Главная
Поліція підозрює фірму начальника харківської «Укртрансбезпеки» у підробці документів ремонту дороги на Харківщини
Національна поліція відкрила кримінальне провадження щодо підробки документів посадовцями ТОВ «Енергопром» під час виконання ремонтних робіт дороги в Харківській області. Про це пише »Харківський антикорупційний центр» з посиланням на даніДергачівського районного суду.
У червні 2017 року Служба автомобільних доріг Харківської області провела тендер на поточний середній ремонт автомобільної дороги Фартушне-Цапівка-Гуринівка на ділянці км 0+000- км 15-200 Золочівського району Харківської області.До участі у торгах було допущено ТОВ «Тайга» та ТОВ «Енерготепло». Останнє стало переможцем тендеру з пропозицією 29 млн. грн.
Слідчі встановили, що на ремонт цієї дороги підрядник отримав 17,75 млн. грн.
На думку правоохоронців посадові особи «Енергопрому» склали завідомо неправдиві документи, які у подальшому стали підставою для визнання цієї фірми переможцем у тендері та укладання договору.
Також фірма вказала, що має договір з філією «Копилянська ДЕД» ДП «Полтавський облавтодор» на оренду техніки. Але у відповідь на запит правоохоронців філія облавтодору відповіла, що такого договору «Енерготепло» не укладала.
Крім того, правоохоронці підозрюють посадовців «Енергопрому» у внесенні неправдивих відомостей до актів виконаних робіт для завищення їх вартості. Так, було проведено огляд дороги і встановлено, що ремонт відбувався на ділянці довжиною 7,5 км. Тоді як згідно з договором «Енергопром» повинно було здійснити ремонт дороги довжиною 10 км.
Крім того, ремонт проведено не якісно: основа дорожнього одягу та асфальтобетонне покриття мають сліди дефектів (ям, бугрів, осипу), дорожні знаки, водопропускні труби та напрямні стовпчики не встановлені, Але ці роботи були внесені до актів виконаних робіт.
Зараз правоохоронці запросили у суді доступ до документів «Енерготепло» та отримали на це дозвіл.
Нагадаємо, що «Енерготепло» для ремонту дороги місцевого значення С211301 Малі Феськи – Феськи використовувало більш дешевшу техніку, ніж вказана у технічній документації. Крім того, власником техніки, яку реально використовував підрядник, стало ТОВ «Тайга» – постійний конкурент «Енерготепло» на відкритих торгах.
«Енерготепло» записане на Оксану Шатохіну – дружину депутата Харківської облради Євгена Шатохіна. Раніше фірма була оформлена на самого депутата.
Шатохін зараз працює начальником управління Державної служби України з безпеки на транспорті у Харківській області.
- Информация о материале
Парад 2018: что стоит ругать и чем стоит гордиться?
Призываю всех граждан прийти на парад и принять участие: без нас этот парад не станет тем, чем должен – общенациональным праздником независимости, днем единения украинцев вокруг идеи общей для всех нас свободы. Мы это делаем для себя и своих детей, чтобы завоеванное такой кровью и жертвами в 2013-2018-м навсегда стало фундаментом нового государства Украина.
1. Бандеровская «Слава Украине» на Хрещатике, новые названия бригад, связанные с борьбой против большевиков и СССР - «Холодный Яр», имени гетьмана Калнышевского, имени Алексея Алмазова, боевые песни ОУН-УПА над Хрещатиком, минута молчания в память о жертвах российской агрессии - это не имеет ничего общего с Россией, ее советским гимном. Украина это государство, которое только учится быть независимым. И мы впервые создаем сейчас нашу историю, традиции, новую современную культуру, мы закладываем национальное самосознание и воспитание наших детей. И потому военные парады - это не показуха. Это значит, что в День Независимости мы прежде всего настроены себя защищать. Что стержнем нашей свободы является армия. Что главный почет в обществе должен быть к людям в форме, которые защищают государство. Что примером служения Родине является воинская служба. Можно ли построить государство, если это не объяснить каждому? Зачем экономить на параде? Парад – это незаменимое средство военно-патриотического воспитания.
2. Если бы военный парад на День независимости был бы всего лишь безобидной «показухой», то почему при Януковиче на пост министра обороны назначались граждане Российской федерации, и почему военный парад на День Независимости при Януковиче не проводился ни разу? Почему на 9 мая 2013-го в Киеве провели военный парад, где переодели солдат в советскую форму, а красный флаг выносился впереди украинского государственного? Потому что враги Украины хотели связать украинскую армию не с историей борьбы за независимость, а с советской и российской историей, и в результате эти внедренные в армии фальшивые лозунги стали частью информационно-психологической войны РФ против Украины.
3. Многие критикуют военный парад в Киеве как «совок». Но давайте посмотрим на опыт стран Запада. Во Франции традиция военных парадов на День независимости восходит к 1880-му году, когда был учрежден праздник 14 июля. Военные парады проводятся ежегодно. В 2018-м в параде приняло участие 220 единиц наземной техники, 4300 человек, 100 самолетов и вертолетов.
Израиль сейчас не проводит военных парадов. Но в самое тяжелое время войны за существование Израиля - с 1949 по 1973 военные парады в Израиле проводились ежегодно. И только после разгрома арабской коалиции в войне 1973 года, после мирных договоров с основными врагами, Израиль отказался от парадов. Но в 2016 году премьер-министр Беньямин Нетаньяху - один из самых известных героев израильской армии, предложил парады возродить: «Армия, солдаты – это основа нашей независимости», - отметил премьер. Он добавил, что одно из ярких воспоминаний его детства – это военные парады в Иерусалиме». В результате в 2018-м на День Независимости израильская армия устроила день открытых дверей и показательные выступления на 9 военных базах, в трех портах, в небе 40 населенных пунктов.
