Главная

КП «Жовтневе трамвайне депо» 3 листопада уклало угоду з ТОВ «Харківський трамвайний завод» щодо капітального ремонту трамвайних вагонів вартістю 15,74 млн грн. Про це повідомляється у «Віснику державних закупівель»

Роботи мають бути виконані до кінця поточного року. Планується капітальний ремонт 5 трамвайних вагонів типу Т-3 та ще 9 вагонів такого типу крім ремонту пройдуть модернізацію.

Капітальний ремонт передбачає повну або часткову заміну елементів носівної системи, заміну кабелів, облицювання кузова, відновлення гумового покриття на даху, ремонт вікон, дверей. Також передбачено ремонт та випробування зчіпного пристрою, заміна елементів, які вийшли з ладу.

Капітальний ремонт з модернізацією додатково передбачає переобладнання трамвайного вагона шляхом встановлення теристорно-імпульсної системи управління електроприводом замість контакторно-реостатної.

Вартість капітального ремонту одного вагону не вказана.

ТОВ «Харківський трамвайний завод» було зареєстровано 20 серпні 2015 року, менше, ніж за місяць до оголошення тендеру КП «Жовтневе трамвайне депо». Засновниками фірми є Ія Чукліна та Вадим Слива.

Ія Чукліна відома як один з засновників ОК «Гаражний кооператив «Сонячний-2012».

Вадим Слива також є засновником ТОВ «Єдність-ресурс», де його партнерами вказані Юрій Ганза й Анатолій Сергєєв.

Єдиним конкурентом переможців було МКП «Дніпропетровський електротранспорт», яке запропонувало виконати роботи на 35% дорожче.

Цікаво, що традиційно капітальний ремонт й модернізацію вагонів виконувало КП «Харківський вагоноремонтний завод», але минулого року підприємство ліквідували шляхом приєднання до КП «Салтівське трамвайне депо».

Згідно даних «ВДЗ», КП «Жовтневе трамвайне депо» в 2015 році орендує 22 трамваї типу Т-3А у ТОВ «Реал-НП», яке належить раднику колишнього харківського губернатора Михайла Добкіна Олегу Гуревичу. «ВДЗ» не містить інформації про стан трамваїв, так як закупівля послуг була проведена по переговорній процедурі.

Информация о материале

Чому ми такі безпорадні? Що у нас взагалі відбувається? Чому ми не можемо, як інші країни, в тому числі колишні соціалістичні, побудувати працюючу економічну систему?

Відповідь: у нас продовжує існувати вкрай безплідна й регресивна економічна модель - модель трикутника, який стиснув суспільство, заважаючи його розвитку.

У його кутах - корумпована бюрократія, державно-монополістичні корпорації та приватно-олігархічні холдинги.

Ці три кути пожирають працю і вартість, що створюються у суспільстві, позбавляють його ресурсів розвитку і можливостей кращого життя.

Ці хижаки підтримують і посилюють один одного. Вони створили нелегальні схеми збагачення і спільно їх реалізують, розкрадаючи мільярдні суми. Це український бермудський трикутник, у якому зникають величезні матеріальні цінності.

На найвищих щаблях економічної ієрархії бюрократична паразитуюча зграя виділяє бюджетні кошти збитковим державним монополіям як інвестиції у капітал, дотації, надбавки, індексації цін, кредити.

Михайло Саакашвілі оцінює обсяг щорічних даремних бюджетних витрат на покриття збитків державних монополій 120 млрд грн. Насправді цю цифру у часи «камікадзе» треба збільшити щонайменше на 40%.

Своєю чергою, державно-монополістичні об'єднання через шахрайські схеми - завищення оплати послуг і товарів приватних компаній, продаж їм продукції за заниженими цінами - створюють штучні прибутки олігархічним конгломератам.

Звільнений з посади керівника Державної фінансової інспекції М. Гордієнко називав суми виявлених крадіжок через такі схеми у кожній перевіреній монопольній субурядовій корпорації - від 0,5 млрд грн до 4 млрд грн на рік.

Це тільки щодо перевірених компаній. Перевірити ж їх усі фізично неможливо, а ще треба мати гарантії непідкупності інспекторів.

Таких монополістичних галузевих монстрів лише у сфері палива й енергетики більше десятка. Загальна ж їх кількість в Україні близько 200, з них монополістичних утворень - не менше 50. Суму крадіжок у цій частині складно оцінити, однак, виходячи з середніх показників, це 40-60 млрд грн.

Приватні олігархічні холдинги наживаються також внаслідок їх фінансування корумпованою владою. Найвагоміші засоби корупційного надання коштів такі.

  1. Пільги з оподаткування, включаючи неправомірно велике повернення ПДВ, головним чином - нелегальні. Їх можна оцінити 40-50 млрд грн.
  2. Бюджетні гарантії та кредити за окремими урядовими програмами і держзамовленнями - від 50 млрд грн до 80 млрд грн у різні роки.
  3. Кредити рефінансування олігархічних банків, які видає НБУ. Щорічно - 40-50 млрд грн, проте у 2014 році встановлено рекорд: банкам видали 180 млрд грн. У попередні роки близько половини кредитів рефінансування не поверталося.

Як плата за цю чиновницьку щедрість до урядового керівництва надходять хабарі. За даними інсайдерів - до 50% від отриманих коштів. Прибутки корупціонерів не обмежуються «відкатами» олігархів і прямими хабарами від монополістів. Вони збирають гроші й за інші свої «послуги».

Це призначення на урядові посади та посади керівників державних корпорацій, включення до складу народних депутатів, дозвільні послуги бізнесу, мінімізація податкових платежів, оформлення митних документів, підвищення цін і тарифів, доступ до державних активів, уникнення кримінальної відповідальності.

Ці «послуги» важко оцінити, сума може коливатися від 50 млрд грн до 75 млрд грн.

Якщо скласти наведені суми, то виходить, що в фінансовому обороті у корупційному трикутнику щорічно знаходяться щонайменше 350 млрд грн, щонайбільше - 520 млрд грн. Сюди ще потрібно додати нелегальний корупційний оборот на місцевому рівні - мінімум 150-170 млрд грн.

Отже, від 500 млрд грн до 690 млрд грн щорічно незаконно вилучаються з національної економіки, крутяться нелегально, розкрадаються чиновниками, олігархами, менеджерами мополістичних монстрів. Це дорівнює усьому бюджету держави разом з пенсійним фондом і трохи менше третини ВВП України.

Можна безпомилково визначити, що у 2014-2015 роках обсяги вилучення ресурсів з національної економіки не зменшилися. Уточнення стосуються лише певного перерозподілу сум між учасниками здирницького трикутника.

Явно зросли корупційні потоки. Причина - більш високі ризики для чиновників щодо викриття їх злочинів. Зменшилися прибутки олігархів через поглиблення економічної кризи та переділ між кланами державних фінансових потоків.

Обсяги грошей, що прилипають до рук керівників державних корпорацій, як мінімум, не зменшуються, а в багатьох з них - ростуть. Про це свідчить збільшення їх збитковості, що значною мірою пояснюється господарськими зловживаннями.

Як може при таких втратах функціонувати і розвиватися економіка? ВВП - це загальна сума того, що заробляють усі громадяни і державний апарат, а також обсяги амортизації основного капіталу і чистих внутрішніх інвестицій в Україні.

Отже, від нас «відрубують» третину засобів існування людей, функціонування держави та приросту економіки. Корупціонери разом з «помічниками» в державному і приватному секторах економіки привласнюють суми, які дорівнюють фонду зарплати працюючих та інших приватних доходів і пенсій громадян.

Є ще одна сторона розграбування України: вивезення грошей за кордон. Це означає повне їх відчуження від вкладень в українську економіку. Використання награбованого всередині країни хоча б означало його включення в національну тіньову економіку і створення тіньових робочих місць.

Останніми роками вивезення награбованого за кордон стало більш інтенсивним.

Це пояснюється тим, що шахраї при владі не схильні витрачати награбоване на теренах України. З одного боку, їм миліше хизуватися багатством в інших краях, з іншого - після Революції гідності та активізації контрольної діяльності об'єднань громадянського суспільства ховати награбоване в Україні стало набагато важче.

Відповідно, награбовані суми конвертуються у тверду іноземну валюту і вивозяться за кордон. У часи Януковича вивозилося близько 40% цих коштів або 200-275 млрд грн щорічно. Вони конвертувалися в інвалюту на 25-35 млрд дол.

За нинішньої влади частка грошей, що приховано переправляється за кордон, зросла до 60-70% або 300-480 млрд грн від загальних доходів учасників злочинного тріумвірату. За діючим валютним курсом за рік за кордон вивозиться 15-22 млрд дол. Це більше, ніж Україна отримує за рік від усіх кредиторів.

Якщо не зупинити руйнівну дію трикутника, то загроза нестачі валюти навіть за широкої програми міжнародного кредитування знову стає реальною.

Для вивезення коштів долари скуповуються всередині країни. Цей додатковий попит нависає над ринком і накопичує загрози провалу валютної забезпеченості гривні. До 2014 року гривневий попит на долари перевищував продаж інвалюти підприємствами і населенням на 4-5 млрд дол за рік.

Основну частину доларів скуповували не громадяни, що бажали зберегти заощадження, а елітні угруповання - члени «бермудського» трикутника. СБУ чи не щодня інформує про припинення діяльності чергового конвертаційного центру.

Призначення цих центрів - нелегальний обмін безготівкової гривні, вкраденої всередині країни, на валютну готівку. У такій тіньовій конвертації зацікавлені чиновники-корупціонери та керівники державних підприємств й установ.

