Главная
Большой переполох, или Как депутаты «балансировали» бюджет
В зале заседаний комитета по вопросам налоговой и таможенной политики душно и многолюдно, но очень оживленно. Бизнесмены и депутаты из других комитетов теснятся по углам и в коридоре.
Атмосфера напряженная — рассматривается законопроект поправок в Налоговый кодекс об изменении налоговых ставок.
Экс-глава комитета Виталий Хомутынник разговаривает по телефону. В какой-то момент он передает свой мобильный министру финансов Александру Данылюку. После короткого разговора тот передает телефон обратно.
На связи был премьер-министр Владимир Гройсман.
После разговора с премьером Хомутынник внес свое первое и единственное предложение на заседании: принять законопроект №5132 в первом чтении, а потом — по сокращенной процедуре принять в целом.
Комитет с этим решением согласился. Позже Хомутынник объяснит ЭП, что они «просто согласовывали процедуру принятия законопроекта».
Чуть позже в тот же день Верховная Рада рассмотрит законопроекты из бюджетного пакета. Речь о документах №5130, №5131 и №5132, которые влияют на баланс бюджета.
Первый из законопроектов предусматривает повышение «минимальной зарплаты» и страховых выплат.
Второй вносит необходимые изменения в Бюджетный кодекс.
Третий содержит изменения в Налоговый кодекс, в том числе повышение акцизов и пересмотр отдельных ставок.
На данный момент план таков: депутаты дорабатывают законопроекты ко второму чтению, и только после этого комитет по вопросам бюджета приступит к рассмотрению проекта сметы.
Бюджет планируется принять на следующей пленарной неделе.
ЭП предлагает ознакомиться с основными изменениями, которые прописаны в документах.
У Насирова заберут базы
Согласование так называемого бюджетного пакета далось тяжело. На этой неделе комитет для принятия решения по нему собирался дважды — в понедельник и во вторник.
Предметом споров стали балансовые законопроекты, касающиеся смены налоговых ставок, и отдельные нормы по администрированию.
Первый спорный момент — срезание некоторых функций ГФС, с которыми ведомство не настроено прощаться.
Речь о законопроекте №5368, который в том числе предполагает передачу полномочий по управлению базами данных от ГФС к Минфину. Против этой инициативы — глава ГФС Роман Насиров и, по информации источников ЭП, тяжелая артиллерия — Международный валютный фонд.
От МВФ и ГФС звучит один вопрос: кто будет отвечать за сохранение баз данных и как будет проходить их передача.
Ранее собеседники ЭП в комитете говорили, что Насиров будет делать все, чтобы «отмотать» через депутатов неугодные ему нормы в инициативах Минфина. На это у него есть неплохие шансы.
«Это достаточно хороший, релевантный законопроект, но он не пройдет зал без исключения нормы о передаче баз данных. Нужно на комитете найти политическое решение по этому вопросу», — заявил во время заседания секретарь комитета Олег Крышин, «Народный фронт».
В ходе обсуждения он несколько раз возвращался к этой норме, однако комитет не стал ее исключать. Документ ожидает рассмотрения в парламенте.
Акцизный бой
Основные изменения по налоговым ставкам касаются акцизов.
В редакции ко второму чтению Минфин заложил повышение акцизов на табачные изделия: до 15% — «адвалор» и на 30% — специфические ставки, на алкоголь — на 20%.
Уже на этом этапе представители бизнеса отмечали, что подход Минфина в акцизной политике хромает. По их словам, прогноз по поступлениям от повышения ставок рассчитан ошибочно.
«Экономический эффект для доходов бюджета от увеличения адвалорной части на табачные изделия необходимо считать отдельно от ставки минимального акцизного налогового обязательства.
Минфин же запланировал получить в 2017 году дополнительные поступления за счет повышения адвалорной части, не учитывая, что в части, на которую распространяется действие минимального акцизного обязательства, дополнительного дохода не будет», — отмечают в Philip Morris Ukraine.
В компании также опасаются, что повышение «адвалора» без существенного роста покупательской способности приведет к перенасыщению рынка дешевыми сигаретами.
К заседанию комитета в понедельник Минфин передумал и решил оставить «адвалор» на уровне 12%, а специфические ставки увеличить на 44%.
Глава парламентского комитета по вопросам налоговой и таможенной политики Нина Южанина объяснила появление этой цифры так.
«При заслушивании отраслей мы вернули индексацию акцизов на пиво и алкоголь на уровень инфляции — на 12%. Потом мы перешли к табачникам. Думали, как на фоне снижения акцизов на алкоголь компенсировать запланированные поступления в бюджет. Прозвучало предложение повысить специфические ставки на 40%.
Это очень большая цифра. Табачники пришли к нам с расчетами. Я отправила всех в Минфин. Этот вопрос на какое-то время завис. В понедельник утром Минфин дал нам цифру: при «адвалоре» 12% «специфику» нужно повысить на 44%».
Впрочем, и этот вариант не стал окончательным. Вопрос о том, повышать «адвалор» или нет, вызвал в комитете много споров, в том числе из-за конкурентных войн на рынке.
В итоге на вопрос депутатов: «Женя, при повышении «адвалора» на 3% какой должна быть «специфика»?» — замминистра финансов Евгений Капинус ответил: «Где-то 42%».
В результате сошлись на том, что для табачников адвалорная ставка составит 15%, специфическая — 42%. На момент принятия этого решения ни представители отрасли, ни Минфин точно не могли сказать, каким будет фискальный эффект от этого решения.
«JTI участвовала в обсуждении ставок. Как оптимальное для бюджета было просчитано такое соотношение: увеличение «специфики» на 33% при ставке «адвалора» 12%. Во вторник перед заседанием комитета появилось предложение Минфина о повышении «специфики» на 44% в счет компенсации другим отраслям, по которым пошло снижение ставок», — объяснил директор отдела корпоративных вопросов и коммуникаций «JTI Украина» Александр Когут.
По его словам, на момент принятия решения не было расчетов, и с отраслью это никто не согласовывал.
После заседания комитета совещания продолжились в Министерстве финансов.
На второй день — во вторник — концепция снова поменялась. После длительных дискуссий депутаты таки согласовали ставки: специфическая повышается на 40%, адвалорная остается на уровне 12%, акциз на пиво индексируется на 12%, на алкоголь — повышается на 20%.
«Нас устраивал вариант с повышением «адвалора», это уравняло бы налоговую нагрузку. Повышенный «адвалор» платили бы 90% рынка, это справедливый подход», — заявил в комментарии ЭП директор по корпоративным вопросам Imperial Tobacco Олег Стрекаль.
По его словам, повышение адвалора предполагает, что подорожание как дорогих так и дешевых сигарет будет сбалансированным.
«Среди всех подакцизных товаров именно для табачных изделий депутаты предусмотрели наибольший уровень индексации специфической ставки и минимального акцизного налога на 40%. Поэтому только минимальный акциз составит почти 12 грн с каждой пачки. Сейчас он 8,5 грн с пачки», — отмечает директор по корпоративным связям Philip Morris Ukraine Наталья Бондаренко.
По ее словам, сейчас трудно прогнозировать, как отреагирует рынок на повышение ставок. «В прошлом мы уже были свидетелями того, что, несмотря на повышение ставок акциза, на рынке происходило снижение розничных цен», — говорит она.
Не в восторге от повышения на 20% акциза и производители алкоголя. По словам гендиректора ассоциации «Укрводка» Владимира Остапюка, повышение акцизов на алкоголь — это решение с минимальным фискальным эффектом.
Акцизы на алкоголь исчерпали себя как источник пополнения бюджета, поскольку приводят только к тенизации и падению рынка, считает он.
