексия Крыма породила в головах как политико-военного, так и якобы «либерального» истеблишмента «головокружение от успехов».) Есть мнение, что это станет понятно лишь после выборов в самой России, однако можем предположить, что разговор идет действительно серьезный. Хотя бы потому, что символический эффект, его статусный/символический капитал от заключенного между Россией и США соглашения куда больший, чем еще одно — опять же символическое — подтверждение принципиальной недоговороспособности Кремля.

Определенный парадокс ситуации в том, что решение донбасской проблемы «любой ценой» (т.е. пресловутое «нам нужна одна победа — мы за ценой не постоим») самоценно для всех игроков, кроме Украины: Д.Трамп получает хороший аргумент в своей внешнеполитической позиции, Россия — символическое закрепление своей глобальной геополитической субъектности, Европа (прежде всего европейский бизнес) — аргумент требовать от своих правительств ослаблять санкции и возвращаться к «бизнесу как всегда». Мы не говорим, что дело идет к новому Мюнхену, но контуры происходящего кажутся до неприятного знакомыми…

Нельзя исключать, что Россия параллельно полным ходом готовит и альтернативный сценарий — сугубо военный. Впрочем, вопрос большой войны — это еще и вопрос политического будущего самой России и В.Путина в частности. Высказываются мнения (с которыми вполне можно согласиться), что угроза большой войны по инициативе России — это вероятность, которая приходится на период после ухода В.Путина с должности в 2024 г. (если не случится каких-либо экстремальных ситуаций). Если текущий характер внутренней и внешней политики России не изменится, то ростки откровенного фашизма и религиозного фундаментализма, которые мы наблюдаем здесь и сейчас в России, дадут настоящие плоды как раз к 2024-му. Кто будет выбран в качестве приемника в тот момент — непонятно, но есть высокая вероятность, что результат может оказаться неожиданно страшным. В т.ч. — для мировой стабильности. Вполне возможно, что нынешние попытки сравнивать В.Путина с А.Гитлером, конечно, приносят какое-то минимальное моральное удовлетворение, однако не совсем по адресу — вполне возможно в исторической перспективе Путин окажется скорее Гинденбургом, чем Гитлером.

Однако не стоит себя успокаивать, что «большая война» в ближайшее время — это лишь алармистская позиция отдельных экспертов: суровая реальность от этого не становится иной. Андреас Умланд очень правильно ставит вопрос в целом — вопрос о том, что такого рода большая война вполне возможно представляется России не столь рискованной во внешнеполитическом плане, а выгоды ее — существенны как во внутриполитическом плане, так и стратегически важны во внешнеполитическом.

Запад же верен заклинаниям о том, что «украинский кризис не имеет военного решения, причем альтернативы нормандскому формату и минскому процессу не существует». Он уже давно убедил себя в этом — и не хочет (или не может?) выйти за удобные рамки подобных самовнушений.

Несмотря на бравурные заявления наших западных партнеров, что они готовы к любому повороту событий, какова действительно вероятность того, что НАТО и ЕС примут участие в таком военном конфликте? С использованием крылатых ракет, авиации, десантных кораблей со стороны России? Существуют ли вообще у европейцев кризисные планы на подобный случай? Или Европе окажется проще разбираться с еще одной волной мигрантов (на этот раз — украинских), чем вступать в жесткий конфликт с ядерным государством?

Бывший заместитель главнокомандующего войск НАТО в Европе генерал Ричард Ширрефф опубликовал книгу «2017-й. Война с Россией: срочное предупреждение», в которой предполагает, что России по силам за считанные дни захватить часть Украины и страны Балтии. По его мнению, НАТО и Россия близки к войне, причем НАТО окажется неспособным быстро реагировать на молниеносные действия России, а Москва может поставить мир перед угрозой ядерной войны. Концовка книги, конечно же, оптимистична — но это, прежде всего, социальное требование соответствующего литературно-художественного жанра, а не трезвый военно-аналитический расчет.

В целом это ставит вопрос о том, каково отношение Европы к Украине, и каковы наши отношения с соседями на западной границе. 2017-й отчетливо показал, что тут проблемы лишь нарастают, и непохоже, чтобы они решились быстро и эффективно. Особенно вторая половина уходящего года отметилась масштабными скандалами с нашими политическими партнерами из Восточной Европы, которые раньше казались надежными соратниками (или, по крайней мере, сохраняли подчеркнутый «нейтралитет»). Острая политическая дискуссия с Польшей по вопросам исторической памяти, конфликтная ситуация с Венгрией и Румынией по поводу нового закона об образовании, несколько скандалов с Беларусью — все это не вселяет уверенности в нашем ближайшем внешнеполитическом окружении. Однако стоит понять следующее: эти конфликты — неизбежность того, что Украина становится субъектной на международной арене, что у нее есть свои интересы, и она собирается их отстаивать. В т.ч. — в жестком диалоге с партнерами, ибо «Платон мне друг, но истина — дороже».