Людям заборонено купувати в пунктах обміну і банках одноразово більше 200 дол, а в конвертаційних центрах, що розміщуються у квартирах, крутять мільярдами.

Незважаючи на ліквідацію виявлених «конвертів», нові центри виникають, як гриби після дощу. Це свідчить про великий тіньовий попит на іноземну валюту для її вивезення банківськими каналами за межі країни.

Щоб задовольнити потреби на мільярди доларів, режим Януковича витрачав золотовалютні резерви НБУ. За 2012-2013 роки вони зменшилися на 16 млрд дол.

Другим джерелом були іноземні кредити уряду - щороку 5-6 млрд дол. Ще більша сума вивозилася шляхом експорту товарів і неповернення валютної виручки. Такими діями режим довів країну до глибокого виснаження валютних ресурсів.

Із суми, яка щорічно розкрадається, більша частина, не менше 300 млрд грн, осідає у кишенях бюрократії, включаючи депутатів різних рівнів.

Особливістю періоду, який почався після приходу до влади Януковича, є перехід головної ролі у здійсненні тотального пограбування від олігархічних нуворишів, які особливо швидко збагачувалися за Л. Кучми та В. Ющенка, до чиновницької камарильї. Ця тенденція стала ще більш вираженою після Революції гідності.

По-перше, революція вимагала жертв серед олігархів донецького клану, і нові бюрократи швидко перевели на них вістря своєї «боротьби». Незаконні прибутки донецьких поменшали, а Фірташ і Курочкін втратили більшу частину багатств.

По-друге, нові корупціонери - маніпулятори суспільної думки стали нахабнішими. Вони підвищили ставки поборів, сподіваючись, що їм вдасться сховатися за натягнутою на себе рясою реформаторів і поборників корупції.

Утворення і механізм дії злочинного трикутника

Злодійський «бермудський» трикутник має своїх конструкторів. Ними стали пострадянські українські чиновники. Вони працювали у трьох напрямках.

  1. Намагалися зберегти у своїх руках важелі управління господарськими процесами, які повинні були виконувати підприємства, або їх слід було скасувати.

Мова йде про встановлення цін, дотацій і субсидій, контроль за укладенням угод, тендерні закупівлі, фінансування підприємств, капіталовкладення у будівництво, інфраструктуру, списання боргів компаній, встановлення курсу гривні, розподіл інвалютних потоків, ліцензування експорту та бізнесу.

  1. З перших місяців незалежності чиновники ініціювали створення державних корпорацій, які були спадкоємцями радянських галузевих державних комітетів - проміжної ланки між галузевими міністерствами та виробничими підприємствами.

Чиновники стали управлінською ланкою утворених з фабрик і заводів корпорацій, позбавлених права самостійного господарського функціонування. Ці права перейшли колишнім чиновникам, які стали володіти фінансами, ресурсами, прибутками підприємств, не беручи участі у виробничих процесах.

Була завдана подвійна шкода економіці.

По-перше, зникла конкуренція. Були запроваджені державні монополії, які швидко стали збитковими. Монополія використовувала свої можливості не для власних надприбутків, а для їх трансляції приватним структурам та урядовцям.

По-друге, була знищена зацікавленість колись самостійних виробничих одиниць у прибутковому господарюванні. Їм стало вигідніше демонструвати збитки, що дає право на бюджетні дотації, інвестиції та підвищення цін на продукцію.

  1. З початком приватизації великих підприємств, з 1998 року, чиновники здійснювали перехід від егалітарної до елітарної моделі приватизації, за якої найвищі чиновники передавали пакети акцій в одні руки окремим бізнесменам, друзям влади чи своїм родичам з умовою їх переходу у клас фінансових олігархів.

Вони мали завдання фінансувати виборчі кампанії владних партій та окремих кандидатів, володіти загальнонаціональними телеканалами, проводити потрібну інформаційну політику, ділитися прибутками з першими особами держави.

Вони почали вибудовувати холдинги, збільшуючи свій вплив в економіці і забезпечуючи більшу стійкість своїх фінансово-промислових імперій.

Олігархи знаходили джерела збагачення у кожній паралельній галузі, розробляючи тіньові прибуткові схеми та встановлюючи корисливі відносини з державними корпораціями, фінансово-кредитними установами, органами влади.

Олігархи фактично запліднили ту конструкцію, яку замовили їм корупціонери-чиновники, запровадили ті технології розкрадання, які використовують і особи в органах влади, і керівники державних монополій.

Олігархи у вказаній геометричній фігурі обкрадання України виконують роль «технологів», без яких гроші не «віджимаються» і не «відмиваються». Без них трикутника не буде. Державні ж монополії є інфраструктурою, обслугою, передавальними пристроями шахрайського процесу.

Злодійська модель трикутника створена самими бюрократами у власних інтересах. Вони по-іншому не бачать побудови української економіки і будуть захищати своє потворне чадо усіма способами, аж до знищення противників.

Це вони зараз і роблять, знищуючи революціонерів, добровольців, волонтерів, правоохоронців, які стали на шлях викриття корупціонерів.

Один з грошових мішків на запитання, чи зміг би він тримати бізнес без походів до бюрократичних органів, відповів: «Якщо я перестану до них ходити, це почнуть робити інші. Навіщо мені передавати якомусь іншому бізнесмену солодкі відносини з чиновниками? Чистої роботи останніх годі й чекати».

З побудовою, укріпленням і постійним відновленням зв'язків між учасниками здирницького трикутника останній став системним інститутом організації економіки. Ця система неофіційна, нелегальна, хоча вона і перетинається з легальними відносинами. Вона, звичайно, не охоплює всю економіку.

Існують сфери, до яких не доходять руки корупціонерів та олігархів: дрібне підприємництво, торгівля, побутові, комунальні енергетичні, транспортні послуги. Проте ці сфери - на периферії економічних відносин, вони не визначають основних потоків капіталу і є вторинними щодо процесів, які формують олігархічні холдинги.

У той же час злочинна тристороння система не дозволяє розширюватися дрібним незалежним сферам економіки. Як тільки вони зростають і переходять в розряд середнього і крупного підприємництва, корупціонери та олігархи силою, грошима або підкупом захоплюють їх та інтегрують у свої структури.

Якщо ж загарбникам відмовляють, - застосовуються будь-які засоби знищення. Найчастіше - за допомогою податкових каральних органів.

Отже, трикутник не тільки сам пригноблює та знекровлює економіку, а й стоїть на заваді розвитку альтернативних секторів господарювання в країні.

З одного боку, ця система у деякій частині безальтернативна. Поза нею виходити на ринки чи отримувати державне фінансування неможливо, бо економічні свободи задушені. Поза трикутником більш-менш крупний бізнес зупиняється.

Бізнесмени, що увійшли у нелегальні й криміногенні зв'язки, задоволені: не треба боротися з конкурентами, шукати нові рішення, не спати ночами, а гроші самі пливуть їм у руки. Задоволені й ті, хто вліз на крісла керівників державних корпорацій та протиснувся на чільні посади у владі. Учасники нелегального тріумвірату доповнюють один одного і не можуть функціонувати один без одного.

З іншого боку, їх дії деструктивні, вони тягнуть країну на дно. Незаконні зв'язки в рамках трикутника дозволяють визнати їх кримінальними, бо вони є результатом злочинної змови, а учасників відносин - організованим злочинним об'єднанням.

Особливістю грабіжницького об'єднання є залучення правоохоронних і судочинних органів, підпорядкування останніх владним корупціонерам та олігархічним кланам.

Особливо явно це було видно до Революції гідності. Зараз відбуваються зміни, найбільш характерною відмінністю яких є захоплення керівних і головуючих позицій корупційним чиновництвом, яке підім'яло під себе правоохоронну систему.

За цих обставин усі цивілізовані форми громадського протистояння криміногенному триголовому змію з боку активістів Майдану і вільних підприємців стають безрезультатними і формально, в інтерпретації міліціонерів, «есбеушників» і прокурорів, антидержавними, про що вже заявляли сьогоднішні керманичі.

Перед Україною стоять не просто завдання реформування економіки і влади. Громадянам протистоїть злодійська зграя, що опанувала владні органи, контролює легальні й нелегальні фінансові потоки, розпоряджається основною частиною бізнесу, майнових активів і нерухомості, тримає у своїх руках процеси виборів.

Людям протистоїть повноцінна закінчена економіко-політична система, яка згори управляє і державою, і суспільством. Її дія настільки підірвала українську економіку, що розвал і деградація останньої стали невідворотними.

Ця система призвела до критичного розколу між нинішньою «елітою» і суспільством, до небаченого рівня вилучення на користь елітарних грабіжників плодів праці мільйонів працівників. Вона довела людей до зубожіння, вивезення національного капіталу за кордон і втрати можливостей розвитку країни.

Існування цієї системи загрожує країні, її потрібно зламати. Цьому були присвячені дві революції, але вона втрималася. Експлуататорська система цілісна та організована, тому її ліквідація - складне завдання. Воно потребує об'єднання здорових політичних, громадянських і підприємницьких сил суспільства.

Трансформація здирницького трикутника полягає у перетворенні системи корупційного бюрократичного управління у прозору систему, що використовує в управлінні ринкові сили і механізми. Вона також полягає у перетворенні олігархічних імперій на конкурентні підприємницькі структури та розформуванні державно-монополістичних об'єднань в сукупність самостійних підприємств.

На жаль, обидва постмайданівські уряди, очевидно, із задоволенням пролонгували дію грабіжницької моделі і зі здивуванням дізналися, що за цих солодких для влади умов керована нею економіка летить шкереберть.

