Главная

Мы тут узнали о том, что НБУ считает, что со своей стороны сделал все для полноценной интеграции PayPal в Украину и теперь мяч на стороне PayPal. И что PayPal такие хитрые, что пользуются ситуацией и пытаются выжать максимум для себя - из условий по своему входу в страну. В общем, как обычно у нас бывает - опять во всем виноват кто угодно, но только не наши чиновники. На этот раз виновато руководство глобальной электронной платежной системы.

Поэтому, я решил опубликовать краткий анализ текущей ситуации от Baker & McKenzie, которые являются участниками нашей рабочей группы. Предлагаю руководству НБУ синхронизировать свою публичную риторику по поводу PayPal с тем, что написано ниже.

PayPal для резидентов Украины - статус на январь 2016 года.

По состоянию на сегодня, компания PayPal уже работает с резидентами Украины несколько лет как международный провайдер удобных услуг по осуществлению расчетов с помощью платежной карты и электронной почты. Однако, функционал использования услуг PayPal для резидентов Украины - ограничен. Резиденты Украины могут только осуществлять расчеты с помощью своей платежной карты международной платежной системы, выпущенной украинским банком, через сайт PayPal, но не могут принимать платежи от других пользователей PayPal и «выводить» такие платежи на свои платежные карты или на свои банковские счета в Украине.

По результатам работы инициативной рабочей группы по внедрению PayPal, Комитета по банкам и финансовым услугам Американской торговой палаты и участников IT рынка, в мае 2015 года были разработаны конкретные предложения по изменению нормативных документов НБУ для расширения возможностей работы в Украине систем международных расчетов, таких как PayPal. В частности, был предложен механизм оперативного запуска возможности для резидентов Украины получения средств с их электронных кошельков (учетных записей), открытых в PayPal за границей, на текущие счета резидентов Украины в украинских банках.

Однако, предложения нашей инициативной рабочей группы по внедрению PayPal не были поддержаны НБУ. Вместо этого, НБУ принял альтернативный вариант изменений (требующие дополнительной регистрации систем «международных интернет расчетов» в НБУ), которые де-факто осложнили и запутали процесс расширения возможностей работы в Украине систем международных расчетов, таких как PayPal, в частности для запуска возможности для резидентов Украины получения средств с их электронных кошельков (учетных записей), открытых в PayPal за границей. Одновременно, представители НБУ пытались «продать» свой альтернативный вариант как такой, который был согласован и одобрен нашей рабочей группой.

В процессе работы инициативной группы по PayPal, были проведены несколько раундов телефонных звонков с представителями компании PayPal, а также проведено около 8-10 встреч с представителями НБУ по вопросам изменения нормативных документов НБУ. В результате этой работы, рабочей группе стали известными несколько интересных фактов:

(1) На протяжении 2-3 лет (возможно и более длительный период) НБУ выслал компании PayPal около 3-4 формальных писем в которых, среди прочего, шла речь о том, что деятельность компании PayPal с резидентами Украины не отвечает действующему законодательству Украины и НБУ предлагал компании «урегулировать» эти вопросы. Последнее письмо такого же содержания НБУ отправил компании PayPal сразу после начала работы нашей инициативной группы по своей собственной инициативе и не уведомил об этом нашу рабочую группу.

(2) В ответ на указанные письма от НБУ, компания PayPal давала ответы о том, что её деятельность с резидентами Украины соответствует международной практике осуществления расчетов, поскольку фактически компания PayPal только осуществляет эквайринг платежных карт, выпущенных украинскими банками - т.е., просто принимает к оплате международные платежные карты как и любой другой иностранный сайт (Amazon и т.д.). Получив очередное такое письмо от НБУ в 2015 году, руководство PayPal пришло к мнению о том, что либо в НБУ вообще не понимают какую деятельность осуществляет PayPal с резидентами Украины, либо PayPal действительно что-то нарушил в Украине, разрешив резидентам Украины пользоваться своими платежными картами для расчетов. Вывод, к которому подтолкнули письма НБУ руководство PayPal, состоял в том, что нужно вообще закрыть для резидентов Украины возможность пользоваться PayPal в любой форме, пока НБУ не подтвердит в своем Letter of Comfort то, что существующая деятельность PayPal с резидентами Украины возможна.

(3) После нескольких месяцев работы и дискуссий с НБУ, рабочей группе удалось убедить НБУ выдать Letter of Comfort о том, что существующая деятельность PayPal с резидентами Украины (прием платежных карт резидентов Украины, выпущенных украинскими банками, на сайте PayPal) отвечает действующему законодательству Украины. Это письмо было отправлено НБУ в PayPal ТОЛЬКО 31 декабря 2015 года.

(4) Однако Letter of Comfort НБУ не решило основной вопрос, который ставился нашей рабочей группой еще в мае 2015 года, а именно, как расширить функционал использования PayPal резидентами Украины позволив им принимать платежи на свои электронных кошельков (учетных записей), открытых в PayPal за границей. НБУ принял изменения в свое Положение об электронных деньгах требующие дополнительной регистрации систем «международных интернет расчетов» в НБУ в случае если такие системы позволяют резидентам Украины (ФОП или юридическим лицам) пронимать платежи. Требование такой регистрации в НБУ очень удивило PayPal, поскольку для активации приема платежей за границей на электронные кошельки (учетные записи), открытые в PayPal за границей, не нужно осуществлять деятельность на территории Украины - эта услуга предоставляется за границей (а именно, в Сингапуре, где находится соответствующий провайдер PayPal).

Таким образом, Украина, в лице НБУ, стала первой страной в мире, которая потребовала такую регистрацию у PayPal для трансграничных услуг. Рабочая группа уже предложила НБУ отменить требование о регистрации, но пока не нашла в НБУ поддержки.

В итоге, можно сделать вывод в лучших традициях украинской бюрократии - нужно создать проблему (или несколько, как в случае с НБУ), а потом начать эту проблему решать, отчитываясь о “достижениях” и “победах”.

Добавлю от себя. Ясно, что в НБУ, на всех уровнях, работает немало умных и ответственных людей, большая часть которых сидит на нищенских зарплатах и занимается практическим мессианством. И у нас есть локомотив в НБУ, в лице зам главы НБУ Влада Рашкована, который на нашей стороне. Но я искренне поражен, как при таком количестве начальников и исполнителей, можно оставаться настолько неэффективной структурой.

Наш следующий шаг - встреча с PayPal в начале марта, на которой, я уверен, прояснятся многие вопросы и станут понятны сроки запуска полноценной работы PayPal в нашей стране.

Информация о материале

В ходе недавнего пафосного спича премьер искренне обрадовался: «каждый третий уже получает субсидию», то есть фактически находится за чертой бедности. Хочется спросить уважаемого оратора: это гордость за бедность или радость по скудоумию?

Год назад нынешнее правительство, пытаясь угодить и МВФ, и олигархам, заварило кашу, которую теперь не расхлебать. Обязавшись поднять тарифы до экономически обоснованных и сократить бюджетные дотации монополий, Кабмин придумал незамысловатую схему, предполагающую те же дотации из госказны, но теперь через адресные субсидии гражданам. Тем временем реформированием самих компаний, то есть вопросами прозрачности их структур, управления, отчетности и тарифообразования, всерьез никто не занимался.

В итоге субсидии, во всем мире использующиеся как временный инструмент, позволяющий самым бедным пережить реформы в энергосекторе, в нашей стране оказались единственным результатом этих «реформ». В остальном же не изменилось, по сути, ничего: рынок монополий крайне неэффективен, тарифная политика непрозрачна, принципы ценообразования туманны, о системном повышении энергоэффективности знать не знают и слышать не хотят. Всех все устраивает — и особенно главных выгодополучателей. И теперь посредством налогоплательщиков за их же счет государство продолжает дотировать все те же «Укрэнерго», теплокоммунэнерго, «Нафтогаз» и прочие структуры, в которых пусть порой и сложно, но очень даже можно проследить интересы людей с фамилиями Ахметов, Григоришин, Мартыненко, Коломойский, Суркис и тому подобных персонажей. За спинами которых, в свою очередь, порой «отсвечивают тени и интересы» как действующих, так и бывших (в том числе беглых) президентов и премьер-министров страны.