А как в США? Там в последний раз большой парад проводился 27 лет назад и был посвящен победе над Ираком. Однако это не значит, что американцы на парадах экономят. Наоборот, американская армия - рекордсмен по организации различных публичных мероприятий, демонстраций и парадов - только делается это все на местном уровне, в городах, вблизи которых расположены военные базы. Как правило, локальные военные парады организовываются в связи с днем победы во Второй мировой войне. Президент США Дональд Трамп распорядился провести такой парад в Вашингтоне в ноябре 2018-го - но этот план был сорван Конгрессом - парламент запретил тратить не предусмотренные в бюджете этого года средства. Поэтому Трамп собирается провести парад в 2019 году.
4. Парад имеет огромное значение для самой армии и силовых структур, участие в параде – это знак общественного признания и уважения. Участники парада гордятся этой честью. Парад – это демонстрация новых воинских традиций, введение приветствия Украинской повстанческой армии, новых символов, новых названий воинских частей, связанных с украинской историей, присвоение новых званий военачальникам, высших государственных наград. Я считаю парад как раз целевыми расходами, это не расходы на боевую подготовку, это расходы на коммуникацию с народом, с нашими зарубежными союзниками. На данном этапе, когда все только строится, парад жизненно необходим, также как был необходим Израилю в первые 25 лет войн за независимость.
5. При этом я уважаю тех, кто критикует парад. Отношение государства к сохранению памяти о войне пока еще удручающее. Нет ни исторических исследований, ни правды, ни достаточного числа памятников, а сам президент и начальник Генштаба незаслуженно оболгали ряд наших боевых подразделений, на которые переложили ответственность за свои ошибочные решения в ходе Иловайской и Дебальцевской операций. Четыре года назад во время парада Порошенко и Муженко стояли на трибуне, и не реагировали на сообщения о российском вторжении. И это нельзя забыть - сотни людей за это заплатили жизнями. И многих военных раздражает, что на параде военно-политическое руководство создает красивую картинку, которая весьма отлична от армейских реалий. И это тоже правда. Переход на стандарты НАТО Порошенко пока лишь имитирует. Структурные изменения армию не коснулись, она по-прежнему организована по советской модели. И под прикрытием позитивной информации о параде генералы будут по-прежнему скрывать свое нежелание переводить структуру управления и организацию армии на стандарты НАТО. И по-прежнему, боевая техника на передовой, прежде всего машины и БМП пехоты находятся в очень плохом состоянии, в отличии от парадной техники, по-прежнему бойцы должны ремонтировать свою технику за свои или за волонтерские деньги. Фронтовые части на парад выехать не смогут – реальная исправность техники, если не по отчетам, а по факту, процентов 40-50. Но я бы не противопоставлял парад и проблему вранья и очковтирательства военного руководства. Это разные вещи. На параде находится часть нашей армии, реальной армии и структур безопасности. В парадном строю есть немало настоящих героев, которые стали настоящими профессионалами на этой войне. Просто все это у нас в государстве организовано, как колхоз, – где и хорошее и плохое перемешано. Но обществу поддерживать надо хорошее, поддерживать профессиональных и мотивированных людей, и ругать плохое, и четко проводить границу в своих оценках. Критика отсутствия структурных реформ нужна, и это честно. Но парад – это военно-патриотическое мероприятие, и это тоже честно и это тоже надо признавать.
6. Политика. Да, сейчас выборы, и многим неприятно, что на параде одно из главных действующих лиц – Порошенко. Мы – свободная страна, есть сторонники и есть противники. Будет ли использовать Порошенко парад как площадку заявить о своих достижениях? Безусловно. Но он законно избранный президент нашей страны, и в данном случае такой пиар, который идет на пользу не только политику Порошенко, но и государству. Фотография Порошенко, Муженко и Полторака перед парадной коробкой ВСУ, Нацгвардии, Нацполиции – это не просто пиар, но это и создание новой традиции, когда глава государства и руководители силовых структур фотографируются с защитниками своей страны. В России Путин такого не сделает, по главной площади пройти побоится. То, что президент показывает свое особое внимание к военным – это должно стать стандартом и после Порошенко. Многие важные традиции, заложенные за последние годы парадов на День Независимости – это традиции, которые будут жить в будущем.
7. Поэтому призываю всех граждан прийти на парад и принять участие: без нас этот парад не станет тем, чем должен – общенациональным праздником независимости, днем единения украинцев вокруг идеи общей для всех нас свободы. Мы это делаем для себя и своих детей, чтобы завоеванное такой кровью и жертвами в 2013-2018-м навсегда стало фундаментом нового государства Украина.
- Информация о материале
Держсекретар МЗС: Третина наших дипломатів – це баласт, і тут потрібні системні зміни
«Європейська правда» опублікувала відверту розповідь дипломата про проблеми української дипслужби. Ця стаття не залишила байдужим, мабуть, жодного дипломата, але відгуки були діаметрально протилежними. Дехто писав і навіть телефонував до редакції, дякуючи за публікацію, інші – категорично не погоджувалися з автором. Власне, ця дискусія і була метою нашої публікації. І осторонь не залишилося також керівництво міністерства.
Ми зустрілися з державним секретарем МЗС Андрієм Заяцем, щоб почути його думки та аргументи, і він перш за все визнав: деякі зауваження слушні. Частина – але не всі. Про кадрові та інші проблеми української дипломатії читайте в інтерв'ю.
«Це принципова позиція: розтрати мають розслідуватися»
– Почнемо з питання, не дотичного до статті вашого колеги. Нещодавно стало відомо про 1,5 млн грн, які «зникли» у посольстві України в Південній Африці. Як це сталося?
– Це справді сталося. Минулого року у фінансової служби міністерства виникли питання до бухгалтерської звітності посольства. На підставі цієї інформації я ухвалив рішення про аудит посольства. Матеріали аудиту засвідчили, що там порушені не тільки вимоги здійснення бухгалтерських операцій, але також ми побачили ознаки кримінального правопорушення.
Ці матеріали були передані до правоохоронних органів, там провели відповідні процесуальні дії, а нещодавно прокуратура передала справу до суду – саме тоді ця історія стала відома загалу.
