Главная

Военные преступления – военные наказания

В Украине начался процесс «воскрешения» военной юстиции. Напомним, что система органов военной юрисдикции действовала у нас в течение почти 20 лет со дня обретения независимости, но в сентябре 2010 г. Виктор Янукович своим указом сначала упразднил военные суды, а в мае 2012 г. уже Генпрокуратура ликвидировала военные прокуратуры. Официальная причина – недостаток финансирования.

Однако, по мнению парламентариев, это не сняло, а наоборот обострило проблему правосудия. Сильным толчком для этого стали военные действия на Востоке страны, которые, в свою очередь, привели к увеличению количества военных преступлений. Начало обратному процессу было положено 14 августа 2014 г., когда Верховная Рада приняла в первом чтении законопроект №4446а, которым восстановила основной институт военного правоохранения – военные прокуратуры. Однако, учитывая достаточно сложную политическую обстановку в стране, законодатель решил не останавливаться на этом, и в системе судов общей юрисдикции вполне могут быть восстановлены военные суды. Это требование времени, которое обосновано и озвучено, считают парламентарии. И такое мнение поддерживают сегодня многие эксперты.

Назад в будущее

Первый законопроект на эту тему №1896 был зарегистрирован в Верховной Раде в конце января с. г. народным депутатом Сергеем Мищенко. Парламентария обеспокоил тот факт, что судьям местных и районных судов очень трудно исследовать дела Вооруженных Сил без необходимой на то практики, что в дальнейшем приводит к нарушению процессуального законодательства. Своим законопроектом С. Мищенко предлагает заполнить пробелы в законодательстве, дополнив систему общих судов военными судами, специализирующимися на рассмотрении дел в Вооруженных Силах Украины и других военных формированиях, созданных в соответствии с законом.

Но действительно ли возникла такая острая потребность в «новой старой» структуре в то время, когда власти не устают говорить о дефиците госбюджета и тотальной экономии, а рядовой украинец оказался фактически за чертой бедности? Если вспомнить время, когда военные суды «попали в немилость» и были расформированы, четко прослеживается, казалось бы, логическая цепочка доводов. Среди них звучали такие аргументы: во многих странах военной юрисдикции не существует, надо бы финансовым органам выяснить, какие суды обходятся стране дороже, и если военные требуют дополнительных затрат, пусть лучше эти деньги идут на развитие всей судебной системы.

И самый спорный довод – о том, что специфика военных преступлений элементарно постигаема любым гражданским судьей. Именно этот аргумент подвергается сегодня наибольшей критике. Потому ли, что действительно не оправдал себя, или потому, что оказался наиболее удобным для того, чтобы вернуть все вспять. Возникает вопрос: упразднение военной юрисдикции было фатальной ошибкой или хорошо продуманной стратегией? Или все-таки эта структура действительно была лишней?

Надо отметить, что и сегодня многие юристы уверены, что безнаказанность военных начальников легко списывать на отсутствие специальной военной ветви правосудия, хотя действующее законодательство вполне способно карать и миловать людей в погонах в рамках обычного уголовного или административного кодексов и других нормативных документов, что, кстати, успешно применяется, если необходимо наказать рядового военного. Для таких случаев в УК Украины предусмотрен отдельный раздел ХIX Особенной части «Военные преступления». Другое дело – призвать к ответственности тех, кто разворовывал и разваливал армию все эти годы и успешно продолжает зарабатывать капиталы за ее счет сегодня, в тяжелое для страны время. Поменяет ли что-то возврат военной юстиции?

Законопроект №1896 предлагает наделить военные суды, как и другие органы судебной власти, основными полномочиями, присущими данной ветви государственной власти. Законодатель хочет возложить на них осуществление правосудия, проверку правомерности решений и действий должностных лиц, затрагивающих права и свободы военнослужащих и граждан, приравненных к ним. Кроме того, обеспечение исполнения приговоров и других судебных решений, участие в формировании судейского корпуса (военных судей) и содействие органам судейского сообщества в подсистеме военных судов также могут стать прерогативой военных судов, если данный законопроект будет принят.

Альтернативный проект

Еще один законопроект №2557 «О внесении изменений в некоторые законодательные акты Украины (относительно образования военных судов и отдельных организационных вопросов)», был зарегистрирован народными депутатами Иваном Винником и Сергеем Пашинским 06.04.2015 (в авторский коллектив также вошли представители Администрации Президента). Законодатель объясняет, что существование системы таких судов полностью соответствует требованиям ст. 125 Конституции Украины и ст. 3, 17 Закона «О судоустройстве и статусе судей» относительно построения системы судов общей юрисдикции по принципу территориальности, специализации и организационного единства.

На основе данного законопроекта эксперты обращают внимание на особую специфику правоотношений в указанной сфере. Об этом, по их мнению, свидетельствует то, что их субъектами являются личный состав Вооруженных Сил Украины и других военных формирований, миротворческие контингенты Украины в разных странах мира, Служба безопасности Украины, Государственная пограничная служба, внутренние войска Министерства внутренних дел Украины, Национальная гвардия Украины и т. д. Деятельность последних регламентирована законами о порядке прохождения военной службы, сотнями нормативно-правовых актов, уставами, инструкциями по направлениям военного управления, сохранения, обслуживания и использования оружия, боевой и специальной техники и т. д., большинство из которых являются секретными.

Тут опять хочется вспомнить то время, когда решался вопрос о ликвидации военных судов, и отметить, что те же факторы, которые сегодня преподносят в пользу военной юрисдикции, в то время преподносились как несомненный минус и, надо сказать, сыграли свою роль. Например, в 2010 г. общественность приучали к мысли о том, что любой судья может постичь не такую уж сложную военную специфику. А доводы относительно секретности парировали тем, что на этот счет имеются специальные процедуры. Сегодня же законодатель убеждает общественность, что эта специфическая сфера общественных правоотношений требует не только специальной подготовки и знаний судей, но и концентрации многочисленных нормативно-правовых актов.

Как тут разобраться простому обывателю, действительно ли возобновление военной юрисдикции сегодня необходимо, принесет ли оно пользу, или это еще один способ «законно» опустошить бюджет? К тому же, немногие вспоминают о том, что в свое время ликвидация военных судов потребовала немалых бюджетных вложений, а сегодня, чтобы вновь организовать их работу, потребуются еще большие инвестиции. Только реализация положений законопроекта №2557 в случае его принятия приведет к дополнительным расходам из Государственного бюджета Украины на второе полугодие 2015 г. И в дальнейшем, в случае внесения предложенных изменений, дополнительная потребность в средствах составит 2 млн грн в месяц. Возможно, кто-то посчитает, что это достойная плата за обеспечение национальной безопасности Украины, повышение престижа судебной системы и утверждение принципов социальной справедливости и гуманности. Во всяком случае, именно такие ожидания, согласно пояснительной записке к законопроекту, предложены украинцам.

Остается без ответа еще пара вопросов. Структура военной юрисдикции проработала без малого 20 лет, а военная прокуратура фактически не прекращала своей деятельности. Почему же украинская армия оказалась в таком плачевном состоянии в самый тяжелый для страны период? Какие преступления расследовали органы военной правоохранительной системы все годы своей работы? Ведь расформирование военных частей, разворовывание техники, низкая спортивная и боевая подготовка военных в целом и военных срочной службы в частности, сокращение военных учебных заведений успешно проходил в период работы военной юрисдикции. А о порядках, доминирующих в военных частях под присмотром офицеров, сказано и написано так много, что не хочется повторяться.

