Главная
Старый новый Верховный суд
Считанные дни остаются до завершения конкурса в новый Верховный суд, создание которого является центральной частью судебной реформы. Но вопреки надеждам на существенное обновление все идет к тому, что новый Верховный суд принципиально не будет отличаться от старого, а положение вещей в судебной системе может быть законсервировано на ближайшее поколение.
Для успеха любой реформы важны три составные части: законы, институты, люди. Законодательное регулирование должно адекватно описывать, как работают состоятельные и эффективные институты, а люди должны это все внедрять в жизнь. Уберите любой элемент — и ни одна реформа не состоится.
Это хорошо видно на примерах настоящего. Национальное агентство по вопросам предотвращения коррупции имеет адекватное законодательное обеспечение, но оказалось тотально институционно несостоятельным. Патрульная полиция хорошо стартовала, однако сейчас страдает из-за нехватки кадров и нереформированности остальных структур МВД. О реформах, которые, так и не начавшись, остановились в виде законопроектов в сессионном зале Верховной Рады, и говорить нечего.
В судебной реформе ситуация с первыми двумя составными частями вроде удовлетворительная. В прошлом году были приняты и вступили в силу изменения в Конституцию, а также новые законы «О судоустройстве и статусе судей» и «О Высшем совете правосудия», на очереди — изменения в процессуальные кодексы. Совершенствуется и институционное устройство: мы увеличиваем независимость судей, переходим к трехзвеньевой системе судов, понемногу вводим частных исполнителей и электронный суд.
А судьи кто?
Составная часть «люди» в судебной реформе была и остается ключевой. Идея суда, собственно, и заключается в принятии решений людьми «на основании закона и собственного убеждения». И дискреция (т.е. пределы усмотрения) у суда — самая широкая среди всех государственных органов. В этих обстоятельствах неудивительно, что от того, кто судьи, успех реформы зависит больше всего.
Именно поэтому центральной частью реформы стало обновление судейского корпуса. В 2015 г. судам доверяли полностью только 0,7% граждан, а в том, что коррупция в судах является главной проблемой, были убеждены 94%. Соответственно, нужно было заменить тех, кто шел в судебную систему брать взятки и выполнять чью-то политическую волю, на тех, кто готов судить честно и беспристрастно.
Для этого изменениями в Конституцию и новым Законом «О судоустройстве и статусе судей» были предусмотрены создание нового Верховного суда на конкурсных началах. Участвовать в конкурсе могли как действующие судьи любой инстанции, так и специалисты из-за пределов системы — адвокаты и ученые. Результатом должен был стать высший суд абсолютно нового качества, который должен не только справедливо окончательно решать дела, но и формировать устойчивую судебную практику, обязательную и понятную для всех.
По крайней мере, так судебную реформу нам описывал ее автор президент Украины. К сожалению, на практике пока все обстоит иначе.
Проблемы выбора
Отбор осуществляет Высшая квалификационная комиссия судей Украины — специальный орган, который в основном состоит из судей, избранных самими судьями. Это европейский стандарт, на который мы согласились вопреки тому, что исследования говорят о неоднозначности, а то и явной ошибочности такого подхода в странах с переходной демократией. Логика простая: если реформа направлена на обновление судейского корпуса, вряд ли целесообразно его поручать органу, состоящему преимущественно из представителей старой судебной системы.
Однако с организационной точки зрения процесс отбора стартовал неплохо. Довольно оперативно на 120 вакансий, на которые был объявлен конкурс, были приняты документы от 846 кандидатов.
Проблемы начались с этапа допуска к конкурсу, в результате которого ВККС (из-за весьма специфического положения закона и его трактования) отказала в допуске 45% ученых и адвокатов, почти вдвое сократив количество кандидатов из-за пределов системы. При этом среди действующих судей этот показатель составил только 7%.
Допущенные к конкурсу 653 кандидата на первом этапе сдавали экзамен из двух частей — анонимного тестирования и практического задания. И если в результатах оценивания тестов никто не усомнился, то оценивание практического задания вызвало целый ряд вопросов. Прежде всего, оценки членов комиссии за письменные работы не только сильно расходились с ожиданиями кандидатов и профессионального сообщества, но и были статистически маловероятными, что дало основания сомневаться в объективности комиссии.
Более того, на следующий день (после обнародования минимальных баллов и результатов письменных работ) ВККС скорректировала свое решение, вернув в число продолжающих участие в конкурсе 43 кандидата, среди которых — действующая заместительница генпрокурора Анжела Стрижевская и действующий заместитель председателя Высшего административного суда Украины Михаил Смокович.
После этого общественность обращалась к комиссии с требованием обнародовать задания и методологию оценивания, дабы убедиться в том, что фальсификаций не было. Но требование осталось без удовлетворения.
В поисках добропорядочных
Впрочем, самое интересное происходит сейчас, на этапе собеседования и исследования досье кандидатов, когда оценивается добропорядочность судей и кандидатов на должность судьи — качество, которого судебной системе все эти года не хватало больше всего.
С этой целью закон предусматривает заполнение каждым судьей и кандидатом на должность судьи декларации добропорядочности, а для проверки соответствия судей и кандидатов критериям добропорядочности и профессиональной этики создан Общественный совет добропорядочности (ОСД). Это официальный орган, состоящий на 100% из представителей общественности (адвокатов, юристов-ученых, правозащитников и журналистов). Согласно закону он дает оценку кандидату, и в случае негативного заключения ОСД комиссия может согласиться или не согласиться с ним.
На сегодня получилось так, что в 80% случаев Высшая квалификационная комиссия судей не согласилась с негативными выводами ОСД, «закрыв глаза» на очевидные нарушения. Среди кандидатов, получивших «вето» от Общественного совета добропорядочности, но которых пропустила к следующему этапу Высшая квалификационная комиссия судей, — судьи Майдана, нарушители прав человека, судьи, которые не могут объяснить происхождение своего имущества.
Движение «ЧЕСНО», кампания «ЧЕСНО. Фільтруй суд!» приводят несколько примеров, когда слишком лояльное отношение членов комиссии получили представители действующей судебной власти, занимающие административные должности.
Председатель Верховного суда Ярослав Романюк после принятия диктаторских законов 16 января собрал брифинг и публично приветствовал их принятие. Во время собеседования Романюк признал, что поддержка законов 16 января была «ошибкой». Так же «ошибкой» г-н Романюк назвал лишение им 97-летней пенсионерки жилья и отказ на протяжении нескольких лет в защите нарушенного права, что детально описано в решениях Европейского суда по правам человека, который признал действия украинских судей грубым произволом и отказом в правосудии.
Продолжает участвовать в конкурсе также Председатель Окружного административного суда города Киева Павел Вовк. Последний смог убедить ВККС в том, что на самом деле не живет в незадекларированном доме. Хотя утром 26 мая именно в этом доме кандидата вместе с бывшей женой обнаружило во время обысков НАБУ. Интересно также, что во время собеседований с главой ОАСК на самых интересных моментах удивительным образом исчезал звук, и активистам не удалось услышать все аргументы судьи относительно его достатка и политических связей (судья был помощником Кивалова и был замечен на встрече с «куратором» в прокуратуре и судах нардепом от БПП Александром Грановским).