И хотя наши отношения с США лишены пока таких проблем, однако 2017-й продемонстрировал и нарастающие противоречия, и недопонимания. Прежде всего — отсутствие внятной и понятной стратегии США в отношении Украины. Стратегия поддержки демократических институтов, антикоррупционной борьбы не является специфической для сугубо американо-украинских отношений — это общий тренд всей внешнеполитической линии США. Однако тренд-2017, который можно отметить как имеющий все шансы закрепиться и в следующем году, — дальнейшая экономизация политического взаимодействия между США и Украиной, что будет требовать от украинской стороны придерживаться обещаний и обязательств как базового критерия в оценке Трампа-бизнесмена своего контрагента.

Это приводит нас к проблеме более высокого порядка: если США не имеют отдельной политики по отношению к Украине (а только что принята Стратегия национальной безопасности США, где Украина упоминается ровно один раз и только в контексте российской агрессии), то какова вероятность того, что уже в ближайшем времени внешняя политика США в отношении Украины станет лишь сопутствующей от российского внешнеполитического вектора? Хотя кажется, что на данном этапе любое заключение негласного договора между США и Россией про зоны исключительного влияния кажется маловероятным, однако полностью исключать сближение Кремля и Вашингтона на основе политики то ли «разделяй и властвуй» (со стороны первого), то ли «кнута и пряника» (со стороны последнего).

Частично это и следствие того, что наши попытки сменить информационно-идеологическую парадигму восприятия Украины не как «страны-проблемы», а как «страны-решения», похоже, не особо успешны (несмотря на действительно искренние попытки многих государственных и негосударственных структур). По большей же части это обуславливается особенностями внутриукраинского политического процесса и того, как он выглядит со стороны.

К реальным реформам через преодоление ненависти

Если вы ненавидите человека, вы ненавидите в нем что-то, что является частью вас самих.

То, что не является нашей частью, не беспокоит нас.

Г.Гессе

Украинский парадокс в том, что наша внешняя политика никак не станет нормальным и естественным продолжением внутренней. В т.ч. потому, что реальная, стратегическая внутренняя политика — как конкуренция масштабных содержательных проектов — практически отсутствует, вырождаясь в принцип «кто кого перекричит». Серьезные софистические дискуссии быстро и просто перерождаются в эридические диспуты, благо разнообразные телеканалы с огромным удовольствием предоставляют для этого всевозможные площадки, по которым популисты-горлопаны едва успевают бегать, перескакивая с телеканала на телеканал, с экрана на экран.

Это отражается и на всех внутриукраинских процессах, хаотизируя их и превращая в симулякры самих себя.

Не обошло это явление и ключевой вопрос (и вообще во многом слово уходящего года) для Украины — «реформы».

Более чем прав был великий политический реалист Никколо Макиавелли, предупреждавший, что «нет дела, коего устройство было бы труднее, ведение опаснее, а успех сомнительнее, нежели замена старых порядков новыми».

После 2014 г. очень много было надежд, что именно реформы сделают то, что так и не удалось сделать за десятилетия украинской независимости — создадут европейскую модель государства и экономики, приведут к искоренению порочных явлений и консолидируют общество. Рискну сделать провокационный вывод, но консолидация общества на теме реформ не удалась — тема «реформ» стала скорее разъединяющей и постепенно грозит разорвать саму страну. Точнее будет сказать, что деконсолидирующую роль выполняют не сами реформы (важность которых всеми безусловно признается), но то, чем они сопровождаются. При этом нельзя сказать, что реформы не проводятся. Скорее наоборот — их много и в разных отраслях. Однако хотя количество их велико, качество сильно страдает.

В результате мы входим в стратегически опасную фазу, когда «реформирование» становится странной сущностью, в которой процесс сначала «просто» внешне доминирует над результатом (вспомним бесконечный тупик прогресса реформ — «в процесі виконання»), а потом внутренне подменяет его. В итоге многие ключевые, содержательные смыслы реформ превращаются в своеобразный симулякр, где процесс видится результатом, а внутренний регресс — внешним прогрессом.

Многие реформы запускаются, но практически умирают на этапе практической реализации. Многие реформы, которые хороши как теоретический конструкт, в условиях столкновения с реальностью, теряют свой «лоск», от которого не готовы отказаться профессиональные «реформаторы». Принимаемые «реформаторские» решения часто половинчаты, непродуманны и формируются так, чтобы можно было отчитаться перед донорскими структурами, но не запустить процесс полноценно (часто — к радости тех, кого пытаются непосредственно реформировать). И это камень в огород не только властных команд, но и разнообразных «реформаторов» со стороны: первым часто не хватает воли поменять «как было» на то, что «нужно», а вторым — знаний, реальной мотивации и упорства.

Мы все, безусловно, хотим лучшего, но цена его обретения как-то неожиданно возрастает до юношески-максималистского «Все или ничего!». Прекрасная иллюстрация — борьба с коррупцией, которая в 2017 г. превратилась в некое фетишизированное явление, вокруг которого проходят очередные линии раскола. При этом нет в стране человека, который бы стал оправдывать коррупцию и заявлять, что с ней не нужно бороться. Но формы борьбы за наше «антикоррупционное будущее» все больше напоминают трагикомедию, где разные правоохранительные, контрразведовательные и прочие «охранительные» органы задерживают сотрудников друг друга и взаимно обвиняют в коррупции, превращая антикоррупционную борьбу в фарс. Для многих же активистов борьба с коррупцией как системным явлением постепенно трансформируется в «головокружение от успехов» в борьбе с ее точечными проявлениями и инструментом внутренних ресурсно-политических «разборок». Сказывается и отсутствие поведенных четких «красных линий», разделяющих сферы ответственности и прерогативы различных ведомств. Из-за этого наиболее проблемные «серые зоны», где необходимо серьезное межведомственное взаимодействие, превращаются в локальные фронты межведомственных противостояний.

