Главная
Гранти харківської міськради отримали «свої» люди: скандальновідомий помічник Максима Мусєєва, депутати від партії «Відродження» та родичі працівників профільного департаменту
«Харківський антикорупційний центр» підготував коротку характеристику переможців конкурсу молодіжних, сімейних та гендерних проектів громадських організацій та благодійних фондів на 2017 рік, який проводила Харківська міська рада. Про це стало відомо з оголошення на сайті міськради.
Серед переможців переважно опинилися підлеглі Максима Мусєєва, депутати Харківської міськради від партії «Відродження», родичі працівників профільного Департаменту сім'ї, молоді та спорту міськради, підрядники цього департаменту. Гранти з міських бюджетних коштів розподіляються між «своїми» людьми.
Благодійний фонд «Ми – харків’яни» отримав гранти на два своїх проекти: вітрильний фестиваль для молоді «Харківські вітрила» та військово-спортивна гра для молоді. Співзасновники благодійного фонду – Євген Криветченко та Анастасія Слуцька (вона ж і керівник фонду), яка є начальником загального відділу управління організаційної роботи та загальних питань Адміністрації Холодногірського району.
Євген Криветченко є начальником управління комунального господарства Адміністрації Холодногірського району.
Організація «Ми-Харків’яни» зареєстрована за адресою м.Харків, вул. Суздальські ряди, 12, на якій зареєстровані декілька фірм та організацій, які безпосередньо підконтрольні голові Адміністрації Холодногірського району Максиму Мусєєву.
Що, цікаво телефон, який вказала Анастасія Слуцька, як контактний телефон організації - 068-608-68-75, також є контактним телефоном для Олени Вікторівни Курнєвої, яка є директором комунального закладу «Центр позашкільної освіти «Старт» (в минулому комунального закладу «Станція юних техніків №4 Харківської міськради» (Холодногірський район).
Вікторія Курнєва разом з Оленою Гунбіною (заступник голови Адміністрації Холодногірського району Харківської міськради) входить до президії Вітрильної федерації Харківської області.
Абсолютно незрозумілим чому вітрильний фестиваль для молоді «Харківські вітрила» проводить не профільний комунальний заклад у якого є свій бюджет, а благодійний фонд, який отримає на це додаткові кошти з міського бюджету.
Євген Криветченко є офіційним помічником депутата Харківської міськради Максима Мусєєва, його другом та вірним соратником. Певний час Криветченко був власником ТОВ «Компанія СПО», фаворита з прибиральних послуг КП «Харківський метрополітен» та Харківської міськради. Євген Криветченко очолював довгий час Ленінську районну молодіжну громадську організацію «Молоді регіони» у Харкові.
Також Євген Кріветченко був помічений під час нападів «тітушок» на Євромайдан.
Крім цього, Євген Криветченко був присутнім під час бійок «Молодих регіонів» з фанатами ув'язненої Ю.Тимошенко в 2011-2012 рр. Криветченко був одним з тих, хто командував атаками на бютівців, які пікетували судове засідання проти Тимошенко.
Цікаво, що людина з такими політичним поглядами та вподобаннями буде організовувати військово-спортивну гру для молоді.
Громадська організація «Лінк» отримала також гранти для двох своїх проектів: «Платформа шкільного розвитку» та Школа активної молоді «Курс особистості». Засновниками організації є три депутати Харківської міськради від партії «Відродження» – Габріел Михайлов, Олексій Навроцький та Ольга Чичина (вона ж є і керівником організації). Ольга Чичина є випускницею Школи лідерства «Мост» та ідейною натхненницею створення Харківської молодіжної міськради при міському голові.
П’ять грантів отримало оточення Валерія Анатолійовича Сичова, який є начальником відділу у справах сім'ї управління у справах сім'ї та молоді профільного Департаменту у справах сім'ї, молоді та спорту Харківської міськради.
ГО «Соціальний кризовий центр» отримала грант на проект «Корекційні програми для осіб, які вчинили домашнє та гендерно-обумовлене насильство». Керівником та співзасновником ГО «Соціальний кризовий центр» є Вікторія Сичова, дружина вищезгаданого Валерія Сичова
Крім цього, ГО «Інститут соціальної політики регіону» отримала грант на проект «Міжнародний молодіжний фестиваль соціальної реклами».Членом ГО «Інститут соціальної політики регіону» є вже вищезгадана Вікторія Сичова.
В ГО «Соціальний кризовий центр» співзасновницею є ще Вікторія Преображенська, інша організація якої, «Благодійний фонд «Добробут України», отримала два гранти «Розпізнай торгівлю людьми. Та не товар!» та «Зупинимо насильство за допомогою медіації».
Громадська організація «Молоді Харків’яни» отримала грант на проект «Харків - місто рівних можливостей». Керівником організації є Роман Придатченко який, також є співзасновником в ГО «Соціальний кризовий центр». До цього керівником в ГО «Молоді Харків’яни» був Костянтин Підгорний, який з 2011 року по теперішній час обіймає посаду заступника директора Департаменту у справах сім’ї, молоді та спорту Харківської міської ради, а також є депутатом Харківської міськради від партії «Відродження».
Благодійна організація «Благодійний Фонд «Харківський центр волонтерів» отримала грант на проект «Створення соціально-волонтерського центру «Родинний дім». Керівником благодійної організації є Олександр Сітнік, чоловік Світлани Сітнік, яка є заступником начальника управління у справах сім'ї та молоді Департаменту у справах сім'ї, молоді та спорту Харківської міської ради.
Благодійна організація «Благодійний фонд «Дім людини» отримала грант
на проект «Клуб молодих людей-інвалідів «Інклюзивний простір». Керівник благодійної організації є Олексій Бєсєдін, який є постійно надає в оренду апаратуру Департаменту у справах сім'ї, молоді та спорту Харківської міської ради.
Благодійна організація «Благодійний фонд «Центр допомоги «Гарант» отримала грант на проект «Харківський міський центр допомоги молоді з числа учасників АТО та членів їх сімей».
Співзасновником організації є Микола Сапелкін, депутат Роганської селищної ради віл партії «БПП-Солідарність». Співзасновник ГО «Антикорупційний блок учасників АТО».
Також Микола Сапелкін в вересні 2016 року увійшов від Харківської області до робочої групи в Генеральній прокуратурі України, завдання якої - перевіряти, чи відповідає дійсності інформація, внесена обвинувачами в декларації. Микола Сапелкін також є юристом Обласного центру допомоги учасникам АТО і Обласної спілки ветеранів АТО.
Громадська організація «Харківська спілка активістів» отримала грант на проект «Наші цінності» (конкурс відеороликів на кращий сімейний ролик та кращий ролик на спортивно-соціальне життя). Керівником та співзасновником організації є Семен Хмельницький, який також є заступником начальника відділу контролю у сфері житлово-комунального, транспортного та шляхового господарства Департаменту контролю Харківської міської ради.
Громадська організація «Спортивний клуб «Адреналін» отримала грант на проект «Єдина волонтерська платформа «Ліга волонтерів». Керівником та співзасновником організації є Руслан Байрамов, який працював головним спеціалістом відділу у справах фізичної культури та спорту Управління у справах молоді та спорту Харківської обласної державної адміністрації, а до цього в комунальній установі «Харківський обласний центр фізичного здоров'я населення «Спорт для всіх».
- Информация о материале
Податок на бідність: ломбарди. Тут скуповують крадене і виручають підприємців та людей у безвиході
Ломбард навпроти станції метро «Дарниця». Над білими металопластиковими дверима біжить рекламний рядок. Червоні світлодіоди вибудовуються в речення: «Мобільні телефони, ноутбуки, побутова техніка, аудіо, відео, електроінструменти, золото, срібло». Втім, цей список можна продовжувати і далі: лобмарди без проблем приймають натуральні шуби, антикваріат, меблі, автомобілі, катери та яхти.
Я взяла свій старий смартфон, який вже півроку припадає пилом у шухляді. Може, візьмуть?