Информация о материале

1 сентября 2014-го. Мариуполь живет ожиданием штурма. От недавно захваченного Новоазовска до новой столицы области — четыре с небольшим десятка километров. Половина танкового перехода.

Восточный блок из кучи хаотично сваленных мешков с песком медленно превращается в подобие фортификационного сооружения, тракторы подтягивают бетонные плиты, бойцы неумело маскируют пригнанную ЗЭУшку, небольшая группа местных активистов яростно роет окопы. Хмурые парни из «Азова», игнорируя запрещающую табличку остервенело курят возле расположенной неподалеку заправки (шесть дней спустя она взлетит на воздух от прямого попадания «Града») и обсуждают последние новости. Накануне неподалеку от Безыменного подбили сторожевой катер погранцов. А ночью (говорят) из местной милицейской оружейки, по распоряжению начальства вывезли куда-то в тыл все стволы, которые не на руках. От греха.

Грохочет порт. По проспекту Ленина проносится свадебный кортеж. Мэр Хотлубей старательно имитирует создание штаба обороны города. В гостинице «Спартак» представители ОБСЕ доблестно уничтожают запасы виски. На лицах прохожих еще нет признаков страха, но уже нет следов безмятежности.

А в местных школах, как и по всей стране, — первый учебный день. Из дверей 66-й специализированной выпорхнули возбужденные первоклашки. Конопатый вихрастый мальчишка утонул в объятиях растроганных родителей. Еще совсем молодой папа, бережно поглаживая правой рукой чубатую голову отпрыска, левой ловко отцепил от лацкана новенького пиджачка сине-желтую ленточку. Мгновение подумал и, покосившись на меня, спрятал лоскуток в задний карман джинсов.

Его движения не были суетливыми. Но все равно выглядели слегка вороватыми. Он

не бросил частицу национального стяга себе под ноги. Но и не оставил на груди сына. Он ее спрятал. Аккуратно. И глубоко.

Эта картинка часто возникала в памяти во время поездок на стреляющий Восток. Равнодушное лицо незнакомого мариупольского парня и его малодушный жест встают перед глазами, когда в очередной раз слышу о реинтеграции неконтролируемых территорий Донбасса. О будущем внушительного куска страны и судьбе населяющих его людей.

Люди и бумаги

Очередное прекращение огня длилось прогнозируемо недолго. Возобновление артобстрелов и боестолкновений стало ожидаемым российским ответом упорству украинской стороны на переговорах в Минске. Москва прибегла к оправдавшей себя ранее тактике — обострение боевых действий обычно делало Киев сговорчивее. «Размораживание» конфликта всякий раз вызывало беспокойство Запада, политики и дипломаты привычно тянулись к телефонным трубкам. Киевские абоненты, вполне естественно страшащиеся масштабной войны и столь же естественно боящиеся лишиться финансовой помощи, шли на новые уступки. Так рождались соглашения и договоренности — официальные и закулисные, писаные и неписаные.

Вполне вероятно, так будет и в этот раз. Стрельба на Донбассе превращает разговоры о выборах на неконтролируемых территориях в досужие. Однако, словно игнорируя этот факт, 10 ноября министр иностранных дел Германии Франк-Вальтер Штайнмайер говорит о них как о вполне возможном событии. Более того, глава немецкого МИД как о свершившемся факте заявляет, что мятежные территории обретут дополнительные полномочия еще до внесения необходимых изменений в Конституцию.

«В Париже мы договорились, что в день выборов на Востоке Украины закон об особом статусе вступит в силу на предварительной основе (здесь и далее выделено мной. — С.Р.). Если ОБСЕ подтвердит, что выборы были проведены должным образом, тогда закон вступит в силу на постоянной основе», — цитирует высокопоставленного дипломата агентство «Интерфакс-Украина».

Ранее официальные представители украинской власти, комментируя итоги состоявшегося в начале октября парижского саммита глав государств «нормандской четверки», ни разу не упоминали о подобной договоренности. Досрочное введения в действие закона об «особенностях» подавалось как пожелание, с которым Киев, якобы, пока не соглашался. Одно из двух: либо лжет Штайнмайер, либо лукавят наши проводники. Ваша версия? И если это правда, то какие еще договоренности остались тайной?

Тем временем увидела свет концепция будущего закона «Об особенностях применения Закона Украины «О местных выборах при проведении внеочередных местных выборов на территории отдельных районов Донецкой и Луганской областей Украины». По нашей информации, документ (невыясненного авторства) уже поступил в парламент, где специальной рабочей группе предстоит преобразовать его в полноценный законопроект.

В преамбуле концепции, именуемой «Концептуальные подходы», содержится ссылка на 18-й пункт переходных положений проекта изменений Конституции. Напомним, там указывается: «Особенности осуществления местного самоуправления в отдельных районах Донецкой и Луганской областей определяются отдельным законом». Напомним также, что комментаторы от власти регулярно подчеркивали: эта норма может утратить силу в случае невыполнения противоположной стороной своих обязательств; срок ее действия ограничивается сроком действия конкретного закона. Спорный тезис. Изложенное в концепции эту сомнительность подтверждает. Цитируем: «… пункт 18 Раздела XV, действие норм которого не ограничено во времени». Сие означает: если конституционные изменения будут приняты, самоуправление отдельных районов Донецкой и Луганской областей (ОРДЛО) будет определяться специальным законом до тех пор, пока эту норму не изымут из Конституции. А если закон будет иметь временные рамки, то их придется продлевать. Или принимать новый.

Разумеется, концепция еще не закон, а закон — не Конституция. Но где гарантия, что «неограниченное действие» спецзакона не является еще одной неофициальной договоренностью, достигнутой в Париже, Берлине, Минске et cetera?

11 ноября президент на встрече с новоизбранными городскими головами подчеркнул, что украинская сторона будет продолжать выполнять минские соглашения. Выразил надежду, что конституционные изменения (содержащие и упомянутый 18-й пункт) будут поддержаны 2/3 голосов депутатского корпуса. И заверил, что в этих соглашениях сокрыт долгожданный мир.

Аккомпанементом президентским словам были залпы в районах Авдеевки, Песков, Марьинки, Майорского, Зайцево, Новозвановки…

Кремль продолжает давить на Киев и на Запад. Его эмиссары из «ДНР» и «ЛНР» на переговорах в Минске продолжают настаивать на собственных правилах проведения будущих выборов. Требуя ограничений пассивного и активного права для части временно перемещенных лиц; запрета на участие в выборах ряда общенациональных партий; избирательного доступа СМИ, преференций в процессе формирования избирательных комиссий. И немедленной амнистии для боевиков.

Ближайшее заседание политической подгруппы в Минске состоится 17–18 ноября. Оно отчасти должно показать, насколько эффективными окажутся силовые упражнения Путина и телефонные увещевания западных дипломатов, политиков, чиновников. Насколько сильно украинская власть (постоянно рапортующая о создании новой боеспособной армии) боится эскалации конфликта. И насколько легко государство подтолкнут к декоративным выборам на де-факто оккупированной территории. К выборам, ни на секунду не приближающим мир.

Линия ограничения

По мне, минские соглашения похожи на детальные рекомендации по излечению от простуды, прописанные смертельно больному раком. О юридических и политических изъянах договоренностей я писал много и подробно. Пару слов о моральной составляющей.

Пушки Путина и заявления Штайнмайера подталкивают украинскую власть к одностороннему выполнению «плана по урегулированию». Оно должно выражаться в проведении не контролируемых Киевом выборов на оккупированных территориях; в придании юридической силы закону об «особенностях»; в закреплении этих «особенностей» в Конституции. Запад получает возможность на время забыть об Украине. Москва получает очаг постоянной дестабилизации, анклав своего влияния, де-факто признанный Киевом и частично им финансируемый. Вожди мятежного края получают амнистию для боевиков, легализацию незаконных формирований, управленческую самостоятельность, бюджетные вливания из Киева и фактическую легализацию. Киев не утратит политическую и финансовую поддержку Запада, получит некие гарантии невозобновления полномасштабной войны, а также иллюзию перемирия. Которое не исключает новых обстрелов, новых боестолкновений и новых жертв.

Все это, вероятно, будет красиво (как у нас умеют) подано как решительный шаг на пути к миру и реинтеграции. Но пройдет совсем немного времени и к власти возникнут вопросы, на которые будет непросто дать ответы. Люди, жертвующие свои сбережения на нужды раненых, сирот, переселенцев и армии, вправе будут спросить, отчего часть их налогов будет уходить в фактическое распоряжение тех, кто так и не понес наказания за развязывание войны. Родственники погибших вправе будет спросить, почему убийцы их отцов, мужей и сыновей не в тюрьме. Те, кому придут похоронки уже после провозглашения «мира» (а они, увы, будут приходить), — почему в их дом все равно стучится смерть. Голосовавшие за «президента мира» вправе спросить, почему мир так и не наступил. Сражавшиеся за территориальную целостность вправе спросить, почему наша граница до сих пор не наша (а нашей она станет еще не скоро). Живущие на оккупированных территориях и надеявшиеся на возвращение украинской власти вправе спросить, почему она так и не вернулась. А она туда вернется не скоро.

Война притихнет, но не уйдет. Никто не пустит украинскую власть на оккупированный Восток добром, а силой брать его она не готова. Обсуждать, оправдан ли силовой вариант, насколько он гуманен и реалистичен, есть ли у государства подобный ресурс, не имеет смысла. Нынешняя власть подобный вариант не рассматривает. Это очевидно и это необходимо принимать как данность. Одностороннее выполнение минских соглашений превратит сегодняшнюю линию разграничения огня в линию ограничения возможностей. Киев возьмет на себя неподъемные обязательства, финансовые и политические. И окончательно лишит себя права говорить правду собственным гражданам.

