Главная
І справедливість для всіх
«….and Justice for all»
З Обітниці вірности прапору, США (The Pledge of Allegiance of the United States)
«Право це свобода, справедливість та рівна міра першого і другого для всіх»
Щось філософське
«Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови,
що воно відповідає вимогам справедливости»
З рішення Конституційного Суду України, №3-рп/2003
Цей текст – про шлях від судочинства як процесу і бізнесу до правосуддя як якости і цінности.
Аби не створювати нових сутностей, дозволю собі самоцитату: «Сенс існування сучасної держави полягає в її соціальній цінности для громадян (і чим цінности менше, тим така держава є безсенсовішою в усіх розуміннях та симулякричнішою), а цінність обумовлюється належним виконанням нашою* державою низки внутрішніх та зовнішніх функцій». Якщо з зовнішніми функціями українська держава зараз більш-менш дає собі раду – і то за надскладних умов – то з внутрішніми, вочевидь, не з медом. Казати про належне виконання державою правоохоронної функції, себто забезпечення правопорядку («стану упорядокованости суспільних відносин, заснованого на праві і законности» – підказує Вікіпедія), може хіба безнадійний оптиміст, або сертифікований вар’ят. Це вкрай погано.
Погано – не лише з тієї очевидної причини, що призводить до порушень ваших (і моїх) прав і свобод та неможливости їх ефективно захистити. Дуже погано – з тієї причини, що гіршого за невідповідність між формальною (писаною) Конституцією та конституцією фактичною, себто реально існуючими правилами, для перспектив розвитку держави і суспільства напевно, що нічого бути не може. Це вбиває найважливіше – довіру до держави, віру українців у можливість ненасильницьким шляхом домогтися справедливости і, зрештою, підважує стійкість, cohesion країни і нації перед лицем зовнішніх загроз.
І коли Стратегія національної безпеки України (Указ Президента України від 26.05.15 №287/2015) серед актуальних загроз нацбезпеці слушно називає, зокрема, таке (ст.3.3.):
«- поширення корупції, її укорінення в усіх сферах державного управління;
– слабкість, дисфункціональність, застаріла модель публічних інститутів, депрофесіоналізація та деградація державної служби;
– здійснення державними органами діяльности в корпоративних та особистих інтересах, що призводить до порушення прав, свобод і законних інтересів громадян та суб’єктів господарської діяльности»,
то чи не найперше це стосується судової гілки влади.
Ще 2004-го чи 2005 року, сповнений помаранчевим романтизмом, я кількаразово в адміністративній (за теперішньою термінологією) юрисдикції позивався до всяких-різних високих органів влади з приводу очевидних порушень ними Конституції, виходу за межі законних повноважень et cetera. З тих процесів мені запам’ятався насамперед життєрадісний суддівський сміх, скляні суддівські очі та кросворд «весьолая размінка» на суддівському столі під час засідання. Я не був у претензіях до світобудови – бо з мого боку то було скоріше бретерство, «правонапад», а не доконечна необхідність захистити свої життєві права, але я зробив висновки: навіть досвідчений правник з науковим ступенем і численними раніше виграними комерційними справами підчас нічого не може вдіяти, коли «його честь» – керована особистим чи клановим інтересом професійна скотиняка (тм), гендляр і пройдисвіт. Може «по життю» ніби і приємна людина, статечний член суспільства, а от у мантії – скотиняка (тм). Бо так вчили, і хоча у тій науці, може не був першим учнем, але і задніх не пас.
Що говорити про «простих посполитих». Українці не довіряють судам з тієї простої причини, що, навчені травматичним досвідом, довіряти їм не мають підстав. Вітчизняне судочинство (тм), це процес «рєшалова дєл», процес надання псевдоюридичної обгортки рішенням, прийнятим на підставах і з мотивів, що правом мають аж нічого спільного. Судочинство як діяльність не веде до правосуддя як результату (винятки можливі, так, може це когось втішить). Юридичні виші конвеєрно штампують юристів, законо-давці штампують псевдоправовий мотлох, суди штампують те, що потрібно «хорошим людям». Garbage in – garbage out. Судочинство замість правосуддя. Верховенство доцільности замість верховенство права. І взагалі «шопопало» замість справедливости. І всі це знають, щодо усвідомлення цього є суспільний консенсус, і що цілий народ живе з усвідомленням того, що судочинство – це не шлях до справедливости, а клановий прибутковий бізнес, мабуть – найстрашніше.
Так, кажуть, ніби була якась судова реформа, можливо ви навіть про неї щось чули. І що? Рейтинг [не]довіри до судів в Україні Google знає (за даними Фонду «Демократичні ініціативи» ім.Ілька Кучеріва на кінець 2016-го року – мінус 72%). Це вирок. І це загроза національній безпеці, самому існуванню держави, адже, згадаймо, цінність держави, принаймні в очах значної частини поспільства, визначається її соціальною цінністю, тут – спроможністю, а радше неспроможністю творити справедливість, забезпечувати права і свободи, які сама ж урочисто проголосила.
А в теорії, чи то за легендою, все гарно і навіть красиво.
У статті 1 Конституції Україна назвала себе суверенною, незалежною, демократичною, соціальною і правовою державою, а у частині другій ст.3 задекларувала, що «права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльности держави», яка «відповідає перед людиною за свою діяльність», і головним обов’язком якої, відповідно, є «утвердження і забезпечення прав і свобод людини».
До того ж згідно зі ст.8 Основного Закону: «В Україні визнається і діє принцип верховенства права», яке Конституційний Суд України у своїх рішеннях №15-рп/2004, №8-рп/2010 та №10-рп/2011 розтлумачив як «панування права в суспільстві», додавши далі, що «верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовчу діяльність».
Частина друга ст.55 Конституції запевняє, що: «кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльности органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб». Рішення КСУ №19-рп/2011 від 14.12.11: «Положення частини другої ст.55 Конституції України треба розуміти так, що конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльности всіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному. Реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом».
Право на справедливий суд, на ефективний засіб юридичного захисту передбачено також ст.6, 13 чинної для України Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, низкою положень Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, а також базовою ст.8 Загальної декларації прав людини.
Біда в тому, що для тих, хто на власному досвіді дізнався, що таке є вітчизняний суд, а тим більш для тих, хто про все дізнається з балачок на телевізійних ток-шоу, все це звучить насмішкою.
Тотальна суспільна недовіра до судів, перевантаженість судів, складність існуючих судових процедур (значною мірою успадкованих від СССР), подорожчання участи у процесі для громадянина у зв’язку з запровадженням адвокатської монополії на судове представництво – все це є чинниками недоступности правосуддя для значної частини населення України і, відповідно, чинниками дискредитації і руйнації української держави, чинниками сприйняття всієї системи як «bullshit system».
Під правосуддям ми розуміємо оперту на правові норми справедливість, втілену у винесеному ім’ям України, відповідно до встановленої законом процедури, судовому рішенні.
В Україні давно ведуться спроби реформування судової системи, розвантаження судів, наближення правосуддя до громадян, розвантаження судів, але на сьогодні підстав казати про великі успіхи не вбачається. Так, ще 2004-го року було прийнято Закон України «Про третейські суди», але передбачаючи розгляди спорів третейськими судами лише за попередньою угодою сторін та не поширюючи компетенцію таких судів на спори за участю суб’єктів владних повноважень, цей закон залишився «мертвонародженим» і ніяк не вплинув на можливости захисту своїх прав і свобод загалом громадян. На розгляді Верховної Ради України перебувають кілька альтернативних законопроектів про медіацію, але, справді будучи здатною певною мірою розвантажити суди, медіація, по-перше, жодним чином не сприятиме вирішенню конфліктів, сторони яких не прагнуть до переговорів, а по-друге, перебуваючи поза судовою системою і являючи собою певну альтернативу судочинству, медіація не спроможна подолати проблему тотальної недовіри громадян до судової системи як державної інституції і відтак, недовіри до держави в цілому.
