Главная

«Правий сектор» в армії: між анархією і Статутом

«Подолянин», «Бугай», «Анархіст». Кіборги. Восени 2014-го ці написи з'явилися в Донецькому аеропорту. Це – позивні бійців «Правого сектору», які тримали оборону аеропорту.

Далі вони воювали в Пісках, інших гарячих точках. Останній рік провели на «нулі» на Світлодарській дузі. Після бою влітку 2016-го, в якому загинув Василь Сліпак, три десятки правосєків підписали контракт з армією.

Їх не зміг роз'єднати ворог. Натомість, 9 місяців у лавах Збройних Сил розсварили бойових побратимів. Частина добровольців не змогли звикнути до армійських порядків.

Нині «Бугай» та «Анархіст» критикують «совкову» армію з командуванням, яке не шкодує життів простих солдат. Разом із частиною армійських правосєків вони розмірковують над варіантами, куди податися зі своєї бригади.

Натомість їхній колишній командир «Подолянин» проходить навчання у львівській Академії сухопутних військ. Після цього отримає офіцерське звання та планує повернутися до бригади. Нарікає, що окремі армійські правосєкі плутають добровільність з анархізмом та бандитизмом.

«Нас вивели з передової, бо ми підтримали блокаду торгівлі»

З Олегом Зозулею-»Анархістом» домовляємось зустрітися у Бахмуті. Віднедавна колишнього бійця ПС вивели з передової до штабу бригади. Він призначає розмову на 19.00, згодом пересуває її на 21.00 – командир вирішив провести о 20.40 шикування своїх бійців.

На зустріч «Анархіст» приходить «на взводі»: пояснює, що такі армійські порядки йому не до вподоби.

«Зараз нам смертельно небезпечно йти на конфронтацію. Ми не тільки себе підставимо. Може дійти навіть до фізичного знищення. Так було вже знищено багато людей. Чи на міні підірвалися, чи випадково між собою пострілялися, чи ще щось. В АТО вбивають людей, які заважають їм жити», – каже «Анархіст».

Далі «Анархіст» розповідає, як його – оператора-навідника БМП – вивели з передової в тил. До того він базувався у селищі Луганське [крайній населений пункт, який знаходиться на підконтрольній території на трасі Бахмут-Дебальцеве, – УП], періодично висувався на передову для участі у бойових діях.

Аж раптом – наказ, і переведення до ремонтного батальйону в Бахмуті.

До розмови долучається «Ксєна», соратниця «Анархіста». На фронті вона з кінця 2014-го, на передовій в районі Світлодарської дуги – з літа 2016-го. Наказом від 11 березня її разом з іншими правосєками також вивели в Бахмут.

«За нами приїхали, зняли все управління розвідки батальйону.

Мене і ще двох товаришів, таких самих операторів-навідників, доставляли і передавали з рук в руки з батальйону у підпорядкування бригади.

Так само усе управління розвідки батальйону. Такого не було навіть з «аватарами» [так називають військових, які зловживають алкоголем, – УП], жодного злодія так не возили», – розповідає «Ксєна» свою історію.

Обидва бійці ПС переконані: їхнє виведення з фронту пов'язане з блокадою. Вони відкрито підтримали блокаду торгівлі з окупованими територіями, ще коли це не було офіційною позицією української влади.

«Влада злякалася сотні озброєних правосєків, які знаходяться неподалік від блокади. Після штурму редуту поблизу станції «Кривий Торець» була наша заява: більше такого не робіть, тому що ми дуже близько. І ми не дамо ображати фронтовиків, які відстоюють правильну ідею», – озвучує свій погляд на події «Анархіст».

Версію безпосереднього командира правосєків у Збройних Силах дізнатися не вдалося. Комбат з позивним «Купол» не надав своїх коментарів до цього матеріалу.

Тут варто нагадати хронологію нещодавніх подій, пов'язаних з блокадою:

– 2 лютого – блокувальники почали облаштовувати редут на залізниці у Бахмуті 2 лютого;

– середина лютого – «Подолянин», який довгий час в армії був неформальним командиром правосєків, розпочав навчання у Львові;

– 13 березня – правоохоронці в рамках «контрдиверсійних заходів» знесли редут поблизу станції Кривий Торець;

– того ж дня – на редуті у Бахмуті поліцейські з собаками шукали вибухівку, але нічого не знайшли.

Наприкінці березня усю бригаду, у складі якої служать правосєкі, почали виводити з передової на ротацію.

Фронт на Світлодарській дузі бригада тримала більше року.

Кривавий бій розсварив правосєків з командуванням

Після від'їзду на навчання «Подолянина» неформальним командиром правосєків на Світлодарській дузі став «Бугай». Автор мав зустрітися з ним у селі Луганське. Але дозвіл на проїзд до села не дав комбат «Купол». Чому – стало зрозуміло уже під час зустрічі з правосєками у Бахмуті.

Влітку 2016-го постать комбата була однією з причин, чому правосєкі погодилися легалізуватися, підписали контракти з армією. Тоді вони розповідали: знаємо «Купола» ще з часів боїв під Донецьком, коли він служив у 93-й бригаді.