Сегодня такая возможность еще есть. Правда проста и жестока. Война не закончится быстро. Мир не наступит завтра. Украина не скоро восстановит свою территориальную целостность. Россия пока не уйдет из ОЛДРО. Эти территории оккупированы и это следует признать юридически, прописав их статус в законе, установив характер сосуществования с этими территориями, расписав долгий и реалистичный план их возвращения. На этих территориях невозможно провести выборы по украинскому законодательству. И пока они не освобождены, не может быть никаких выборов, законодательных «особенностей» и конституционных преференций.

Хотелось бы найти альтернативу пресловутой «стене», но пока она не просматривается. «Украина будет готова идти по самым жестким сценариям, вплоть до сценариев «Стены», где сепаратисты и Кремль останутся наедине друг с другом. Именно на недопущение подобного сценария развития событий сегодня направлена вся политика и пропаганда Москвы». Эти слова принадлежат не записному истерику, а одному из самых прагматичных отечественных политиков. Это цитата из статьи главы Института стратегических исследований Владимира Горбулина, опубликованной на ZN.UA в августе этого года. Замечу, что Горбулин — активный участник так называемого минского процесса и кому, как не ему знать, чего боится противная сторона. И на что не должна идти сторона наша.

Вопрос не только в том, «будет ли готова Украина идти по самым жестким сценариям», или Владимир Павлович переоценивает жесткость нашей власти. Вопрос в том, готова ли Украина реализовать сценарий, если она на него все же решится.

По ту сторону стены

«В наших краях нет другой работы. Просто нет. В соседних районах где-то шахта трепыхается, где-то заводик какой, где-то фермеры какие-то. А тут единственный заработок — контрабанда. Одни перевозят, другие сопровождают, третьи берут на хранение. Кто с военными договаривается, кто — с той стороной, кто охраняет, кто машины чинит, кто проводником работает. Кто сотню на этом имеет, кто — десятки тысяч. С этого живут, крыши латают, еду покупают. По обе стороны «нуля», у них такая же история. На сегодня «контрабас» — чуть ли единственный реальный сектор экономики если не во всем Донбассе, то в отдельных районах — точно. Я уже не говорю о том, сколько народу с этого кормится наверху — и в Киеве, и в Донецке, и в Луганске. Лично я — за Украину, но пока другой работы Украина этим людям не дала. Не верю, что это можно прекратить, но если кислород перекроют, надо что-то предложить взамен. Иначе точно стрелять будут».

Приведенный монолог — откровения одного местного «самоуправленца» из Луганской области, с которым я общался еще летом. Правдивость его слов неоднократно подтверждалась рассказами других людей, местных жителей и военных. Многие подчеркивали и масштабы незаконного товарооборота, и фактическую безальтернативность подобного промысла.

В Краматорске знакомый контрразведчик замечал, что активность участия военных в подобных схемах резко возрастает по мере затихания активных боевых действий. «Как только прекращаются обстрелы и атаки, начинается КВН — веселые пьют, находчивые стригут перевозчиков». А еще «контрик» обратил внимание на изменение отношения людей в погонах к такому заработку. «Раньше стыдились что ли больше, сейчас сбор платы с возчиков превращается вроде как в обычай этой войны…»

В Марьинке боевой офицер (действительно, боевой, без всяких кавычек) рассказывал, что считает поборы «контрабасистов» своеобразными трофеями. «Мы кровью платим на этой войне, пускай нам платят те, кто на этой войне и на нашей крови наживается. Ну, тормозну я их, они потом все равно откупятся и через другой блок поедут. Раз эту хрень запретить не могут, я на эти бабки гнилые бойцам дождевики покупаю, спальники, термобелье нормальное, все чего нам тыл пока недодает. Генератор, «таблетку» для медиков, «Ниву» своему заму, что ж ему на БТР каждый раз по позициям мотаться. Я ж их в карман не положу, побрезгую».

Если власть в самом деле стремится выиграть эту войну, ей придется понять, с кем, с чем, за кого и за что она воюет. Задаться вопросом: почему люди, готовые отдать жизнь за страну, часто не верят в способность государства «запретить эту хрень». Задуматься над тем, что слишком уж многие воспринимают банальное противозаконное деяние, как единственно возможный вид заработка или разновидность трофея. Испугаться, что думают эти люди о такой власти. Ужаснуться, как разлагает едва окрепшую армию такая война.

«Хорошо, что не стреляют, хорошо, что пацаны не гибнут, не калечатся. Но боевые вроде как мобилизуют. А так, когда ни войны, ни мира, «аватары», «залеты»… Скорее бы мир, что ли. Мир скоро, а?»

Я не знал, что ответить этому парню, который прошел всю войну — от Семеновки до Счастья.

Но я знаю, что победить нельзя, если молчать о «контрабасе» и «аватарах». Если тот, кто воюет, не будет получать от тыла все, что ему необходимо. А тот, кого война лишила работы, не будет получать от государства хотя бы то, что необходимо для выживания. И ссылка на бедность государства звучит насмешкой для любого, кто хотя бы приблизительно представляет масштабы теневого товарооборота на Донбассе.

Иначе в государстве разуверятся одни, и в него не поверят другие. А таких в Донбассе, по-моему, пока большинство.

Маркировка

Сейчас появилось множество знатоков загадочной «донбасской души». Ссылаются на многочисленные социсследования, которые, по-моему, порождают больше вопросов, чем дают ответов. Одни в очередной раз призывают «услышать Донбасс» и наперебой рассказывают, к какому именно месту надо приложить ухо. Другие (таких было особенно много в начале войны) называют главным рецептом укрощения строптивого силу.

«Есть история, будем считать ее легендой этой войны. В июне один из небольших шахтных поселков, не захваченный Российской Федерацией, был защищен блокпостом украинской армии. Каждую ночь из разных домов поселка блокпост обстреливался: то из автоматов, то из минометов. Воины приезжали и не понимали, что такое, что происходит. Один из украинских воинов был местным и сказал: «Я решу эту проблему». Он сделал виселицу, поставил возле блокпоста на площади. Утром местные жители принесли бойцам кашу, вареники, колбасу. И сказали: «Ну, хлопцi, шо ж ви не сказали, шо ви — влада!» Тот, из местных, спросил, показывая на виселицу: «Ребята, убирать будем?» Они посовещались и сказали: «Нi, хай постоїть. А то забалуємо». Так вот, сначала виселица, а потом школа. Вот так сюда может прийти чужой бог». Это — история от писателя, профессора, доктора наук, уроженки Донецка Елены Стяжкиной.

«Больше решительности, больше воли. Политика политикой, но ментальность Донбасса воспринимает только твердость, решительность. Если еще проще — народ Донбасса понимает только силу, как бы грубо и цинично это ни звучало. Толерантность здесь не в почете. Давайте смотреть правде в глаза: Янукович раком ставил этот Донбасс, здесь люди к этому привыкли». Это — инструкция от простого, как автомат Калашникова, уроженца Константиновки, бывшего командира добробата «Артемовск», а ныне депутата ВР Константина Матейченко, рассказанная им «Украинской правде» еще в прошлом году.

А еще есть мнение Иллариона Павлюка, отвоевавшего в «Гарпуне» и вернувшегося к журналистике и режиссерству. «Сила там является большей ценностью, чем свобода. Я хотел бы ошибаться. Потому что это на самом деле очень страшно. Но там тебя уважают, когда ты перестаешь быть вежливым человеком, а становишься просто человеком с автоматом. И это уважение не является страхом. Оно является искренним».

Оставлю эти мнения без комментариев, ибо не претендую на знание особенностей характера жителей отдельных районов Донецкой и Луганской области. В одном населенном пункте я услышал три разные версии по поводу местных настроений. Мнение военного: «Да тут каждый второй сепар. Каждый таксист, каждый мальчишка — разведчик. Любой только сидит и ждет, когда орки вернутся». Точка зрения местного активиста: «После того, как отсюда выбили боевиков, больше половины — за Украину, это точно. Они уже наелись Новороссией». Размышления обывателя в местной кафешке: «Ну, процентов десять за «ДНР», процентов, думаю пять — за Украину. Остальным — наплевать. Лишь бы не стреляли. И не трогали».

Но и тех, кому вроде как не все равно, понять не всегда просто. Был летом в Сартане, вскоре после жестокого обстрела. Чтобы понять, что «прилетало» со стороны Новоазовска, «оттуда», наверное, не нужно быть трассологом. Однако все местные, готовые говорить о налете, упорно твердили: «Это «укры». В прифронтовом селе на Луганщине, измочаленном артой, полупустом и полуголодном, офицер рассказывал, как они устроили засаду на отравителя колодца, которым пользовались военные. Это оказалась бабушка, с которой они регулярно делились едой. «И она нас каждый раз искренне благодарила, со слезами, такое не сыграешь». Один из российских телеканалов тиражировал столь же искреннее возмущение боевика, который, потрясая оружием, возмущался, почему Киев столько времени не платит ему заработанную пенсию. Он не шутил. И не играл.

Не знаю, насколько могу доверять собственным субъективным ощущениям, но мои довоенные впечатления война лишь подтвердила.

