Главная
Як менеджери Кернеса «заробляють» на міських ярмарках
Офіційно за проведення ярмарок на головній площі міста бюджет не отримує жодної копійки.
Так, вам не здалося. Ми спочатку теж не повірили, що міська влада втратила можливість додаткових надходжень коштів до бюджету міста. Всі вже звикли до гасла «На благо города и всех харьковчан».
І тим більше є дивним, що всі ярмарки у місті не приносять бюджету жодної копійки. Бюджету міста Харкова.
Чому так?
20 грудня 2017 року Харківська міськрада проголосувала за Положення про організацію та проведення ярмарків у місті Харкові. Плата за користування земельною ділянкою, на якій проводиться ярмарковий захід, даним Положенням не передбачена.
Департамент адміністративних послуг та споживчого ринку укладає договори з ФОПами на проведення ярмарок на земельних ділянках комунальної власності. Але, ці приватні підприємці не сплачують жодної копійки в бюджет міста.
До ХАЦу звертались та писали люди про те, що для участі в новорічному ярмарку на площі Свободи беруть «в чорну» з 1 торгового павільйону по 34 тисячі гривень за 1 місяць.
За час дії Положення – на майдані Свободи відбулися:
- Новорічний ярмарок з 15 грудня 2017 року по 22 січня 2018 року;
- Масляний ярмарок з 10 по 18 лютого (ФОП Іванов В.С.) – 30 наметів;
- Ярмарок на Великдень з 14 березня по 6 квітня (ФОП Каткова О.О.) – не менше 30 наметів;
- Ярмарок в рамках спортивного іміджевого заходу «Технічні види спорту» з 4 по 6 травня (ФОП Зоркін О.В.) – 10 наметів;
- Ярмарок у сквері на майдані Свободи з 4 по 20 травня (ФОП Каткова О.О.) – 42 учасника/намети.
За тим же положенням збирались для ФОП Камянська А.О. надати територію Молодіжного парку для проведення там сезонного ярмарку «Літопарк» з 26 травня по 31 жовтня. Але, із-за великого суспільного резонансу – договір було розірвано. «Літопарк» переїхав до Парку Горького.
Директором Департаменту адміністративних послуг та споживчого ринку є Вікторія Китайгородська, людина з оточення депутата Харківської міськради та голови Адміністрації Холодногірського району Максима Мусєєва.
- Информация о материале
Чемоданное настроение. Когда Кремль сольет Захарченко с «Ташкентом»
Итоги боев на Донбассе в мае, который для ВСУ стал первым месяцем уже не АТО, а операции Объединенных сил, подвели на прошедшей неделе по обе стороны линии фронта, а также международные наблюдатели из Специальной мониторинговой миссии ОБСЕ. Последние особенно обеспокоены тем, что продолжившаяся эскалация боевых действий - более 6 тыс. нарушений режима прекращения огня в неделю - прямо отражается на местных жителях, среди которых гибнут и взрослые, и дети. «Мы зафиксировали 35 жертв среди гражданского населения только в мае этого года. Мы имеем 10 погибших и 25 раненых», - сообщил 1 июня замглавы СММ ОБСЕ Александр Хуг.
Еще большие потери понесли за месяц в зоне ООС украинские армейцы. 17 наших бойцов погибли непосредственно на поле брани или уже вследствие полученных тяжелых ранений, самому старшему из которых было 50 лет, а самый младший навсегда остался двадцатилетним. Плюс в мае в российско-украинской войне были ранены более 90 украинских военных. Однако во вражеских рядах количество 200-х в разы больше. Так, в мае силы ООС на Донбассе ликвидировали около 110 оккупантов, преимущественно из 1-го армейского корпуса ВС РФ, дислоцированного в ОРДО, еще в районе 150-ти «ихтамнетов» были отправлены в госпитали. И такие цифры в реальности могут значительно отличаться в большую сторону, так как российское военное командование предписывает систематически занижать официальные данные о погибших и раненых, дабы не сорвать окончательно и так малоуспешную «мобилизацию» среди местных.