Ось як вони розповідали про свій перехід до лав ЗСУ у липні 2016-го: «Нами буде командувати полковник «Купол», людина, яку я знаю більше 1,5 роки. Який так само, як і я, сидів в окопі, лікоть до ліктя, їли з одної миски. Це бойовий офіцер. Який не дасть жодного солдата, щоб його вбили. Таким бойовим командирам, звичайно, ми довіряємо», – запевняв тоді «Анархіст».

Нині він каже: у «Куполі» помилилися, наївні були.

Ставлення до комбата змінилося після 18 грудня, пояснює «Бугай». Того дня на Світлодарській дузі розпочався один з найзапекліших боїв 2016-го року.

У середині грудня розвідка виявила, що ворог облаштовує опорний пункт у лісочку посеред позицій українських військових.

«Ще день-два, і ворог міг вийти нам в тил, маючи добре облаштований ВОП [взводний опорний пункт, – УП], який добре обстрілює два наші сусідні ВОПи. Ситуація була просто патова», – розповів наприкінці березня «Українській правді» командир підрозділу снайперів.

Після отримання інформації про нові позиції ворога командування розробило операцію зі штурмом лісосмуги.

18 грудня у бою за цей лісочок загинуло 5 бійців. І правосєкі почали ставити питання комбату «Куполу» щодо загибелі їхніх побратимів.

«Штурмова група була зібрана тільки з правосєків. Потім долучили декілька снайперів, декілька саперів. З іншого боку мали заходити сили спецоперацій, якщо не помиляюся – 3-й полк. 3-й полк мав зробити одну справу, тільки тоді наші мали штурмувати ліс.

А вийшло так, що 3-й полк не впорався зі своєю задачею, тому що була погана розвідка, і 3-й полк «зустріли», вони з втратами ледь відійшли. Але все одно нашим хлопцям поступила команда «на штурм». Хоча по плану операція мала звернутися.

Командування в обличчі «Купола» неодноразово казало, що тільки щось «не по плану» – у вас є 15 хвилин на відхід, після цього ми ліс рівняємо з землею. Але з самого початку операція пішла не за планом – а хлопців все одно змусили йти на штурм», – каже «Бугай».

Правосєкі, з якими спілкувався автор, усі як один заявляють: за тих умов командир не мав віддавати наказ йти вперед.

«Нас посилали вперед як гарматне м'ясо», – упевнений «Анархіст».

Більше того, бійці ПС вважають той наказ «Купола» злочинним. Попри це, виконали його. Але не всі.

«Ми все одно пішли, бо виконуємо накази. «Бугай», наприклад, відмовився йти. І групу повів «Шайтан» [Микола Яровий, офіційний командир роти, до якої входили правосєкі, – УП]. Я був у госпіталі», – згадує «Анархіст».

«Ксєна» додає, що виконувати наказ відмовився і 3-й полк Сил спецоперацій. При цьому офіційно 3-й полк ССО взагалі не брав участі в операції. Неофіційно розповідають, що його залучили завдяки особистим домовленостям.

Також правосєкі нарікають, що їхні побратими у бою не отримали підтримки артилерії та не знали, чи отримають підкріплення. А пораненні не отримали вчасної допомоги, яка могла уберегти життя бійцям.

Попри всі ці недоліки, група правосєків увійшла в ліс, відбила позиції ворога. «Їм був наданий наказ, і вони пішли на загибель», – підсумовує «Ксєна».

«Бугай» додає: «Усі виконали свою роботу. Але цей вчинок показав те, що будь-якою ціною покласти хлопців командирам то не важко. Адже не він іде попереду з автоматом. Йому в рацію кричати просто».

Отримати коментарі «Купола» до цього матеріалу не вдалося. У грудні 2016-го він визнавав: втрати у бою були значні.

Зовсім інший погляд на бій 18 грудня має «Подолянин». З колишнім командиром правосєків автор спілкувався телефоном. «Подолянин» вважає, що основні проблеми в бою виникли через те, що певна кількість військових залишили свої позиції.

«Під час бою кілька людей, скажімо так, обіср*лися, і щоб свою провину на когось перекинути, почали все валити на «Купола». Я тоді був поруч з ним на передових позиціях. Я мінометним підрозділом командував, він – усім боєм.

Я – один з небагатьох, хто знає, як це було насправді. Те, що на нього все валять, – це повна маячня. В якусь мить кілька людей тупо засцяли чисто по-чоловічому, не пішли в бій, кинули позиції. Щоб виправдати своє боягузтво, а там загинули люди, почали валити все на «Купола», – викладає свою позицію «Подолянин».

Катастрофічним моментом бою 18 грудня 2016 року командир підрозділу снайперів бригади називає загибель «Шайтана». Резервного командира штурмової групи не знайшли.

«В радіоефірі повисла пауза десь хвилин на 20. Був ступор, коли загинув «Шайтан». Не знали, ким його замінити. Кілька людей просто злякалися. Але це нормально, страх – це нормально. Не можна судити людей за те, що вони злякалися. Не був готовий резерв.