«Ваши» — когда речь шла об украинских военных. «Те» — когда необходимо было обозначить в разговоре дээнеровцев. Именно такими терминами оперировала официантка в кафе неподалеку от Красноармейска весной 14-го. Позже я сталкивался с такой же маркировкой в Попасной, Лисичанске, Артемовске. И, как мне кажется, это не было попыткой скрыть свою симпатию к творцам «новороссии». По моему скромному разумению, последние не являются для большинства населения действительно «своими». И мы тоже.

Впервые оказался в Крыму и Донбассе сразу после провозглашения независимости. Первое ощущение — на полуострове развал СССР большая часть населения восприняла болезненно, в горняцком крае его, по-моему, не заметили. Киев оставался для тамошних жителей таким же далеким, как Москва. Последующие командировки лишь подтвердили это впечатление.

Нисколько не идеализирую жителей других регионов. Везде были и есть свои казнокрады, мошенники, подвижники и донкихоты. «Львовские бандиты не хуже и не лучше луганских», — делился впечатлениями приятель, имевший несчастье близко общаться и с теми, и с другими. Везде критиковали власть и строили планы на будущее. Но в любом другом месте связывали эти планы с новой украинской властью и новым украинским государством. Везде ты чувствовал себя в Украине, но в Лисичанске, Горловке и Волновахе понимал, что ты на Донбассе.

Не покидало ощущение, что встречаемые мною люди, в массе своей не чувствовали себя гражданами этой страны. У них, по-моему, просто не было повода задуматься об этом. Они, кажется, никогда не считали себя ни украинцами, ни русскими. Они были жителями Донбасса. Они равнодушно приняли смену флага и денежной единицы, зафиксировав это как неизбежную данность. Большинство никогда не выезжало за пределы края. Хозяева региона никогда не впускали в свою вотчину чужаков. Так было проще грабить, доить, управлять, торговаться с Киевом за преференции и дотации. Они подкармливали пресловутый региональный патриотизм, увеличивая дистанцию между Киевом и остальной Украиной. Поэтому от Киева периодически требовали «услышать Донбасс», игнорируя тот факт, что столица была столь же глуха к голосу Полесья, Волыни, Слобожанщины или Подолья.

Нет точного измерителя патриотизма. Трудно замерить его реальный уровень, скажем, в Харькове, Запорожье или Одессе. Но там людей осознавших либо осознающих себя гражданами страны становится осязаемо больше. Николаевский коллега на днях очень точно подметил: «В нашем городе за последние полтора года многое изменилось. Не то, чтобы люди изменили свои взгляды. Скорее, они их обрели. Раньше многие просто не задумывались о том, что такое Родина».

В Донбассе поводом задуматься могла стать война. Но для большинства так и не стала. Объяснимо. В апреле прошлого года на блокпосту близ Красноармейска плечистый парень в балаклаве, тельнике и маскхалате, украшенном георгиевской лентой, горячо убеждал меня: «Оставьте нас в покое! Мы ваших выгоним, сунутся русские — их выгоним. Сами разберемся! Янукович — му…ак. Но он наш му…ак. А вы же его незаконно скинули! И теперь нациков присылаете, которые вчера семью на блоке расстреляли!»

Он, по-моему, был искренен и в своей готовности «гнать русских, если сунутся». И в своем регионально-патриотичном желании защищать «своего му…ака» от кровожадных нациков. Где он сейчас, интересно? Гонит, наверное, бурятов и осетинов через границу…

Флаги и души

Не покидает ощущение, что многие заблуждаются, оценивая происходившее и происходящее в Донбассе. Достаточно массовые проукраинские митинги в еще не оккупированном Донецке и позже в освобожденном Мариуполе склонны были приписывать возросшему патриотизму. Возможно. Но рискну поспорить, ссылаясь на собственные впечатления. В буржуазном Донецке это было, отчасти, протестом среднего класса, опасавшегося подрыва сложившегося порядка, интуитивно (и небезосновательно) ужаснувшегося грядущему беспределу. В Мариуполе — защитная реакция, страх перед повторением непродолжительного, но «яркого» правления «Чечена»-Борисова. Это, скорее, инстинктивное, нежели осознанное. Которое медленно, но верно проникает в умы и сердца жителей большинства регионов. Что-то почувствовавших в душе в 2014-м и не дающих этому чувству умереть в 2015-м. Несмотря на лукавую болтовню и вопиющую беспомощность власть имущих.

Мы ритуально наделяем жителей Донбасса навязанными шаблонными привычками, несуществующими достоинствами и придуманными грехами. Не все уехавшие оттуда — патриоты, и не все оставшиеся там — «сепары». Не все, кто в Киеве не цепляет сине-желтый флажок на лобовое стекло машины с номером АН или ВВ, симпатизирует захарченкам и плотницким. И не все, кто ходит на проукраинские митинги в Краматорске или Северодонецке, готовы пожертвовать ради страны чем-то, кроме получасового стояния под украинским флагом.

Я бы рискнул предположить, что за время войны и патриотов, и апологетов «русского мира» в Донбассе стало еще меньше. Многие не готовы простить разрушений, голода и смертей. Одни не готовы простить этого несостоятельной (пока) киевской власти, другие — карикатурной донецко-луганской.

Знаю парня, искренне считавшего Донецк Украиной, но оставшегося в неукраинском Донецке, отказавшегося от запланированного переезда на «материк» после того, как шальной снаряд, прилетевший с украинской стороны, похоронил всю семью его близкого друга. И похоронил его прошлые представления о Родине. Знаю другого парня, уроженца Донбасса, мобилизованного в ВСУ танкиста, прятавшего возле сердца флажок «ДНР». Теперь он носит возле сердца даже не сине-желтый, а красно-черный. После того, как его, рискуя жизнью, вытащил из горящей машины однополчанин, уроженец Галичины.

События последних лет должны были стать поводом большинству жителей Донбасса задуматься о том, что значит для них Родина, страна, государство. Но об этом трудно думать, когда «прилетает», когда голодаешь. «Лишь бы не стреляли», — оправданный тезис для тех, кто научился определять боеприпас по звуку.

Мир, увы, недостижим. Перемирие призрачно. Возможно лишь замирение. Оно более реалистично, чем мифические переговоры о мире. С Москвой договориться невозможно — она упорно отказывает нашей стране в существовании. В Донецке и Луганске договариваться не с кем. Лубочные «лидеры» несамостоятельны и несостоятельны. Едва ли они — выразители дум большинства населения, где естественным образом растет процент тех, кто за то, «чтобы не стреляли». Трудноосуществим процесс перемирия, схожий, скажем, с североирландским — не с кем договариваться. Готовые договариваться, представляют только себя и не хотят мира. Желающие мира неполномочны договариваться.

Стена — очень скверная штука, но альтернативы ей пока не видно. Если рассматривать ее не как самоцель, а как инструмент. Непохожие друг на друга берлинская и корейская стены дали возможность двум частям разных стран построить, по сути, разные миры. Несравнимые. Что ускорило обрушение одной стены, и рано или поздно обрушит другую.

Замирение в Донбассе появление такой стены, очевидно, предполагает. Но оно предполагает и многое другое. Законодательное признание отторгнутых территорий оккупированными. Способность не лгать собственным гражданам. Отказ от декоративных выборов и фактической легализации сепаратистов. Обязательство вернуть утраченные территории и признание того, что это случится не скоро. Готовность действительно помочь тем, кто уже покинул родные края и тем, кто решится на это, понимая, что иначе ему придется жить за стеной. Честное признание того, что государство объективно не может содержать тех, кто живет на территории, этим государством не контролируемой. Реализацию эффективной программы создания рабочих мест на освобожденных территориях. Реализацию действенной программы адаптации внутренне перемещенных лиц. Жестокую и немедленную борьбу с контрабандой. Прекращение заигрываний с теми, кто разжигал сепаратизм. Построение стены, а не тына, через который будут сновать ДРГ, контрабандисты, провокаторы и просачиваться зараза сепаратизма. Обеспечение эффективной безопасности линии разделения. Выстраивание точной дипломатической линии поведения. Разработку реалистичного плана постепенного возвращения оккупированных территорий. И запуск реформ, без которых все вышеописанное невозможно. Трудно? Безусловно. Но альтернативы, по-моему, нет. Жестоко? Да. Но именно об этом нужно говорить, вопреки обывательскому желанию отвлекаться на Тетерука с Кужель и Соболева с Маричкой.

Государство, по разным причинам, не смогло обеспечить выполнение задачи по сохранению целостности страны. «Минский план» в существующем виде ведет к дальнейшему ее разрушению. Родину не выбирают. Но честная власть должна предоставить той части страны, которая, по разным причинам не задумывалась о понятии «Отчизна», шанс о ней подумать. Предоставить право выбора места проживания. Жестокий, но, наверное, необходимый шаг. Без которого одна часть населения не сможет найти своих между «вашими» и «теми». Без которого другая часть населения, прячущая флажок определенного цвета в заднем кармане, возможно так и не испытает потребности носить его возле сердца.

Это ведь война не за территории, а за людей, правда? Это ведь война, правда? И она не завершена?

Информация о материале

Міліція розслідує справу про зловживання службовим становищем посадовцями КП «Жилкомсервіс», що призвело до збитків міського бюджету міста Харкова на суму понад 25,00 млн грн. Про це йдеться в ухвалі Печерського районного суду міста Києва від 21 жовтня.

За підозрою правоохоронців, в період з 2012-2014 років керівники КП уклали низку договорів про поставку товарів, робіт та послуг із підприємствами, що мали ознаки фіктивності (відсутній персонал та матеріальна база для провадження діяльності).