Ну а те из них, кто таки купился на обещанные 15 тыс. руб. в месяц и пополнил собой ряды российской оккупационной армии, оперативно отправляются непосредственно на передовую в качестве банального пушечного мяса. Более того, по имеющейся у Главного управления разведки украинского Минобороны информации, ныне пребывающими с территории России наемниками доукомплектовываются преимущественно тыловые подразделения, перед которыми поставлена задача предотвратить любыми способами отступление частей 1-го и 2-го АК с первой линии обороны. То есть все, в принципе, в стиле знаменитых сталинских заградотрядов, что вызывает еще большую панику среди боевиков, оказавшихся на «передке».
Бензиновый кризис в ДНР
Вот уже две недели подряд в Донецке, Макеевке, Горловке и других населенных пунктах оккупированной части Донетчины наблюдается отсутствие на абсолютном большинстве заправок любого бензина. Ситуацию усложняет то, что поехать заправиться в соседнюю Ростовскую область теперь не представляется возможным, ведь с 1 июня жителям ОРДЛО запрещен въезд в Россию, чтобы, так сказать, не усложнять криминогенную обстановку в связи с проведением на территории РФ чемпионата мира по футболу. Поэтому местным автомобилистам осталось разве что создавать группы в соцсетях, оперативно сообщая там адреса, где можно в ДНР еще купить даже с переплатой вожделенное топливо для своих машин.
Стоит признать, что с подобным бензиновым кризисом живущие в оккупации сталкиваются не впервые за последние четыре года, однако ранее все это обычно заканчивалось многодневным стоянием в очередях на заправках, в которых хотя бы какая-то марка бензина таки появлялась. Теперь же в некоторых районах ОРДО на улицах ездит исключительно военный транспорт оккупантов либо автомобили чиновников-коллаборантов, служащих в местной оккупационной администрации.
Кстати, майское отсутствие на заправках топлива было и в ОРЛО, то есть общая причина такого дефицита связана с некой глобальной проблемой у российских поставщиков, работающих контрабандно на этом локальном рынке. Впрочем, на оккупированной Луганщине вопрос решили за несколько дней, и сделано это было, судя по всему, потому, что все тамошние заправки контролирует бандитский дуэт «главы ЛНР» Пасечника и «главмента всея республики» Корнета, которым покровительствует ФСБ. А вот в ДНР отжатые в «Республиканскую топливную компанию» местные АЗС в основном крышует небезызвестный «Ташкент» - «министр доходов и сборов ДНР» Тимофеев, являющийся ближайшим подельником Захарченко.
Тимофеев на выход, подготовиться Захарченко
Собственно, бензиновый кризис, охвативший ОРДО, как раз и свидетельствует о старте окончательной потери «Ташкентом» веса в квазиреспублике, инспирируемого непосредственно из России. На этом фоне различные «голоса» боевиков во всяческих «вконтактиках» уже в открытую пишут, что у Тимофеева - полнейшая труба. Старый его покровитель Сурков - не при делах, а подход к новым возможным кремлевским кураторам оккупированного Донбасса - и к Бабичу, и к Козаку - он так и не сумел найти, сколько ни старался. Одним словом, в верхушке донецких коллаборантов ныне действительно царят чемоданные настроения.
Однако «луганского сценария», когда экс-»глава ЛНР» Плотницкий в ноябре 2017-го был насильно смещен чекистским дуэтом Пасечника-Корнета в результате военного переворота, в Донецке, скорее всего, не будет. На этот раз в Кремле решили действовать более аккуратно: сначала тихо слить под каким-либо благовидным предлогом «Ташкента», а затем уже приняться за его ближайшего кореша Захарченко. Например, в коллаборантских кругах ходят упорные слухи, что «глава ДНР» пока сохранит свой пост в российской оккупационной администрации в Донецке, но перестанет быть «премьером» (обе эти «должности» Захарченко сейчас совмещает), уступив данное кресло фигуре, более надежной для будущего главного куратора ОРДЛО в Москве.
Между прочим, в последнее время как-то незаметно выпал из информпространства главный критик Захарченко - Ходаковский. По определенной информации, этот экс-»секретарь Совбеза ДНР», явно патронируемый ФСБ, уже почти месяц пребывает на российских просторах, возможно, обивая высокие московские пороги, посему непривычно играет в молчанку. Хотя для такого знакового гебиста такое поведение - вполне типичное, когда у него есть даже малейшие перспективы вернуться в Донецк на «белом коне».