Именно попыткой оставить «при своих» ключевых интересантов процесса, очевидно, и было в первую очередь продиктовано желание власти раздать как можно больше субсидий, максимально упростив систему их получения. Так что схема работает, как и для кого надо. И все бы ничего, если бы при этом не формировалась критическая масса новых инфляционных и социальных взрывов.

А когда планируем отменить субсидии?

Опыт реформирования энергетических секторов стран Центральной и Восточной Европы говорит о том, что одного лишь перехода к рыночным ценам на газ и отопление недостаточно. Нужны комплексные меры по реформированию отрасли, обязательными условиями которых должны стать повышение прозрачности формирования тарифов, а также открытая и честная приватизация компаний-поставщиков энергоресурсов и стимулирование конкуренции между ними. Большинство стран, переходивших от модели фиксированных цен на энергоносители к рыночным, устанавливали субсидии лишь на начальных этапах реформирования. Делая упор не на количество получателей, а на повышение энергоэффективности, стараясь отменить субсидии как можно быстрее.

В Украине же переходом к рыночной цене все и ограничилось. Страна, переживающая здесь и сейчас коллапс пенсионной системы, загоняет себя в новую кабалу — систему субсидий, раздавая щедрые, но невыполнимые обещания и ничего не делая для их отмены.

Согласно исследованию, проведенному экспертами Центра экономической стратегии, из-за отсутствия стимулов к экономии энергоемкость коммунального сектора остается недопустимо высокой. Да, по сравнению с 2008 г., общее потребление газа в стране сократилось на 36%, но главным образом благодаря двукратному падению потребления газа в промышленности. А вот население, в течение 2008–2013 гг. потреблявшее в среднем ежегодно 17 млрд кубометров газа, начало экономить лишь в 2014-м, сократив потребление на относительно незначительные 2 млрд. Отсутствие стимулов для энергосбережения, тотальный износ жилого фонда, очевидный перекос структуры потребления в сторону газа вместо твердого топлива и электроэнергии приводят к тому, что украинцы потребляют в среднем гораздо больше газа, чем жители соседних стран с сопоставимыми ВВП на душу населения и климатическими условиями.

Принятый в первых числах декабря закон, призванный гарантировать доступ потребителей к информации о тарифах и их составляющих, увы, не сдвинет вопрос с мертвой точки. Так как не позволяет ответить на главный вопрос: как же все-таки формируется конечная цена на топливо (газ импортный и собственной добычи), благодаря которой предприятия могут бесконечно играться с «экономической обоснованностью»? Большая часть «раскрытой» информации публиковалась и ранее, однако ясности вопросам тарифообразования не добавляла.

Долгожданный Закон «О рынке природного газа», призванный развить конкуренцию и демонополизировать рынок, пока выглядит очередной профанацией. В итоге все закончилось тем, что при горгазах просто появились компании-посредники, принадлежащие все тем же собственникам, связанным все с тем же Фирташем…

Полная неразбериха и на рынке электроэнергии. Ее поставщикам вроде надо только посочувствовать — государство требует заложить в тарифы нулевую рентабельность! Однако на самом деле номинальное отсутствие прибыли с витринной стороны вовсе никого не расстраивает: с нее ведь пришлось бы еще и соответствующие налоги отчислять! Тем временем продавцы уже очень давно и, в общем-то, не особо стесняясь пилят гири в подсобке — за счет завышения потерь и затрат, способных сделать нерентабельными любые тарифы! Например, общие потери энергии в распределительных сетях уже доходят до 25% (!), что даже технически сложно представить. Наращивают расходы и водоканалы, пару лет назад уровень потерь воды при транспортировке у них не превышал 30%, сейчас — 50–60%. Доля электроэнергии в тарифах на воду, не превышающая в Европе 15%, в Украине уже перевалила за 30%.

Вопрос, почему никто не кричит «гвалт!» и всерьез не занимается исправлением столь катастрофического положения дел, оставим в разряде риторических. Здесь важна другая очевидность: подобная государственная «политика» в отношении естественных монополистов позволяет последним декларировать убыточность постоянно, лоббируя все новые и новые повышения тарифов, заодно еще и оправдывая плачевное качество услуг.

Могут ли субсидии изменить эту ситуацию? Напротив, они способны лишь законсервировать ее. Декларируя реформу по польскому образцу, на практике реализуют молдавский сценарий. Почему премьер, радуясь росту количества субсидий, не говорит о результатах аудита НАК «Нафтогаз Украины» и «Укргаздобычи»? Об обещанном и никак не реализованном прозрачном формировании тарифов? О программе энергоэффективности, ответственных, сроках и источниках на ее реализацию, наконец? Был ли за прошедший год проведен энергоаудит жилых домов? Мы знаем конкретное количество строений, требующих тепломодернизации, замены окон, дверей, установки счетчиков тепла в многоквартирных домах и экономных газовых котлов в домах частных? Во всех котельных уже стоят счетчики на входной и выходной трубах?

По оценкам специалистов, эти шаги позволили бы повысить эффективность потребления энергоносителей на 20–35%. Следуя логике, эти действия и должны были бы стать конечной целью реформ. Мы раздаем субсидии малообеспеченным, так как для них возросшие платежи неподъемны. Субсидируем «гостинки» и пятиэтажки, которые через старые окна и щели отапливают небо. А почему мы не устанавливаем льготные тарифы на минимальные объемы потребления для тех, кто уже экономит, кто утепляет жилье, устанавливает счетчики, переходит на твердое топливо? Почему не предоставляем адекватные программы кредитования тепломодернизации жилищ для тех, кто хотел бы это делать?

Проекты по повышению энергоэффективности, осуществленные в соседних с Украиной странах, показали, что сокращение энергозатрат на уровне домохозяйств может достигать от 20 до 60% с периодом окупаемости от 4 до 12 лет. Средняя стоимость инвестиций в энергоэффективность жилых домов составила 25–45 евро за квадратный метр. В конце концов, считал ли кто-то, что обойдется нам дешевле — единоразово поменять окна, установить счетчики, утеплить стены или пожизненно доплачивать из госбюджета тем, кто не может оплатить свои счета? В Чехии, например, для повышения энергоэффективности жилья правительство предоставляло гражданам гранты в среднем 500–

600 евро на одно помещение. Также домохозяйства могли воспользоваться субсидированными кредитами для модернизации зданий, предусматривающими возмещение до 40% затрат. Аналогичные программы использовали Латвия, Литва, Словакия, Болгария, Польша. Но не Украина. Мы не торопились внедрять международный опыт по повышению энергоэффективности в прошлом году и в году нынешнем не будем. Не в приоритете.

С учетом того, что в Украине в принципе отмена льгот — тема болезненная, и желающих резать нет, а желающих щедро раздавать — пруд пруди, нам жить с бременем субсидий долгие годы. Будет ли кто-то тратиться на счетчики и утепление, если тариф оплачивает государство? А будет ли он декларировать реальные доходы, если рискует потерять субсидию? А будут ли у него желание и возможности эти доходы увеличивать?

Капкан патернализма

Субсидии не единственный, а главное, не лучший способ сгладить переход от регулируемых тарифов к рыночным. «Бедные всегда будут, система их поддержки нужна и существует в том или ином виде практически во всех странах. Реформирование системы поддержки малоимущих — очень широкий вопрос, но все государства и, кстати, благотворители приходят к тому, что эффект будет намного большим, если дать человеку удочку, а не рыбу. Никто не спорит, что самый лучший выход — повышение производительности труда и возможностей трудоустройства. Но в системе социальной поддержки считается, что больше преимуществ может иметь как раз нецелевой трансферт, зависящий лишь от уровня доходов», — объясняет Наталья Лещенко, экономист «CASE Украина».

Международный опыт также свидетельствует, что выделение помощи «живыми деньгами» и не на конкретные нужды является более эффективным, если речь идет о коммунальных платежах, — у людей появляется реальный стимул утеплить помещение, поставить счетчик, поменять окна. Тогда сэкономленные на оплате «коммуналки» средства можно потратить на что-нибудь еще.