Аграрии и рента
Львиную часть времени заняло обсуждение дотации аграриям в размере 4 млрд грн и принципов ее распределения.
Депутаты отмечали, что деньги будут получать крупные агрохолдинги. Возник спор о том, кто должен на нее претендовать — производители или поставщики. В итоге парламентарии сделали выбор в пользу производителей.
Депутат Олег Кришин предлагал предоставлять дотационную помощь только тем предприятиям, выручка которых не превышает 250 млн грн, чтобы исключить из списка возможных получателей госпомощи агрохолдинги. Однако соответствующая правка не была поддержана.
Кроме этого, по предложению депутата Ольги Бельковой депутаты согласились ввести стимулирующую ставку ренты на уровне 12% для газовых скважин, открытых с января 2017 года.
Также депутаты согласились снизить ставку ренты на добычу нефти и газового конденсата до 29% и 14% в зависимости от глубины залежей.
Решение позиционируется как «стимулирующее внутреннею добычу».
Проблема в том, что главный добытчик в Украине и одновременно крупнейший должник государства — »Укрнафта». В свое время повышенные ставки ренты были сохранены, поскольку из компании непрозрачно выводились деньги, а через повышенную ренту государство могло «взять свое».
«Укрнафта» давно добивалась снижения, объясняя, что при падении цен на нефть такие налоги непосильны. Принятое снижение совпадает с позицией компании. По ее данным, на «Укрнафту» приходится 70% текущих платежей от ренты на нефть. При сохранении действующих ставок компания прогнозировала сокращение добычи в 2017 году на 15%.
Еще один спорный момент — акциз с розничных продаж топлива.
«Нефтяники заняли позицию, что за счет местного акциза у них получилась недобросовестная конкуренция. Они предложили его упразднить и включить в общий акциз. Проблема в том, что в этом случае местные бюджеты должны получить компенсацию», — говорит заместитель исполнительного директора Ассоциации городов Александр Слобожан.
Обсуждался также вопрос, как вернуть эти средства местным бюджетам. Рассчитать это сложно, отмечает эксперт.
«Обсуждался вариант, что нам в качестве компенсатора дают 10% НДФЛ. От этой идеи отказались, поскольку правительство ее не поддержало — был предложен механизм субвенции», — рассказывает Слобожан.
«Однако субвенция — это механизм централизации, а не децентрализации. В итоге решили, что до тех пор, пока Кабмин не предложит механизм расщепления акциза, будет действовать старый механизм», — добавляет он.
В законопроекте №5132 заложили переходную норму, что это должно произойти до 1 апреля 2017 года. «Если новый механизм не заработает, то в 2017 году местные бюджеты потеряют 7 млрд грн», — отмечает Слобожан.
Зачем Хомутынник звонил Гройсману
В среду на заседание комитета пришел бывший его глава Виталий Хомутынник. Обычно он не посещает заседания — приходит только при рассмотрении важных вопросов, мониторит интересные ему решения и уходит.
На этом же заседании он созванивался с премьером, а потом внес свое первое и единственное предложение: принять законопроект №5132 в первом чтении, а потом по сокращенной процедуре — во втором. Комитет с этим согласился.
ЭП обратилась к Хомутыннику с просьбой объяснить телефонные переговоры. »Я был главой комитета и знаю, что если принимать решения в хаосе и с голоса, то потом в течение года парламент будет только и делать, что править принятое. Считаю, лучше взять недельный тайм-аут и выверить все нормы», — сказал он.
«На сроки принятия бюджета это не повлияет. Сегодня все было «с кондачка» — пошли на 700 млн грн потерь для бюджета от снижения ренты на газовый конденсат. Изменение коэффициента при проведении денежно-нормативной оценки земель, которое обсуждалось, могло принести еще 800 млн грн потерь», — добавил Хомутынник.
На вопрос издания о том, о чем он общался с премьер-министром, Хомутынник ответил: »Я говорил министру финансов не принимать сегодня законопроект №5132 в целом, поскольку нет понимания по цифрам. Он сказал, что не может принимать такое решение без Гройсмана. В итоге связались с премьер-министром».
Что дальше
Пока депутаты настроились на доработку балансовых законопроектов. Многие из принятых решений принимались в хаотичном порядке без четкого понимания влияния на баланс бюджета. Теперь нужно просчитать принятое.
Впереди еще один сложный этап — рассмотрение законопроекта по администрированию №5368. Уже сейчас понятно, что он вызовет споры в зале.
Продолжение голосования по бюджетному пакету и принятие бюджета будет на следующей пленарной неделе.
- Информация о материале
Украинская мечта, которую пилят как лес в Карпатах
У Кристофа Лакарена неизвестные на бульдозере уничтожили виноградники! Ну, как это назвать?! Слушайте, народ, если этого француза наши вурдалаки выживут из страны, то на будущем Украины можно ставить крест. Потому что будущее страны — это мечта. Лично ваша. Ваших друзей. Друзей ваших друзей. Соседей. Ничего другого нет! Есть мечта одна, вторая, третья и возможности ее реализовать. Из этого складывается страна. Из Американской мечты сложилась Великая Америка. Self-made person, черт возьми! Сейчас какие-то жадные уроды убивают красивую мечту.
Про француза, приехавшего в Украину услышал еще в начале нулевых. Как раз вернулся с родного Харькова в паскудном настроении – черт дернул пройтись по развалам за Благбазом. Я помню, как первый раз увидел за Лопанью эти развалы. Справа, от моста народ, стесняясь, разложил на клеенках какие-то чашки, фотоаппараты, велосипедные насосы, старые открытки, кляссера с марками, жетончики от метро. Обычные горожане. С человеческими лицами. Видно было, что им некомфортно стоять и продавать вынесенное из дому, пусть и не нужное. Через год, приехав, увидел, как эти же граждане обжились на своих клеенках, перезнакомились, стали отмечать дни рождения и юбилеи. Потом еще через год увидел тупо спившиеся лица, убитый хлам на клеенках и безнадегу в глазах. Все цикл закончился! – дальше некуда. Из нормальных людей получились типичные бомжи, алкоголики. Особенно было жаль женщин – этим уже не подняться. Никогда! А они были чьими-то дочками. Папиной радостью. Мне стало страшно за детей. Вот как раз тогда попалась на глаза заметка о французском аристократе, который приехал к нам заниматься виноделием. Блин! Француз бросил свою Францию и приехал к нам заниматься виноделием. Француз к нам! Вот это внушало надежду.
Сейчас его нагло прессуют какие-то поселковые мафиози в смычке с канцелярскими крысами. Почему не взорвались социальные сети? Почему об этом не кричат на всех каналах?
И так во всем! Почему у нас можно убить интернет-ресурс с посещаемостью миллион в день? Снесли как ролет в метро! И не надо про пиратство! Когда мы заходим на Youtube, то иногда можем видеть, что материал удален по просьбе правообладателя. Вот так решаются вопросы с правообладателями у наших партнеров. Никто не устраивает маски-шоу в офисе ютуба. У людей был ресурс, и была мечта. Ее убили, без суда и следствия. Тупо наехали как сявки. Потому что снести интернет-ресурс гораздо легче и комфортней, чем заниматься бриллиантовыми прокурорами и судебной системой. Кстати о ролетах в метро, десять лет стояли, десять лет граждане платили налоги и аренду. Уже нельзя – почему? Почему тогда разрешили? Кто разрешил? Что у него в декларации? Сейчас там вечером либо раскладки, либо охранники стоят. Вот вам коридор возможностей! – между раскладкой и охраной.