- Информация о материале
Протидія фейкам: у кого варто вчитися Києву і де ми здатні навчити інших
За чотири роки після початку гібридної війни однією з головних загроз для України лишається дезінформація, системна та тривала. Її кінцевий автор – російська держава, яка свої фейки не визнає.
Як протидіяти російській пропаганді? Досвід якої країни є корисним для України? І навпаки, який український досвід може бути корисний іншим країнам?
Відповіді на ці питання Рада зовнішньої політики «Українська призма» шукала, провівши дослідження стійкості до дезінформації країн Центральної та Східної Європи (Вірменії, Азербайджану, Білорусі, Чехії, Естонії, Грузії, Угорщини, Латвії, Литви, Молдови, Польщі, Румунії, Словаччини та України). Участь у дослідженні взяли й провідні аналітичні центри країн регіону.
Діагноз для всієї Центральної та Східної Європи: імунітет до російської пропаганди розвивається, але повільно.
І тут Україні є чому повчитися у сусідів, але є і чому повчити.
Больові точки
Що спільного між нацменшинами, пенсіонерами, молоддю, вірянами і радикалами? Усі вони – найлегша здобич для пропагандистів. Причому вразливі групи фактично однакові у всіх країнах регіону.
Ступінь ризиків через: сприйнятливість населення до дезінформації (A) та якість системних відповідей (B)
Під прицілом – не тільки етнічні росіяни, але й інші російськомовні: українці, білоруси, молдавани тощо. У Литві польська меншина також потрапляє до вразливих груп. В Грузії – це етнічні вірмени та азербайджанці, які недостатньо інтегровані в грузинське суспільство. В Азербайджані – лезгіни й талиш, тоді як у Молдові – етнічні українці та гагаузи.
За відсутності системних заходів щодо пропагування мов меншин у країнах Центральної та Східної Європи національні меншини прийняли російську мову як проксі-мову, а отже користуються переважно російськими ЗМІ.
Однаково легко сприймають пропаганду громадяни похилого віку, які ностальгують за радянським (чи соціалістичним) минулим, та молодь, яка не звикла критично сприймати інформацію. Залюбки споживають кремлівські наративи прихильники крайньої правої ідеології: правого екстремізму, расистської риторики, фашизму, ультранаціоналізму, «консерватизму» тощо.
Кремлівська дезінформація та пропаганда дуже успішно ідентифікує та консолідує такі групи навколо питань ідентичності, релігійного фундаменталізму, економічної нерівності, соціального забезпечення, імміграції та інших.
У Білорусі та Словаччині до цих традиційних груп додаються ще військовослужбовці, а у країнах Південного Кавказу – ті, хто має тісні ділові та економічні зв'язки з Росією. В Україні сприйнятливість до впливу визначається ще й географічним фактором – щодалі на південь та схід країни, то більш вразливе населення.
А іноді, як, наприклад, у випадку Угорщини, меседжі Москви грають на руку і радо поширюються навіть владою.
Найгірша ситуація зі сприйнятливістю кремлівських меседжів – у Молдові. Тут групи ризику – найчисельніші.
В Угорщині, Польщі та Румунії, де практично відсутні російськомовні мешканці та російські медіа, картинка найбільш сприятлива.
Інструменти пропаганди
Безперечно, доводиться визнати: якості та різноманітності кремлівських методів дезінформації позаздрив би і Геббельс. Однак переоцінювати їх також не варто. Експерти сумніваються, що Росія реально має медіа-стратегію щодо кожної окремої країни регіону.
Використання та популярність російськомовних медіа-платформ значною мірою визначає ступінь вразливості населення до кремлівських меседжів. Ці показники значно відрізняються залежно від країни.
В Угорщині чи Румунії російськомовні ЗМІ практично відсутні, а от у Білорусі російські телеканали є основним джерелом інформації для близько 40% населення. У Молдові п'ять із десяти найбільших телеканалів переважно ретранслюють російські.
Тут Україна, яка заблокувала трансляцію російських телеканалів та доступ до російських соцмереж, безперечно у виграші. Однак, як відзначають експерти, РФ була змушена змінити тактику. Замість відвертої пропаганди пропагандисти просувають свої ідеї, використовуючи об’єктивну журналістику.
Видання, що на перший погляд відповідають професійним стандартам, подають 80% нейтральної інформації та 20% російської пропаганди.