Даже в таком важном деле как антикоррупционная реформа стоит помнить, что «невозможно побороть коррупцию ослепленной борьбой без правил, с нарушениями законодательства, морали и здравого смысла, поскольку тогда результаты оказываются противоположными задуманному». А часто именно так и происходит — с огромным удовольствием тему борьбы с коррупцией оседлали популисты всех уровней, поддерживаемые (в большинстве своем) искренними антикоррупционными борцами из третьего сектора.

Отличным примером того, к чему это может привести, является не Румыния (чей опыт безусловно интересен), но Бразилия, чья сегодняшняя политическая ситуация в этой стране — прекрасная иллюстрация того, что действительно успешная борьба с коррупцией совершенно не гарантирует, что у власти окажутся прекрасные и умные люди. Особо эффективная борьба с коррупцией, которая так же, как и в Украине проникла во многие сферы общественной жизни, привела к неожиданному результату — почти полной утерей доверия бразильцами к политикам и общественным институтам. Как следствие — из политического маргинеса появляются персонажи, которые до этого времени не имели возможности занять высокие должности и радикально влиять на судьбу страны. Нелишне напомнить, что именно на волне разнообразных масштабных антикоррупционных зачисток к власти приходили всевозможные Уго Чавесы, Сильвио Берлускони и другие крайне опасные популисты авторитарного толка. Не стоит думать, что нас сия чаша обойдет. Еще раз — это не означает, что с коррупцией бороться не нужно, но прежде всего самим борцам надо четко понимать последствия своих действий и тот факт, что вестись эта борьба должна «чисто», на сугубо законной основе и не переходя на язык ненависти.

Кстати, о последнем. Похоже, что 2018-й станет тем историческим периодом, когда нас ждет очень серьезная внутренняя дискуссия именно о концепции «ненависти» и ее месте в жизни Украины: в политической, экономической, культурной сфере. Сегодня страна буквально переполнена ею. Во многом это очевидное следствие войны на Востоке и каждодневной гибели украинских граждан, скрываемого за агрессивной ненавистью ощущения страха от постоянно висящей над нами всеми военной угрозы со стороны восточного соседа, следствие психологической травмы последних трех-четырех лет. На первом этапе военных действий ненависть выполнила важную консолидирующую функцию — объединила нас против общего врага. Правда, при этом такую же важную функцию выполняла и «любовь» — лишь из нее могли родиться действительно эффективные волонтерские движения, общественные проекты и многое другое. Сейчас же складывается субъективное ощущение, что «ненависть» — все что осталось. Ненависть и нетерпимость к иному мнению, к свободе высказываться, к открытой дискуссии. Эта ненависть продуцируется и взаимоподдерживается в треугольнике отношений «политики-медиа-власть», охватывая все новые сферы. И ответственность за это несут все участники треугольника — «скинуть» вину на кого-то одного не удастся. Хотя все же ответственность украинских медиа за эту ситуацию — одна из ключевых. Украинское телевидение (впрочем, как и все современное массовое) — профессиональный продавец ужасов и катастрофических сценариев и без устали «кормит» этим украинцев.

Между тем ненависть не способна продуцировать эффективные позитивные смыслы. Хотя она может продуцировать длительные смыслы, и даже стратегические приоритеты, но вот позитивные смыслы, позитивную повестку дня — нет. Равно ненависть способна дискредитировать и любую деятельность, которой касается. Практика реализации некоторых украинских реформ — яркий тому пример.

Ненависть во всем ее многообразии пытается дать наиболее простой ответ на висящий в воздухе вопрос: «Чего мы хотим?» — как часть общей национальной идеи, как общего стратегического нарратива государства. Однако ответ будет, скорее всего, ложным. Поскольку будет построен на основе не «про», а «контра». Сформированная на подобной основе повестка дня не имеет продолжения в будущее, а поиск позитивистской концепции требует готовности думать, анализировать и принимать ответственные решения. Не эмоциональные, а взвешенные. И это то, чего так не хватает Украине. Я выше привел пример Бразилии не случайно — по накалу и эмоциональности нашей политики и нашего отношения к жизни мы скорее похожи на Латинскую Америку, чем на скупую на эмоции Европу (возможно, к лучшему).

Но нам нужно больше серьезных и взвешенных дискуссий. Украине в целом необходима серьезная медиа-дискуссионная площадка, «свободная» от партийно-политической конъюнктуры. На ней «задавать тон» должны отнюдь не рейтинговые «говорящие головы», а реальные моральные авторитеты, несущие ответственность за сказанное, прежде всего перед собой, и не намеренные прикрываться пресловутой «неприкосновенностью».

К сожалению, запроса на подобную площадку (а равно серьезную дискуссию) не видно ни у украинских политиков, ни (как бы это ни было странно) у украинских гражданских активистов — многих из них вполне устраивает «политический цирк». В таких условиях вообще сложно говорить о будущем страны, о будущих стратегиях развития в позитивном ключе — ненависть разрушает все и деконструирует любые рационалистические усилия в этом направлении.