За броньованим склом каси мене зустрічає усміхнена пишногруда блондинка у білій напівпрозорій блузці. Майже на всіх пальцях — каблучки із білого та жовтого золота. Дівчина клацає по клавіатурі красивими акуратними нігтями із французьким манікюром, вбиваючи параметри мого телефона.
— Можу вам запропонувати за нього 920 гривень,— дівчина глянула на мене з-під лоба, мов вчителька на іспиті.
— 920… А торгуватися можна? Телефон у чудовому стані. Із гарнітурою, із зарядкою…
Оцінниця глянула на монітор комп’ютера і кілька разів клацнула по клавішам:
— Максимум — 990 гривень. Більше не можу.
Може, може. У попередньому ломбарді мені пропонували аж 1200 гривень. І це без торгу. Ось чому, намагаючись віддати техніку за максимальною ціною, варто зайти в кілька фінустанов.
А вибір, між іншим, великий. За даними Всеукраїнської асоціації ломбардів, лише у Києві працює більше 800 відділень ломбардів та організацій з мікрокредитування. І засновники таких фінустанов кришталевою чесністю не відрізняються.
Всупереч закону, вони працюють у МАФах, реєструються у місцях масової реєстрації — у під’їзді багатоквартирного будинку (ТОВ «Глобал кредит»), або навіть в офшорній зоні — на Панамських островах (ПТ «Ай Ті ломбард»). Тому перед тим, як підписувати договір із ломбардом, варто перевірити, чи працює він легально.
Згідно з даними Нацкомфінпослуг, кожен двадцятий кредит в Україні видають ломбарди і фінустранови із мікрокредитування. За минулий рік ломбарди сумарно напозичали українцям 7,3 мільярди гривень. Про точну кількість клієнтів у ломбардах мовчать, але якщо поділити загальну суму кредитів на середній розмір одного кредиту (за оцінками експертів — 2750 гривень), то можна приблизно вирахувати, що послугами таких фінустанов щорічно користуються:
7,3 млрд. грн. : 2750 грн.= 2 мільйони 654 тисяч клієнтів. Утім, в ломбардах розраховують, що ця кількість через кілька років виросте в чотири-п’ять разів.
Поки що ж в Україні зареєстровано 456 ломбардів. Разом з філіями це більше шести тисяч «точок».
Найбільша концентрація ломбардів — у Києві, Харкові, Кривому Розі, Одесі, Запоріжжі, Дніпрі та Миколаєві. Але останнім часом все більше відділень з’являється у невеличких містах. Бо всюди, незалежно від географії, мікрокредитування — дуже вигідний бізнес, із рентабельністю до 40%. Тобто, вклавши у справу 100 гривень, підприємець виручає 140 гривень прибутку.
Звичний лівак
Непогано заробляють і рядові співробітники ломбардів. За прикладом начальства вони вигадують способи, як обійти закон для власної вигоди.
Оцінниця-блондинка здешевила на оцінці мого телефону свідомо. Це стандартна схема для «лівого» заробітку: в базу заноситься реальна сума оціненого телефону, а на руки клієнт отримує меншу суму. Різниця йде у кишеню оператора як бонус до офіційної зарплати (яка в Києві складає 6-9 тисяч гривень).
Не маючи вищої освіти, 27-річний оцінник Віталій завдяки «лівим» схемам заробляє в ломбарді до 15-ти тисяч на місяць. Чоловік знає десятки способів непомітно заробити «премію»:
— Я можу купити у клієнта товар на свої гроші, не записавши операцію в програму. А потім продати куплений товар, поклавши націнку собі в кишеню. Можна взагалі не вкладати свої гроші, а просто брати їх з каси, не зазначаючи покупку в програмі. Це безпрограшний варіант: навіть якщо не вийде продати куплений товар протягом своєї зміни, то я просто відзначу покупку в програмі.
Втім, махінації оцінників інколи все ж потрапляють у поле зору контролюючих органів. Національна комісія, що здійснює держрегулювання у сфері ринків фінансових послуг, регулярно звітує про ломбарди-порушники, які або підписують договір, не вказуючи імені позичальника, або забирають товар навіть без чеків.
А згідно Цивільного Кодексу, якщо кредитний договір підписується з недотриманням письмової форми, він є недійсним, а юридичною мовою «нікчемним».
Також ломбарди частенько порушують закон, коли не ведуть базу продавців заставленого майна.
— Ломбарди не ведуть базу клієнтів, в якій має бути інформація про повне ім’я позичальника, паспортні дані, місце проживання. Крім того, в електронній системі часто відсутня інформація про дату та номер договору, опис предмета застави; суму до повернення заставодавцю, заборгованість за договором тощо,— йдеться у документі Нацкомісії про розгляд справи ПТ «Ломбард Соколенко і компанія».
Через те, що у ломбардів немає ні бази клієнтів, ні чеків, ні договорів про прийом вкраденого, поліцейські розслідування справ крадіжок цінних речей, які стікаються до лихварів, заходять у глухий кут.
— У нас із машини витягнули дитяче автокрісло, магнітолу і навігатор. Ми одразу побігли в найближчі ломбарди. Але оцінники заявили — «а звідки ми знаємо, що речі — ваші?». Договір про купівлю товару — це не ваша справа. І далі розмова не пішла. Поліція приходила — їм те саме сказали. Так ми нічого і не знайшли,— розповідає Марина Галушка, жителька мікрорайону Троєщина.
І таких випадків — не злічити.
Кримінальний елемент
Неголений худорлявий дядько в розтягнутих спортивках стоїть біля скляного віконця ломбарду і вдає з себе мажора:
— А якщо я вам айфон сьомий принесу — майже новий — то ви десятку за нього дасте? Там вісім ядер!
Хлопець за склом скептично дивиться на клієнта:
— А документи на телефон є?
— Ну… Документи кажись загубив. А ще, глянь, є телефон Асус з горіла глас… Там фітнес-приколи, ігри, кубіки з квадратіками. За півторушку?
— Ця модель застаріла. 500 гривень максимум.
«Мажор» засмутився. Він явно розраховував на більше:
— 500 — потолок? Ну ок. Якшо шо зайду.
Досвідчений оцінник знає: подібні підозрілі клієнти - швидше за все злодії, яким конче необхідно збути награбований товар. І оцінюється він відповідно.
Наприклад, заставна вартість мобільного телефону визначається в залежності від його зовнішнього вигляду, наявності чи відсутності ушкоджень, комплектації, упаковки. Як правило, вартість нової моделі ділять на три і додають чи віднімають пару сотень гривень.
Тобто, якщо новий телефон коштує 2000 гривень, то у пристойного клієнта ломбард його забере за 650. Але для злодія цей же пристрій оцінять в 300-350 гривень — бо навіть така сума влаштує людину, яка поцупила мобілку із чужої кишені.
Олександр працює менеджером в мережі «Скарбниця» уже три роки. Він зізнається: ломбардам вигідно співпрацювати із кримінальними елементами. Щоб прикрити злочинців, вони викуповують у них товар без будь-яких документів.
— У нас клієнтура ділиться на три групи. 20% позичальників — це алкоголіки, наркомани і нероби, яким потрібні гроші на пляшку чи дозу. Вони приносять все, що є вдома: техніку, меблі, інструменти, картини, посуд, ікони. 60% — чесні люди, яким терміново потрібні гроші на вирішення побутових проблем: комусь на комуналку не вистачило, хтось шукає гроші на лікування родича, комусь треба погасити банківський кредит. А решта 20% — злодюжки, які приносять вкрадені речі: мобільні телефони, техніку, коштовності.
У ломбарді, який працює по закону, перед тим, як взяти у клієнта мобільний телефон, менеджер повинен перевірити, чи не є він вкраденим. Для цього існує спеціальна пошукова система на сайті Міністерства внутрішніх справ.
А Міграційна служба нещодавно запустила сервіс пошуку втрачених або вкрадених паспортів — на випадок, якщо злочинець вклеїть своє фото у чужий паспорт і спробує отримати гроші в ломбард чи кредитну спілку.