Навіть у тих країнах регіону, де російські ЗМІ практично не присутні або де їхня популярність незначна, прокремлівські наративи часом доходять до місцевих аудиторій через національні медіа. Канали ретранслюють російські новини або неперевірені факти несвідомо, внаслідок недосконалої редакційної політики, або цілеспрямовано, часто з політичних міркувань.
Наприклад, наратив про Сороса швидко поширюється в засобах масової інформації у країнах Вишеградської четвірки та Румунії. Як правило, найпопулярніші радіостанції та газети рідше поширюють дезінформацію Кремля, ніж телевізійні канали та інтернет-медіа.
Естонія у лідерах
Практично у всіх країнах Центральної та Східної Європи відсутні якісні системні відповіді на інформаційні атаки. Національні інститути та нормативні акти з питань інформаційної безпеки не розвинені.
Нерідко правове поле та процедури застарілі та не дозволяють регуляторним органам належним чином перевіряти поширювачів дезінформації на дотримання законодавчих норм. Іншою спільною рисою в країнах регіону є відсутність національних довгострокових стратегій боротьби з іноземними дезінформаційними кампаніями та узгоджених наративів для уразливих груп населення.
За цим показником в Індексі стійкості до дезінформації з-поміж 14 країн помітно виділяється тільки Естонія, де якісно функціонують державні установи, добре розвинене законодавство та загалом висока якість системних відповідей на інформаційні загрози у тісній взаємодії між урядом та громадянським суспільством.
Найтривожніша ситуація з готовністю держави захищати інформаційний простір знову в Молдові, де діє застаріле законодавство, а політичні мотиви не дозволяють створити справді незалежні інституції для регулювання медіа-ринку.
Росія тим часом використовує лазівки в нормативних актах ЄС, щоб дістатися до аудиторії в європейських країнах.
Наприклад, директива Європейського Союзу щодо аудіовізуальних медіа дозволяє зареєструвати ЗМІ в будь-якій країні-члені ЄС, якщо один із членів правління медіа-компанії проживає в цій країні, і транслювати свій контент на інші європейські держави. Балтійські країни наголошують, що цей підхід не дозволяє їм належним чином регулювати медіа-компанії, оскільки вони підпадають під дію законодавства інших країн, наприклад Великої Британії чи Швеції.
Незважаючи на це, Литва та Латвія вже мають досвід тимчасового блокування трансляції телевізійних каналів з російським контентом, які порушують внутрішнє законодавство.
Україна з 2014 року вже провела низку реформ, включаючи прозорість прав на засоби масової інформації та доступ до державної інформації. Однак те, що законодавство прийняте, не означає, що воно виконується. Ухвалена ціла низка важливих документів, серед яких і Доктрина інформаційної безпеки, але перша і найбільш серйозна проблема полягає в тому, що перед її затвердженням не проводився аудит функцій державних органів у сфері інформаційної безпеки. Тож тепер в одних випадках обов’язки дублюються, а в інших – існують прогалини.
Експерти позитивно оцінюють роль громадянського суспільства у протидії іноземним дезінформаційним кампаніям та маніпулюванням. І тут безперечно Україна – законодавиця мод з численною кількістю якісних проектів з факт-чекінгу, які вже стали світовими брендами.
Однак, на відміну від тієї ж Естонії, медіа-грамотність досі не стала частиною навчальних планів національних систем освіти.
Потрійна стратегія для України
Українська стійкість до російської дезінформації дуже багатошарова.
По-перше, як на державному, так і на суспільному рівнях ми вже усвідомили, що кремлівська дезінформація та пропаганда є невід'ємною частиною гібридної війни, а також військової агресії, торговельних та енергетичних воєн, анексії та окупації та політичної дестабілізації. Цього розуміння поки дійшли не всі країни Центральної та Східної Європи, хоча кожна держава регіону – також особлива мішень для Кремля.
По-друге, оскільки Україна була закладена в основу глобальної стратегії дезінформації в Росії, держава відрізняється широтою та масштабом областей, в яких вона повинна протистояти агресії. Щоправда,
в Україні існують три основних напрями, в яких необхідно застосовувати різні стратегії та інструменти для захисту національних інтересів.
