Главная
Всех в игру. Почему в Украине исчезает внутренний рынок
Далеко не первый раз украинские компании из сферы услуг просчитываются. Несмотря на явную полезность и доступность сервиса, он доходит до определенной массы пользователей и прекращает свою экспансию. Не помогают ни реклама, ни игра с тарифами.
Для сервисных компаний, а особенно для проектов с большой инвестиционной составляющей, это очень опасный знак.
Например, если покрыть современной дорогостоящей сетью мобильной связи область, то возврат инвестиций и дальнейшая прибыльная деятельность будет очень сильно зависеть от соотношения установленных базовых станций и людей, проживающих на этой территории.
Тарифами ситуацию не изменишь. У состоятельных пользователей, готовых платить, отлично работает внутренний измеритель «цена-качество». И их вряд ли заставишь сильно переплачивать, даже за очень хороший продукт, который им к тому же очень нравится.
В каждой сфере критическая масса людей-пользователей своя. Если она не достигается через некоторое время, то проект обречен. Даже если его благами пользуется какое-то число очень довольных потребителей, им придется сказать, рано или поздно, что сервис закрыт.
Инфляция доест
Приведу небольшой показательный пример. Мобильный оператор PEOPLEnet первым в Украине еще в 2007 году запустил 3G. Правда, в нишевом стандарте CDMA.
Поначалу все было супер. К сети подключалось все большее количество клиентов, бизнес рос и для выхода на хорошую прибыль оставалось, казалось бы, совсем чуть-чуть. Прошло лет пять, и оператор уперся в стену.
Необходимая критическая масса пользователей не достигнута, а новых подключений нет. Хотя люди в зоне покрытия сети есть, но им не нужен интернет. Это очень опасная ситуация. Если ее зафиксировать, то еще можно как-то оптимизировать бизнес и выжить. Но заморозить экономику нельзя.
Инфляция быстро выела всю выгоду из существующих тарифов. Повысились расценки на электроэнергию, на использование радиочастот - в разы. И компания, спустя почти десятилетие работы на рынке, оказалась в тупике. В сентябре она вынуждена была выключить передатчики в большинстве областей, хотя абоненты в них были.
К чему эта предыстория? Бизнесмены обычно говорят в таких случаях, что у населения низкая платежеспособность. Но это не совсем так.
У определенных слоев населения в Украине платежеспособность как раз таки в меру высокая, почти на уровне европейской. Это, прежде всего, жители городов, работающие на более или менее стабильном производстве, где ценят сотрудников.
Сюда можно отнести: госслужбу, где всегда есть большая серая составляющая заработка; самозанятые люди, которые крутятся преимущественно в сфере массовых низкомаржинальных товаров и услуг первой необходимости на внутреннем рынке, либо специалисты, продающие услуги за рубеж. Например, программное обеспечение, дизайн, интернет-проекты и так далее. Все это люди, которые готовы покупать услуги 3G, фильмовые каналы, услуги кинотеатров, транспорта, туризма, общепита и так далее.
Пенсионный балласт или новые потребители?
Параллельно с ними в одном и том же государстве, в одних и тех же областях и городах живет огромное количество людей, которые не задействованы в маховике рынка. Кто они?
Прежде всего, это армия пенсионеров, состоящая из 12 миллионов. Это почти треть населения современной Украины. Это люди, которые получают по 1,5 тыс. грн. в месяц и не участвуют в большинстве рыночных процессов. Ведь они покупают только дешевую еду, платят за «коммуналку» и не являются покупателями других услуг, широко доступных в их «ареале обитания».
Наше государство о наших пенсионерах заботится. Оно выписывает им льготы: на проезд, на связь, на газ, на «коммуналку» и так далее.
Льготы влияют на рыночную экономику очень негативно. По двум причинам.
Во-первых, предприятия, оказывающие льготные услуги, как правило, долго не могут добиться их компенсации. Хотя компенсация и закладывается в бюджет. «Укртелеком», например, до сих пор выбивает полмиллиарда, который ему задолжали на многие годы городские и районные администрации.
Во-вторых, людей, которые «удостоились» льгот, попросту лишили права, что называется, «проголосовать рублем».
Если бы те же пенсионеры в один прекрасный день получили все предписанные им льготы в виде доплат к пенсии, пусть даже и небольшой, то вполне очевидно, что они распорядились бы этими деньгами с максимальной выгодой для себя. Возможно, они бы уже не стали лишний раз ездить в общественном транспорте. Ведь каждый раз за него придется платить и задумываться, стоит ли поездка этих денег.
Возможно, есть более насущные потребности. Например, купить то, что раньше никогда не покупалось. На что никогда не хватало 1,5 тысячи. Но когда на руках 2 тысячи, список покупок моментально расширяется. Хотя, казалось бы, денег стало не особо больше.
Когда государство перестанет распоряжаться тем, чем свободно могут распорядиться его граждане, экономика моментально отреагирует. Внутреннее потребление возрастет, поступление НДС вырастет. И вслед за ним и размер бюджета на следующий год.
Иными словами, если рассматривать бюджетные затраты на пенсионеров не как минимальную сумму, достаточную для того, чтобы человек не умер от голода, а как некую государственную инвестицию во внутренний рынок, то наши бойкие и расчетливые бабушки и дедушки смогут сыграть в становлении новой экономики далеко не последнюю роль.