Но для того чтобы выдавать адресную помощь, нужно иметь как минимум реестр льготников, а как максимум — всеобщее декларирование доходов. Реестр создается в Украине с 2005 г., на что истрачен уже не один внешний кредит. Последний заем на эти цели мы получили летом 2015-го. Реестра все еще нет, и если он появится к концу

2016-го, это будет чудом. Всеобщего декларирования в обозримом будущем тоже не будет. Ему нашли неоднозначную альтернативу. Махнув рукой на адресность, правительство переключилось на верификацию льготников, решив, наконец, проверить, все ли из них могут претендовать на получаемую от государства помощь.

В «бюджетном пакете» Верховная Рада даже приняла и закон, предполагающий якобы верификацию. Речь идет о том, что банки должны предоставлять органам власти по их требованию сведения о счетах своих клиентов (текущих, кредитных, депозитных и прочих), операциях и остатках на них. В случае начисления и получения социальных выплат, льгот, субсидий, предназначенных на семью или домохозяйство, информация предоставляется по каждому из членов семьи или домохозяйства.

Необходимость верификации не вызывает сомнений. Наверняка существует масса тех, кто получает льготы неоправданно. Но возможна ли верификация в варианте, предложенном правительством? Во-первых, количество домохозяйств, получающих субсидии, с прошлого года выросло с 2 до 5,4 млн, а принятые поправки декларируют проверку достоверности информации, предоставленной для начисления и получения всех социальных выплат, льгот, субсидий и пенсий. То есть всей армии льготников. Сколько времени и человеко-часов необходимо, чтобы проверить эти данные? Во-вторых, как они будут оцениваться, если на сегодняшний день нет критериев этой оценки? В-третьих, НБУ в ответе на запрос ZN.UA подтвердил, что информация будет предоставляться исключительно Минфину, причем последний, в соответствии с существующим порядком раскрытия банковской тайны, не сможет передавать ее органам социальной защиты! Тупик.

«Органы социальной защиты не смогут получать информацию от банков, поскольку они отсутствуют в перечне государственных органов, которым в соответствии со статьей 62 ЗУ о банках раскрывается банковская тайна, — говорится в официальном ответе Нацбанка. — Последними изменениями в статью 62 закона о банках предусмотрено, что раскрытие банковской тайны осуществляется центральному органу исполнительной власти, обеспечивающему формирование государственной финансовой политики, то есть Министерству финансов Украины, в ответ на его письменный запрос во время бюджетного процесса с целью проведения верификации и проверки достоверности информации, предоставленной физическими лицами для начисления и получения социальных выплат. В случае начисления и получения социальных выплат, льгот, субсидий, предназначенных на семью или домохозяйство, информация предоставляется по каждому из членов семьи или домохозяйства. Порядок раскрытия банковской тайны, определенного законом, не предусматривает передачи полученной Минфином информации в органы социальной защиты».

На местах при оформлении субсидий до сих пор спрашивают у претендентов, есть ли у них холодильник и телевизор, заставляя проработавших всю жизнь пенсионеров устыдиться того, что они в свое время решили сменить «Минск» на Nord. А ведь единственным критерием на сегодняшний день при оформлении субсидий должен являться доход домохозяйства за последние 12 месяцев и отсутствие в течение этого периода покупки на сумму свыше 50 тыс. грн. Зачем же в таком случае государство так подробно изучает имущество претендентов, и уж тем более зачем ему доступ к информации об их банковских счетах? Это чиновники или наводчики?

«В большинстве зарубежных стран сведения о состоянии счетов клиентов не подлежат разглашению. Их можно получить лишь в случае возбуждения уголовного дела в отношении конкретного лица. Рассмотрение гражданского дела во многих странах не является основанием для банка предоставлять суду любые сведения, за исключением тех случаев, когда сам банк выступает стороной по делу, — объясняет Станислав Климов, директор ЮК KODEX. — Да, в некоторых странах, Германии, Японии, существует практика предоставления доступа государства к банковской тайне. Но законодательство этих стран предусматривает ответственность за разглашение банковской тайны работниками банка и должностными лицами, которым была доверена конфиденциальная информация, что, в свою очередь, дает клиенту право обратиться за защитой своих прав в суд в результате неправомерного получения банковской тайны государственными органами».

Юристы отмечают, что в соответствии с требованиями действующего украинского законодательства органы социальной защиты не уполномочены в обязательном порядке обращаться в банковские учреждения с требованием раскрытия банковской тайны в отношении доходов физлиц. По сути, при подаче декларации с целью получения субсидии они не смогут осуществить проверку доходов по вкладам и поступлений средств на банковские счета. То есть принятые нормы — не более чем фикция.

«На практике проверка реального дохода лица, если он нигде не учитывается, осуществляться не будет. Подобная ситуация возникнет и с покупками или оплатой услуг на сумму, превышающую 50 тыс. грн. Постановлением КМУ №106 утверждена декларация, подаваемая вместе с другими документами в органы социальной защиты, в которой также нужно указывать вид приобретенного имущества, товаров или оплаченных услуг, их стоимость и дату приобретения или оплаты. Но предоставление каких-либо документов в подтверждение этой информации не только не требуется, но и прямо запрещено постановлением КМУ №848, — объясняет Анастасия Нестеренко, юрист Адвокатского объединения «Спенсер и Кауфманн». — До сих пор открытым остается вопрос, имеет ли право на субсидию лицо, которое владеет значительными денежными средствами на банковских счетах. Сведения декларации, подтвержденные в установленном законодательством порядке, дают ему возможность получать помощь от государства — сумма вклада не должна учитываться в сумму расчета при определении субсидии, кроме доходов, полученных от пользования такими средствами, например, по вкладам».

По мнению юристов, исходя из содержания законодательных актов, лицо, имеющее депозит, не лишается права на получение субсидии, если эти средства не являются доходом, однако случаи отказа в предоставлении субсидий владельцам депозитов уже есть, что лишь подтверждает полную неразбериху в этих вопросах.

К чему же мы пришли? Наспех сколотив упрощенную систему предоставления субсидий, правительство фактически заменило ею ранее существовавшую систему бюджетной поддержки энергетических предприятий. С учетом декларируемой тотальной дефицитности последних власти как никто заинтересованы в том, чтобы количество получателей субсидий росло, ведь деньги в конечном итоге поступают не людям, а предприятиям. Новый общественный договор, точнее, сговор, устраивает как неимущие низы, так и доведшую их до отчаянья верхушку. Заплатит за «банкет», как всегда, белый бизнес — те, кто реально работает, оплачивая и налоги, и «экономически обоснованные» тарифы. В интересах олигархов строится неэффективная, губительная система. Власть формирует не сильное самозанятое гражданское общество, а тотально зависимую от государства и его подачек массу. Электорат иждивенцев и бедняков, готовый на все, лишь бы с довольствия не сняли.

Конечно, Арсений Петрович картинно потребовал от Минюста проверить обоснованность формирования Нацкомиссией, осуществляющей регулирование в сферах энергетики и коммунальных услуг (НКРЭКУ), тарифов для облгазов, но кого еще подобные спектакли обманывают?

Ведь именно с легкой руки Арсения Петровича Украина продолжает исправно платить не только олигархам, но, видимо, и беглому экс-президенту. В свое время Виктор Янукович сделал все для того, чтобы Ринат Леонидович получил контроль над 65% рынка тепловой генерации, 40% рынка распределения электроэнергии и 50% рынка добычи угля. Как вы думаете, безвозмездно или все-таки за «долю (не)малую»? И как все это называется, если не тотальная монополия? И почему все еще самый богатый человек страны так планомерно и настойчиво этого добивался, если тарифы нерентабельны? В незнании реальных ответов на все эти вопросы, как и в непонимании сути работающих схем заподозрить Арсения Петровича сложно. Но что он реально сделал, чтобы эти схемы, как и существующее положение дел, разрушить? Как и Петр Алексеевич, которого, разумеется, не связывают никакие взаимные бизнес-интересы с Константином Григоришиным…

На самом деле очевидные ответы на вопрос: cui prodest? приводят к осознанию того факта, что без жесточайшего общественного или внешнего давления ситуация по сути может никогда и не поменяться. Ведь мало осведомленным с «нюансами» украинской действительности функционерам МВФ можно (как подтвердил в том числе и последний опыт адресного субсидирования) годами втирать очки лишь изменениями формы. И никакой верификации не будет до тех пор, пока количество получателей субсидий не достигнет критической массы, а система не начнет схлопываться. Но если мы уже сейчас говорим о том, что каждый третий в стране получает субсидии, то ждать коллапса нынешней системы субсидирования осталось недолго. И вот тогда наверняка сыграет свою роль совершенно бессмысленный (на сегодняшний день) доступ к банковской тайне, позволив правительству в отсутствие надлежащих критериев как угодно трактовать полученную информацию, штампуя отказы на получение госпомощи по поводу и без.