Але це принципова позиція – і моя, і моїх колег: злочини і розтрати мають розслідуватися правоохоронними органами. Честь мундира від цього не страждає – навпаки, вона постраждала би від приховування злочинів.
– Хто цей співробітник, який став звинувачуваним?
– Це особа, яка перемогла на конкурсі та кілька років працювала бухгалтером. І я вам скажу, що це не єдина кримінальна справа, передана до правоохоронних органів за півтора року, які я перебуваю на цій посаді.
Про інші ви так само почуєте, коли прокуратура завершить процесуальні дії.
Думаю, найближчим часом ще дві-три справи будуть передані до суду.
– Мені складно уявити, як без відома керівника, тобто посла, бухгалтер може «втратити» 50 тисяч доларів.
– Тут, очевидно, є питання і до керівника (посол Євген Буркат пішов з посади до початку розслідування та наразі не працює в структурі МЗС -ЄП), але я не знайомий з обвинувальним актом, підготовленим прокуратурою, і тому не знаю, чи є там його прізвище.
– На жаль, це не перша історія, що б'є по іміджу МЗС. Попередня була пов'язана з іменем Оксани Ліщишин – ЄвроПравда писала про її причетність до контрабанди цигарок. Чим ця справа закінчилася?
– Ліщишин була звільнена за порушення присяги державного службовця та позивалася до нас, намагалася відновитися на посаді.
Суд першої інстанції та апеляційна інстанція підтвердили правомірність звільнення. Зараз позивачка подала касаційну скаргу до Верховного суду, де справа і розглядається.
– А от з її притягненням до суду не склалося. Я не дипломат і можу оціночно висловитися:схоже, що вона купила рішення судді, який, до речі, після того відразу звільнився – і уникнула кримінальної відповідальності за свої дії.
– МЗС не є стороною кримінального провадження, але, за нашою інформацією, вона справді була виправдана і справа для неї закінчилася добре, а от для іміджу МЗС – не дуже.
– Що ви зробите, щоб таке не повторилося?
– Після ситуації з Ліщишин ми унормували правила виїзду працівників, у тому числі й у приватних справах, за межі країни перебування. Контроль над печаткою посольства був посилений, тому що саме відсутність належного контролю дозволила засвідчити документи (повідомлялося про підроблену ноту, виписаною Оксаною Ліщишин на свого чоловіка, який вивозив з України мікроавтобус, повний цигарок. – ЄП).
І я наголошу: з усіх справ, які ми передали останнім часом до правоохоронних органів, немає жодної, яка пов’язана з контрабандою чи то переміщенням чогось через кордон.
«Російське громадянство дружини або чоловіка не сумісні з роботою дипломата»
– Та повернемося до теми нашої зустрічі. Отже, ви визнаєте окремі проблеми МЗС, про які йдеться у статті «Кадри руйнують все». Які саме?
– Те, в чому я абсолютно згоден з невідомим автором – це те, що кадрових проблем у дипломатичній службі накопичилося дуже багато. Вони накопичувалися роками – будемо говорити відверто, років двадцять. Жоден, навіть найпрогресивніший закон за кілька місяців їх вирішити не зможе.
Перша така проблема – кадровий баласт.
Я це вже казав у інтерв’ю «Лівому берегу» у грудні 2017 року і готовий повторити: третина дипломатів не виконує своїх функцій так, як держава цього вимагає, за що держава їм платить заробітну плату.
Ця ситуація відтоді не змінилася, і пропорція так само не змінилася.
– Дипломат, що є автором статті, вважає, що лише 30-40% дипломатів реально працюють, а решта – баласт.
– Що ж, тут думки моїх колег можуть відрізнятися. Але моя оцінка така: справді, третина працівників є «локомотивами», вони тягнуть на собі всю роботу. Ще третина – працює загалом нормально, але потребує регулярних якихось поштовхів, щоб зберігати прийнятний темп, а ще третина є баластом.
До слова, мої друзі, які працюють у дуже великих комерційних компаніях, кажуть, що і у приватному секторі є схожа пропорція: третина-третина-третина. Вона може дещо змінюватися залежно від методів менеджменту персоналу і т.п., але «кадровий баласт» є і там, а не лише у нас. Хоча це, звісно, не привід для нас чимось пишатися.
– Але ви все ж плануєте цю проблему долати?
– Безумовно. І ці намагання не нові, про це йдеться багато років, і дещо навіть робиться.
Але потрібні системні рішення. Головне з них – закон про дипломатичну службу, який, підкреслю, хоч і ухвалений, але ще не запрацював. Він набуде чинності на день святого Миколая – 19 грудня цього року. Крім того, ми ведемо розробку близько сорока підзаконних актів – це і укази президента, і рішення уряду, і накази по міністерству – щоб усі механізми, закладені в законі, стали реальністю, а не залишилися мертвими нормами.
А поки закон не набув чинності – запроваджуємо ті зміни, які маємо право зробити. І якраз одну з них автор статті сприйняв так критично.
– Це щодо мов?
– Так, це вимога знання дипломатами двох іноземних мов.
І є друга ключова зміна – вперше за всю історію МЗС ми плануємо ротацію дипломатів наперед.
Зараз серпень 2018-го – а ми вже сформували перший етап ротації 2019 року.
36 працівників МЗС вже знають, що в 2019 році вони уже затверджені на ті чи інші посади в конкретній дипломатичній установі, знають про місяць, в якому вони туди поїдуть. А ближчим часом пройде другий етап, і ми визначимо ще кілька десятків, а може й сотню посад для ротації наступного року.
Це, я вважаю, велике досягнення. Дипломат може планувати свою кар’єру, його дружина чи чоловік так само може будувати плани, готувати до переїзду дітей – особливо якщо це школярі. Про цей підхід багато років говорилося, але досі його повною мірою не вдавалося реалізувати.