Анализируя общественное мнение, хочется отметить, что украинцы согласны с тем, что нужна система органов, которая работала бы непосредственно на укрепление боевой мощи страны и нещадно карала нарушителей. Однако мало кто верит в то, что вновь созданная система военной юстиции будет способна поднять на поверхность тяжкие военные преступления, расследование которых дало бы существенный результат. Если вновь реабилитированная система и дальше будет «делать показатели» на расследовании мелких преступлений из разряда «за нарушение устава» и наказывать дезертиров и солдат-срочников, не наказывая при этом офицеров младшего, старшего и тем более высшего начальнического состава, можно согласиться со скептиками, утверждающими, что выделять миллионы бюджетных денег на возобновление системы военной юстиции нет смысла – с такими задачами вполне справятся суды общей юрисдикции и работающие в рамках действующего законодательства правоохранительные органы. Хотя нельзя сбрасывать со счетов и тот факт, что таким способом можно решить кадровые вопросы, возникшие сегодня в судебной системе – вновь созданную судебную ветвь можно заполнить за счет перевода судей из судов Автономной Республики Крым, Донецкой и Луганской областей, а также при реализации политики укрупнения судов.

Комментарии

Сергей Мищенко, член Комитета ВР по вопросам правовой политики и правосудия

– Именно военные суды заложат фундамент для дальнейшей реформы судебной системы в целом, поскольку специфика их работы будет требовать от органов власти совершенствования механизма работы с судами, который приведет к правильному определению обстоятельств, в которых лицо должно руководствоваться данным правилом поведения. Судьи военных судов независимы и в своей деятельности по осуществлению правосудия никому не подотчетны. Деятельность военных судов будет направлена на охрану от любых посягательств на безопасность Украины, боеспособность и боеготовность ее Вооруженных Сил и других воинских формирований, защиту прав и свобод военнослужащих и других граждан, а также прав и законных интересов воинских частей, учреждений и организаций.

Сергей Куровский, судья Высшего хозяйственного суда Украины (судья военного суда Львовского гарнизона в 1994–1999 гг., судья военного суда Киевского гарнизона в 1999–2002 гг.)

– Проблема упирается в то, кто должен вершить правосудие по составам преступлений, где субъектом является военнослужащий. Раньше была система военных трибуналов, а потом военных судов. Они были оправданы при системе СССР, при тотальной мобилизации, когда практически все общество работало на вооружение, и практически все мужское население было военнообязанным. Тогда были иные взаимоотношения в обществе, идеология государства была другая. Сейчас все изменилось. Нужно ли было ликвидировать военные суды – вопрос дискуссионный. Делалось это ради экономии бюджетных средств или преследовались другие цели, но в любом случае система была поломана. А создавать всегда намного сложнее и дороже, чем ломать или поддерживать то, что существует.

С учетом того, что происходит на Востоке страны и в Крыму, говорить о восстановлении военных судов сегодня немного запоздало – это надо было делать намного раньше. Военные суды, конечно, нужны, и этот вопрос не ставился бы, если бы у нас было богатое государство. Остается определиться, кто будет вершить военное правосудие. Должен ли этот судья быть в погонах, или в районных судах и других инстанциях могут быть специально подготовленные люди, которые будут кооптированы в состав специальных коллегий или единолично будут рассматривать такие дела. Сразу возникает вопрос допуска к государственной тайне и другие организационные вопросы. Но практика знает случаи, когда определенную категорию дел рассматривают судьи, которые имеют допуск к данной категории дел, специально подготовленные к их рассмотрению. Поэтому вопросы организационного, правового и материально-технического обеспечения решения этой проблемы требуют создания специальной комиссии, которая профессионально и квалифицированно подготовит для руководства страны компетентное видение необходимости существования и функционирования военных судов.

Валерий Картере, судья Высшего хозяйственного суда Украины (судья военного суда Одесского гарнизона в 1995–2003 гг.)

– Ликвидация военных судов, по моему мнению, была ошибкой. Их существование в мирное время обусловлено тем, что военные преступления имеют свою специфику. В период, когда в государстве все спокойно и военнослужащие не выполняют боевых задач, а только готовятся к защите государства, можно было бы предусмотреть реорганизационные меры с целью как оптимизации структуры военных судов, так и обеспечения равной с остальными судами нагрузки на судей. Важным также было наличие у судей военных судов военного образования, что позволяло им намного качественнее ориентироваться в специфике воинских правоотношений, чем это могли делать судьи, не сталкивающиеся с военной службой. Можно спорить относительно загруженности этих судов, можно уменьшать их количество согласно ситуации, которая складывается в стране, но нужно думать о том, как построить работу наиболее оптимально.

Безоговорочно позитивной чертой военных судов является их мобильность. Причем с учетом того, что военнослужащие могут многократно менять свое территориальное месторасположение при выполнении боевых задач, было бы гораздо более эффективно определять подсудность как уголовных дел, так и возможных публично-правовых споров по тому принципу, на котором основывались военные суды, т. е. с привязкой к тем или иным воинским объединениям. Сегодня, в условиях проведения АТО, наверняка возникает потребность в наличии эффективных судебных органов, специализирующихся как на рассмотрении уголовных дел по военным преступлениям, так и на разрешении публично-правовых споров между лицами, участвующими в АТО, и государственными органами.

Евгений Сидоров, судья Шевченковского районного суда Киева (заместитель председателя военного местного суда Хмельницкого гарнизона в 2010 г., старший следователь по особо важным делам военной прокуратуры Центрального региона Украины в 2001–2009 гг.)

– Защита отечества является обязанностью каждого гражданина Украины, но и военные вправе надеяться на защиту со стороны государства, в т. ч. на судебную защиту своих законных прав и интересов. Поскольку вся система судов в Украине построена на принципах специализации и инстанционности, вполне справедливым является создание, кроме судов административной и хозяйственной юрисдикции, и специализированных военных судов.

Суды общей юрисдикции, которым сегодня подведомственны дела, возникающие в отношении военных, не способны эффективно решать все правовые конфликты, которые возникают в связи с проведением антитеррористической операции на временно оккупированных территориях, поскольку у судей этих судов не всегда есть необходимый уровень допуска к информации, имеющей существенное значение для рассмотрения таких дел. Кроме того, штатские судьи не понимают в достаточной мере специфики жизни военного, а потому не всегда в состоянии на приемлемом уровне разобраться в правоотношениях в армии. Только создание специализированных военных судов может обеспечить необходимый уровень защиты прав и законных интересов военнослужащих. Однако одно лишь создание военных судов – только половина решения имеющейся на сегодняшний день проблемы, очень важным является также обеспечение независимости судей этих судов.

Богдан Львов, председатель Высшего хозяйственного суда Украины (начальник канцелярии военного трибунала Киевского военного округа в 1989–1992 гг., судья военного суда Киевского гарнизона в 1992–1998 гг., судья военного суда Центрального региона Украины в 1998–2001 гг.)

– Я отношусь позитивно к любой специализации, будь то какой-то производственный цикл или судейская работа. Военная сфера очень специфична, она требует специальных знаний, которыми судьи общих судов, к сожалению, часто не обладают. Считаю ликвидацию военных судов в свое время ошибочным решением, и эту ошибку подтвердил сегодняшний день. Относительно возобновления работы военных судов, считаю, что можно провести этот процесс не очень затратным способом, который не повлечет критическую нагрузку для государственного бюджета. Это не должны быть большие суды, тогда они будут работать эффективно. Хотя кадры труднее найти, нежели потерять.

Александр Дублян, начальник Главного управления военной службы правопорядка Вооруженных Сил Украины

– Возобновление военных судов – важный вопрос, который требует срочного решения. Такие суды уже должны работать. Их задача – анализ тех правонарушений и преступлений, которые совершаются во время проведения АТО. Тем более, что принят ряд законов об усилении ответственности военнослужащих за совершение правонарушений, а такие дела также должны рассматривать специализированные военные суды. У гражданского судьи несколько иная направленность, он не поедет в зону АТО для того, чтобы проводить заседание в военной части, где совершено преступление. А этот процесс очень важен. Когда заседание проходит на глазах у других военнослужащих, это один из элементов профилактической работы. Когда военные суды работали, был нормальный результат. В свое время большой ошибкой стала ликвидация военных судов, были попытки ликвидировать и военную прокуратуру, но этот процесс не успели завершить. А ситуация, которая сегодня складывается в стране, показала, что это решение было ошибочным. Для примера скажу, что в России военная полиция была создана только в 2012 г., а у нас в тот период активно велась работа по ликвидации военной юрисдикции.

