Главная
Тридцять років «зради». Майбутнє України без рожевих окулярів
Серед активних громадян поширились дві майже протилежні візії майбутнього України. З одного боку адепти культу «Зради» пророкують чи то Азарова на російському танку в Києві, чи то Третій Майдан. Економічну базу для українських перетворень бачать суттєво обмеженою. Інші, спостерігаючи за діями Кремля, який усе більше воює не з Україною чи навіть Заходом, а зі здоровим глуздом, відслідковують котирування нафти та розміри золотовалютних резервів Росії. Вони сподіваються, що досить скоро слова національного гімну «згинуть наші воріженьки, як роса на сонці, запануємо ми, браття, у своїй сторонці» реалізуються буквально.
Росіяни підуть з Донбасу і Криму та займуться власними проблемами. Україна, яка вже не муситиме витрачати гроші на війну, зможе значно прискорити здійснення давно назрілих внутрішніх перетворень.
Справді, в України є всі підстави сподіватися, що з допомогою Заходу вона вистоїть і дочекається падіння нинішнього російського режиму. Проте, все ще зберігається і ризик катастрофічного для нашої держави розвитку подій. «Чорний сценарій» може реалізуватися не стільки внаслідок дій росіян, скільки внаслідок неадекватної внутрішньої реакції на них. Та все ж цей ризик значно менший нині, ніж рік, і, навіть, півроку тому.
Східно-європейський регіон стане біднішим
З іншого боку, навіть перемога – це лише припинення втрат, але не настання загального щастя. Внаслідок завершення війни ми не отримаємо «перевихованого» працьовитого сусіда. На відміну від Федеративної Республіки Німеччина після Другої світової Росія навряд чи стане регіональним двигуном економічного зростання.
Найбільш імовірними сценаріями для «пост-путінської» Росії є формування мілітаризованої реваншистської держави або ж нестабільної у середньостроковій перспективі зони.
Для України це означатиме суттєве зниження власного транзитного потенціалу. «Новий шовковий шлях», який Китай прокладає до ЄС, вже зараз обходить Росію через Центральну Азію, а його «хабом» у Причорномор’ї стане Туреччина.
Ринок Росії буде «вузьким», якщо взагалі доступним для українського експорту. Взаємодія з російським бізнесом наражатиметься на високий ризик «форс-мажорних обставин». Усі ці чинники знизять загальну інвестиційну привабливість східноєвропейського регіону. Таким чином, економічна база для українських перетворень буде суттєво обмежена.
Видатки на оборону і корупція
Але це ще не все. На тлі погіршення перспектив отримання доходів у нас збережеться серйозне джерело видатків. Навіть завершення активної фази протистояння не дозволить кардинально знизити бюджетні асигнування на сектор безпеки.
Незалежно від того, з ким межуватиме Україна – з європейським аналогом КНДР чи «Північним Близьким Сходом», їй доведеться утримувати сильне військо, яке коштує дуже дорого.
Якщо продовжити порівняння, Південна Корея у першому випадку і Туреччина у другому мусять розвивати потужні національні збройні сили. І це попри корейський оборонний договір з США та турецьке членство у НАТО.
Важливо також, що у цих країнах існує загальний військовий обов’язок і відбувається регулярний призов. На жаль, суто професійна армія можлива лише для країн, кордонам яких безпосередньо ніхто не загрожує.
Навіть розвинута економіка не врятує від необхідності більшого за кількість мотивованих добровольців війська. ФРН перейшла на виключно контрактну армію, коли її східним сусідом замість Німецької Демократичної Республіки (і Західної групи військ СРСР) стала демократична Польща. Не зник загальний військовий обов’язок і в Ізраїлі.
Великі витрати на оборону означатимуть великі податки. Надмірні податки породжуватимуть «сіру» економіку і корупцію
Великі витрати на оборону означатимуть великі податки. Таким чином, проста у розумінні, але складна у виконанні формула реформи у напрямку «мінімальної держави» вже не спрацює. Рушійна сила такого формату перетворень – приватна ініціатива - не запрацює на повну потужність. Винагорода за ризик підприємництва залишатиметься недостатньою.
Держава муситиме продовжувати витискати завелику частку податків, провокуючи «сірий ринок», а відтак – корупцію. За позитивного сценарію останню подолають, чи, принаймні, обмежать в окремих сферах (як от освіта чи патрульна поліція у великих містах).
Але у цілому українська економіка все одно буде відносно закритою та недостатньо передбачуваною для інвесторів.
Нас стає менше
На розвиток вітчизняної економіки негативно впливатиме також і низхідна демографія. Як би не розвивались події надалі, процеси зменшення і старіння населення триватимуть. Це, у свою чергу, негативно впливатиме на розмір внутрішнього ринку. Крім того, викликаний депопуляцією дефіцит трудових ресурсів знижує рівень конкуренції між працівниками. В них не буде стимулу «викладатися», все одно «де не будь влаштуються».
Дефіцит трудових ресурсів посилюватиметься внаслідок продовження відтоку трудових мігрантів до країн ЄС, де соціальні умови будуть більш привабливі. Особливо це стосується кваліфікованих працівників.
Теоретично їх можуть замінити росіяни, так само, як українці поляків, які їдуть до Німеччини. Але й кращі з росіян поглядатимуть на Захід. Крім того, навряд чи масова трудова міграція росіян в Україну буде політично можлива.
За описаних умов помітного росту добробуту населення у найближчий десяток років очікувати не варто. З бідним населенням, слабким середнім класом демократія в Україні залишатиметься вразливою. Досить подивитися на недавню епічну електоральну компанію у Чернігові.
Ліберали не зрадіють. Армія і спецслужби впливатимуть на політику
Процеси оновлення українського істеблішменту прискорились. Але серед новачків надто багато популістів та відвертих авантюристів. Наївно також сподіватися, що потужна армія та спецслужби не посилять власного впливу на політичні процеси. А результати цього впливу суттєво розчарують відданих прихильників ліберальних цінностей.
В середньостроковому майбутньому Україна буде трохи менше корумпована і не надто багатша, ніж зараз. Існуватиме і загроза свободі та демократії
Дивитися на майбутнє без ілюзій не означає впадати у песимізм. З війни Україна вийде державою, яка можливо й не буде надто ефективним інструментом розвитку, але буде здатна забезпечити його головну передумову - певний рівень безпеки. Важливість її надто наочно продемонстрували бойові дії у східній Україні.