21 травня2015 року директору КП «Жилкомсервіс» Олександру Яковлєву та головному бухгалтеру повідомили про підозру у вчиненні службового підроблення та привласнення майна групою осіб у особливо великих розмірах.

Зараз правоохоронці через суд отримують дозвіл на доступ до рахунків приватних підприємств, діяльність яких вважають фіктивною. Мова йде, зокрема, про ТОВ «Тітус Трейд», директором якого номінально був Андрій Загасало, та його контрагент ТОВ «Альянс-Транссервіс» Дениса Гуляєва.

Деякі з контрагентів «Жилкомсервісу» співпадають з фіктивними контрагентами, які фігурують у кримінальних провадженнях відносно махінацій у КП «Центральний парк культури і відпочинку ім. Горького» та КП «Міськелектротранссервіс».

А ТОВ «КП-2011» фігурує в якості контрагента всіх трьох комунальних підприємств. Засновником цієї фірми є Олексій Гржебек, відомий як заступник голови Харківської благодійної організації «Оплот». Головою цієї організації був відомий сепаратист Євген Жилін. Варто відзначити, що раніше народний депутат Юрій Береза («Народний фронт») відносив до «жилінських» фірм ТОВ «Велторг 2013», яка також є у списку.

За інформацією прес-служби прокуратури Харківської області, Жилін через власні фіктивні підприємства вимив з рахунків комунальних підприємств міста Харкова 100 мільйонів гривень.

Нагадаємо, 25 жовтня мером Харкова знову було обрано Генадія Кернеса.

Список сумнівних контрагентів КП «Жилкомсервіс»

№

Назва

Код

Керівництво

Контакти

1

ТОВ «Тітус Трейд»

38005005

Андрій Загасайло

Київ, вул. Дніпроводська, 11 к. 6

м.т. 0506740127

2

ТОВ «Тітон Інвест»

38290877

Василь Павленко

Київ, вул. Чигоріна, 18, оф. 322 а

3

ТОВ «Лайк Трест»

38389211

Аліна Джура

Запоріжжя, вул. Свердлова, 9, оф. 303 м.т. 0977519732

4

ТОВ «Велторг 2013»

38633164

Засновник: Дмитро Сікерін

Керівник: Наталія Остапчук

Ліквідатор: Михайло Семибратський

Харків, вул. Карла Маркса, 32

м.т.0666359410

5

ТОВ «Урабус»

37874863

Юрій Шаламов

Харків, пр. Ілліча, 118А

6

ТОВ «Бенест Трейд Груп»

38464508

Сергій Проценко

Київ, вул. Білоруська, 28

м.т. 0991138563

7

ТОВ «ТОП Бізнес Київ»

38619726

Василь Олійник

Київ, вул. Олени Теліги, 41

т. 0445815291

8

ТОВ «СМС-Маркет»

38880113

Олександр Дабагян

Ліквідатор: Георгій Загребельний

Харків, вул. Малиновського,3

9

ТОВ «Пазл-Строй»

38545801

Назар Ломакін

Київ, вул. Кіквідзе, 14 В м.т. 0676566973

10

ТОВ «Мегаопт ХХІ»

36189462

Константин Крихан

Ліквідатор: Володимир Шевченко

Луганськ, вул. Челюскінців, 16 А

м.т. 0991541985

11

ТОВ «Арттревел 2012»

38545859

Сергій Осінцев

Киїів, Крутий узвіз, 6/2 Літера А

12

ТОВ «БК Гранд Білдінг»

38913054

Роман Хацкевич

Донецьк, вул. Куйбишева, 25

м.т. 0665630370

13

ТОВ «Еккоплюс»

38876264

Микола Найдьонов

Підписант: Олексій Черноусов

Донецьк, вул. Куйбишева, 25 В

м.т. 0959396687

14

ТОВ «ОК «Система»

38159031

ТОВ «Консалтінг Трейд Тревел», яку заснував ТОВ «Агростар ІР» й ТОВ «Ріал Стар Естейт».

ТОВ «Агростар ІР» заснували ТОВ «Київ ТОР Груп» Івана Радика й ТОВ «Ріал Стар Естейт» також Івана Радика

Харків, вул. Ромена Роллана, 7 кв. 22

Тел: 7032088

7154538

15

ТОВ «Донк»

39046765

Владислав Мороз

Київ, вул. Звіринецька, 63

м.т. 0688552974

16

ТОВ «Софія ЛТД»

19321287

Віталій Кулагін

Дніпропетровськ, вул. Бориса Кротова, 50

17

ТОВ «БК «Карамбола»

39059292

Олександр Рівний

Донецька обл. м. Докучаєвськ, пр. Комунальний,12 к. 6

м.т. 0665697759

18

ПП «Лібротех»

38920799

Руслан Шмельков

Київська обл., м. Вишгород, вул. Ватутіна, 69

м.т. 0996884743

19

ТОВ «Білдінг Констракт»

38209804

Людмила Власенко

Донецьк, вул. 50-Річчя СРСР, 144

м.т. 0955938285

20

ТОВ «БК «Скайф»

38160948

Олексій Агієвич

Харків, вул. Клочківська, 368 к.110/2

м.т. 0505908954

21

ТОВ «Торгтрансгудз»

38150662

Марія Петрук

Запоріжжя, вул. Пролетарська, 42

м.т. 0937769767

22

ТОВ «Нью Девелопмент Лімітед Лоу»

37727366

Світлана Гамаюнова

Запоріжжя, вул. 40 Років Радянської України, 45 Літера Б

м.т. 0937769766

23

ТОВ «Лана Груп»

38277780

Артур Сахаров

Харків, вул. Карла Маркса, 26

т. 7803913

24

ТОВ «Арді Буд»

38257869

Вадим Скрипник

Харків. Обл., м. Південне, вул. Українська, 50

м.т. 0663117825

25

ТОВ «Аксон Групп»

38295684

Засновник: «Мібс Трейд ЛТД» Беліз

Керівник: Антоніна Золотухіна

Київ, 40-Річчя Жовтня, 95

26

ТОВ «ХБТРЗ»

38281137

Юрій Шаламов

Харків, вул. Гвардійців Широнінців, 93, кв. 23

27

ТОВ «ТК «Фіона»

38258286

Сергій Богдан

Харків. обл, смт. Пісочин, вул. Крупської, 15 А

28

ТОВ «Промелектро плюс»

35970722

Засновники: Ольга Бойко і Владислава Гусліста

Харків, вул. Гагаріна, 1 к. 514

29

ТОВ «Ніка Трейдинг»

38495117

Сергій Богдан

Харків, Салтівське шосе, 43

30

ТОВ «ТБК «Комфорт»

38110368

Юрій Албул

Одеса, вул. Посмітного, 2 Д, к. 22

31

ТОВ «Компанія «СПО»

36372211

Засновник: Катерина Мудрик

Керівник:Андрій Євтушенко

Харків, вул. Гвардійців Широнінців, 33

32

ТОВ «М.СНАБ»

37998289

Максим Семеніхін

Харків, вул. Котлова, 29

т. 7801837

33

ТОВ «КП 2011»

37874397

Олексій Гржебек

Харків, вул. Карла Маркса, 7

т. 7558185

34

ТОВ «Дайана»

33112528

Засновник: Сергій Седлицький

Підписант: Ігор Одінцов

Луганськ, Перший оборонний проїзд, 1 А

м.т. 0958349553

35

ТОВ «СК «Вавилон»

33817618

Дар’я Бенса

Харків, вул. Революції, 7/9

тел: 7529553

7518426

36

ТОВ «Стандарт»

25454831

Засновники: Гусейнова Севіндж Алі Кизи й Гусейнов Гусейн Рагім огли

Харків, вул. Лютівська, 6

37

ТОВ «Схід-Прогрес»

38280306

Засновник: ТОВ «Антарес-Айти»

Керівник: Андрій Сухарев

ТОВ «Антарес-Айти» заснувала Фірма «Аква»-ТОВ. Засновником останньої є ТОВ «Дельта-Транс», а цю заснувало ТОВ «Дельта Універсал» директором й засновником якої є Костянтин Головченко.

Харків, вул. Космічна, 21

м.т. 0936258127

38

ТОВ «Будінфест Л.Т.Д.»

38471578

Ірина Демченко

Донецьк, бульвар Шевченко, 25

м.т. 0954153654

39

ТОВ «Еліс-Буд»

38434054

Засновик: Іван Яловий

Ліквідатор: Олександр Рудницький

Дніпропетровськ, вул.Артема, 11, оф. 13

40

ТОВ «Оптоком 2012»

38279463

Сергій Богдан

Харків, вул.. Карла Маркса, 26 тел. 7803913

41

ТОВ «Рокфор Маркет»

37658078

Засновник: Ярослав Вдовенко

Ліквідатор: Ірина Стрельченко

Харків, Московський проспект, 257

42

ТОВ «Лантіком»

37275337

Ольга Купа

Дніпропетровськ, вул. Короленко, 15, кв. 10

43

ТОВ «Уран Фінанс»

38388019

Засновники: Олександр Горюцький, Юлія Ратницька

Київ, Тверський тупик, 10, оф. 17

м.т. 0999763427

44

ТОВ «Прометей груп»

38449097

Олександр Горюцький

Київ, Тверський тупик, 10, оф. 17

45

ТОВ «Мірра-Торг»

38774532

Засновник: Антон Боров

Ліквідатор: Олександр Бондарь

Харків, вул. Академіка Павлова, 120

46

ТОВ «Юнікон-С»

38385039

Юрій Сумароков

Харків, вул. Морозова, 13

47

ПП «Будіельна компанія «Ікон»

25612916

Засновник: Гасанов Хакім Сеідага Огли

Бенефіціар: Гусеінов Субахан Гурбан Огли

Харків, вул. Енгельса, 33

48

ТОВ «Інтегро-21»

38774244

Наталія Кравцова

Харків, вул. Студентська, 20

тел. 7169615

49

ТОВ «Гефест Альянс»

37312719

Андрій Самофалов

Київ, вул. Радистів, 38

50

ТОВ «Буд-Девелопмент Україна»

38384831

Засновник: Сергій Колотюк

Керівник: Олег Лановенко

Харків, вул. Конєва, 21

тел. 7326272

51

ТОВ «Українська компанія «Модус»

38161150

Сергій Богдан

Харків, вул. Карла Маркса, 26

52

ПП «Хелянтус Трейд»

38099376

Олександр Барков

Донецьк, вул. Жмури, 1
Информация о материале

Никто не думал о том, что в 2015 году, на второй год после победы нашей славной революции Харьков начнёт возвращаться в бандитские 90-е или во времена позднего Януковича. Однако, тенденция, показывает, что процесс пошел, как говорил наш приснопамятный Михаил Сергеевич Горбачев.