Вечная нищета или новые рынки?
Еще одна значительная часть населения, которую украинская экономика стремительно теряет, это жители сел. Их 13 миллионов, если верить Госстату. И цифра эта постепенно тает. В 1990 году сельских жителей было почти 17 млн.
Многие повыезжали в города и сейчас только числятся в селе по прописке. А те, кто действительно остался, в буквальном смысле забыли, что такое деньги. В украинских селах прописалась жуткая нищета.
В селах возродился натуральный обмен. В 21 веке. Люди обмениваются товарами первой необходимости: картошкой, овощами, мясом, медом и так далее.
Натуральный обмен помогает селянам пережить зиму, но опять-таки крайне негативно влияет на рыночную экономику. Он не генерирует живых денег. И число услуг и товаров, потребляемых в селе, таким образом никогда не расширится и диверсифицируется. Никогда не выйдет за его рамки, даже если в село придет интернет.
Очень наглядно ситуацию в одном из украинских сел обрисовала недавно журналистка Леся Войтицкая у себя на страничке Facebook: «В селе яблочная лихоманка. Трусят, собирают, воруют - сдают. 80-90 копеек за килограмм. Около 25 грн за мешок! Только вдумайтесь в эти цифры: местные готовы отдать спекулянту-перекупщику целый мешок яблок, из которого потом на заводе сделают ни один литр сока, за столько, сколько стоит чашечка кофе в захудалом киевском кафе.
Здесь явно какой-то дичайший рыночный перекос. Очевидно, что мешок яблок не должен стоить в селе также, как и в Киеве, но и за копейки он тоже не должен уходить. Яблоко в мире — это точно такой же ходовой товар, как строчка программного кода. На свободном рынке оно должно иметь справедливую рыночную стоимость. Если, конечно, принципы честной конкуренции не нарушены.
Очевидно, в антимонопольном комитете, даже в его региональном подразделении, только улыбнулись бы, если бы их спросили, много ли нарушений на оптовом рынке овощей, мяса, молока - основного продукта селян.
И действительно, ведь есть масса более важных рынков, где пасутся крупные компании. С них и штраф можно поиметь, и в политические игры с собственниками поиграть. И спекулянты, казалось бы, делают доброе дело, давая жителям хоть какую-то копейку. Но при этом они оказывают медвежью услугу потребительской силе.
Даже если один спекулянт заработает миллион, он все равно, условно говоря, купит одно 3G-подключение, один фильмовый канал, одну путевку в Одессу, одну бутылку водки или одну чашку кофе, пусть даже в модном кафе. А 990 тысяч спекулянт скорее всего конвертирует в доллары или поспешит вывести из страны.
Если миллион заработает 100 фермеров или садовников, они купят массовых услуг в десятки раз больше. И посчитают при покупке каждую копейку.
Те, кто думают, что селянам не хватает предпринимательской хватки, чтобы продать товар самостоятельно, глубоко ошибаются. Чтобы заработать на яблоках ощутимые деньги, у жителя села должна быть уверенность в том, что он доставит товар без проблем на рынок. И здесь всплывает еще одна огромная проблема, сдерживающая появление свободного рынка — инфраструктура.
К селам, да в принципе и к райцентрам, не ведут ровные дороги. Как правило, это ухабистое и небезопасное «нечто». И на этом «нечто» могут мчаться как каскадеры только самые опытные водители. Поэтому и добираться до сел приходится очень долго, небезопасно и накладно. И транспорт туда практически не ходит.
Появление более или менее ровных трасс регионального значения смогло бы подключить жителей сел к рыночной экономике. Не только потому, что они смогли бы доставить свои товар, но потому, что время поездки в ближайшие города ощутимо сократилось. Это позволило бы жить тем образом жизни, которым живут многие европейцы и американцы: ночевать в сельской местности, но при этом днем работать в городах.
У нас же, чтобы работать в городе, в большей части случаев приходится переезжать. Что может позволить себе не каждый. С другой стороны, хорошее транспортное сообщение и логистика в регионах стали бы подспорьем для экотуризма.
Киевляне, а возможно и иностранные гости, охотно добирались бы на выходных за пару часов до сельских таверн, где можно сытно поужинать, с блеском отгулять корпоратив или свадьбу, половить рыбу, покупаться в речке. И потекли бы в село деньги.
Как собаки на сене
Подытожу: в государстве Украина параллельно сосуществует две модели экономики: рыночная и первобытная. В первой товар и услуга имеет стоимость, а во второй — нет. Поэтому две системы практически не пересекаются.
Если же перетащить в первую систему хотя бы часть участников из второй, то это моментально приведет к тому, что в Украине появится больше услуг и товаров с добавленной стоимостью.
Пока же все потуги украинских политиков, и макроэкономистов напоминают скучную игру в покер стабильного неудачника.
Когда у тебя на руках вроде и есть карты, на столе есть фишки, то ты предпочитаешь играть только в проверенные комбинации. Ты не пытаешься собрать из всех имеющихся карт «стрит» или «флеш», а ждешь пока из колоды чудом придут четыре короля. Тогда точно сделаешь гарантированную ставку. Очевидно, что это не тактика игрока, который вечером уходит с мешком денег.