У ЄС не вступимо, але і не треба
Будемо відверті. У Європейський Союз за життя цього покоління ми не вступимо. Причиною того є не тільки українські реалії, але складні процеси у самій Європі.
Але членство в ЄС - це лише певний інструмент, а не гарантія благоденства. Це наочно доводять приклади угорської «диктатури», болгарських масових протестів проти бідності та корупції, не кажучи вже про епопею з боргами Греції.
Справжня «ліберальна імперія» у ролі «цивілізованого союзника» має свої переваги. Зокрема, ця роль забезпечує більшу свободу маневру та можливість експериментувати там, де європейці зупиняться через нормативні чи політичні обмеження.
З іншого боку, вплив ЄС пом’якшуватиме політичні конфлікти в Україні, змушуватиме еліти з певною повагою ставитись до демократичних процедур, знижуватиме ризики використання насилля у політиці.
Європейські країни виступатимуть для України джерелом соціальних, економічних та технічних інновацій. ЄС збереже свою нинішню роль для українського суспільства як певного ідеалу, рух до якого насправді важливіший, ніж формальний результат.
Тим співвітчизникам, які хочуть за десять років жити в Україні як у Новій Зеландії, чи, хоча б у Польщі, можна порадити хіба що емігрувати до цих країн. Нас очікує тяжка праця за значно скромнішу винагороду, ніж отримують за таку ж роботу в розвинених країнах. Якість публічних послуг також відставатиме. Соціальні гарантії знижуватимуться, а можливості для достойного заробітку для багатьох будуть обмежені.
Шляхом Туреччини чи Ізраїлю?
Через породжений розпадом Російської імперії злам регіональних безпекових структур Україна вимушена буде розвиватися як мілітаризована держава.
Це ставить серйозні обмеження на те, якою може стати наша країна у найближчі 20-30 років. Але навіть за таких умов від кожного з нас певною мірою залежить те, по якій траєкторії вона рухатиметься.
Інерційний сценарій подібний до турецького у ХХ столітті – повільний економічний розвиток, мільйони «гастарбайтерів», політична нестабільність, утримувана від хаосу військовими, насилля на вулицях на тлі війни низької інтенсивності вздовж східних кордонів.
Але мусимо докласти зусиль, аби наша історія була ближча до Ізраїлю, де навіть постійна загроза самому існуванню держави не завадила розвитку достатньо динамічного суспільства та економіки.
- Информация о материале
Судова реформа: перезавантаження чи косметичний ремонт?
Переатестація чи перенабір суддів – у чому полягяє національний інтерес? Запитання здається дивним. Адже переважна більшість людей переконана в необхідності оновлення суддівського корпусу та повного перезавантаження судової системи. Передумовою цього є вкрай низький рівень якості правосуддя, що позначається на рівні довіри до судів.
Так, за даними Центру Разумкова 81% громадян не довіряють судам, що є одним з найнижчих показників у світі.
Це говорить про те, що суди не виконують свою функцію.
Люди переважно скаржаться на те, що захисту в судах вони можуть добитися лише у дрібних справах, часто з рядом побутових незручностей, бюрократичними перепонами, тяганиною. Справи з більш значним майновим інтересом виграють ті, хто занесе більший хабар – адміністративно-чиновницький вплив на суди непереможний для громадян.
Рівень запиту на істотні зміни у судовій системі настільки високий – 80% відсотків наполягає на радикальних або суттєвих змінах, – що в деяких людей це переростає у заклики садити суддів за грати або взагалі розстрілювати їх, про що навіть окремі політики не цураються заявляти з телеекрану. Трапляються випадки самосуду, екзотичних форм висловлення протестів, зокрема у вигляді «смітникової люстрації«.
Досвід Східної Європи показує, що надання більшої незалежності суддям без оновлення суддівського корпусу призводить до замкнутості судової системи, непотизму, кругової поруки. Рівень довіри до судів там у два-три рази вищий, ніж в Україні, але набагато нижчий, ніж у більшості країн Західної Європи.
Проте, незважаючи на запит суспільства, іноземний досвід, думку експертного середовища – видається, що українська влада не планує жодних радикальних змін судової системи, а лишень пропонує нам часткове вдосконалення законодавства, тобто «косметичний ремонт».
Так, замість повноцінного оновлення суддівського корпусу, нам може бути запропонована лише переатестація діючих суддів.
На переконання не лише простих людей, але й правників, що щиро переймаються проблемами судочинства – це не призведе до утворення в Україні справжньої інституційно спроможної судової влади. Такої, що здатна чинити правосуддя, а не виконувати вказівки політиків та бути доходною вертикаллю та інструментом перерозподілу власності.
За сучасного стану справ у системі, судова реформа може мати лише одну мету: цілковите викорінення явищ корупції та політичного чи адміністративного впливу.
Будь-які заходи, які не здатні досягти цієї мети – судовою реформою не є.
Для скептиків, які не вірять в можливість реалізації такої мети, зауважимо: якщо такі судові системи існують та забезпечують правосуддя, користуючись довірою громадян в країнах Західної Європи, США, Азії, навіть деяких пострадянських – чому не можемо ми? Хіба не достатньо для цього лише бажання та праці?
Давайте вірити в себе та свою країну, і працювати на результат.
Отже, три кити судової реформи:
– спрощення судової системи і судочинства з одночасним кадровим перезавантаженням;
– забезпечення гідного рівня оплати праці оновленого суддівського корпусу та працівників апарату судів;
– антикорупційний контроль та дієва відповідальність суддів.
При цьому «перший кит» – головний, без якого не буде руху далі, і найбільш складний етап судової реформи.
Таким чином, потрібно розібратися, чи здатна переатестація діючих суддів, яка передбачена чинним законом «Про забезпечення права на справедливий суд», привести до перезавантаження суддівського корпусу.
Переатестація суддів
Значним ризиком є фактор об'єктивності оцінки суддів в процесі переатестації. А саме, хто конкретно буде переатестовувати суддів?
Адже не таємниця, що велика кількість суддів за старою звичкою шукають «кінці» та готують конверти «винагороди» за успішну переатестацію.
Законодавець довірив переатестацію Вищій кваліфікаційній комісії суддів, де більшість складають судді, а методику переатестації має схвалити Рада суддів України, яка шукає найбільш м'який, а отже, неефективний варіант.