* * *

Сейчас, заполняя документы о получении субсидий, люди соглашаются с пунктом о том, что в случае отмены предоставленной помощи они обязаны вернуть государству все выделенные средства. Занятная забота правительства, особенно если учесть, что средняя месячная выплата в целом по стране составляет 320 грн, а в Тернопольской и Ивано-Франковской областях — около 600 грн. В итоге государство может потребовать от людей компенсации совершенно неподъемных сумм. Что практически неизбежно произойдет и при дальнейшем отсутствии вменяемой политики энергоэффективности, прозрачного и понятного всем и каждому тарифообразования, рыночной конкуренции и повышения эффективности менеджмента монополий, как и многих других жизненно необходимых шагов по реформированию отрасли.

Правительство отказывается делать все это даже в нынешних условиях — ползучей девальвации и инфляции свыше 40%, индексации социальных стандартов в 2016-м лишь на мифический 12-процентный уровень инфляции. В условиях, враждебных предпринимательству и бизнесу, отрицающих какие-либо возможности для экономического роста, правительство предлагает сначала работающим заплатить за малоимущих, обрекая малоимущих на лишение последнего. А что взамен? Свежий выпуск «премьерской десятиминутки»?

Информация о материале

КП «Харківський метрополітен» у 2015 році замовив у ТОВ «Благоспецбуд+» товарів та послуг на суму 6,52 млн грн. Про це йдеться у річному звіті метрополітену, розміщеному у «Віснику державних закупівель».

Зокрема, метрополітенівці замовили капремонт покрівлі та їдальні депо «Салтівське», реконструкцію огорожі території душкомбінату, на купівлю ламп, світильників, замків, тощо.

ВДЗ не містить інформації про проведення відкритих торгів на ці роботи та перемогу в них ТОВ «Благоспецбуд+» .

ТОВ «Благоспецбуд+» було засноване Дмитром Яковцем у лютому 2015 року у селищі Сковородинівка Золочівського району Харківської області. При реєстрації ТОВ «Благоспецбуд+» вказало два номери телефону: +380957110978 та +380506054633. Перший належить засновнику, а другий номер також є контактним для ТОВ «Добробудстрой+» Володимира Колісника та ТОВ «Старсен».

Засновником останнього є Іван Кравцов, а керівником – Сергій Греков. Раніше єдиним засновником цього підприємства був Олександр Стаматін – син директора КП «Харківський метрополітен» Вячеслава Стаматіна та віце-мера Харкова Марини Стаматіної.

Варто відзначити, що у соціальній мережі Facebook цей номер прив’язаний до персональної сторінки адвоката КП «Гор БТІ» Євгена Зуба.

ТОВ «Старсен» у 2015 році отримав від метрополітену замовлень на суму 4,81 млн грн.

Нагадаємо, що найбільше замовлень метрополітену за вказаний період отримало ТОВ «ТБС-Україна» – 10,60 млн грн. Це підприємство належить росіянам Гіві Баркалая, Айрату Ісакову, Дмитру Литвиненко.

Информация о материале

Відносно недавно в українському кримінальному процесі з’явився новий інститут — негласні слідчі дії. Йому присвячено окрему гл.21 Кримінального процесуального кодексу, яка за своїм обсягом виявилася більшою, ніж спеціальний закон «Про оперативно-розшукову діяльність». Утім, як відомо, кількість не гарантує якості. Чим же негласні слідчі дії відрізняються від звичайних оперативно-розшукових заходів? Як при проведенні негласних дій слідчому добитися результату в тих межах, які є дозволеними, і при цьому не порушити прав людини? На що слід звертати увагу захисникові, який дізнався про застосування щодо свого підзахисного таємних методів розслідування? Відповіді на ці та інші практичні запитання «ЗіБ» шукав разом з доктором юридичних наук, професором кафедри кримінального процесу та криміналістики Академії адвокатури України Валерієм Колесником.

Думка про те, що частину оперативно-розшукових заходів віддали слідчому й той проводить їх, називаючи негласними слідчими діями, насправді є хибною

— Валерію Аркадійовичу, вже два роки поспіль науковці та практики мають чудовий привід для дискусій — новий КПК. Дехто називає його прогресивним, хтось — репресивним. Так чи інакше, але кодекс уніс чимало новел, серед яких — негласні слідчі (розшукові) дії. Проте й тут критики знаходять привід для невдоволення. Начебто на оперативно-розшукові заходи, відібравши право на їх проведення в оперативних підрозділів, почепили ярлик «негласні слідчі дії», залишивши при цьому суть заходів незмінною. Як ви ставитеся до такої позиції?

— Я скажу так: це дуже грубий підхід, але подібне твердження має певне підгрунтя і не позбавлене сенсу. Дійсно, негласні слідчі (розшукові) дії, за своєю сутністю, у переважній більшості фактично є оперативно-розшуковими заходами, які отримали нову назву і право на проведення яких надано слідчому під час здійснення ним досудового розслідування. Якщо раніше оперативні заходи під час розслідування кримінальної справи проводилися співробітниками відповідних оперативних підрозділів за законом про оперативно-розшукову діяльність у рамках справи супроводження кримінального судочинства, то тепер цю процедуру регламентує окрема глава кодексу. Але не все так просто.

З одного боку, нормативно закріп­лені методи проведення негласних слідчих дій багато в чому збігаються з методами ведення оперативно-розшукової діяльності. На це орієнтує ­Інструкція про організацію проведення негласних слідчих (розшукових) дій та використання їх результатів у кримінальному провадженні, затверджена спільним наказом ГПУ, МВС, СБУ, Адміністрації Держприкордонслужби, Мінфіну, Мін’юсту від 16.11.2012 №114/1042/516/1199/936/1687/5, де записано (пп.1.6, 1.16), що «методи проведення негласних слідчих (розшукових) дій — це сукупність організаційних, практичних прийомів, у тому числі із застосуванням технічних засобів, які дозволяють у порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством України, отримати інформацію про злочин або особу, яка його вчинила, без її відома». При цьому порядок, тактика та методика проведення цих дій, взаємодія уповноважених оперативних підрозділів «з особами (підрозділами), що залучаються до проведення таких дій, регулюються окремим нормативно-правовим актом органів, у складі яких перебувають уповноважені оперативні підрозділи».

З другого боку, діяльність щодо здійснення негласних слідчих (розшукових) дій є діяльністю процесуальною і мала б підпорядковуватися виключно нормам кримінального процесуального закону. Проте, виходячи з нормативних роз’яснень міжвідомчого наказу, те, що передбачено кримінальним процесуальним законодавством і написано для слідчого, сьогодні регламентується відомчими інструкціями й фактично регулює оперативно-розшукову діяльність. На практиці в багатьох випадках негласні слідчі дії — це дії, які виконують оперативні співробітники з дотриманням порядку та правил, із застосуванням тактичних прийомів саме оперативної діяльності. Але, оскільки такі засоби застосовуються в кримінальному провадженні, вони підпорядковуються вимогам КПК і мають проводитись із дотриманням тактики проведення слідчих дій.

— Тобто з появою в кодексі негласних слідчих дій оперативно-розшукові справи супроводження кримінального судочинства були ліквідовані за відсутністю потреби?

— Такі справи дійсно прибрали, втім, на мою думку, це було поспішним рішенням, бо потреба в оперативному супроводженні досудового розслідування нікуди не поділася. І задовольнити її лише наявними негласними слідчими діями неможливо. Однією слідчою дією не забезпечують проведення іншої…

Наприклад, перед тим, як проводити обшук у квартирі підозрюваного, як раніше, так і за новим КПК, слідчий дізнається, скільки кімнат та інших приміщень у квартирі, хто проживає з власником, коли мешканці виходять із дому й повертаються, чи тримають домашніх тварин, чи можуть несподівано завітати гості тощо. Така оперативна установка потрібна, аби належним чином підготуватися й ефективно провести слідчу дію — обшук. Це є оперативно-розшуковим забезпеченням діяльності слідчого, і таким саме оперативним воно залишилося. Слідчий, як і раніше, у таких випадках дає окреме доручення не іншим слідчим, а саме оперативно-розшуковим підрозділам.