Ведь украинские карты хоть и не все парные, но достаточно неплохие, чтобы хоть раз сделать «all-in» (ва-банк). Пусть даже в таком ходе будет доля блефа. Хоть раз пустить всех людей в игру, а не довольствоваться недальновидными междусобойчиками среди богатых.
Ведь главный секрет умножения денег заключается не в том, чтобы держать их в швейцарском банке под процентами. Деньги должны постоянно проходить через потребителей в виде вложений в производство сложных товаров и услуг.
Только тогда у каждой гривны появится добавленная стоимость, ВВП вырастет, инвесторы обратят на нас внимание, а кредиторы уже не смогут драть бешеные проценты с займов для крайне рисковой страны третьего мира.
- Информация о материале
Як оточення Кернеса отримало Кінний ринок
Історія успіху харківських бізнесменів, яким тричі випадково пощастило.
Хоча «Україна – єдина», усе ж Харків – унікальне місто. Прикладів тому багато, але розповімо про один.
Кілька років тому місцевий бізнесмен і політик Олександр Фельдман добровільно відмовився від володіння одним із місцевих ринків, а відтак і від додаткового заробітку. В інших містах про це б не змовкаючи писала преса, сам герой не зникав би з екранів телевізорів, а кількість немовлят з іменем «Олександр» значно б зросла. У Харкові – все не так. Навіть сьогодні, хоч з того часу минуло шість років, у спілкуванні з «Нашими грішми» менеджери Фельдмана – скупі на слова, а тим паче – на емоції.
Можливо, на це трохи впливає те, що в результаті ринок потрапив у власність оточення діючого мера Харкова Геннадія Кернеса. А може, й ні. У кожному випадку, думаємо, ця історія має бути описана бодай для хронікерів. Тим паче, що, працюючи над матеріалом «Кому належать ринки Харкова?» ми зафіксували немало цікавинок. А відтак – це лише перша серія. Отож.
«Кінний ринок» потрапив в оренду структурам концерну «АВЕК» народного депутата Олександра Фельдмана ще на початку 2000-х. Облспоживспілка, яка володіла приміщеннями, з подачі тодішнього губернатора області Євгена Кушнарьова передала їх в оренду під приводом допомоги у фінансуванні футбольного клубу «Металіст». Отакі виявились доброзичливі кооператори. На утримання футбольного клубу Фельдман мав віддавати 15% зароблених грошей.
У січні 2004 року на сайті «Металіста» з’явилося повідомлення: глава «АВЕК» перестає бути почесним президентом клубу, а 80% акцій переходять у розпорядження власника УкрСиббанку Олександра Ярославського. Однак на долю ринку це жодним чином не вплинуло: він і далі залишався в оренді. Чи продовжував віддавати Фельдман 15%-долю – достеменно не відомо.
Кардинально ситуація змінилась аж у 2009-ому. У цьому році Фельдман добровільно відмовляється від низки ринків, у тому числі і Кінного (на фото). Про мотивацію цього рішення в АВЕК говорять і неохоче, і не надто переконливо навіть зараз.
«Об’єкти були взяті в управління компанією «Концерн «АВЕК і Ко» з метою фінансування діяльності ФК «Металіст». Після продажу клубу необхідність в управлінні торговими об’єктами відпала, тому було прийнято рішення не продовжувати договори оренди», – розповів «НГ» голова правління концерну Андрій Колос.
Ми вирішили не уточнювати, як можна пояснити п’ятирічний проміжок між продажем клубу і розірванням оренди. Тим паче, що більш переконливими видаються інші обставини, які стались у той час. У 2007-2009 роках ЗМІ активно писали про конфлікт між «бютівцем» Фельдманом та керівниками міста й області «регіоналами» Генадієм Кернесом та Михайлом Добкіним. Центральна влада в розборки не влазила, і Фельдмана дотискали, як тільки могли.
Оговталась і облспоживспілка, яка в тренді вичавлювання Фельдмана подала до суду з вимогою розірвати договір оренди. Суд, правда, не відбувся – «кооператори» забрали позов. Усе уже було вирішено і без Феміди: у 2009 році бойові дії закінчились. Фельдман відступив зі значними втратами: позбувшись Сумського і Кінного ринку. Натомість йому дозволили зберегти «Барабашово».
Як водиться після війни настав час переможців: розподіляти і володарювати. Як тільки запах пороху вивітрився, облспоживспілка остаточно позбулась Кінного ринку, вирішивши його продати. На жаль, ми не знаємо, яким чином був обраний покупець і яка кількість грошей поповнила рахунки кооператорів. Офіційно дізнатись – неможливо, а інтерв’ю нічого не дало: в учасників процесу виявилась погана пам’ять.
Тодішній очільник кооперації В’ячеслав Блізняк заявив «НГ», що не пам’ятає деталей угоди.
«Рішення приймалося Радою облспоживспілки. Це десь 60 чоловіків. Ми тоді працювали cобі в збиток. Отримані від продажу будівлі кошти були направлені на наші об’єкти у області»,- сказав він.
До речі, згодом В’ячеслав Блізняк став популярною фігурою серед журналістів, оскільки мало не очолив обласну організацію Спілки журналістів(!) як редактор журналу «Кооператор Харківщини» і, що більш важливо – протеже Михайла Добкіна.