Отже, є підстави сумніватися в чесності та об'єктивності цього процесу.
Сама переатестація обмежена заходами з перевірки лише діючих суддів. При цьому вплив на подальшу кар'єру судді в разі негативного результату переатестації досить обмежений – наслідком буде лише направлення на підвищення кваліфікації до школи суддів. І лише у разі повторного негативного результату суддю гіпотетично може бути звільнено за порушення присяги. Цю позицію розкритикувала Венеціанська комісія.
У разі об'єктивності та чесності переатестації, результати в частині рівня професійної підготовки загрожують непередбачуваністю. Адже вони можуть показати як масовий вкрай низький рівень кваліфікації суддів, так і навпаки – високий рівень професійної підготовки, залежно від рівня складності тестів. У першому випадку ми стикнемося з проблемою професійної неспроможності суддів, у другому – з тим, що власне «усе ніби добре» та проблем не виявлено.
Переатестація в частині перевірки рівня знань виключно серед суддів не дасть репрезентативності цього показника у порівнянні з рівнем кваліфікації та знать юристів, які мають бажання та потенційно можуть стати суддями, але перебувають поза системою.
Отже, ми не отримаємо відповідь на питання, як професійний рівень суддів в системі співвідноситься з професійним рівнем юристів поза системою, які потенційно могли б стати джерелом кадрового оновлення суддівського корпусу.
Не слід багато сподівань покладати і на перевірку способу життя, зокрема майнового стану суддів. Адже діючі судді є непоганими юристами, і переважно вже подбали про легалізацію чи приховання дійсного майнового стану. Упевнений, на цьому «погорять» одиниці.
З цих ключових моментів видно, що переатестація потенційно не здатна привести до очікуваного якісного покращення суддівського корпусу.
Надходження нових кадрів ззовні системи обмежене наявністю вакансій у судах, на з'явлення яких переатестація не вплине: її наслідком не буде звільнення діючих суддів. Склад вакансій пов'язаний з такими чинниками, як звичайна кадрова плинність.
Через те, що тривалий час не працювали відповідні органи, зокрема Вища рада юстиції, – дійсно, накопичилася певна кількість вакансій. Однак, вона не є помітною у загальному обсязі суддівських посад.
До того ж, невідомо, як спрацюють механізми конкурсу при заміщенні цих вакансій? Чи дійсно ця процедура буде чесною та прозорою? Чи й надалі залишаться корупційні «лази»? Адже попит на «придбання» суддівських посад зберігається, і бажаючі вже «вентилюють» ситуацію, шукають «виходи» та набивають конверти «аргументами».
Таким чином, переатестація не містить потенціалу «перезавантаження» та здатна привести до незначного оновлення кадрового складу суддів, у вигляді позбавлення системи від більш одіозних фігур, з репутацією, заплямованою виконанням вказівок та настанов влади доби Януковича.
У будь-якому випадку, навіть у разі потрапляння в систему невеликої кількості людей з новим мисленням – існує висока ймовірність ураження їх хворобами системи, що здатне звести нанівець потенційно позитивний ефект від такого незначного кадрового оновлення.
А якщо взяти до уваги, що до суду вищого рівня не потрапити без суддівського досвіду в судах першої інстанції – то оновлення вищих щаблів судової ієрархії взагалі не відбудеться. А риба, як відомо, гниє з голови.
Слід зважити також і на закордонний досвід. зокрема пострадянських країн. Апробування цього механізму пострадянськими країнами демонструє, що переатестація не призводить до помітного результату, навіть зважаючи на те, що реформи там впроваджувалися з більшим запалом та за більш сприятливих політичних та економічних умов.
Альтернатива є – перенабір суддів
Тут судді уже народили так багато міфів і страшилок, що комусь може здатися така процедура нереальною. Тому, щоб простіше пояснити переваги перенабору суддів, вдамося до методу спростування головних з таких міфів.
Міф перший: «Перенабор – це звільнення всіх суддів та набір лише нових».
Це не так. Суттю перенабору суддів є відкриття шляху до суддівської мантії для всіх – як «старих» суддів, так і претендентів з зовні системи. Вони мають конкурувати на рівних умовах. Порядний кваліфікований діючий суддя повинен залишитися в оновленій судовій системі за умови проходження конкурсного відбору.
Міф другий: «Де ж ми знайдемо 9 тисяч порядних юристів на посади суддів».
По-перше, паралельно втілювані ініціативи з розвантаження судів, які дозволять скоротити кількість справ в судах – лише минулий рік приніс 3,7 мільйонів справ, з яких значну частину можливо вирішувати в несудовому порядку – це й підвищення розміру судового збору, запровадження електронного спілкування з судом тощо. Ініціативи сприятимуть зменшенню навантаження та скороченню кількості суддівських посад на декілька тисяч..
По-друге, частина з майже 9 тисяч діючих суддів за умови успішного проходження процедури відбору можуть залишитися в оновленій судовій системі.
По-третє, давайте зрештою повіримо, що серед десятків мільйонів українців є сотні тисяч юристів, з яких можливо відібрати декілька тисяч достатньо кваліфікованих та порядних, які здатні бути суддями.
Міф третій: «Необхідно довго навчати та готувати суддів».
Ні. По-перше, чесні та кваліфіковані діючі судді з досвідом роботи можуть продовжувати роботу надалі за умови проходження відбору. По-друге, нові кандидати будуть мати можливість довчитися необхідним навичкам, та почати цей процес не тільки після проходження відбору, але й раніше.
При цьому таке навчання може тривати до року: не забуваємо про наявність вищої юридичної освіти та стажу практичної роботи за спеціальністю.
Міф четвертий: «Унаслідок перенабору буде зруйновано діючу систему, та до створення нової в країні не буде суду, а отже, буде панувати правовий хаос».
Ні. «Старі» суди будуть функціонувати, передаючи навантаження «новим». При цьому для повної зміни системи мають бути встановлені чіткі часові обмеження – наприклад, в 1 рік.
Міф п'ятий: «Відповідно до Конституції, принципів організації судової влади, практики Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) звільнені судді можуть поновитися на посаді».
Нібито це є причиною неможливості судової реформи шляхом оновлення суддівського корпусу. Наводять навіть досвід Сербії, де начебто звільнених суддів поновив ЄСПЛ.