Ще один приклад. Під час здійснення кримінальних проваджень трапляються випадки протидії розслідуванню. Як установити приховану протидію? Чому потерпілий, який ще вчора давав показання, сьогодні заявляє, що нічого не пам’ятає та претензій ні до кого не має? Йому заплатили? Пригрозили? Хто саме? Відповіді на ці та інші подібні запитання слідчий, який не має оперативних позицій серед учасників кримінального судочинства (бо це не його завдання), сам ніколи не знайде. Та й з’ясовувати це постфактум, очевидно, буде запізно. Тут необхідно якщо не діяти на випередження, то хоча б вчасно покласти край протиправному втручанню в роботу органів досудового розслідування. Знову ж таки, без оперативного супроводження кримінального процесу реалізувати це неможливо.

Ну і якщо ОРД можна проводити ще до внесення інформації про злочин до Єдиного реєстру досудових розслідувань, то чому оперативні заходи повинні бути заборонені під час розпочатого кримінального провадження? Запровадження інституту негласних слідчих дій жодним чином не скасовує права на здійснення оперативно-розшукової діяльності як у гласній, так і в негласній формах.

Саме тому думка про те, що частину оперативно-розшукових заходів віддали слідчому й той проводить їх, називаючи негласними слідчими діями, насправді є хибною: слідчий не виконує, не перекриває (якщо можна так сказати) ті завдання, які у зв’язку з розслідуванням злочину ставляться перед оперативними підрозділами. ОРД в інтересах кримінального провадження як здійснювалася, так і здійснюється. Ми мали та маємо сьогодні дві форми пізнання події злочину: процесуальну й оперативну.

Слідчі зіткнулися з прихованою протидією з боку оперативних співробітників

— З теорією наче розібралися. А як з практикою? Напевне, оперативні працівники не дуже задоволені тим, що, згадавши в КПК негласні заходи, громадськість посвятили в таємниці ОРД. Чи не розкрили таким чином державних секретів?

— Аж ніяк. Таємниць проведення негласних заходів ні у формі негласних слідчих (розшукових) дій, ні у формі негласних оперативно-розшукових заходів законодавець

не розкривав. Усе, що виписано сьогодні в КПК, давно вже є (і є навіть більше) на сторінках багатьох підручників з ОРД, які можна придбати на книжковому ринку. Аби закрити це питання, також зауважу, що відповідно до закону «Про державну таємницю» і зводу відомостей, що її становлять, розголошенню не підлягає факт проведення конкретних негласних слідчих дій, у конкретному провадженні, певними особами й відносно визначеної особи. Також державною таємницею є форми та методи оперативно-розшукової діяльності, а вони в нормах КПК не розкриваються. Процедура ж організації проведення, зокрема отримання дозволу, складання протоколу, надсилання отриманих даних прокурору тощо, не може бути закритою. Адже саме вона забезпечує можливість перевірки допустимості одержаних фактичних даних і забезпечення реалізації та дотримання прав кожного з учасників кримінального судочинства.

Питання полягає в іншому: оперативні співробітники не в захваті від того, що в деякі оперативно-розшукові заходи посвятили слідчих. Більше того, можу сказати, що останні зіткнулися з прихованою протидією з боку оперативних співробітників!

Вони не хочуть і не можуть розкривати методи, якими користуються, свої оперативні джерела, не хочуть ділитися своєю спеціальною технікою, бо вона високовартісна (деякі зразки коштують десятки тисяч доларів)… А згідно з КПК слідчий тепер має право особисто проводити негласні слідчі дії та застосовувати сили й засоби ОРД.

Щоправда, це право є швидше номінальним. Візьмемо ч.1 ст.275 КПК: «Слідчий має право використовувати інформацію, отриману внаслідок конфіденційного співробітництва з іншими особами, або залучати цих осіб до проведення негласних слідчих (розшукових) дій». Але ж у слідчого конфідентів немає. Встановлювати конфіденційні зв’язки з громадянами — не його обов’язок. Агентуру підбирає оперативник, для якого такі джерела — найдорожче надбання (на встановлення справжніх ділових відносин витрачається не один місяць, а то й роки). Інколи зав’язуються стосунки, які тривають роками, навіть і після виходу оперативного співробітника на пенсію. І от уявіть: він має віддати це джерело слідчому для проведення досудового розслідування одного кримінального провадження чи навіть проведення однієї негласної слідчої дії! Так завтра в нього не залишиться взагалі нікого.

Водночас слідчі не до кінця розуміють, у чому саме полягає сутність тих чи інших негласних заходів. Ані положення кодексу, ані норми згадуваної інструкції, яка на 3/4 повторює КПК, не розкривають змісту, конкретних зав­дань негласних слідчих дій, тактики їх проведення. І в інструкції прямо зазначається, що тактика проведення негласних слідчих дій спирається на тактику проведення оперативно-розшукових заходів, яка регламентується внутрівідомчими актами. Ну як можна процесуальну дію регламентувати закритими відомчими нормативними документами?!

— До речі, у наказах про затвердження інструкцій зазвичай зазначаються правові підстави — відповідно до якої норми закону вони видаються. Відповідно до якого акта видана Інструкція з проведення негласних слідчих дій?

— Мабуть, відповідно до потреб практики. Бо жодних посилань на статті КПК чи іншого закону спільний наказ від 16.11.2012 не містить. Скажу більше: і не може містити. Кожен студент-юрист знає, що кримінальне процесуальне законодавство складається з положень Конституції, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою, КПК та інших законів (ч.2 ст.1 КПК). Тобто кримінальне судочинство не може регулюватися підзаконними актами.

Втім, є потреби практики. Бо оперативні співробітники не знають, як розслідувати злочини, і не послуговуються кодексом. А ті, хто ним користується, слідчі, не знають, як проводити негласні заходи.

— Як це «не послуговуються кодексом»? Профільний для оперативників закон про ОРД в частині процедури проведення негласних заходів прямо відсилає до КПК…

— Так, але в багатьох випадках вони «відсилають» слідчого разом з його кодексом і керуються своїми інструкціями. Це — складнощі організаційного порядку, які, сподіваюся, колись будуть подолані.

А сьогодні при організації підготовки та виконанні конкретних негласних дій, використанні їх результатів фактично треба враховувати не лише законодавчі норми, а й вимоги інструкцій, які, до речі, іноді замість унесення ясності додають неузгодженостей. Поясню на прикладі. Згідно з вимогами чинного КПК особою, яка проводить негласну слідчу дію, може виступати слідчий або уповноважений оперативний підрозділ. Тобто всі співробітники оперативного підрозділу можуть бути залучені до проведення негласної слідчої дії. При цьому постанова про проведення такої дії має містити відомості про конкретних осіб, що проводитимуть негласну слідчу дію (стст.246, 251 КПК), а не про широке коло виконавців з якогось визначеного не слідчим і не прокурором як уповноваженими процесуальними особами підрозділу.

Водночас розд.ІІІ інструкції, яка регулює порядок організації проведення негласних слідчих дій, установлює, що «кінцевого» виконавця — уповноважений оперативний підрозділ — визначає керівник органу, під юрисдикцією якого знаходиться місце вчинення кримінального правопорушення й у складі якого є орган розслідування та (або) оперативні підрозділи, уповноважені на проведення негласних слідчих дій, а вже в тому «уповноваженому підрозділі» конкретного виконавця негласної слідчої дії призначає керівник останнього та ще й дає йому на допомогу особу, яка буде складати протокол. Отже, один оперативник відповідатиме за проведення негласної слідчої дії, а інший — за складання протоколу, і до призначення жодного з них ні прокурор, ні слідчий стосунку не мають.

Це є відхиленням від норм закону, бо з’являється суб’єкт, який, хоч і не має процесуальних повноважень, проте від імені слідчого й «відповідно до відомчих нормативно-правових актів» (так прямо прописано в інструкції) делегує їх виконавцю. Тут порушуються принципи ще римського права: «Ніхто не може передати іншому більше

прав, аніж має сам». Але чому таке є? Це суто організаційне питання, бо саме керівник правоохоронного органу розподіляє наявні сили й засоби для вирішення поточних завдань, які виконує цей орган. На мій погляд, у даному випадку слідчому треба попередньо узгоджувати питання щодо виконавців його доручення й уже в постанові вказувати персоналію або той підрозділ, який проводитиме негласну слідчу дію.