Але повернемось до ринку. На щастя, завдяки Реєстру майнових прав ми можемо відповісти якщо не за «скільки?» продали, то бодай – «кому?».
У січні 2010 року право власності на основну будівлю на ринку площею 9770,4 кв.м. та ще декілька приміщень оформило ТОВ «Фьорд».
Отримавши приміщення, фірма одразу зайнялаось землею, яка до цього часу була в комунальній власності. Уже 29 квітня 2010 року Харківська міськрада рішенням сесії продала «Фьорду» земельну ділянку площею 3,86 га (фактично більшу частину ринку) за 4,64 млн. грн. Ця ж сесія віддала в оренду «Фьорду» ще дві маленькі ділянки в 0,03 га та 0,01 га.
Міські депутати були настільки доброзичливими, що дозволили «Фьорду» платити не одразу, а з розстрочкою в 5 років. Люблять усе-таки в Харкові молодих підприємців. Ті, до речі, не підвели: розрахувались з бюджетом завчасно: у грудні 2010-го.
Цікаво, що далі ТОВ «Фьорд» ніяк не фігурує в оперативній діяльності ринку. Увесь цей час керівництво ринку представляли посадові особи ТОВ «Кінний ринок». Мало того, за інформацію міськради на 1 січня 2015 року саме це підприємство працює на Кінному ринку. Хоча згідно з Реєстром Мінюсту діяльність цього підприємства була припинена ще у листопаді 2014-го.
Засновниками цього підприємства були Олег Матвєєв та Юрій Медведєв (потенційний кандидат в депутати міськради від партії «Відродження»), а директором – колишній співробітник облуправління захисту прав споживачів Сергій Піунов.
Зараз ТОВ «Кінний ринок» фактично роздроблене на частини. Матвєєв та Піунов створили близько десяти ТОВ «Кінний ринок торгівельний майданчик1,2,3…» зі статутниками 1000 грн.
Але нас більше, звісно, цікавить не операційний менеджмент, а власники. ТОВ «Фьорд», виплативши гроші бюджету, оформило право власності на землю під ринком 28 серпня 2015 року. Ставши відтак повноцінним господарем всього: і землі, і будівель.
Засновниками цього підприємства є Ольга Солоп та Владислав Ткаченко.
Солоп є бізнес-партнером сина мера Харкова Генадія Кернеса Даніїла Прівалова у ТОВ «Фірма «Діана», яка володіє Сумським ринком у Харкові (про цей ринок – в наступних публікаціях).
Крім того Солоп фігурує у фірмах, які отримали коштовні землі за «кооперативною схемою». Схема полягала в тому, що Харківська міськрада видавала безкоштовно десятки гектарів землі «житлово-будівельним кооперативам», після чого земля потрапляла у правильні руки.
Ткаченко був партнером керівника міської реєстраційної служби Олега Дробота по ТОВ «Компанія «Дніпро Інвест».
Так що історія закінчилась хепі-ендом. Бізнес-оточення мера Харкова отримало у власність один із ринків. Просто пощастило хлопцям з добрими людьми: спершу з Фельдманом, який відмовився від ринку, потім з кооператорами, які вирішили продати будівлі і навіть забули, за яку суму. А також з депутатами, які не тягнули з видачею землі, і навіть дали розстрочку.
Так що, якщо хтось буде вам говорити, що бізнесменам погано живеться в Україні – не вірте. Просто пошліть його у Харків.
- Информация о материале
Інструменти проти хаосу та «реформ» у стилі Шокіна. Як допомогти Україні
Якщо тисячі людей в обласному центрі – не в глибинці – готові по десять годин стояти в черзі за кількома кілограмами безплатної гречки – значить, над країною нависає загроза соціального вибуху.І це ще не проявили себе у повній мірі нові тарифи.
Якщо проаналізувати географію, де вже «засвітилися» «Калашнікови» або гранати, то стане очевидним, що спалахнути може сильно, у будь-якій точці і відразу по всій країні. Влада по вуха погрузла у візантійщині і міжусобицях. Мінімум реальних реформ – максимум піару. Показники антирейтингу і президента, і прем’єра – більш ніж красномовні. Влада починає відчувати, який фінал на неї чекає – активізувався пошук винних і ворогів.
Президентська команда не втратила нагоду «побуцати ногами» Яценюка. Прем’єр же шукає винних серед своїх підлеглих міністрів. Не забули і козирну тему з часів Тимошенко – боротьбу з олігархами.
Найактивніше проти «змови олігархів» виступила команда… президента, якого самого можна назвати олігархом. Того самого, який після «таємної вечері» у Відні не поспішає ображати друзів газового олігарха.
Того самого, який нафарширував владні структури своїми друзями, бізнес-партнерами і менеджерами не гірше за Януковича.
Одним словом, «боротьба з олігархами» відбувається за класичною схемою, коли група багатих людей, які підтримують президента, використовує зміну влади для знищення «старих» олігархів і встановлення своїх правил.
Поки влада зайнята «реформами» у стилі Шокіна і пошуком ворогів, Україна рухається у прірву збройного бунту.
«Нові обличчя» - старі проблеми
На жаль, «нові обличчя» так і не стали новим явищем в українській політиці. Частина з них досить швидко асимілювалась у політичних силах старої «еліти». Інша частина занурилась у вузькі ніші і тому не становить великої загрози старій системі.