Але насправді це не так. Звільнені у Сербії судді змогли домогтися рішення на свою користь не від ЄСПЛ, а від сербського Конституційного суду, який визнав непрозорість процедури і невмотивованість рішень про звільнення.
Усі відомі випадки поновлення звільнених в процесі кадрового оновлення суддів стосуються ситуації, коли таке звільнення суперечило нормам конституції країни.
В нашому випадку ця проблема, власне, і вирішується шляхом створення відповідних норм Конституції, які мають внормувати це питання. Україна є суверенною державою та здатна вирішувати інституційні питання, зокрема й формування судової системи – на власний розсуд, та шукати свій шлях.
Як відомо, той, хто хоче – шукає можливості, хто не хоче – причини. Давайте шукати можливості. А ці можливості як раз і лежать в змінах до Конституції, питання розробки яких на часі.
Міф шостий: «У разі фактично перезаснування судової системи через зміни до Конституції ми створимо прецедент для наступних влад, які зможуть регулярно «переформатувати» судочинство під себе».
Так, це є певною загрозою. Але, як говорять, «вовків боятися, в ліс не ходити». Очевидним є те, що будемо мати більше шансів втратити державність взагалі, якщо в країні не з'явиться судова влада і не буде правосуддя.
Судова влада в Україні ще не створювалася ніколи.
Зі здобуттям незалежності 24 роки тому Україна наслідувала уламок судової системи СРСР, в якому залежність від комуністичної партії змінилася на залежність від старої-нової політичної влади, до чого поступово додалася корупція шалених масштабів. Оновлювався лише судовий корпус, з причини біологічного старіння – але із залишенням традицій, моралі та набору «неформальних практик».
Може, тому всі попередні «судові реформи» не мали успіху, що в країні просто нічого було реформувати?
Судова влада має бути фактично створена – якісно, один раз, і назавжди. Покращувати, вдосконалювати будемо ще довго, шлях до ідеалу майже недосяжний. Але змінювати Конституцію задля цієї мети можливо лише раз.
Тому й пропонуємо робити це через Перехідні положення – як виключну, екстраординарну, одноразову дію.
Тепер про те, «хто» і «як».
Пропонуємо перейти до триланкової систему – з судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій (замість існуючої чотирьохланкової з прошарком вищих спеціалізованих судів, завдяки яким маємо де-факто чотири інстанції).
Першим кроком має стати формування нової касаційної інстанції. Йдеться про звуження підстав для звернення до неї з одночасним створенням нового Верховного Суду.
Для цього пропонується створити один раз в історії України комісію з авторитетних правників, які користуються високим рівнем довіри громадян. Ними можуть бути судді у відставці, які не заплямували свою репутацію за часів роботи, представники діаспори, які досягли вершин правничої кар'єри в інших країнах, авторитетні представники правозахисної громадськості.
З огляду на невелику чисельність такої комісії, можна сподіватися на те, що процес її створення буде прозорим та чесним, а склад якісним і здатним виконати своє завдання.
Після формування Верховного суду мають бути сформовані інші суди.
Принцип формування «з голови» дозволить прискорити результат. Адже чесна касація – вже суттєва запорука більш якісної роботи нижчих інстанцій.
Після цього нова судова влада формує вже власні органи самоврядування, які будуть складатися з більшості суддів, обраних суддями, та які в подальшому вирішуватимуть кадрові, дисциплінарні та кар'єрні питання, та решту повноважень повноцінної гілки влади, як це відбувається в розвинених країнах.
За цих обставин довіру громадян потрібно буде вже не відновлювати, як зараз – а достатньо буде здобути якістю своєї роботи.
Для порівняння можна звернутися до досвіду створення патрульної поліції, який наочно ілюструє процедуру перенабору.
Ми говоримо про застосування принципу реформи – не «перефарбування», а створення. І тут аналогія цілком пряма, оскільки відмінні лише кількісно-якісні показники.
Поліцейських у країні має бути близько 150 тисяч, суддів біля 5 тисяч. Роботі поліцейського можна навчити (за умови базової підготовки) за декілька місяців, судді – довше. До поліцейського вимоги значно простіші, до судді незрівнянно вищі. Така аналогія пропонується, оскільки вона краще ілюструє процес простим людям.
А допомога людей, їх думка в даному випадку дуже важлива, оскільки конституційний процес, що готується у владних кабінетах, нажаль, поки що не є прозорим та відкритим. У разі перемоги концепції переатестації суддів, ми можемо ще на декілька років загальмувати справжню судову реформу.
Усвідомлюючи це, до Меморандуму про необхідність повного оновлення судового корпусу, ініційованого Реанімаційним Пакетом Реформ, долучилося близько півсотні громадських рухів, правозахисних організацій, партій, та близько сотні фахівців, вчених, суддів, закордонних експертів, депутатів, громадських діячів, в тому числі членів Конституційної комісії.
Зміни до Конституції в частині правосуддя мають бути результатом широкого консенсусу між суспільством та всіма гілками влади.
Ми прагнемо відкритості процесу, та спрямування перетворень дійсно ефективним, реформаторським шляхом.
- Информация о материале
(Бес)ценное творчество
Не секрет, что во всем цивилизованном мире основным источником доходов авторов произведений, изобретений и других объектов права интеллектуальной собственности является авторское вознаграждение. Только не в Украине, которой в том числе и по этой причине до цивилизованных стран так далеко.
Так уж повелось в нашей стране, что доходы изобретателей, программистов, дизайнеров, селекционеров, журналистов, писателей, композиторов и других создателей интеллектуально-творческих продуктов в основном составляют заработная плата и поступления от предпринимательской деятельности. Доля авторского вознаграждения в их доходах остается незначительной.
Можно выделить три основные причины такого положения дел. Во-первых, авторские доходы уменьшаются после каждой очередной налоговой реформы. Однако в попытках за счет этой категории налогоплательщиков пополнить всегда скудный госбюджет инициаторы подобных новшеств забывают, видимо, что этим неизбежно обрекают страну на еще больший культурный и технологический застой. Да и собирать, в общем-то, особенно не с чего, так как наше родное государство очень мало заботится о том, чтобы авторы в Украине получали адекватное вознаграждение, только делая вид, что защищает их права. И это, во-вторых.