Информация о материале

Опубликовано: 30 апреля 2015

«Український ринок нелегальної зброї найбільший в Європі: на руках у населення 4,5 мільйонів стволів», - голова української асоціації власників зброї Георгій Учайкін

Питання легалізації вогнепальної зброї в Україні викликає масу очікувань та асоціацій – від цілковитого схвалення до остраху. Українська Асоціація власників зброї розробила закон про легалізацію вогнепальної зброї, який вже кілька місяців непорушно лежить у парламенті, однак має всі шанси бути прийнятим. Свою ініціативу його автори називають не чим іншим, як опором зашкарублій системі й монополії силових державних структур.

Голова Асоціації Георгій Учайкін розповів, як пропонований ними закон вирішить проблему контрабанди зброї, чому це не вигідно МВС, Міноборони та великим зброярським мережам, а також, які аргументи знаходить для тих, хто боїться бути випадково застреленим.

Сьогодні відбувається наступ на права власників зброї

- Про опір, який буде чинити система, я дізнався ще на початку 2009 року, коли ми почали створювати Асоціацію. Думав, що ми швидко зареєструємо Статут і почнемо нормально працювати. Подали документи до Мін'юсту, минув місяць, але жодної відповіді не отримали. Ми поцікавилися, в чому справа, але причину затримки нам толком не пояснили. Тоді я знайшов можливість зустрітися з керівництвом Мін'юсту. Мені було сказано приблизно таке: «Якби у вас була Українська асоціація власників кроликів, то свідоцтво ви б отримали миттєво. А так на вас очікують всі кола бюрократичного пекла, бо ми спрямували Статут вашої організації на погодження в МВС та інші профільні відомства». Як можна Статут громадської організації відправити на погодження в МВС?!

Потім я на власні очі побачив документ за підписом одного з заступників міністра внутрішніх справ з рекомендаціями до нашого Статуту. Тобто, ще тоді система усвідомлювала, що ми становимо їм небезпеку. Але нас все ж таки зареєстрували наприкінці 2009-го, а ще через рік я остаточно зрозумів, куди вляпався.

- І куди ж?

- В українські законотворчі реалії. Всі ці роки влада чинить опір, аби не ухвалювати зброярське законодавство. Спроби ухвалити закон про зброю тривають усі роки Незалежності. Ми знайшли посилання на 20 таких законопроектів, які подавалися різними депутатами в різний час. І кожного разу система перемагала, провалюючи їх. Чесно кажучи, з тих законопроектів, на мою думку, лише один більш-менш відповідав потребам суспільства, всі інші лобіювали інтереси певних груп, проте факт лишається фактом - жодний не пройшов.

А сьогодні ми бачимо взагалі наступ на права власників зброї в Україні. Верховна Рада прийняла за основу президентський «Проект Закону про правовий режим воєнного стану» №2541, який передбачає вилучення легальної зброї під час воєнного стану. Більшого маразму важко уявити. Замість того, щоб розглядати легальних власників зброї як фундамент територіальної оборони їх пропонують роззброїти, щоб диверсанти та мародери почували себе комфортніше. А заборона роботи зброярських магазинів під час воєнного стану призведе до масового звернення громадян на нелегальний ринок зброї, що фактично буде стимулювати його розвиток.

- Можливо, на територіях з «особливим статусом» такі пропозиції доцільні?

- Можу навести вам красномовний коментар одного з наших інструкторів, який був у Донецьку саме під час початку сумнозвісних подій: « Объективно, бред… если наша власть захочет изъять оружие, то его придется где-то хранить. Обеспечить охрану такого склада 100% не смогут. Всяким бандформированиям будет достаточно подождать, пока оружие соберут у населения, чтобы потом вывезти его грузовиками».

І врешті-решт маю питання: яким чином будуть цю зброю вилучати? Прийшли, постукали в двері - віддайте зброю? А якщо не відкриють то що, почнуть двері ламати, чи як? Хтось готовий спрогнозувати поведінку власника легальної зброї, коли під час воєнного стану йому ламають двері в квартирі? І хто взагалі це буде робити - правоохоронні органи чи військові, їм не вистачатиме роботи?

Ми встигли зробити офіційну заяву про те, що ці пункти мають бути вилученими. З Верховної Ради отримали підтвердження, що нас почули - незважаючи на спробу протягнути законопроект одразу в двох читаннях, його все ж таки відправили на розгляд у комітети. Тепер м'яч знаходиться на полі депутатів. Щиро сподіваємось, що вони зможуть протидіяти такій законодавчій ініціативі Президента.

- Порошенко усвідомлено йде з вами на конфронтацію?

- Важко сказати, швидше за все він просто не до кінця усвідомлює цілком прогнозовані ризики від таких кроків для всього суспільства, а не тільки для власників зброї. А можливо, не має бачення, як вирішити проблеми комплексно, щоб врахувати одночасно інтереси найбільш патріотично налаштованої частини суспільства і держави.

Думаю також, що ті, хто радить Президенту, не доносять до нього об'єктивної картини. Оскільки ніхто з них не вивчав це питання системно, занурюючись в найменші деталі, вони просто не в змозі побачити все поле бою, щоб зрозуміти глибину проблеми. Звикли діяти за сталим принципом - озброєна людина створює загрозу для влади, ось і пишуть йому такі закони. Напевно тому і обрана така модель президентської поведінки - системне ігнорування наших офіційних звернень та спроба обмежитись лише «гучними» заявами.

Але однозначно помилкою Президента є те, що його остання законодавча ініціатива зачіпляє інтереси величезного прошарку суспільства. В Україні легальних власників зброї приблизно 1,5 млн осіб. Додайте сюди їхні родини, патріотично налаштовану спільноту і тих, хто вже пішов на фронт воювати - отримаємо чималу цифру. Це ж треба було примудритися створити таке напруження у середовищі патріотів та власників зброї! Для Порошенка це серйозні електоральні ризики в майбутньому.

Монополія на все, що пов᾿язано з обігом зброї, зосереджена в руках МВС

- Що ви пропонуєте натомість?

- Перш за все пояснити людям суть питання. Зараз громадяни України фактично не мають шансу захистити себе. Існуючий Наказ МВС №622, який регламентує весь обіг зброї серед населення, дозволяє придбати лише довгоствольну мисливську зброю. Але її можна хіба що вдома тримати, бо для носіння вона просто не придатна.

Травматична зброя, з огляду на те, що її може офіційно купити тільки «каста обраних», стала перш за все однією з найбільших корупційних схем, а ефективність її використання під великим сумнівом. Ми кажемо про неї «зброя не передбачуваної дії»: з одного боку, той шматок гуми може не завдати необхідної шкоди зловмиснику, а з іншого боку при недотриманні відстані може вбити або скалічити. Звідси наступна проблема - на відміну від звичайної кулі на гумовій не залишаються індивідуальні відбитки від проходження крізь канал ствола. Відповідно балістична експертиза не може визначити, з якого ствола та хто зробив постріл.

В Одесі нещодавно розстріляли чемпіона Європи з тайського боксу з травматичної зброї.

Я хочу подивитися, як міліція ідентифікуватиме цю «травматичну» зброю. Треба, щоб всі зрозуміли, що ані травматична зброя, ані прийоми для самозахисту сьогодні не допоможуть.

Всі цивілізовані країни, які дбають про безпеку своїх громадян, надали їм право захищати власне життя за допомогою короткоствольної нарізної зброї - звичайних пістолетів та револьверів. Тільки таким чином людина може ефективно захистити себе, а держава ідентифікувати фактично кожен постріл з легально придбаної зброї.

Друге - ми маємо врешті-решт зруйнувати корупційні схеми, які побудовані навколо зброї в системі МВС. Для цього треба позбавити МВС права ліцензувати господарську діяльність, що пов᾿язана з обігом зброї серед населення. Цю функцію треба передати Мінюсту.

Україна - єдина країна в Європі, яка не має свого зброярського законодавства. Запропонований нами закон щодня рятуватиме життя українців, тому зволікання в цьому питанні, є злочином. Приборкання ринку нелегальної зброї, реформа МВС в секторі громадської безпеки, засади формування територіальної оборони - це далеко не повний перелік проблем, які допоможе вирішити цей закон.