А мы ломаем копья о чем угодно. Трамп, Сирия, генетика, коррупция, рейтинги. Карамба! – вот откуда это? Казалось бы, украинцы подозрительны и практичны как никто – они верят только в то, что можно пощупать. Гуляют выпускные после окончания садика, после начальных классов, после девятого, а выпускные после окончания школы гуляют, так как будто завтра последний день Помпеи и при этом, когда в школе говорят, что надо сдать семьдесят гривен на рабочую тетрадь их тут же начинают терзать смутные сомнения – уж не обман ли это? Потому что колбасу за столом можно пощупать, а учебный процесс не только не прощупывается, но даже в стакане не булькает. Цена вопроса – три бокала пива на год, но сам факт, что их кто-то пытается «сделать» – жжет сердце нестерпимой обидой. Разницу между оптовой и розничной ценой считают прямым оскорблением, поэтому фоткают шмотки в магазине, а потом чешут интернет и оптовые рынки, отсылают «заказы» подруге отдыхающей в Одессе, брату в Харьков, маме в Хмельницкий, дабы те мотанули на рынок и поискали. Фиг с ним с потерянным временем, которое стоит больше, зато мы не дали «сделать себя»! Но вот в ящике появляется голова, говорящая общие банальности – «бороться с пиратством, навести порядок, побороть коррупцию, поднять экономику, идти путями европейской демократии, поднять культуру, быть прагматиком или профессионалом» (нужное подчеркнуть), и украинцы ведутся как дети.
Народ, фундаментальное значение имеет только личный коридор возможностей. Все остальное – либо слова, либо приятный бонус (такой как красивая патрульная полиция). Коридор возможностей виден невооруженным глазом по вам, по вашим родственникам, по соседям. Сегодня он начинается со стройки и базара. Т. е. единственное, куда может втиснуться «пересічний» без проблем и быстро — это стройка и базар. Ну, может еще супермаркет для тех, кто в большом городе. Ах да! – еще раскладка. Это не Кристофа Лакарена прессуют, это укатывают в асфальт наши с вами возможности.
Мы вдруг жутко забеспокоились про лес. Как будто это впервой! Разве мало у нас распилили? Пора давно понять – не будет леса в Карпатах. Потому что он ничей. Потому что там живут нищеброды, которые работают по всему миру, но не могут себя реализовать на Родине. Там нет людей, которые стали богатыми благодаря мечте – которые начинали с маленького виноградника, с маленького гаража, с маленького магазинчика. Там есть толпа без будущего и поселковые мафиози в смычке с канцелярскими крысами, пилящие любой ресурс. Лес – лес, завод – завод, янтарь – янтарь. И все это распределяется по цепочке. По-другому не бывает и это выгодно нашей вороватой элите. Поэтому она убивает наш коридор возможностей. В этой ситуации два выхода: либо ужом проползти в структуру, которая пилит, либо стройка, базар, раскладка.
Да, и полтинничек не забудьте. Для охраны.
- Информация о материале
Іспит на право бути власником
Мудре східне прислів’я наставляє: «Прибувши до чужої країни, не питай, чи добрі тут закони, чи погані, а питай лишень про те, чи вони виконуються». Про це годилося б частіше питати й самим громадянам тих країн. І ми не виняток.
Зі ст. 8 Конституції України можна дізнатися, що Україна — правова держава. А отже, у ній діє верховенство права. Хто не стикався з цим на практиці, той потішиться: до чого ж чудова держава — Україна! А от того, хто з цим мав справу, згадане положення Конституції або обурить, або засмутить, або насмішить. Бо дуже скидається на те, що Конституцію і закони нам пошили на виріст, як шиють (чи купують) одяг для маленької дитини бідняки.
Про цей парадокс красномовно свідчить щорічний Всеукраїнський тиждень права, який на виконання указу президента суто формально проводиться в Україні в першій декаді грудня як із профілактичною, так і з просвітницькою метою. А якщо вдатися до логіки, то висновок буде не з приємних. Якби в нас справді була правова держава й діяло верховенство права, не існувало б і потреби в такому профілактично-просвітницькому заході, головна мета якого полягає в підвищенні правової обізнаності та культури громадян. І тому писати в Конституції, що Україна є правовою державою, — все одно що назвати країну неписьменних в Основному Законі країною поголовної письменності й при цьому проводити в ній щорічний лікнеп.
Безповоротне привласнення
Порушення права власності можна довести на прикладі того, як киян грандіозно кинули, відібравши в них допоміжні приміщення приватизованих багатоквартирних будинків, а тепер, коли це до людей нарешті дійшло, ні за яку ціну не бажають повертати їм назад як законним власникам.
Державний і громадський житловий фонд переходив у приватну власність наймачів у різний час двома способами: перед розпадом СРСР через викуп, у незалежній Україні через безоплатну приватизацію. І в обох випадках крім квартир власники за законом одночасно з правом приватної власності на квартири набували й право приватної власності на нежитлові допоміжні приміщення та місця загального користування житлового фонду. Бо без них квартири не можуть ні існувати, ні функціонувати, ні обслуговуватися, а самі багатоквартирні будинки не можуть утримуватися.
Постає запитання: відколи це підвали й горища, під’їзди та сходові марші стали об’єктами промислової власності, які підпадали під так звану малу приватизацію?!
Квартиру не продаси без сходів, каналізації, даху, фундаменту, під’їзду, підвалу, горища, комор, коляскових і водогону з електромережами. А вони теж чогось варті. І коштують немало. Тому в оціночній вартості квартири, призначеної для продажу, обов’язково враховується від залишкової вартості будинку й вартість часток у площі всіх допоміжних приміщень, у всіх місцях загального користування, у всіх будівельних конструкціях та всіх інженерних мережах пропорційно співвідношенню площі квартири і площі всього будинку. Так визначаються в будинку вартість «загального метра» й ціна кожної квартири. Тому допоміжні приміщення в разі викупу квартир передавалися в приватну власність у вигляді визначених числом частин ідеальних часток будинків, а в разі безоплатної приватизації передавалися приватизаторам у спільну сумісну власність без необхідності здійснення їх додаткової приватизації та без визначення частин ідеальних часток кожного власника. Невіддільність квартир від допоміжних приміщень та місць загального користування і навпаки така очевидна, що з права приватної власності на одне випливає й право приватної власності на інше, або, як тепер кажуть, таке право визнається за умовчанням, тобто пов’язаність цих прав має бути як самоочевидна даність.
Та з 2001 року кияни стали помічати, що допоміжні приміщення зникають із їхньої власності, мов вода, що проходить крізь пальці. Залишаючись на місці, вони ніби випарувалися з володіння, користування, розпорядження та управління своїх законних власників. І відтоді існують і не існують для них водночас. Однак ніякої містики в тому немає. Це не гра надприродних сил, а чистої води шахрайство й крадіжка. Бо нерухомість можна вкрасти так, що річ залишиться на своєму місці, а зміниться тільки господар.
Якби кияни підняли й вивчили всілякі укази, постанови, рішення та розпорядження різних років щодо розробки, прийняття і виконання загальнодержавних і місцевих програм приватизації державного та комунального майна, то з подивом довідалися б, що передані їм у власність чи то за гроші, чи то безоплатно допоміжні приміщення й місця загального користування виявилися серед об’єктів... так званої малої приватизації. І з того моменту продавалися направо й наліво рейдерам, спекулянтам та комерсантам під виглядом малих державних і комунальних підприємств, яких там зроду не було.