Закономірно трапилась криза «Самопомочі». Це – результат керівництва у стилі «собаки на сіні». Садовий не випускає керівних важелів з власних рук. Фракцією у ВР керує його довірена особа. І в той же час для Садового «Самопоміч» – робота «за сумісництвом», щось на зразок хобі. Які пріоритети – такий і результат. Відсутність політичної харизми, чітких системних дій. У ВР «Самопоміч» тільки рефлексувала на маніпуляції провладних фракцій і «прокинулась» лише напередодні виборів.
В цілому дії громадських активістів, які все ж продовжують боротьбу проти старої системи, є дуже героїчними, але малоефективними. Навіть якщо вдасться повернути в державну казну мільярди – це нічого принципово не змінить. Бо повернуті гроші будуть частково повторно «розпиляні» іншими персонажами, частково «спущені в унітаз» через неефективний менеджмент. А спишуть все на війну.
Навіть коли в поодиноких випадках вдається прийняти потрібні закони у потрібній редакції – це також принципово нічого не міняє. Поки що справжня ціна таких законів – це ціна паперу, на якому вони надруковані.
Тому що владі ніщо не може завадити при бажанні або відверто саботувати виконання цих законів, або застосовувати їх дуже вибірково. Постійні заклики «треба проконтролювати реалізацію закону» – це визнання власної неефективності. ХТО повинен проконтролювати виконання законів? ЯК повинен відбуватися контроль? Лікарі, наприклад, повинні кидати хворих і йти контролювати? Куди йти? Як контролювати?
Відповіді повисають у повітрі…
Який інструмент – такий і результат
Причіп не визначає напрямку руху.
Неможливо подолати стару систему, будучи додатком до старої системи, граючи за її правилами.
Реформатори програли боротьбу за ефективні реформи не тоді, коли отримали плачевний результат.
Вони її програли тоді, коли погодились грати з владою за правилами політичного наперстку.
Для того, щоб створити принципово нову ефективну державну систему, необхідно спочатку створити принципово новий ефективний інструмент політичного впливу.
Іншого шляху не існує. Бо часу на довготривалу поступову еволюцію в України просто немає.
Тому найважливіше завдання справжніх реформаторів і тих, хто прагне врятувати Україну від революційного хаосу – створити потужну політичну силу принципово нового формату.
Партій в Україні не бракує. Але майже всі вони створені з метою пропихнути своїх вождів, тіньових власників або представників клану на ключові владні посади.
Класичний приклад – «Солідарність» Порошенка. Політичну мумію «оживили» тільки тоді, коли перед її власником замаячили персональні владні перспективи. Як тільки Порошенко рухне з політичного олімпу – мумію знову заховають у саркофаг.
Програми партій – набір популярних обіцянок, які мають дуже мало спільного з практичними діями.
«Лідер демократичних сил» Тимошенко у часи свого прем’єрства не дуже обтяжувала себе дотриманням законів і відверто тяжіла до «ручних» методів управління.
«Партія регіонів» за президентства Януковича довела централізацію до абсолюту.
Власники «Укропу» дуже «патріотично» не бажають віддавати Україні дивіденди «Укрнафти».
У нинішньому форматі героїчні зусилля Георгія Туки, Ігоря Луценка, Єгора Соболєва і тисяч активістів приречені на локальні успіхи і стратегічні поразки.
Просто рубати голови гідрі – невдячне завдання.
Умови для створення політичної сили нового формату вже дозріли. Запит суспільства – очевидний.
Політик, який хоча б за якимись ознаками починає бути схожим на реформатора – відразу отримує карколомне зростання рейтингів. Як тільки виявляється, що за його словами не йдуть відповідні дії – рейтинг настільки ж стрімко обвалюється.
Майдан Гідності беззастережно довів, що в Україні є достатня кількість громадян, які готові не тільки підтримати кардинальні зміни, а й відстоювати їх.
Волонтерський рух не менш беззастережно довів, що в Україні є достатня кількість менеджерів, які здатні не розповідати про поважні причини, а забезпечувати результат. У достатньому обсязі. У потрібний час. У принципово новій для себе сфері.
Потенціал – величезний. Потрібно тільки об’єднати зусилля.
Мова йде про створення принципово нової політичної сили. Якої поки що в Україні немає.
Вона повинна виконати комплексне завдання, за яке ВСІ існуючі партії навіть не бралися.
1. Створити повноцінну програму. З конкретними орієнтирами і критеріями. Чітку і зрозумілу для всіх.
2. На основі програми розробити бізнес-план перетворень. З цього плану усі повинні зрозуміти, що і як треба зробити, щоб досягти програмних цілей. План повинен містити не абстрактні пункти на кшталт «прийняти закон про…». А перелік конкретних механізмів, реалізація яких гарантовано забезпечить досягнення мети.
3. Особливо ретельно має бути окреслена та частина програми і бізнес-плану, яка стосується розвитку і гарантованого захисту прав малого і середнього бізнесу, а також середнього класу. У даному випадку до цього класу відносяться також ті, хто прагне до нього потрапити.
Це соціальна основа нової політичної сили. Це могутній організаційний і фінансовий потенціал, здатний забезпечити незалежність від олігархів.