В угрюмой отечественной действительности субъекты предпринимательской деятельности в подавляющем большинстве используют произведения в сфере литературы, науки и искусства, изобретения, промышленные образцы и другие объекты права интеллектуальной собственности неправомерно. Именно таким — неправомерным — является использование произведения, изобретения и другого результата творческой деятельности без договора с автором (если, конечно, ему принадлежат исключительные права на этот результат). Для произведений сделано исключение. В некоторых случаях закон допускает свободное их использование без заключения договора и без выплаты вознаграждения (ст. 21–24 Закона Украины «Об авторском праве и смежных правах»).
Необходимо отметить, что использование объекта права интеллектуальной собственности, например произведения (статьи, фотографии и т.д.), может быть также неправомерным при наличии договора с автором. С ним может быть заключен договор на оказание услуг или выполнение работ, договор заказа или любой другой договор, в результате выполнения которого создается компьютерная программа, статья, дизайн изделия или другое произведение. Если в договоре отсутствуют условия о передаче имущественных прав на созданное произведение заказчику, то произведение будет использоваться неправомерно.
Ну и, наконец, в-третьих, авторы и сами в подавляющем большинстве не предпринимают адекватных мер по защите своих авторских и других прав интеллектуальной собственности.
Остановимся подробнее на причинах уменьшения доходов авторов и на путях выхода из сформировавшегося тупика.
Увы, проводимые налоговые реформы показывают, что кто-то там наверху по недомыслию или просто по глупости лишает Украину перспектив стать процветающей и богатой страной. На законодательном уровне права изобретателей, программистов, дизайнеров, журналистов и других творцов новой Украины постоянно нарушаются. К таким нарушениям следует отнести нарушения права автора на вознаграждение, которое выплачивается за использование изобретений, компьютерных программ, произведений в сфере литературы, науки и искусства, промышленных образцов и других результатов творческой деятельности. Этим вознаграждением является роялти, о котором и пойдет у нас дальше рассказ.
В отличие от простых граждан, авторы объектов права интеллектуальной собственности за свой творческий труд получают не заработную плату, а роялти.
Прежде всего, необходимо отметить, что наемный работник получает доход в виде заработной платы, на которую начисляется единый взнос на общеобязательное государственное социальное страхование. Это значит, что у наемного работника идет страховой стаж, и ему начисляется пенсия. С этой заработной платы удерживается налог на доходы физических лиц по 15-процентной ставке. В том случае, если заработная плата такого достойного гражданина превышает десять минимальных зарплат, то ставка налога равна 20%.
Теперь остановимся на доходах авторов изобретений, программной продукции, литературных и других произведений, промышленных образцов и других результатов творческой деятельности.
В связи с тем, что на роялти не начисляется единый взнос на общеобязательное государственное социальное страхование, то автор не является застрахованным лицом, и, следовательно, у него будут проблемы с начислением пенсии. Пока автор молод, он об этом не думает. Однако придет время, и эта проблема даст о себе знать.
Кроме того, с 1 января 2015 г. с роялти, которое начисляется творцам новой Украины, удерживают налог на доходы физических лиц по ставке 20%. При таком ее уровне творческим гражданам Украины впору поменять перо на лопату. Слава Богу, не нужно строить Беломорско-Балтийский канал, можно просто копать яму, получая за свой скромный труд заработную плату, страховой стаж и минимальную пенсию.
Кому это нужно? Вопрос остается без ответа. Но что удивляет в этой ситуации, так это то, что в пояснительной записке к проекту закона, в соответствии с которым ставка налога на роялти была увеличена, нет ни слова о причинах такого повышения. Более того, этот законопроект не согласовывался с комитетом Верховной Рады по вопросам науки и образования, ответственным за законодательство в сфере интеллектуальной собственности. В этом можно убедиться, зайдя на сайт «Законодательство Украины».
В связи с тем, что роялти не включается в заработную плату (доход) для начисления пенсии, то многие авторы стали регистрироваться физическими лицами-предпринимателями, что позволило им стать застрахованными лицами.
Всем было хорошо, да вот беда, с 1 января 2012 г. роялти исключили из доходов физлиц-предпринимателей, являющихся плательщиками единого налога, лишив авторов объектов права интеллектуальной собственности возможности осуществлять предпринимательскую деятельность и, следовательно, перечислять в Пенсионный фонд Украины единый взнос на общеобязательное государственное социальное страхование. С этой скорбной даты авторы объектов права интеллектуальной собственности перестали быть самозанятыми лицами, а многие из них просто стали безработными гражданами Украины, которые перебиваются с хлеба на воду.
Необходимо отметить, что в пояснительной записке к проекту закона нет ни слова о причинах исключения роялти из доходов предпринимателей, являющихся плательщиками единого налога. Кроме того, проект закона не согласовывался с комитетом Верховной Рады по вопросам науки и образования. В этом можно убедиться, зайдя на сайт «Законодательство Украины». Кому это нужно? Опять вопрос остается без ответа.
Слугам народа нелишне будет напомнить, что исключение роялти из доходов физических лиц-предпринимателей является нарушением конституционных прав граждан Украины на творческую и предпринимательскую деятельность. Более подробно об ограничении этих прав можно прочитать в статье «Исключение роялти из доходов предпринимателей: непрофессионализм зашкаливает» (ZN.UA №3 от 27 января 2012 г.).
В настоящее время бедному автору некуда податься, он никому не нужен. Если автор получает доход как физическое лицо, то его обдирают как липку, удерживая налог на доходы физических лиц по ставке 20%. Вернуться в семью самозанятых лиц автор не может, так как действует своеобразный запрет на осуществление творческой и предпринимательской деятельности.
Чем же провинились перед страной творческие граждане, которые своим трудом создают новую Украину? Можно предположить, что ответа на поставленный вопрос не знает никто. Просто в борьбе за власть эта тема выпала из поля зрения законодательной и исполнительной власти.
В связи с этим не будем искать ответ на поставленный вопрос, а просто сформулируем два условия, при наличии которых носители интеллектуальной собственности смогут принять активное участие в модернизации Украины.
Во-первых, необходимо ставку налога на роялти, начисляемое авторам произведений, изобретений и других результатов творческой деятельности, уровнять со ставкой налога, удерживаемого с заработной платы.