Итак, в субботу примерно в 9-00 на рынке «Барабашова» загорелся магазин. Причем вспыхнул как минимум в трех местах и сразу сгорел. Исключая мистическую версию о том, что накануне была «пятница 13-е», рассмотрим детали.

Во-первых, версия поджога является одной из наиболее реальных. Проводка в трех местах сразу не горит. Да еще так вовремя, как раз в субботу утром, когда на рынке наплыв покупателей.

Во-вторых, одновременно с поджогом началась мощная информационная атака в СМИ (главным образом в Интернет-изданиях). При этом, краски явно сгущают. Возьмем, например, сайт «Городской дозор» (его хозяин известен, для тех, кто не знает, напомню – Геннадий Кернес). Порядка шести статей рассказывают: «Пожар на Барабашова, торговцы с риском для жизни пытались спасти товар», «Пожару на Барабашова присвоен четвертый уровень сложности», «На Барабашова горят торговые павильоны», «Пожар на Барабашова локализован», «Пожар на Барабашова: есть пострадавшие от дыма», «Пожар на Барабашова вызвал транспортный коллапс (!!!) на Салтовке» и т.д. Масса фотографий и видео, глядя на которые представляешь себе картину полного Армагедона в одном из спальных районов города Харькова. Почему-то именно эти статьи и фотографии начали массово репостить в социальных сетях, а по городу пошел слух: скрывают, там гора трупов, рынку Барабашова хана и т.д.

В общем, на лицо согласованная атака (физическая и информационная) на один из крупнейших в Европе оптово-розничных рынков.

Теперь давайте разбирать факты. Рынку и работающим на нём предпринимателям действительно нанесён ущерб. Речь идет 146-ти торговых местах, в принципе, это не мало. Но это, мягко говоря, не весь рынок, а его небольшая часть. Так что рынок как работал, так и работает. И пока у нас народ дико не разбогатеет и начнет покупать вещи исключительно в модных бутиках, а также ездить в шоп-туры для покупок в сток-магазинах по скидкам в Европе, ТЦ «Барабашова» еще долго будет актуальным.

Разрушения небольшие, жертв нет вообще (один из реализаторов обратился за помощью из-за угарного газа, помощь оказана амбулаторно). Хотя о человеческих жертвах слухи распускают очень упорно и явно специально. Ну, оно и понятно. На информационной войне, как на войне.

Теперь главное: кому выгодно.

Недоброжелатели у рынка и его хозяина Александра Фельдмана как бы есть. Давайте смотреть, кто же это мог быть.

Ну, начнем с того, что ставшая известной в Харькове «Сотня Лева» успела отметиться уже и на рынке «Барабашова». Эти ребята уже несколько месяцев будоражат Харьков. Начиналось все с правильных вещей: аптеки, которые в отдельных спальных районах приобрели печальную известность как пункты продажи наркотических и психотропных веществ; точки продажи мака; действующие без любых разрешительных документов «наливайки». Правда, происходили интересные случаи, когда благие дела «Левы» делали, имея на форме шеврон «Правого сектора» (правды ради отметим, что первоначально акции совершались вместе, потом пути-дороги у двух организаций разошлись). Потом, в кассе аптеки пропадала выручка, к «Правому сектору» обращались с претензиями, крайних было найти сложно. Попытка «Правого сектора» внести ясность в этом вопросе закончилась избиением их представителя группой «Левов». Потом «Сотня Левов» появляется на т.н. «каменных рядах» рынка «Барабашова» и предлагает предпринимателям осуществлять охрану их торговых мест на рынке. Ну, мало ли что, могут же напасть или поджечь. Предлагали также предпринимателям защищать их права. По понятным причинам сотрудничество с администрацией рынка пошло не очень.

Совсем недавно у одного из «Левов» загорелась машина. Через несколько дней загорелся рынок «Барабашова». Однако, у этой версии есть изъян. У «Левов» нет собственных медиа-ресурсов и вряд ли они могут проводить самостоятельную информационную атаку.

Есть у владельца рынка и более важная проблема или скажем так маленький конфликт.

Начнём по порядку. Совсем недавно у нас закончилась избирательная компания в местные органы власти. Применение административного ресурса со стороны городской власти носило неприкрытый характер и в ряде случаев прямо нарушало избирательное законодательство. Толпы учителей, работников ЖЕКов, воспитательниц детских садов, которые убеждали нас голосовать за самого лучшего мэра и самую лучшую ВОЗРОЖДЕННУЮ партию (еще вчера она была РЕГИОНОВ). В прямую нарушая нормы закона, билбордами Партии «Возрождение» была оформлена коммунальная собственность, объекты и подвижной состав коммунального транспорта, метрополитена. В последние три дня до выборов те же бюджетники распространяли листовки с призывом голосовать только «За Кернеса и Возрождение», а «бюллетень заполненный иначе, считается недействительным» (кстати, печатались на типографии «Ешко», где занимает должность мама одного из кандидатов от «Возрождения» Лесика Андрея). Между прочим, по факту распространения листовок Червонозаводским райотделом возбуждено уголовное дело по статье «Обман избирателей».

Одновременно весь Харьков заполнили листовки, где вместо агитации «за», рассказывалось о том, какой гад и проходимец Александр Фельдман (ну не сам народный депутат Фельдман, а его сын, тоже Александр, который баллотировался в областной совет). В пятницу вечером на областном телевидении в прайм-тайм народный депутат Дмитрий Святаш также агитировал. Я не буду дискутировать о том, что на государственном телеканале в последние несколько часов, разрешенных для проведения агитации перед «днем тишины» два часа распинался представитель «Опозиоционного блока». При дражайшем Януковиче или Кучме такое тогдашней оппозиции даже и не снилось. Показывали только Юлю Тимошенко, и то в тюрьме, или о том, как она что-то украла. Но речь не об этом. Речь о том, что вместо агитации банкрот Святаш (пусть не обижается за этот эпитет, а решит проблемы с банками) два часа кряду поносил Александра Фельдмана.

Скажу сразу, автор ни за Юлю Тимошенко, ни за Александра Фельдмана. Никогда не голосовал и не буду. Но дело в другом. Партии «Возрождение» угрожало и угрожает перетекание электората именно к партии «Наш край». Электоральное поле обоих политических сил соприкасается, их избиратель вряд ли отдаст свое предпочтение «Самопомощи», «Батькивщине», «Свободе» или «Правому сектору». Отсюда и понятно неприкрытое «электоральное мочилово».

Но вот, выборы прошли. А вот страсти продолжают разгораться нешуточные. Во-первых, господин Кернес явно хочет показать, что он в нашем доме, то есть в городе Харькове хозяин.

Яркие пример – это общественные слушания по переименованию топомонимических названий. Видя то, что громаде города (по крайней мере его активной части) не по душе переименование «Дзержинского» в «Дзержинский», а «Фрунзенского» во «Фрунзенский», городская власть (а у нее один голова, не будем заниматься профанацией) с упорством, достойным лучшего применения, толкает свой вариант. На мнение горожан – плевать, в городе одна власть и мнение.

Это на поверхности. Но есть и подводные течения. Например, для того, чтобы доверенное лицо Геннадия Кернеса господин Новак стал секретарем горсовета аж 12 новоизбранных депутатов городского совета складывают свои мандаты. Оно и понятно: в городе один хозяин, который хоть на коляске и ездит, но все держит. А воля избирателей для господина Кернеса и ВОЗРОЖДЕННОЙ партии (регионов) не указ.

В новом составе Харьковского областного совета у партии «Возрождение» в отличии от Харьковского горсовета большинства нет. Точно также, как нет контрольного влияния на фракцию «Возрождение» в облсовете и у Геннадия Кернеса. Зато есть очень настойчивое желание видеть Владимира Скоробагача председателем областного совета. Какие красивые статьи и репортажи о Владимире Скоробогаче в СМИ, подконтрольных Кернесу. Вон, уже цитированный нами «Городской дозор» чего стоит. Кандидатура Скоробогача также очень приглянулась и народному депутату Виталию Хомутынику, который является одним из акционеров партии «Возрождение».

Разговор идет почти со всеми депутатами Харьковского областного совета. Большой акцент был сделан на убеждение депутатов от партии «Наш край». Проявили несговорчивость. А раз так, для несговорчивых нужно подыскивать новые аргументы. Например, один хороший аргумент для фактического руководителя партии «Наш край» в регионе Александра Фельдмана.