4. Потрібно створити системну опозицію. Яка відсутня в українській політиці як явище. Вже не один раз на виборах перемагала опозиція. Але після цього система не мінялась. «Опозиціонери» масово переходили у провладні партії, не змінюючи ні принципів, ні методів.
«Опозиція» боролась і бореться за владу, а не за принципи.
Саме впливова системна опозиція зможе дієво контролювати владу.
Не потрібно боятися звинувачень влади, що опозиція у воєнний час – це інструмент Кремля. Бо тоді Черчілля треба вважати гітлерівським агентом тільки тому, що він після початку Другої світової війни був у жорсткій опозиції до влади Чемберлена. Того самого, який «привіз мир». Щоправда, не з Мінська, а з Мюнхена.
Сильна опозиція врятувала Великобританію після провалу політики Чемберлена.
Потужна системна опозиція з альтернативним чітким і зрозумілим планом дій – це колосально важливий фактор запобігання революційному хаосу, до якого ведуть країну дії влади.
Якби в Україні була така опозиція – Мінські угоди мали б зовсім інший зміст.
5. Принципово нова кадрова система. Жодних вождів і «почесних голів». Замість них – «капітан команди», тобто той, хто на даний момент має найбільшу підтримку.
Жодних спонсорських квот. Жодних «впливових» партійців з сумнівною репутацією.
6. Нова політична сила не повинна створюватись «під вибори».
Пропаганда програмних ідей і бізнес-плану перетворень, тиск на владу методом пропозиції альтернативних рішень щодо ключових питань внутрішньої і зовнішньої політики, пошук і залучення талановитих організаторів і, головне, єднання зусиль усіх прихильників – ця робота повинна активно вестись у безперервному режимі.
На краю прірви зменшення швидкості зі 100 до 70 км/год. ситуацію не рятує.
Нинішній темп реформ міг бути прийнятним у 2005-му. Але не у 2015-му.
- Информация о материале
«Куплю жене сапоги…». «Слежку» за форекс-компаниями повесили на НБУ
Вот так бывает, едешь в метро, беглым взглядом скользишь по ободранным листовкам реклам, и среди унылых предложений по предоставлению быстрых кредитов, скидок в супермаркетах, а также объявлений работы танцовщицей в ночном клубе твой взгляд упирается в одно единственное слово — манящее, завораживающее, сулящее значительные прибыли слово Forex. А лучезарные улыбки с рекламного объявления, как будто убеждают тебя: «Ну что тебе это метро? Зарабатывай легко на форексе и уже через пару месяцев пересядешь на машину. Собственную!».
Не имею ни малейшего представления, на скольких людей в принципе может реально подействовать эта «милая», «ненавязчивая» реклама, однако все мы помним небывалый успех Лёни Голубкова, а потому приходится признавать, что шансы у нее все-таки велики, и даже очень. И тому, к сожалению, уже есть немало примеров для подтверждения — вспомнить хотя бы печально известную компанию MMCIS и этот всем надоевший припев из рекламы: «Forex — це MMCIS»…
Список форекс-дилеров, которые обещали стабильный заработок на форексе, но в один прекрасный момент исчезали, оставляя своих обманутых клиентов-«трейдеров» ни с чем, можно продолжать. Но меняться будет лишь название, а вот схема все та же — родом из 90-х. Действительно, к чему изобретать велосипед, если технология «лохотрона» все еще успешно работает? Агрессивная, навязчивая реклама, красивые обещания, истории успеха предыдущих трейдеров, огромные бонусы для новичков. Ну а потом все по плану: технические сбои, задержки с выплатами, руководство компании форекс-дилера — на солнечные острова, трейдеры — по судам в поисках правды. Только вот что ожидает трейдеров в тех самых судах — непонятно. Вроде бы и сами виноваты — знали же, что нельзя доверять деньги, кому попало. А ведь на сегодняшний день арбитражные операции на условиях маржинальной торговли могут осуществлять только уполномоченные банки, успешно согласовавшие с НБУ правила проведения этих самых арбитражных операций, длинное название которых рядовому украинцу все равно ни о чем не говорит…
Так чем же объяснить тот факт, что мы все еще верим в сказку о свалившихся с неба на голову непрофессионального трейдера миллионах? Возможно, тяга к риску у нас в крови? Возможно, недостаток адреналина подменяется необходимостью ощущения азарта от проигрывания собственных денег, заработанных каждодневным трудом? А может быть, это банально неискоренимое желание получения легких денег? Ну да, и чтобы сначала жене на сапоги, затем на шубу, потом на курорт, а потом уже и не только жене. Одним словом, все прелести богатой жизни (в зависимости от запросов, разумеется), и все это просто понажимав пару кнопочек на компьютере, лежа дома на любимом диванчике… Нет, ну конечно, перед этим можно прочитать еще пару брошюрок в виде «Пособия для начинающего трейдера» или что-то вроде того, но не более. Так виновата ли одна реклама в том, что тысячи украинцев продолжают верить, надеяться и играть с форекс-дилерами против себя же? Очевидно, что нет. Но именно борьба с рекламой должна стать первым шагом на пути борьбы с беспорядочным форексом. С тем форексом, который вовсе и не форекс, а форекс-кухня…
Следует все-таки признать, что работать есть над чем. Ведь, подумать только, всего лишь за 2014 г., благодаря различного рода форекс-кухням, украинцы лишились, по разным подсчетам, до
200 млн долл. А уж скольких денег лишился бюджет, если принять во внимание, что ежегодный оборот украинского форекса составляет сумму в несколько раз больше! Словом, проблема существует и уже довольно-таки длительное время, но то ли некогда, то ли незачем, то ли некому было ее решать…
В общем, нормального правового поля для регулирования деятельности форекс-дилеров так и не было создано (попытку НБУ в 2012 г. свести рынок форекс только к уполномоченным банкам вряд ли можно признать серьезным подходом в вопросе регулирования данной сферы). Да и, казалось бы, что с этого? Да, есть кучка граждан, считающих себя непризнанными гуру в области торговли валютой, которые периодически становятся наживой для различного рода мошеннических структур. А проблема всего лишь в том, что деньги, которые могли бы быть использованы на инвестиционную поддержку украинских предприятий, вложены в украинские банки, или, в конце концов, потрачены на покупку украинских товаров (или даже просто лотерейных билетов — ну если уж так не хватает дозы адреналина), так вот все эти деньги с бешеной скоростью текут бурными потоками за границу во всем известные офшорные зоны, а оттуда, проделав еще несколько этапов пути, — прямо в кошелек тех личностей, которые с такой радостью и удовольствием открывают простым украинским гражданам все прелести современного трейдинга.