– Ви згадали, що готуєте додаткові зміни, які набудуть чинності з новим законом про держслужбу. Давайте виділимо ключові з них.
– Перше і основне – це положення про обслуговуючий персонал.
Досі українська дипслужба працювала за логікою радянської: всі працівники посольства чи генконсульства мають бути громадянами України, які «вислані зі столиці» на роботу за кордон. Всі – аж до бухгалтера.
Але подивіться, як працюють посольства США, ЄС, Франції, Німеччини. Там частина персоналу (у більшості випадків – понад половина!) – це люди, найняті на місці. Вони можуть ефективно виконувати функції й коштують державі набагато дешевше. Новий закон нарешті дає і нам можливість наймати місцевий персонал.
Це буде для нас великою зміною, яка дозволить розширити штат, не збільшуючи фінансування.
Інша велика зміна – нам потрібно врахувати специфіку дипломатичної служби при проведенні конкурсів. Ми і зараз їх проводимо – але за стандартним порядком, який стосується всієї державної служби України.
Це – те, що стаття на «Європейській правді» справедливо критикує.
Наголошу: конкурси потрібні. Це – прозорий механізм, який дозволяє вливати «свіжу кров». Але їхні вимоги і процедура не адаптовані до дипломатичної служби.
Ось приклад: що робити, якщо після конкурсу з’ясовується, що дружина переможця, що має їхати до посольства України – громадянка Росії? На етапі проведення конкурсу ми не можемо цього з’ясувати, ці дані не зазначаються. Але це серйозна проблема – я вважаю, що російське громадянство дружини або чоловіка є перешкодою для роботи дипломатом. Довіри до такого переможця конкурсу немає – але і скасувати перемогу ми не можемо. А от новий закон про дипслужбу дає нам таку можливість.
Інший приклад: для низки посад обов’язковою вимогою є вміння і досвід керування автомобілем. Це справді потрібно – наприклад, для консула, якому в будь-який час доби може знадобитися сісти за кермо і самостійно поїхати, куди треба. Але процедура конкурсів на державну службу не дозволяє нам ставити цю вимогу, тому що для цього немає підстав.
Отже, нам потрібно адаптувати цю процедуру під потреби дипломатії.
Ще одна новація: ми зможемо призначати послів України з резиденцією в Києві.
Це – принципово новий тип посади.
Про це йшлося давно, хоча ідея неоднозначно сприймалося багатьма. Та нам вдалося довести: є випадки, коли такі призначення будуть обґрунтованими і матимуть сенс. Хоча масовим це явище не стане.
– До яких країн ми можемо призначати таких «послів без посольства»? Це тільки далекі держави?
– Це вирішуватимуть міністр з президентом. Наше завдання – розробити і подати на розгляд президента положення про закордонну дипломатичну установу, де така можливість буде прописана. Зараз ми користуємося положенням 1992 року, яке насправді просто цитує положення Віденської конвенції, і від нього ні користі, ні, слава Богу, шкоди теж немає (що вже непогано в українських реаліях).
Але може йтися і про європейський континент. Приміром, у нас немає посла в Албанії, але є потреба у відкритті чи консульства, чи дуже маленького посольства – та ми не можемо фінансово собі цього дозволити. Тому можна почати з призначення посла з резиденцією в Києві.
«Половина посад у посольствах йдуть на зовнішні конкурси»
– Давайте зупинимося на питанні конкурсів. Чи це взагалі нормально, що на посаду першого секретаря може бути призначена людина без дипломатичного досвіду?
– Абсолютно. Я вважаю, що це збагачує дипломатичну службу!
По-перше – хоча багато колег зі мною не погодяться – дипломати не є якимось окремим видом людей, які дуже відрізняються від усіх інших. І я не називатиму «людьми з вулиці» тих, хто має досвід роботи в бізнесі, в неурядових організаціях, в банківському секторі.
Навпаки, іноді потрібні не кар’єрні дипломати.
Скажіть, хто може вести в посольстві України у Вашингтоні питання співпраці з МВФ і Світовим банком? «Чистий» дипломат тут не впорається, потрібен досвід роботи або в Мінфіні, або в Нацбанку, або у великих фінансових структурах.
Те саме стосується нашого представництва при ЄС, де після підписання і ратифікації Угоди про асоціацію суто політичні питання – вже не на першому місці, натомість йде секторальна робота, яка вимагає спеціальних знань, досвіду роботи в тій чи іншій конкретній галузі, знання центрів впливу, розуміння нюансів. Класичний дипломат, як правило, не володіє такими знаннями.
– Це слушно, але конкурси оголошуються і у «звичайних» країнах (влітку МЗС шукав першого секретаря посольства в Японії, другого секретаря посольств в Угорщині, ОАЕ, Казахстані, Йорданії, Японії, Фінляндії, Пакистані). У мене є сумнів, що всі вакансії дуже специфічні – навпаки, йдеться про багатофункціонального дипломата.
– Це так. Тим не менше, конкурси практикуються, причому здавна, в багатьох дипслужбах – це і Франція, і Ізраїль, і десятки інших країн, які мають давню дипломатичну школу.
Єдиний випадок, коли це недоцільно робити – це коли йдеться про малі дипустанови, і перший секретар, набраний на конкурсі, може стати на її чолі, тобто залишитися тимчасовим повіреним, коли посла і радника немає на місці.
Ми ніколи не оголошуємо конкурси на такі посади.
На перші позиції ми намагаємося завжди ставити кар’єрних дипломатів. В консульській секції старший має бути кар’єрним консулом тощо.
Та й загалом, зовнішні конкурси на посаду першого секретаря у нас оголошуються рідко – можливо, максимум 10 на рік було.
– Як визначається, чи ви берете людину «з системи», чи ззовні?
– У нас цього року був 121 конкурс «на закордон», з них 41 – адміністративно-технічні посади (переважно фінансисти) та 80 дипломатичних посад. Все це – люди не з системи МЗС. Це ті посади, які ми не змогли заповнити власними силами.