Аналитики кампании «ЧЕСНО. Фільтруй суд!» также зафиксировали факты предвзятости комиссии при общении с кандидатами и членами Общественного совета добропорядочности в ходе 43 собеседований: в частности, члены комиссии намного придирчивее, чем кандидатов, «собеседовали» представителей Общественного совета добропорядочности. Во время собеседования с председателем Совета судей Валентиной Симоненко это безобразие достигло апогея: практически ни на один из вопросов представителя ОСД кандидат не ответила, при этом все время, отведенное на вопросы о добропорядочности, было посвящено «допросу» членами комиссии представителя общественности.
Окончательно судьба этих и других кандидатов будет решаться на пленарных заседаниях ВККС, которые начнутся с 6 июня. На нем для преодоления негативного заключения Общественного совета добропорядочности комиссии нужно будет набрать две трети, т.е. 11 голосов из 16. Но вопреки многочисленным призывам общественности делать это открыто, обнародовав индивидуальные оценки членов комиссии кандидатам и рейтинг кандидатов до пленарного заседания, ВККС уже утвердила решение делать все наоборот.
Вишенкой на торте стало то, что неизвестна и методология оценивания членами комиссии большей части собеседования и судейского досье кандидата, а между тем этот этап стоит больше всего — 790 баллов из 1000 возможных. В этом есть риск, что решения будут приняты своевольно, без каких-либо объективных критериев в пользу «правильных» кандидатов. Представители гражданского общества неоднократно обращали внимание и на это, но ответа не получили. Учитывая то, что времени до финального этапа собеседований остается все меньше, а никакая методология не обнародована, веры в то, что она вообще существует, практически не остается.
Что делать?
Лучшим предохранителем от коррупции является прозрачность. Еще не поздно утвердить решение, обеспечив максимальную прозрачность и доказав обществу, что конкурс проходит объективно. Для этого необходимо:
1) предусмотреть в Регламенте ВККС персональное голосование членов комиссии относительно преодоления заключений Общественного совета добропорядочности на ее пленарном заседании и обнародование этих результатов;
2) выставить баллы по результату собеседования до пленарного заседания комиссии, обнародовать рейтинг кандидатов заранее до пленарного заседания;
3) обнародовать методологию выставления баллов, уже выставленные баллы (общие и от каждого члена коллегии ВККС) и рейтинг кандидатов до пленарного заседания Высшей квалификационной комиссии судей.
Критики такой позиции ссылаются на то, что уровень прозрачности и так беспрецедентный. Чего стоят только онлайн-трансляции собеседований. Это правда. Они ведутся, и там тоже можно увидеть много интересного. Но беспрецедентный не означает достаточный. Не забываем, что беспрецедентным является также уровень коррупции и круговой поруки в судебной системе. И ход конкурса дал уже много поводов для беспокойства.
Вместо резюме
Рассчитывать на идеальный Верховный суд по состоянию на сегодня вряд ли разумно. Да и вряд ли он возможен вообще.
Наша задача — не поиск идеала, а достижение максимально возможного результата. С этим Верховным судом нам жить еще лет 25, ведь его судей после назначения уволить будет практически невозможно. И от того, каким будет каждый судья этого суда, будут зависеть человеческие судьбы, результаты приватизации и президентских выборов.
Мы должны сделать последнее усилие и добиться объективного завершения конкурса.
- Информация о материале
Поліція розслідує закупівлю харківськими лікарнями рентгентехніки з переплатою 7 мільйонів
Поліція підозрює посадовців комунальних медичних закладів Харкова у зловживанні службовим при закупівлі по завищеній ціні обладнання у ТОВ «Індіс» та ТОВ «ЗРО «Квант», що призвело до переплати 7,14 млн грн.
Про це стало відомо з низки ухвал Київського районного суду м. Харкова, куди слідчий звернувся з клопотанням в рамках кримінального провадження №120172200000000344 від 16.03.2017р.
Слідство встановило, що в 2016 році КЗОЗ «Харківська міська поліклініка №6», КЗОЗ «Харківська міська поліклініка №2» та КЗОЗ «Харківська міська поліклініка №6» за результатами тендерів закупили у ТОВ «Індіс» постачання рентгенівських діагностичних комплексів КРД50 у модифікації INDIascop на загальну суму 11,15 млн.
Сама фірма для постачання комунальним лікарням закуповувала обладнання у ТОВ «ЗРО «Квант». Остання перераховувала гроші на фірми з ознаками фіктивності- ТОВ «Концепт Актив», ТОВ «Далтер Груп», ТОВ «Апітрейдс», ТОВ «Барроуз Груп» та інших.
За розрахунками поліції, в даному випадку поліклініки переплатили за обладнання 3,56 млн грн.
Також слідство встановило, що такі ж рентгенівські діагностичні комплексу КРД50 у модифікації INDIascop в 2015 та 2016 роках закуповували КЗОЗ «Харківська міська клінічна лікарня швидкої та невідкладної медичної допомоги імені проф. О.І. Мещанінова» та КЗОЗ «Обласна клінічна лікарня – центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф». Обладнання їм поставило «ЗРО «Квант» на загальну суму 13,79 млн грн. В подальшому кошти також були перераховані на підприємства з ознаками фіктивності. В даному випадку, на думку поліцію, завищення ціни обладнання склало 3,58 млн грн.
Розрахунки показують, що за цим кримінальним провадження загальна сума переплат складає 7,14 млн грн.
В суді слідчий клопотав про доступ до фінансової та господарської документації медзакладів щодо закупівлі діагностичних комплексів у «ЗРО «Квант» та ТОВ «Індіс», і суд ці клопотання задовольнив.
Власницею «Індіс» вказана харків’янка Ольга Судак. Керівником фірми є Олена Іваненко, а з серпня минулого року право підпису з’явилося у Наталії Сітченко.
«Завод рентгенівського обладнання «Квант» належить Наталії Коляді і Сергію Коляді, очолює підприємство Олександр Коляда. На офіційному сайті завод називає себе провідним підприємств України в області розробки, виробництва, постачання і сервісного обслуговування сучасної рентгентехніки.
- Информация о материале
Бідні платять більше. «Швидкі кредити» дають майже усім, але деякі умови приховують
Мікрокредити, як правило, беруть сімейні чоловіки (або жінки) із «сірою» зарплатою 3-5 тисяч гривень. Їм потрібні термінові гроші на ліки/комуналку/ремонт після потопу в квартирі. Кредитні установи не поспішають показувати клієнтам договір до моменту його підписання. На сайті організації цей документ не публікують. Хитро навчені менеджери скоромовкою проговорюють умови позики, вводячи позичальника у легкий транс. В рекламі говорять про 190% річних, а в договорі йдеться про 730% Продовжуємо досліджувати, де і коли бідні платять більше, ніж усі інші.
Клієнтура
У крихітні офіси за кредитами йдуть ті клієнти, які не довіряють ломбардам, і бояться, що їхні цінні речі кудись зникнуть (а таке буває), або будуть недооцінені (то взагалі звична справа). Навіщо закладати свій телефон, щоб отримати дві тисячі, якщо можна таку ж суму отримати, пред’явивши тільки паспорт і код?
Як показує практика, 80% заявок закінчуються видачею готівки на руки. Решта 20% - це люди із «темним минулим»: із непогашеними кредитами або ті, які своєю поведінкою чи зовнішнім виглядом викликали підозру у співробітника.