У мене є лише один рецепт, як все це виправити, і він є, у грунті речей, простий, як ваги Феміди: надати українцям можливість самим обирати собі суддів. Створити інститут мирових суддів, які обиратимуться безпосередньо відповідними місцевими громадами.
Це не утопія. По-перше, таке століттями успішно практикується у різних країнах світу, а по-друге, для цього навіть не треба змінювати Конституцію (що стало б серйозним практичним ускладненням, з огляду на процедуру та верховнорадянські турбулентності).
Стаття 124 Конституції України: «Правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи».
Стаття 125: «Суд утворюється, реорганізовується і ліквідовується законом, проект якого вносить до Верховної Ради України Президент України після консультацій з Вищою радою правосуддя».
Cтаття 128: «Призначення на посаду судді здійснюється Президентом України за поданням Вищої ради правосуддя в порядку, встановленому законом. Призначення на посаду судді здійснюється за конкурсом, крім випадків, передбачених законом».
Отже, пропозиція полягає у наступному:
а) Президент України ініціює (чи виразно і публічно підтримує ініціативу «знизу») розробку законодавства про мирові суди: змін до Закону України «Про судоустрій», відповідних кодексів.
б) Відтак, організується справжня, несимулякрична, загальнонаціональна дискусія щодо пошуку та узгодження оптимальної моделі мирових судів для України. Ресурси для організації, фасилітації, інформаційного супроводу такої загальнонаціональної дискусії можна пошукати як у зацікавлених донорських інституцій, так і серед таких необов’язкових, м’яко кажучи витратах державного бюджету як на «громадські ради» та «громадські експертизи», підтримку організацій ветеранів битви при Гавгамелах та фінансування інших симулякричних утворень штибу всіма улюбленого Міністерства інформаційної політики.
в) Після суспільного обговорення, доведення законопроектів до належної кондиції, внесення їх Президентом до Верховної Ради, прийняття і набрання ними (у т.ч., згідно зі ст.125 Конституції, окремим законом про утворення мирових судів), у місцевих громадах проводяться вибори мирових суддів. Обрані особи, на підставі відповідної імперативної норми закону, автоматично призначаються Президентом за формальним поданням Вищої ради правосуддя.
Світова практика знає багато різних моделей функціонування мирових судів:
– за порядком обрання чи призначення та звільнення,
– за обов’язковістю чи необов’язковістю у суддів юридичної освіти (у другому випадку судді, який керується власним розумінням справедливости і загальних норм, можуть допомагати спеціальні службовці-фахові правники),
– за обсягом юрисдикцієї і порядком оскарження рішень тощо. It depends, як кажуть англосакси. Себто це залежить, як мовимо ми.
Принциповим для України, як на мій погляд, є саме:
1. Виборність суддів у місцевих громадах для відновлення довіри та авторитету правосуддя, коли, умовно кажучи, спір між двома сусідами буде вирішувати третій – місцевий неформальний авторитет, обраний громадою.
2. Спрощеність процесуальних норм.
3. Наявність запобіжників від помилок (і зловживань), як то можливість оскарження принаймні більшої частини рішень мирових судів та віднесення до їхньої юрисдикції лише обмеженого кола малозначних справ, з наступним дуже поступовим розширенням компетенції.
Немаловажно у цьому контексті, що нова стаття 131-2 Конституції України, якою запроваджується вельми сумнівної доречности і правомірности адвокатська монополію на представництво у судах, якраз і каже, що «законом можуть бути визначені винятки щодо представництва в суді у трудових спорах, спорах щодо захисту соціальних прав, щодо виборів і референдумів, у малозначних спорах, а також стосовно представництва малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена».
Тобто, по-перше, на конституційному рівні виведено в окрему категорію «малозначні спори», а по-друге, визнано можливість непоширення на такі (зокрема) справи згаданої адвокатської монополії, що дозволяє спростити і здешевити доступ до правосуддя у мирових судах (іншими словами, спір між двома сусідами розглядатиме третій, а допомагатимуть сторонам спору четвертий і п’ятий сусіди).
У сподіваному підсумку, внаслідок поступового зростання кількости, досвіду, компетентности і компетенції мирових суддів відбуватиметься поступове ж заміщення ними «старих», родом з СССР та клептократичного паханату, судових установ.
Як цінний бонус, теперішня українська влада отримує тут і зараз можливість (якою ще треба вміти скористатися, ясна річ) сфокусувати суспільну увагу не на скандалах, вибриках популістів і провокаторів та «зрадофілії», а на реальному питанні державної ваги і стратегічного значення. Плюс перспективу, здійснивши пропоновану реформу і розпочавши та забезпечивши поступ до правосуддя, увійти до історії.
А насамкінець знову про те, що для нас надовго залишатиметься вимушеним пріоритетом – безпеку.
Закон України «Про основи національної безпеки України» від 19.06.03 визначає (ст.1) національні інтереси як «життєво важливі матеріальні, інтелектуальні і духовні цінності Українського народу як носія суверенітету і єдиного джерела влади в Україні, визначальні потреби суспільства і держави, реалізація яких гарантує державний суверенітет України та її прогресивний розвиток». Національна безпека, відповідно, це «захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави».
Серед пріоритетів національних інтересів Закон називає «гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина» та «зміцнення політичної і соціальної стабільности в державі», а серед основних напрямів державної політики з питань національної безпеки визначає (ст.8) «забезпечення неухильного додержання конституційних прав і свобод людини і громадянина <...>, створення дійових, у тому числі судових, механізмів захисту конституційних прав людини і основних свобод; забезпечення політичної стабільности, громадянського миру та взаєморозуміння в суспільстві», а також зміцнення довіри населення до владних інститутів.
Відповідно, вищезгадана Стратегія національної безпеки наполягає, що функціонування державного механізму «має грунтуватися на принципах верховенства права, рівности громадян перед законом, чесности та прозорости влади, а його пріоритетом повинен стати захист прав, свобод і законних інтересів громадян, національних інтересів України».
So let’s do it! Почнімо, заради безпеки і справедливости, шлях до правосуддя. Переконаний, це міг би бути стратегічної ж ваги чинник виживання і поступу України, а при тому – би потужний крок у стратегічних комунікаціях (наразі вельми проблемних) держави з суспільством.
Автору, що жодному разі не є фахівцем з конструювання судової системи, з судового процесу тощо, не йдеться про істину в останній інстанції, рівно як про пошук тут і зараз конкретних технологічних, адміністративних, процесуальних рішень майбутньої реформи – залишу це професіоналам.
Мені йдеться про відновлення суспільної довіри, про подолання перманентної політичної кризи, про припинення повзучої ерозії державного механізму, про консолідацію нації і, як я намагався показати вище, про нашу спільну національну безпеку, рівно як і про захист особистих прав, свобод і безпеки кожного з нас.
Властиво, йдеться про «ідею, час якої настав».
Зрештою, чим справедливість для всіх – не національна ідея?
- Информация о материале
Во что нам обходится сотрудничество с террористами
В ходе блокады железнодорожного сообщения с оккупированными районами Донбасса прошлой зимой высокопоставленные чиновники заявляли, что его прекращение обернется крахом для украинской экономики. Я решила выяснить, какова настоящая цена экономических отношений с временно оккупированными территориями? Сколько Украина получает налогов и какие несет потери и убытки?
Чтобы получить информацию от государственных органов и частных компаний, понадобилось много времени, однако цифры оказались более чем впечатляющими.
Цена экономических связей с временно оккупированными территориями
Отметим положительные и негативные стороны сотрудничества с оккупированными районами. Положительные — это налоги и ЕСВ, которые платятся (платились) Украинскому государству. Одну из самых ярких оценок таких поступлений дал советник главы СБУ Юрий Тандит в феврале 2017 г.: «За 2015 г. предприятия, которые зарегистрированы в Украине и находятся на территории ОРДЛО, заплатили в бюджет Украины почти 20 млрд грн. За 2016 г. — 31,7 млрд грн. В том числе военный сбор — около 800 млн — эти предприятия заплатили за то, чтобы наши воины могли защищать целостность Украины».