Процедура відбувається так: ми визначили всі посади, які підлягають ротації в 2019 році. Увесь цей список, від радника посла до найнижчої посади, ми повідомляємо всім тим, хто працює в апараті МЗС. Визначаємо критерії: ви маєте пропрацювати два роки в апараті, ви маєте знати дві іноземні мови, якщо претендуєте на дипломатичну посаду. Всі, хто бажає, самостійно подають заяви (цього раніше не було, мали подавати директори департаментів, що зменшувало шанси).
Далі – перевірили критерії, запитали оцінку посла, запитали оцінку директора департаменту. Оцінили балами досвід роботи, підвищення кваліфікації, чи працював у складній країні (тоді додаються ще бали) тощо. Всі бали згрупували – і маємо переможця. Все просто.
Якщо немає переможця, тоді йде друга хвиля внутрішнього відбору, в апараті МЗС. Людина подалася на посади, де було багато бажаючих, нікуди не потрапила – може спробувати інші. Зараз триває друга ротаційна хвиля, в кінці вересня ми ставимо крапку. Лишається те, що ми не можемо заповнити своїми силами. Так у нас з’являється перелік посад, які ми виносимо на зовнішній конкурс.
– А дипломати туди можуть подаватися?
– Можуть, але подається дуже мало. Зовнішній конкурс, відверто скажу, складніший. Люди, очевидно, оцінюють свої шанси і кажуть: «Ми ще рік попрацюємо і спробуємо шанси в своїй внутрішній ротаційній процедурі».
Наведу одну цифру. Загалом по держслужбі на зовнішніх конкурсах у 2017 році середня кількість претендентів була півтори людини на місце. У нас за перше півріччя цього року середній конкурс – 14 кандидатів на одне місце. Але при цьому – десятки конкурсів закінчилися без переможців. Це означає, що попри таку кількість кандидатів, ніхто з них не відповідав критеріям.
– Яка частина посад йде на зовнішні конкурси?
– На конкурси потрапляє близько половини посад, що відкриваються у закордонних дипустановах. Це чимало.
– Це дуже багато! Але раніше цього не було і посади заповнювалися.
– Раніше не було такої ротації, люди сиділи по 6-7 років за кордоном, хтось з кимось про щось домовлявся. Це неправильно.
Зараз є дві причини, чому на зовнішні конкурси потрапляють навіть перші секретарі – а це старша дипломатична посада, це вже фігура у посольстві.
По-перше, часом є фахові бажаючі їхати на ці посади, але вони не пропрацювали два роки в апараті. І по-друге – дипломати хочуть їхати в комфортніші країни, де діти можуть навчатися в школі нормально, де не треба залишати дружину в Україні...
І от за першу вимогу про два роки мене дуже критикують. Та якщо ми від неї відмовляємося, то апарат МЗС буде надзвичайно ослабленим. Люди будуть приїжджати і одразу ж від’їжджати за кордон.
Є ще одне, що заохочує колег працювати в апараті: від минулого року ми запровадили можливість підвищення на посаді лише під час роботи в апараті. Тепер не можна приїхати у посольство другим секретарем, трохи попрацювати і стати першим секретарем. За кордоном ти набуваєш досвіду закордонної роботи, маєш комфортніші фінансові умови, а кар’єру робиш в апараті МЗС.
– Саме це правило дуже критикують. У багатьох інших країнах його немає. Більше того, коли закордонні дипломати від мене про це чули, то були здивовані.
– Так, є критика, та я вимушений стояти на своїй позиції. Ми не зможемо утримувати кваліфіковані кадри в апараті, якщо у них немає жодної мотивації. Якщо за кордоном є і кращі умови оплати праці, і можливість будувати кар’єру, то який сенс працювати в Києві?
Відмінність інших країн у тому, що в багатьох з них зарплата в апараті МЗС і в посольстві відрізняється дуже несуттєво.
Є країни ЄС, де проблема – змусити дипломатів виїхати до посольства! А у нас – навпаки.
Адже якщо у них зарплата практично та сама, а вдома діти ходять в свою школу, дружині чи чоловіку не потрібно ламати свої плани... У нас ситуація інша.
Я думаю, що років за 10-15, якщо економіка України розвиватиметься так, як і повинна, то ми також дійдемо до того, що у дипломатів за кордоном не буде компенсаційних виплат, а висока зарплата буде і в МЗС. Це правильний підхід, але поки що наша економіка цього не витягне.
«Цього року, сподіваюся, ми попрощаємося з частиною колег»
– Мабуть, єдиний пункт зі статті, який підтримали всі, навіть критики – це «проблема радників», тобто що посади радника і вище затверджуються виключно Банковою за незрозумілими критеріями. З цим взагалі щось планується робити?
– Я, на відміну від анонімних дипломатів, є державним службовцем і керівником державної служби, тому я укази президента не обговорюю, а виконую. А попереднє погодження кандидатур, які призначаються на посади радників, радників-посланників, заступників постійних представників в закордонних дипустановах, генеральних консулів і керівників самостійних структурних підрозділів апарату міністерства – це норма з указу президента. І поки він діє, він буде виконуватися.
Чи це правильно, чи неправильно з політичної точки зору – не мені судити, для цього є політичні фігури.
– Ми на початку говорили про проблему кадрового баласту в МЗС. Я у схемі конкурсів не бачу, як ви звільняєте цих людей.
– Баласт не відсіється через конкурси. Конкурси дозволяють не «відсіяти» додатковий баласт, вони гарантують, що нові працівники – кваліфіковані. А щоби позбавитися баласту, ми запроваджуємо щорічне оцінювання. Цього року воно має відбутися вперше.
Тут теж не все просто, процедура поки що не враховує специфіки дипслужби – тому цього року її проведемо за загальною методикою всієї держслужби. Але я впевнений, що і в цьому вигляді вона дозволить нам попрощатися з частиною колег.
– Ви згадували, що «люди ззовні» посилюють дипслужбу. Але майже всі вони після відрядження не залишаться в системі. Може, зобов’язати їх повернутися до центрального апарату?