— Основний дохід ломбардів — це відсотки, які сплачують клієнти за користування кредитом. 80% товарів клієнти викуповують назад. Для нас дуже невигідно реалізовувати невикуплене майно,— каже виконавчий директор Асоціації ломбардів Юлія Рожкова.
«Неправда. Ломбарди приймають будь-які товари і в будь-кого. Власнику ломбарду байдуже, чиє золото чи мобільний телефон приніс клієнт. Виставляють в скарбницю і продають. І це ще й як вигідно», — заперечують оцінники.
Ломбарди налагодили кілька схем збуту товару, який клієнти фактично продають.
По-перше, мобільні телефони та техніку продають прямо в ломбарді. Для цього в приміщенні є вітрина або цілий відділ, куди приходять бажаючі придбати дешеві гаджети.
По-друге, ломбарди співпрацюють із іншими магазинами, куди масово продають коштовності.
По-третє, прекрасно співпрацюють ломбарди із перекупниками із радіоринків.
Пропрацювавши у ломбарді на Ленінградській площі шість років, Яна навчилася за зовнішнім виглядом визначати злодіїв та ненадійних клієнтів:
— Злочинці зазвичай сильно хвилюються, нервують, озираються. Їм би швидше збути товар. Коли я бачу, що клієнт сумнівний, то маю право йому відмовити.
Втім, Яна — швидше виняток із правила. Оцінники вкрай рідко відмовляють злодюжкам:
— Працівники ломбарду кладуть собі частину виручки від таких «неофіційних» договорів до кишені. А тому тримають рот на замку, бо знають: скажуть зайве про кримінальних клієнтів — можуть отримати по голові, — каже дівчина.
Та й навіть якщо із крадієм був підписаний договір за всіма правилами, «банківська таємниця» допоможе вберегти цю інформацію від довгого носа поліції або реального власника.
— Ми покажемо договір лише за рішенням суду. Ці дані нікуди не йдуть. Вони залишаються лише у нас. Ми беремо ваш телефон, даємо гроші. І все — розходимося. Ви нам нічого не винні, і ми вам нічого не винні, — констатують менеджери.
До речі, за минулий рік правоохоронні органи лише тричі просили Нацкомфінпослуг провести перевірку у трьох ломбардах. Ще 16 інспекцій було проведено на прохання споживачів. У результаті ломбарди сумарно заплатили 66 тисяч гривень штрафів.
Не густо.
Гроші до зарплати
Найжаданіші клієнти ломбардів — ті, які приходять постійно. Висока конкуренція на ринку змушує оцінників завжди люб’язно (на відміну від банківських працівників) спілкуватися із відвідувачами. З клієнтом навіть пробують потоваришувати, втертися в довіру і всім виглядом показати: «ми вас розуміємо, ми вам допоможемо». Все для того, щоб сформувати в голові позичальника стійку асоціацію — ломбард — це друг, який ніколи не підведе.
Клієнт може обирати два варіанти: здати товар із правом повернути його назад за гроші. Є і інший варіант — підписати так званий «договір одного дня» (або договір без права викупу), коли клієнт фактично продає свою річ, і не збирається її повертати назад.
— Люди приносять одні і ті ж речі і багато разів їх закладають, а потім викуповують назад. Я вже знаю напам’ять, кому який предмет належить. Отой телевізор — дядя Саша приніс, а айфон п’ятий — Андрій Павлович носить регулярно. То йому син на день народження подарував,— каже оцінниця Яна.
Зараз основна частина клієнтів — це люди, яким не вистачає грошей до зарплати, або терміново потрібна сума на екстраординарні випадки: лікування, авторемонт або ремонт квартири, похорони або весілля, оплату навчання або поїздку на моря.
— У мене вже два роки мінусовий ліміт на кредитній картці. Навряд чи я зможу повернути борг банку — там відсотків набігло стільки, що страшно глянути. А тут ще й підняли плату за навчання. Треба щомісяця 1200 гривень віддати. Я хоч і працюю, але зарплату інколи затримують. Тоді йду в ломбард, закладаю золоті сережки, щоб з інституту не вигнали, — зітхає п’ятикурсниця Ірина, майбутній економіст.
До речі, більшість клієнтів ломбардів — жінки. Вони ж частіше (у 75% випадків) приходять у ломбард повторно, за новими позиками.
Люди йдуть за грошима у ломбард, коли їм соромно позичити хай і незначну суму у друзів чи родичів, і при цьому виправдовуватися. 52-річний Василь Федорович зараз лікує сина у спеціалізованій клініці від наркозалежності. Про це знають лише він та його дружина. Гроші знадобилися терміново: чоловік заклав усе цінне, що мав.
Позику повернув через два тижні — за цей час він обміняв свій автомобіль на більш дешеву модель, а різницю відклав на лікування.
Втім, звертаються в ломбард і заможні клієнти — якщо швидко потрібна велика сума грошей.
— Є клієнти, які працюють в посольствах і міністерствах. Вони приносять прикраси Bulgari, Damiani, Cartier, Dior. Часто зустрічається марка Baraka — це ексклюзивні масивні прикраси. Ланцюжок може важити від 85 до 200 грамів, за таку даємо 40-60 тисяч. Такі предмети найчастіше викуповують назад, — розповідає оцінник Олександр.
— Якось о першій ночі забігає чоловік у діловому костюмі — але весь якийсь пом’ятий, незібраний. Тримає в руках дві шикарні жіночі шуби. «Виручайте, каже. До ранку треба борг віддати». Забрали. Через тиждень він повернувся — щасливий такий — і спокійно забрав свої речі,— згадує нічний випадок Яна.
Закладаючи майно у ломбарді, клієнт платить від 27-93% на місяць. А це 324-1116% річних! Це і є податок на бідність, бо заможні люди, за незначним винятком екстраординарних ситуацій, не позичають в ломбардах.
Та бідним без ломбардів було б ще гірше.
Порятунок для бізнесу
Для порівняння: банки видають кредити під 15-30% річних. І підприємці і раді б позичати за такими умовами, але банки не йдуть їм на зустріч. У такій ситуації мала б втрутитися держава. Прем'єр-міністр Володимир Гройсман розраховує, що Нацбанк буде більш активно стимулювати банки йти назустріч підприємцям.
Та щоб отримати кредит на ведення бізнесу у банку, підприємцю потрібно принести пакет із 10-15-ти документів. Але виконати вимоги строгого кредитора може далеко не кожен бізнесмен, не кажучи про власника однієї автомийки.
Навіть базові документи: звіт про фінансові результати, статут організації та бізнес-план є далеко не в усіх малих і середніх підприємців.
І навіть якщо стос паперів таки вдалося зібрати, банк може кілька днів, а то й тиждень вивчати документи, і в результаті… попросити ще цілу купу документів — додатково. Перспектива знову стояти у довжелезній черзі за двадцять п’ятою довідкою відбиває будь-яке бажання зв’язуватися з банками.
Найбільше виручають ломбарди тих підприємців, які тільки-тільки починають працювати, або шукають гроші для розширення діяльності.
Андрій торік залишився без роботи і вирішив спробувати себе в бізнесі — заснувати в своїй невеличкій майстерні СТО. Оформився у податковій і сповнений надій пішов у найближчий банк за кредитом на розвиток бізнесу. Сума була потрібна не така вже й велика — 35 тисяч на закупку робочого інструменту:
— Дурний, думав, це справа п’яти хвилин — повівся на рекламу. А в результаті обійшов вісім банків, потім ще два десятки обдзвонив — всюди культурно послали. Не захотіли давати гроші навіть у тому банку, в якому я кілька разів брав споживчі кредити і вчасно все виплачував. На бізнес не дають ніде! — скаржиться чоловік.
Після невдалого рейду банками підприємець уже був морально готовий платити високі відсотки за можливість миттєво отримати гроші.
— Прийшов у ломбард — він через дорогу від мого дому. Приніс комп’ютер, ноутбук, плазмовий телевізор і золоті прикраси — і за півгодини отримав потрібну суму. Ну ду-у-уже вже хотілося мати свою справу!