- Розкажіть детальніше про ваш законопроект «Про цивільну зброю і боєприпаси». Він був зареєстрований у парламенті 10 грудня минулого року. Які перспективи його прийняти найближчим часом?

- Щодо законопроекту - ми почали писати його 12 вересня 2013 року, оголосивши про це офіційно на прес-конференції. Нам було принципово важливо уникнути звинувачень в лобіюванні чиїхось інтересів, тому ми вирішили, що все будемо робити відкрито - на нашому офіційному сайті створили спеціальний «двигун», який дозволяв не тільки писати його в режимі он-лайн, але і вільно обговорювати. Ми залучили до написання закону фактично всі потужні профільні інтернет-ресурси, які призначили своїх модераторів. Створили Юридичну групу, Редакційну раду, засідання якої відбувалися в прямому ефірі, забезпечили усім охочим доступ до обговорення, коментування та пропозицій.

Нам справді вдалося зібрати команду найкращих фахівців - від юристів до інструкторів. Українська зброярська спільнота, об᾿єднавшись, доклала величезних зусиль, щоб запропонувати суспільству зважений закон. Ми й досі на згадку залишили на сайті фрагменти цієї справжньої народної законотворчості, де можна переглянути що хто пропонував та коментував. Як наслідок, з᾿явився Проект закону про цивільну зброю і боєприпаси, в якого десятки співавторів та сотні консультантів з усього світу. Все робили своїм коштом та і досі дотримуємося принципу політичної незалежності. На початку роботи здавалося, що процес триватиме довго, бо влада Януковича здавалася непохитною. Ми розраховували, що боротьба за закон розпочнеться у 2015 році, коли можна буде зробити ставку на кандидата, який би спирався саме на електоральне середовище власників зброї, але після початку революції нам довелося дописувати закон в екстреному режимі.

Перспективи ухвалення найближим часом? Подивимось, але законопроект ще й досі не розглянутий комітетами ВР. Не хочу передчасно прогнозувати.

- Наразі більшість проблем, про які ви говорите, регульовані наказами міністерств силового блоку. Як оцінюєте дії влади у цьому напрямку, зокрема протидії обігу зброї на чорному ринку?

- Спроби приборкати нелегальний ринок зброї без надання людям альтернативного, законного шляху придбання зброї, особливо в той час, коли в країні війна, в усіх професіоналів викликають гомеричний регіт. Зрозумійте, якщо ви чуєте, що за день силовики вилучили 100 автоматів, це означає, що 900 таки проїхало. Ситуація дуже небезпечна.

Але апелювати нема до кого - влада в Україні вже давно збудувала собі такий універсальний трикутник безкарності: «злочинна влада», «незлочинна влада», і «папєрєднікі». Постійно відбуваються рокіровки поміж цими трьома соснами фактично одних тих самих осіб, але по факту нічого не змінюється - всі невдачі та помилки списуються на «папєрєдніков».

Таке враження, що вони, потрапляючи в парламент, забувають, яку ціну за це заплатили українці та які зміни та реформи дійсно потрібні.

- З чим пов'язане рішення Авакова роззброїти приватні охоронні компанії?

- Сьогодні вся монополія на надання озброєних охоронних послуг знаходиться в руках МВС. Якщо хочете найняти озброєну охорону, то звертайтеся до МВС, яке вас захищатиме за шалені гроші. Звісно, що приватний охоронний бізнес змушений вигадувати напівлегальні схеми та працювати з мисливською зброєю. Так, це гіпертрофований стан ринку, але хто в цьому винний? Виключно влада, яка намагається регулювати ці питання в ручному режимі.

В західних країнах приватні охоронні компанії є головними помічниками поліції й не можуть отримати ліцензії, поки не зобов'яжуться взаємодіяти з поліцією. Їх залучають за необхідності до охорони громадського порядку. Це дає можливість зменшити чисельність поліції до притомного рівня. В Україні ж одне з найбільших у світі співвідношення поліції на кількість населення. Додатково це допомагає підвищити рівень громадської безпеки і зменшує навантаження на бюджет.

Стосовно заяви Авакова, природа її виникнення цілком зрозуміла - головним поштовхом було протистояння на найвищому рівні в країні. Це зрозуміло всім, просто про всяк випадок пройшлися в цілому по ринку недержавної безпеки. Але чи надовго цієї заяви вистачить? Коли наступного разу ми знову про таке почуємо?

Це ж можна виправити системно - після ухвалення нашого законопроекту внести зміни в Закон про охоронну діяльність та чітко визначити, якими видами зброями і на яких умовах мають право володіти охоронні фірми. Тоді буде можливість і ринку нормально розвиватися, і бізнесу отримувати охоронні послуги за притомними цінами на конкурентних засадах, і державі контролювати процес. Завдання влади - створювати умови для прозорої роботи, а не змушувати людей вигадувати схеми. Як сказав, один мій добрий товариш - таке враження, що в нас граблі довжиною в життя.

- Тобто право володіння зброєю забезпечить безпеку бізнесу?

- Так, тому що бізнес, будучи рушієм розвитку держави, стоїть на іншому кінці цієї проблеми. Не забувайте, що головний людський інстинкт - це самозбереження. З цього повинно все починатися: громадянин перш за все має почуватися безпечно у власній країні і мати право на законний самозахист ефективними засобами. Не можна перестрибнути через фундаментальне право людини і розповідати про розвиток бізнесу чи країни взагалі. Погляньте, скільки відбувається рейдерських захоплень. Таке свавілля і буде тривати лише тому, що ініціатори цих захоплень знають, що протистояти їм зі зброєю ніхто не буде.

Незважаючи на захмарні ціни, українці все одно купують зброю

- У монопольній змові та гальмуванні прийняття закону Асоціація звинувачує також великі зброярські мережі. За якою схемою вони співпрацюють з силовими структурами?

- Ви ніколи не ставили собі питання, яким чином автомат Калашнікова в цивільній версії може коштувати в зброярському магазині 1100 доларів? Це відбувається за такою схемою: за 400 грн Міноборони продає автомат як надлишкове майно певним фірмам, які «каструють» його - прибирають можливість стріляти чергами. Максимальна собівартість такої переробленої зброї - до 4 тисяч гривень. Та їх продають за 25-30 тисяч. На цій схемі всі учасники змови заробляють сотні відсотків прибутку. Звісно закон їм не потрібен, їх і так все влаштовує.

В той самий час пропозиція нелегального ринку набагато привабливіша - 200-300 доларів за «калаш» та ще й без процедури оформлення. Як можна не бачити очевидне - людей просто підштовхують на нелегальний ринок!

А зараз у нас нова тема - з'явилися в продажу гвинтівки Мосіна. Дуже довго якісь активісти на Фейсбуку кричали про те, що вони створили якусь програму з Міноборони, що вони продаватимуть патріотам гвинтівки Мосіна по 150 грн. До мене теж прибігали ентузіасти, які питали як це зробити. Я в тій схемі, про яку вони розповідали, не побачив грошей - ну не вірю я щоб на цьому хтось не заробляв. Відповідно мені одразу стало зрозуміло, що модель не працюватиме. Так їм і сказав. Аж раптом з'явилися ті гвинтівки Мосіна, але не у патріотів, а в продажу. Тільки продають їх за ціною від 15 000 грн. Думаю, що закуповували вони їх дійсно по 150 грн.

- Все-таки, зараз триває реформа МВС, у тому числі громадського сектору безпеки. Чи намагалися ви налагодити діалог з міністерством у цьому ключі?