Навіть 500 понятих не гарантують дотримання прав особи під час обшуку

— Можливо, з урахуванням таких правових колізій та організаційних складнощів, гл.21 варто взагалі вилучити з КПК, принаймні до врегулювання цих питань?

— На мою думку, варто обмежити можливість проведення як слідчих дій тільки деяких із негласних заходів, залишивши при цьому оперативну складову. Наприклад, важко уявити, як слідчий з Києва чи Харкова, в одночасному провадженні якого є 30 чи навіть більше кримінальних проваджень, відповідно до ст.271 КПК виїздить на західний кордон і протягом тижня-двох контролює контрабанду, яка йде транзитом через Україну до іншої держави, або проводить спеціальний експеримент, отримуючи «на виході» ще один епізод кримінального провадження, відомості про який треба негайно внести до ЄРДР, і переходячи до статусу свідка як безпосереднього очевидця скоєння злочину.

Негласне, тобто таємне від володаря чи власника або під виглядом іншої особи, проникнення в публічно недоступні місця, по суті, є негласним обшуком, який, за положеннями ст.267 КПК, начебто може проводити сам слідчий. Уявіть: він під виглядом пожежного інспектора заходить у приміщення й нібито перевіряє пожежну сигналізацію, а фактично проводить негласний огляд. А завтра він же приходить як слідчий офіційно робити обшук. Це ж нонсенс!

Виконання спеціального завдання з розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації (ст.272 КПК) взагалі є окремим напрямом оперативно-розшукової діяльності, який охоплює цілий комплекс заходів: підбір агентів, оформлення низки документів- прикриття, підбір квартири-прикриття, навіть дружини-прикриття, не кажучи вже про створення вигаданих підприємств. То яка ж це слідча дія? Яким чи якими і скількома протоколами її треба оформити?

Проте введення окремого інституту негласних слідчих дій, на мою думку, все ж можна вважати явищем позитивним — воно відображає результат поступового зближення кримінального судочинства та оперативно-розшукової діяльності на шляху до розв’язання спільного завдання — протидії злочинності.

Негласні слідчі дії, безумовно, розширюють можливості слідчого щодо здобування значущої інформації. Фактично це додатковий потужний інструмент. Мабуть, ніхто не сперечатиметься з тим, що прихований спосіб отримання інформації є більш результативним, аніж «гласні» заходи. За умови дотримання процесуальної форми результати таких слідчих дій, як зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж (так званої прослушки) і допит підозрюваного, матимуть однакову доказову силу. Втім, якому з доказів суддя надасть перевагу при винесенні вироку — риторичне запитання.

Отже, правильне користування негласними слідчими діями як інструментом зменшує трудозатрати та значно збільшує інформативність прийнятих рішень.

— Так, але, якщо згадати той самий обшук, як довіряти його результатам, коли напередодні в цьому самому приміщенні проводилося негласне обстеження? Не було ні власника приміщення, ні понятих...

— Я розумію, до чого ви ведете. Але це питання стосується суто довіри до правоохоронних органів, а не довіри до конкретного слідчого чи окремо взятого оперативного співробітника. Його треба чимскоріше вирішувати. Нам необхідно підвищувати довіру до учасників кримінального провадження, які наділені відповідними повноваженнями, треба працювати над психологією людини, юриста, слідчого, прокурора, судді. Жоден закон сам по собі, скільки б запобіжних механізмів він не містив, не убезпечить від зловживань з боку його виконавців.

Поняті? Так, під час негласного проникнення їх немає й бути не може. Тут через недовіру існує перекіс. Нині лунають пропозиції, аби для проведення обшуку залучалися не два поняті, а по два поняті на кожного слідчого й оперативного співробітника! Обгрунтовується це тим, що слідчий без нагляду з боку неупереджених осіб зробить щось не те: підкине, забере й не скаже. Але в цирку півтисячі глядачів спостерігають за одним фокусником і не помічають, звідки беруться голуби в порожньому капелюсі чи гральні карти в кишенях тих самих глядачів! Насправді навіть 500 понятих не гарантують дотримання прав особи під час обшуку. Інший бік цього питання: а хто в нас сьогодні виступає понятими? Хто з нас беззастережно і стовідсотково впевнений у повній незацікавленості залучених слідчим за підказкою оперативного співробітника понятих?

До речі, про запобіжні механізми. Для негласних слідчих дій є дуже прогресивна норма — ст.253 КПК, яка зобов’язує прокурора повідомляти осіб, щодо яких такі дії проводилися. Постає питання відповідальності: треба ж буде розповісти людині про обмеження її прав. Це та межа, якої виконавець не переступить.

Однак, на жаль (а може, на щастя), наскільки такі заходи ефективні для правоохоронців, настільки ж вони й небезпечні. Негласні слідчі дії для слідчого — «золоте дно», яке адвокат здатен перетворити в пекло.

Слідчі, судді не хочуть зв’язуватися з державною таємницею — велика ймовірність наразитися на кримінальну чи іншу відповідальність

— Чому, поясніть?

— Хоча б тому, що негласність у кримінальному провадженні як сутнісна ознака автоматично ставить питання збереження державної таємниці і відповідальності винних за її розголошення, втрату таємних документів (постанов, протоколів). Тут, щоправда, практики ще не набили лоба… Все попереду.

Є ще багато запитань, що залишаються відкритими: а чи в усіх слідчих, оперативних співробітників, спеціа­лістів, які беруть участь у цих діях чи долучаються до їх проведення, є допуск до таємної та цілком таємної інформації? Хто повинен перевірити наявність відповідних довідок про допуск особи до державної таємниці? Можливо, копії цих довідок треба долучати до матеріалів кримінального провадження? Бо інакше можна розпочинати інше кримінальне провадження — за порушення державної таємниці.

Далі — носії інформації (як електронні, так і паперові), на яких зберігається інформація. Вони теж містять гриф секретності й повинні бути відповідним чином зареєстровані та зберігатися у визначених місцях … Оперативний працівник склав протокол. На зворотному боці вказано, де цей протокол зареєстрований, де він надрукований. А чи виконано це на тому комп’ютері, принтері, які є сертифікованими для роботи з державною таємницею? А чи є відповідні кімнати в кожному райвідділі, прокуратурі, суді, де такі документи виготовляються, зберігаються? Бо якщо такий протокол надруковано не на тому принтері (адвокат може це встановити через проведення криміналістичної експертизи), то, знову ж таки, маємо новий склад окремого злочину або принаймні привід для службового розслідування.

Тому слідчі, судді не хочуть зв’язуватися з державною таємницею — велика ймовірність наразитися на кримінальну чи іншу відповідальність.

Ще один нюанс. Начебто проста для сприйняття ч.2 ст.266 КПК («Дослідження інформації, отриманої при застосуванні технічних засобів»): «Технічні засоби, що застосовувалися під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій, а також первинні носії отриманої інформації повинні зберігатися до набрання законної сили вироком суду». Проте її практично неможливо реалізувати суто з технічного боку (до речі, згадувана інструкція це питання взагалі оминає).

На практиці один і той самий пристрій чи носій використовується під час виконання доручень слідчих за різними провадженнями, а також у межах оперативно-розшукової діяльності, яка ведеться поза межами кримінального процесу. Бо далеко не в кожного оперативного співробітника є відповідні технічні засоби. Вони, як я вже говорив, часто бувають дуже високовартісними. Їх може бути всього 2—3 на підрозділ. А якщо їх «витратили» під час проведення заходів (є засоби й одноразового використання)? Трапляються випадки, коли технічні засоби отримання інформації, що встановлюються в приміщенні (так звані жучки), залишаються там, де знімалася така інформація… А коли пристрій просто зламали під час виконання іншого завдання, хто нестиме відповідальність за незабезпечення процесуальної вимоги щодо його збереження до вироку суду за конкретним кримінальним провадженням?