Постає запитання: відколи це підвали й горища, під’їзди та сходові марші стали об’єктами промислової власності, які підпадали під так звану малу приватизацію?! Та вся прикрість полягає в тому, що це дуже слушне запитання в киян, яких безсоромно обікрали, виникало вже постфактум, після вчинення дій, що мали ознаки злочину. І кияни, які в радянський час звикли жити під захистом держави, в умовах дикого капіталізму, коли кожен сам за себе, опинилися в ситуації, коли їх обікрали, вони про це в розпачі репетують, а злодії стоять поряд і сердечно їм співчувають та пояснють, що не варто так убиватися за якесь майно. Прозрівши, усю ненависть та обурення люди спрямували на рейдерів, які в їхніх допоміжних приміщеннях повідкривали ресторани, бари, сауни, салони й тренажерні зали, наживаючись на їхній власності, у той час як самі вони ледве зводили кінці з кінцями, а будинки, які треба було утримувати та ремонтувати, зокрема й коштом від використання допоміжних приміщень, занедбувалися і занепадали... Кияни і в суд, і в правоохоронні органи, а рейдери тичуть скрізь папірці з підписами та печатками, і міліція та суди, клеячи дурня, визнають їх за правовстановлюючі документи власності, не перевіряючи їх набуття на відповідність Конституції та законам України й не докопуючись до того, у який спосіб вони отримані та чи є ними насправді. І більшість киян опустили руки...
Механізм уникнення відповідальності
Так у чому ж основна помилка киян, які вирішили захищати свої права власності? Вона полягає насамперед у тому, що головними фігурантами злочину були не рейдери, а особи, уповноважені на виконання функцій державної влади, місцевого самоврядування та заснованих ними комунальних підприємств, які діяли в інтересах рейдерів як замовників злочинів із використанням можливостей, наданих їм посадами. Рейдери були замовниками та співучасниками, а організаторами й виконавцями дій з ознаками злочинів були посадові особи, починаючи від начальників і майстрів ЖЕКів та комунальних підприємств з обслуговування й утримання будинків, міських і районних рад та їхніх виконавчих органів — міських і районних державних адміністрацій — і закінчуючи Верховною Радою, Кабміном та підпорядкованими йому органами центральної виконавчої влади, а непрямо й президентськими структурами з президентами включно, які саботували захист непорушного права приватної власності громадян, набутого відповідно до вимог закону й гарантованої їм ст. 41 Конституції України. Бо саме вони, належним чином розставлені в цьому організованому злочинному угрупованні згори й донизу, і були в ролі того злодія, який втирає сльози й соплі тому, кого обікрав.
Постали відпрацьована до найвищого ступеня досконалості бюрократична система відписок потерпілим замість чесних відповідей та зрежисована протидія в корумпованих судах, прокуратурах й органах захисту правопорядку. Зовсім недавно прокурор одного з територіальних підрозділів мотивував свою відмову порушувати за наведеними фактами кримінальну справу тим, що гроші від такого продажу надходили до бюджету...
Потерпілим киянам як протистояла, так і протистоїть злочинна система, породжена корупцією, мета діяльності якої полягала в отриманні неправомірної вигоди від заволодіння допоміжними приміщеннями приватного житлового фонду. Опинившись віч-на-віч із нею, кияни не мали жодного шансу на перемогу. Бо «в долі» були всі. А «доля» полягала в розподілі корупційної складової таких злочинів, яку всі співучасники неофіційно отримували від рейдерів та інвесторів, розподіляючи за ланцюжком як данину за їхнє сприяння в протиправному заволодінні допоміжними приміщеннями житлових багатоквартирних будинків приватної форми власності. Рейдери пропонували такі значні суми, що встояти перед ними було, як тоді вважалося, вкрай нерозумно. Так корупція і криміналізація влади дістали в Києві потужне фінансове підживлення «чорним налом». «Біла» частина надходила до бюджету. Так із держави її «гвинтики» робили співучасника своїх злочинів.
Пограбування киян відбувалося за схемою, що передбачала створення й тривале існування в столиці стійкого організованого злочинного угруповання, метою діяльності якого були організація і виконання замовлень рейдерів та інвесторів із заволодіння допоміжними приміщеннями й горищами, які є приватною власністю мешканців столиці. Діє воно й до сьогодні. І хоча красти стало практично нічого (все вже вкрадено), є потреба тримати монолітну корпоративну кругову оборону для захисту від відповідальності за скоєне. У міру того як зростає обізнаність суспільства з природою та масштабами крадіжки, посилюються і соціальне напруження, і небезпека для кожної зі сторін конфлікту. У столиці вже є приклади вдалих і невдалих замахів на життя тих, хто зважився кинути виклик та протистояти організованому злочинному угрупованню. Вони, так би мовити, знайшли пригоди на власні голови. А дехто й життям поплатився.
Зазвичай схема типового пограбування киян така (нехай і з деякими незначними відмінностями). Рішенням органу місцевого самоврядування приватизовані будинки не виключаються з державного та громадського житлового фонду й не передаються до приватного житлового фонду, не знімаються з балансу комунальних підприємств і не виводяться з їхнього бухгалтерського обліку, як того вимагають закони й нормативно-правові акти, а протиправно, без проведення технічної інвентаризації з розділенням приватної та комунальної власності передаються гамузом у комунальну власність, після чого й починається дерибан допоміжних приміщень, підвалів і горищ під виглядом їх оренди з подальшим розпродажем нібито як комунального майна. На те, що рішення органу місцевого самоврядування як правовстановлюючий документ власності в Переліку правовстановлюючих документів, наведених у додатку № 1 до пункту 2.1 Тимчасового положення про реєстрацію прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 7/5 від 07.02.2002 року, навіть не значиться, шахраї просто чхають.
Та щоб продати приватні невідчужувані нежитлові приміщення житлового фонду, які не є самостійними об’єктами цивільно-правових відносин, треба змінити їхній правовий режим власності й статус на вбудовані приміщення нежитлового фонду, а також виготовити на них фальшиві свідоцтва. Для цього міськрада у 2001 році спочатку ухвалює рішення про формування комунальної власності, у яку передає всі без винятку будинки й квартири, а Київська міська державна адміністрація (КМДА), виконавчий орган Київради, у порушення закону про порядок оформлення свідоцтв про право власності на нерухоме майно, яким закон до 2013 року уповноважував видавати їх тільки Бюро технічної інвентаризації, приймає синхронно розпорядження № 1820, яким наділяє Головне управління комунальної власності КМДА (на цей час Департамент комунальної власності КМДА) правом оформлювати на виконання своїх наказів (!) свідоцтва про право власності на об’єкти комунальної форми власності. З того моменту Головне управління комунальної власності й починає фабрикувати свідоцтва про право комунальної власності на підвали та інші допоміжні приміщення, котрі вподобали рейдери, як на об’єкти комунальної форми власності.
Після того як у такий спосіб на папері змінюється форма власності допоміжних приміщень із приватної на комунальну, треба змінити їхній статус. Оскільки допоміжні приміщення як нежитлові приміщення житлового фонду не є самостійними об’єктами цивільно-правових відносин і не підлягають відчуженню та продажу, їх треба тепер перевести в категорію вбудованих нежитлових приміщень нежитлового фонду, до якої належать магазини, перукарні, поліклініки, дитячі дошкільні заклади, кінотеатри тощо, вбудовані в житлові будинки. Цю частину роботи виконує Бюро технічної інвентаризації, яке на допоміжні приміщення виготовляє фальшиві технічні паспорти як на вбудовані нежитлові приміщення нежитлового фонду. Якщо згідно із законом ні підвали, ні горища не є самостійними об’єктами цивільно-правових відносин і продаватися не можуть, то після того, як на них будуть сфальсифіковані свідоцтва про право комунальної власності й технічні паспорти, у яких буде змінено правовий режим власності та статус, їх можна збувати рейдерам та інвесторам, не питаючи на те згоди в законних власників. А горища можна продавати інвесторам для спорудження мансард і пентхаусів під надуманим приводом заміни дахів, які здебільшого взагалі ремонту не потребуватимуть найближчі 100 років.