Найкращі клієнти – це ті, які повертаються знову і знову. Що більше кредитів бере позичальник, то вищий його рейтинг в очах компанії, і тим простіше він може отримати гроші знову. Люди втягуються у кредитну залежність дуже швидко і, буває, звикають настільки, що сприймають позики як аванс чи додаткову зарплату.
- Беру тисячу-півтори майже кожен місяць. Якось весь час не вистачає… А тут – виручають, - каже 27-річний менеджер з продажу Дмитро, який дуже любить брендові речі, хоч вони йому й не по кишені. - Я повинен виглядати дорого. Тоді гроші будуть до мене липнути!
Також сюди приходять ті люди, яким просто нема в кого позичити пару тисяч. Наприклад, студенти:
- У мене сесія почалася, працюю офіціанткою. Треба закрити купу заліків. На всіх викладачів скидаємося групою. В бюджет свій не вписуюсь. Я ж на контракті. А в кого мені позичати? Всі подруги – такі ж студентки, як і я. Батьки – в селі живуть. Доводиться викручуватися, - зітхає 22-річна Ірина Костюк.
А от Надія бере кредити не для себе, а для дітей – їх у неї аж троє. Жінка працює вихователем у дитсадку, а чоловік – збирає корпусні меблі, і заробітки у нього нестабільні. А дні народження і Новий рік приходять за графіком.
- То подарунки треба купити. То велосипед малий вмовляв. То взуття зимове обновити. А воно знаєте яке дороге, те взуття? Короче, я тут надовго. Надьожний клієнт, - жартує жінка, шукаючи документи у величезному пакеті, з якого стирчать зелені пагони цибулі.
Надя знає, що сьогодні їй не відмовлять. Адже її тут знають – відділення знаходиться через дорогу від її дому, і вона ходить по гроші тільки сюди.
Завдання кредитного менеджера – відрізнити порядного трудівника від шахрая. Адже приходять сюди і фінансові махінатори – злочинці, які крадуть паспорт, вклеюють в нього своє фото, і під чужим іменем отримують свої кілька тисяч. Буває таке, що переклеювати нічого не треба. Для цього кишенькові злодії підбирають жертву, схожу на себе. А з жінками ще простіше: макіяж і перука творять дива.
- У паспорті на фотографії має бути відтиск печатки. За інструкцією, ми повинні уважно роздивлятися кожну сторінку документу – щоб все було чітко. Але… Ви ж розумієте – завжди присутній людський фактор. Втома, погане освітлення, черга з клієнтів. Буває, щось і не додивишся, - зізнається по секрету менеджер Світлана Р.
Також співробітники кредитних установ повинні перевіряти у своїх базах, чи не вкрадений або загублений паспорт показує потенційний клієнт. Така відкрита база є на сайті Державної міграційної служби. Але ця база – неповна.
Я ввела дані свого втраченого паспорту в пошукову стрічку, і отримала відповідь «Інформація про викрадений або втрачений документ у базі ДМС і МВС відсутня». Хоча чотири місяці тому поліція давала мені довідку про те, що мій паспорт втрачений.
Цим і користуються шахраї.
Легкі гроші?
За даними Нацкомфінпослуг, в Україні працює понад 2500 тисячі організацій з мікрокредитування. Фірми, які обіцяють легкі гроші, ростуть, мов на дріжджах: лише за останній рік їх побільшало на 310. Національна комісія з надання фінансових послуг стежить за тим, щоб такі організації працювали за законом; порушники платять штрафи або взагалі усуваються із ринку.
Сфера мікрокредитів стрімко розвивається з двох причин. Перша – це величезна рентабельність: вклавши у бізнес 100 гривень, бізнесмен повертає 140.
По-друге, збіднілому населенню (якого в 45-мільйонній країні вистачає) дуже часто доводиться шукати гроші до зарплати, на відпочинок або лікування.
І оскільки банки вкрай неохоче позичають людям без офіційної зарплати, то вибір у населення залишається невеликий: а) принижуватися перед друзями і родичами, і просити гроші у них; б) тихенько піти туди, де довідок про доходи ніхто не просить, заплативши за це задоволення більший відсоток. Це, знов таки, як і у випадку з ломбардами, плата за «тіньову економіку».
На перший погляд, вартість таких кредитів для обивателів - захмарна. Реклама стверджує, що середня відсоткова ставка у таких фінустановах - 189,2% річних. Тобто, майже вдесятеро більше, ніж у банках. Але люди не позичають гроші на цілий рік, і намагаються повернути борг за тиждень або два. Таким чином, виходить, що за кожну тисячу гривень капає небагато: від 89 копійок до 3 гривень на день (сума залежить від організації кредитування).
Але це в теорії. А як на практиці?
Йду за кредитом
Отримати 3-10 тисяч гривень кредиту без застави та довідки про доходи – реально. Установи мікрокредитування просять показати лише паспорт і ідентифікаційний код (роблять копії для себе), а також вимагають дати номер телефону роботодавця клієнта. У цьому я переконалася, відвідавши шість офісів із вивісками типу «кредит за 15 хвилин» та «швидкі гроші».
Заходжу в крихітний бокс, який, скоріше за все, нелегально вмостився в ряду на Ленінградській площі. Молода блондинка в салатовому светрі поправляє жовту фірмову краватку, ставить руки на стіл і нахиляє голову, автоматично ввімкнувши робочу посмішку:
- Доброго дня. Мене звати Ірина. Я ваш кредитний консультант. Чим можу бути корисна?
- Мені потрібно 10 тисяч гривень. Як я можу їх отримати?
- Паспорт і код. І телефон начальника. Для нас неважливо, офіційно ви працевлаштовані чи ні. Особисто від мене рішення не залежить. Наше бюро зв’яжеться з вашим роботодавцем, щоб переконатися, працюєте ви у нього чи ні. І після цього прийме рішення – чи можна вам давати позику.
- Але ж… Як можна по телефону перевірити, чи дійсно ви розмовляєте з директором фірми? Може, це просто друг, який перестраховує мене? Може, вам потрібна якась довідка хоча б?
Дівчина закочує очі, глибоко видихає, і мімікою пояснює – правила дурні, але, що є, то є:
- Ні, довідка нам не потрібна. Тільки телефон.
Дивно. Телефоном неможливо перевірити, чи справді людина по той бік слухавки – мій начальник. Але істинну причину, для чого ця інформація потрібна насправді, я з’ясувала пізніше.
- Можете раніше прийти - і тоді ще вигідніше буде. Або частинами можете віддавати, - менеджер бачить, що я слухаю не дуже уважно, і постійно повторює слово «вигідно».
Ірина порахувала: якщо я оформлю позику на 10 тисяч гривень строком на тиждень, то повернути доведеться 11260 тисяч гривень. Щось забагато.
Роздивляюся договір. В ньому написано, що річна ставка складає… 730%!
Мені пощастило сфотографувати чернетку типового договору до того, як охоронець вирвав його у мене з рук зі словами: «У нас фотозйомка заборонена!»
- Я передумала. Мені зараз так терміново гроші не потрібні.
- Але я можу заповнити дані про вас, і тоді якщо ви прийдете наступного разу, процедура займе якихось 15 хвилин, - ентузіазм дівчини не вщухає, посмішка розтягується від вуха до вуха. - Я можу оформити прямо зараз бонусну картку, щоб ви отримали кредит за нижчою відсотковою ставкою. Це дуже вигідно! Чим частіше ви користуєтеся нашими послугами, тим нижчим у подальшому є ваш відсоток. Наприклад, спочатку ваш процент – 0,89 в день, потім – 0,79, потім – 0,64 і так далі.