Те, що група зайшла – це блискавично. Я думав, що коли група зайшла до лісу, то операція завершена. Я б цієї миті не давав команди заходити в ліс. А командир батальйону [«Купол», – УП] дав команду, і це було правильне рішення. Це було блискавичне вольове рішення», – каже снайпер, який просить жодним чином не ідентифікувати його.

Також командир снайперів зазначає, що для проведення цього бою не вистачило резервів, а зенітна батарея та мінометники спрацювали не так, як було потрібно.

Відсутність належної підтримки артилерії підтверджував й комбриг Володимир Горбатюк: «Артпідгтовки не було, бо це не була спланована операція по захопленню тих позицій. Противник пішов на наші позиції з метою захоплення панівної висоти. Після відбиття їхньої невдалої атаки було прийнято рішення зайти на їхні позиції. З того лісу, він є панівною висотою, вівся вогонь по нашим позиціям, які для нас є невигідними. І ми постійно там несли втрати».

Грудневий бій правосєкі порівнюють з літнім, який також відбувся на Світлодарській дузі. Тоді вони були на фронті неофіційно. Під час бою також зайняли позиції ворога, але за пару годин отримали наказ відійти.

«Тоді я думав, що «Купол» просто хоче зберегти людей, – каже «Бугай». – Але операція в грудні показала, що обережністю за людей тут навіть і не пахне. То було просто боягузтво [у бою влітку, – УП]».

«Командування перестало виконувати обіцянки»

Влітку бійці «Правого сектору» погодилися підписати контракти зі Збройними силами України на певних умовах. Основних – три:

– цілісність підрозділу,

– командир їхньої роти – правосєк,

– охочих служити разом з ними беруть на контракт без особливих перевірок.

Минуло 9 місяців. Частина правосєків нарікає, що ці умови – невиконані.

Натомість «Подолянин» вважає, що всі умови дотримано.

1) Командири – правосєкі

Командиром роти мав стати «Подолянин». Натомість він був лише неофіційним командиром правосєків. Разом з «Бугаєм» став старшим сержантом.

Командиром роти призначили лейтенанта Микиту Ярового (позивний «Шайтан»). Він не був правосєком, але правосєкі з ним спрацювалися, згадує «Анархіст». Останній каже, що мав стати головним сержантом батальйону, інші правосєкі – також навчатися та займати сержантські посади. Але «все похєрілі», – дорікає «Анархіст».

При цьому «Подолянин» обіцяє: після повернення з навчання буде пропонувати й іншім хлопцям йти вчитись на офіцерів. Але для цього потрібно, щоб ті вже мали вищу освіту.

2) Брати в армію усіх охочих правосєків

Перша група правосєків в ЗСУ складалася з трьох десятків бійців. З того часу в бригаду до правосєків прийшло до 200 осіб. Не лише з «Правого сектору», а й з інших «правих структур», як-то «Азов» чи «Айдар».

«Спочатку нас підписували «на колінці», – згадує «Ксєна». – Брали всіх: кривих, хворих, косих. Бо треба було перекривати позиції, 6-та хвиля йшла на демобілізацію. Це влітку. А нині люди більше двох місяців стоять на позиціях неоформлені. Їх просто експлуатують».

Контракти підписували без відборів та комісій, переконує «Подолянин». Однак усе зупинилося після Нового року.

Тоді вийшов наказ, відповідно до якого усіх охочих служити в ЗСУ почали проводити через учебки. За словами «Подолянина», хтось міг цього не знати, приїхати, і його дійсно не оформили б. Однак таким правосєкам не дозволяють виходити на передові позиції.

«З літа в бригаду прийшло до 200 правосєків, – каже «Подолянин». – В основному ці люди самі на нас виходили. Знали, що можна підписати контакт без тяганини, із закриттям очей на всілякі нюанси щодо здоров'я та усе інше «з минулого життя». Наприклад, закривали очі на судимість.

Але не всі це потім оцінили достойно. Багато хто почав вмикати режим «бикування». Усі були попереджені, що йдете у саме пекло, і жодних поблажок не буде.

Хто це зрозумів – нормально досі служать. Хто не зрозумів, багатьох перевели в інші підрозділи».

3) Цілісність підрозділу

Спочатку усіх правосєків брали до одного підрозділу – третьої роти. З часом командування почало просити людей і в інші роти. Правосєкі погоджувалися «заповнювати дірки».

«Ми давали своїх людей, а нам підсилали тих, хто до нас взагалі не мають відношення. Замість того, щоб вводити до штату наших ідейних і мотивованих побратимів, нам давали якихось інших. А правосєків розкидали по інших підрозділах. Брехуни», – нарікає «Анархіст».

У яких підрозділах були вакансії, до тих і брали, парирує «Подолянин».

Саме так після третьої роти правосєкі заповнили інші підрозділи батальйону: першу і другу роти, мінометну батарею.

Про розчарування в «совковій» армії

Ще влітку бійці ПС визнавали, що в армії їм буде не зовсім комфортно. Жити по Статуту вони не звикли. Це також стало однією з причин погіршення стосунків із командуванням.