Во-вторых, необходимо дать творческим гражданам Украины возможность стать самозанятыми лицами (включив роялти в доходы физических лиц-предпринимателей), являющимися плательщиками единого налога. Более подробно о путях выхода из законодательного тупика можно прочитать в статье «Роялти: путь реформ» (ZN.UA №12 от 3 апреля 2015 г.).
А теперь поговорим о нарушителях права интеллектуальной собственности, многих из которых ожидают сума и тюрьма. На криминальных аспектах останавливаться не будем, так как каждый нарушитель права интеллектуальной собственности может самостоятельно примерить на себя ст. 176, 177 Уголовного кодекса Украины. Тем более что тюремный срок, который получит физическое лицо, может удовлетворить пострадавшего автора только морально.
Поговорим о деньгах, которые автор может получить с субъекта предпринимательской деятельности, неправомерно использующего произведение, изобретение, промышленный образец и другой объект права интеллектуальной собственности. К таким субъектам предпринимательской деятельности можно отнести не только лиц, с которыми авторы не состоят в гражданско-правовых или трудовых отношениях, но и тех, кто состоит с авторами в гражданско-правовых (заказчики) или в трудовых (работодатели) отношениях. Это значит, что нарушителями могут быть работодатели и заказчики, лица, осуществляющие распространение объектов права интеллектуальной собственности через магазин или Интернет, а также другие лица, которые неправомерно используют произведения, промышленные образцы, изобретения, полезные модели и другие объекты права интеллектуальной собственности.
Для демонстрации денежного потока, который может улучшить финансовое положение авторов, остановимся на объектах права интеллектуальной собственности, права на которые нарушаются в максимальном объеме: на произведениях в сфере литературы, науки и искусства. Эти произведения в колоссальных масштабах неправомерно размещаются на различных интернет-ресурсах, издаются в печатных СМИ, книжной и другой продукции.
Необходимо отметить, что журналистам, писателям, фотографам, дизайнерам, художникам, переводчикам и другим авторам произведений очень повезло. Законом Украины «Об авторском праве и смежных правах» предусмотрена компенсация за неправомерное использование произведений в размере от 10 до 50 тыс. минимальных заработных плат. Сегодня это от 12800 до 64 млн грн за одно нарушение.
Последняя судебная практика показывает, что лед тронулся: многие авторы подают иски о взыскании компенсации за нарушение авторского права и получают суммы компенсаций, которые намного больше любого авторского вознаграждения.
Тем авторам, кто решил защитить свои права в суде и хочет получить максимальную компенсации за нарушение авторского права на произведение, советуем прочитать статью «Сколько стоит нарушить авторское право?» (ZN.UA, №24 от 26 июня 2010 г.). Глядишь, этот процесс станет массовым. И коль уж никому нет до этого дела в верхах, то именно интеллектуально-творческие «низы» своей готовностью отстаивать собственные законные права превратят Украину в более цивилизованное правовое государство. Ситуация, как видим, вполне революционная. Так что разрешить ее не мешало бы все-таки сверху. Тогда и цена вопроса вырастет, и фискальным органам будет с чего брать налоги, и страна в целом заживет лучше. Или это только мечты?
- Информация о материале
Налоговая презентация Минфина в основном не отличается конкретикой
27 августа проект налоговой реформы, разработанной Минфином, должен быть рассмотрен на заседании Национального совета реформ. Ожидается, что он будет вынесен на рассмотрение Верховной Рады в сентябре. Пока же на суд «широкой общественности» представлена 10-страничная презентация. Документ предваряют слова Ивана Миклоша, советника министра финансов: «Настоящая радикальная реформа означает введение налоговой системы, которая является относительно фискально нейтральной в течение определенного непродолжительного периода (первый год), но при этом создает предпосылки для ощутимого экономического роста, притока инвестиций, создания новых рабочих мест и улучшение условий для предпринимательской деятельности». Но, к сожалению, понять, насколько такому определению соответствует подготовленный Минфином документ, из презентации невозможно – она наполнена в основном общими фразами – сообщает «Сегодня».
Заместитель министра финансов Елена Макеева, которая курирует вопрос налоговой реформы, в видеообращении, размещенном в Facebook, говорит: «Основная проблема налоговой сферы в нашей стране – это проблема администрирования налогов. Проблема дотошных проверяющих, которые свободно трактуют налоговые правила и безосновательно доначисляют налоги и штрафы. Если налоговые правила будут четко и ясно прописаны в одном документе, это поможет остановить произвол налоговиков».
Безусловно, четкость и однозначность формулировок Налогового кодекса просто необходима. Но вряд ли это так уж сильно сдержит ретивых проверяющих, которые могут накладывать санкции просто по своему разумению. Остановить такое рвение может мера, которая записана в Коалиционном соглашении парламентских фракций, а именно «установление личной финансовой ответственности работников налоговых и таможенных органов за потери, понесенные субъектами предпринимательской деятельности вследствие незаконных действий или бездеятельности чиновников».
Напомним, это соглашение является частью Программы действий нынешнего правительства. Но о появлении такой меры авторы готовящейся налоговой реформы пока не говорят.
«Упрощение, прозрачность, справедливость»
В презентации указывается, что налоговая реформа – это «упрощение, прозрачность, справедливость» (напрашивается аналогия с девизом Великой французской революции «Свобода, Равенство, Братство»). Каждый элемент налоговой реформы авторами презентации отнесен к одной из этих трех категорий.
Большинство формулировок в презентации носит слишком общий характер, чтобы понять, что на самом деле задумали авторы, но есть и конкретика.
Так, к категории «прозрачность» отнесено введение всеобщего транспортного налога (в зависимости от объема двигателя автомобиля и мотоцикла, для средств в возрасте до 5 лет включительно).
То есть авторы считают, что взимание нынешнего транспортного сбора, заложенного в розничную цену топлива, не является прозрачным? Хотя куда уж прозрачнее: больше двигатель или больше ездишь – платишь больше. Скорее, просто хочется собрать больше денег с авто- и мотовладельцев. Напомним, всеобщий транспортный налог по предлагаемой сейчас схеме уплачивался в Украине еще несколько лет назад. Контролировали его уплату при прохождении ежегодного техосмотра. Но и тогда существовали способы уклонения. Теперь же сложности администрирования этого налога возрастут, оценивались ли затраты на это?
Второй «подарок» для автовладельцев отнесен к категории «справедливость»: введение повышенного налога для владельцев автомобилей стоимостью свыше 1 млн грн.