- …І що, багато у вас постійних клієнтів?
- Ну… Ви ж знаєте, яке в нас життя? Зарплати людям затримують. Багато різних обставин буває. Приходять часто.
Погрози «прокурора»
Оформити кредит можна і сидячи в себе на кухні о третій ночі. Для цього існують онлайн-сервіси, які протягом 5-20 хвилин обіцяють дати відповідь про надання кредиту, після чого гроші зараховуються на банківську картку позичальника.
Вимоги до клієнтів мінімальні: вік (18-70 років), наявність мобільного телефону та інтернету, а також відкритий рахунок у банку. При оформленні заявки користувач прикріплює свої відскановані документи та фото із паспортом в руках.
Відсоткова ставка коливається від 0,01% до 3% в день, але частіше за все трапляються пропозиції в рамках 0,9-2%. Але щоб отримати кредит на 10-15 тисяч гривень, треба перед цим кілька разів брати менші кредити (наприклад, вперше – 2-3 тисячі, вдруге – 5 тисяч, втретє – 7 тисяч). Так компанія перевіряє – чи надійна ви людина.
На перший погляд, такі фінустанови – це той самий банк, але з лояльнішими умовами видачі кредиту. Але, давши гроші умовному безробітному Васі, ризик неповернення в рази більший, ніж у випадку, якби на місці Васі був офіційно працюючий айтішник Коля на Мазді. Ось тому установи мікрокредитування вигадують різні способи – як тримати позичальника у тонусі і змусити його повернути усе до копійки і з відсотками.
Приміром, на своїх сайтах кредитувальники обіцяють, що нікому не розкажуть про те, що клієнт взяв у них кредит: «На сайті здійснюється шифрування даних споживачів, що відповідає вимогам міжнародних правил інформаційної безпеки. Ви можете бути впевненими, що інформація, заповнена Вами на нашому сайті, не буде передана третім особам без Вашої згоди».
Але користувачі попереджають: не варто вірити рекламі. Бо, даючи номер телефону начальства або родичів, треба бути готовими до того, що їм зателефонують, щоб перевірити інформацію, яку заявник вказав в анкеті (місце проживання, роботи, фінансовий стан). Таким чином компанія перестраховує себе від брехунів та шахраїв.
- Я по телефону підтвердила особу моєї знайомої. І тепер ця компанія мені присилає СМС із погрозами. Телефонувала на днях, просила видалити мій номер, оскільки згоди на розсилку я не давала. Мені на «гарячій лінії» оператор сказала, що я «тупая дура». Ось дослівно так і сказала. І що тепер робити?
Щоб клієнти не забували платити відсотки, про це їм нагадують турботливі менеджери та автовідповідач:
- За три дні до закінчення дати почав телефонувати автовідповідач. І не один раз, а 15! Постійно телефонують і питають, чи буду я продовжувати кредит. І це при тому, що 700 гривень із тисячі я вже виплатила. А вони мені мозок винесли! Хто цінує свої нерви, не раджу з ними зв’язуватися, - каже Наталя.
А Михайло не виплатив кредит в обумовлений строк через помилку сервісу і хотів оформити пролонгацію, щоб не платити додаткові штрафи. Але спроба цивілізовано домовитися із фінустановою закінчилася скандалом. Чоловіка досі тіпає від згадки про той випадок:
- Я зателефонував на гарячу лінію, а мені кажуть: «Це не наші проблеми. Оплатіть платіж сьогодні». Але це був тільки початок. Потім моїй жінці пізно ввечері зателефонувала якась дівчина із питанням: «Де Міша?». Жінка питає: «Хто ти?». А вона їй: «Я прокурор. І якщо твій чоловік не поверне борг, то буде сидіти в СІЗО дуже довго. У нього є одна доба. А потім буде суд». Добре, що жінка в мене тверезомисляча людина, і в цю дурню не повірила.
- Заспокойтесь, нікого в суд не поведуть. І навіть не покличуть – це затратно для компанії. Просто спишуть кредит як безнадійну заборгованість, - каже Юрій, який два роки працював у відомій компанії з видачі «кредитів готівкою до 75-ти тисяч».
Борги «вибивають» так звані колектори. Їхня задача – за допомогою різних психологічних прийомів змусити боржника виплатити решту несплаченої суми. Колекторам байдуже, що закон забороняє поширювати конфіденційну інформацію і персональні дані без згоди самого позичальника. Керівництво компанії в курсі їхніх методів.
Тому вони телефонують у будь-який час доби і вигадують різні історії, щоб залякати клієнтів.
На 15-й день прострочки платежу колектор переходить від наполегливих вмовлянь до відвертого хамства. Кадри підбирають відповідні: на невеличку зарплату (у Києві - 3,5-4 тисячі) беруть усіх без розбору. Тому колекторами стають студенти та люди із не дуже високим рівнем культури.
- Працював у цій конторі місяць. Вражень купа. Із плюсів – працює кондиціонер. Із мінусів – дурнувате керівництво, відсутність охорони, змушують працювати у вихідні. А набирають людей, як в анекдоті: «У вас немає досвіду роботи? Вітаю, ми вас беремо!» Ну я вже мовчу про те, що позитивні відгуки на сайтах пишуть самі ж працівники, - розповідає один із колекторів.
Секретний договір
Спочатку клієнт підписує дозвіл на обробку своїх персональних даних – тобто, дарує інформацію про себе кредитній установі. І тільки після цього менеджер надсилає заявку в управління, яке і вирішує – чи варто позичати гроші цій людині.
Пікантний момент – навіть якщо вам не захочуть давати кредит, інформація про ваші паспортні дані, прописку і місце роботи назавжди залишається у базі даних такої фінустанови. Таким чином вона накопичує інформацію про мільйони клієнтів. Чи не передається ця інформація стороннім людям та організаціям – можна лише здогадуватися.
Але найнеприємніше в цій ситуації те, що попри тотальний збір інформації про своїх потенційних клієнтів, кредитні установи не поспішають показувати їм договір до моменту його підписання. На сайті організації цей документ не публікують, і у клієнта немає можливості заздалегідь ознайомитися з його змістом. Хитрі менеджери скоромовкою проговорюють умови позики, вводячи позичальника у легкий транс.
Кожного разу, коли мова доходила про договір, повторювався діалог із одним і тим же фіналом:
- А можете дати мені примірник договору? Хочу вдома його уважно почитати перед тим, як приймати рішення, чи потрібен мені такий кредит.
- Ні. Ну що ви… Я так не можу. Ознайомитися з договором можна після того, як наш сервісний центр обробив ваші дані і дав «добро» на отримання кредиту. І вже тоді ви приймаєте рішення: підписувати його чи не підписувати.
- А як же я тоді буду знати, що там за умови?
- А ви дивіться. У нас на дошці висить інформація. Там все написано – правда, у скороченому вигляді – для зручності.
- А сфотографувати чернетку договору можна?
- Ні, не можна. Це заборонено правилами внутрішнього розпорядку.