Отсюда макрозадача 2018 г. — глубинная рефлексия ненависти, которая проникла в общество так же глубоко, как и коррупция, и ее дальнейшее искоренение. Сделать же это без серьезного участия интеллигенции почти невозможно. Однако с горечью вынуждены констатировать, что в Украине так и не сложилась эта самая интеллигенция, во всяком случае, как мощная иммунная сила, защищающая от недружелюбных внешних и внутренних воздействий.

При этом, когда мы говорим об «искоренении ненависти», речь идет не об огульном всепрощении и толерировании деструктивной вражеской деятельности под прикрытием «правильных» лозунгов — слишком долго нашему противнику это удавалось. Наша задача — построить более «взрослую» и более «ответственную» Украину: именно такая нам понадобится в постоянно меняющихся внешнеполитических условиях, где полагаться мы должны, прежде всего, на себя и на свои национальные интересы.

И сделано на этом пути уже немало. Хотя выше уже содержится достаточно критики качества реформ, тем не менее, это не означает, что они не идут. Но на этом пути нас действительно ждут значительные вызовы и риски, однако потенциал нейтрализации их лежит не за границами нашей страны, а сугубо внутри. И только от нас зависит, сумеем ли мы этот потенциал реализовать в полной мере. Ведь если не сумеем, то есть вполне отчетливый риск вновь приблизиться к пропасти и заглянуть в нее. А оттуда на нас посмотрит наше прошлое и голосом подполковника КГБ гостеприимно-снисходительно позовет к себе.

Информация о материале

Опубликовано: 02 января 2018

Топ-корупціонери: вироки за 2015-2017 роки

Чинними є вироки стосовно п’яти топ-посадовців. Один отримав умовний термін, один – штраф, один – звільнений від відбування арешту, ще двоє – уклали угоду зі слідством.

1 грудня Генпрокурор Юрій Луценко повідомив, що в Україні цього року 815 корупціонерів отримали вирок. Уже через два тижні прес-служба ГПУ збільшила цю цифру майже вдвічі –  до 1534 осіб.

Оскільки важко сказати, хто більше правий зі своєю цифрою, ми вирішили ґрунтуватись на власних дослідженнях. При чому нас більше цікавила не кількість засуджених за корупцію, а, так би мовити – їхня якість. Тобто соціальний статус.

Протягом року «Наші гроші» ретельно збирали вироки по п’яти корупційних статтях (191, 364, 368, 369, 369-2 КК України). Це основні статті, які і складають основу статистики ГПУ. По решті 14 корупційних статей вироків виноситься дуже мало.За даними Єдиного держреєстру судових рішень, по цих п’яти корупційних статтях у січні-листопаді цього року було винесено 871 вирок.

Із топ-чиновників цього року засудили двох осіб – це голови райдержадміністрацій.

Топ-корупціонери: вироки за 2015-2017 роки

З усіх топ-чиновників, які за останні три роки отримали вироки, фактично у в’язниці півтора року провів екс-заступник Держсільгоспінспекції Ігор Немировський. Решта чиновників отримали більш м’які покарання, або ж вироки стосовно них не набули сили чи скасовані.

Так, чинними вже є вироки стосовно п’яти топ-посадовців. Один з них отримав умовний термін, один – штраф, ще один звільнений від відбування арешту у зв’язку із закінченням строків давності, і ще двоє – уклали угоду зі слідством (деталі невідомі). Решта справ – в апеляційній чи касаційній інстанції, або ж на новому розгляді.

У списку нижче зібрано усі справи, які були опубліковані у Єдиному держреєстрі судових рішень. У даному випадку це – вироки стосовно семи голів РДА, заступника Голови Державної інспекції сільського господарства України, першого заступника голови Державної податкової служби України, двох заступників міністра та ще одного чиновника Мінпромвугілля.