«Ми були щирі у своїх бажаннях щось змінити, – каже «Анархіст». – Ми не ангели, Боже упаси. Але чого ж до нас люди тягнуться? Зовсім інше відношення у колективі. У нас немає цього пієтету «струнко».

«Командування дратує, що коли заходить командир, людина не стає по струнці, – додає «Бугай». – У нас у правому русі по іншому. У нас потрібно повагу заслужити, а не просто призначеним бути».

Щодо командування бійці ПС слів не добирають. «Лайно» та «совки» – чи не єдині найбільш цензурні вислови.

«Ще рівень командирів рот – це ті люди, які не зіпсовані системою, – додає «Бугай». – Вони готові життя віддати за Україну. А вище командирів рот офіцери – це військові совки.

Я не кажу, що всі – совки. Є винятки. За 8 місяців я зустрів аж двох нормальних офіцерів. Вони як з іншої армії. Є в нас один заступник комбата. Таке враження, що він у цій армії не служив. Він навіть команди віддає по-іншому. Хоч я і правосєк, а він військовий – але з ним приємно спілкуватися. Він не ставиться до нас як до бидла, як це роблять інші».

Армія змінюється, але не так швидко, як хотілося б, залишаються й «совкові» перегини, визнає «Подолянин».

При цьому він ділиться враженнями з курсів, які проходить у Львові. Каже, що бачить там тисячі курсантів, сержантів та офіцерів, які по-справжньому змінять армію. І наче переказує через журналіста меседж правосєкам на фронт.

«Люди плутають добровільність з анархізмом. Доброволець – це не лише той, хто добровільно йде воювати, а й добровільно бере на себе виконання усіх обов'язків, уставів та усього іншого», – каже «Подолянин», при цьому не уточнює, кого має на увазі.

Спільного рішення для правосєків в армії не буде

Усередині березня в мережі з'явилася заява: частина правосєків хоче покинути бригаду через методичне знищення добровольців. У заяві перераховані побажання щодо можливого переводу в інші підрозділи.

Під час розмови з автором невдоволені правосєкі утрималися від озвучення конкретних планів на майбутнє. Кажуть, що спільного рішення для всіх не буде, кожен вирішуватиме свою подальшу долю сам.

При цьому вони висловлюють бажання і далі воювати. Більше того, визнають: багато хто з них нині прив'язаний до зарплати в армії.

«У всіх вдома сім'ї, діти, – каже «Бугай». – Це робить свій внесок у те, що ми залишаємося у Збройних Силах. Будемо намагатися колективом далі йти по життю».

А от «Подолянин» впевнено каже: у травні після курсів повернеться в бригаду для продовження служби. Він переконаний, що в бригаді залишиться і підрозділ з правосєками.

«Хто хоче, щоб його родина була забезпечена, буде нормально служити, – каже «Подолянин». – Хто хоче нормально воювати, виконувати свій обов'язок без усіляких піар-кампаній і пошуку теплих місць – ті будуть і надалі воювати».

P.S. Уже після того, як текст був готовий до публікації, усю бригаду за планом вивели з передової. Комбат «Купол» отримав підвищення до заступника командира бригади.

Информация о материале

Опубликовано: 24 апреля 2017

Мечта идиота. Когда в Украине введут базовый доход

Еще каких-то лет семь назад разговоры о базовом доходе были уделом активистов, пытающихся нести слово истины скептично настроенному большинству. Сегодня об этом понятии слышал почти каждый, и сам проект выглядит не менее утопичным, чем массовое внедрение биткойнов или солнечной и ветряной энергетики — других идей, получивших широкое распространение только в последние годы.

В феврале этого года Европарламент рассматривал предложение рекомендовать странам ЕС базовый доход как средство борьбы с негативными последствиями автоматизации производства. Предложение не прошло, но сам факт серьезного обсуждения идеи базового дохода в Европарламенте красноречив: каких-то несколько лет назад подобное было сложно даже представить. А 5 июня 2016 г. в Швейцарии прошел референдум о введении базового дохода: предлагалось ежемесячно выплачивать 2500 франков ($2555) каждому взрослому жителю и 625 франков на каждого ребенка. Большинство избирателей эту идею не поддержали, в частности, против нее выступили сильные швейцарские профсоюзы, считающие более целесообразной стратегией борьбу за повышение зарплат и пособий по безработице. Тем не менее предложение набрало 100 тыс. подписей и поэтому было вынесено на плебисцит.

Сейчас базовый доход является одним из пунктов избирательных программ кандидатов в президенты Франции (Бенуа Амон) и Южной Кореи (Ли Дже Мен). В рядах энтузиастов идеи можно найти Роберта Райха, бывшего министра труда США из администрации Билла Клинтона. В недавнем интервью Барак Обама заявил, что страна, которой он до недавнего времени руководил, придет к серьезному обсуждению базового дохода на протяжении ближайших 10–20 лет. Еще больший резонанс вызвали слова бизнесмена-суперзвезды Илона Маска, который тоже уверен, что универсальный базовый доход рано или поздно придется внедрять.