Перевірки показують, що право власності киян, набуте на об’єкти житлового фонду в спосіб, установлений законом, у місті Києві як окремій адміністративно-територіальній одиниці порушене особами, уповноваженими на виконання функцій державної влади та місцевого самоврядування, заснованих ними комунальних підприємств, а також «чорних» нотаріусів, діяльність котрих не контролюється Міністерством юстиції України, як організаторами та виконавцями дій з ознаками злочинів із метою кримінального переділу приватного майна власників житла в столиці в інтересах рейдерів та інвесторів як замовників дій з ознаками злочинів та з отриманням за це посадовими і виборними особами неправомірної винагороди.
І це не припущення. Висновок науково-правової експертизи Київського регіонального центру Академії правових наук України № 108 від 22.06.2009 року повністю підтверджує відсутність правових підстав вважати будинки, у яких відбулася приватизація квартир, допоміжних приміщень і місць загального користування, об’єктами комунальної форми власності (власністю територіальної громади), заперечує право органів самоврядування та державної влади відчужувати допоміжні приміщення, що належать власникам приватних і приватизованих квартир, під виглядом об’єктів комунальної форми власності на підставі рішень органів місцевого самоврядування, які не визнаються правовстановлюючими документами про право власності.
Відповідно до ст. 321 Цивільного кодексу України («Непорушність права власності») «право власності непорушне. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні». Та в житті все не так, як у законі. Тією самою ст. 321 унормовано, що «примусове відчуження об’єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості».
Ціна питання
Який розмір завданої киянам шкоди та як його можна бодай приблизно обчислити? В одному із судових процесів, ініційованих киянами, було встановлено, що в такий спосіб у Києві видано близько 15 тис. фальшивих свідоцтв про право комунальної власності на допоміжні приміщення приватизованих дво- та багатоквартирних будинків. І хоча дія сумнозвісного розпорядження КМДА № 1820 від 2001 року, яке санкціонувало видачу фальшивих свідоцтв із 2001-го по 2009-й, за наполяганням громадськості була зупинена наказом Головного управління юстиції у місті Києві «Про скасування рішення про державну реєстрацію нормативно-правових документів», наслідки його застосування так і лишаються досі не усунуті, незаконно відчужені допоміжні приміщення законним власникам не повернуті, а винні посадові особи та нотаріуси не покарані.
Найтяжче завжди доводити дачу й отримання хабара. (Із неформального спілкування з рейдерами та інвесторами, серед яких трапляються часом і більш-менш адекватні особи, відомо, що середній розмір хабара за рішення з дозволом на викуп у центральних районах Києва облюбованого допоміжного приміщення обходився їм від $30 тис. до $50 тис., а подеколи і більше.) У Києві приблизно 10,5 тис. житлових будинків (загалом близько 12,5 тис.), і якщо навіть у половині з них розпродано нехай не 15 тис. допоміжних приміщень, а тільки 10 тис., сума хабарів вийде просто астрономічна: $50 тис. × 10 тис. об’єктів = $500 млн. Це і є величина корупційної складової, отриманої державними посадовцями, виборними особами та нотаріусами в процесі організованого ними пограбування приватного житлового фонду киян як неправомірна вигода. За такі гроші можна з потрухом скупити всіх суддів, правоохоронців, прокурорів і депутатів різних рівнів не тільки Києва.
У розпорядженні громадськості з’явився добутий законним шляхом документ, у якому зафіксовано суму хабара, врученого рейдером депутатові двох скликань Шевченківської у місті Києві райради, а нині, коли райради, ці розбійницькі «малини», у столиці скасовані, самозваному голові місцевого органу самоорганізації населення (людина просто не може жити без влади, яка допомагає їй красти). За те, що депутат посприяв у захопленні під ресторан розташованих у допоміжному приміщенні підвалу комор, які функціонували відповідно до проекту будинку для задоволення побутових потреб мешканців, вдячний рейдер офіційно передав своєму благодійникові за нотаріально посвідченим договором дарування інший підвал, викуплений ним у цьому самому будинку, площею 102,4 м² і вартістю понад 630 тис. грн у цінах 2007 року, що за тодішнім валютним курсом становило близько $140–150 тис. І це не єдиний об’єкт нерухомості, який «нацарював» той достойний обранець народу районного рівня з використанням можливостей, наданих йому виборним становищем, за час своїх двох депутатських каденцій. І такий він у складі тієї ради був не один! Щодо цього факту подано заяви і до Генпрокуратури, і до ГУ МВС України в місті Києві, але жодної реакції з їхнього боку вже не перший рік немає.
Як же тепер киянам бути? Не шукати винних, а починати із себе. У Цивільному кодексі про власність написано, що вона зобов’язує. Зокрема, й захищати її від злочинних зазіхань. Бо поки є власність, будуть і ті, хто на неї зазіхатиме. Рейдери, чиновники та депутати, які так легко обікрали киян, не відчувши з їхнього боку жодного опору, не вважають їх справжніми власниками. Існує реальна загроза, що так само легко, як відібрали допоміжні приміщення приватного житлового фонду, відберуть і квартири.
Щоб забрати квартири, треба лише створити штучний привід і визнати киян господарями, які не виконують обов’язків власника з обслуговування, утримання та захисту набутого ними майна. І все, що безоплатно було набуте, перейде спочатку в управління, а потім й у власність нав’язаних примусово комерційних структур як призначених владою «опікунів», котрі вміло та швидко заженуть власника в борги і доведуть до банкрутства. У владних верхах уже давно побутує думка, що безоплатно приватизований житловий фонд є фактично безгосподарним, а у власників немає ні ресурсів, ні бажання цим перейматися і його слід забрати назад нібито заради збереження. Кияни своєю пасивністю самі дали для цього привід. І тільки повернувши допоміжні приміщення й поставивши їх собі на службу, кияни повернуть собі й право не лише називатися, а й бути власниками. Так вони здобудуть ресурс і змусять рахуватися із собою. А для цього Всеукраїнський тиждень права має тривати у Києві в режимі нон-стоп до цілковитої їхньої перемоги. Щоб утвердити в країні корупціонерів і рейдерів верховенство права. Це і є іспит на право бути власником.
- Информация о материале
роечники, или О пользе скучных знаний
Троечник — это тот, кто что-то слышал, что-то знает, но ничего не в состоянии довести до конца. Троечников в изобилии плодит наша система образования, щедро заселяя ими все ниши государственного управления и даже бизнеса.
Сегодня много говорят о коррупции, и это, конечно, проблема важнейшая. Проблема троечников не так заметна, но на самом деле мало в чем ей уступает по остроте. Это утверждение можно проиллюстрировать двумя примерами на наиболее популярные сегодня темы.
«Откатом» для государства являются налоги и сборы, которых при такой системе госзакупок будет все меньше
Первый пример — система госзакупок ProZorro. Ее создали и задействовали (почему-то только сейчас) для экономии госсредств и широко разрекламировали как одну из наиболее удачных реформ. Действительно, вроде все сходится: открытые торги приносят экономию по понятным всем причинам.
К сожалению, человек, разбирающийся в конкретных обстоятельствах украинского бизнеса, ознакомившись с результатами торгов в системе ProZorro, быстро убеждается в том, что среди победителей, ставших поставщиками товаров и услуг для госпредприятий и бюджетных организаций, явно преобладают физлица-предприниматели и сомнительные фирмы.