Топ-чиновники, які отримали вироки після Революції Гідності

Вироки постановлені у період з 1 січня 2015 року по 30 листопада 2017 року

Топ-чиновник*	Стаття	Покарання	Суть злочину (за версією слідства)	Вирок набув силу
Іванченко Василь Миколайович, голова Доманівської РДА Миколаївської області (квітень 2014 – вересень 2016 рр) Вирок від 30.10.2017	Зловживання владою або службовим становищем	Визнано невинуватим та виправдано за відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення. Прокурор подав апеляцію, розгляд якої призначено на 05.04.2018. У цій справі 27.05.2016 суд вже виносив вирок, яким Іванченка було засуджено до 4 років позбавлення волі умовно. 19.08.2016 апеляційний суд цей вирок скасував і призначив новий розгляд, при якому екс-голову РДА було виправдено.	У липні 2014 голова РДА фактично привласнив 111 тонн пшениці на суму 208 679 грн, яку за допомогою знайомого підприємця та начальника районної міліції зібрав із ділянки, яку особи засіяли, не отримавши договору оренди (при цьому вони отримали дозвіл на розробку проекту землеустрою для відведення ділянки в оренду). Голова РДА вину не визнав, просив виправдати.	Ні
Остринський Віктор Костянтинович, голова Обухівської РДА Київської області (2006-2010 рр) Вирок від 04.01.2017	Зловживання владою або службовим становищем	4 років позбавлення волі з позбавленням права займати посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих функцій строком на 2 роки. На вирок подано апеляцію, розгляд якої призначено на 10.01.2018.	Разом зі своїм першим заступником у 2008 році виділили 37 га (вартість 119 213 686 грн) в Обухівському районі 19 приватним особам, понад 10 га яких  – з водного фонду і рекреаційних земель (два острови), які перебували в користуванні ТОВ ЦППП “Бізнес і право”.	Ні
Олександр Сухомлин, заступник міністра економ розвитку (2010-2011, жовтень 2014) Вирок від 22.12.2016	Привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем	Як повідомив у лютому 2017 року повідомив головний військовий прокурор Анатолій Матіос, Сухомлин уклав угоду зі слідством і відшкодував до держбюджету 22 млн грн. Деталі цієї угоди невідомі, оскільки у держреєстрі її немає.	Зі слів Луценка, Сухомлина обвинувачували у тому, що «будучи в 2010-2014 роках головою аукціонного комітету із продажу нафти, газового конденсату, скрапленого газу й вугілля,  діючи за попередньою змовою з Януковичем, Азаровим і Курченком, а також, імовірно, з іншими членами злочинної організації, незаконно заволодів в інтересах цієї організації майном ПАТ “Укргазвидобування” і ПАТ “Укрнафта”… а саме – виробленим ними скрапленим газом на загальну суму понад 2 млрд грн».	Так
Супрун Микола Степанович, голова Бобровицької РДА Чернігівської області (на посаді з 23.05.2014 по 07.10.2015) Вирок від 05.12.2016	Прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою	6 років позбавлення волі; -заборона займати посади, пов’язані з державною службою на 2 роки; -конфіскація всього майна що є його власністю; -позбавлення 5 рангу 3 категорії державного службовця. У справі вже був вирок 19.02.2016  про засудження Супруна до 6 років, який був скасований апеляцією і відправлений на новий розгляд.  Другим вироком 05.12.2016 Супрун був засуджений до 7 років позбавлення волі, а апеляція зменшила термін до 6 років. Зараз справа на розгляді у касації.	У серпні 2015 отримав 45 тис грн від директора ТОВ «Інтергаз-5000» за сприяння у виділенні ділянки 0,4 га і зміни її цільового призначення з с/г під будівництво АГЗС. Голова РДА вину не визнав – стверджує, що отримував спонсорську допомогу на будівництво РАЦСу у Бобровиці. Просив його виправдати.	Ні
Шкаврон Микола Іванович, перший заступник голови Києво-Святошинської РДА, в.о. голови (серпень 2012 – січень 2013) Вирок від 18.11.2016	Зловживання владою або службовим становищем	5 років позбавлення волі умовно із позбавленням права обіймати посади в органах державної влади, місцевого самоврядування, на державних та комунальних підприємствах (організаціях, установах), пов’язані із здійсненням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій на 2 роки; штраф 10200 грн. Пом’якшувальними обставинами для Шкаврона суд визнав його щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину. Комісія з визначення розміру збитків Києво-Святошинською РДА не створювалась та, відповідно, розмір збитків, які підлягають відшкодуванню, не визначала.	У жовтні-грудні 2012  року підписав незаконні розпорядження, за якими з володіння ДП “Науково-дослідний виробничий агрокомбінат “Пуща-Водиця” вибуло 350 га (зазначена у вироку вартість – 373 900 000 грн) в межах Софіївсько-Борщагівської сільради, які він розпорядженнями безоплатно передав у власність підставних осіб.	Так
Вакуленко Василь Олександрович, голова Глобинської РДА Полтавської області (березень 2015 – червень 2016) Вирок від 17.11.2016	Зловживання впливом	Штраф 12750 грн. Уклав угоду про визнання винуватості із прокурором прокурором Кременчуцької місцевої прокуратури.	У травні 2016 року отримав неправомірну вигоду $23 тис від директора ТОВ «Біфлек» Андрія Степорука за сприяння в оформленні права користування на будівлю колишньої Федорівської загальноосвітньої школи в с.Федорівка Глобинського району Полтавської області.	Так