– Питання непросте. В апараті МЗС працює 640 людей (це і дипломати, і інший персонал. – ЄП), за кордоном – вдвічі більше. Заповнити всі вакансії своїми силами ми не зможемо, і тому будуть люди виключно контрактні, які відпрацювали за кордоном, контракт закінчився і вони звільнилися.
Але найкращі з них, які за чотири роки відчули, що хочуть працювати в дипломатії, можуть подаватися на конкурс в апарат.
І хоча зарплатні в Києві нижчі – повірте, будуть ті, хто повернеться. Бо тоді ця людина стає дипломатом не контрактним, а безстроковим, і у наступне відрядження їде не через зовнішній конкурс, не будучи впевненою ні в чому, а бере участь у ротації. Це зовсім інший рівень інституційного комфорту!
– То звідки взяти «свіжу кров» для МЗС?
– Є такий шлях. Минулого року ми нарешті взяли 60 молодих працівників – на молодші дипломатичні і адміністративно-технічні посади.
Це ті люди, які досі працювали у нас за цивільно-правовими договорами за 1200 грн на місяць, чекаючи, коли звільниться місце. Багато з них так провели 3-4 роки, не маючи ані стажу, ані права на відпустку, ані на лікарняний, ні на що.
Це рабство XXI століття. Це була ганьба міністерства.
Зараз ми практично ліквідували цю інституцію та взяли їх у штат, бо інші люди йдуть на пенсію.
За перше півріччя ми провели 10 відкритих конкурсів на посади в апараті МЗС. Це не так багато, але порівняно з попередніми роками – вже нормальна цифра. І ті, хто має досвід роботи за кордоном, при участі в конкурсі в апарат на безстрокову дипломатичну службу мають перевагу.
– Ще одна проблема – медична. Дипломати скаржаться, що не мають медичного страхування і вимушені повертатися додому для лікування або просити посла оплатити рахунок з лікарні.
– Я чудово розумію претензію. Зараз держава нікого за кордоном не страхує. Ми можемо тільки відшкодовувати понесені медичні витрати, і тут колега абсолютно правий: ну чому дипломат має пояснювати у посольстві, яка у нього була хвороба і чому це стільки коштувало. Це і неетично, і неправильно, і економічно недоцільно.
Новий закон цю проблему вирішить. Він передбачає дві опції – або медичне страхування, або відшкодування за фактом витрат. Загальний підхід буде такий: в усіх країнах світу, де діє страхування – будуть застраховані всі штатні співробітники і члени їхніх родин – другий з подружжя і неповнолітні діти, які перебувають з ними у довготерміновому відрядження.
І тільки в окремих державах, приміром в Іраку, або в дуже специфічних країнах буде відшкодування за фактом.
Отже, тут колега абсолютно правий.
«МЗС – це не мовні курси»
– Ви згадали, що в статті анонімного дипломата не все правильно. Що саме не так?
– Приміром, щодо вивчення іноземних мов автор неправий.
Не може український дипломат не знати двох іноземних мов, отримуючи за кордоном декілька тисяч доларів фактично заробітної плати. Держава платить за якість персоналу. Єдиний виняток, який ми робимо і будемо робити – це ті колеги, які мають великий досвід роботи і які готові їхати в складні країни. А це не тільки Нігерія чи Ангола. Це також Росія.
Наголошу: наша дипломатична академія за останній рік справді ожила – і з точки зору вивчення іноземних мов, і з точки зору професійного навчання. Це, до речі, пояснює, як може людина, як там написано, «з вулиці», працювати в посольстві без підготовки. Та ні, вона буде з підготовкою!
Раніше стажування відбувалося в профільному структурному підрозділі, де людина тиждень-два працювала з іншими колегами. Зараз, на доповнення цього, дипакадемія проводить кількатижневий курс, який спрямований на конкретну категорію працівників: для дипломатів загальних, для дипломатів-економістів, для консулів, для адміністративно-технічного персоналу.
– А як щодо мов, суахілі там допоможуть вивчити?
– Суахілі – ні. Я взагалі не вважаю, що вивчення мов є функцією міністерства або дипакадемії. Ми не курси іноземних мов! Ми беремо готових фахівців з іноземними мовами, а наша функція – створити належні умови для того, щоб людина могла підтримувати і вдосконалювати володіння іноземними мовами.
А вчити з нуля ми нікого не будемо.
– Але і з підтримкою не все очевидно, коли йдеться про мови, які у нас не дуже поширені. Про суахілі я, звісно, жартую, але візьмемо португальську або китайську – одні з найпоширеніших мов світу. Тут можуть допомогти підтримувати рівень знань?
– Можуть. Що стосується «умовно рідкісних мов», бо португальську складно назвати «рідкісною», у нас є два механізми. Перший – це індивідуальні заняття з одним-двома працівниками, якщо ці працівники беруть зобов’язання поїхати, наприклад, до Анголи чи до Бразилії. Багато хто не хоче брати зобов’язань або хоче в Португалію – для них індивідуальних занять не буде.
Держава не має на це витрачати кошти, це дороге задоволення.
Є і другий варіант. Дипакадемія працює з колегами в країнах арабського світу, в Пекіні, в Індонезії, в Сінгапурі, в інших країнах. І дуже часто є можливість – ми отримуємо 4-6 таких пропозицій на місяць – поїхати, приміром, на кількамісячні тренінг-курси в ці країни. В тому числі – для удосконалення знання мови. Тобто можливість є.
- Информация о материале
Парадная линейка. Кто из президентов Украины больше других любит строевой шаг
Первый военный парад, посвященный Дню независимости Украины, прошел в Киеве ровно двадцать лет назад. Хотя ряд онлайн- изданий и статья в Wikipedia ошибочно указывают на 1994 год. Действительно, тогда по Крещатику проходил военный парад, но дело было осенью, и повод был другой – 50-летие освобождения Украины от немецко-фашистских захватчиков. Подтверждение этому факту можно найти в архивах официального журнала Министерства обороны «Войско Украины» от 2006 года. Говорит об этом и генерал-полковник Анатолий Лопата, который в то время занимал пост первого заместителя министра обороны, начальника Генерального штаба вооруженных сил Украины (ВСУ).