От слов к делу

Дело не ограничивается заявлениями медийных персон и неудачными законодательными инициативами: в последние месяцы растет количество пилотных проектов, в рамках которых проект базового дохода обкатывается на практике. В январе городские советы двух шотландских городов — Глазго и Файфа — одобрили проведение пилотных проектов, предусматривающих семинары и обсуждение идеальной модели. В том же январе стартовал пилотный проект в голландском Утрехте, впрочем, там базовый доход получают не все, а те, кто на момент старта проекта уже получал социальные пособия. Цель — посмотреть, как изменится поведение людей, получающих теперь эти деньги без условий, заложенных в традиционные схемы социального обеспечения. Около трех десятков других городов в Нидерландах готовятся провести аналогичные эксперименты.

За пределами Европы тоже не сидят сложа руки: в 2010 г. стартовал пилотный проект в 20 деревнях индийского штата Мадхья Прадеш, а в 2008–2009 гг. эксперимент проводили в Намибии, выдавая ежемесячно каждому жителю поселка по 100 местных долларов. Эксперименты в странах третьего мира были в целом успешными: получатели денег демонстрировали рост экономической активности и уровня доходов, дети в их семьях стали значительно больше времени проводить в школе и получать лучшие оценки, улучшилась ситуация с питанием и здравоохранением. Однако там большинство проектов до сих пор было ограничено одним или несколькими населенными пунктами.

А вот на Аляске еще с 1976 г. и так фактически действует базовый доход, введенный согласно конституции штата: в ней прописано существование Постоянного фонда, в распоряжении которого четверть нефтяных доходов штата. По состоянию на конец прошлого года в фонде находилось около $55 млрд. Половина ежегодных доходов фонда распределяется между всеми жителями Аляски. Вторая половина — инвестируется в ценные бумаги, гособлигации и т. д. Для того чтобы получить выплату, нужно прожить в штате полный календарный год и объявить о своих планах жить там и дальше. Кроме того, деньги не дают тем, кто в подотчетный год был осужден или отбывал наказание за серьезное преступление. Всем остальным ежегодно причитается выплата, рассчитываемая по относительно простой схеме: нетто-доход Постоянного фонда за последние пять лет, умноженный на 21%, делится на два. Из получившейся суммы вычитают обязательства, накопленные в прошлом году, и планируемые операционные расходы, а то, что осталось, делится на количество получателей. Размер выплаты, таким образом, непостоянный: исторически он колебался от $331,29 в 1984 г. до $2075 в 2015-м. В прошлом году каждый житель получил по $1022.

Впрочем, аляскинские нефтяные выплаты нельзя считать полноценным базовым доходом: $1 тыс. в год - это приятная прибавка, но никак не замена «нормальному» доходу, который на Аляске составляет в среднем $33062.

Наиболее интересным поэтому является социальный эксперимент, проводимый прямо сейчас в Финляндии. Для участия в пилотном проекте отобрали 2 тыс. чел., которые на протяжении двух лет будут получать 560 евро в месяц. Примерно столько же, сколько составляет в среднем пособие по безработице чистыми. При этом базовый доход будет выплачиваться, даже если человек устроится на работу. На другие социальные пособия базовый доход не влияет. Эксперимент должен установить, как новая система влияет на эффективность поиска работы. Планируется, что в том случае, если эксперимент будет успешным, безусловный доход в размере 800 евро заменит собой систему социальных пособий. При этом единодушия по поводу базового дохода среди финнов нет. Более того, имеются различные взгляды на новую систему. Ее противники считают, что она не поощряет граждан искать работу, способствует распространению краткосрочных трудовых контрактов, ухудшает положение работников на рынке труда и условия труда в целом. В то же время некоторые из участников эксперимента считают, что новая система открыла для них новые возможности, освободила их «от рынка рабов» и снова сделала гражданами. Кроме того, есть мнение, что внедрение базового дохода позволит сэкономить значительные средства, которые сейчас расходуются на функционирование огромной системы социальной помощи безработным и нуждающимся.

Зачем и почему

Идея базового дохода захватила публичное пространство недавно, но сама по себе она довольно проста и совсем не нова: еще Томас Пейн, один из отцов американской демократии, в 1797 г. предлагал выплачивать всем совершеннолетним по 15 фунтов, финансируя эти выплаты за счет налога на землевладельцев.

Разной может быть аргументация в пользу идеи. Для Илона Маска, как и для большей части интеллектуального истеблишмента, высказывающегося сегодня в пользу базового дохода, главной проблемой является прогрессирующая автоматизация производства, грозящая оставить без работы большинство человечества. Обсуждая эту угрозу, чаще всего вспоминают исследование оксфордских ученых, согласно которому к 2030 г. роботизация уничтожит около половины всех ныне существующих в США рабочих мест. «Будет оставаться все меньше видов работы, которые робот не смог бы сделать лучше. Поймите, это не то, чего я хотел бы, но это то, что, как я считаю, произойдет», — предупреждает энтузиаст инноваций Мартин Форд, автор книги «Роботы наступают: развитие технологий и будущее без работы». С одной стороны, такая ситуация грозит обернуться киберпанковской антиутопией, многократно описанной в литературе и кинематографе: сверхбогатое «продуктивное» меньшинство живет на островках рукотворного рая, тогда как огромные массы «избыточного» населения живут в нищете, а вокруг все делают роботы.