Видимо, Минфин все же признал, что существующий сейчас «налог на роскошь», взимаемый с владельцев авто с двигателем более трех литров, плохо соответствует своей сути.
Также по категории «справедливость» проходят такие меры:
- повышенное налогообложение собственников квартир и домов, площадь которых превышает 350 кв. м и 500 кв. м соответственно;
- отмена нижнего порога для операций, которые подпадают под контроль в сфере трансфертного ценообразования (справятся ли налоговики с возросшим из-за этого объемом?), а также отмена верхнего предела штрафов за непредоставление документации по трансфертному ценообразованию (вплоть до разорения ответчика?);
внедрение пятилетнего графика постепенного приближения ставок акцизного налога к европейскому уровню – но в странах Европы акцизы разные! К тому же там несколько иные перечни подакцизных товаров. Или под словами «европейский уровень» понимается просто повышение акцизов?
- снижение с 1 октября 2015 г. ставки ренты при коммерческой добыче газа с 55% до 29% (при глубине скважины до 5 км) и с 28% до 14% (при большей глубине скважины).
Последняя из этих мер, пожалуй, единственная в данной презентации налоговой реформы, которая явным образом будет способствовать росту деловой активности в стране, хотя бы в рамках одной отрасли.
Напомним, накануне министр финансов Наталия Яресько подчеркнула, что презентация – это еще не проект налоговой реформы.
«С нашей точки зрения, реформы – это нечто большее, чем просто ставки налогов. Для того, чтобы показать, какие еще есть проблемы и вопросы, которые должна решить будущая реформа, мы и подготовили презентацию», – заявила Яресько.
- Информация о материале
Минус аптека. Минус наркотики
Снова гражданские активисты, снова аптека и снова уничтожение наркосодержащих препаратов. Речь о том, что вчера вечером неизвестные в камуфляже и балаклавах уничтожали «лекарства», любимые наркоманами, в аптеке, расположенной на перекрестке ул. Блюхера и пр. Тракторостроителей. По их словам, ранее были произведены контрольные закупки, в результате чего стало точно известно, что кодеинсодержащие препараты реализуются без рецепта. Также был проведен опрос местных жителей, которые подтвердили – аптеку массово посещают наркоманы., от которых совсем нет житья. Естественно, родители переживают за детей, которые целыми днями видят, как одни люди гробят себя, а другие на этом набивают карманы. «Ты бы видел, какое здесь движение, начинается с семи утра» - рассказывал мне знакомый, живущий в доме, где разместилась аптека.
На этот раз активисты действовали намного быстрее, нежели в предыдущие разы. Команда вбежала, изъяла наркотики, развели костер прямо перед ступеньками и туда бросили препараты. Некоторые их них были в стеклянных ампулах, и канонада была слышна на весь двор многоэтажки. Что не успели сжечь – растоптали и раздавили под колесами машин. И к моменту появления милиции все было кончено.
Тем из местных жителей, которые интересовались, гарантиями того, что в будущем на месте разгромленной аптеки не появится очередной ее клон, активисты предложили объединяться и самостоятельно наводить порядок в своем дворе. В случае непреодолимых проблем обещали помощь.
Движение против аптек, реализующих наркосодержащие препараты любым желающим в Харькове, похоже, расширяется. Не исключено, что его участников привлекает простота решения проблемы. Хотя многих настораживает то, что действия активистов явно незаконные. Но и действия аптекарей законными назвать невозможно. С учетом того, что сами милиционеры благодарят активистов за активное участие в наведении порядка в городе, можно предположить, что вчерашняя аптека – далеко не последняя.
Если окажется, что часть активистов – это родственники, отчаявшиеся отвадить от наркотиков своих детей или супругов, лично я не буду удивляться. Чтобы решиться на такие кардинальные меры, нужны решимость и отчаяние. А результат - не только наведение порядка и законности, но и заметный упрек милиции, которая уж сколько лет выполняет роль молчаливого беспомощного наблюдателя.
- Информация о материале
Кипящий котел может взорваться
Нынешняя ситуация «ни мира, ни войны» на Донбассе таит немалые угрозы украинской государственности. Когда войска в течение многих месяцев сидят в окопах, не достигая видимых успехов, но зато терпя чувствительные, пусть и не катастрофические, поражения и неся фактически ежедневные потери, это самым скверным образом сказывается на их моральном состоянии и боевом духе, даже если мы имеем дело со вполне официальной войной «за веру, царя и отечество». Классическим остается пример того, как из позиционного застоя Первой мировой войны родилась Февральская революция в России. Разумеется, для русской революции необходимы были и объективные внутренние условия — конфликт самодержавной власти и буржуазии, наличие в стране революционных партий, колоссальный разрыв между богатыми и бедными и многое другое. Что было дальше, хорошо известно. Бессилие новой революционной власти как в продолжении войны или заключении мира, так и в решении острых внутренних проблем, в первую очередь национального и аграрного вопросов, привело к власти в октябре 1917 года радикалов-большевиков во главе с Лениным и стоило России десятков миллионов жертв и семидесяти лет тоталитарного правления.
Внутри Украины никаких значимых перемен к лучшему в плане борьбы с коррупцией и улучшения социально-экономического положения пока что не происходит, хотя новой власти уже значительно больше года. Поэтому у человека с ружьем появляется сильнейшее искушение либо пойти разобраться с «бюрократами и коррупционерами» в Киеве, либо перейти в наступление без санкции того же Киева, чтобы покончить с сепаратистами и российскими войсками на Донбассе (насколько эта цель достижима — другой вопрос).
Нынешняя украинская власть новых кавуров, бисмарков и пилсудских пока что не родила и внутри страны действует достаточно неуклюже. Она конфликтует с самыми различными силами, выступающими за восстановление территориальной целостности страны и подлинную национальную независимость, и старается не ссориться с олигархами и коррупционерами. Все это создает большую внутреннюю напряженность, и любая широкомасштабная вооруженная провокация со стороны боевиков может вызвать неконтролируемый революционный взрыв с непредсказуемыми последствиями. Вполне вероятно, что кремлевские кукловоды именно на такое развитие событий — на стихийный протест, и рассчитывают. Оба варианта для Москвы, во всяком случае, на первом этапе, кажутся беспроигрышными. В случае несанкционированного наступления части украинских войск оно не только будет обречено на поражение, но и даст России замечательный предлог выйти из Минских соглашений и открыто направить свои войска на Донбасс, а то и на всю Украину. Ресурс гибридной войны уже во многом исчерпан, и Путину остается либо переходить к открытому вооруженному вторжению, хотя бы под флагом «миротворческой операции», либо использовать методы терактов, диверсий и экономического и политического давления, либо признавать свое поражение на Донбассе и по всей Украине. А для открытого вторжения требуется как-то легализовать войну и участие в ней России.