Как это было
«Если мне не изменяет память, первый военный парад принимал уже «министр в пиджаке», то есть не военный, это был Валерий Шмаров. А Киевским гарнизоном тогда командовал Иван Бижан, он и в будущем руководил парадами. Тогда, в 1994 году, организовали колону в исторической форме Красной армии СССР, а потом уже прошла техника, в том числе и современная, на то время», – вспоминает Лопата в разговоре с Фокусом.
Второй президент Украины Леонид Кучма издал указ о проведении 24 августа 1998 в Киеве на Майдане Незалежности парада войск и праздничного салюта. Указ предписывал в дальнейшем ежегодно проводить парад войск 24 августа. За время правления Кучмы военные парады проводились ежегодно, но с применением военной техники только в 1998, 1999 и 2001 годах. В 2001 году, по случаю десятилетнего юбилея независимости Украины, использовалась военная авиация. В следующем году на Скниловском аэродроме под Львовом произошла одна из самых масштабных авиакатастроф в истории Украины – в ходе авиашоу истребитель Су-27УБ упал в толпу зрителей. Тогда погибли 77 человек. От участия авиации в военных парадах было решено отказаться. К тому же все последующие парады времен президента Кучмы проходили без военной техники.
В первые годы пребывания во главе государства Виктор Ющенко игнорировал указ президента Кучмы о ежегодных военных парадах в День Независимости. Традиция парадов возобновилась только в 2008 году. В том году в торжественном мероприятии принимали участие 19 парадных расчетов, более 100 единиц боевой техники, 30 единиц авиации. В 2009 году в военном параде принимали участие уже 20 расчетов в составе более чем 3 тыс. военнослужащих, военная техника, авиация, в том числе самолеты Ан-148 и Ан-225 «Мрия».
После прихода к власти президента Виктора Януковича военные парады в Дни Независимости не проводились вообще. Официальной причиной называлась экономия бюджетных средств. В то же время мероприятия с участием исторической воинской техники времен Второй мировой войны проходили в День Победы и в годовщину освобождения Украины в 2011-2012 годах. Многие помнят видео 2004 года, на котором премьер-министр Виктор Янукович, кандидат в президенты Украины, угощает конфетами Дмитрия Медведева (на то время глава администрации президента Владимира Путина). Видео было снято во время военного парада в честь 60-летия освобождения Украины от немецко-фашистских захватчиков. Примечательно, что проведение крупных военных парадов всегда совпадало с годом выборов президента Украины. В 1999 году Кучма свои вторые выборы выиграл, а вот Ющенко парады не помогли.
Новый повод
Первый с 2009 года военный парад провел действующий президент Украины Петр Порошенко в 2014 году. В параде приняли участие 14 парадных расчетов военнослужащих ВСУ, Национальной гвардии, Государственной пограничной службы, МВД. Были привлечены около 50 единиц военной техники, в том числе новые образцы БТР-3, БТР-4, бронеавтомобили KRAZ Сougar и KRAZ Spartan. Одновременно в Одессе проходил морской парад с участием кораблей военно-морских сил. Отметим, в эти дни как раз проходили бои за Иловайск, в которых участвовали подразделения регулярной армии РФ.
В 2015 году парад прошел без военной техники, по Крещатику прошли расчеты военнослужащих и бойцов добровольческих подразделений. 14 войсковых частей получили боевые знамена с отличием «За мужество и отвагу». В 2016 году, в 25-ю годовщину Независимости около 4 тыс. военнослужащих всех оборонных структур вышли в парадной и полевой форме уже нового образца. Более двух сотен единиц военной техники, принимавшей участие в параде, по словам организаторов, отправились в зону боевых действий на Донбассе. Наряду с украинскими военнослужащими впервые маршировали представители многонациональной бригады LITPOLUKRBRIG.
В День Независимости 2017 года совместно с украинскими парадными расчетами маршировали военнослужащие девяти стран-членов НАТО. Были продемонстрированы 70 единиц военной техники, из них 25 – новых образцов. На параде присутствовали министры обороны США, Литвы, Латвии, Молдовы, Польши, Черногории, Эстонии, а также заместитель министра обороны Великобритании и командующий армии США в Европе.
Кто дает приказ
Согласно действующему законодательству, решение о проведение военного парада принимает президент Украины, который по Конституции является верховным главнокомандующим. После подписания президентом соответствующего указа, все заботы по организации мероприятия возлагаются на Министерство обороны. Согласно закону об Уставе гарнизонной и караульной службы ВСУ, все парады войск проходят по особому распоряжению главы Минобороны. Состав войск, место парада, форму одежды и другие организационные вопросы определяются приказами начальника гарнизона. Для командования войсками, которые принимают участие в параде, назначается командующий парада. Как правило, это командующий сухопутных сил. Бывший начальник Генштаба ВСУ Анатолий Лопата утверждает, что в случае использования в параде только представителей ВСУ вся организация ложится на начальника территориального (по месту проведения) гарнизона.
«В каждой воинской части, которая входит в гарнизон, есть рота почетного караула, ее служащие и привлекаются для парадов. Если будет использоваться техника, которой нет в гарнизоне, ее передислоцируют из соседних частей. Решение по личному составу и технике принимается непосредственно в Министерстве обороны, но на параде всегда должны быть представители всех видов вооруженных сил, учебные заведения, военные оркестры. Это очень кропотливая работа, нужно проверить подготовку всего личного состава, техники, ее состояния, качества ГСМ. Должна быть предусмотрена эвакуация техники, на случай если какая-нибудь откажет. Ее перепроверяют сотни раз, но все, же это техника, могут быть сюрпризы», – делится подробностями Лопата.
