Главная

Новый закон о доступном жилье — блеф

Хрущев таки был молодцом. Потому что дал жизнь своим хрущевкам — домам с малогабаритными квартирами, которые строились быстро и давались людям бесплатно. Благодаря этому в начале 60-х массово решались жилищные проблемы наших сограждан. Квартиры эконом-класса — нечто вроде хрущевок — сегодня обещают народу в виде «доступного жилья». Но это будут не бесплатные квартиры.

Что такое доступное жилье?

Министерство регионального развития и строительства заявило о начале реализации государственной программы по строительству доступного жилья. Недавно в первом чтении был принят законопроект № 4124 «Об обеспечении граждан доступным жильем». Ведь, по официальным данным, сегодня в Украине на квартирной очереди числятся более 1,2 млн граждан, а 400 тысяч имеют право на получение жилья социального назначения (то есть речь идет об очень бедных людях).

По новому закону, квартиры народ должен будет покупать. Поговаривают о цене 500-550 долларов за квадратный метр. Но люди должны оплачивать только 70% его стоимости. Остальные 30% застройщикам будут перечислять из государственного или местного бюджета. В этой связи предполагается, что государство упростит получение всех необходимых разрешений для застройщиков, обеспечит их бесплатной землей и подключением к сетям, за счет чего дома станут еще дешевле. По расчетам авторов закона, квартиры смогут получить лишь люди, стоящие на квартирной очереди. Если же площадь квартиры превышает установленные законом нормы (21 кв. м на человека плюс 10 квадратов на семью), «лишние» метры люди будут оплачивать по рыночной стоимости. В законе предполагается и возможность кредитования. Одноразовую возможность воспользоваться своим правом на доступное жилье получат «граждане, нуждающиеся в улучшении жилищных условий, среднемесячный совокупный доход которых на одного члена семьи не дает права на получение социального жилья». То есть те, чья зарплата или пенсия ниже прожиточного минимума. На 1 января 2010 г. это 825 грн для взрослого человека. Но доход людей, которые смогут получить доступное жилье, не должен превышать четырехкратного размера среднемесячной заработной платы в регионе. Если учесть, что средняя зарплата в Украине составляет 2233 грн, то доход семьи не должен быть выше 8932 грн на человека. Предположительно, для столицы эта цифра будет больше, а для регионов меньше. (Среднюю зарплату по регионам можно посмотреть на сайте Госкомстата.)

— Я — один из авторов этого закона, — объясняет «Новой» замглавы комитета Верховной Рады Украины по вопросам строительства, градостроения, жилищно-коммунального хозяйства и региональной политики Игорь Лысов (ПР). — После первого чтения депутатами было предложено около 1000 поправок. Мы их все учли и прописали. Полагаю, во втором чтении этот закон будет принят. Согласно ему, будет создан специальный государственный орган, который возьмет на себя функции заказчика. Будет и государственная поддержка для строительства инфраструктуры — школ, детских площадок и т. п. Сегодня объемы застройки регулируются бизнесом, а не местными властями. Я считаю, что проблема со строительством жилья в Украине в том, что перестала работать банковская система льготного кредитования — ипотека. Ее в одностороннем порядке прекратил Нацбанк. А ведь раньше население могло взять в банке ипотечный кредит под 9-10%. Сегодня этот процент — больше 29. Для сравнения: в Америке кредит под строительство жилья банки дают под 0,25%. В Китае — под 3,5%. На Западе существует два вида кредитования: на создание недвижимости, когда кредитуется застройщик, и для обычных людей. Процентная ставка для людей значительно меньше и максимальный срок кредитования — до 30 лет.

Реально недоступное

Министр Минрегионстроя Владимир Яцуба на вопрос корреспондента «Новой», будет ли государство давать очередникам бесплатную жилплощадь, ответил примерно следующее: «Социализм закончился. Во всем мире уже давно отказались от выделения дармового жилья. Откуда у государства возьмутся средства, чтобы всем желающим раздать по квартире? А вот создать условия, при которых каждый сможет сам или с помощью государства приобрести или построить жилье, государство должно».

Поэтому власть, дескать, идет навстречу людям и внедряет госпрограмму и закон о доступном жилье. Но вот насколько «доступное жилье» станет реально доступным для простых граждан, частично уже объяснил «Новой» нардеп Лысов. Оно и понятно: при сегодняшнем банковском кредитовании населения «доступное жилье» будет недоступным для большинства нуждающихся! Ведь кто может сразу же заплатить за пусть и удешевленную, за 70% стоимости, квартиру? В Киеве это в среднем – около $40-50 тыс за двухкомнатную. Я имею в виду простых граждан, средняя зарплата которых составляет 3-5 тыс грн (500 долларов) в месяц. Полагаю, такие деньги имеют немногие из тех, кто стоит на кварточереди. Иначе они давно бы уже приобрели себе жилье в кредит. А ведь огромное количество украинцев не стоит на квартирной очереди вообще, потому что считают ее бесполезной или элементарно не имеют на то прав (проживая в общежитии или по договору аренды).