Сомнительными я называю фирмы, известные в своих отраслях, как сильно экономящие на налогах за счет банального обналичивания и, соответственно, недоплачивающие одновременно налог на прибыль, НДС, подоходный налог, единый социальный взнос и военный сбор.
Заметны и фирмы, производные от загадочным образом сохранившихся предприятий из Страны дураков, возникшей на Востоке Украины усилиями их российских братьев по разуму. Эти родительские фирмы используются как мусорные, через которые деньги транзитом сливаются в обнальные конторы.
В процессе крупных госзакупок засветились и фирмы, специально организованные под эти закупки, и участники торгов, предлагающие товары по ценам явно ниже себестоимости. Краденые, что ли?
Что касается физлиц-предпринимателей, то многие из них оформлены на своих сотрудников известными фирмами все с той же целью экономии на налогах. Через них чаще всего и продаются товары по удивительным ценам.
Вывод прост: побеждают в тендерах на госзакупки в основном за счет самого заказчика, то есть государства, его бюджета и социальных фондов.
Когда я задал вопрос на эту тему крупному чиновнику, отвечающему в правительстве за внедрение системы ProZorro, тот ответил, что их дело — организовать прозрачные торги, а ловить налоговых уклонистов — дело фискалов и правоохранителей. Такой вот государственный троечник (из бизнеса, кстати).
Когда чиновник получает откат от суммы госзакупки, он хорошо понимает, что самая низкая цена не обязательно бывает самой привлекательной. К сожалению, государство чиновники с собой не ассоциируют, иначе они перенесли бы тот же принцип и на государственный интерес: «откатом» для государства являются как раз налоги и сборы, которых при такой системе закупок будет собираться все меньше. В нынешнее трудное для бизнеса время это означает вытеснение с рынка исправных налогоплательщиков и замещение их малополезным для общества жульем.
Скажем прямо, большого ума для организации открытых электронных торгов не надо. Совсем немного требуется и для доведения их до ума. Но, видимо, не для троечников. В противном случае они бы сообразили, что процесс взаимоотношений государства с поставщиками двусторонний: поставщикам — деньги за товары и услуги, государству — налоги и сборы. Если этого не учитывать, то будет поощряться неуплата налогов, а деньги, которые раньше шли в карманы чиновников, тихо перейдут в карманы теневых дельцов.
Исправить положение можно. Для этого надо сделать две вещи.
Первая — допускать к торгам только те фирмы, которые согласятся обнародовать свою налоговую нагрузку. Для этого они должны подать заявление в налоговую инспекцию с просьбой о разрешении такого обнародования. После этого налоговая на своем сайте размещает открытые данные о доле всех без исключения налогов и сборов (без разбивки на виды) в общем обороте фирмы за последний отчетный год. Предприятие, участвующее в торгах, должно иметь бонус при определении победителя ровно в размере этой доли. Технически это несложно, налоговики и так считают налоговую нагрузку своих клиентов, правда, не по всем налогам.
Вторая — запретить участие в госзакупках фирмам, которые при одних и тех же владельцах контрольного пакета акций (доли в уставном фонде) существуют менее пяти лет. Справка об этом должна подаваться самим участником торгов, а ответственность за предоставление неправдивых сведений должна быть предусмотрена законом.
Вновь созданные фирмы, которые хотят участвовать в госзакупках, могут это делать только по специальному разрешению уполномоченного госоргана, аргументированное решение которого должно находиться в открытом доступе до начала торгов.
Не мешало бы, наконец, ограничить поставки товаров российского происхождения за госсредства. Такие закупки следует проводить только по отдельным решениям правительства. Должна быть предусмотрена персональная ответственность чиновников за нарушение этого порядка, но без излишней бюрократизации: по заявлению о происхождении товара самого поставщика, а контролируют пусть конкуренты. Сомневаюсь, что в России к закупкам украинских товаров относятся иначе.
К слову, многие товары, поступающие к нам из РФ, выпускаются дочерними предприятиями западных производителей, которые в случае необходимости прибегают на территории Украины к беззастенчивому демпингу для подавления украинских конкурентов. В результате инвестиции идут в Россию, а проблемы — к нам.
Теплотарифы — цугцванг для Кабмина
Второй пример того, как троечники в состоянии подорвать любое начинание правительства, — это история с тарифами на тепло. Я уже было думал не касаться этой темы ввиду того, что Кабмин сделал попытку спасти положение с завышенными тарифами, подготовив новую методику определения платы за теплоснабжение в домах без счетчиков, однако троечники и тут постарались.
Новая методика, предусматривающая расчет платы за тепло в домах без приборов учета на основе реального потребления тепловой энергии в домах, оборудованных такими приборами, содержит новые ошибки. К тому же правильность заложенных в нее исходных данных невозможно проверить.
Эйфория от экономии средств потребителей тепла за счет использования счетчиков быстро пройдет в холодные месяцы, когда суммы в счетах за отопление вырастут в разы. Дело в том, что методика, введенная Кабмином (постановление №1037 от 30 октября 2015 г.), предусматривает равномерную оплату тепла в течение отопительного сезона за счет использования единого, среднего за весь сезон тарифа.
Оплата по показаниям счетчиков, естественно, не может обеспечить подобное удобство. Для части потребителей суммы, которые придется заплатить за тепло в январе и феврале, окажутся неподъемными. Предложенная Кабмином рассрочка платежей тоже подойдет не всем.
Сейчас экономию от использования счетчиков тепла оценивают в 17–20%. Логичнее было бы сократить на эту величину норматив потребления теплоэнергии за отопительный сезон на 1 кв. м отапливаемой площади (по Киеву сейчас это 0,135 Гкал), заложенный в методику расчета платы за тепло для домов без счетчиков, и, конечно же, исправить ошибки в формулах.
В статье В.Дейнеги (ZN.UA №45 от 26 ноября 2016 г.) правильно указано, что формулы по методике определения платы за отопление для домов, не оборудованных приборами учета, утвержденные постановлением КМУ №1037, некорректно подсчитывают количество дней отопления в неполных месяцах (октябре и апреле). Из-за этого для домов, которым тепло поставлялось в течение большего расчетного срока (для октября в Киеве — свыше 15 суток), плата за теплоснабжение значительно завышается, а для тех, у которых тепло было меньше этого срока, — занижается.
Но есть еще две ошибки, связанные с неправильным учетом температуры воздуха. Первая заключается в том, что когда, например, в октябре тепло в дома подавалось 20 суток, то «сверхнормативные» пять суток согласно методике Кабмина оплачиваются по установленному среднему за сезон тарифу (по Киеву — 32,97 грн за квадратный метр), еще и увеличенному пропорционально более низкой, чем обычно, температуре октября. То есть эти пять суток относительно теплого октября предлагается оплачивать по тарифу, превышающему среднезимний!
Вторая ошибка связана с сущностью среднего за расчетный сезон тарифа. Использование такого усредненного тарифа означает, что в теплые месяцы плата за тепло должна быть выше, чем за фактическое потребление, а в холодные — ниже. Это сделано, очевидно, логически, с целью более равномерной оплаты тепла на протяжении отопительного сезона — в январе и феврале не придется тратить слишком большие суммы.
Но формулы Кабмина предусматривают индексацию всей платы за тепло, например, в октябре на соотношение фактической температуры октября и ее многолетнего среднего значения, несмотря на то, что часть этой платы является в действительности авансом за более холодные, чем октябрь, месяцы и никак не зависит от того, был октябрь теплым или холодным.