Знаючи, що мало хто вчитується в дрібний шрифт фінансових документів, фінустанови, які надають мікрокредити, можуть вписати туди максимально вигідні для себе умови. От і виходить, що людина отримує договір разом з грошима, а по поверненню додому може отримати неприємний сюрприз: наприклад, більш суворі санкції або вищі відсотки, про які скромно мовчав менеджер під час презентації «супервигідного кредиту».
Мало того, що відсотки вищі, ніж у банку - ще й дурять на кожному кроці.
- Информация о материале
Чи потрібна абонплата за газ
Скандальне рішення Нацкомісії з регулювання ринку енергії та комунальних послуг про запровадження тарифу на розподіл газу вкотре показало відсутність в Україні якісного енергетичного регулювання.
Суть проблеми
28 березня 2017 року НКРЕКП встановила відповідні тарифи для облгазів. Комісія керувалася своєю постановою №236 від 25 лютого 2016 року, якою вона затвердила методику визначення розрахунку тарифу на послуги розподілу природного газу.
Це рішення призвело до збільшення загальної суми в рахунках за газ принаймні 25% споживачів. За іншими оцінками, такі зміни могли стосуватися 50% споживачів. У першу чергу, вони зачіпали споживачів з невеликими обсягами споживання і тих, що використовують газ для приготування їжі або мають газові колонки.
На простому прикладі покажу зміну нарахування плати за газ для споживача без лічильника після запровадження абонплати.
Сім'я з трьох осіб, що використовує газ лише для приготування їжі, до введення абонплати платила на місяць 90,6 грн. Ця сума утворювалася виходячи з нормативу споживання 13,2 куб м (4,4 куб м на особу на місяць) та ціни 6,87 грн за куб м газу.
Після введення абонплати ця сім'я повинна заплатити 120,3 грн. З них 41,13 грн становить абонплата і 79,2 грн — ціна спожитого газу.
Крім зростання плати в абсолютному значенні, споживач отримав майже 40% місячного платежу у вигляді постійних витрат, що не залежать від обсягу споживання. Зазвичай споживачі з лічильниками для приготування їжі щомісячно витрачають до 3 куб м на особу. Таким чином, вказана сім'я при запроваджені абонплати сплачуватиме до 50% від загальної вартості газу як фіксований платіж.
Тобто після введення плати за розподіл цей споживач повинен буде заплатити майже половину коштів свого місячного споживання, не використавши жодного кубометра газу, бо абонплата нараховується навіть за відсутності споживання.
Заради справедливості потрібно зазначити, що навіть за відсутності споживання витрати на підтримку газової мережі в працездатному стані нікуди не зникають.
Цей приклад також показує, що споживач, який має великі обсяги споживання, виграє від запровадження постійної і змінної складової ціни газу. При постійній платі за приєднану потужність він може зменшити свій загальний рахунок, адже на кожному фактично спожитому кубометрі газу він може економити 87 коп за куб м.
Гра в одні ворота
Не залишається сумніву, для кого вигідний такий підхід. Для облгазів запровадження постійної плати за розподіл газу є гарантією отримання запланованих доходів і усунення ризику недофінансування через зменшення обсягів продажу газу.
При зміні структури тарифів з єдиної на складену умовою виокремлення із загальної ціни ресурсу платежів та ставок мусить бути незмінність загальної планової виручки монополіста і справедливість розподілу ризиків між споживачами та бізнесами.
У випадку запровадження абонплати виручка монополістів збільшиться майже на 4 млрд грн. Таким чином, запропонований НКРЕКП підхід вигідний облгазам і не враховує інтереси споживачів. Водночас, міжнародні практики дозволяють споживачеві бачити, за що він платить, впливати на розмір платежу та отримувати ціну, що найбільшою мірою відповідає поставці газу до його будинку.
Погана реалізація хорошої ідеї
Постійна плата за розподіл газу відкриває можливості для лібералізації ринку постачальників. Теоретично завдяки платі за користування мережею облгаз може купувати газ у трейдера, що запропонує йому більш вигідні умови.
Ідея фіксованого розміру плати за послугу розподілу має переконливе економічне обґрунтування. У діяльності з розподілу газу є постійні витрати, які не залежать від обсягів споживання. Споживач не повинен платити за них у кожному кубометрі.
Проте виокремлення плати за розподіл газу із загальної єдиної ціни буде прийняте суспільством лише за умови перегляду методики для забезпечення відповідності відшкодування витрат монополістів (облгазів) групами споживачів з різними технічними характеристиками приєднання до мереж. Публічність перегляду методики є ключовим елементом успішності регуляторного процесу.
Міжнародний досвід
Аналіз міжнародного досвіду регулювання тарифів на розподіл газу дозволяє сформулювати кілька суттєвих зауважень до чинної методики.
1. Витрати на встановлення лічильників газу для побутових споживачів треба зробити окремим платежем, вилучивши їх з абонплати. Усі, хто живуть не в багатоквартирних будинках, а це майже 46% сімей, та всі комерційні споживачі заплатили за їх встановлення самостійно.
При виділенні цих витрат в окремий платіж українці зрозуміють, що облгази не встановлюють лічильники за власний кошт. Виділення платежу дозволить побачити реальну ціну лічильників і зменшити шахрайство операторів при їх придбанні.
Нарахування за лічильник мусять бути адресними, лише тим, хто самостійно не оплачував придбання та встановлення лічильника. Надання права споживачам купувати самостійно лічильники із заданими параметрами також стимулюватиме монополіста не завищувати власну ціну встановлення.
2. Виробничо-технологічні втрати газу змінні. Вони різні в опалювальний та неопалювальний періоди і залежать від споживання і тисків в газопроводах різних діаметрів. Втрати різні для різних споживачів, тому їх слід вилучити з абонплати.
Плату за технологічні витрати газу, як правило, нараховують щомісячно додатково до обсягу спожитого газу. Наприклад, в Ірландії цей платіж визначається у відсотках від обсягу спожитого газу і розраховується в актуальних цінах на газ. Виділення цього платежу сприяє прозорості в обліку газу від його виробництва до споживання.
Оплата технологічних витрат у кубометрах є зрозумілим показником порівняно з його включенням до плати за потужність. Відстеження показника технологічних втрат через щомісячне нарахування дозволяє запроваджувати плани дій, орієнтовані на зменшення цього показника в системах.
У прийнятій НКРЕКП абонплаті виробничо-технологічні витрати становлять понад 40% повної собівартості, що є надзвичайно високим показником для його включення до складу плати за потужність.
3. Абонплату слід визначати для кожної групи споживачів. Наприклад, групою є споживачі з одним типорозміром лічильника. Прямі витрати — обслуговування інфраструктури та оплата праці — виділяються окремо, а за визначеними регулятором базами розподілу повинні бути розподілені непрямі витрати діяльності.
Формування витрат діяльності за групами абонентів дозволяє ухвалювати рішення про доцільність виділення постійної плати, наприклад, плати за потужність.
Приміром, у Новій Зеландії компанія Powerco не нараховує плату за потужність споживачам, які мають лічильники типорозміру до G06 та споживають до 15 ГДж на рік. Таке рішення було ухвалене через складність адміністрування цієї плати для споживачів, які споживають лише 5% обсягів, але їх майже 20%.
Методика НКРЕКП не містить аналізу витрат за групами споживачів, не був проведений аналіз доцільності запровадження плати за потужність для споживачів з низьким споживанням, що і призвело до незадоволення в суспільстві.