Як показує практика, банки не готові давати гроші таким початківцям, як Андрій, бо для них це дуже ризиковано. А от ломбарди та інші фінустанови, які надають мікрокредити, із задоволенням йдуть назустріч бізнесмену без стартового капіталу.
За статистикою, яку публічно озвучують лихварі, вони видають гроші у 93-95% випадків подачі заявки на кредит. Адже в середньому клієнт, який позичив 10 тисяч гривень, через тиждень поверне аж 11 тисяч.
Українські бізнесмени звикають до обслуговування у ломбардах, і з часом короткі позики стають для них звичайною справою — таким собі рятівним колом на випадок форс-мажору.
Двоє чоловіків кавказької зовнішності одягнені, мов брати-близнюки: шкіряна коротка чорна куртка, чорні джинси, модні кросівки.
Повнолиций дядько Леван виймає з кишені товстенного золотого ланцюжка.
— Мені треба 28 тисяч 500 гривень. Даю золото 795 проби. На тиждень хочемо закласти.
— Ви у нас раніше були?
— Так. І золото у нас дуже хороше. Можете перевірити!
Чоловік на районі — знана людина. Він вже не перший рік продає речі із секонд-хенду біля метро Лісова. Бізнес хоч і прибутковий, але «живих» грошей інколи не вистачає. Тоді підприємця дуже виручають ломбарди.
— Буває таке, що гроші потрібні дуже терміново. Привезли хорошу партію. Виторгу не вистачає, щоб і собі взяти товар. Іду в ломбард, здаю золото, а минає пару днів — гроші з’являються, і все — забираю назад.
Леван жодного разу навіть не думав йти за кредитом у банк.
Без довіри немає дешевих кредитів
Коли вуличний торговець платить 1000% річних (нехай він навіть позичає на пару тижнів), означає вищі ціни для покупців і практично нульовий шанс, що його бізнес виросте. Це хвороблива ситуація для суспільства.
— Однією з тенденцій європейського і світового банківського регулювання є інтенсивне кредитування малого і середнього бізнесу,— пояснює провідний науковий співробітник ДННУ «Академія фінансового управління» Анатолій Дробязко.
В Україні це теж намагаються робити, але брак довіри, недосконалість законодавства і продажність суддів суттєво обмежують ефект від таких спроб.
Голова Наглядової Ради НБУ Богдан Данилишин розповідає, що наш центробанк підштовхує банки частіше давати кредити підприємцям, ініціюючи різні профільні програми.
— Програми для малого та середнього бізнесу відкрив Німецько-український фонд, одним із засновників якого є Національний банк України— читаємо новину на сайті НБУ.
Програма передбачає нарахування бонусів для банків-партнерів в залежності від частки кредитів малому і середньому бізнесу.
Та дрібні підприємці підуть з ломбардів у банки лише тоді, коли останні знатимуть: повернути свої гроші легко. Для цього потрібно законодавчо посилити захист прав кредиторів. Торік Верховна Рада провалила голосування законопроекту «щодо стимулювання кредитування в Україні».
Цьогоріч парламент знову розглядатиме подібний документ.
Екс-керівник правління Приватбанку Олександр Дубілет пояснює: банки не підтримують малий та середній бізнес, бо вибити борги із підприємців майже нереально. Навіть якщо банк виграє суд і отримає право примусово стягнути заборгованість через виконавчу службу, клієнт може оголосити себе банкрутом - і вийти сухим із води. Навіть коли мова йде про сотні мільйонів гривень.
Класичний приклад — у 2007 році всім відома «Пузата хата» взяла 50 мільйонів доларів кредиту, а через чотири роки оголосила себе банкрутом, передала всі активи іншій фірмі і спокійно продовжила працювати далі — із тими ж власниками, із тією ж вивіскою. Але з іншим кодом ЄРДПОУ.
І подібних прикладів — тисячі, а схем — десятки.
Але не менш важливим для спокою банків є нормально працююча судова система. Поки судді за хабарі не будуть списувати проблемні кредити, банкіри сорок п’ять раз перестрахуються перед тим, як дати кредит.
Висока ставка ломбарду передбачає, що частина позичальників кошти не поверне. Це ціна недовіри.
Золото без чеків
Заходжу у ломбард із назвою «Скупка золота». Невеличке приміщення дуже нагадує музей: на дерев’яних поличках акуратно розставлені старовинні срібні ікони, під вітриною — антикварний керамічний посуд:
— Це ви продаєте?
— Ні. Це для краси,— м’язистий чоловік дивиться на мене з-під лоба з явною недовірою, наче боїться бовкнути щось зайве.
Антикварні речі — для декору? Щось не віриться.
— У мене є поламані золоті сережки. Приймаєте?
— Так.
— А документи треба якісь? Договір будемо підписувати?
— Ні. Ми так не працюємо. Ви даєте товар, ми вам — гроші. І після цього прощаємося.
Такі магазини приймають золото у будь-якому вигляді: можна здати і поламані сережки 375 проби, і золото найвищої якості. Табу є лише на банківське золото — з ним, мовляв, багато мороки.
— 958 проба зустрічається вкрай рідко. В основному це банківське золото. Ми його не особливо і приймаємо. Якщо принесуть нам в злитках, то візьмемо тільки маленький. А що нам робити з великим злитком? Пиляти?
Найчастіше клієнти приносять золото 585, 583 і 750 проби. Трапляються і екземпляри із так званим «радянським» золотом 375 проби. Його беруть по 346 гривень за грам.
Прикраси із непоправними дефектами ідуть на переплавку, решту ювелірні майстри приводять до ладу і віддають в магазини, з якими співпрацюють мережі ломбардів. Тому на вітрині - старі сережки, каблучки і браслети уже з бирками — мов нові.
Ціни в таких ювелірних стоках — на порядок нижчі, ніж у звичайних магазинах. Наприклад, один грам золотого ланцюжка 765 проби в магазині-партнері ломбарду коштує 880 гривень, в той час як у бюджетній крамниці по сусідству ціна складає 1200-1300 гривень.
Різниця в ціні вражає. Може, і собі браслетик глянути?
- Информация о материале
Украинцам будут давать субсидии по-новому: несколько важных моментов
В минувшем отопительном сезоне в Украине жилищными субсидиями воспользовались почти 7,5 млн домохозяйств, средний размер субсидии в январе 2017 года составил 1,52 тыс. грн. В правительстве прогнозируют, что в 2018 году число получателей этой льготы сократится примерно до 5 млн. Этому вполне могут способствовать новые правила начисления субсидий на оплату услуг ЖКХ, которые утвердил Кабинет министров. Суммы предоставляемых субсидий также, скорее всего, уменьшатся.
В Украине изменились правила начисления субсидий для возмещения расходов на оплату жилищно-коммунальных услуг. Новые правила вступили в силу 1 мая. И, хотя до следующего отопительного сезона остается около полугода, перерасчет субсидий начинается уже в текущем месяце. Нововведения закреплены в двух не связанных между собой постановлениях Кабинета министров.
Субсидия – не роскошь
Первое постановление (№51), принятое 6 февраля 2017 года, касается пересмотра (по сути – снижения) социальных нормативов пользования услугами ЖКХ в отопительный период. Также пересмотрены корректирующие коэффициенты для расчета размера расходов электроэнергии, природного газа и других видов топлива на нужды отопления в многоэтажных домах (корректирующие коэффициенты разнятся в зависимости от региона, а также этажности дома).
Динамика изменения социальных нормативов:
На практике это означает, что субсидии в следующем отопительном сезоне будут менее щедрыми, даже если доходы отдельно взятой семьи не увеличатся по сравнению с предыдущим отчетным периодом. Следует отметить, что снижение социальных норм потребления услуг ЖКХ является одним из требований Международного валютного фонда (МВФ) по продолжению программы кредитования Украины.
Второе постановление правительства (№300) от 26 апреля 2017 года - более масштабное и касается самых разных аспектов предоставления субсидий населению.