Вследствие всех ошибок, допущенных в методике Кабмина, можно получить разный финансовый результат для теплопоставщиков. В зависимости от фактической продолжительности отопительного сезона и графика подключения к теплу жилой площади они могут получить как прибыль, так и убытки.
Что же касается потребителей, то одни получают значительно завышенные суммы оплаты за тепло в квитанциях (они, конечно, жалуются), другие — заниженные.
Далее предлагаю корректную методику определения платы за тепло для домов без счетчиков.
Обозначу в максимальном соответствии с методикой Кабмина:
Пі — размер месячной (і — номер месяца) платы за услугу по централизованному отоплению для населения (физических лиц) в случае отсутствия в квартире (доме усадебного типа) и на вводах в многоквартирный дом средств учета тепловой энергии за расчетный период на протяжении отопительного сезона;
ТО — одноставочный тариф на услугу по централизованному отоплению для населения (физических лиц) в жилых домах без домовых и квартирных средств учета тепловой энергии, грн/кв. м за расчетный период в течение отопительного сезона (с НДС). Для Киева на 2016 г. ТО = 32,97 грн;
S — отапливаемая площадь квартиры (дома усадебного типа) потребителя, получающего услугу по централизованному отоплению и не имеющего домового или квартирного средства учета тепловой энергии, кв. м;
nфi — фактическое количество суток предоставления услуги по централизованному отоплению в і-м месяце (для Киева в октябре от 9 до 20 суток в зависимости от даты подключения);
ni' — календарное количество суток в і-м месяце (в октябре ni' = 31 сутки);
ni — продолжительность отопительного периода в і-м месяце, которая учтена в установленных тарифах на услугу по централизованному отоплению для населения (физических лиц) в случае отсутствия в квартире (доме усадебного типа) и на вводах в многоквартирный дом средств учета тепловой энергии (в октябре для Киева ni = 15 суток);
N — общая продолжительность отопительного сезона, которая учтена в установленных тарифах на услугу по централизованному отоплению для населения (физических лиц) в случае отсутствия в квартире (доме усадебного типа) и на вводах в многоквартирный дом средств учета тепловой энергии (для Киева N= 176 суток);
tвн — средняя расчетная температура внутреннего воздуха в помещениях квартиры или дома усадебного типа, °С (на 2016 г. установлено tвн = 18°С);
tср о і — средняя расчетная температура внешнего воздуха для соответствующего населенного пункта, которая учтена в установленных тарифах на услугу по централизованному отоплению в і-м месяце, °С (принимаем на уровне средней многолетней температуры за і-й месяц; в Киеве, по данным Центральной геофизической обсерватории, в октябре tср оі = 8,1°С);
tср о ф і — средняя фактическая температура внешнего воздуха за период предоставления услуги по централизованному отоплению в і-м месяце для соответствующего населенного пункта, °С (принимаем на уровне средней фактической температуры за і-й месяц; в Киеве в октябре tср о ф і = 6,5°С, ПАО «Киевэнерго» использует именно такие значения для расчетов);
tср о — средняя расчетная температура внешнего воздуха для соответствующего населенного пункта за всю продолжительность отопительного сезона, за который установлен тариф на услугу по централизованному отоплению для населения (физических лиц) в случае отсутствия в квартире (доме усадебного типа) и на вводах в многоквартирный дом средств учета тепловой энергии, °С.
tср о рассчитана по Киеву как среднемесячная многолетняя за 176 суток отопительного сезона. Учтенный период отопления в октябре — 15 суток, в апреле — 10 суток. В октябре и апреле использованы показатели средней многолетней температуры за целые месяцы.
Плата за квадратный метр отапливаемой площади для конкретного потребителя за і-й месяц (назовем эффективным тарифом на отопление и обозначим Тоі) будет состоять из двух частей. Первая (назовем регулятивной частью тарифа на отопление и обозначим Торі) не зависит от фактических показателей температуры воздуха или количества суток отопления за месяц. Она обусловлена использованиям среднего тарифа за сезон (ТО) для более равномерной оплаты потребителями за услугу по централизованному отоплению. Например, в октябре мы авансируем оплату отопления в более холодные месяцы, а в январе эта часть будет отрицательной из-за того, что часть оплаты перенесена на более теплые месяцы. Если в октябре в вашем жилище вообще не было отопления, все же придется платить аванс за будущие холодные месяцы. Суммарно за отопительный сезон эта часть тарифа равняется нулю.
в этой формуле средняя продолжительность календарного месяца расчетного периода
nср' = суток, где:
0,135 Гкал — среднее по Киеву потребление тепловой энергии за отопительный сезон на квадратный метр отапливаемой площади, рассчитанное «Киевэнерго»;
1416,96 грн — установленный на сезон 2016–2017 гг. тариф за 1 Гкал; 32,97 грн — тариф на услугу по централизованному отоплению ТО;
176 суток — продолжительность отопительного сезона N.
Для октября 2016 г. по Киеву эта часть эффективного тарифа будет:
Вторая часть эффективного тарифа (назовем субстанциональной частью тарифа на отопление и обозначим Тосі ) рассчитывается за фактическое количество суток отопления в і-м месяце и при фактической средней температуре воздуха за месяц. Средний месячный тариф ТО индексируется на соотношение количества суток отопления и среднего количества календарных суток в месяце, а также на соотношение фактической температуры воздуха и среднемесячной многолетней температуры за отопительный сезон, за который рассчитан средний месячный тариф (ТО):
Тосі равняется среднекиевской стоимости фактически потребленной теплоэнергии за і-й месяц в расчете на квадратный метр отапливаемой площади, если считать, что предоставленный «Киевэнерго» объем потребления тепловой энергии соответствует действительности.
Для октября 2016 г. в Киеве при условии подключения тепла 12 октября (20 суток отопления за месяц) эта часть эффективного тарифа составит:
Общий эффективный тариф на отопление за октябрь для тех киевлян, которым тепло подключили 12 октября, равняется:
Тоі = Торі + Тосі = 7,53 + 13,59 = 21,12 грн.
Если квартира имеет площадь (S) 50 кв. м, то размер платы за октябрь должен равняться:
Пі = S х Тоі = 50 х 21,12 = 1056,00 грн.
Для сравнения: по методике Кабмина при тех же данных получим квитанцию на 1647,18 грн, а по формулам В. Дейнеги получится 1235,43 грн. Подставьте в формулы свои данные (фактическое количество суток отопления и отапливаемую площадь) и получите правильный размер оплаты за отопление в октябре. Облегчит расчеты то, что регулятивная часть тарифа для всех киевлян одинаковая (за октябрь Торі = 7,53 грн).
За последующие месяцы расчет можно будет выполнить после обнародования средней фактической температуры воздуха. Для жителей других городов надо знать параметры расчетного отопительного сезона (количество суток в целом и в неполных месяцах), утвержденный общий тариф и средние многолетние температуры.
- Информация о материале
Фірма радника віце-губернатора Шахненка отримує від ОДА підряди на ремонт систем теплопостачання
Департамент капітального будівництва Харківської облдержадміністрації уклало дві угоди з ТОВ «Техекс-газ» щодо ремонту системи теплопостачання загальною вартістю 2,82 млн. грн.
Про це стало відомо зі звітів про укладання договорів, які були розміщені на порталі системи електронних закупівель «Прозорро».
Зокрема, підрядник отримає на технічне переоснащення системи теплопостачання Вовчанського геріатричного пансіонату з установкою блочної котельної на твердому паливі у смт Вільча 1,419 млн. грн.
Ще одна угода стосується технічного переоснащення котельної із заміною котлів та допоміжного обладнання у с. Піщанка Красноградського району вартістю 1.4 млн. грн.