Какова же реальность? Согласно данным Государственной фискальной службы, предоставленным в ответ на запрос, предприятия из оккупированных районов Донбасса в 2016 г. заплатили Украине налогов и ЕСВ на 6,3 млрд грн. Еще 1,4 млрд грн уплатили предприятия, находящиеся на линии столкновения. Однако для них существуют более актуальные угрозы, чем прекращение железнодорожного сообщения и пр. (см. копию запроса и ответ ГФС на сайте ZN.UA).
Запомним эти цифры. К плюсам отношений с ОРДЛО также можно отнести меньшую цену на энергетический уголь. Однако этот плюс условный: не забываем о формуле «Роттердам+», которая действовала и продолжает действовать.
Дальше проанализируем минусы — расходы и потери, которые несло и частично несет Украинское государство для сохранения экономических взаимосвязей с оккупированными районами.
Наш вклад в «развитие» «ДНР/ЛНР»
Первый из них — это платежи, осуществляемые государственными НЭК «Укрэнерго» и ПАО «Укрзалізниця» (УЗ) ради функционирования условно подконтрольных им подразделений на оккупированных территориях. Согласно данным, предоставленным этими компаниями, «Укрэнерго» в 2016 г. потратила 154,906 млн грн на свое подразделение, действующее на неконтролируемой территории (НКТ), а «Укрзалізниця» — 681,238 млн грн (см. копии запросов и ответы УЗ и «Укрэнерго» на сайте ZN.UA).
При этом «Укрэнерго» решила «не замечать» постановления Кабмина №263 от 7 мая 2015 г., которым правительство обязало эту компанию финансировать свое подразделение в оккупированных районах только за счет взносов от других энергетических компаний, там работающих.
Национальная комиссия, осуществляющая государственное регулирование в сферах энергетики и коммунальных услуг (НКРЭКУ), закладывает в тариф «Укрэнерго» средства в объеме, необходимом для финансирования сетей только на подконтрольной территории, но компания расходует средства нецелевым образом — просто недофинансирует контролируемые районы и за их счет обеспечивает почти бесплатную работу магистральных электросетей в «молодых республиках».
Самое интересное, что на сегодняшний день НЭК «Укрэнерго» уже даже теоретически не имеет механизмов для получения средств по постановлению №263 — все потенциальные компании-плательщики «национализированы» оккупантами. Но НЭК, похоже, и дальше продолжает делать вид, что «контролирует» часть своих активов на неконтролируемых территориях, и закачивать туда деньги украинских плательщиков.
Что касается «Укрзалізниці», то эта компания не только обеспечивает бесплатное функционирование железной дороги на оккупированных территориях, но и перевозит грузы, убивающие наших солдат! Об эшелонах с боеприпасами, которые заходят со стороны РФ, не писал только ленивый — инфраструктуру для их доставки к линии фронта любезно оплачивает украинский гражданин.
Более того, статистика перевозок, предоставленная УЗ, свидетельствует, что только в 2016 г. с нашей стороны на НКТ зашло свыше 2 тыс. вагонов леса. Кто контролировал, используется эта древесина для шахт или же для блиндажей, из которых стреляют по нашим солдатам?
Итак, 836 млн грн расходов и неоценимая помощь в войне против Украины — вот вклад «Укрэнерго» и «Укрзалізниці» за 2016 г.
Далее проанализируем, что принесла нам деятельность других предприятий в оккупированных районах Донбасса.
Уголь-невидимка от ДТЭК
Крупнейший частный энергохолдинг — ДТЭК Рината Ахметова — до «национализации» оперировал Зуевской ТЭС (входит в состав ООО «ДТЭК Востокэнерго»), которая расположена на НКТ и использует уголь газовой группы. Такой тип угля в оккупированных районах Донбасса не добывается и традиционно поставлялся из Павлограда и Доброполья (с контролируемых Украиной территорий).
По данным Минэнергоугольпрома, в 2016 г. эта станция получила 1 млн 779,8 тыс. т угля марки «Г». Если рассчитывать текущую цену по формуле «Роттердам+» (72,21 долл./т), то это 128,5 млн долл., или почти 3,4 млрд грн (см. запросы и ответы Минэнергоугольпрома на сайте ZN.UA).
Я поинтересовалась, по какой цене и на каких условиях ДТЭК поставляла уголь со своих предприятий «ДТЭК Добропольеуголь» и «ДТЭК Павлоградуголь» на Зуевскую ТЭС? И здесь подстерегала неожиданность. Холдинг Рината Ахметова заявил: ни «ДТЭК Добропольеуголь», ни «ДТЭК Павлоградуголь» в 2016 г. уголь газовой группы на НКТ не поставляли (см. документы на сайте ZN.UA).
Кто же поставлял? Как расценивать заявление пресс-службы ДТЭК от 14 февраля 2017 г., в разгар блокады железнодорожного сообщения с оккупированными районами: «В связи с блокадой железнодорожных путей остановлены поставки газовой марки угля с предприятий компании на Зуевскую ТЭС, которая расположена на временно неподконтрольной территории. Существующие запасы угля на станции составляют 65 тыс. т, которых хватит на 10–12 дней при текущей нагрузке».
Так были или нет поставки? Или они оформлялись через каких-то третьих лиц?
Главный вопрос: заплатила ли Зуевская ТЭС за полученный уголь? Если нет, тогда несколькомиллиардную себестоимость добычи этого угля оплатили другие потребители электроэнергии всей Украины, благодаря применению известной формулы «Роттердам+». При этом уголь спокойно ехал на НКТ, сжигался там, электроэнергия бесплатно раздавалась во славу российских оккупантов.
Перетоки энергии — утечка денег
Какие еще «сюрпризы» скрывает экономическое сотрудничество с оккупированными районами Донбасса? На очереди вопрос перетоков электроэнергии из Объединенной энергосистемы Украины на НКТ.
Я спросила Минэнергоугольпром, каким был объем таких перетоков в 2016 г. в пределах Луганской и Донецкой областей, и какой была оплата? (См. документы на сайте ZN.UA.)
По данным министерства, в пределах Луганской области за прошлый год мы поставили в оккупированные районы 1,288 млрд кВт·ч. общей стоимостью 1,718 млрд грн. Расчеты составили 24,2%, долг на начало 2017 р. — почти 1,396 млрд грн.
Однако эти цифры не совсем корректные. Ведь, по данным ООО «ЛЭО», около полугода средства, поступавшие предприятию от потребителей контролируемой территории, зачислялись как оплата за переток на неконтролируемую территорию (см. документы на сайте ZN.UA).
По Донецкой области, по данным Минэнергоугольпрома, показатели составляют 275,7 млн кВт·ч и 389,3 млн грн соответственно. Оплачено 68,8% стоимости, долг на 1 января с.г. — 121,5 млн грн.
Итак, в целом по состоянию на 1 января 2017 г. мы «подарили» сепаратистам электроэнергию стоимостью свыше 1,517 млрд грн.
Сейчас переток в пределах Луганской области прекращен, но в пределах Донецкой — продолжается. Учитывая «национализацию» активов облэнерго террористами, никакой оплаты не будет — счетчик продолжает подсчитывать наши убытки.
Еще один важный аспект — это долги за электроэнергию водоканалов, оборудование которых может находиться на контролируемой территории, однако транспортирует воду в интересах оккупированных районов Донбасса.
Так, по информации НКРЭКУ, «Попаснянский водоканал» по состоянию на 1 января с.г. задолжал за электроэнергию, потребленную в 2016 г., 174,5 млн грн (с НДС), а компания «Вода Донбасса» — 2 млрд 889,84 млн грн (с НДС). Какая часть этих долгов сформирована из-за неплатежей оккупированных районов Донбасса за воду, еще нужно выяснить. Но сумма точно измеряется сотнями миллионов или уже и миллиардами (см. копию запроса и ответ НКРЭКУ на сайте ZN.UA).