С другой - в более близкой перспективе такие тенденции еще больше обострят политические конфликты и нестабильность: не стоит забывать, что ключевые голоса, обеспечившие победу Дональду Трампу, принадлежали рабочему классу Западной Вирджинии, потерявшему или рискующему потерять рабочие места.

Из Украины все это может казаться типичной «проблемой первого мира» — нам-то, дескать, до поголовной роботизации далеко. Но в более широком смысле эта проблематика касается не только развитых стран, но и всей мировой экономики. Антрополог Джеймс Фергюсон, автор вышедшей в 2015 г. книги «Дайте человеку рыбу», на примере стран Южной Африки анализирует, как доля населения, напрямую зависящего от государственной помощи, растет синхронно с заявлениями разнообразных экспертов об отмирании социального государства. Выплаты того или иного рода в той части мира получают более 30% населения, а перспектив получить хоть какую-то работу у большинства граждан нет — не создаются там рабочие места, скорее исчезают. В результате выходит, что от государственной помощи так или иначе зависят все, а самой дискриминируемой группой оказываются здоровые мужчины трудоспособного возраста.

Будучи обречены на безработицу, они не могут претендовать на пособие или пенсию и часто иждивенствуют на более удачливых членах семьи. Рационализировать эту систему помогло бы введение базового дохода, причитающегося всем вне зависимости от заслуг.

Отдельная тема — поголовное распространение неустойчивой и теневой занятости: с ее спецификой уже сейчас не справляется традиционный вэлфер, построенный на страховых началах и не рассчитанный на перманентную поддержку «работающих бедных» или не имеющих работы вообще. Система будет работать значительно лучше, если перестроить ее по принципам подушки безопасности: ежемесячно выплачиваемой всем суммы, недостаточной для безбедной жизни, но позволяющей переждать тяжелые времена и найти лучшую работу вместо того, чтобы бросаться на первое попавшееся место в фаст-фуде по распределению из центра занятости. По мнению директора аналитического центра RSA Энтони Пэйнтера, для Британии подходящим размером выплаты было бы 4 тыс. фунтов в год.

Важный аргумент в пользу базового дохода заключается в том, что приблизительно половина работы, выполняемой населением страны, не оплачивается вообще никак. Речь идет в первую очередь о репродуктивном домашнем труде, который сегодня непропорционально ложится на плечи женщин. В этом контексте базовый доход может расцениваться как оплата труда, невидимого для «большой» экономики, но необходимого для ее функционирования.

Что такое базовый доход

Универсальный безусловный базовый доход - проект, предусматривающий регулярную выплату денежного пособия на уровне прожиточного минимума каждому члену общества, вне зависимости от размера его доходов и наличия работы.

Как правило, введение базового дохода предполагает упразднение пособий по безработице. Принципиальным пунктом является выплата базового дохода в полном объеме деньгами, а не купонами на приобретение тех или иных услуг и товаров, чтобы получатель не был ограничен никакими условиями ни в получении, ни в трате этого ресурса.

Адресный тупик

До сих пор в деле социального обеспечения царит мода на адресные программы, то есть такие, где получение помощи нужно «заслужить» и быть готовым эту «заслугу» доказать. В сегодняшней Украине примером перехода от принципа универсальности к принципу адресности является отмена универсальных субсидий на коммунальные услуги для населения как такового с заменой их на адресные субсидии тем, кто «действительно беден». И впрямь, универсальные программы всегда будут субсидировать за счет всего общества тех, кому эта помощь по справедливости не особенно и нужна. Сложность, однако, в том, что, устраняя проблему «неполного исключения», адресные программы страдают от более опасной проблемы «неполного охвата», когда помощь не получают те, кому она действительно необходима. Исследования, проводимые социологами, показывают, что это не единичный недосмотр, а системный перекос.

Разные программы могут быть недостаточно скоординированы и сбалансированы, так что в результате доход выше определенного уровня приводит к одновременной утрате права на сразу несколько выплат или льгот, суммарная стоимость которых выше, чем выгода от более высокой зарплаты.

В результате работать невыгодно или, по крайней мере, невыгодно декларировать доходы. Тем более если это эпизодическая подработка, которая не решит проблемы в долгосрочном плане, но ее декларирование чревато потерей более важных структурных источников доходов.

Кроме того, адресные программы съедают больший объем административных затрат, чем универсальные. И чем точнее отлажены критерии и процедуры проверки «добросовестности» получателей, тем большими будут расходы на сам бюрократический аппарат. Не говоря уже о том, что чем сложнее является бюрократический механизм, тем больше в нем отыщут коррупционных лазеек. По расчетам экономиста Всемирного экономического форума Скотта Сантенса, общие расходы на адресную поддержку бедняков в США сегодня превышают $1 трлн, тогда как базовый доход обошелся бы в несколько сот миллиардов.