- Щоб Ви краще зрозуміли, як у нас відбувається співпраця з МВС, наведу лише один з останніх прикладів. Ще наприкінці грудня ми звернулися з листом до заступника міністра пані Згуладзе, оскільки саме вона займається реформуванням Департаменту громадської безпеки, до складу якої, входить Дозвільна система МВС України. Пропозиція була така - розглянути питання щодо можливої організації співпраці між МВС України та Українською асоціацією власників зброї з метою доопрацювання положень законопроекту у відповідності з концепцією реформування МВС України. Ми отримали підтвердження, що наш лист був отриманий МВС, виклали скан-копію на своєму офіційному сайті і стали чекати на відповідь у встановлений законом термін. Досі й чекаємо. Я так думаю, що пані Згуладзе того листа і в очі не бачила. Швидше за все, у загальному відділі вирішили, що вони краще за всіх знають, як робити реформу МВС. Тому навіть не надіслали хоч якусь відписку.

Десь приблизно так в нас завжди відбувається співпраця поміж профільною асоціацією та профільним відомством. Крім того, постійно спекулюють на міфі, що українці нездатні поводитися зі зброєю адекватно. Це ж так зручно: коли вигідно, згадувати, що українці козаки, а коли ні - що гречкосії. Це маніпуляція громадською думкою, не більше. Насправді, треба розуміти, що в стосунках із владою йдеться не про зброю та наше споконвічне право на неї, вони думають лише про гроші і контроль. Але саме контроль за обігом зброї в Україні і втрачено. Треба терміново діяти і виправляти ситуацію.

Нам ніяк не вдається залучити МВС до здорової дискусії. І я розумію чому: в них немає статистики й фактажу, якими вони могли б перекрити наші аргументи.

- Які аргументи наводите Ви?

- Та хоча б приклад Молдови. Молдавсько-придністровський конфлікт виник 1992-го, закінчився через два роки з відомим результатом. Тоді ж, у 1994 році і Молдова, і Придністров'я ухвалили закони про зброю, які дозволяють їхнім громадянам володіти пістолетами й револьверами так, як в усьому світі. Вся статистика свідчить, що за півроку після введення закону в дію злочинність суттєво зменшилась. І це при тому, що Молдова довгі роки утримувала в світі перше місце за вживанням алкоголю, а зараз друге.

З травня 2014 року тих небезпечних «п'яних та озброєних» молдаван взагалі почали без віз пускати в Європу. Таку саму тенденцію бачимо і в інших країнах - Литва, Латвія, Естонія: зі збільшенням кількості легальної зброї на руках у населення злочинність зменшується. А Україна досі стоїть на місці. В нас ще хтось примудряється про молдаван анекдоти розповідати. Та це з нас треба сміятися: країна, що ніби перлина в центрі Європи, досі не може схвалити базовий закон!

- Однак можна сказати, що страх озброєних людей йде не тільки від влади, але й від самого суспільства.

- Дається взнаки майже сотня років зомбування суспільства та розповіді про те, що зброя вам не потрібна, бо всі питання вирішить дільничний міліціонер. А всі роки Незалежності нам розповідали, що війни бути не може, бо нема з ким воювати та сусіди мирні, про це вже теж забули? Не варто недооцінювати можливості пропаганди та її впливу на населення - прикладів навколо більш ніж достатньо. Тому такі ствердження треба розглядати під правильним кутом.

За 23 роки виник вакуум в усіх галузях, пов'язаних зі зброєю - повністю знищена система допризовної підготовки, військові кафедри у вишах також у плачевному стані, фактично немає вітчизняного виробництва стрілецької зброї і боєприпасів. І коли держава опинилася в ситуації війни, це перетворилося просто на катастрофу.

Насправді, люди все розуміють, саме тому зараз всі тири і стрілецькі комплекси забиті охочими отримати навички поводження зі зброєю. Люди знають, що це стосується кожного, бо не сьогодні, так завтра він може потрапити на фронт, а в нього немає елементарного розуміння, як поводитися з автоматом Калашнікова. Схожу тенденцію бачимо у зброярських магазинах. Незважаючи на захмарні ціни, які сформувалися за рахунок монопольної змови, українці все одно купують мисливську зброю для того, щоб відчувати хоч якусь впевненість. Бо ніхто не хоче розраховувати на оперативну реакцію МВС.

Нам доводиться спілкуватися з депутатами, і я можу Вас запевнити, що багато хто з них нас підтримує. Я певен, що якби сьогодні винесли наш законопроект на голосування до сесійної зали і не було тиску з боку керівництва фракцій, то отримали б набагато більше, ніж 226 голосів. Однак для влади це перш за все політичне рішення, тому за старою українською парламентською традицією на нього впливають перші особи держави. А з огляду на те, що в нас вже чітко прослідковується президентська вертикаль, можна сміливо сказати, що на перебіг подій безпосередньо впливає перша особа держави.

Операція із затримання злочинців біля Бесарабки зі стріляниною - це повна катастрофа. Але про це ніхто прямо не скаже

- З ваших слів випливає, що українське суспільство таки усвідомило важливість законодавчого закріплення обігу вогнепальної зброї. А чи готове воно?

- А чи готове наше суспільство до таких тарифів на газ або на електроенергію? Чи готові пенсіонери, чиї пенсії потрапили під оподаткування, до цього? Чому влада не радиться з населенням, коли треба підіймати тарифи чи змінювати податки? В такій сфері вона апелює до «думки фахівців та експертів». І владу не цікавить, готове суспільство до того чи іншого кроку, той в нього менталітет чи ні. Просто повідомили про економічну доцільність і все.

А чому ж тоді влада не спирається на думку фахівців з громадської безпеки? Чому керівництво держави і профільних відомств видають лише гучні заяви: «Я вважаю, що не можна, бо буде хаос...». Так і хочеться запитати: а хто ви такі, щоб таке казати? Ви готові взяти на себе хоча б моральну відповідальність за те, що в Україні гине від рук злочинців 10 000 людей щороку? Чи розумієте, що такими діями позбавляєте їх навіть шансу врятуватися? Зазирнить хоча б у статистику сусідніх країн, та спробуйте побачити за тими відсотками тисячі врятованих людей та їх нащадків. Вони ж навіть знаходячись під державною охороною з нагородними пістолетами ходять, а в той час простих людей, як мух вбивають.

- Але можу уявити, як думає середньостатистична пенсіонерка: високі тарифи на газ її не вб'ють, а от злочинець чи сусід, який ледь чи вміє зброєю користуватися, запросто може пристрелити - якщо не спеціально, то випадково…

- Ще невідомо чи купить той сусід зброю швидше, ніж ті тарифи її в труну покладуть. А якщо вона і думає так, то тільки тому, що від суспільства старанно приховують правду: злочинці й так мають доступ до нелегальної зброї і дозволу ні в кого, як не питали так і не будуть питати.

Натомість ми пропонуємо, щоб законослухняні громадяни мали змогу захищати себе з легальною, зареєстрованою зброєю. Сусід цієї пенсіонерки перед тим як отримати доступ до зброї, буде змушений пройти відповідні серйозні процедури. І в майбутньому зможе захистити не лише себе, але і її за необхідності.

Ніхто ж не скаже прямо, що наприклад операція щодо затримання злочинців у центрі столиці біля Бесарабки зі стріляниною - це стовідсотковий провал. Це просто диво, як перехожі не постраждали. Тій бабусі треба пояснити, в якому катастрофічному стані все знаходиться, бо по телевізору їй такого не скажуть.

- Ви готові брати на себе відповідальність за наслідки прийняття закону. Яким чином гарантуватимете, що зброя не потрапить до рук неуків чи психічно нездорових людей?

- Перше, що треба зробити - визначити: хто, з якого віку, якою зброєю і на яких підставах може володіти в Україні. Для цього потрібен закон, і я гарантую всім, що після його ухвалення легальна зброя не продаватиметься, як картопля в магазині. Обов᾿язко во має бути створена потужна система підготовки майбутнього власника зброї. Перше, чого там будуть навчати. - це безпечного володіння зброєю як для себе, так і для оточуючих. Навчатимуть не лише поводження зі зброєю, а й навичок першої медичної допомоги. Всім чітко пояснять, які статті Карного кодексу вони порушать, якщо застосовуватимуть зброю безпідставно, та яке покарання за це отримають. Ліцензію можна буде отримати, лише склавши серйозні заліки. Після цього людина матиме право придбати офіційно зброю, дані про яку обов᾿язково будуть занесені в кулегільзотеку, що дозволить потім ідентифікувати зброю та її власника в разі її застосування.