4. Тимчасово неактивний споживач повинен мати право не платити за розподіл газу повністю або частково, якщо це зменшує сервісні фіксовані витрати постачальника. В Україні це питання вкрай актуальне для сільської місцевості, де підключені до газових мереж будинки не споживають газ, а палять дровами.
У структурі постійних витрат на здійснення розподілу частина витрат пов'язана з обслуговуванням інфраструктури, а частина — з обслуговуванням споживачів. Для споживачів з різним обсягом споживання співвідношення різне. Тому з плати за потужність слід вилучити витрати на сервіс, якого нема при відсутності споживання.
Регулятор, не розуміючи суті переходу від єдиних цін і тарифів, що діють в опалювальний сезон, до тарифів для нарахування протягом року, встановив термін запровадження абонплати з 1 квітня 2017 року.
Однак змінювати тариф з єдиного, що нараховується протягом опалювального сезону, на тариф, що буде застосовуватися протягом всього року як постійний платіж для споживачів, що використовують газ для опалення, можна не раніше середини серпня при опалювальному сезоні з 15 жовтня до 15 квітня.
Споживачі в опалювальний сезон уже заплатили частину постійних витрат, які будуть в період між сезонами, тобто коли плата за газ для опалення не нараховується. З січня по квітень такі споживачі покривають витрати з квітня до середини серпня, а з жовтня по грудень — частину витрат із середини серпня до середини жовтня.
Споживачі, які використовували газ для опалення за єдиними за структурою тарифами, у цьому опалювальному сезоні заплатили за розподіл газу до кінця липня.
Що далі
Пропонуємо так змінити методику визначення тарифу на розподіл газу.
1. Витрати на встановлення, обслуговування та біллінг за лічильниками газу для споживачів треба зробити окремим платежем, вилучивши з абонплати. Цей платіж не нараховувати споживачам, що тимчасово неактивні.
2. Виробничо-технологічні втрати газу слід вилучити з абонплати і нараховувати окремим платежем при нарахуванні плати за газ як товар. Якщо споживання відсутнє, то платіж не нараховується.
3. Абонплата повинна визначатися у вигляді постійного платежу за кожною виділеною групою споживачів окремо. Розраховувати її слід відповідно до методики, встановленої регулятором, і визначених баз розподілу витрат діяльності операторів.
4. Вилучити з розрахунку компенсацію втрати доходів облгазів за три попередні роки.
Україні потрібна школа економічного регулювання енергетичних компаній для формування професії регуляторів та спеціалістів в енергетичних компаніях, які зможуть фахово дискутувати при підготовці і впровадженні регуляторних актів.
- Информация о материале
О Стахановце, или как защитить корпоративные данные
Давешние обыски СБУ – те, что были главным образом в Dragon Capital, подняли волну за и против отечественной спецслужбы, предположительно, занимающейся фиг знает чем.
Абстрагируясь от лично мне неизвестной целесообразности подобных спецмероприятий со стороны СБУ в отдельно взятом инвестфонде, хотелось бы обратить внимание общественности на один из частных аспектов информационной безопасности, внезапно всплывший в рамках обсуждения морального облика СБУ, а также реальными в купе с потенциальными шпионскими примочками “Стахановца”.
В фоне, среди комментариев сторон под релевантными с темой новостями, часто писалось о том, что ПО – даже заведомо шпионское вроде “Стахановца” – при должной настройке корпоративных фаерволов и прочих цысок, джуниперов, микротиков в купе с асусами, д-линками и китайскими ноунеймами, не позволят утечь ничему, никуда и, что самое главное – никогда.
Что, впрочем, не вполне соответствует объективной реальности, данной нам в основном в ощущениях.
Через любой публичный, разрешенный для доступа изнутри корпоративной сети, сервис (пускай даже окрытый опосредовано – типа HTTP(S) через прокси либо разрешение доменных имен через кеширующий ведомственный DNS) можно соорудить в стройной системе корпоративных заборов щель, отверстие, дыру, калитку, ворота, тупо вырыть подкоп либо творчески перебрасывать ценные non-fragile вещи над ограждениями.
Информация в наш цифровой век передается по цифровым каналам преимущественно в виде последовательностей нулей и единичек, из которых формируются пакеты данных. Последние можно сформировать как поверх ICMP, TCP, UDP и прочих других и разных протоколов, так и инкапсулировав внутрь их более высоко- или даже низкоуровневых родичей. Причем, не только в виде непосредственно пейлоадов какого-нить HTTP, которые можно легко фильтрануть либо задетектить, но и нетрадиционно используя совершенно не предназначенные для этого протоколы. Например – можно построить двусторонний канал передачи данных через DNS, даже если прямого выхода tcp:53 либо udp:53 наружу нет. В конце концов, двоичные 0 и 1 можно закодировать не только в виде непосредственно нулей и единичек в, непосредственно, пакетах данных либо заголовках протоколов, но и в, например, задержках запросов-ответов к какому-либо web-сервису, доступному с рабочей станции изнутри периметра безопасности вашего энтерпрайза. Решения по организации цифрового канала утечки ограничены лишь возможностями по непосредственному либо опосредованному доступу потенциального злоумышленника внутрь вашего периметра безопасности.
IMHO, лучшая защита от утечек посредством легального корпоративного ПО – использование открытых активно-развивающихся и хорошо поддерживаемых образцов, неоднократно проинспектированных комьюнити на предмет бэкдоров и истер эггов, и чья технология разработки как правило препятствует внедрению в них подобных сюрпризов. Если же пользовать проприетарщину – то от компаний, угроза потери репутации для которых чревата миллионными (если не миллиардными) провалами котировок. Для всех же остальных – это уже вопрос к вашим юристам, экономистам и безопасникам – насколько штрафные санкции, прописанные в конкретном договоре, и наличествующие активы контрагента в качестве гарантий его добросовествности, будут сопоставимы с возможной потерей ценных для вашего бизнеса данных, учитывая вероятностность такого сценария.
Что до утечек через персонал, то между комплексными мерами по поддержанию лояльности в вашем коллективе либо капитальными вложениями в слежку за ним я бы уверенно выбрал первое. Поскольку украсть либо уничтожить критичные для вашего бизнеса данные может любой должным образом мотивированный имбецил, в то время как лояльнось кроме снижения безопасностных рисков в том числе позитивно сказывается на продуктивности и ответственности труда даже не самого талантливого персонала.
Написанное выше отнюдь не значит, что можно не предпринимать каких либо организационных либо технических мер противодействия шпионажу, диверсиям либо банальной человеческой глупости. Просто вместо шпионских блекбоксов вполне можно использовать неинвазивные средства контроля с оперативной обратной связью, ограничив знание о комплексе предпринимаемых мер безопасности узким кругом особо доверенных и лояльных гиков из службы информационной безопасности. З̶а̶ ̶к̶о̶т̶о̶р̶ы̶м̶и̶,̶ ̶с̶о̶б̶с̶т̶в̶е̶н̶н̶о̶,̶ ̶и̶ ̶о̶р̶г̶а̶н̶и̶з̶о̶в̶а̶т̶ь̶ ̶к̶р̶у̶г̶л̶о̶с̶у̶т̶о̶ч̶н̶у̶ю̶ ̶с̶л̶е̶ж̶к̶у̶ ̶с̶ ̶р̶е̶г̶у̶л̶я̶р̶н̶о̶й̶ ̶и̶ ̶о̶б̶я̶з̶а̶т̶е̶л̶ь̶н̶о̶й̶ ̶р̶е̶к̶т̶о̶с̶к̶о̶п̶и̶е̶й̶.̶
Ну а что там накодили в черном ящике, с издевательским названием “Стахановец”, российские программеры – достоверно знают только сами российские программеры. Ну и разве что ещё, может быть, ФСБ.