В лучших традициях адресных программ украинский Кабмин в марте подал законопроект о создании штата из 550 социальных инспекторов, которые будут иметь право обыскивать жилье получателей любой помощи от государства в поисках нарушителей. Расходы на содержание этой армии закладываются на уровне 50 млн грн в год, но окупится ли она — большой вопрос. Во всяком случае сейчас даже без инспекторов украинские суды, прокуратура и полиция тратят уйму человеко-часов на расследование «преступлений века» вроде незаконно полученной помощи по безработице в размере 1854,5 грн.

Финский эксперимент стремится к максимальному упрощению системы. При старой системе человек, трудоустроенный на условиях частичной занятости, должен каждые четыре недели подавать новую заявку на пособие, предварительно дождавшись получения квитанций о зарплате от всех, на кого работал за этот месяц. После этого еще неделя-две уходит на обработку данных и принятие решения о выплате пособия. В результате отсутствует возможность строить хотя бы среднесрочные планы, зато присутствует строгий контроль со стороны чиновников. При новой системе подработки не нужно ни скрывать, ни декларировать: можно быть уверенным, что в любой ситуации в определенный день на счету появится новый «транш».

Темная сторона

Сторонники базового дохода утверждают, что это, помимо прочего, еще и удобный инструмент макрофинансового регулирования. Наличие гарантированного постоянного небольшого дохода у широких слоев населения будет стимулировать спрос на товары народного потребления, производимые внутри страны, но не рост накоплений. А в случае чего систему всегда будет легко подкорректировать в ту или другую сторону изменением размера выплат. Но у предлагаемой системы есть и проблемные аспекты.

Во-первых, базовый доход станет механизмом, через который государство будет субсидировать низкие зарплаты. Уже сегодня в Германии действует система, позволяющая нанимателям платить зарплату ниже минимального уровня, с тем чтобы недостающую сумму доплачивало работнику государство.

Введение базового дохода позволит работодателям полностью переложить ответственность за содержание своих работников на государство. Иными словами, это приведет к удешевлению рабочей силы и повышению нормы прибавочной стоимости, а опосредованно - и нормы прибыли.

В отраслях, не страдающих от дефицита рабочей силы, размер зарплат консолидируется на уровне или ниже уровня базового дохода, что чревато разделением общества на социально мобильное меньшинство, востребованное на рынке труда, и «избыточное» большинство без особых жизненных перспектив, зависящее от щедрот государства.

Во-вторых, не совсем понятно, может ли базовый доход функционировать сегодня в национальных рамках. Стройная на первый взгляд система становится проблематичной, если вспомнить о глобальном характере экономики. Будут ли получать базовый доход работники предприятий, принадлежащих или обслуживающих европейские корпорации в других странах? На каком уровне? Как быть с потенциальным перетеканием капитала и аутсорсингом? Что делать с работниками-негражданами, неработниками-негражданами, а также работниками, нелегально проживающими в стране? Между прочим, все эти вопросы крайне актуальны как раз для Украины, учитывая характер ее связей со странами, где в обозримом будущем всерьез задумаются о базовом доходе.

Кроме того, вводя новую систему, важно не перестараться. Например, многие экономисты австрийской школы тоже поддерживают идею базового дохода, начиная с Милтона Фридмана, предлагавшего оформить его в виде «отрицательного подоходного налога». Но при этом часто перегибают палку, требуя взамен отменить вообще все остальные социальные функции государства. Например, экономист из Американского института предпринимательства Чарльз Мюррей предлагает выдавать каждому совершеннолетнему американцу по $13 тыс. в год, из которых $3 тыс. они будут обязаны потратить на медицинскую страховку, а остатком вольны распоряжаться по своему усмотрению. Правда, те, кто зарабатывают больше $30 тыс., возвращают часть базового дохода в виде прогрессивного налога, который доходит до $6,5 тыс. При этом государство упраздняет программы медицинского страхования бедных и пенсионеров, отменяет продовольственную помощь (которой пользуются 13,5% американцев), субсидирование ипотеки, помощь одиноким матерям и огромное множество других ныне действующих программ. Скорее всего, такое радикальное «упрощение» будет невыгодно большинству населения, оно потеряет в среднем больше, чем приобретет, а правительство снимет с себя всю ответственность за благосостояние вверенного ему народа.

Объем социальных благ, прямо и косвенно финансируемых государством, в современном обществе настолько велик и сложен, что не поддается достоверной «инвентаризации». Любая попытка монетизировать его в виде базового дохода на деле обернется откатом в эпоху раннего капитализма, политическим символом которого является популярная песня, содержащая в украинском переводе строчку «держава дбає не про нас».

Даже в более умеренном варианте базовый доход может стать удобным поводом свернуть многие другие полезные функции государства, такие как борьба с дискриминацией. Например, зачем требовать равных прав для женщин, людей с инвалидностью или меньшинств, если в крайнем случае все они могут удовлетвориться базовым доходом, сидя дома? Публичная сфера постепенно снова станет достоянием здоровых мужчин «правильной» национальности.