Гадаю, усім зрозуміло, що зобов’язати оперативні підрозділи зберігати технічні засоби, які були використані слідчим або оперативними співробітниками під час проведення однієї негласної слідчої дії, і не давати більше можливості працювати з ними іншим слідчим або тому самому слідчому, але для проведення інших негласних слідчих дій до вироку суду — неможливо.

Те саме стосується носіїв інформації — норма КПК вимагає зберігати первинні. Добре. Але ж як бути, коли, наприклад, за результатами двотижневого зняття інформації з транспортних телекомунікаційних систем слідчий має лише 15 с розмови підозрюваного, що стосується справи? Викопіювання робити не можна, і кілометри плівки мають зберігатися у прокурора як додатки до надісланого йому протоколу. Заплющити очі на це неможливо, бо згідно з вимогами ч.3 ст.266 КПК «носії інформації та технічні засоби, за допомогою яких отримано інформацію, можуть бути предметом дослідження відповідних спеціалістів або експертів». І захисник поставить слідчого в дуже незручне становище, якщо раптом зажадає дослідити ці носії і технічні засоби. Я навіть тут не згадую про те, що інформація про такі засоби, про форми й методи їх застосування сама по собі, навіть без прив’язки до конкретної справи, становить державну таємницю.

Ці проблеми сьогодні не можуть бути розв’язані практикою. Вони повинні бути врегульовані законом.

— Я так зрозумів, що адвокат, вивчивши у справі лише аспекти дотримання вимог таємного діловодства та використання техніки, іноді здатен звести нанівець результати негласних слідчих дій. Що ще порадите йому дослідити в матеріалах у зв’язку із застосуванням щодо клієнта негласних методів здобування інформації?

— Я б не ставив так запитання — воно звучить дещо провокаційно. Хоч я й викладаю в Академії адвокатури, наша розмова адресована не тільки захисникам, а й слідчим, прокурорам, суддям. Дотримання встановленої процесуальної форми є однією з гарантій дотримання прав та інтересів усіх учасників кримінального судочинства. Тому, формуючи матеріали кримінального провадження, той самий слідчий чи прокурор повинен уникати можливих порушень процесуальних вимог.

І слідчий, і прокурор, який здійснює процесуальне керівництво, і захисник, і суддя у зв’язку із використанням інформації, отриманої під час проведення негласних слідчих дій, мають переконатися (хтось забезпечити, а хтось перевірити):

- чи уповноваженою особою прийняте рішення про проведення негласної слідчої дії;

- чи уповноважена особа дала дозвіл на її проведення;

- чи пройшов цей дозвіл погодження з прокурором, який здійснює процесуальне керівництво даним досудовим розслідуванням (він один і несе відповідальність).

Далі за документами, що складаються у зв’язку з дорученням на проведення негласної слідчої дії, треба відстежити ланцюжок надання повноважень: коли, ким, як, в якому порядку призначено конкретного виконавця цих дій. Бо саме він, такий виконавець, отримав права слідчого. Саме він, а не інша особа повинен скласти протокол і нестиме відповідальність у разі порушення процесуальної форми.

Тут ще варто звернути увагу на те, що інструкція дещо відступає від загального порядку і правил складання протоколу, передбачених КПК. Зокрема, її п.4.5 зазначає: «Виконавець щодо складання протоколу про проведення негласної слідчої (розшукової) дії визначається керівником уповноваженого оперативного підрозділу, який проводив такі дії». Не може проводити захід одна людина, а складати протокол — інша! Якщо ж керівник підрозділу своїм рішенням призначив іншого співробітника, не того, хто проводив негласну слідчу дію, то такий керівник, який формально виконав припис інструкції, водночас фактично порушив вимоги КПК.

Насамкінець також варто перевірити дотримання процедури передання протоколу від особи, яка проводила негласну слідчу дію та складала протокол, до прокурора чи слідчого, котрий давав доручення. Так би мовити, по зворотному ланцюжку уповноваження.

— І наостанок, враховуючи, що нас читають судді, адвокати, працівники правоохоронних органів, що б ви їм побажали?

— Усе нове, що виводить людей із зони комфорту, змушуючи змінювати власні звички, у тому числі професійні, наражається на невдоволення. Не став винятком і КПК 2012 р. Критикувати цей документ можна було на стадії підготовки проекту. А сьогодні це закон, який необхідно виконувати, не допускати порушень і водночас шукати правильні виходи зі складних ситуацій, що виникають на практиці. І допомогти практикам мають науковці й законодавці. Юристам добре відомий вислів: «Закон не догма, а керівництво до дій». Але діяти треба по закону.

Информация о материале

Пісочинська селищна рада Харківської області у грудні 2015 року ПП «БК Нехтялов» за виконання будівельних робіт заплатила 198 тис грн. Про це повідомляється на офіційному порталі публічних фінансів України «Є-дата».

Зокрема, сільрада перерахувала кошти за поточний ремонт системи опалення на технічному поверсі та у підвалі жилого багатоквартирного будинку по вул. Квартальній, 8/8.

«Вісник державних закупівель» не містить інформації про проведення конкурсів на відповідні роботи.

Крім того, у вересні ПП «БК Нехтялов» отримала від селищної ради 73 тис грн. за поточний ремонт системи холодної води по вул. Молодіжній, 2Ав Пісочнині.

Засновником ПП «БК Нехтялов» є Володимир Нехтялов, а директором – Олексій Володимирович Чернопіщук. Останній є сином члена виконкому та заступника голови Пісочинської селищної ради з фінансових питань Валентини Чернопіщук.

Нагадаємо, що Пісочинська селищна рада раніше перераховула кошти за будівельні роботи рідній фірмі члена виконкому та директора КП «Пісочинкомунсервіс» Олександра Подшиваленко.
Головою Пісочинської селищної ради с 1992 по червень 2015 року був Олександр Чернобай. В червні він написав заяву про відставку. Восени він балотувався до Харківської районної ради та Пісочинської селищної ради від партії «Блок Петра Порошенка «Солідарність» до селищної ради. Нині депутат сільради від БПП, раніше був членом Партії регіонів.

З липня 2015 року заступником голови Пісочинської селищної ради є його син Олег Чернобай, який у жовтні був обраний селищним головою.

Крім того, депутатом Пісочинської селищної ради є брат Олега Чернобая – Андрій.

За даними місцевих активістів, під час парламентських виборів Чернобаї активно лобіювали кандидатуру Володимира Кацуби, який й здобув перемогу на окрузі, до якого входить Пісочин.

Информация о материале

Фото mn24.com.ua

Наступивший год обещает быть годом перемен на рынке ОСАГО.

Уже весной заработает, правда, пока как пилотный проект, механизм прямого урегулирования.

Это означает, что в случае ДТП потерпевший будет получать возмещение в той страховой компании, где он покупал полис, а уже страховщики будут между собой разбираться, кто кому и сколько должен.

Пока Моторное (транспортное) страховое бюро Украины - МТСБУ - прорабатывает технические детали.

Сейчас потерпевший должен требовать возмещение у страховщика, где покупал «автогражданку» виновник ДТП. Такая система не стимулирует автолюбителей ответственно подходить к выбору СК. Действует принцип «купить подешевле».

Если же за возмещением придется обращаться в ту же компанию, которую сам выбрал, тогда водителю придется задуматься при выборе партнера.

Предварительное согласие участвовать в пилотном проекте дали 17 компаний, на долю которых совокупно приходится более 50% рынка ОСАГО.

Это СК «Оранта», «АХА страхование», «PZU Украина», «Универсальная», «Аска», «Инго Украина», «Провидна», «Ильичевское», «Арсенал страхование», «Княжа», «Уника», Украинская страховая группа, «Країна», ВУСО, «Просто страхование», «Аско Донбасс северный», «Кредо».

В идеале к системе прямого урегулирования должны подключиться все страховщики. Сделать это можно на уровне закона, однако у депутатов страховой рынок находится далеко не в числе приоритетных. В итоге, участникам рынка приходится надеяться только на собственные инициативы.

«С разворачиванием системы прямого урегулирования мы сможем конкурировать с помощью качества сервиса. Сейчас конкуренция исключительно ценовая», - считает вице-президент СК «АХА страхование» Максим Межебицкий.

В МТСБУ рассчитывают, что после старта пилотного проекта к нему подключатся СК, которые пока присматриваются к коллегам и оценивают возможные риски.