Таким образом, Украина безвозмездно предоставила оккупированным районам «света» на 1,5 млрд грн, а также потратила около 3 млрд грн на водообеспечение этих территорий. Что ж, это более чем щедрый подарок оккупантам, которые засчитают это себе в плюс. Но такая щедрость вряд ли устроит граждан Украины, за чей счет это сделано и делается.
* * *
Выше проанализированы положительные и негативные стороны сотрудничества с оккупированными районами Донбасса, хотя далеко не все. На одной чаше весов — поступление налогов и ЕСВ от предприятий, физически находящихся в оккупированных районах. В 2016 г., по данным ГФС, эта сумма составила 6,3 млрд грн.
На другой чаше весов — наши расходы, которых могло и не быть. В частности, сомнительные расходы «Укрзалізниці» и «Укрэнерго» в сумме 836 млн грн только в прошлом году на условно их подразделения в оккупированных районах.
Кроме того, по состоянию на 1 января 2017 г. имеем неоплаченные перетоки электроэнергии на НКТ стоимостью 1,517 млрд грн. На ту же дату долги за электроэнергию водоканалов, занимающихся поставками воды в оккупированные районы, составляли 3,64 млрд грн (какая именно часть этой суммы касается поставок именно на НКТ, еще нужно выяснить).
Также ДТЭК пока не хочет отвечать на вопрос, сколько заплатили оккупированные районы за уголь марки «Г», который этот энергохолдинг поставил из Павлограда и Доброполья (контролируемых Украиной) в 2016 г. на Зуевскую ТЭС (находится на неконтролируемой Украиной территории). Стоимость этого угля в сегодняшних ценах может составить 3,4 млрд грн.
Даже учитывая, что по двум последним пунктам недостаточно окончательной информации, можно сделать однозначный вывод:в 2016 г. Украина отдавала оккупированным районам Донбасса не меньше, чем от них получала.
Сегодня ситуация еще хуже: российские марионетки «национализировали» предприятия, и те прекратили платежи в украинский бюджет.
Мы же продолжаем финансировать работу магистральных электросетей и железной дороги, работающих в пользу врага, сохраняем перетоки электроэнергии в пределах Донецкой области…
Похоже, одна из чаш весов уже пробила пол и продолжает двигаться вниз, но руководство страны упрямо этого не хочет замечать.
- Информация о материале
Заступник голови департаменту охорони здоров’я міськради придбала новеньке авто та зробила подарунків на півмільйона гривень
Заступник директора Департаменту охорони здоров’я Харківської міської ради Маргарита Голубова в 2016 році витратила на нову автівку та подарунки понад мільйон гривень.
Про це стало відомо з декларації Голубової за 2016 рік.
В 2015 році Голубова стала власницею половини квартири загальною площею 91,4 кв.м. біля станції метро «Наукова». При цьому її дохід за той рік склав 123,3 тис.грн.
У декларації 2016 року вказано, що Голубова продала квартиру (75 кв.м.), гараж та автівку. За них вона отримала 1,6 млн.грн. Голубова не вказала кому вона продала майно, хоча мала б. Після чого, вона придбала новенький автомобіль Suzuki New SX4 за 620 тис.грн.
Того, вона зробила коштовні подарунки: на майже 300 тис. грн. комусь в Україні та на 270 тис.грн. – у США.
Нагадаємо, що заступник директора Департаменту у справах сім’ї, молоді та спорту Харківської міськради Вікторія Грецька-Миргородська в своїй майновій декларації за 2016 рік не вказала, що мала на 31 грудня 2016 року статутні внески в 4 приватних фірмах на загальну суму 43,7 тисяч гривень.
- Информация о материале
Як парламент відкладає важливі рішення
«Я звертаюся до вас та прошу: ухваліть нарешті закон про корупційні проступки. Це на 30% знизить навантаження на слідство», - так Юрій Луценко під час звіту у Верховній Раді 24 травня завершує відповідь на питання про стан вуличної злочинності, який за словами самого генпрокурора, вкрай поганий. У цей момент депутат Мустафа Найєм з місця показує характерний жест руками голові Комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності Андрію Кожем’якіну. Іронічний жест можна розшифрувати як «давай, пошвидше, влада ж дає добро». Кожем’якін у відповідь тільки посміхається та розводить руками.
За день до цих подій, 23 травня, відбулося рядове пленарне засідання Верховної Ради. У той день депутати зосередилися передусім на медійній сфері. У центрі уваги ЗМІ опинилося, зокрема, запровадження 75% квот на мовлення українською на телебаченні. Також нардепи до перерви ухвалили кілька законів щодо реклами та, у першому читанні, закон, що зобов’язує мовників зберігати записи ефірів один рік на випадок позовів щодо спростування недостовірної інформації. З цього переліку у порядку денному вирізнявся один законопроект, який не стосувався ані сфери медіа, ані застосування мови.
Маніпуляції з порядком денним
Законопроект 2897 із довгою назвою «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запровадження кримінальних проступків» станом на 23 травня пролежав у Раді рівно два роки. З його назви важко зрозуміти, що йдеться про одну з найважливіших реформ у правоохоронному секторі, про яку ведуть дискусії вже п’ять років, від часу ухвалення нового Кримінально-процесуального кодексу ще за часів Віктора Януковича.
Знайти в Україні когось, хто відкидає саму цю ідею – надзвичайно складно, якщо взагалі можливо. Однак, коли справа доходить до ухвалення рішення – чогось завжди бракує.
«Я розкажу про законопроекти, які слід було б винести на розгляд. Минулого тижня у мене була зустріч зі спеціальним представником генсека Ради Європи Режі Брійя. Він окремо наголосив на одному законопроекті - 2897. Це законопроект про запровадження кримінальних проступків, який сьогодні вкрай необхідний, щоб розвантажити правоохоронний блок. Просить генпрокурор, просить голова Нацполіції, просить СБУ, але ніхто не чує у Верховній Раді. Повторюю ще раз. Ми зобов’язані перед Радою Європи, а також є чітка вимога Кримінально-процесуального кодексу», - заявив голова комітету Андрій Кожем’якін під час Погоджувальної ради в парламенті у понеділок, 22 травня. Після цього нардеп назвав ще кілька законопроектів, які також важливо розглянути якнайшвидше.
«Я би попросила секретаріат ці питання підготувати і, можливо, на наступний тиждень ми якраз блоком і розглянули б законопроекти, що стосуються забезпечення правоохоронної діяльності», -відповіла на це заступник голови парламенту Ірина Геращенко, яка вела засідання.
«Розглянути блоком» - означає винести на розгляд парламенту низку законопроектів однієї тематики, щоб депутати могли сконцентруватися саме на цій сфері у конкретний робочий день. Власне, саме так і відбулося 23 травня, коли нардепи ухвалили цілу низку «медійних» законопроектів. Незважаючи на домовленості під час Погоджувальної ради, одразу за ними у порядку денному містився й законопроект 2897. Не блоком з іншими, а окремо.
Про що йдеться
Усі правопорушення в Україні діляться на кримінальні та адміністративні. Інформація про них відповідно зведена у два кодекси – Кримінальний (КК) та Адміністративний (КУПАП).
У 2012 році, ухвалюючи новий Кримінально-процесуальний кодекс (КПК), автори передбачили запровадження нового інституту кримінальних проступків. Відтоді і аж до сьогодні – це єдиний документ в українському законодавстві, де згадано такий термін. У законодавстві створили суперечність, наслідки якої набули загрозливих форм.
КПК передбачає, як саме мусить діяти слідчі під час розслідування того чи іншого злочину. Інакше кажучи, у ньому формалізовано процедуру, виходити за межі якої слідчий не може. Водночас кримінальні проступки, за задумом авторів КПК, це тип злочинів, які не несуть особливої загрози для суспільства, тому для них передбачили «полегшену» форму досудового розслідування – дізнання.