По-друге, закон допоможе якщо не приборкати, то принаймні суттєво вплинути на зменшення нелегального обігу зброї. Ми в законопроекті передбачили процес легалізації напівавтоматичної зброї. Тобто, люди, які сьогодні купують нелегальні пістолети, тому що бояться за власне життя, отримають можливість їх легалізувати і таким чином, їхню зброю буде внесено до загальної бази. Звісно, за умови, що ця зброя пройде порівняльну балістичну експертизу на предмет використання у злочинах, а її власник - відповідні курси. Це надзвичайно важливий крок з декількох точок зору - ми убезпечимо людину від подальшого порушення закону та поставимо нелегальний ствол під контроль держави.

Сьогодні український ринок нелегальної зброї найбільший в Європі. За нашими оцінками в його обігу знаходиться вже понад 4 з половиною мільйони стволів. Але якщо я ще якось можу зрозуміти, навіщо люди купують нелегальний пістолет чи автомат, то мені не зрозуміло, для кого везуть кулемети, гранати та гранатомети. Хтось до чогось готується? Це взагалі окреме питання.

Третє. Закон передбачає виключно приховане носіння зброї. Це звичайна світова практика - ніхто не має знати, є у вас пістолет, чи ні. А злочинець повинен розуміти, що є закон, який дозволяє вам ним володіти та відповідно ви пройшли належну підготовку і зможете себе захистити. Це головний стримуючий фактор для злочинців, який, до речі, вони самі визнають.

Понад 200 світових брендів очікують, коли відкриється наш ринок

- Ви також наполягаєте, що ваш закон сприятиме розвитку зброярської галузі в Україні. Яким чином?

- В багатьох країнах світу зброярська галузь є бюджетоутворюючою. В Україні виробництва стрілецької зброї і боєприпасів, які будуть потрібні населенню в мільйонних обсягах, нема. Стрілецьких комплексів, тирів, зброярських магазинів, ремонтних майстерень - одиниці.

Наприклад, у місті Рига, де близько 700 тисяч населення, приблизно 50 зброярських магазинів, а багатомільйонному Києві дай Бог, щоб хоча б 25 таких крамниць було.

Понад 200 світових брендів очікують, коли нарешті відкриється наш ринок, а відтак будуть створені прозорі умови для того, щоб вони могли офіційно зайти на нього та інвестувати сюди гроші. Бо сьогодні вони не хочуть грати в сірі схеми та платити хабарі. З'являться представництва, з часом виробництво, розгалужені зброярські мережі, а це реально десятки тисяч робочих місць. Про надходження до бюджету годі й казати.

- Зараз популярна думка про те, що якби в Україні було відповідне зброярське законодавство, події на Донбасі розвивалися б інакше. Ви згодні?

- Однозачної відповіді на це питання немає. Але ще 24 лютого 2014 року ми запропонували ухвалити зміни до Конституції України, які б надали людям право зі зброєю в руках захищати не лише власне життя і майно, а ще й територіальну цілісність і конституційний лад в Україні. Така пропозиція пролунала в стінах Ради, однак ніхто навіть не відреагував. А потім відмовлялися реєструвати наш законопроект, який мав би стати підгрунтям для створення системи територіальної оборони, яку вже тоді слід було окремою структурою підпорядкувати Міноборони. Звісно, комплекс таких заходів дав би серйозний ефект, але нерішучість, назвемо її так, все звела нанівець.

А в той самий час, нам наші люди щодня повідомляли про перебіг подій - заїхали ростовські, заїхали белгородські, спочатку трошки, потім більше. І постійно питали - коли вже міліція втрутиться, бо навіть діти знали, в яких гуртожитках ті знаходились, навіть не переховуючись. Проте допомога від тих, хто це мав зробити, так і не надійшла. Навпаки, відбулася зрада, і місцева міліція надала сепаратистам ключі від своїх зброярських кімнат, фактично здійснивши такими діями їх первинне озброєння. Далі все відомо.

В Україні досі дуже проблематично застосовувати зброю для самозахиту, бо будуть намагатися посадити, а в тій ситуації без законних підстав цивільним застосовувати власну зареєстровану зброю та ще й проти тієї ж міліції було майже нереально.

- Виникає питання, навіщо це Вам особисто - весь час витрачати на просування закону і жити під постійним пресом?

- Мені доводилось за своє життя підіймати декілька проектів з нуля. Це цікавий процес, особливо коли робиш те, на що не наважувались інші. А тут взагалі все збіглося - і вік вже такий, що відчуваєш потребу зробити щось важливе, у що по-справжньому віриш, і навички організаційні згодилися. Мене це по-справжньому захоплює.

Ніхто ж не вірив, що цю глибу вдасться хоч з місця зрушити, а ми вірили, віримо та зробимо.

Іноді буває важкувато, але завжди знаю, що підтримають члени асоціації і колеги, та й просто небайдужі люди, які розуміють необхідність цих змін. А наостанок всім хочу сказати те, що кажу завжди: можливо, бій і буде тривати всі 12 раундів, але ми обов 'язково переможемо, якщо не достроково, то за очками точно. Тож нехай готуються - зброярське законодавство в Україні буде.

Информация о материале

Опубликовано: 30 апреля 2015

Конец президентского бизнеса

На днях СБУ сообщила о пресечении намерений умышленного доведения до банкротства госкомпании «Бурштын Украины». Начальник Следственного департамента СБУ Василий Вовк заявил, что речь идет о подозрении в нарушениях, допущенных руководством Государственной службы геологии и недр и менеджментом госпредприятия.

Добыча с историей

Нарушения выявлены в ходе разработки сравнительно небольшого Бережанского горнорудного участка Владимирецкого района Ровенщины. В 2014 году за централизованное финансирование работ стоимостью 1 млн. грн. взялись Госгеонедра. Но эти средства ведомство якобы так и не смогло найти. И вместо поиска государственных ассигнований заключило договоры на опытно­промышленную разработку с компаниями ООО «Чабель Гранд Карьер» и «Гранд Ресурс Полесье», которые контролируются родственниками бывшего руководителя Госгеонедр Дмитрия Кащука.

Формально в Генпрокуратуру и Минэкоресурсов с жалобой на бывшего главу Госгеонедр обратился трудовой коллектив «Бурштына Украины». По мнению сотрудников, подрядчики вместо геологической разведки и подготовки пласта к опытно­промышленной разработке начали полноценную промышленную добычу. Целью этого является намерение к завершению срока договора на разведку участка в 2016 году выставить к погашению «Бурштыном Украины» внеплановые затраты, которые несоизмеримы с ежегодными доходами госпредприятия, что позволило бы начать процедуру его банкротства.

До этого факты умышленного доведения «Бурштына Украины» до банкротства были впервые выявлены Госфининспекцией еще в 2013 году, которая проверяла выполнение Минэкоресурсов распоряжения Кабинета Министров №718­р. По этому решению «Бурштын Украины» получил дополнительные 11 га лесных угодий ГП «Ровнолес» с целью изменения назначения этих земель для последующего геологического изучения и опытно­промышленной разработки нескольких новых горнорудных участков Клесовского месторождения янтароносного песчаника.

Вместо этих работ на отведенных площадях были выявлены признаки нелегального артельного промысла. Само предприятие при 120 занятых на обработке янтаря выделяло на собственные горные работы по добыче камня неювелирного и облицовочного качества всего 5 человек и 1 экскаватор. Ежегодная выручка от реализации в 2013–2014 годах составляла 7–8,5 миллиона гривен, но почти весь этот доход уходил на импорт фурнитуры, серебра и янтаря ювелирного класса.

В 2014 году Минэкоресурсов Украины возглавил представитель «Свободы» Андрей Мохнык. И местный янтарный промысел стал ожидать перемен. Ведь представители этой же политической силы в минувшем году занимали руководящие должности и в МинАПК — ведомстве, контролирующем и Госкомлесхоз, и «Ровнолес». Главные чаяния старательских артелей связывались с необходимостью внесения изменений в законодательство, которые запретили бы свободный торговый оборот необработанного янтаря и вернули отмененную в 2005 году государственную монополию на его скупку.