Одно из принципиальных нововведений – при назначении субсидий будут учитываться среднемесячные доходы граждан не за предыдущий календарный год, а за четыре квартала непосредственно перед обращением за субсидией. В постановлении поясняется, что речь идет о доходах «за период с апреля предыдущего года по март текущего года включительно». Смысл такого положения вполне прозрачен – поскольку с 1 января 2017 года минимальная зарплата в Украине повысилась вдвое — до 3,2 тыс. грн, соответственно, учитывая, что «минималку» в стране официально получают примерно 3,7 млн человек (из официально оформленных 10,5 млн), число домохозяйств, претендующих на получение субсидий, должно сократиться. Норма о доходах в предыдущем календарном году сохранится только для претендующих на субсидии на приобретение сжиженного газа, твердого и жидкого печного бытового топлива.
Платите вовремя
Как и в прошлом году, структурные подразделения по вопросам социальной защиты населения самостоятельно рассчитают суммы субсидий для тех домохозяйств, которые уже получали субсидии в завершившемся отопительном сезоне, то есть таким гражданам не нужно повторно подавать заявления. О решении предоставить или не предоставить субсидию граждан проинформируют, в том числе – и это еще одно нововведение – по электронной почте или смс-сообщением, если соответствующие реквизиты имеются в распоряжении социальных служб.
Некоторым получателям субсидий все же придется обратиться в соответствующие органы. В месячный срок такие граждане должны сообщить в службу защиты населения об изменениях состава проживающих в квартире или доме, их социального статуса (потеря работы, устройство на работу, выход на пенсию). Также придется рассказать о покупках, стоимость которых превышает 50 тыс. грн (именно такой суммой ограничены расчеты для физических лиц за наличные).
Тех, кто забыл или по каким-то причинам не смог вовремя оплатить коммунальные услуги даже при наличии льготы, ждет неприятный сюрприз – на следующий отопительный сезон им субсидию не дадут. Но не все так ужасно - нужно просто погасить образовавшийся долг или хотя бы его реструктурировать, желательно в течение двух месяцев - в этом случае субсидию назначат вовремя. Если же задолженность будет погашена (реструктурирована) в более поздний срок, субсидию назначат уже с этого момента или, точнее, с момента уведомления социальной службы о погашении долга.
Власти также решили простимулировать граждан экономнее потреблять жилкомуслуги. Так, если то или иное домохозяйство не использовало в каком-то месяце всю сумму выделенной ему субсидии, остаток этой суммы «зачисляется предприятием - производителем/исполнителем в оплату услуг, в том числе обязательной части платежа домохозяйства, на следующие расчетные периоды». Однако на этом стимулирование экономии заканчивается: «После окончания отопительного сезона неиспользованная сумма субсидии… возвращается предприятием - производителем/исполнителем такой услуги в бюджет в полном объеме на основании акта расчета общего объема неиспользованных сумм субсидии», - говорится в правительственном постановлении.
Исключение сделано лишь для тех, кто сэкономил на оплате услуг по газо- и электроснабжению для индивидуального отопления, и то, если такая сумма в эквиваленте не превышает стоимости (по состоянию на 1 мая нового неотопительного сезона) 100 куб. м природного газа или 150 кВт.ч электроэнергии. Соответствующие средства будут перечисляться на лицевой счет получателя субсидии в банковском учреждении или выплачиваться через отделения «Укрпочты». Ранее украинские власти заявляли о планах по проведению монетизации субсидий, однако, как ожидается, это станет возможным лишь через несколько лет. В любом случае, экономить на услугах ЖКХ в следующем отопительном сезоне будет сложнее ввиду снижения социальных нормативов.
И немного позитива
Если большинство перечисленных выше правил можно отнести к ухудшающим положение потенциальных получателей субсидий, то, все же, есть несколько нововведений, которые, вероятно, его улучшат. Так, в частности, люди, проживающие на дачах и в домах садового типа, с нового отопительного сезона смогут оформлять субсидии (если, конечно, их материальное положение отвечает другим условиям получения субсидий).
И, пожалуй, главный бонус от правительства - увеличение социальной нормы жилплощади для домохозяйств, состоящих из одного или двух нетрудоспособных лиц. Теперь при получении субсидии она увеличена с 49 кв. м до 75 кв. м (на домохозяйство). Видимо, эта норма призвана хоть как-то сгладить негатив от сокращения соцнорм для других категорий граждан.
- Информация о материале
Приватизация Дня победы
Если у судьбы есть ирония, то она в том, что Украина всю неделю ломала копья по поводу «Бессмертного полка». Потому что изначально эта акция появилась в России как оппозиционная альтернатива официозу. Томская телекомпания «ТВ-2» начала проводить шествие с портретами еще в 2012 году – спустя семь лет после того, как госагентство РИА Новости придумало георгиевскую ленту. Три года спустя Москва лишит телекомпанию лицензии, а «Бессмертный полк» станут организовывать чиновники.
Российская вертикаль похожа на антипода царя Мидаса – любое ее прикосновение делает вещи хуже. И вот уже «Бессмертный полк» – который должен был стать низовой альтернативой официальному пафосу – сам стал этим пафосом. От которого Украина вынуждена отгораживаться, попутно пытаясь найти свой собственный язык для разговора о главной войне ХХ века.
Хроники победобесия
9 мая в России прошло удивительную эволюцию. С одной стороны, оно почти стало настоящим национальным праздником. А с другой – государство пытается его приватизировать изо всех сил.
В этом нет ничего удивительного. Национальный праздник – это праздник субъектности народа. А Россия – это не национальное государство, а империя. Любая империя отвергает саму идею того, что в государстве есть хоть какие-то носители субъектности кроме него самого. Ничего вопреки вертикали, ничего вне вертикали. Этатизм в чистом виде.
День взятия Бастилии или американский День независимости похожи тем, что позволяют французам и американцам произносить «мы добились». В одном случае – прогнали короля, в другом – англичан. А для России единственным подобным праздником стало 9 мая – день, когда в Европе закончилась Вторая мировая.
Ее массовость (прошла почти через все семьи) и ее этичность (сражение с нацизмом) стали идеальным стечением обстоятельств для утверждения праздника. Сознание милостиво – оно стирает из памяти память о том, чем был сам Советский Союз и о том, что было до и после 1941 и 1945-го. Но российское государство не было бы российским государством, если бы не постаралось приватизировать этот день.
Государственный голем
По большому счету, в РФ есть два противоположных подхода к отмечанию даты. Один – державный. Он о том, что победил Советский Союз и вертикаль, Сталин и система. Это пафос больших цифр и больших горизонтов. Ведь если победило государство и Кремль, то достаточно себя объявить преемником, чтобы присвоить право говорить от имени победителей.
Вторая концепция – индивидуальна. Она о том, что победу ковали обычные люди, которые вынуждены были выживать. Что победу у этих людей государство потом украло, чтобы и дальше не делиться субъектностью. И из поколения в поколение в России пытался появиться новый язык для описания этого подхода. Он всегда пытался быть трогательно-личным – от лейтенантской прозы до «Белорусского вокзала». И тот же «Бессмертный полк» изначально тоже наследовал эту интимность: люди несут портреты людей, а не транспаранты и лозунги.
Но в том и трагедия этих попыток, что государство проглатывало любую попытку внесистемного празднования. Оно приватизировало ее, объявляло своей, при необходимости искажало. Юрий Бондарев смягчал финал «Батальоны просят огня» и становился литературным генералом. А «Бессмертный полк» из пространства семейного стал территорией официального.
Украина отвергает его именно потому, что в самой РФ эта акция стала еще одним тестом на лояльность системе. Причем все засилье военной формы – это ведь не атрибуты даже не личностного переживания, а лишь публичной демонстрации лояльности. Люди в РФ одевают в пилотки детей не потому, что хотят на фронт, а потому что никакой другой попытки забраться под зонтик государственного величия и могущества в кастовом российском обществе больше нет. Слабый гражданин прислоняется к государевому столпу, чтобы не упасть.
Отступники и униаты
До недавнего времени Украина была частью этого дискурса – на правах колониальной окраины «русского мира». Но война запустила процесс переосмысления – мы спорим уже не столько об эстетике, сколько об этике.