Но, как известно, в марте т.г. был сделан первый шаг — в Верховной Раде появился законопроект «О деятельности форекс-дилеров в Украине» (№2290 от 03.03.2015 г.), который ввиду своей революционности просто не мог остаться незамеченным. Многочисленные замечания и предложения о доработке привели к тому, что, в конце концов, проект был отозван. И так как наскоком такой объем отношений не урегулировать, депутаты и заинтересованные лица, естественно, в том числе и сами форекс-компании, решили все-таки поработать сообща, для чего была создана рабочая группа по доработке проекта №2290, поданного Сергеем Рудыком. Следует отметить: сложность состоит еще и в том, что, с одной стороны, форекс в Украине требует срочного регулирования — жесткого, устремленного на защиту потребителя, с соответствующим налогообложением компаний; а с другой стороны, при таком подходе рынок форекс просто уйдет из Украины. То есть фактически никто и никуда не уйдет: просто перерегистрируются те остатки, которые были еще легально зарегистрированы в Украине. А страна вообще ничего с этого не получит, как, впрочем, и ее граждане, которых она не в состоянии будет защитить в случае необходимости, вероятность наступления которой составляет 99%.
Ну а тем временем форекс-компании в конце мая приняли решение прекратить рекламирование форекс-услуг, подписав между собой меморандум (текста которого в свободном доступе нет). Меморандум? Неужели? И это остановит форекс-дилеров? Ну что ж, красивый жест со стороны горстки компаний — ничего не скажешь. Настолько красивый, что и получше всякой рекламы будет.
Однако месяц спустя, в начале июля, некоторые народные депутаты подключились к инициативе создания правового поля для регулирования отношений в сфере деятельности форекс-дилеров. А что? Тема интересная, почва благодатная, да и на кону перспектива заполнения правового вакуума в столь интересной сфере как форекс… Из этой замечательной инициативы получился небольшой законопроект, целью которого является запрет участникам рынка рекламировать услуги форекс-дилеров (проект закона №2208а от 01.07.2015). Однако есть парочка нюансов в данном проекте, которые следует уточнить или же лучше вообще исправить.
Во-первых, почему-то «слежку» за форекс-компаниями повесили на НБУ. Вот делать Нацбанку больше нечего! Еще основного закона нет, который будет регулировать эту сферу, еще не выработано единого мнения относительно правовой природы форекс-услуг, а контролирующий орган уже определили. По какому признаку? По признаку того, что сейчас только Укргазбанк и Интеграл-банк являются единственными субъектами, которые могут себе позволить правомерно осуществлять, по сути, деятельность форекс-дилера? Однако нет, и они не могут ее рекламировать (хотя они и не очень-то пытались). Ведь норма в законопроекте сформулирована таким образом, что право на рекламирование этой деятельности предполагает наличие специальных разрешений или лицензий, подтверждающих право на осуществление подобного рода деятельности. Но НБУ не выдает сейчас ни того, ни другого. Официально на данный момент банки, которые проводят арбитражные операции, могут показать лишь уведомление НБУ о регистрации правил проведения арбитражных операций, а не разрешение на проведение деятельности или, тем более, лицензию, необходимость которой, скорее всего, будет предусмотрена уже непосредственно законопроектом о форекс-дилерах.
Во-вторых, принятие данного законопроекта по некоторым причинам все-таки является преждевременным. По крайней мере, с точки зрения законодательной техники. Ведь, например, на сегодняшний день не существует на законодательном уровне таких терминов, как «форекс-дилер», «система форекс» и пр. Кроме того, понятие «арбитражных операций на условиях маржинальной торговли в системе форекс» — это оно сейчас так в постановлении НБУ звучит, а вот как оно будет использоваться в проекте долгожданного закона о деятельности на рынке форекс, да и будет ли оно использоваться вообще — непонятно. Поэтому, на самом деле, здесь объективно должны быть рассмотрены два варианта:
1) либо принимать этот проект как временный (как мораторий до принятия соответствующего закона о форекс-дилерах), а затем уже нормально вносить правки в Закон «О рекламе», когда будет отработана четкая единая терминология;
2) либо сначала подождать и принять этот долгожданный закон, который урегулирует деятельность на рынке форекс, и вместе с ним системно вносить изменения в Закон «О рекламе».