В таком случае старатели были бы обязаны погашать лицензионную плату за местный промысел и возмещать Госкомлесхозу расходы по рекультивации участков. Вместо этого промысловики избавлялись от нынешней системы выплат поборов посредникам и представителям силовых структур, которые за много лет научились зарабатывать и на урегулировании нарушений пользования лесными ресурсами, и на решении конфликтов между торговцами­скупщиками и старателями.

Новый тренд

Но в парламенте минувшего созыва такие изменения так и не были приняты. А дальнейшая инициатива по развитию артельного промысла перешла к главе Волынской ОГА и бывшему вице­президенту корпорации Петра Порошенко «Богдан Моторс» Владимиру Гунчику.

Инициатива ОГА заключается в том, чтобы до принятия новых законов о регулировании добычи янтаря успеть добиться от Минэкоресурсов передачи большинства наиболее актуальных для разработки янтароносных площадей новому коммунальному коллективному предприятию «Волыньбурштын».

Программа развития этого предприятия была принята ОГА 30 октября 2014 года. Судя по предварительным обсуждениям программы развития КП «Волыньбурштын», пайщиками этого проекта могут стать местные общины, выделившие будущей госкомпании земли, к разработке которых начнут привлекаться частные инвесторы.

Вряд ли можно сказать, что подобную программу приветствует «Батькивщина» Юлии Тимошенко, по квоте которой назначен нынешний руководитель Мин­экоресурсов Игорь Шевченко. Так, фракция этой партии в Волынском облсовете вынесла на рассмотрение текущей сессии вопрос о согласовании отводов земель по целому пакету янтароносных участков Маневичского района области. Инициировал это голосование волынский аграрный магнат и руководитель холдинга «Луцкфуд» Александр Свирида.

Если депутаты одобрят отводы земель, проект создания КП «Волыньбурштын» усложнится. Большинство янтароносных площадей западной части Волыни в таком случае отойдут не будущему коммунальному предприятию, а ГП «Бурштын Украины» и ряду частных компаний­кандидатов, которые намерены добиться решений Минэкоресурсов о предоставлении им спецразрешений на недропользование.

Но нынешнее выявление СБУ признаков умышленного доведения «Бурштына Украины» до банкротства вполне отвечают планам Волынской ОГА. Ведь если депутаты ВР так и не удосужились найти компромисс по янтарному вопросу, значит никто кроме местных властей не способен решать эти проблемы. И именно им государство должно делегировать все свои полномочия в этой сфере. У центрального руководства в таком случае останутся лишь функции общего горного надзора, каталогизации и оценки камней, добывать которые по законам 2005 года без лицензии может любое законопослушное предприятие или физическое лицо — предприниматель.

По словам депутата ВР седьмого созыва от Партии регионов Владимира Продивуса, ежегодно с территории Волыни в Польшу вывозится не менее 15 тонн янтаря. По его данным, в области в 2013 году была зафиксирована деятельность трех сотен артельных мотопомп, плата за использование которых, по его оценкам, составляет по $1 тыс. в сутки. Иными словами, нынешняя оппозиция критикует власть за оче­редное превращение отрасли в президентский бизнес.

Ведь в самом начале развития отрасли уроженец Волыни первый президент страны Леонид Кравчук возглавил Янтарный совет Украины. Затем экс­президент Леонид Кучма попытался передать все месторождения янтаря компании «Украинские полиметаллы». Потом экс­президент Виктор Ющенко, связанный с банковским обслуживанием этой ликвидированной ныне госкомпании, в 2005 году отменил госмонополию на закупку камня. Последний вклад в развитие отрасли сделал Виктор Янукович, который в 2012 году одобрил законодательное лишение янтаря статуса драгоценного сырья.

Янтарь тогда был поставлен в один ряд с облицовочной яшмой и гранитом­гарбо с явной целью сконцентрировать весь его промысел в одних руках.

Информация о материале

Опубликовано: 30 апреля 2015

Неопределенность как диагноз налоговой системы Украины

В Украине не прекращается налоговая реформа, профессиональное сообщество безуспешно пытается улучшить действующую налоговую систему. Однако главная болезнь системы лежит в плоскости законодательства и правосознания как государства, так и бизнеса. Множество норм Налогового кодекса вызывают вопросы относительно их содержания и двойного толкования, что порождает неопределенность в налоговых правоотношениях. А это — одно из самых нежелательных проявлений любой налоговой системы. К тому же правовая неопределенность нарушает принцип верховенства права. Такая ситуация негативно сказывается на репутации налоговой системы Украины среди международных инвесторов и отечественного бизнеса.

Примеров такой правовой неопределенности в вопросах налогообложения, к сожалению, масса.

Пример первый. Налоговый компромисс, который казался достаточно понятным в основных чертах, на практике вызвал немало вопросов. В частности, об основаниях и порядке проведения проверок в рамках процедуры полного освобождения от начисления штрафов и санкций, а также отсутствии оснований для отзыва налоговых уведомлений-решений. Именно из-за этой неопределенности налоговый компромисс сработал недостаточно эффективно, так и не оправдав надежд фискальных органов и бизнеса.

Пример второй. Цессия как объект НДС. В соответствии с подпунктом 196.1.5 статьи 196 Налогового кодекса, не являются объектом НДС операции по торговле за денежные средства долговыми обязательствами по некоторым видам объекта долга. Буквальный анализ указывает, что не каждый договор цессии (уступки права требования) подпадает под действие этой нормы. Однако судебная практика и практика фискальной службы показывают, что она часто применяется ко всем договорам по уступке права требования, отвечающим ч. 3 ст. 656 Гражданского кодекса Украины. Учитывая, что такие договоры применяются во многих отраслях, в частности в строительстве и банковском деле, неопределенность в них может иметь серьезные и далекоидущие последствия.

Пример третий. Покупка услуг. Фактически в Украине отсутствует универсальный рецепт по закупке услуг, который бы обезопасил бизнес от претензий со стороны налоговых органов. Правомерность отнесения расходов на информационные и консультационные услуги, а также на тренинги и семинары по повышению квалификации сотрудников почти всегда ставится под сомнение фискальными органами. Особенно не прощает налогоплательщику налоговая служба отсутствия первичной документации или недостаточности ее детализации. Помимо неопределенности, отсутствие адекватного и детального урегулирования закупки услуг в целях налогообложения приводит к появлению товарно-сырьевой ориентированности налоговой системы, а услуги все еще остаются в ней инородным телом.

Пример четвертый.Освобождение периодики от НДС.> Согласно подпункту 197.1.25 статьи 197 Налогового кодекса, от НДС «освобождаются поставки (подписки) и доставки периодических изданий печатных средств массовой информации (кроме изданий эротического характера) отечественного производства… распространение книг, в том числе электронного контента…». Даже такая базовая норма, которая перечисляет операции, освобожденные от НДС, может порождать значительную правовую неопределенность. Вопросы возникают относительно терминов «эротический характер», «отечественное производство» и «электронный контент». Анализ норм по аналогии разрешает установить лишь общие критерии для их применения, но остаются нерешенными существенные вопросы, особенно относительно усложненных ситуаций.

Пример пятый. Ответственность за действия контрагента. Фискальная служба зачастую прибегает к фактическому наказанию налогоплательщика за действия контрагента. При этом не объясняется, каким же образом следует поступать. В ряде случаев налогоплательщик может предпринять меры для того, чтобы обезопасить себя от проблем контрагента. Но они не всегда эффективны. А некоторые предупредительные меры могут вызывать непонимание у добросовестных контрагентов и отягощать обе стороны. Даже позиция самой фискальной службы по поводу ответственности за действия контрагента неравномерна. Часть ее подразделений считает, что за действия контрагента налогоплательщик ответственности не несет, в то время как другая часть активно прибегает к обратному аргументу.