Як державні органи, так і експертні спільноти повинні працювати над інформаційною безпекою не лише на суверенній території України, але й на окупованих територіях, а також і за межами країни. Всі три напрямки мають вирішальне значення, але вони дуже різняться з точки зору наративу, каналів та стратегічної тактики, яку агресор застосовує проти України.
У кількісному та якісному плані рівень загроз від дезінформації набагато вищий для України, ніж для сусідів. А тому перед Україною значно більше завдань. Ті самі методи, завдяки яким інші держави досягли успіху в боротьбі з дезінформацією, самі по собі недостатні для України.
- Информация о материале
Надо, Федя, надо. Почему затягивается создание антикоррупционного суда
Создание в Украине антикоррупционного суда (АС) опять откладывается. В пятницу, 25 мая, депутаты не успевают рассмотреть все из 1927 поданных ко второму чтению поправок, потому решающее голосование переносится на следующую пленарную неделю, которая начнется 5 июня. Но на самом деле задержка происходит из-за того, что власть и западные партнеры Украины все еще не могут договориться о том, как будет формироваться кадровый состав нового органа.
Зачем создается антикоррупционный суд
Появление нового судебного органа — давнее требование Запада. В первую очередь — Евросоюза и МВФ. И давнее обещание президента. По задумке, с его созданием окончательно сформируется вся вертикаль рассмотрения уголовных дел, связанных с коррупцией: Национальное антикоррупционное бюро — Специализированная антикоррупционная прокуратура — Антикоррупционный суд. Первый орган расследует, второй поддерживает обвинение в суде, третий выносит приговор. Руководители НАБУ и САП ранее неоднократно заявляли, что именно из отсутствия независимого суда уголовные дела против коррупционеров буксуют и разваливаются.
Как идет процесс создания антикоррупционного суда
Эта тема стала одной из главных в политической повестке дня с прошлой осени. Создание АС было одним из трех требований акции «Большая политическая реформа», начавшейся 17 октября 2017-го под Верховной Радой. Перед самым Новым годом президент Петр Порошенко внес в парламент соответствующий законопроект. Но тот сразу же вызвал острую критику со стороны отечественных антикоррупционных активистов и МВФ за несоответствие требованиям Венецианской комиссии. Во-первых, были выставлены чрезмерно высокие требования к потенциальным судьям нового органа, в частности, обязательный опыт работы в международных организациях или судах. Во-вторых, предусматривалась слишком широкая подследственность АС, новый орган был бы с самого начала завален малозначащими делами и не смог бы оперативно рассматривать по-настоящему серьезные преступления. В-третьих, — самое важное, — Общественный совет международных экспертов должен был иметь право блокировать назначение судей в АС при наличии к ним серьезных претензий.
В итоге 1 марта законопроект приняли в первом чтении. После этого коалиция пообещала учесть все замечания при подготовке ко второму этапу рассмотрения документа. Вялые консультации длились неделями, депутаты зарегистрировали почти 2 тыс. поправок, которые не спешил рассматривать профильный комитет парламента. Наконец, откладывать уже стало некуда. Создание антикоррупционного суда — одно из требований МВФ для предоставления Украине дальнейших кредитов, без которых государству будет сложно поддерживать финансовую стабильность во второй половине этого года.
В начале этой недели в Киев для консультаций прилетели представители Венецианской комиссии. С МВФ спикер ВР Андрей Парубий консультировался по Скайпу. По его словам, сошлись на 13 из 14 пунктов разногласий. В частности, снизили требования к кандидатам на пост судьи, определили, что АС начнет работу после того, как назначат 35 судей, рассматривать АС будет в основном дела, которые расследует НАБУ (а также другие органы, но только по «коррупционным» статьям). С обеда среды парламент взялся за рассмотрение поправок, но к компромиссу по главному вопросу — о влиянии международных экспертов на назначение судей — стороны не пришли.
В чем проблема с международными экспертами
Сейчас в законопроекте прописан следующий порядок назначения судей. Всех подавшихся на конкурс кандидатов проверяет специальный Общественный совет международных экспертов, состоящий из семи человек. Если международники дают добро, то такого кандидата в антикоррупционный суд может назначать Высшая квалификационная комиссия судей. Если же эксперты бракуют кандидата, то ВККС все равно может его назначать, но большинством в 11 из 16 своих членов. Именно эта норма и вызывает наибольшие разногласия.