Підгайний Ярослав Михайлович, перший заступник міністра вугільної промисловості України Вирок від 07.11.2016	Привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем	7 років позбавлення волі з конфіскацією всього особистого майна, заборона обіймати посади керівника підприємства, установи, організації всіх форм власності 3 роки. Звільнено від покарання у зв’язку із закінченням строків давності. Зараз справа перебуває у касаційній інстанції. Деталі цієї справи описували журналісти у 2000 р.	У 1996 році розікрали 250 тис грн державних коштів, перерахувавши їх з ДП «Західвуглезбутпостач» на користь ТОВ «Укрінтерстрой ЛТД» за ремонтно-будівельні роботи малої зали засідань колегії Мінвуглепрому, які не були виконані.	Ні
Вакуленко Анатолій Дмитрович, заступник начальника управління реструктуризації шахтного фонду Міністерства вугільної промисловості України** Вирок від 07.11.2016		6 років позбавлення волі з конфіскацією всього особистого майна, заборона обіймати посади керівника підприємства, установи, організації всіх форм власності 3 роки. Звільнено від покарання у зв’язку із закінченням строків давності. Зараз справа перебуває у касаційній інстанції.		Ні
Лісний Петро Гнатович, голова Петриківської РДА Дніпропетровської області (2005-2009 рр) Вирок від 07.09.2016	Прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою	19.12.2016 апеляційний суд скасував виправдувальний вирок щодо Лісного від 07.09.2016. Зараз справа знаходиться на новому розгляді у суді першої інстанції. Це не перший вирок у справі. У 2014 році суд засудив Лісного до 3,5 років позбавлення волі умовно. У подальшому апеляція цей вирок скасувала і передала на новий розгляд.	У 2007 Лісний віддав в оренду ПП “Легіонер” 52 га землі. Надалі Лісний і засновник ПП подарували це підприємство за хабар у $400 тис (на той час 2 млн грн) зацікавленій особі-хабародавцю. Справа на розгляді в суді з 2008 року. Лісний свою вину повністю заперечує і називає справу замовною.	Ні
Немировський Ігор Якович, заступник Голови Державної інспекції сільського господарства України (був призначений на посаду у квітні 2014 р) Вирок від 09.02.2016	Прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою	10 років позбавлення волі -заборона обіймати посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій в ОД ВВ та МС на 3 роки; – конфіскація 1/2 частини всього майна, яке є його власністю; – позбавлення 5 рангу посади державного службовця. 05.04.2017 Апеляція виключила з мотивувальної частини вироку класифікуючи ознаку про вимагання хабара і зменшила термін ув’язнення з 10 до 3 років. 26.10.2017 Вищий спец суд скасував ухвалу апеляції, призначивши новий розгляд у цій інстанції (призначено на 18.01.2018). Немировського звільнити з-під варти. Зокрема, ВССУ зазначив, що апеляція не взяла до уваги той факт, що всі копії ухвал, які були підставою для проведення НСД щодо Немировського, на які суд першої інстанції посилався у вироку, були відкриті стороні захисту і долучені до матеріалів провадження лише на стадії апеляційного перегляду вироку. А це є підставою для  визнання судом відомостей, що містяться в них, недопустимими як докази.	У серпні 2014 у Кіровограді він отримав хабар у 357 тис грн за сприяння у прийнятті керівництвом Держінспекції сільського господарства в Кіровоградській області позитивного рішення про видачу ТОВ ВКФ «Велта» дозволів на зняття та перенесення грунтового покриву із ділянки площею 51 га для розробки кар’єру з видобутку ільменіту. Хабар з розрахунку 7 000 грн за кожний гектар. Немировський свою вину не визнав, вказує на провокацію з боку правоохоронних органів.	Ні Місцевий суд у вироку ухвалив рішення про залишення Немировському раніше обраного запобіжного заходу у вигляді застави до вступу вироку в законну силу. Немировський  був узятий під варту в порядку виконання вироку і знаходився в установі відбування покарань. 26.10.2017 ВССУ постановив звільнити його з-під варти.
Головач Андрій Володимирович, перший заступник голови Державної податкової служби України Вирок від 2016 року		Як повідомив у лютому 2017 роу генпрокурор Юрій Луценко, Головач уклав угоду про визнання винуватості і «сплатив до державного казначейства 130 млн грн«. Деталі цієї угоди невідомі, оскільки у держреєстрі її немає.	Обвинувачення в участі у злочинній організації і незаконному відшкодуванні ПДВ підприємствам з ознаками фіктивності, що знаходилися під контролем злочинної групи Януковича, Азарова, Клименка на суму 3 млрд 166 млн грн	Так
Лежух Іван Петрович, голова Монастирищенської районної державної адміністрації Вирок від 16.03.2015	Зловживання владою або службовим становищем	4 місяці арешту з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з організаційно-розпорядчими та фінансово-господарськими функціями в органах державної влади та місцевого самоврядування строком на 2 роки. Звільнено від покарання у зв’язку із закінченням строків давності. За даними ЗМІ, у 2007 році Лежух був засуджений по цій справі до 3,5 років позбавлення волі, але потім цей вирок був  скасований.	Разом із керівником апарату РДА у 2005 році заволоділи бюджетними коштами у розмірі 20 тис грн, виділеними на виготовлення двох меморіальних дощок та пам’ятника “Невідомому солдату”. Вину не визнав, називав справу замовною.	Так