Красный мак, 8 мая, уравнивание ветеранов УПА и Красной армии – это ведь логичные элементы украинского нацбилдинга. Того самого, который начинается с оконтуривания внешней границы, с создания системы общих терминов и смыслов для территорий, находящихся внутри пограничных столбов. Украина сводит разнородные региональные числительные к общенациональному знаменателю. Расширяет временные рамки «Великой Отечественной» до «Второй мировой» – потому что история западной Украины не помещается в первый концепт.
И нет ничего удивительного в том, что этот процесс вызывает аллергию в Москве. Потому что «Великая Отечественная» стала в России настоящей гражданской религией – со своим пантеоном героев и предателей, мучеников и канонической трактовкой событий. Как и в любой религии отступление от канона объявляется ересью и карается отлучением.
Западный обряд отмечания Дня Победы в этом смысле воспринимается в России как эдакий «великоотечественный католицизм». То есть фундамент одинаковый, ключевые вехи схожие, но даты в календарях другие и иконостас мучеников разнится. С близкими иноверцами иногда можно даже общую службу провести, но границы двух вер четко очерчены и любое нарушение конвенции воспринимается как посягательство.
А «украинское обновленчество» воспринимается в Москве как вероотступничество. Как эдакое «великоотечественное униатство», когда обряд может быть и восточный, но самоосознание – западное. А то, что было когда-то «нашим», а потом стало «чужим», воспринимается всегда болезненнее, чем то, что изначально «нашим» никогда не было. Оттого в адрес Киева звучат те слова, которые в адрес Парижа или Лондона никогда не произнесут.
Красный мак обречен теперь быть аллергеном для империи и ее сторонников. Он стал олицетворением интимно-личностного переживания Дня победы. Того самого, который перечеркивает весь имперский пафос и выбивает почву из-под ног у любителей духовных скреп.
Он вытаскивает на свет дискуссию о цене победы. О том, что было до войны и том, что было после нее. Предлагает говорить не о лубочном, а о реальном. К старой дискуссии о том, кто наследует у Советского Союза, добавляет новую – о том, кто наследует у проигравшей Германии.
И то, что плацдармом новой этики и эстетики стала Украина – лишь еще один итог той войны ценностей, что началась три года назад.
- Информация о материале
Расшатанные «нервы» армии. Почему на четвертом году войны ВСУ по-прежнему не обеспечены современной защищенной системой связи
Решение проблемы обеспечения ВСУ и других вооруженных формирований государства современными средствами связи с самого начала войны РФ против Украины признавалась военно-политическим руководством страны одной из приоритетных задач.
Это логично, поскольку надежная, защищенная связь является основой управления войсками, а без современных средств связи все разговоры об оборонном потенциале могут носить лишь условный характер. В то же время в Украине и после трех лет войны проблема остается практически нерешенной. Отчасти вследствие безволия одних и соперничества других чиновников и политиков внутри украинской власти. Частично — в силу чрезвычайного внешнего воздействия и умелого использования лобби со стороны иностранных государств. Но главное, как кажется, из-за того, что вопрос превращения национальных сил обороны в реальный институт сдерживания внешней агрессии все еще не стал приоритетом для нынешней власти.
В целом же «связное дело» обнажило две опасные тенденции. Первая связана с тем, что Украина остается крайне уязвимой для внешнего влияния (и еще более слабой, чем 19 лет назад, когда ее легко принудили отказаться от выгодного «Бушерского контракта»). Вторая сигналит о заметном снижении компетентности и профессионализма в структурах власти, ведающих проблемами безопасности государства.
«Связная» ретроспектива, или Немного о нервах армии
Средства связи военные частенько называют нервами армии. Добавляя, что они в ВСУ заметно расшатаны. Конечно, говорить, будто армия и другие вооруженные формирования страны не имеют средств связи, было бы необъективно. В настоящее время в ВСУ вполне последовательно обеспечиваются подразделения ССО и ВДВ — средствами связи американской компании Harris. Преимущественно — в рамках военной помощи США. Кроме того, имеются и станции Motorola, которыми пользуются в подразделениях ВСУ, в том числе на линии соприкосновения с противником. Они, правда, являются фактически гражданской продукцией и в случае активной фазы войны будут легко и быстро подавлены соответствующими системами РФ. Что может повлечь частичную потерю управления войсками.
Начальник Войск связи ВСУ — начальник Главного управления связи и информационных систем Генштаба ВСУ Владимир Рапко в конце 2016 года так оценивал обстановку: «В первый и второй год войны финансирование Войск связи составило по 1 млрд грн. В 2016-м нам выделили примерно 600 млн грн, поэтому темпы обеспечения армии средствами связи несколько замедлились. Относительно радиосвязи в УКВ-диапазоне боевые части ВСУ обеспечены оборудованием компании Motorola примерно на 70%, остальные части — на 30%. При этом в ВДВ и спецназе есть определенное количество радиостанций Harris. Сразу отмечу, что Вооруженные силы требуют для своего оснащения около 100 тыс. радиостанций различного типа. Закупить в достаточном количестве продукцию, например, компании Harris в условиях недостатка средств очень сложно — на переоснащение одной бригады требуется более 1 млрд гривен».
Признаем, что для создания современной и защищенной системы управления войсками Генштабом ВСУ в 2014–2016 гг. была проведена довольно-таки кропотливая работа по определению основных типов необходимых ВСУ средств УКВ-связи (а именно их закупки составляют около 50% всего переоснащения на новые средства связи), включая соответствующие испытания. И поставщик — турецкая компания Aselsan — был выбран после долгого тестирования. Военные свой выбор сделали, и это решение закреплено соответствующими должностными лицами: свои подписи на документах поставили начальник Генштаба ВСУ генерал армии Виктор Муженко, министр обороны Украины генерал армии Степан Полторак, и это решение было доведено официальным порядком до секретаря Совбеза Александра Турчинова. Не говоря уж о профильных генералах Генштаба ВСУ, под чьим зорким оком и проходили межведомственные испытания. Важно, что об избрании поставщиком компании Aselsan министр обороны Полторак 7 декабря 2016 года официальным письмом проинформировал министра национальной обороны Турции Фикри Ишика. (Копию письма см. на сайте ZN.UA)
Принятое решение действительно имеет солидное техническое обоснование. Оно предусматривает создание новых высокотехнологичных линий по производству в Украине новых средств связи, получение передовых технологий от турецкой компании и, что вообще уникально для крайне скудной истории украинского военно-технического сотрудничества (ВТС), встречную (в пределах офсетной сделки) продажу Турции оборонной продукции Украины. Анкара заинтересована в приобретении продукции авиастроения, танковых дизельных двигателей, средств защиты бронетехники от высокоточного оружия, головок самонаведения для высокоточных систем, некоторых технологий космической отрасли. Но и это еще не все. Понимая затруднительное положение украинской стороны в области финансирования оборонных проектов в условиях фактической войны, турецкие партнеры согласились на выгодное для Украины кредитование проекта, включая кредитные каникулы и процентную ставку по погашению кредита в 4 раза ниже применяемой украинскими банками.
На дипломатическом уровне все тоже складывалось. Визиты совершили соответствующие генералы, пожимали друг другу руки главы дипломатических ведомств, в марте Турцию посетил премьер В.Гройсман, а на этой неделе турецкую выставку вооружений IDEF-17 — секретарь СНБОУ А.Турчинов. Наконец, в июне Киев ожидает визита главы Турецкого государства Реджепа Эрдогана.