МВФ и Запад в целом выступают за то, чтобы у общественного совета при ВККС было право безоговорочного вето на любого кандидата. Это требуется для того, чтобы украинская власть через подконтрольную ей ВККС не смогла протащить в суд нужных ей кандидатов, тем самым нивелировав самую идею независимого органа.
Противники этой нормы чаще всего апеллируют к тому, что наделение экспертов правом вето — это ограничение суверенитета Украины и прямое вмешательство во внутренние дела нашей страны, которая должна самостоятельно определять, кто будет судьей, а кто нет. В кулуарах, однако, звучит другая причина: дескать, украинский политикум боится создания независимой от него структуры, решения которой могут разрушить привычные и выгодные бизнесово-политико-коррупционные схемы.
Публично предложено несколько компромиссных вариантов. Например, совместное заседание ВККС (16 человек) и международников (7 человек), на котором квалифицированным большинством из 23 участников вето на определенного кандидата можно будет преодолеть. Или же Общественный совет международных экспертов должен просто подтвердить свое решение забраковать определенного кандидата — но не простым большинство (4 члена из 7), а квалифицированным, например, в пять или шесть голосов. Торги вокруг этих деталей ведутся неспроста. Пока в законопроекте есть норма о том, что в общественный совет могут выдвигаться представители «международных организаций, с которыми Украина сотрудничает в сфере борьбы с коррупцией». Но эта крайне размытая формулировка позволяет власти провести туда дружественных ей кандидатов. В результате всего один голос может оказаться решающим для будущего всего антикоррупционного суда.
Впереди еще одна неделя для окончательных консультаций. Власти предстоит взвесить два риска: либо получить неподконтрольный себе судебный орган, либо остаться без денег с угрозой резкого падения курса гривны за несколько месяцев до президентских выборов.
- Информация о материале
Фірма Каратуманова передасть державі все своє майно на Безлюдівці
Господарський суд Харківської області зобов’язав ТОВ «Федерація боксу та кікбоксінгу» передати держпідприємству «Жовтневе лісове господарство» всі об’єкти, побудовані приватниками у селищі Безлюдівка.
Про це стало відомо з рішення:
Два роки тому представники прокуратури звернулися до суду щодо звільнення ТОВ «Федерація боксу і кікбоксінгу» самовільно зайнятих земель на території Васищівського лісництва за відсутністю дозвільних документів. Мова йде про ділянки загальною площею 80,3 га, у тому числі води 70,3 га та інших угідь (пісків) 10,0 га.
У червні минулого року суд постановив зобов’язати приватників звільнити землі із приведенням їх до стану, в якому вони були до надання користування. Суд прийняв таке рішення у зв’язку з тим, що вказані дії відповідача завдають шкоди інтересам держави, а приміщення, серед яких будинки відпочинку, кафе, шашлична та лазня, побудовані самовільно, не введені в експлуатацію та розташовані на земельній ділянці, що перебуває в постійному користуванні ДП «Жовтневе лісове господарство».
У відповідь на рішення суду підприємці подали апеляційну скаргу, але постановою суду її було залишено без задоволення, тож самовільно зайняті земельні ділянки підлягали поверненню державі та звільненню від побудованих конструкцій.
Однак на початку травня представники державного підприємства «Жовтневе лісове господарство» знову звернулись до суду із заявою про зміну способу виконання попереднього рішення, в якій попросили суд зобов’язати приватників передати держпідприємству об’єкти, розташовані на самовільно зайнятих землях.
Цікаво, що представники ТОВ «Федерація боксу та кікбоксінгу» повністю підтримали заяву позивача та попросили суд розглянути останню справу без них.
В середині травня суд дійшов висновку, що удоволення зазначених прохань позивача сприятиме захисту інтересів держави, та вирішив задовольнити заяву у повному обсязі.
Нагадаємо, що ТОВ «Федерація боксу та кікбоксингу» записане на Дмитра Сторожева, Артура Степаньяна та Тетяну Картуманову. Керівником вказаний Олег Завгородній.
Сторожев очолював Чугуївську райспоживспілку, Степаньян – підприємець, який володіє ТОВ «Міраж», а Тетяна Каратуманова – дружина депутата облради від «Опозиційного Блоку» Олега Каратуманова.
- Информация о материале
Страница 51 из 2102