- Информация о материале
Является ли Конституционный суд судом?
Незаконное мы осуществляем немедленно,
неконституционное требует несколько больше времени.
Генри Киссинджер
Несостоятельность Конституционного суда в выборе нового главы КСУ на закрытом заседании, состоявшемся на днях, является лишь внешним признаком наличия проблем, которые накопились в середине и вокруг этой важной государственной институции.
До внесения 2 июня 2016 года изменений в Конституцию конституционно-правовая доктрина базировалась на восприятии Конституционного суда как органа конституционного судопроизводства. Юрисдикция Конституционного суда должна была обеспечивать — как свою основную задачу — конституционный контроль над соблюдением властью (правящей политической элитой) Конституции. Какое-то время так и было. Но постепенно Конституционный суд получил неофициальный статус политического органа, положив в основу своей деятельности политическую целесообразность. Своеобразным апогеем на фоне его одиозных решений 2007–2010 годов стало антиконституционное решение от 30.09.2010 г., которым был разрушен конституционный порядок. Восстановление действия Конституции в редакции 1996 года кардинально не изменило характера деятельности Конституционного суда. Начиная со второй половины 2014 года, его судьи окончательно успокоились и продолжают свою деятельность, которая мало отличается от предыдущей, ориентированной на запросы власти.
После внесения изменений в Конституцию Конституционный суд окончательно утратил официальные признаки принадлежности к органам судопроизводства, в его компетенции теперь — исключительно конституционный контроль.
Значительным изменениям подвергся статус не только Конституционного суда, но и его судей. Теперь их будут отбирать по конкурсу, и кандидату не обязательно проживать в Украине (до этого было требование проживать в течение последних двадцати лет). Вместе с тем требуется, чтобы кандидат обладал «высокими моральными качествами и был юристом с признанным уровнем компетентности». С определением наличия у кандидата названных добродетелей, а, следовательно, и с качеством отбора судей КС будут проблемы, поскольку ни в Конституции, ни в проекте Закона «О Конституционном суде Украины» не выписаны критерии оценивания уровня его нравственности и компетентности.
Если сравнить предыдущее и нынешнее содержание статьи 149 Конституции и, дополнительно, содержание статьи 149-1, то станет очевидным стремление законодателя максимально обезопасить судей Конституционного суда — и не только от возможных политических влияний. «Усовершенствована» процедура задержания, содержания под стражей и ареста судьи. Эти действия по отношению к судье возможны только после вынесения обвинительного приговора судом, за исключением задержания судьи во время или сразу после совершения тяжкого или особо тяжкого преступления. Во всех других случаях необходимо получить согласие Конституционного суда. А разработчики проекта Закона «О Конституционном суде Украины» решили усовершенствовать конституционные положения вплоть до того, чтобы в любом случае не позволить поместить судью (к которому в Конституционном суде обращаются: «Ваша честь!») — даже на короткий срок! — в учреждение, где его соседом может стать бездомный. Для этого в части 7 статьи 24 проекта закона указано: «судья Конституционного суда не может быть подвержен приводу или принудительно доставлен в какой-либо орган или учреждение, кроме суда». Исключение не сделано даже для случаев совершения судьей КС тяжкого или особо тяжкого преступления.
После внесения в статью 149 Конституции положения о том, что «судья Конституционного суда Украины не может быть привлечен к ответственности за голосование в связи с принятием судом решений и предоставление им выводов, за исключением совершения преступления или дисциплинарного проступка», судьи Конституционного суда, причастные к вынесению решения 30 сентября 2010 года, вздохнули с облегчением: ответственности за голосование в тот злосчастный день они могут не бояться. Доказать же факт совершения ими преступления, принимая во внимание все, — очень трудно, если вообще возможно.
Теперь полномочие увольнять судей Конституционного суда принадлежит самим судьям. Решения об увольнении судьи с должности должны приниматься по меньшей мере двумя третями от конституционного состава суда. Не исключены ситуации, что и при очевидном наличии оснований для увольнения судьи двух третей голосов коллег может не найтись.
Особый способ обеспечения независимости судей Конституционного суда установлен новой статьей Конституции — 148-1, которая предусматривает государственное финансирование деятельности Конституционного суда, хотя и так понятно, что финансирование этого органа из других источников невозможно. Отдельно в статье указано: «размер вознаграждения судьи Конституционного суда Украины устанавливается законом о Конституционном суде Украины». Этому аспекту обеспечения независимости конституционных судей разработчики проекта имплементационного закона уделили особое внимание. Подсчету размера вознаграждения, пожизненного содержания, отпускных посвящено несколько статей. В качестве стартового определен должностной оклад судьи Конституционного суда в размере должностного оклада судьи Верховного суда с коэффициентом «полтора». Далее — доплаты. Об окончательном размере вознаграждения судьи Конституционного суда говорить так же неприлично, как и получать ее. Создается впечатление, будто перед авторами проекта Закона «О Конституционном суде Украины» ставилась задача: «Разрабатывайте проект так, словно он касается вас самих». Иначе трудно объяснить, как можно было создать, в сущности, синекуру («без заботы о душе») — доходную должность, не требующую сверхусилий, несмотря на видимость тяжелой работы.
Авторов проекта Закона Украины «О Конституционном суде Украины» упрекают в неорганичном перечне изменений более чем к двадцати законам, не имеющим отношения к КС. Ради справедливости заметим, что дополнение статьи 185-3 Кодекса Украины об административных правонарушениях непосредственно касается деятельности Конституционного суда. В текст статьи, которой предусмотрены основания для применения ответственности к участникам конституционного производства — за уклонение от явки на заседание, неподчинение распоряжениям председательствующего, нарушение порядка, — вдруг грубовато-замысловато вплетена фраза: «а также совершение кем-либо действий, свидетельствующих о явном пренебрежении к Конституционному суду Украины, влекут за собой наложение штрафа от двадцати до ста необлагаемых минимумов доходов граждан». Очевидно, что создается «кляп», которым будут пытаться затыкать рот тем, кто будет ставить под сомнение качество вынесенных Конституционным судом решений. Эксперты, журналисты, прочие лица, в чьих действиях Конституционный суд узрит «явное пренебрежение» к себе, станут потенциальными субъектами административной ответственности. Любопытно, как могли быть оценены в свете приведенной новеллы в кодексе решения Конституционного суда от 30.09.2010 года, преодоленные в феврале 2014-го? Не являются ли обозначенные идеи предтечей решений Конституционного суда, ожидающих нас в ближайшем будущем?
Всем, кто обращался в Конституционный суд с конституционными представлениями и конституционными обращениями, например, относительно законов «О принципах государственной языковой политики», «О всеукраинском референдуме», «Об очищении власти», относительно рынка земли и т.п., надо иметь в виду положения пункта 1 Раздела IV «Переходных положений» проекта Закона: их ожидает малоприятный сюрприз. Там указано: «Конституционный суд закрывает открытые до вступления в силу этого Закона конституционные производства в делах по конституционным представлениям об официальном толковании законов Украины (их отдельных положений) и в делах по конституционным обращениям». После многомесячных промедлений с рассмотрением этих и других вопросов все представления и обращения вернутся к их авторам. Одним махом Конституционный суд избавится от головной боли — малоприятной необходимости заявить четкую позицию относительно предмета обращений и представлений, которые он не рассматривал, игнорируя все предписания Закона «О Конституционном суде Украины», — без каких-либо последствий для себя.