Детальніше про це Тижню розповів Директор Центру стратегічних справ УГСПЛ та адвокат Михайло Тарахкало: «Питання в тому, що на розслідування кожного злочину витрачається певна кількість ресурсів. Ці ресурси не беруть із повітря, це кошти платників податків. Наші з вами кошти. Є такі злочини як убивства, тяжкі тілесні ушкодження, які дійсно важливо розслідувати повно та витрачати максимум ресурсів. Однак багато злочинів, які зараз закріплено у Кримінальному кодексі, за своєю суспільною небезпекою не є достатньо серйозними, щоб розслідувати їх за повною процедурою та витрачати повний об’єм ресурсів. У той же час, таку категорію злочинів із тих чи інших причин не можна переносити у категорію адміністративних правопорушень, де можлива найбільш проста схема притягнення до відповідальності. Це дещо середнє. Правопорушення, на які можна витрачати якомога менше ресурсів, а суспільство не зацікавлене у тому, щоб за ці правопорушення були дуже серйозні покарання. (Запровадження кримінальних проступків – Ред.) збереже велику кількість грошей та допоможе «розвантажитися» правоохоронним органам».
За його словами, станом на сьогодні слідчий не має жодних підстав віддавати перевагу в розслідуванні того чи іншого злочину. Інакше кажучи, слідчий за однією процедурою та з однаковим завзяттям та витратою ресурсів і часу змушений розслідувати як вбивство, так і дрібну крадіжку.
«Зараз немає жодних підстав, які б надавали можливість тому ж слідчому віддавати приорітет розслідуванню вбивства перед незначним злочином, який пов’язаний, скажімо, зі зберіганням незначної кількості наркотичних речовин. Для мене вибір очевидний, я думаю і для інших також», – каже Тарахкало.
За інформацією іншого співрозмовника Тижня, радника міністра внутрішніх справ Івана Варченка, середньомісячне навантаження на одного слідчого сьогодні становить близько 500 справ. Порахувати точно, яку кількість складають тяжкі злочини – неможливо. Однак за статистичною інформацією про загальну кількість відкритих на рік проваджень, середня кількість тяжких злочинів становить близько 25%, натомість кількість таких як дрібні крадіжки, шахрайства або легкі тілесні ушкодження – близяться до половини.
Склалася ситуація, коли кожен слідчий віддає перевагу в розслідуванні на власний розсуд. Якщо працівник сумлінний – то звісно він розслідуватиме складний злочин. Якщо ж ні – то «працюватиме на статистику» і закриватиме стоси легких проваджень. Тому запровадження кримінальних проступків мало б не тільки спростити роботу слідчого, а й дисциплінувати його та надати більше часу для розслідувань насправді важливих справ. Натомість справи про дрібні правопорушення, які часто є очевидними, швидше передавали б до суду.
Інша важлива річ, яка частково залежить від запровадження кримінальних проступків – гуманізація покарань за ці правопорушення. Йдеться про те, щоб зняти вірогідність засудження особи до тюремного ув’язнення за скоєння незначного злочину, наприклад, ті ж побутові бійки або зберігання незначної кількості наркотичних речовин. Здатність української пенітенціарної системи до виправлення людей оцінили самі ж депутати Верховної Ради, які нещодавно скасували закон Савченко, який дозволяв засудженим швидше виходити на волю. Рівень рецидиву злочинів в Україні дійсно дуже високий. Відповідно, запроторюючи людину за ґрати за легкий злочин, суспільство з високою долею вірогідності отримує особу, яка коїтиме нові злочини.
Закон про кримінальні проступки пропонував скасувати можливість тюремного ув’язнення за такі типи злочинів. Натомість людей карали б штрафами, виправними роботами та службовими обмеженнями.
Хороший-поганий законопроект
Коли у залі Верховної Ради дійшла черга до розгляду проекту 2897, то до великої перерви у засіданні залишалося близько 15 хвилин. На практиці це часто означає, що й до того неповна зала парламенту ще більше пустішає. Багато депутатів у кулуарах в цей час роздавали коментарі ЗМІ про запровадження мовних квот та вихваляли себе з різних боків.
Законопроект у залі представив особисто голова комітету Андрій Кожем’якін. Під час промови він наголосив на тому, що документ неодноразово обговорювали з експертами Ради Європи, які залишили позитивні відгуки про нього. Також Кожем’якін згадав, що депутати працювали над удосконаленням проекту понад рік і поставив цю роботу в приклад іншим депутатам: «Так, дійсно довго, рік. Але це була насправді плідна робота з усіма юридичними інституціями України: академіями, МВС, СБУ… Комітет ухвалив рішення ухвалити законопроект за основу. Але! Коли ми провели консультації з МВС, СБУ і ГПУ, до речі генпрокурор є одним з авторів цього законопроекту, коли був депутатом, то ми дійшли висновку, що законопроект потрібно доопрацювати, зробити якіснішим і професійнішим. Тому є пропозиція доопрацювати цей законопроект та відправити його на повторне перше читання».
За інформацією низки опитаних Тижнем народних депутатів, рішення зачекати із ухваленням документу ухвалили через те, що МВС вирішило внести на розгляд Ради альтернативний законопроект на ту ж тематику. Згодом підготовку такого документу підтвердив і радник голови МВС Іван Варченко.
За його словами, у процесі доопрацювання документ став занадто навантаженим, що нівелює основну ідею – спрощення роботи слідчого. Як приклад він наводить те, що до числа кримінальних проступків потрапило близько 180 правопорушень, які раніше регулювалися КУПАП (Адміністративним кодексом, який передбачає найпростішу процедуру розслідування – Ред.). «Слідчі мали розглядати це не у вигляді спрощеної процедури, як передбачалося, а за загальною процедурою розробки та отримання усіх доказів – тобто експертизи, свідки та інші процедури, у тому числі в очевидних справах», - каже Варченко та додає, що у такому разі навантаження на слідчих зросло б із 500 до тисяч справ на місяць.
Законопроект 2897 за два роки в Раді дійсно став завеликим. Сумнівно, що з документом у понад 600 сторінок повністю ознайомився навіть кожен фахівець. Крім того, документ фактично передбачає створення нового Кримінального кодексу, адже не тільки додає до нього велику кількість нових норм, а й змінює існуючі. Багато пропозицій різко критикують. Зокрема, той же Варченко зазначає запропонований принцип визначення розміру штрафів залежно від майнового стану обвинуваченого: «Це неприйнятно у демократичному суспільстві, у суспільстві, яке пропонує ринкову логіку розвитку. Таким чином, ми каратимемо людину за те, що вона намагається заробляти більше грошей і накладатимемо на неї більші штрафи».
Однак проблема рішення Ради 23 травня зовсім не в суперечності законопроекту 2897. Важливо те, як саме парламент учинив із обговоренням законопроекту, який готували два роки та який прямо впливає на життя кожного громадянина. Під час і без того куцого обговорення документу, яке зайняло 10 хвилин, окремі депутати закликали янайшвидше провести голосування, адже засідання затягнулося. Також про те, що нардепи не надто заглибилися у тему свідчить те, що окремі представники «Народного фронту» (саме вихідцем із цієї фракції є чинний голова МВС Арсен Аваков) ще вранці заявляли про підтримку законопроекту як особисто, так і всією фракцією.