* Під топ-чиновниками маються на увазі службові особи категорії «А», які займали особливо відповідальне становище, представники вищого корпусу державної служби, вироки щодо яких наявні у Єдиному держреєстрі.

Відзначимо, що відповідно до змін до закону «Про державну службу» від 09.11.2017 голови місцевих держадміністрацій вже не належать до державної служби та не обіймають посаду категорії «А». Депутати і громадські активісти заявили, що таким чином фактично повертається система «ручного» управління обласними та районними держадміністраціями.

** У вироку вказано, що Вакуленко був службовою особою, що займала особливо відповідальне становище станом на 1996 р.

Трапляються випадки, коли у різних вироках однакові посади в один і той же період віднесена до різних категорій, що, зокрема, може впливати на частину статті Кримінального кодексу, по якій особа засуджена.

Приміром, заступник начальника митного поста «Кременчук» Полтавської митниці Ігор Гречко був засуджений до 5 років позбавлення волі за отримання 150 євро хабара у листопаді 2016. Його дії суд кваліфікував по ч.3 ст.368 як одержання неправомірної вигоди службовою особою, яка займає відповідальне становище.

У той же час заступник начальника митного поста «Новгород-Сіверський» Чернігівської митниці Микола Гуща, який у квітні 2016 року взяв $500 хабара, уклав угоду з прокурором про визнання винуватості по ч.1 ст.368 і отримав 24 тис грн штрафу із забороною займати посади на два роки. При цьому від сплати штрафу він був звільнений у зв’язку із зарахуванням йому строку попереднього ув’язнення. Жодних даних про відповідальне становище у вироку немає.

Засуджені до в’язниці у 2017 році

 Загалом у цьому році за 11 місяців до позбавлення волі засуджено 91 особу, і вироки щодо 16 з них вже набули силу. Йдеться про 8 осіб (7 з них раніше судимі), які отримали по 3-4 роки позбавлення волі за пропонування хабара поліцейським, прикордонникам і пенітенціарникам.

Два прикордонники отримали по два роки за отримання хабара (фактично відбули день за два у СІЗО) і один лікар з Чернівців отримав 5 років теж за хабар.

До 8 років і 7 місяців був засуджений начальник відділу боротьби з обігом наркотиків з Полтавщини, який у 2012-2013 роках у складі злочинної організації займався збутом наркотиків. Уклав угоду з прокурором, фактично вже відбув покарання – день за два у СІЗО.

Також набув чинності вирок по справі НАБУ – по угоді з прокурором САП пособник судді Сєвєродонецького міського суду Луганської області, який отримав для передачі їй $4 тис хабара за прийняття потрібного судового рішення.

За отримання хабара за вплив на слідчого у кримінальній справі начальник відділу територіального управління з обслуговування Львівської, Івано-Франківської та Закарпатської областей Департаменту протидії наркозлочинності Нацполіції отримав два роки, які фактично відбув у СІЗО (день за два). Так само на два роки був засуджений інспектор прикордонної служби, який пропонував своєму начальнику хабар за здійснення впливу на членів атестаційної комісії.

Крім того, 5 років позбавлення волі отримав директор фірми, який у 2007-2008 рр привласнив 143 тис грн, виділених на реконструкцію насосної станції та очисних споруд у Рогатині Івано-франківської області.

Торік ми вже публікували дані стосовно засуджених корупціонерів за один рік.

«Наші гроші» провели аналіз покарань за корупцію за останні три роки, який невдовзі буде опублікований. Поки що перші цифри.

У період з 1 січня 2015 року по 30 листопада 2017 року по чотирьох статтях Кримінального кодексу вироки отримали 2403 особи. Зокрема, за отримання неправомірної вигоди (368 КК) – 1227 особи, за зловживання владою чи службовим становищем (364 КК) – 286, за пропонування хабара службовій особі (369 КК) – 402 і за зловживання впливом (369-2 КК) – 488. Аналіз цих вироків показав, що за вказаний період по цих статтях:

• вироки постановлено щодо 12 топ-чиновників, з яких семеро – голови райдержадміністрацій.
• 83% осіб, які отримали вироки – дрібні чиновники та приватні особи (посередники або ж учасники держзакупівель).
• п’ята частина засуджених – самі ж правоохоронці.
• 52% усіх покарань – штрафи, 14% – звільнено від призначеного покарання з різних причин (умовний строк, амністія, закінчені строки давності, і т.д.), 8% – виправдані і стільки ж – засуджені до позбавлення волі. При цьому п’ята частина останніх – це покарання за корупційний злочин яких було поглинуто покарнням за інший більш важкий злочин. Приміром, правоохоронець, який разом зі зловживання службовим становищем засуджений за збут наркотиків.
• майже 11% вироків (259), винесених судами першої інстанції, були скасовані і справу відправлено на новий розгляд. З них 43 вироки з призначеним позбавленням волі стосовно чиновників категорії «Б».
• 80% злочинів, по яких винесено вироки, було вчинено після Революції Гідності.

«Наші гроші» також аналізують дані стосовно засуджених за розтрату чи заволодіння майном шляхом зловживання службовим становищем (ст.191 КК). За 2015, 2016 і 11 місяців 2017 рр – це ще 900 осіб. Цей масив даних ще аналізується і буде опублікований наступного року.

Информация о материале

Опубликовано: 31 декабря 2017

Простой вопрос

Однажды я не смог ответить на элементарный вопрос.

В офисе случился пожар. Наш отдел сидел на тринадцатом этаже. Возгорание случилось где-то на одиннадцатом. В окно было видно, как от нашего здания потянулся столбик дыма. Из вентиляции в туалетах понесло гарью. Начальство объявило эвакуацию.

Перспектива надышаться дымом не радовала совсем. По опыту знал, что голова заболит быстро и надолго. Поэтому пока коллеги шутили про горящие дедлайны и «сгорим на работе» я скоренько собрался. И, поставив начальство в известность, чтобы потом не искали – эвакуировался первым.

Лифт уже отключили, поэтому спустился по пожарной лестнице. На первом этаже, открывая дверь в холл, услышал слабый треск рвущейся бумаги. Не успел я об этом задуматься, как встретился взглядом с укоряющими глазами тетеньки-вахтерши.