Взять же в банке кредит мало кто рискнет. Ведь с процентной ставкой в 28% для получения кредита только в 10 тыс долларов нужно зарабатывать 900 у. е. в месяц. А за однокомнатную «доступную» надо будет выложить в 3-4 раза больше. Соответственно примерно в столько же раз больше надо зарабатывать. А гарантии, что ты всегда будешь иметь работу и не попадешь под сокращение, увольнение, в конце концов просто серьезно и надолго не заболеешь, в нашей стране ни у кого нет!

— Наверняка этот закон лоббировали строители, — считает эксперт по недвижимости Александр Бондаренко. — Им это может быть интересно, потому что сейчас не достроено много объектов.

Действительно, на 1 января 2010 г. в Украине насчитывается 4 356 объектов незавершенного строительства. Правительство планирует выделять средства на завершение строительства объектов сначала со степенью готовности 70%. Затем возьмутся за недострои со степенью готовности 50%.

Было испытано на Киеве

— Программа доступного жилья была внедрена в Киеве в качестве пилотного проекта, — говорит министр Минрегионстроя Владимир Яцуба. — И она себя оправдала благодаря руководителю Главного управления жилищного обеспечения Киева Михаилу Голице.

По словам министра, программа строительства доступного жилья «50х50», «60х40» и «70х30» действует в Киеве с 1998 г. За 12 лет существования на ее выполнение из городского бюджета было выделено 474,9 млн грн, за счет чего для льготных категорий очередников построено свыше 5 тыс квартир.

Недавно и. о. главы КГГА Александр Попов презентовал очередной жилой дом, реконструированный и сданный в эксплуатацию по такой программе: в 10-этажке по ул. Сырецкой, 32, 1-, 2- и 3-х комнатные квартиры по схеме «60 на 40» получили 77 семей, которые продолжительное время (около 20-30 лет!) стояли на квартучете. Среди них, говорят, были даже семьи участников Великой Отечественной войны (!).

«Во время следующего заседания Киевсовета депутатами будет рассмотрен проект решения об уменьшении процента долевого участия застройщиков, возводящих доступное жилье. Это позволит нам ввести схему «50 на 50», что даст возможность большему количеству людей принять участие в таком проекте и приобрести жилье по доступной стоимости», — радуется Попов.

Это решит «квартирный вопрос»?

На вопрос «Новой», как возродить строительную отрасль, четко ответил президент «Киевгорстроя» Василий Можар: «Для нас главное, чтобы население имело хорошие доходы. Тогда оно будет вкладывать все в строительство жилья, а значит, отрасль начнет развиваться».

А имеют ли сегодня украинцы «хорошие доходы»? Нет. И если уж государство смотрит на Европу, отказываясь давать народу социалистическое «дармовое жилье», тогда пусть прежде всего создаст европейские стандарты труда и заработной платы.

А пока эксперты считают, что закон не решит квартирный вопрос, но будет выгоден строителям и уже года через два принесет им большие прибыли. Мощные строительные компании будут развиваться за счет 30% доли государства. А «доступное жилье» так и останется национальной украинской мечтой.

Информация о материале

Опубликовано: 15 ноября 2010

Правозахисник Захаров: "Протестна активність зростає"

Після виборів нові Президент та уряд успадкували системні проблеми в цій сфері: масові та брутальні порушення права на справедливий суд, на захист від катувань та інших видів незаконного насильства, безпідставні затримання, бідність значної частини населення країни та інші. Дії органів влади протягом перших 6 місяців її діяльності свідчать не про наміри змінити ситуацію на краще, а про згортання навіть тих позитивних процесів, що були, і появу нових тенденцій щодо порушень прав людини і проявів неповаги до них.

Права людини в Україні у 2010 р. (короткий загальний огляд)

Після виборів нові Президент та уряд успадкували системні проблеми в цій сфері: масові та брутальні порушення права на справедливий суд, на захист від катувань та інших видів незаконного насильства, безпідставні затримання, бідність значної частини населення країни та інші. Дії органів влади протягом перших 6 місяців її діяльності свідчать не про наміри змінити ситуацію на краще, а про згортання навіть тих позитивних процесів, що були, і появу нових тенденцій щодо порушень прав людини і проявів неповаги до них.