К этому стоит добавить, что проект уже начал реализовываться. Почти на четыре месяца быстрее установленного срока турецкая сторона должна осуществить в мае с.г. поставки средств связи для оснащения одного подразделения ВСУ, предварительно обучив украинский персонал. На осень запланировано начало работ по переоснащению одной бригады ВСУ. Можно было бы аплодировать и ожидать первую историю успеха в области ВТС и перевооружения ВСУ, если бы…
ВТС как поле политических сражений
ВТС — это область большой политики, и за эту сферу в мировой традиции обычно отвечают главы государств. Стоит особо подчеркнуть, что за три года войны Украина не реализовала ни одного проекта в области ВТС, направленного на перевооружение отечественной армии (тут речь не об импорте оружия, а о создании совместных производств на основе получаемых извне технологий). Собственно, и до войны Киев ничего подобного не реализовывал — сердцевиной ВТС считался экспорт оружия, а самыми большими достижениями стали использование результатов опытно-конструкторских работ (ОКР), которые удавалось вписывать в экспортные контракты. На фоне, увы, незавершенных проектов по строительству корвета и модернизации вертолета Ми-24 (с участием французских компаний) Украине просто жизненно необходимо выглядеть предсказуемой и последовательной на мировом рынке вооружений.
Потому что, признаем честно, репутация в области ВТС у Киева уже подмочена. Причем как раз этим, «связным» делом. Речь идет о негативных последствиях пересмотра принятого в мае 2015 года распоряжения министра обороны Украины об утверждении закупок средств связи французской компании Thales (ZN.UA подробно писало об этом в сентябре 2015 года в статье «Связь для армии: стратегический вопрос номер один». Эхо тех событий Киеву пришлось услышать совсем недавно: французская сторона отменила проведение с Украиной заседания Комиссии по вопросам ВТС 18–21 апреля с.г.
В этой связи не лишним будет напомнить, что в апреле 2015 года в Париже президенты Украины и Франции договорились о многом… Во всяком случае, на следующий день после переговоров «Укроборонпром» не без гордости сообщал: в рамках визита П.Порошенко во Францию достигнуты договоренности о том, что «мировые лидеры в производстве вооружений из Франции будут поставлять в ВСУ вертолеты и системы радиосвязи». «Укринмаш» (предприятие «Укроборонпрома») тут же подписал многообещающий контракт с Thales Communication & Security SAS, речь, в том числе, шла и о передаче технологий. Но в июне 2015 года Киев вдруг включил «полный назад», и фаворитом по поставкам УКВ-радиосвязи была определена американская компания Harris. В ответ на упомянутую статью в военном ведомстве ее автору заявили: «Мы — заказчик и эксплуатант техники, и мы определили, что для нас лучше именно эта продукция». Заодно сообщив, что «проект с Thales стоит 268 млн долл., тогда как продукция Harris только 170 млн долл.». Немного позже выяснилось, что речь идет о поставках станций Falcon предыдущего поколения (уже снятых с производства), а Harris не рассматривал передачу технологий для налаживания производства на территории Украины.
Возможно, держава, открывшая портал военной помощи Украине, имеет моральное право настаивать на закупках своей продукции (на сегодняшний день общие поставки средств связи из США в рамках помощи имеют эквивалент около 75 млн долл.). И, возможно, страна, получающая военную помощь, тоже имеет основания для пересмотра ранее принятого решения. Даже если лично глава государства договаривался о другом… Правит бал большая политика, а Украина находится в удручающей финансовой и технологической зависимости.
Но что делать теперь, когда неожиданно появились признаки изменения траектории проекта?! Да, да, речь идет именно о том, чтобы несмотря на принятое военно-политическим руководством Украины решение, снова это решение пересмотреть и, совсем не исключено, поменять поставщика.
А именно: израильская сторона попросту вынуждает Киев провести повторные испытания по несколько иным методикам. Специалисты, близкие к принятию решений, говорят о беспрецедентном политическом влиянии Израиля. Если бы на кону был не имидж Украины на международном рынке, можно было бы восхищаться филигранной работой израильской команды. После того как украинский премьер засобирался с вояжем в Тель-Авив, менеджеры компании Elbit Systems буквально забросали письмами с рекомендациями проведения новых испытаний секретаря СНБОУ А.Турчинова, а посол Израиля Элиав Белоцерковски провел многозначительную встречу министром обороны Украины, генерал Полторак распорядился повторные испытания все же проводить...
Войны и воины кулуаров
Формально нынешняя ситуация выглядит так. После предварительного отбора претендентами в 2016 году оставались две компании: израильская Elbit Systems и турецкая Aselsan. Кстати, немаловажным было и то, что средства связи обеих компаний выдержали испытание реальными военными конфликтами. Но ключевым моментом предварительного выбора было наличие у обеих компаний кредитных предложений.
Упомянутый выше Thales, странным образом обойденный вниманием, по всей видимости, разуверился в возможности результативной работы с Украиной. Хотя, конечно, у каждой из сторон своя правда, а представители украинской стороны говорили о наличии ряда своих претензий к французской компании, включая проблему работы с посредником и слишком тесные связи с Россией. Впрочем, все это проверить вряд ли возможно.
Таким образом, в процесс испытаний вошли две компании, причем Киев в том же 2015-м «дал себя уговорить» сделать предварительную закупку партии средств связи у Elbit Systems, как утверждают источники, на сумму около 7 млн долл. Увы, злые языки говорят, что закупленное до сих пор не используется и лежит на складе — поскольку поставлено некомплектное оборудование.
Но все равно фактические позиции иностранных игроков оценивались как равные. С той оговоркой, что Elbit Systems на миром рынке представлен куда более широко, чем пробивающий дорогу в качестве экспортера Aselsan. Elbit Systems добивался успеха и реализовывал подобные проекты (с передачей технологий и организацией производства) в целый ряд государств, от Чили до Индии. Есть, правда, и такие государства — Азербайджан, к примеру, — которые покупали продукцию обеих компаний. Возможно, опыт и успех вскружил голову менеджерам израильской компании, и они недооценили конкурента. Потому что на завершающий этап испытаний представители Elbit Systems не прибыли. Украинский персонал, в отличие от конкурентов, не обучили. К этому в процессе осуществления выбора добавились досадные недостатки. Во-первых, продукция Elbit Systems не в полной мере соответствует стандартам НАТО (а именно —NATO STANAG 4246 и NATO STANAG 4204). Во-вторых, как оказалось, израильская компания не может обеспечить потребностей связи для Воздушных сил ВСУ и для ВМСУ, а также не обеспечивает интеграции с имеющимися средствами связи (в частности, с теми же «моторолами»). В-третьих, выбор Elbit Systems обойдется Украине на треть дороже (переоснащение бригады — на 28–29% по сравнению с турецкими средствами связи). В-четвертых, в отличие от компаний Aselsan и Harris, израильский поставщик не открыл в Украине сервисного центра и не передал алгоритмов шифрования и кодов шифров (в соответствии с указанными причинами средства связи Elbit Systems так и не введены в эксплуатацию ВСУ).
Однако даже это все мелочи по сравнению с главной шероховатостью — близкими связями с российской стороной. При выборе поставщика украинские военные вдруг вспомнили, что Израиль отказал Украине в поставках беспилотных авиакомплексов (БАК), в то время как России еще в 2010 году передал технологии производства БАК Searcher. Это содержит немалый риск ВТС, поскольку украинским военным пришлось вспомнить, что любой контракт с израильской стороной предусматривает ситуацию, когда поставщик прерывает сделку, не объясняя причин.
Но военные специалисты были повергнуты в шок, когда на сайте российского ОАО «ГлобалИнформСервис» обнаружили перечень продукции, внешне и по характеристикам полностью соответствующий продуктам Elbit Systems. На условиях анонимности они твердят о необходимости создания комиссии для детальной проверки, насколько велика угроза для Украины в приобретении таких же средств связи, как у ее врага. Но на официальном же уровне помалкивают, говоря, что им не с руки «играть в политику».
Несколько иная ситуация проявилась в отношении Aselsan. Мало сказать, что украинские специалисты были поражены технологическими достижениями в сфере разработок и производства средств связи. Турецкая сторона только закрепляется на мировом рынке, и оттого столь обходительна. Но в Пакистане и Саудовской Аравии, где Aselsan уже «засветился» проектами полномасштабного трансфера технологий, результатами очень довольны. Турецкий поставщик способен обеспечить морскую и воздушные компоненты, полную интеграцию с имеющимися средствами связи, включая НГУ и ГПСУ, а средства связи полностью соответствуют стандартам Североатлантического альянса. Что означает для Украины следование принципам и взятым на себя обязательствам по интеграции в евроатлантическое пространство, включая осваивание стандартов НАТО. Пресловутая натовская формула C4ISR, с их «command, control, communications, computers, intelligence…» может оказаться и украинской.