- Ну вот зачем это было делать, а? Вот обязательно было? Ну и что я теперь буду делать?

Я быстро прокрутил в голове услышанное. Ничего не понял. И постарался составить в голове максимально простую и короткую фразу для ответа. Которая была бы одновременно доходчивой и информативной. Я показал на лестницу у себя за спиной и пояснил:

- Лифт, - говорю, - отключили. Пожар в здании.

- Да я знаю, что лифт. Знаю, что пожар. - Страдальчески ответила вахтерша, показывая на края двери, к которым были прилеплены обрывки бумаги, - но вот зачем вы противопожарную пломбу со двери сорвали?

Действительно - зачем?

Информация о материале

Опубликовано: 30 декабря 2017

YouControl проти замовчування сфабрикованих звинувачень

Вчора, 29 грудня у Шевченківському суді міста Києві відбулось 2 судових засідання: спершу суддя Олег Малинников переніс слухання справи  щодо призначення запобіжного заходу у вигляді застави у 6,5 млн грн директору компанії YouControl на 11 годину 2 січня 2018 року.

На другому засіданні, котре відбулось в закритому режимі, суддя Володимир Бугіль повторно арештував кошти, вилучені працівниками СБУ, попри свою ж ухвалу 1 листопада про скасування арешту і попри  7 судових ухвал про повернення коштів власникам загалом.   

Після обшуків в березні адвокати YouControl регулярно відвідують суди, відбиваючи атаки СБУ з метою повернути арештовані кошти. Незважаючи на вже 7 судових рішень, кошти не повертають. 27.12 слідчий Д. Мазурков викликав Сергія Мільмана з метою повернути гроші (за рішенням останнього суду), але замість цього вручив підозру.

Слідчий СБУ Денис Мазурков, прокурор ГПУ Олеся Скрипник (щодо якої здійснюється дисциплінарне провадження Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією прокурорів через невиконання рішення суду про повернення коштів),  перед початком  кожного  судового засідання, в якому бажають взяти участь представники ЗМІ, вносять клопотання про проведення судового розгляду в закритому судовому засіданні. Це робиться умисно: щоб зробити процес закритим від громадськості. Представники компанії YouControl щоразу вказують на необгрунтованість цих клопотань та на резонанс справи і відстоюють відкритість судового процесу.

Текст підозри абсурдний, як і сама справа:

«Мільман С.А. підозрюється у вчиненні несанкціонованого втручання в роботу електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), автоматизованих систем, комп’ютерних мереж та мереж електрозв’язку, що призвело до спотворення процесу обробки інформації та до порушення встановленого порядку її маршрутизації, що заподіяло значну шкоду, тобто злочину, передбаченого ч. 2 ст. 361 КК України.»

Це незважаючи на те, що в одному з рішень Шевченківсього суду від 01.11.2017 р. суддя В. В. Бугіль чітко встановив: «арешт на майно, яке належить Мільману С. А. був накладений необґрунтовано, оскільки вказана особа не має жодного відношення до даного кримінального провадження». А ще в серпні на запит адвокатів YouControl отримав відповіді від розпорядників державних реєстрів щодо фактів несанкціонованого доступу до них. Їх відповідь — жодних несанкціонованих втручань не було.

На суді був присутній Григорій Логвінський, народний депутат України, заступник голови комітету з прав людини та віце-президент ПАРЄ. Він сказав, що готовий взяти Сергія Мільмана на поруки.

«Заява компанії YouСontrol була предметом розгляду комітету ВР з прав людини. Ми навіть зробили окрему робочу групу з присутністю омбудмена. Принципи прозорості та відкритості – саме ці принципи будувались з метою візової лібералізації, ратифікації відповідних нормативних документів і рекомендацій Ради Європи. Коли йде мова, що кримінальне провадження ґрунтується на підставі розповсюдження відкритої інформації або аналізі відкритої інформації — це дивно», — сказав Георгій Логвінський.

Чи вирішуватимуть долю Сергія Мільмана за закритими дверима суду, а чи дадуть змогу громадськості та ЗМІ взяти в ньому участь — залежить від рішення суду. Однак запрошуємо всіх бажаючих прийти 2 січня в Шевченківський суд міста Києва, щоб на власні очі пересвідчитись в абсурдності звинувачень та протиправній поведінці СБУ та ГПУ.

Ми й надалі будемо публічно сповіщати про всі порушення та відстоювати далі свої права та нашу місію у відкритих даних: сприяти створенню прозорого бізнес-середовища та економiчному зростанню України. Незважаючи на всі перешкоди, система YouControl працює у звичному режимі.

YouControl — аналітична система, яка з понад 40 джерел формує досьє на кожну компанію України на основі відкритих даних, відстежує зміни в держреєстрах та візуалізує зв’язки між афілійованими особами. Унікальна технологія YouControl дозволяє за хвилину отримати актуальну (на час запиту) інформацію про компанію або ФОП. Функція моніторингу щоденно повідомляє про зміни відповідно до даних з офіційних джерел. В межах соціальної місії компанія YouControl надає доступ для журналістів та громадських активістів безкоштовно для проведення розслідувань, перевірки декларацій, моніторингу держзакупівель.

Информация о материале

Опубликовано: 30 декабря 2017