Спостерігався різкий наступ на громадянські права та політичні свободи. Порушення свободи мирних зібрань за перші 6 місяців 2010 року були значно більшими, ніж за 2007–2009 роки разом. 25 березня Кабмін звернувся з дорученням до КМДА «вжити вичерпних заходів щодо... випередження та недопущення у подальшому проведення акцій протесту біля приміщень Адміністрації Президента України та Кабінету Міністрів України». Таке «доручення» є брутальним порушенням свободи мирних зібрань і низки статей Конституції.

Тільки в перші 100 днів нової влади засобами масової інформації лише обласного та національного рівня було оприлюднене більше 350 критичних публікацій стосовно порушень свободи мирних зібрань з боку органів внутрішніх справ за цей період. Характер та масштаб цих порушень не залишає сумнівів, що незаконні дії міліції здійснювалися за наказом керівництва МВС. Це і втручання з метою перешкодити взяти участь в мирних зібраннях, і надання переваги одній із сторін під час їх проведення, і безпідставне припинення мирних зібрань та затримання його учасників, і протиправне нереагування працівників міліції на сутички, що виникають між опонентами, і надмірне застосування сили і спеціальних засобів проти учасників мирних акцій. Прикладів можна навести дуже багато.

Міністр внутрішніх справ заявив, що для мирних зібрань треба виділити «яке-небудь велике поле на околиці Києва, де ніхто нікому не заважає». Працівники ДАЇ перешкоджали мешканцям багатьох областей доїхати до Києва на мітинг опозиції 11 травня. Автоперевізників пообіцяли залишити без ліцензії, якщо вони привезуть людей на мітинг. Жоден з національних телеканалів, окрім СТБ, про ці події не повідомляв. Взагалі, використання міліції як інструмента в боротьбі проти політичних опонентів та громадськості стало постійним явищем. Так, у Харкові 15 травня правоохоронці не дали місцевим жителям провести мирну акцію протесту у зв’язку з залишенням сміття на міських вулицях. Двох учасників акції було затримано. Під час святкування 100 днів президентства Віктора Януковича 3 червня міліція перешкоджала опозиціонерам провести акцію протесту біля палацу "Україна", де виступав президент. У той же час активісти Партії регіонів змогли спокійно провести мітинг на підтримку Януковича навпроти палацу. 8 липня ДАЇ не пропустило автобуси із членами „Фронта змін” (лідер – Арсеній Яценюк) із Запоріжжя, Миколаєва, Тернополя і Чернігова на мітинг до Києва проти проекта Податкового кодекса.27 липня міліція перешкоджала паломникам Української православної церкви Київського патріархату потрапити в Київ на святкування Хрещення Київської Руси-України. Перелік фактів втручання міліції у політичні і громадські акції можна подовжувати і подовжувати.

Як відзначають українські та міжнародні експерти, з кінця лютого 2010 року в країні помітно погіршилася ситуація зі свободою вираження поглядів. В Інтернеті та друкованих виданнях можна побачити чимало критичних матеріалів щодо дій нової адміністрації. А ось на телебаченні цензура знову з’явилася у різних формах, включаючи заборону сюжетів, у яких присутня критика чинної влади, обмеження редакційних повноважень, та видання інструкцій щодо включення або ігнорування певних політичних тем і фактів. Взагалі сірі та прісні новинні програми ТРК розповідають більше про події за кордоном, ніж в Україні. Про згортання свободи вираження поглядів свідчать також зникнення кількох гострих ток-шоу, анулювання ліцензій на мовлення двох незалежних телекомпаній TVі та 5 канал.

Кількість фізичних нападів на журналістів збільшилася протягом останніх шести місяців; у той же час реакція влади на такий розвиток подій була неадекватною: винних у скоєнні правопорушень не було притягнуто до відповідальності. 11 серпня в Харькові пропав без вісті головний редактор «Нового стилю» Василь Климентьєв. Міліція відкрила справу за фактом «навмисне вбивство», хоча тіло не було знайдено. Розслідування, на нашу думку, є млявим і неефективним.

Значно звужена політична свобода в цілому. Ректор Українського католицького університету о. Борис Гудзяк повідомив, що працівник СБУ намагався взяти в нього підпис під листом, не залишаючи копії, в якому ректор погодився би застерегти студентів від участі в будь-яких протестах, «несанкціонованих владою». Ректор УКУ навіть читати цей лист не став і оприлюднив цей факт. Проте достеменно відомо, що багато ректорів вишів подібний лист підписали. Відомо також, що окремим наказом 22 квітня цього року в районних відділах освіти в Києві і в кожній середній школі були призначені відповідальні "за надання інформації, яка стосується міської влади, а також інформаційно-аналітичних матеріалів про суспільно-політичні та резонансні події у місті та районах, зокрема надання щоденної оперативної інформації про їх перебіг у районі”. Мотив видання цього наказу простий: „посилення уваги до означеної інформації з боку адміністрації Президента України”, і ця інформація буде спрямовуватися до відділу внутрішньої політики міської державної адміністрації.