Одним из самых весомых последних изменений в Конституцию считается закрепление права лица на конституционную жалобу. Уже сообщалось о поступлении в Конституционный суд нескольких десятков таких жалоб. Их рассмотрение откладывается из-за отсутствия специального закона «О Конституционном суде», которым должен быть предусмотрен механизм реализации этого права. Несмотря на это, ожидаются и более серьезные преграды на пути потенциального заявителя.
В частности, содержание статьи 151-1 Конституции подтверждает серьезные трудности уже во время установления наличия основания для подачи конституционной жалобы. В тексте статьи всего два предложения: «Конституционный суд Украины решает вопрос о соответствии Конституции Украины (конституционности) Закона Украины по конституционной жалобе лица, которое считает, что примененный в окончательном решении в его деле Закон Украины противоречит Конституции Украины. Конституционная жалоба может быть подана в случае, если все другие национальные средства юридической защиты исчерпаны».
На первый взгляд, с содержанием первого предложения все понятно: последняя судебная инстанция вынесла решение в деле жалобщика с применением закона, который он считает неконституционным. Какая судебная инстанция полномочна выносить «окончательное судебное решение»? В проекте Закона «О Конституционном суде» (в статье 77) таких инстанций названо две: апелляционный суд, и в случаях, предусмотренных законом, — кассационный (Высший специализированный) суд. Кстати, это вытекает из содержания обновленного пункта 8 части 2 статьи 129, закрепившей среди основных принципов судопроизводства «обеспечение права на апелляционный пересмотр дела, и в определенных законом случаях — на кассационное обжалование судебного решения».
Полезно знать, что во время внесения изменений в это положение Конституции был нарушен основополагающий принцип защиты прав и свобод человека и гражданина, провозглашенный и закрепленный статьей 22 Конституции: «Конституционные права и свободы гарантируются и не могут быть отменены. При принятии новых законов или внесении изменений в действующие законы не допускается сужения содержания и объема существующих прав и свобод». В предыдущей, измененной (отмененной!), редакции названного пункта предполагалось право лица на апелляционное и кассационное обжалования решения суда, кроме случаев, установленных законом, в полном соответствии с принципом: «позволено все, что не запрещено». В обновленной редакции право лица на кассационное обжалование предусмотрено только в «определенных законом случаях», по принципу, который адресуется лишь органам публичной власти: «можно совершать только то, что определено законом». Конституционное право на апелляционное обжалование решения суда лицом заменено на право апелляционного пересмотра судом дела. Все эти пассажи разработчиков изменений в Конституцию, кстати, были признаны Конституционным судом не противоречащими статье 157 Основного Закона.
Таким образом, является ли судебное решение «окончательным», Конституционный суд будет решать, исходя из «обновленных» положений статьи 129 Конституции: это будет решение апелляционного или кассационного суда.
Последнее предложение статьи 151-1: «Конституционная жалоба может быть подана в случае, если все другие национальные средства юридической защиты исчерпаны». Если первое предложение достаточно ясно свидетельствует о том, что должны быть исчерпаны судебные средства защиты права лица, то второе парализует возможность подачи конституционной жалобы до тех пор, пока «все другие» национальные средства юридической защиты не исчерпаны. Какие средства относятся ко «всем другим», в Конституции не упоминается. Разработчики проекта Закона «О Конституционном суде», не имея конкретизации «всех других средств», решили в соответствующих положениях статьи 77 закона просто проигнорировать эту фразу.
Конституционную жалобу предложено считать приемлемой, если «исчерпаны все национальные средства юридической защиты (при наличии вынесенного в порядке апелляционного пересмотра судебного решения, вступившего в законную силу, а в случае предусмотренной законом возможности кассационного обжалования — судебного решения, вынесенного в порядке кассационного пересмотра)». Это вытекает из первого предложения статьи. Но ведь во втором предложении есть слова «все другие», которые «не вырубить топором». Приходится констатировать, что попытка через закон подкорректировать корявое, абсолютно инородное второе предложение этой же статьи очевидно неудачна. Изъять последнее предложение статьи 151-1 Конституции будет возможно только во время очередного внесения изменений в Основной Закон.
Явным образом ограничивает право на конституционную жалобу пункт 2 статьи 77 проекта Закона «О Конституционном суде», которым устанавливается трехмесячный срок для подачи конституционной жалобы «со дня вступления в законную силу окончательного судебного решения, в котором применен Закон Украины (его отдельные положения)». Право на подачу конституционной жалобы Конституцией каким-либо сроком не ограничивается, поскольку жалоба — не иск в суд. Вновь уместно напомнить, что Конституционный суд не осуществляет судопроизводство, поскольку не является органом правосудия. Поэтому и наделять его, как это делают разработчики проекта закона, «правом выдавать обеспечительный приказ, который является исполнительным документом», — абсолютно противоестественно. Рациональнее было бы сформулировать способ коммуникации Конституционного суда и суда обычной юрисдикции, который на основе решения Конституционного суда утвердит окончательное решение в деле, в котором был применен закон, признанный неконституционным.
На фоне изложенных размышлений, которые могут посеять тревогу касательно перспектив института конституционной жалобы, кого-то может удивить указание на то, что Конституционный суд уже сегодня имеет возможность выносить решение о конституционности законов при возникновении соответствующего спора в процессе судопроизводства. Статья 83 еще действующего Закона Украины «О Конституционном суде Украины» предусматривает, что в случае возникновения в процессе судопроизводства спора о конституционности нормы закона, применяемой судом, производство в деле останавливается. В таких условиях открывается конституционное производство в деле, и дело рассматривается Конституционным судом Украины безотлагательно.
На основании этой статьи суд какой-либо инстанции может обратиться в Верховный суд, а тот — согласно статье 150 Конституции — в Конституционный суд с конституционным представлением. На этом фоне право на конституционную жалобу, да еще и при необходимости получить «окончательное» решение суда (при том, что есть необъясненное понятие «все другие» во втором предложении статьи 151-1 Конституции), воспринимается без особого энтузиазма.
Ряд приведенных положений Конституции, касающихся Конституционного суда, в частности статуса судей Конституционного суда, и содержание проекта Закона «О Конституционном суде Украины» свидетельствуют, что никакие выводы из событий недавней истории не сделаны, последствия известных решений КСУ и причины их появления не учтены. Создается впечатление, что властный прайд быстро понял роль КСУ в политических процессах, тем более, если их умело подавать как квазиюридические, имея гарантированное подтверждение их конституционности.
В скором времени станет очевидным: то ли это фобии, навеянные более чем четвертьвековым стремлением к политическому катарсису, то ли все же метки новых опасностей для конституционного порядка.
Изменения в Конституцию в части, касающейся Конституционного суда, вместе с пока еще проектом Закона «О Конституционном суде Украины» могут окончательно «закапсулировать» этот орган, а судей КСУ превратить в абсолютно неприкасаемых для «обычных».
- Информация о материале
Страница 280 из 2102