Більш детальної інформації щодо проведення робіт немає.
Цікаво, що тендери на ці роботи не проводили, а суми договору наближені до максимальних, які можливі для допорогів.
ТОВ «Техекс-газ» належить Юзефу Броневському та Дмитру Усатенко. Броневський раніше він був радником Анатолія Близнюка, коли той займав посаду міністра регіонального розвитку, будівництва і ЖКГ.
Минулого року Броневський балотувався у Харківську міськраду за списком партії «Солідарність». Крім того, за списком «Солідарності» балотувався й віце-губернатор Євгеній Шахненко, який курирує Департамент капітального будівництва ОДА.
Варто відзначити, що Броневський є радником Шахненка з питань житлово-комунального господарства.
За 2014-2015 роки ТОВ «Техекс-газ» виграло тендерів у Департамента капітального будівництва ХОДА на суму 28,93 млн грн. Крім того, підприємство отримало підряди у ХОДА на заміну котлів, інформації про які немає у ВДЗ.
Під час проведення одного з торгів на яких перемогу одержало ТОВ «Техекс-газ» організатори торгів відхили більш дешевші пропозиції, після чого було відкрито кримінальне провадження.
- Информация о материале
Держгеокадастр чи місцеві ради? Кому віддадуть державні землі
Верховна Рада повинна розглянути у другому читанні законопроект, який зрушить з місця одну з ключових для країни реформ.
Цю реформу нова українська влада не може провести вже два роки. Точніше, не хоче, адже йдеться про чималий ресурс — управління державними землями.
Ідея реформи — за європейським взірцем передати сільським, селищним і міським радам повноваження з розпорядження землями державної власності за межами населених пунктів.
Це виправить помилку, допущену у 2001 році при прийнятті Земельного кодексу. Тоді повноваження з управління землями були передані чиновникам, які призначаються у Києві. Наразі це сумнозвісний Держгеокадастр.
Реформа була внесена до Коаліційної угоди, але, на жаль, надпотужних лобістів протягом довгого часу вона не мала. У першу чергу, ідея цікава місцевому самоврядуванню та простим українцям, які через чиновницькі ігри із землею все частіше втрачають можливість орендувати ділянки поруч з рідним селом, наприклад, для городу чи пасовища.
Чиновники передають землю в оренду кому завгодно, крім місцевих мешканців, або масово роздають її підставним особам в порядку безоплатної приватизації. Через це захисників чинної моделі завжди вистачало.
Демагогії було багато. І «навіщо передавати лише повноваження щодо землі, якщо скоро уряд напрацює великий законопроект з децентралізації і передасть радам набагато більше повноважень» (проекту досі нема), і «місцева влада все розкраде» (ніби чиновники Держгеокадастру святі), і ще тисяча та одна причина цього не робити.
Попередні, радикальніші, версії законопроекту, наприклад, проект №1159, блокувалися у залі Верховної Ради: ставилися у порядок денний в »непрохідні» середу чи п'ятницю, стояли останніми у списку або просто зникали з порядку денного в останній момент. Цього разу ситуація інша.
По-перше, до авторського колективу законопроекту увійшло 46 депутатів з різних фракцій та груп.
По-друге, автори пішли на певні поступки виконавчій владі — Кабміну та, певним чином, Держгеокадастру. Однак головна мета документа не змінилася: дати більше прав в управлінні землею місцевому самоврядуванню.
Що пропонує законопроект №4355
| Орган | Повноваження зберігаються | Повноваження забираються | Повноваження надаються |
| Кабінет міністрів |
Розпорядження: 1. Землями, які не входять у межі жодної адміністративно-територіально одиниці (море). 2. Землі, які вилучаються із постійного користування державних підприємств: - лісогосподарського призначення із зміною цільового призначення, - рілля та багаторічні насадження із зміною цільового призначення, - землі оздоровчого, рекреаційного призначення. 3. Землями Чорнобильської зони. |
Розпорядження: 1. Землями оборони. 2. Землями Академії наук. |
|
| Обласні державні адміністрації |
Розпорядження: 1. Землями державних підприємств, установ, організацій (крім Академії наук). 2. Землями під будівлями, спорудами державної власності. |
Землями оборони | |
| Фонд державного майна | Повноваження з продажу землі при приватизації майна державних підприємств. | ||
| Місцеві ради | Розпорядження усіма землями комунальної власності (переважно в межах населених пунктів). |
Розпорядження усіма землями державної власності за межами населених пунктів, крім земель оборони, земель Чорнобильської зони, земель, на яких розташовані державні об'єкти. Здійснення державного контролю за використанням та охороною земель в частині контролю за: - самозахопленнями, - нецільовим використанням ділянок, - забур'яненням, - використанням землі без оформлення прав на неї, зокрема під будівлями (норма відстрочується на три роки). |
|
| Держгеокадастр | Землі державної власності сільськогосподарського призначення. | Здійснення державного контролю за використанням та охороною земель. | |
| Екологічна інспекція | Державний контроль за додержанням екологічних вимог щодо охорони земель. |
Не можна сказати, що законопроект вийшов революційним — Держгеокадастр отримує повноваження щодо державного контролю за використанням та охороною земель разом з виконавчими органами сільських, селищних та міських рад.
Проте навіть у такому варіанті це великий крок у бік справжньої децентралізації, яку в уряді не втомлюються називати своїм пріоритетом.
Те, як буде відбуватися розгляд цього законопроекту, покаже, чи спроможна влада зробити хоча б мінімальні поступки місцевому самоврядуванню та слідувати європейським практикам.
Наразі законопроект №4355 прийнятий у першому читанні та опрацьований аграрним комітетом парламенту. Документ непростий — депутати надали до законопроекту 688 поправок, таблиця з поправками займає майже 300 сторінок тексту.
За умови можливих маніпуляцій варто навести кілька питань та відповідей щодо законопроекту, підготовленого до другого читання.
1. Чи перейдуть землі лісогосподарського призначення в розпорядження місцевих рад?
Ні, майже всі ліси перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств. Цими землями, як і зараз, будуть розпоряджатися ОДА.
2. Чи зможуть ОДА передавати лісові землі приватним структурам?
ОДА не зможуть розбазарювати ці землі. Відповідно до статті 57 Земельного кодексу ці землі можна буде передавати лише спеціалізованим державним чи комунальним лісгоспам.
Якщо ж землі будуть надаватися із зміною цільового призначення, то це буде робити Кабмін. Така норма потрібна для того, щоб ліс масово не відводився під забудову.
3. Чи перейдуть землі під морями в розпорядження місцевих рад?
Ці землі не входять у межі громад і навіть областей, тому вони не перейдуть у розпорядження місцевих рад. Ними буде розпоряджатися Кабмін.
4. Що станеться із землями природно-заповідного фонду?
Цими землями будуть розпоряджатись місцеві ради, крім тих земель, які передані в постійне користування державним установам з управління заповідниками, це повноваження ОДА.
Якщо при наданні ділянки потрібно змінити її цільове призначення і вивести з категорії земель природно-заповідного фонду, то це повинен погодити Кабмін. Дана норма стосується і державної, і комунальної власності.
5. Що потрібно зробити місцевій раді об'єднаної громади, щоб оформити земельні ділянки державної власності за межами населених пунктів?
По-перше, розробити проект землеустрою щодо встановлення зовнішніх меж території територіальної громади.
По-друге, погодити проект із сусідньою місцевою радою.
По-третє, затвердити проект на сесії місцевої ради.
По-четверте, перереєструвати на себе право власності на земельні ділянки державної власності.
- Информация о материале
Страница 391 из 2102