И тут, в самый разгар «тёрок»-переговоров, загорелся рынок «Барабашова». Как говорит гуру российской политпропаганды Дмитрий Кисилёв – «Совпадение – не думаю!». Может, конечно, и совпадение. Может быть и не поджог, ведь следствие еще только начало работать.

Но как говориться, осадочек-то остался.

Во-первых, если кто-то хочет передела нашего Харькова как вкусного праздничного торта, то он явно не ко времени. Сейчас не 90-е и не 2011-2013.

Во-вторых, из-за этих разборок страдают люди, «маленькие украинцы», которые ходят на рынок «Барабашова». Кроме того, рынок «Барабашова» это еще и тысячи рабочих мест, которые кормят тысячи семей харьковчан. Это налоги, отчисления в бюджет, пенсионный и социальный фонды.

Ну и в-третьих, как-то стоит всем задуматься над тем, что Харьков это ничья не вотчина. Здесь живут свободные люди. Об этом стоит задуматься и тем, чьи собственность или депутатские голоса могут приглянуться. Беспредел допускать нельзя, его нужно останавливать сразу.

Информация о материале

Війна – це кров та бруд, холод, голод і смерть, які завжди поруч; це важка робота; – це страшно. Це те, що ми знаємо про війну з дитинства. Але в житті завжди, і війна – не виключення, є місце гумору, легендам і байкам.

Cила пропаганди

Два бійці у нещодавно звільненому селі.

- Стояли на посту. Повз іде бабуся з банкою молока. Запитали в неї, де можна придбати (в селі нічого не працює, а в пайках вже ненависна каша з тушонкою).

- А у Лідки, ето чєрєз дом возлє аптєкі, зєльоний забор – нє ошібьотєсь, он там одін такой. Только завтра ідітє, утром у нєйо точно будєт, - відповідає вона.

Подякували. Зранку, попередили командира і пішли. Там йти максимум хвилин 10, та все одно треба вдвох, зі зброєю. Знайшли швидко. Хазяйка у дворі. Побачила нас, - то хотіла забігти в хату, але ми її покликали, підійшла до нас.

- Добридень!, - кажемо, - Ми до Вас за молоком. Нам сказали, що у Вас є.

- Ой-ой у мєня мало.

- Ну давайте, скільки є.

Винесла 2 банки по 3 літри.

- Чудово, - приймаю банки, - А скільки грошей?

- Ой, я і нє знаю

- Як не знаєте, Ви ж молоко кожен день продаєте?, - кажу здивовано

- Ну у мєня ж дєті, а сєйчас такіє цєни високіє, лєкарств нєту..., - на очі сльози навертаються

- Та ви просто скажіть, скільки

- Сєйчас, посмотрю

Забігла в хату. Ми з напарником один на одного подивились. Стоїмо жартуєм: - Чого то вона? - Це ми з тобою темні, а вона мабуть побігла біржеві індекси та котіровкі валют дивитись. - Та не матюкайся.

Повертається Лідка. У руках хусточка, а з хусточки стирчать кілька купюр по 100 грн. Простягає нам..

- Вот всьо, что єсть. Мнє дєтєй корміть.

Товариш стоїть дивиться, я наче починаю розуміти.

- Тьху! Скільки ми Вам за молоко винні?... Ми Вам сколько за молоко должни?

Сунув їй в кишеню 150 грн, порадив менше росТБ дивитись та й пішли.

Екзотика

Один з бійців взявся приготувати рагу за своїм фірмовим рецептом. Взяли ліхтарик, зазирнули в закрома – наче все необхідне є – картопля, капуста, помідори, тушонка замість м’яса і, навіть, ікра кабачкова домашня в банці.

Шаманив довго. Під кінець відкрив ікру, і не куштуючи висипав в казанок. Сіли їсти – щось дивне, солодке якесь рагу. Може картопля мерзла?- Та наче ні, вдень готували – добра була. З’ясували, що те що прийняли в потьмах за ікру, - то насправді абрикосове варення було. Поїли, вийшло нічого – екзотична страва. А товаришу порекомендували, як закінчиться війна, рецепт запатентувати, та йти в шеф-кухарі.

Про забезпечення

В армії заява «Ми забезпечили армію всім необхідним» вважається дійсною лише тоді, коли зроблена на війні, перед строєм озброєних бійців.

Анекдот

Міністр оборони напередодні виборів готується до низки зустрічей. Питає в радника,

- Що сказати? – Та, кажіть, що все добре, авось пронесе.

Виступає на прес-конференції:

- Ми повністю забезпечили усім необхідним нашу армію в зоні АТО! – в кожного є нова якісна форма, повний комплект індивідуальних засобів захисту. В частинах - автомобілі, сучасніша військова техніка, годують, як в ресторані...

В залі лунають гучні оплески

Міністр, тихенько собі під ніс: «Фух, пронесло»

Виступає на зустрічі з представниками територіальних громад:

- Ми повністю забезпечили усім необхідним нашу армію в зоні АТО! – в кожного є нова якісна форма, повний комплект індивідуальних засобів захисту. В частинах - автомобілі, сучасніша військова техніка, годують, як в ресторані...

В залі лунають гучні оплески.

Міністр, тихенько собі під ніс: «Фух, пронесло»

Приїздить виступати у військову частину, яка щойно вийшла на ротацію, піднесено читає:

- Ми повністю забезпечили усім необхідним нашу армію в зоні АТО! – в кожного є нова якісна форма, повний комплект індивідуальних засобів захисту. В частинах - автомобілі, сучасніша військова техніка, годують, як в ресторані...

У залі встановлюється напружена гробова тиша.

Міністр піднімає голову, бачить перед собою стомлених, у різномастій формі воїнів, заглядає у вічі. Тихенько:

- Ой, ...ля...

Обертається до радника. Радник: «Ні, не так. Кажіть, що війна почалась зненацька і ми робимо...»

- Та тихше, тихше, мені здається, тільки що пронесло.

Анекдот

Українській армії видали нову форму. – ...мать, ...мать, ...мать, - звично відгукнулось відлуння..

Легенда

Генерал приїжджає до військових на передову. Ходить, дивиться що та як, пхає носа в мапу. Викликає командира батальйону:

- Комбате, маєте задачу – зібрати групу і зачистити лісосмугу до початку населеного пункту і встановити там спостерігачів. Сьогодні зможете зробити?

- Ні, товаришу командире – територія замінована, в лісосмузі укріпилися сили супротивника, озброєні нічними засобами спостереження та сучасними прицілами, - ми технічно не оснащені для успішного проведення такої операції.

- Що Ви мені розказуєте? Приціли, прилади... Раніше взагалі без прицілів воювали і перемагали.

- Так ще раніше зі списами воювали, і теж нормально було.

- Не сперечайтесь. Чому укріплення не побудовані? – Будуйте!

- Ми заявку на матеріали і техніку подали, але її не задовольнили. Нам потрібен екскаватор, бензинові пили, ліс, бетонні блоки, а також скоби та ін.

- Не вистачить на всіх вас екскаваторів – лопатами копайте. Пили ручні виділимо. Бліндажі не можете побудувати! Раніше он ніяких екскаваторів і бензопил не було, і люди замки будували.

- А ліс?

- Домовляйтесь самі! Що за дитсадок? В армії Ви маєте виконувати наказ, а як – це вже Ваша справа. Раніше солдати вміли накази виконувати і нагороджували їх за це, а як не виконували – то судили. Натяк зрозуміло?

- Раніше з командира, що віддавав накази, що призводили до поразки, живцем здирали шкіру, а пізніше просто розстрілювали без суду, прямо на позиціях. Вам натяк зрозумілий?

Жіноче

Дівчину-волонтера питають чому вона вирішила допомагати на передовій, а не в тилу:

-... І ще, я тобі по секрету скажу. Мені подобаються чоловіки на війні. Це вдома вони: «де моя друга шкарпетка?», «Полиця - дуже складний предмет, що вимагає підготовки та інженерних рішень - я тобі не столяр-архітектор», а на твою пропозицію «звари собі яйце» робить такі здивовано-круглі очі, ніби ти щойно попросила його самому збудувати єгипетську піраміду. Зате на війні, блін, всі відразу стають будівельниками-сантехниками-кухарями - бліндажі зводять, і готують так, що мені і не снилося - за допомогою багаття і одного казанка приготувати печеню, а ?! Я навіть салати бачила! Уявляєш - фруктовий салат на війні, в суто чоловічому колективі? - Це сюр! Коротше, там я розумію: світ не такий поганий.

Військове давнішнє

Сапери пішли перевіряти територію. Коли повернулися, принесли почорнілу гранату, що лежала в землі під деревом ще з часів Другої світової війни. Поруч знешкодили розтяжку сепаратистів також з гранатою. Під одним і тим самим деревом. До стовбура прикріпили табличку: «Щасливе дерево». Тепер на Донбасі є своє «Щасливе дерево».

Спокуса

Досвідченого капітана знайомий переманює з батальйону ВМС до батальйону Збройних Сил України:

- Переходь до нас. У нас є печеньки.

Розмова

ХХХ: Йду я якось лісом. Зупинився. І тут вилазить такий, як його?... Ну такий... Чорний, нахабний, землю риє. Ну як же... Ну підкажи...

YYY- Я на цей прикол не куплюся

ХХХ: Що!?... Дурень ти і приколи знаєш лише дурні... О, згадав! Шахтер-сепаратист

Информация о материале
  1. Рак с человечьими глазами, або Впополам
  2. Как Егор Иванович и Иван Петрович целый год на халяву водку пили
  3. Землетрясение
  4. Принуждение к транспарентности