У результаті законопроект поставили на голосування за основу, під час якого він набрав 113 голосів. Після цього документ спробували направити на повторне перше читання, як і пропонував Кожем’якін, однак тут сталося найцікавіше. Депутатам не вистачило сил зробити і це, також голосів забракло і за пропозицію відправити проект суб’єкту законодавчої ініціативи. Це б не мало великого значення, якщо документ дійсно не мав підтримки депутатів, а МВС готує новий. Однак такий результат призвів до серйозної процедурної проблеми. Законопроект вважається відхиленим. Це означає, що будь-який проект на цю тематику точно не розглянуть повторно на поточній сесії Верховної Ради та навряд чи зможуть підготувати до наступної чергової сесії парламенту, яка почнеться у вересні та триватиме до січня 2018 року. Це означає, що навіть у разі наявності всіх сприятливих обставин будь-який проект про кримінальні проступки з урахуванням всіх процедурних моментів знову потрапить на розгляд депутатів у сесійній залі щонайменше за рік. До того часу слідчим доведеться поратися з наявним об’ємом навантаження та самостійно визначати порядок розгляду справ. За цей час виповниться вже шість років відколи норма КПК про кримінальні проступки нічим не підкріплена законодавчо.
- Информация о материале
Субсидии по-новому: для людей или монополистов
Кабмин обновил правила предоставления украинцам коммунальных субсидий.
Во-первых, с 1 мая снижены социальные нормативы на тепло, электроэнергию и газ, которые учитываются при определении размера субсидии. Правда, не для всех. Как изменились социальные нормативы?
1. Снизились на тепло на 21%.
2. Снизились на газ на 9% для индивидуальных домов.
3. Повысились на газ на 14% для многоэтажных домов.
4. Снизились на электроэнергию на 22% для многоэтажных домов.
5. Почти не изменились на электроэнергию для индивидуальных домов.
Во-вторых, правительство решило монетизировать остатки субсидий. Остатки возникали из-за того, что нормативы превышали реальные объемы потребления ресурсов. Если семья использовала меньше, чем установлено социальным нормативом в пределах отопительного периода, возникали остатки.
Из месяца в месяц они накапливались и, по словам министра соцполитики Павла Розенко, за прошлый отопительный сезон составили около 12 млрд грн. Как сообщили ЭП в Минфине, данных за этот сезон пока нет.
У экспертов и чиновников о решении Кабмина касательно монетизации отзывы разные. От «лучше бы не усложняли и раздали людям по 700 грн перед выборами» до «спустя годы требований от международных кредиторов мы решились на монетизацию» и «это стимулирует энергоэффективность».
Несколько собеседников ЭП в Минрегионе и Минсоцполитики подтвердили: после решения правительства на имя министра социальной политики Андрея Ревы, министра финансов Александра Данылюка и премьер-министра Владимира Гройсмана пришло отнюдь не приветственное письмо от МВФ.
ЭП разбиралась, что стоит за этим решением, как оно повлияет на бюджет и насколько оно согласовывается с обязательствами Украины перед кредиторами.
Зачем нужна монетизация
Монетизация субсидий — один из пазлов реформы социальных расходов, которую международные кредиторы требуют от Украины не один год. Причина — государство финансирует социальные расходы неадресно и несистемно.
В 2015 году правительство повысило коммунальные тарифы и для снижения напряжения в обществе ввело упрощенную систему субсидирования населения. Это решение позволило малообеспеченным платить лишь незначительную часть по коммунальным счетам, однако породило много проблем для бюджета.
«Система расчетов за субсидии препятствует конкуренции на рынке газа, непрозрачна и приводит к задержкам в расчетах. Учитывая значительный рост масштабов системы субсидии, в 2017 году они могут составить треть всех доходов розничных поставщиков газа и предприятий теплокоммунэнерго.
Неэффективности в расчетах по субсидиям негативно влияют на ликвидность и финансовое состояние поставщиков газа и ТКЭ, что может подорвать стабильность поставок услуг», — убеждены эксперты Мирового банка.
Монетизация может решить эту проблему. Обсуждались разные ее варианты: перечислять средства на спецсчета украинцев с разрешением тратить их лишь на энергоэффективность или без такого ограничения, запускать монетизацию по всей стране или в экспериментальном порядке в одном городе.
Только Мировой банк прописал десять возможных опций взаиморасчетов.
СПР — совместное протокольное решение или протокол: документ, который организовывает взаиморасчеты за электроэнергию, газ или уголь. Его визируют казначейство, компания-поставщик, «Нафтогаз Украины», производитель электроэнергии или угледобывающее предприятие.
Кроме того, Мировой банк оценил преимущества и недостатки каждой опции.
Порівняння можливих варіантів розрахунків за субсидіями
Мировой банк рекомендовал Украине менять взаиморасчеты за коммунальные услуги в части монетизации в два этапа.
Первый: с 1 апреля 2017 года ввести монетизацию на уровне предприятий ЖКХ. Цель — снизить уровень расчетов через клиринг и обеспечить поставщикам возможность получать реальные деньги.
Второй — «монетизация на уровне потребителя»: либерализация регулируемых сегментов рынка газа и введение прямых расчетов получателями субсидий.
С МВФ Украина согласовала следующее: к концу августа утвердить монетизацию субсидий на уровне компаний, предоставляющих коммунальные услуги. Деньги будут перечисляться ТКЭ или газобытовым компаниям. Это позволит газовым трейдерам, говорится в меморандуме с МВФ, конкурировать с «Нафтогазом».
Долгожданное решение или предвыборный финт
Украина отступила от рекомендаций кредиторов. Как минимум — на начальном этапе монетизации. По мнению экспертов, монетизация в одобренном Кабмином виде имеет ярко выраженную предвыборную мотивацию, поскольку позволит раздать деньги людям без контроля за тем, на что они будут потрачены.
«Мы долго ждали монетизации, но первые шаги в этом направлении больше похожи на намерение заработать политические очки, нежели на внедрение структурной и последовательной политики», — отмечает в комментарии ЭП эксперт по программам европейской интеграции DiXi Group Денис Назаренко.
Многочисленные группы советников, напоминает он, включая представителей международных финансовых организаций, советовали проводить монетизацию сначала на уровне предприятий ТКЭ и лишь затем — для конечных потребителей.
«Одноразовую компенсацию сэкономленных средств за отопительный сезон, который уже прошел, можно считать положительный шагом, но вряд ли она окажет длительный эффект. Также это не поспособствует появлению на счетах коммунальных предприятий «живых» денег, что является условием для урегулирования проблемы исторической задолженности за газ и прихода на рынок новых игроков из частного сектора», — отмечает Назаренко.
Последствия из-за отсутствия ограничений по использованию бюджетных средств также неоднозначны.
Монетизация остатков, считает заместитель директора Центра экономических стратегий Мария Репко, мотивирует людей экономить.
«Особо важно, что нет привязки к целевому использованию этих средств на энергоэффективность. Дело в том, что человек мог, например, уже утеплить дом или поменять лампочки на энергосберегающие. В таком случае монетизированные средства попросту бы «зависли», — говорит Репко.
Нецелевая монетизация позволяет людям направлять ресурс на образование, покупки, энергоэффективность, подчеркивает она.
Есть и другое мнение.
«Расходы на субсидии не соответствуют реальным объемам потребления ресурсов. Мы покрываем субсидиями потребление и говорим потребителю: «У тебя есть неиспользованный остаток, мы тебе его «кэшем» добросим и ты его трать на что угодно». Это что за аукцион невиданной щедрости? Где тут стимулы к энергоэффективности?» — спрашивает собеседник ЭП в правительстве.
Несмотря на позитив идеи, отмечает координатор программ ЖКХ гражданской сети ОПОРА Татьяна Бойко, к выбранному методу монетизации есть вопросы.
«Не известно, найдутся ли дополнительные средства в госбюджете. Средства за льготы и субсидии из госбюджета поставщикам услуг возмещаются с огромной задержкой», — отмечает она. Как сообщил ЭП собеседник в «Нафтогазе», задолженность бюджета составляет около 18 млрд грн.
Кроме того, говорит Бойко, это решение требует дополнительных человеческих и временных ресурсов работников органов социальной защиты. То есть могут быть сложности с администрированием монетизации.
Миллиардные остатки
Во сколько обойдется монетизация и кто получит эти деньги — ключевые вопросы. По словам премьер-министра Владимира Гройсмана, в ходе монетизации в ближайшее время до 700 грн наличными получат примерно 1,5 млн украинских семей, которые сэкономят газ и электроэнергию.