Бывший заместитель начальника Генштаба, генерал-лейтенант запаса Игорь Романенко отмечает, что политическое решение об использовании на параде авиации принимает верховный главнокомандующий, который дает соответствующее указание начальнику Генштаба. Дальше командующие войсковыми частями делают свои предложения по технике и личному составу.
«Все мы помним трагические события в Скнилове и катастрофу Ту-154 авиакомпании «Сибирь» над Черным морем, поэтому маршруты передвижения авиации продумываются досконально. Это необходимо, чтобы уберечь зрителей на случай возможных инцидентов. То же и с наземной техникой, необходимо учесть многое, ведь сцепление гусеничного хода на асфальте или брусчатке хуже. Помните, как зенитно-ракетный комплекс «Бук» во время возвращения с репетиции парада въехал в бизнес-центр? Это именно тот случай, скорость и вес техники против скользкого покрытия. Хотя юмористы уже шутят, что командование оперативно организовало и провело диверсионное мероприятие с использованием «Бука» против пророссийского политика Вадима Новинского», – рассказывает Фокусу Романенко.
Стоит отметить, что бизнес-центр Astarta не имеет никакого отношения к Новинскому. Здание принадлежит владельцу агропромхолдинга «Астарта-Киев» Виктору Иванчику и его бизнес-партнеру Валерию Короткову.
Марш с саблями
В 2018 году планируется проведение наиболее грандиозного военного парада. Все желающие уже могли воочию понаблюдать за техникой и парадными расчетами во время репетиций. Уже были замечены модернизированный танк Т-84-120 «Ятаган», самоходная гаубица «Богдана», система залпового огня «Вильха», реактивная система залпового огня «Верба», оперативно-тактический комплекс «Грим-2». На Софийской площади был показан мобильный минометный комплекс UKR-MMC. Объявлено об участии 24 парадных расчетов, в том числе из стран-членов НАТО. В небе над Киевом несколько дней проводила тренировочные полеты авиация.
Будут на параде нововведения, которые не заметны с первого взгляда. Координатор группы разработчиков новой атрибутики ВСУ Виталий Гайдукевич, которые принимает участие в организации парада, говорит Фокусу, что расчеты почетного караула впервые будут использовать сабли по типу казацких.
«Впервые мы отойдем от советской сабли образца 40-х годов прошлого века, у знаменных групп будут казацкие сабли XVII столетия с L-образной гардой. Подобные образцы были найдены во время раскопок под Берестечком. В этом году полностью завершена смена цветов беретов, десантники будут маршировать в маруновых (бордовых), которые получили в конце прошлого года, а морпехи – в изумрудных (сине-зеленых), которые получили в этом году. Остальные роды войск уже имеют свои новые береты. Ожидается, что восемь войсковых частей получат новые почетные названия», – рассказывает Фокусу детали парада Гайдукевич.
Кроме того, в 2018 году на параде впервые прозвучит воинское приветствие «Слава Украине!». Президент Порошенко обещает закрепить его на законодательном уровне.
- Информация о материале
Какой срок получит Порошенко?
Петр Порошенко намерен добиться переноса даты проведения очередных выборов главы государства, — впервые слух о подобном желании гаранта возник летом прошлого года. Ныне абстрактный слух обрел характер подтверждаемой информации. А у смутного президентского желания появились признаки крепнущего намерения.
- Информация о материале
Родичі судді-безхатченка, який закрив справу Кернеса, стали власниками квартир та люксових авто
Суддя Київського райсуду міста Полтави Андрій Антонов у своїх деклараціях із нерухомості вказує лише одну земельну ділянку. Одночасно з цим батьки його дружини за останні роки придбали три квартири та два коштовних авто.
Про це пише Антон Столяров в проекті «Декларації» («Bihus.Info»).
Згідно до інформації з Реєстру нерухомого майна, у 2010 році тесть судді Юрій Романенко придбав квартиру площею 34 кв. м по вулиці Богдана Хмельницького, 11 у Полтаві. У червні 2018 року він купив ще одне 43-метрове помешкання у провулку Ломаному, 36. А теща судді Антонова – Ніна Романенко, стала власницею 47-метрової квартири у полтавській новобудові по вулиці Гожулівській, 30.
На даний час сукупна вартість всієї цієї нерухомості складає близько $50-55 тис.
У 2012 році Ніна Романенко придбала новий Mercedes-Benz ML 250 CDI 4MATIC. Торік вона також стала власницею BMW 520i 2015 р. в. Зараз на вторинному ринку подібні авто коштують $70-80 тис.
Ніна та Юрій Романески ніколи не займалися бізнесом.
Сам Андрій Антонов у своїх деклараціях за 2014-2017 роки із нерухомості вказує лише земельну ділянку у Полтаві площею 1000 кв. м. Пересувається суддя нібито на Opel Vectra 1993 року випуску та мотоциклі Honda NM. Згідно з біографією, у Київському районному суді він працює останні 14 років, а до цього проходив службу в органах внутрішніх справ і податковій міліції.
Його батько Володимир Антонов також понад 30 років вершив правосуддя у Полтаві та Харкові. У 2014 році, після свого виходу на пенсію, він придбав собі новий кросовер BMW X5. Зараз ціни на такі автівки в салонах у залежності від комплектації коливаються в межах $55-80 ти доларів. Інший син Антонова Сергій також пішов по юридичній лінії і зараз працює суддею Октябрського райсуду Полтави.
Нагадаємо, 10 серпня суддя Андрій Антонов закрив кримінальне провадження проти мера Харкова Геннадія Кернеса, оскільки прокурори не з’явилися на 7 судових засідань і не підтримували обвинувачення по справі. Кернеса та його двох охоронців звинувачували у викраденні, побитті та погрозі вбивством двох активістів Євромайдану. Після цього Національне агентство із запобігання корупції взялося за повну перевірку декларацій судді за 2015, 2016 і 2017.
- Информация о материале
Страница 11 из 2102