В противном случае получается, что Верховная Рада будет просто множить противоречащие друг другу законы, а потом хаотично вносить изменения. Да и вообще без нормативно закрепленной терминологии непонятно пока, что же включают в себя услуги форекс-дилера, рекламировать которые нельзя — только совершение арбитражных операций? А проведение обучающих семинаров, как это весьма модно среди форекс-дилеров? Да и вообще, а почему запрет касается только рекламы компаний? То есть если физическое лицо захочет прорекламироваться как форекс-дилер, то все нормально?
В-третьих, чисто технически законопроект неидеален. Например, проектом предлагается дополнить Кодекс Украины об административных правонарушениях статьей 156-4, однако, определяя новый состав административного правонарушения, необходимо четко определять орган, уполномоченный на рассмотрение соответствующих правонарушений. Этот нюанс в законопроекте упустили,
т.е. правонарушение есть, а вот кто рассматривает его — непонятно.
Что же делать с форексом в Украине на сегодняшний день? Этот вопрос пока еще только обсуждается рабочей группой. Во всяком случае, первый шаг — полноценный запрет рекламы форекс-дилеров — уже на подходе. Однако будем надеяться, что в окончательной версии проект закона о рекламе форекс-дилеров будет выглядеть несколько иначе или, по крайней мере, появятся убедительные аргументы, дабы оставлять все так, как оно есть в предложенном варианте.
- Информация о материале
Після відкриття карної справи тролейбусники Кернеса закупили шини дешевше третину мільйона
КП «Тролейбусне депо № 2» (Харків) 14 вересня уклало угоду з ТОВ «Торговий Дім «Енергострой» про поставку пневматичних шин на суму 1,54 млн грн. Про це повідомляється у «Віснику державних шин».
Замовлено 322 шини, які повинні бути поставлені протягом 2015 року.
Ціни на окремі найменування шин не оприлюднено. Так само їх не було оприлюднено на минулому тендері тролейбусників у червні. Але тоді замовляли такі самі шини і у тій же кількості за 1,88 млн грн. Відтак очевидно, що на новому тендері вартість шин впала на чверть.
| Найменування товару | Індекс навантаги | Індекс швидкості | Кількість |
| Пневматична шина 11 R 22,5 | не менший за 146/143 | J | 72 |
| Пневматична шина 12.00 R 20 | не менший за 154/149 | J | 160 |
| Пневматична шина 275/70R22,5 | не менший за 148/145 | J,К,М | 90 |
Новий тендер зі зниженою ціною було проведено після досудового розслідування за минулу закупівлю. Його почала прокуратура Харківської області за фактом зловживання службовим становищем посадовими особами тролейбусного депо.
Тоді місцеве відділення АМКУ виявило ознаки зговору, адже конкурс пройшов між фірмами двох рідних братів – Сергія та Владислава Овчаренків. Пізніше угода з ними була розірвана.
Переможцем нового тендеру є ТОВ «Торговий Дім «Енергострой», яке заснували Володимир Поляцьковий та Андрій Серговенцев. Його конкурентами на торгах були ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Електронтехсервіс ЛТД», ТОВ «Інтершина УА» та ТОВ «Укравтозапчастина». Але їх пропозиції були дорожчими.
ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Електронтехсервіс ЛТД» заснували Валентина та Андрій Зерній і Наталя Крилова. Засновниками ТОВ «Інтершина УА» є Валентина, Олександр та Руслан Горбенко. ТОВ «Укравтозапчастина» раніше належало холдингу «Укрпромінвест» Петра Порошенка. Тепер офіційно «Укравтозапчастина» на 90% належить британській компанії «Айелсі контракт лімітед», на 10% – ТОВ «Салон-магазин «Алеко», бенефіціаром яких є кіпріотка Марія Саверіадоу.
- Информация о материале
Худшая маскировка: грабитель переоделся в бородатую женщину
Герой нашей сегодняшней истории может претендовать на звание не только самого тупого грабителя в истории, но и получить спецприз за одну из самых худших попыток замаскировать свое лицо. Он не стал надевать женский чулок на голову… Нет, он решил поступить хитрее и… переоделся женщиной.
48-летний Деннис Хокинс нацепил белокурый парик, пару фальшивых грудей третьего размера и… клоунские штаны. Проблема в том, что вся его маскировка не скрыла главного — лица. Дуралей пытался обмануть свидетелей, выдав себя за женщину, но при этом не стал сбривать свои черные усы и козлиную бородку!
После того как Деннис скрылся с деньгами, он отправился на ближайшую автозаправку, чтобы угнать машину. И тут тоже вышел облом, поскольку женщина, на чье авто он покушался, испугалась его облика до такой степени, что сбежала прихватив ключи с собой, оставив беднягу ни с чем.
К тому времени его описание уже передали всем в округе, поэтому о «бородатой женщине» сообщили в полицию сразу. Когда копы приехали, они не могли сдержать улыбки. К нелепой маскировке добавился еще и «макияж» — в мешки с деньгами был встроен взрывпакетик с краской.
- Информация о материале
Страница 700 из 2102