То есть на монетизацию понадобится приблизительно 1,05 млрд грн. Если получателей будет около двух миллионов, отмечает в разговоре с ЭП министр социальной политики Андрей Рева, цифра может достигнуть 1,5 млрд грн. Списки тех, кто получит выплаты в процессе монетизации, сейчас составляются.
«Согласно постановлению, организации, которые предоставляют газ населению, должны провести перерасчет и предоставить управлениям соцзащиты списки людей, у которых есть суммы остатков. После этого органы соцзащиты сообщат украинцам о возможности получить эти средства. Человек приходит, пишет заявление, после чего ему на счет перечисляются деньги», — объяснил Рева.
По его словам, монетизация не приведет к росту расходов бюджета, поскольку речь идет о средствах, которые уже были на счетах у населения в виде остатков и теперь ему будут возвращены. Нюанс в том, что взаимозачеты по субсидиям виртуальны. Они осуществляются по клирингу при помощи протоколов — специальных финансовых документов, которые используют контрагенты цепочки.
Для бюджета «живые» деньги — это другое, их попросту нужно иметь. Своевременное получение украинцами обещанных денег — чувствительный социальный момент. Замминистра финансов Евгений Капинус уверяет: проблем с выплатами не будет, уплату налогов в стране никто не отменял.
Проблемные расходы
Впрочем, казна может оказаться перед другой проблемой — необходимостью пересматривать расходы на субсидии в целом. По данным Мирового банка, в декабре 2016 года в Украине получали субсидии 6,8 млн семей. В бюджете-2017 на эти цели предусмотрено 50 млрд грн или 7% от размера бюджета.
Собеседник ЭП в «Нафтогазе» говорит, что эта сумма не превышает 47 млрд грн. «Фактическая потребность в финансировании на 2017 год может превысить плановые показатели и достичь 75 млрд грн», — подсчитали эксперты МБ.
Бюджетні витрати на житлово-комунальні субсидії, млрд грн
Рева комментирует вопрос пересмотра расходов иронично: «Спросите у Минфина. Это они так посчитали. Они же умные. Я думаю, что умнее Мировой банк».
«Вопрос увеличения расходов на субсидии будет ясен после проведения сверок. На эту работу у нас есть два месяца, начиная с мая. Мировой банк может делать прогнозы, но мы таких показателей пока не видим», — сказал ЭП Капинус.
Однако собеседники ЭП в правительстве отмечают: вероятность пересмотра более чем высока. По итогам отопительного сезона 2016-2017 годов уже исчерпана львиная долю предусмотренного ресурса.
«Средств по программе не хватает, это правда, но цифра 75 млрд грн однозначно завышена. Она может включать в себя покрытие долгов предыдущих сезонов и то она очень велика», — сказал ЭП источник в Кабинете министров.
Что дальше
На выполнение обязательств перед МВФ по части монетизации субсидий у Украины осталось три с половиной месяца. На данном этапе понятны два направления, по которым работают ведомства.
Первое — разработка нормативно-правовой базы.
«Главный распорядитель средств на субсидии — Минфин. Он разрабатывает постановление, которое упразднит клиринговые расчеты и обеспечит переход на прямые расчеты межу бюджетом и поставщиками услуг», — говорит Рева.
«Речь о механизме, который с помощью казначейства позволит убрать клиринговые расчеты. На данном этапе все нарабатывается. Сказать, что это произойдет завтра, я не могу. Взятые на себя обязательства перед МВФ мы стараемся максимально выполнять», — подтвердил ЭП Капинус.
Второе — рокировка полномочий между Минсоцполитики и Минфином.
«Мы подняли вопрос — и премьер нас в этом поддержал — передать с 1 января 2018 года программу финансирования субсидий Минсоцполитики. Сейчас мы назначаем субсидии, но не финансируем их. Финансирует Минфин. Предложено объединить эти функции в одном ведомстве», — сказал Рева.
Это решение согласовано с Минфином. Оно обсуждается давно, но до сих пор не было реализовано в том числе из-за отсутствия у Минсоцполитики человеческих, финансовых и материально-технических ресурсов для его администрирования.
- Информация о материале
Системна помилка антикорупційної діяльності в Україні
Рік з хвостиком тому на курсах англійської мови була тема: кримінал, різні його види. Практикуємось у парах, значить, і одне з питань по темі: “яке правопорушення є більш небезпечним?” Майже всі говорили, що найнебезпечніше – то корупція. Я пробував заперечити: а як же вбивство? Це порушення базових прав людини? “Ні, корупція більше зло, бо завдає шкоди суспільству”. До чого веду я: тему боротьби з корупцією роздмухали до такого рівня, що захист базових прав людини – це вже не пріоритет. Yuriy Shestakov
За останні три роки у нас в Україні було ухвалено закон Про запобігання корупції і 326 документів, пов’язаних з ним. Було впроваджено (з великим скандалом на самому початку) систему електронного декларування, як інструмент боротьби з корупцією, яку я і мої колеги вивчили ще в серпні 2016 року і зробити висновок, що це гра в імітацію реформ (тут багато матеріалів на цю тему).
І ось в березні 2017 під впливом чергового скандалу навколо системи е-декларування я дозріла, щоби поставити собі два коротких питання:
Яка є мета боротьби з корупцією в Україні?
Яким чином оцінити ефективність цієї боротьби?
Для мене мета боротьби з корупцією – це розвиток економіки і суспільства, оцінити ефективність якої можна через збільшення економічної активності та збільшення рівня довіри в суспільстві. Йдеться як про довіру людей один до одного, так і про довіру до різних інститутів держави. Методики такої оцінки давно розроблені і успішно застосовуються в світі. Особливо важливим зараз завданням для України також підвищення обороноздатності, яке без ліквідації корупційних ризиків недосяжне.
Але за великим рахунком це і є метою існування держави.
Подумала я, порадилася з друзями і вирішила звузити відповідь про ціль боротьби з корупцією до простішого – зменшення прямих і непрямих видатків на функціонування держави і усунення перешкод в її плідній роботі на користь вищевказаної великої мети.
Є інший варіант відповіді на мої питання. Мені його розповіли громадські антикорупціонери числом більше трьох.
Метою антикорупційних заходів є справедливий перерозподіл суспільного блага. А виміряти ефективність таких заходів можна кількістю посадок в тюрму корупціонерів. Кінцевою метою посадок є страх, який має заважати красти і зловживати владою.
В нашій історії вже був один діяч, який втілював таку антикорупційну політику – Сталін. Досі існують люди, які його цінують саме за те, що вони вважають успіхами такої політики.
Назву ці два варіанти розвитковий і репресивний. Решта варіантів зводиться до вибору з цих двох.
В Україні за інерцією намагаються втілити репресивний сценарій боротьби з корупцією. Він є звичним, широко розрекламованим і знаходить підтримку в суспільстві.
Нові інструменти для цієї боротьби виходять репресивними. Але вони не зможуть довго працювати в наших умовах.
Громадяни України мають здавати річні податкові декларації. Вони не дуже складні у порівнянні, наприклад, з американськими, і їх заповнити може практично будь хто без залучення податкових консультантів, яких дуже часто залучають в США. Подати ці декларації можна як в паперовому вигляді, так і в електронному.
В США і інших розвинутих країнах частина таких декларацій оприлюднюється для деяких категорій людей, наділених владними повноваженнями – наприклад, членів парламенту і міністрів. Кількість таких людей, як правило, не велика. Такі публічні декларації часто використовуються в незалежних розслідуваннях, які проводять медіа або фірми, які займаються конкурентною розвідкою.
База даних того інституту, що відповідає за збір податків, є зазвичай найбільшою легальною базою в країні – тобто містить найбільшу кількість інформації про громадянина. Спроби створити більші бази даних, наприклад, спецслужбами, в демократичних країнах зустрічають великий спротив суспільства, і викликають недовіру до тих органів, які намагаються це зробити. Є щасливі виключення, наприклад, Естонія, країна, яка має одну з найбільш розвинутих систем кібербезпеки і електронних послуг в світі. Причому такий розвиток став можливим після одного з перших актів державного кібертероризму Росії – атаки на Естонію в 2007 році.