К тому же налоговики зачастую не пытаются установить наличие сговора между контрагентами или основания у налогоплательщика для подозрений своего контрагента в нарушениях, для них достаточно лишь самого факта нарушения. Но даже без формальных нарушений контрагентом фискальная служба может оспорить расчеты между сторонами на основании «неубедительности». Другими словами, налогоплательщик полностью подчинен воле судьбы, так как у него отсутствуют внятные критерии для оценки именно его деятельности.

На самом деле количество примеров неисчерпаемо. Среди прочего, детализация также актуальна в случаях, когда законодательство Украины создавалось исходя из международной практики, предусматривающей применение более детального регулирования (в частности, документы ОЭСР о двойном налогообложении и трансфертном ценообразовании, а также законодательство ЕС в сфере НДС).

В целом значительное количество норм кодекса, касающихся каждого налога и процессуального действия, нуждаются в детализации. При этом чтобы налоговая система функционировала на должном уровне, споры о значениях базовых понятий Налогового кодекса в распространенных ситуациях должны отсутствовать в принципе, а ответы на эти вопросы должны быть известны заранее.

Решение

Практически невозможно решить проблему неопределенности в рамках Налогового кодекса, который неспособен реагировать на многие вызовы, возникающие на практике. Конечно же, при планировании операций применяются правила юридического анализа и толкования норм. На многие вопросы можно найти ответы, обращаясь к неналоговому законодательству или комплексно анализируя нормы НК. Однако такой анализ не всегда дает достаточную уверенность в том, что фискальные органы не станут оспаривать правовую позицию налогоплательщика.

Не добавляет определенности и позиция фискальных органов, интерпретирующих существующие нормы самым неожиданным образом и зачастую не в пользу налогоплательщика.

Поэтому даже в очевидных ситуациях реально отстоять свою позицию бизнес может лишь в судах, а это всегда создает риски и несет дополнительные издержки. Существует, конечно, возможность получения налоговой консультации, но действующая практика имеет большое количество недостатков:

— не всегда у бизнеса есть возможность предвидеть возможную позицию фискального органа;

— консультации часто повторяют определения существующего законодательства, не предоставляя детальный ответ на поставленный вопрос;

— видение закона и его трактовка могут отличаться в различных регионах или структурных подразделениях фискальной службы;

— сроки, в которые они предоставляются, для украинского бизнеса часто являются слишком большими;

— консультации предоставляются самим фискальным органом, который часто трактует ситуацию в пользу увеличения налоговых обязательств;

— нет формальной гарантии, что налогоплательщик не должен уплачивать налог в случае следования консультации, лишь указано, что такой налогоплательщик освобождается от ответственности (а уплата налога — это, конечно же, не ответственность, а священный долг каждого);

— консультация носит ненормативный характер — она не создает новое правило и лишь является позицией фискальной службы.

Да и в целом разъяснения фискальных органов несистемны и недостаточны. На практике налогоплательщики часто не находят ответов на поставленные вопросы.

Налоговые рецепты

Решением проблемы неопределенности и повышения качества урегулирования налоговых правоотношений может быть принятие налогового регламента. Он должен носить нормативный характер и приниматься органом, отдаленным от фискальной службы и неответственным за наполнение государственного бюджета. Таким органом, например, может быть подразделение Министерства финансов Украины или специально созданный орган исполнительной власти. Он объединит профессионалов в области налогообложения, а его единственной функцией станет принятие налогового регламента и проведение финансовой медиации (альтернативной административной процедуры разрешения налоговых споров).

По своему объему налоговый регламент должен превышать Налоговый кодекс в несколько раз и создавать новые правила в установленных им рамках. Значительная детализация заполняла бы ниши, создаваемые кодексом по объективным причинам, а также исправляла бы недостатки законодательной техники.

Объединениям и ассоциациям предпринимателей и консультантов, отвечающим установленным критериям, разрешалось бы оспаривать правила налогового регламента на предмет их соответствия Налоговому кодексу. Рассмотрение таких дел должно проходить в открытой форме по процедуре медиации с освещением деталей спора.

Эти меры могут повысить правосознание специалистов и населения в целом, а также способствовать урегулированию спорных ситуаций до их непосредственного возникновения на практике. В некоторых случаях следовало бы разрешить подавать апелляцию на решения по таким спорам, которую бы рассматривал Верховный суд Украины или Высший административный суд (или орган исполнительной власти в случае более консервативного подхода).

Из-за своего нормативного характера налоговый регламент был бы более эффективным инструментом, чем налоговые консультации, — он может устанавливать новые правила. Если организация работы и кадровый состав органа, принимающего такой документ, будут реализованы на должном уровне, налоговый регламент может сбалансировать недостатки кодекса.

Повысить рост правовой определенности и качества урегулирования налоговых правоотношений может принятие сборника налоговых разъяснений. Он должен систематизировать позицию фискальных органов по всем известным вопросам, а также стать пособием для предпринимателей в налоговых вопросах. Сборник не являлся бы нормативным, отображал бы позицию фискальных органов и в то же время инструктировал налогоплательщиков, обеспечив, таким образом, единую позицию для всего органа. Документ будет полезен как налогоплательщикам, так и служащим фискальной службы.

Следует установить алгоритм, по которому в случае споров между налогоплательщиком и фискальной службой по поводу значения норм Налогового кодекса работник на месте должен уведомить о сути вопроса центральную службу. Последняя должна сформулировать соответствующую позицию для всего государственного органа и внести ее в сборник налоговых разъяснений. По сути, сейчас налоговые консультанты чаще анализируют судебные решения, чем позицию фискальной службы. Либо ожидается принятие наихудшего решения, либо ее позиция неизвестна, в то время как решения судов более доступны для исследования.

А как у них?

Налоговые регламенты и другие нормативные акты, детализирующие положения законов в сфере налогообложения, существуют в большинстве развитых стран мира (США, Великобритании, Германии, Австрии и др.). Такие страны используют как нормативные инструменты, так и инструменты, выполняющие информативную функцию. Детальные регламенты и разъяснения применяются и на межгосударственном уровне, в том числе ОЭСР, ЕС. Каждый из уровней дополнительных законодательных инструментов в объеме превышает основные налоговые законы в четыре-семь раз.

Следует отметить, что указанные законодательные инструменты не разрешают полностью проблемы неопределенности в налоговых правоотношениях. Одновременно они дают ответы на многие вопросы, которые в Украине вот уже третий десяток лет вызывают существенные споры.

Как правило, неопределенность в этих странах связана со сложными операциями, требующими глубокого анализа, или с правоотношениями, которые регулируются на международном уровне и влиять на которые в полной мере невозможно (налогообложение на уровне штатов и международное налогообложение в США, налогообложение, урегулированное директивами на уровне ЕС).

* * *

Конечно, проблемы налоговой системы состоят не только в неопределенности законодательства. Однако, решая проблему неопределенности путем создания новых законодательных инструментов, можно также разрешить многие другие проблемы налоговой системы Украины. Ведь на сегодняшний день государство не может в налоговых правоотношениях положиться на законодательные инструменты, являющиеся основой для проведения любой взвешенной государственной политики.

В результате при проведении налоговых реформ цели либо не достигаются вовсе, либо достигаются не тем способом, на который была рассчитана политика. Льготы и послабления используются не по назначению и приводят к злоупотреблениям. Когда же они применяются по назначению, фискальная служба использует их для уловок, усложняя положение налогоплательщика. Одни платят налоги вдвойне, другие не платят вовсе. С помощью введения новых законодательных инструментов Украина может предложить свой вариант доктрины «сущности над формой», который может быть разработан как «сущность через форму».

Непосредственными бенефициарами существующей ситуации являются юристы и фискалы, а прямые издержки ложатся на налогоплательщиков и государство в целом. В общей картине проигрывают все, так как неопределенность мешает привлечению иностранного капитала и росту активности отечественного бизнеса. Поэтому всем сторонам следует отбросить свои узкие сиюминутные интересы и разрешить общие проблемы, в частности, правовой неопределенности в налоговой системе.

Информация о материале

Опубликовано: 30 апреля 2015