Послесловие
Итак, военные свое слово сказали. Хотя в кулуарах здания на Воздухофлотском проспекте признают, что министру все труднее сохранять пристойную мину при плохой игре — решение вроде бы он принял, а выходит — от него ничего не зависит. Военные осторожно кивают на «несогласованность политических элит», замечая, что «политические решения будут принимать политики». Кстати, и секретарь СНБОУ на прошедшей неделе, произнося дифирамбы турецким партнерам и потенциалу двухстороннего сотрудничества, на прямой вопрос журналиста о выборе поставщика средств связи аккуратно «соскользнул с темы». Сообщив лишь, что «создана совместная группа, которая должна ускорить реализацию уже сформированных проектов». Иными словами, секретарь Совбеза не знает, по какой формуле будет рассчитано политическое решение. И тоже фактически признал, что не является участником этого процесса. Если так, то выходит, что в стране есть только один человек, который может и должен принять окончательное решение, и этот человек — Верховный Главнокомандующий.
Возможно, Петр Порошенко не знает, какая драма разворачивается в области перевооружения армии, где средства связи могут стать лишь первым реализованным проектом. Или следующим провалом. По меньшей мере, будем тешить себя мыслью, что Петр Алексеевич обо всем знает, но просто не высказался. И если это так, то было бы не просто целесообразно, но жизненно необходимо ему, как Верховному Главнокомандующему, взять вопрос создания управления войсками под личный контроль. Поддержав уже принятое решение (ведь в самом деле, если два генерала армии с секретарем Совбеза в придачу так грубо ошиблись в ключевом вопросе обороноспособности, выходит, им нет смысла находиться на своих должностях).
А если серьезно, то «связной» проект может не только заметно усилить обороноспособность государства, но и способствовать развертыванию масштабного сотрудничества со странами Альянса. Кроме того, я убежден, что репутация Украины на рынке такого удара не вынесет. И речь в данном случае уже не о качестве или количестве потраченных ресурсов. Потому что если после Франции на украинские грабли наступит еще и Турция, трудно предположить, что при наличии подобных рисков Украина вообще будет присутствовать на рынке ВТС. Более того, в условиях, когда национальный ОПК может обеспечить чуть больше 40% потребностей армии, речь ведь идет, без преувеличения, об экзистенциальном выборе.
Кстати, шараханья от одного партнера к другому могут вообще привести к отмене запланированного проекта. Причем некоторые горячие головы из числа «продвинутых» генералов предлагают, ни много, ни мало, — вместо переоснащения ВСУ новыми системами УКВ-связи продолжить закупки… «моторол». Мне доподлинно не известно, содержит ли это дело коррупционную составляющую. Люди, близкие к «связному» проекту говорят: за каждой иностранной компанией маячит лицо отечественного «заводящего». Источники не исключают, что идея смены иностранного партнера является попросту отголоском спора двух весьма известных лиц из сферы национальной безопасности. Но для украинских военных, как и для каждого гражданина, крайне важно видеть армию способной противостоять агрессору, а значит — переоснащенной и перевооруженной. Чьи-то личные амбиции, не должны влиять на систему нацбезопасности. Хочется надеяться, что президент считает так же.
И последнее, как кажется, весьма показательное и весьма неприятное. Учитывая, что Украина не имела ресурсов под проект переоснащения средствами связи, на 2017 год предусматривались госгарантии. Как говорят в военном ведомстве, они были специально выверены под «связной» проект и составляли 3,1 млрд грн. Так вот, в настоящее время по военному ведомству ползут слухи, что ресурсы эти будут переписаны под другие задачи — строительство военно-транспортного самолета и катеров для москитного флота. То есть под проекты ГП «Антонов» и ОАО «Кузница на Рыбальском».
Вероятнее, во время войны это нужнее.
- Информация о материале
Суд не дозволив отримати документи фірми з оточення Косінова, яка отримала 15 млн. на харківський зоопарк
Суд відмовив правоохоронцям у доступі до документів ТОВ «Енергосервіс ПМК», які були потрібні поліцейським для розслідування справи щодо заволодіння бюджетними коштами у великих розмірах під час реконструкції Харківського зоопарку.
19 жовтня минулого року за результати тендеру Харківський зоологічний парк» замовив ТОВ «Призма Електрик» реконструкцію мереж електропостачання та освітлення зоопарку за 90,58 млн грн. Єдиним конкурентом фірми-переможця було ТОВ «МПК Енергопостач».
Як встановило слідство, тендер було проведено з порушенням прозорості та неупередженості процедури конкурсних торгів.
21 квітня суд надав слідчим СУ ГУ Національної поліції в Харківській області, які розслідують кримінальне провадження № 12016220000000554 від 19.05.2016, доступ до фінансово-господарських та бухгалтерських документів КЗ «Харківський зоологічний парк» та ТОВ «Призма Електрик» за період 2016-2017 рр.
О ось 25 квітня суд не дозволив отримати документи ТОВ «Енергосервіс ПМК», яке є субпідрядником під час виконання реконструкції мереж електропостачання та освітлення зоопарку.
Правоохоронці встановили, що ТОВ «Призма Електрик» з отриманих 19,3 млн. грн., перерахувало ТОВ «Енергосервіс ПМК» 14,3 млн. грн. за виконання підрядних та субпідрядних робіт, що складає 74 % від перерахованих коштів, або 15,7 % від загальної суми договору.
У звіті про результати торгів «Призма Електрик» не повідомляла про намір залучати субпідрядників, доля яких складала б більш ніж 20 %.
Суд вирішив, що «Енергосервіс ПМК» не мало безпосередніх фінансово-господарських відносин з КЗ «Харківський зоологічний парк» щодо виконання робіт по реконструкції зоопарку та жодним чином не має відношення до процедури та порядку проведення конкурсних торгів.
Варто відзначити, що «Харківський зоологічний парк» також укладав договір безпосередньо з ТОВ «Енергосервіс ПМК» щодо проектних робіт по реконструкції мереж електропостачання та освітлення зоопарку на суму 631,83 тис. грн.
Крім того, за інформацією «Харківського антикорупційного центру», «Енергосервіс ПМК» є субпідрядником, який отримає не менш ніж 20% під час реконструкції рекреаційної зони саду ім. Т.Г. Шевченка загальною вартістю 49,02 млн. грн. Цей сад знаходиться поряд з зоопарком. Підряд виграла ТОВ «Київська будівельна компанія-плюс». Ця фірма також виграла тендерів на реконструкцію зоопарку на загальну суму 92,56 млн. грн.
Фірму »Енергосервіс ПМК» заснувала Світлана Косінова. Вона ж разом зі своїм сином Станіславом Косіновим заснувала ТОВ «Енергосервіс», яке в жовтні 2011 отримало підряд від Харківської міськради на реконструкцію освітлення майдану Свободи за 15 млн грн.
Згодом »Енергосервіс ПМК» перереєстрували на Катерину Спіцину, а директором став Станіслав Фролов. Катерина Спіцина відома, як бухгалтер ТОВ «Харківський завод будівельних матералів «Астор». Серед бенефіціарів цього підприємства також є Світлана Косінова. Крім того, бенефіціаром є й дружина Станіслава Косінова – Оксана Тацій.
Також за даними документів, які є у розпорядженні «Харківського антикорупційного центру», »Енергосервіс ПМК» у 2016 році орендувало приміщення саме у Світлани Косінової.
Станіслав Косінов є депутатом Харківської міської ради від БПП і в.о. першого заступника державної аудиторської служби.
Крім того, варто відзначити, що »Енергосервіс ПМК» фігурує у кримінальному провадженні щодо зловживання службовим становищем посадовими особами Департаменту комунального господарства протягом 2012-2016 років.
- Информация о материале
Страница 291 из 2102