И точно так же поход на Киев и свержение законно избранной на честных выборах власти, как бы к ней ни относиться, даст Москве еще лучший повод окончательно наплевать на Минские соглашения и двинуть свою армию на Киев под предлогом «восстановления конституционного порядка». И при таком сценарии событий Западу будет очень трудно противостоять российской агрессии и поддерживать новую революционную власть. А в борьбе с Россией один на один Украине заведомо не выстоять из-за разности людского и экономического потенциалов.
Поэтому главная задача украинского правительства внутри страны — не допустить стихийного взрыва. Но к такому взрыву очень даже может привести капитулянтская политика на Донбассе. Здесь Порошенко стоит исходить из одного принципиального положения. Без катастрофического развития событий в самом Киеве Путин не пойдет на широкомасштабное вторжение на Украину. Дело в худшем случае ограничится крупной военной провокацией и локальной наступательной, вроде предпринятой ранее атаки на Дебальцевский плацдарм, операцией. Нынешнее обострение ситуации под Мариуполем в этой связи выглядит особенно тревожно. Оно может оказаться просто крупной военной провокацией боевиков с целью надавить на украинскую сторону, чтобы сделать ее более уступчивой в переговорах об отводе вооружений и в вопросах особого статуса Донбасса и проведения местных выборов под контролем и на условиях боевиков. Но в то же время атака под Старогнатовкой может быть только своеобразной разведкой боем в рамках локальной наступательной операции по овладению Мариуполем. И если украинское политическое руководство и военное командование будут и на этот раз вести себя так же, как во время атаки на Дебальцево, такая операция может завершиться успешно для сепаратистов и их российских союзников.
А падение Мариуполя может иметь самые тяжелые и слабо предсказуемые последствия для нынешней украинской власти. И Путин как раз может на это рассчитывать, поскольку хаос в Украине для него гораздо предпочтительнее, чем сохранение существующего правительства. Чтобы предотвратить возможные военные неудачи и вероятный революционный взрыв в армии, Верховному Главнокомандующему достаточно сделать немного, и все необходимые мероприятия вполне осуществимы. О них уже неоднократно писали аналитики.
Следует, наконец, разрешить украинским воинам отвечать ударом на удар. Одно дело — широкомасштабная операция по полному освобождению Донбасса по типу хорватской «Бури». Политические условия для нее еще не сложились, и, быть может, не скоро сложатся. А вот локальные удары по боевикам и российским войскам, маскирующимся под боевиков, — вещь вполне осуществимая. Дебальцево пало потому, что сепаратисты смогли сосредоточить против этого плацдарма свои основные силы, явно не опасаясь украинских атак на других участках фронта. С тех пор позиции украинских войск существенно укрепились благодаря поступлению вооружений и новой техники и строительству фортификационных сооружений. Естественно, обороняться при наличии укреплений гораздо легче, чем без них.
Однако не стоит тешить себя иллюзиями. Оперативная плотность украинских войск на Донбассе далеко не достаточна для того, чтобы перейти к классической позиционной войне со сплошной линией фронта и разного рода оборонительными «валами». И в обозримом будущем требуемая плотность войск с украинской стороны вряд ли будет достигнута. Поэтому путь к успеху лежит в маневренных действиях в сочетании с упорной обороной укрепленных позиций и опорных пунктов. В случае наступления сепаратистов надо стремиться к разгрому их ударных группировок посредством обхода и окружения. Если будут достигнуты локальные успехи такого рода, это коренным образом изменит ситуацию на Донбассе и надежно оградит Украину от широкомасштабного российского вторжения. Для такого вторжения у Путина просто не будет предлога, сколько-нибудь убедительного в глазах западных держав, а разрушительных санкций он действительно опасается. Да и сепаратистов даже локальные поражения деморализуют, а боевой дух украинской армии, напротив, укрепится.
Надеяться же на то, что войну на Донбассе остановит создание демилитаризованных зон и отвод тяжелых вооружений от линии соприкосновения, — чересчур наивно. Насколько ОБСЕ может контролировать действия сторон в конфликте на Донбассе, прекрасно демонстрирует эпизод с сожжением броневиков миссии ОБСЕ в Донецке. И столь же наивно предлагать проводить местные выборы в оккупированных районах Донбасса под контролем ОБСЕ в условиях, когда там хозяйничают боевики и российские войска. Наблюдатели тогда будут заботиться только о собственной безопасности, а не о честных и свободных выборах. Только сильная украинская армия может гарантировать прекращение вооруженного противостояния на Донбассе и внутреннюю стабильность Украины.
А для того, чтобы она была сильной, надо уже сейчас делать армию профессиональной. В ней должны служить в первую очередь те, кто хочет служить и воевать с агрессором. А не те маргинальные слои общества, которым не удалось откупиться от мобилизации и которые были направлены военкомами в армию ради выполнения плана по призыву. Такие люди лишь разлагают армию, как разложили русскую армию в 1917 году бойцы запасных частей Петрограда, годами уклонявшиеся от фронта. И добровольцы, мотивированные на борьбу, должны уже сегодня получать достойную зарплату. Для этого не жалко пожертвовать любыми другими бюджетными расходами. А в перспективе профессиональной должна стать вся украинская армия.
Нередко профессиональная (добровольческая) армия вызывает опасения у политиков в качестве потенциального орудия для бонапартистского переворота. Но в случае с сегодняшней украинской армией подобные опасения совершенно безосновательны. В условиях, когда армия находится в вооруженном противостоянии с сильным и агрессивным противником, ее профессионализация будет всецело использоваться для борьбы с внешним врагом. Наоборот, постепенное превращение сегодняшней украинской армии в профессиональную поможет улучшить ее моральное состояние, укрепит боевой дух и исключит возможность какого-либо «похода на Киев». Только откладывать все эти меры больше нельзя.
- Информация о материале
Страница 727 из 2102