В Україні невідомі мені автори придумали десь в 2014-2015 роках і впровадили іншу модель. На додаток до податкових декларацій створена система електронних декларацій, яка, «має на меті спростити подання публічними службовцями їх декларацій майнового стану, доступ до них та їх перевірку». Це (було) написано на сайті ЄДИНИЙ ДЕРЖАВНИЙ РЕЄСТР ДЕКЛАРАЦІЙ, правда, прочитати це я просто зараз не можу, бо сайт не відповідає (кому цікаво – скріншоти внизу).
За неподання або неповне подання у встановлений законом термін таких декларацій біля 2 мільйонів громадян України можуть нести кримінальну відповідальність аж до двох років ув’язнення. Це біля 5% населення України, яке має повідомити про себе інформацію, кількість якої суттєво перевищує кількість даних, які сповіщаються в податковій декларації, і навіть перевищує кількість даних, яких має сповістити про себе громадянин США, якого, наприклад, обрали сенатором.
В ці е-декларації, крім інформації про доходи, нерухомість та цінне майно публічного службовця, включається також інформація про майно членів родини, співвласників, і купи різних третіх осіб. Таким чином по кількості інформації на одну людину ця база є найбільшою в Україні і безпрецедентною в світі.
Програмний комплекс, який обслуговує цю базу є дефективним від народження, не тільки не спрощує подання декларацій, а змушує витрачати на їх на заповнення багато часу і через погано спроектований інтерфейс, і через те, що апаратний комплекс постійно не відповідає. Так само через перенавантаження постійно не доступний сервіс оприлюднення декларацій, що унеможливлює будь які незалежні розслідування, які теоретично можна було б робити.
Система е-декларування не втілена повністю, бо не проведені ще планові роботи по підключенню до неї інших державних реєстрів – бази платників податків, кадастрів, тощо. Якби це було зроблено, то цей витвір програмного мистецтва (так його обізвав в серпні 2016 анонімний працівник ПРООН) повалив би і всі інші бази даних.
Практично кожен, хто пробував заповнити таку декларацію, вилаяв розробників та владу в цілому або в якихось персоналіях. При тому абсолютна більшість людей, які зобов’язані це робити, не мають в принципі доступу до будь яких ресурсів. Вони отримують дуже низькі зарплати. Більшість з них бояться покарання за незаповнену декларацію і витрачають на це час навіть вночі. Цих людей апріорі підозрюють в корупційній діяльності.
Тільки серед моїх друзів це – аналітики, системні адміністратори, працівники піар-служб міністерств; працівники державних установ науки та культури; працівники військово-цивільних адміністрацій в прифронтових зонах. Причому всі вони робили щось, важливість чого я розумію, і для себе, і для нашої організації, і для розвитку країни в цілому. Це самі ті важкі функції, на які бажаючих знаходиться мало.
Частина з них вже звільнилася, бо не витримала невдячної роботи за зарплату, за яку неможливо прогодувати родину.
Такі декларації має заповнювати і начальник пункту спостереження за погодою.
В Україні, звичайно є якась, поки ніким не порахована, кількість посад, на яких можна отримати корупційну вигоду. Відсутні навіть критерії визначення таких посад. Список публічних службовців, які мають заповнювати декларації, поповнювався шляхом внесення правок в законодавство отфонарним способом, в березні 2017 року до нього волюнтаристичним чином долучили ще й тих, хто бореться з корупцією. Скандал, які підняли борці з корупцією в стилі «а нас за що?», призвів до хвилі закликів про те, що публічні електронні декларації мають подавати всі громадяни України.
Планувалося змусити здавати декларації військових на передовій. Цей шедевр ідіотизму, який є прямою загрозою безпеці громадян України, скасували разом з доданням в список борців з корупцією.
При тому жодного корупціонера від цієї реформи ще не постраждало. На першому ж етапі декларування були застосовані купа топорних, але надійних технологій як то – декларування нереальних вагонів готівки, переписування всього майна на дружин, причому найталановитіші ще і фіктивно з ними розлучилися, матусь та інших членів родин. В запасі є шофери, секретарки, коханки і звісно ж куми, ніяк поки не враховані в деклараціях. Досвідчені корупціонери ніколи не діють самі, вони формують групи інтересів. В них є радники, які і заповнюють всі ті форми, радники особливо не переймаються через проблеми з заповненням, зрештою – це їх оплачувана робота.
З початку система проектувалася так, щоби працівникам контролюючих органів було зручно шукати невідповідності в майновому стані задекларованим доходам. Але співробітники антикорупційних органів, які мають працювати з цим реєстром, неодноразово скаржилися на те, що через не підключення до інших реєстрів, вони не можуть то зробити. В результаті в суди було передано п’ять справ про несвоєчасне подання декларацій. А також одна справа про квартиру депутата Лещенко, в якій суд вже не знайшов порушення закону.
Як це все вплинуло на рівень корупції в Україні? Як воно може вплинути у випадку, якщо ця система запрацювала б в повному обсязі?
В репресивній моделі держави – все буде добре. Велика кількість публічних службовців або буде боятися, або піде з посад. Ті, хто прийдуть на їх місце, будуть боятися антикорупційних органів, штат яких буде розширюватися, бо на обробку і перевірку таких обсягів баз даних треба буде наймати більше людей. Побільшає і роботи в громадських борців з корупцією, бо звісно ж будуть зловживання, які треба буде виводити на чисту воду. Можливо, дійде до внеспння кумів в декларації.
Але багато людей будуть задоволені, бо прості рішення завжди популярні.
Великі корупціонери будуть замовляти і державним і громадським борцям з корупцією своїх конкурентів (як це бувало завжди, навіть за Сталіна), будуть посадки і виходи по апеляціям в залежності від зміни керівництва країною. І у всіх буде багато роботи. Видатки на функціонування держави зростуть, бо репресивний апарат – це завжди дорого.
Будь яка репресивна система боротьби з корупцією підвищує конфліктний потенціал суспільства. Рано чи пізно це призведе до того, що якийсь ображений системою працівник антикорупційного органу продасть базу даних е-декларацій, і опиниться вона в кращому випадкові на радіоринку та даркнеті, в гіршому – в вікілікс, але в будь якому випадкові – в Кремлі. Згадайте Сноудена.
У відкритих суспільствах погано спроектовані інформаційні системи публічного доступу довго не живуть, бо не витримують конкуренції. Якщо не буде переглянута сама ідея е-декларування, то скандали з непрацюючими програмами будуть траплятися під кожний звітній термін і підвищувати кількість потенційних Сноуденів.
Чи з’явиться таким чином мотивація для розвитку чого завгодно, крім репресивного апарату?
Чи будуть досягнуті таким чином всі мети числом дев’ять, перелічені в законі Про засади державної антикорупційної політики в Україні ?
Замість відповіді процитую колегу.
Kseniya Svarovski Мета боротьби з корупцією, на мою думку, є не сама боротьба, а усунення можливості та необхідності її як такої. Цю тему обговорювали на наших семінарах у Польщі від NIK, Польща пішла по принципу не боротьби, а усунення причин. Для тих кого не було з нами, повторюю, що такий орган як NIK, має контролюючі функції, але не має фіскальної функції, при виявленні недоліків, порушень вони оприлюднюють факти за допомогою незалежних ЗМІ, громадських організацій, в залежності від недоліків, порушень, залучаються відповідні органи для розслідування і винесення вироку (це так коротко). Також, на практиці показано, що чим більше контролерів, тим більше корупції, чим складніші схеми оподаткування, тим більше корупції.
Для контрасту подивіться, що каже влада на ту ж тему в Росії
- Информация о материале
Страница 279 из 2102