«Окончательное решение мы еще не приняли. Будем учитывать не только теоретический опыт авторов проекта, но и практический опыт топ-менеджеров нашей компании, которые видели становление таких проектов в странах ЕС», - говорит директор департамента СК «Альфа-страхование» Александр Ваховский.

Самостоятельно страховщики начали работу и над внедрением электронного полиса: восемь СК изъявили желание протестировать нововведение.

Это позволит бороться с «черными» брокерами и недобросовестными фирмами, которые продают полисы ОСАГО зачастую с огромными скидками - до 50% - даже после отзыва лицензии или введения в СК временной администрации.

В МТСБУ подсчитали, что по итогам 11 месяцев 2015 года страховщики потеряли 104,7 тыс бланков полисов ОСАГО - 2% от общего количества заключенных договоров. Еще 5% бланков считаются испорченными.

«Рост количества утерянных бланков в 2015 году объясняется их потерей на неконтролируемых Украиной территориях АРК, части Донецкой и Луганской областей. К сожалению, «черные» брокеры до сих пор продают их клиентам», - объяснил генеральный директор МТСБУ Владимир Шевченко.

Не вернули бланки СК «Гарант-авто» (в компанию введена временная администрация) и «Украина» (компанию исключили из бюро). «У них осталось около 45 тыс бланков», - подсчитал Шевченко.

Ряд мер МТСБУ предприняло и для улучшения платежной дисциплины страховых компаний. Страховщики, у которых уровень выплат меньше 35%, должны платить дополнительный взнос в фонды бюро.

«Нашей целью было снижение сроков страхового урегулирования и подталкивание страховщиков к самоконтролю, чтобы не допускать занижения страховых выплат», - объяснил Шевченко.

Взнос начал взиматься с апреля 2015 года. Сначала его платили все компании, у которых уровень выплат был ниже 40%. Потом показатель снизили до 35%. Под санкции попали 38 СК, а по итогам октября их осталось всего 18%.

Страховщики считают, что механизм полностью себя оправдал. «Именно благодаря его внедрению удалось удержать ситуацию на рынке под контролем до принятия изменений в закон», - считает Межебицкий.

В МТСБУ подсчитали, что средний срок урегулирования страховых событий уменьшился до 82 дней. «67% дел урегулированы в установленный законом срок - до 90 дней. В 2014 году таких было только 35,1%», - говорит Шевченко.

Средняя сумма выплаты по ущербу имуществу выросла на 23,5% - с 10,1 тыс грн до 12,4 тыс грн, а по ущербу жизни и здоровью - на 66,5% - с 7,1 тыс грн до 11,8 тыс грн. За десять месяцев 2015 года СК выплатили потерпевшим 875 млн грн, что на 8,1% больше, чем за такой же период 2014 года.

Более сознательно страховщики стали подходить к ценообразованию. В МТСБУ подсчитали, что средний размер страховой премии в 2015 году вырос до 416 грн с 313 грн годом ранее. «Увеличение премии вызвано применением повышающих коэффициентов большинством компаний», - объясняет Шевченко.

В результате ситуация в сегменте ОСАГО улучшается. «Уменьшилось количество жалоб на страховщиков, улучшилась финансовая дисциплина. Однако эти изменения пока косметические. Чтобы радикально улучшить ситуацию на рынке, нужно внести поправки в закон об ОСАГО», - говорит Межибицкий.

Количество отказов в выплате возмещений уменьшилось двое: за десять месяцев 2015 года страховщики отказали в выплате 3 147 клиентам, это всего 4,26% от общего количества страховых случаев.

Потерпевшие стали реже жаловаться на страховщиков: количество жалоб упало на 35%. Чаще всего клиенты недовольны затягиванием выплаты - 84% жалоб, отказом в возмещении - 7%, несогласием с размером компенсации - 8%.

Страховщики признают: изменения происходят не так быстро, как хотелось бы. Например, СК по-прежнему занижают выплаты, остаются СК, которые работают по принципу «пирамиды», выплачивая возмещение за счет новых премий, не удалось побороть демпинг, на рынке работают «черные» брокеры.

«Массового ухода с рынка «нерыночных» СК не наблюдается. Конкуренция со стороны таких компаний высокая, поэтому эффект еще не заметен, но хочется верить, что поставленная цель будет достигнута», - говорит начальник управления транспортного страхования СК «Альфа-страхование» Ольга Кулик.

Одним из разочарований года стал отказ Государственной регуляторной службы повысить максимальные лимиты по ОСАГО в два раза. Сейчас потерпевшие могут рассчитывать максимум на 50 тыс грн компенсации за вред имуществу и 100 тыс грн - жизни и здоровью потерпевших.

Нацкомфинуслуг предлагала повысить их до 100 тыс грн и 200 тыс грн соответственно. Согласно действующему законодательству, комиссия может своим распоряжением менять эти лимиты, если в этом есть необходимость. Однако в службе посчитали такое повышение противозаконным.

Более того, по мнению чиновников, повышение лимитов должно сопровождаться повышением тарифов. Участники рынка и регулятор с этим не согласны.

Расчеты показывают, что работать прибыльно можно и при действующих тарифах. Однако переубедить регуляторную службу не удалось: там уверены, что все изменения нужно вносить через Верховную Раду.

Правда, поддержки депутатов страховщикам придется ждать долго. Только в 2015 году в парламенте было зарегистрировано четыре законопроекта, которые касались рынка «автогражданки». Два из них появились в декабре.

Авторами первого документа стали бывший и. о. главы Нацкомфинуслуг, а теперь секретарь парламентского комитета по вопросам финансовой политики и банковской деятельности Максим Поляков, глава подкомитета по страхованию Александр Жолобецкий, члены комитета Денис Дзензерский и Павел Ризаненко.

Депутаты предложили повысить максимальный размер выплат по ущербу имуществу до 1 млн евро, как того требует евродиректива, а по ущербу жизни и здоровью потерпевших - до 5 млн евро.

Среди прочих нововведений - внедрение электронного полиса, запуск прямого урегулирования и разрешение начинать выплаты потерпевшим за счет средств фондов МТСБУ сразу после отзыва лицензии страховщика или после начала процедуры банкротства.

Эту инициативу участники рынка обсуждают не первый год. Сейчас получить возмещение за счет фондов МТСБУ можно только после завершения процедуры ликвидации страховщика, а этот процесс может затянуться на годы.

Например, только в 2015 году МСТБУ начала выплаты потерпевшим по долгам СК «Авионика», которая была признана банкротом в 2012 году, и СК «Лафорт», которая ушла с рынка ОСАГО в 2013 году.

Кроме того, депутаты согласились переложить контроль над действиями МТСБУ на самих страховщиков - членов бюро и Нацкомфинуслуг. Они исключили из перечня руководящих органов МТСБУ коордсовет, в который входят депутаты.

На самом деле обсуждение, нужен ли коордсовет, длится не первый год.

Руководство МСТБУ неоднократно обвиняло депутатов в давлении при принятии решений, а также в использовании админресурса. Депутаты же настаивали на том, что «автогражданка» - социальный вид страхования, поэтому отдавать его в полное управление страховщикам нельзя.

Примечательно, что аудиторы Delloite, которые в 2014 году проверяли бюро, настаивали на ликвидации коордсовета.

В 2015 году конфликт между депутатами и страховщиками достиг апогея, и участники рынка в марте отозвали своих представителей из этого органа. С тех пор его функции выполняет Нацкомфинуслуг.

Зарегистрированный в начале декабря законопроект согласовали все страховые ассоциации. Однако спустя две недели в Верховной Раде появился еще один документ - авторства главы комитета Сергея Рыбалки.

Ключевые положения в нем остались те же, разве что лимиты предлагалось повышать поэтапно до 8 млн грн и 16 млн грн соответственно к 2022 году.

Правда, автор документа предложил сохранить коордсовет в качестве надзорного органа. Чтобы избежать обвинений, он не прописал в законопроекте, сколько человек будет в совете и кого они будут представлять. Эти моменты предлагается прописать в уставе МТСБУ.

Информация о материале
  1. Реформа МВД. Без мундира
  2. Кооператив сина заступниці Кернеса незаконно отримав у власність 11 гектарів та дорогу в Харкові
  3. Украину накрыла волна призывов к примирению со своими убийцами
  4. «Оппоблок» судится за тайну коррупции