Альтернативы

Критики идеи базового дохода указывают на наличие других путей решения проблемы массовой безработицы. Классическое решение заключается в сокращении рабочей недели, что приведет к созданию дополнительных рабочих мест. На протяжении нескольких десятков лет на рубеже XIX–XX вв. рабочий день был сокращен с 12 до 8 часов, а 40-часовая неделя стала повсеместной нормой. С тех пор производительность экономики выросла неимоверно, численность населения тоже не та, что 100 лет назад, но продолжительность рабочей недели остается такой же.

Другой выход из положения — внедрение системы гарантированных государством рабочих мест. Такой сценарий отстаивает, например, профессор Колумбийского университета Павлина Чернева. Государство в этой схеме гарантирует рабочие места наиболее уязвимым участникам рынка труда, а зарплата, предлагаемая на таких работах, естественным образом становится пороговым значением для всего рынка. Для начала ее предлагают установить на уровне «линии бедности» для семьи из четырех человек ($23 тыс. в США) с перспективой роста в дальнейшем. Вдобавок государство как работодатель сможет предоставить соцпакет (медстраховка, пенсионный план), который тоже задаст нижнюю рыночную планку и для частного сектора.

Впервые нечто подобное предложил губернатор Луизианы Хьюи Лонг в начале 1930-х. Позже похожие планы реализовал Рузвельт, а 30 лет спустя аналогичная экономическая программа была у Мартина Лютера Кинга. Сегодня такие рабочие места предлагают создавать в секторе строительства и ремонта физической инфраструктуры, которая переживает не лучшие времена в США (как и в Украине). Другие потенциальные отрасли — энергоэффективность и в целом «зеленые» инвестиции, известные своей трудоемкостью, а также качественное и доступное всем образование и уход за детьми.

Гарантированные рабочие места будут служить эффективным контрциклическим инструментом макроэкономической политики: их количество можно будет увеличивать во время экономических спадов, а при экономическом росте люди сами предпочтут переходить на более многообещающую работу в частном секторе. Кроме того, по словам адвокатов этой системы, она обойдется обществу в суммы, на порядок меньшие, чем базовый доход.

Так когда же?

На заданный в заголовке статьи вопрос, конечно, ответа сегодня нет и не может быть. Главное — никогда не говорить «никогда» и прекратить мыслить догмами, которые во всем мире выходят из моды. Ведь пока в Украине политики соревнуются в том, кто пообещает больше взаимоисключающих параграфов МВФ и избирателям, при этом оставаясь при власти, за пределами нашей страны обсуждаются самые разные варианты трансформирования привычных нам схем.

Между прочим, как минимум в одном измерении украинское общество довольно далеко продвинулось к реализации идеи базового дохода, хотя и не осознало этого. Речь идет о пенсионной системе, которая все более приобретает черты универсального базового дохода ввиду неуклонного роста удельного веса получателей пенсий в обществе. Если оставить бессмысленные попытки соорудить на ее обломках накопительную систему «как на Западе», то не так-то много усилий понадобится для того, чтобы трансформировать пенсию в гарантированный государством каждому минимум. Тем более что после эпического снижения ЕСВ роль госбюджета в финансировании пенсионной системы уже окончательно стала определяющей. Рано или поздно украинскому обществу придется серьезно задуматься над вопросами, которые сейчас обсуждаются на Западе. Чтобы это не свелось к привычному импортированию готовых ответов на чужие вопросы, нужно уже сегодня начинать широкую дискуссию на отечественном материале.

Сарина тысяча

В 2008 г. губернатором Аляски была Сара Пэлин, представительница ультраконсервативного крыла Республиканской партии, баллотировавшаяся в том году на должность вице-президента при кандидате в президенты Джоне Маккейне. После того как ее кандидатура была окончательно утверждена на съезде партии, она провела через сенат штата закон о единовременной выплате каждому аляскинцу $1200 вдобавок к регулярной выплате из Постоянного фонда. В 2008 г. благодаря высоким ценам на нефть она составила $2069; вместе с доплатой от губернатора, сумма, которую каждый избиратель получил от государства, вдвое превысила показатель предыдущего года. В результате Маккейн и Пэлин, проигравшие в общенациональном масштабе, на Аляске получили 59% голосов.

На ум приходят неизбежные параллели с Юлиной, а потом и Витиной тысячами. Во всех этих случаях речь шла о безусловной раздаче сравнительно небольших денежных средств действующим правительством, преследующим краткосрочные политические цели. Но по политической эффективности аляскинская история скорее может сравниться с повышением пенсий, проведенным правительством Виктора Януковича в 2004 г.: этот шаг произвел огромный эффект на президентские рейтинги, который, впрочем, быстро улетучился. По словам политтехнологов, тогда было неправильно рассчитано время повышения пенсий: это сделали слишком рано и к моменту голосования 31 октября целевая аудитория уже подзабыла о благодеянии.

Информация о материале

Опубликовано: 24 апреля 2017