Наявність таких листів СБУ для ректорів вишів і таких наказів свідчить про бажання встановити контроль за громадським життям в цих освітніх установах. Про теж саме свідчать скарги студентів з багатьох регіонів країни, які брали участь в протестах проти нового міністра освіти, що на них здійснюють тиск. Наразі проводять тільки "профілактичні бесіди" у деканатах, але з погрозами відрахувань, якщо студенти не відмовляться від акцій протесту. Таку ж „профілактику” щодо протестних дій СБУ застосовує до активістів громадських організацій.

Ясно, що маємо справу з тою ж самою „профілактикою”, коли СБУ взяла з блогера Олега Шинкаренка письмову обіцянку, що той більше не критикуватиме владу „в різкій формі” у своєму блозі. Всі тепер знають, що СБУ не тільки читає особисті блоги, а може до автора завітати. Очевидно, що в усіх демократичних країнах застосовується негласне стеження, аби вчасно запобігти терактам чи справжнім загрозам життю публічної особи чи державній безпеці. Ані блогер, який написав слова „забити гада”, ані представники Харківської крайової організації «Спілка української молоді», що написали листа до Президента США, ані керівник представництва у Києві німецького Фонду Конрада Аденауера, Ніко Ланґе, який написав критичну статтю про перші 100 днів президентства В. Януковича, такої небезпеки не становили. Адже ні блогера, ні представників СУМу не арештували, аби потім в суді доказати злочинність їхніх дій, та й Ланґе після виснажливого 10-годинного тримання в аеропорту таки впустили в країну (хоча все ж таки Генеральна прокуратура України разом з СБУ офіційно визнали його дії „втручанням у внутрішні справи України”).

У демократичній країні подібне залякування та тиск на громадян і гостей не тільки заборонено, але й немислимо, і немає жодного місця для так званої „профілактики”.

Спостерігалися брутальні порушення права на приватність. Адміністрація Президента запровадила незаконний збір інформації про особу, грубо порушуючи Конституцію та щойно прийнятий закон про захист персональних даних (до речі, вкрай невдалий). Заступником Глави Админістрації Президента, керівником Головного управління регіональної та кадрової політики С.Скубашевським був надісланий циркуляр голові Ради міністрів АРК та головам обласних державних адміністрацій, в якому пропонувалося «з метоб отримання інформації щодо суспільно-політичної, соціально-економічної ситуації в регіонах України» до 9 липня 2010 р. «підготувати паспорти районів станом на 1 липня 2010 року (згідно встановленого формату)» та надіслати їх електронною поштою. Ці паспорти повинні оновлюватися та надсилатися щоквартально. Рубрикатор паспорту району містить 11 рубрик, серед яких окрім рубрик, що стосуються структури населення, соціально-економічних показників, соціальної сфери та інших, є рубрики 6. «Політичні парті, громадські організації, конфесійні громади», 9. «Результати минулих виборів», 10. «Керівники району, підприємств, установ, організацій, відомі та впливові люди (ті, хто впливають на політичну ситуацію» та 11. «Засоби комунікації». У рубріці 6 треба надати окрім переліків конфесійних громад, районних та міських осередків партй, громадських організацій ще й їхню чисельність, адреси, а також прізвища, ім’я та по-батькові, телефони, посаду та домашню адресу керівників. Рубрика 9 містить результати всіх виборів, починаючи з 2004 року, а також дані про фракції та групи у складі рад, включаючи персональні дані керівників, дані про вплив на раду та взаємодію з головою ради. У рубріці 10 необхідно вказати персональні дані керівників підприємств, установ, організацій та освітніх закладів району, керівників сільськогосподарських та фермерських господарств, депутатів рад, голів, їхніх зступників та секретарів сільських рад, а також так званих «впливових осіб». Серед даних, що збираються, є відомості про партійність (політичну орієнтацію) та особисту підтримку на виборах Президента України 2010 року. У рубріці 11 вказуються детальні дані про телерадіокомпанії та друковані ЗМІ, засновані в районі, зокрема, джерела фінансування.

Збирання персональної інформації провадиться, вочевидь, з метою забезпечити контроль над політичною діяльністю в країні і перевагу правлячій партії. Ту ж саму мету переслідує і «Типова угода між співзасновниками засобу масової інформації та редакцією щодо гарантій незалежності редакційної політики», яка містить вимогу до співзасновників ЗМІ «публічно оголосити про підтримку тієї чи іншої політичної сили на виборах, при цьому вказавши, яку саме політичну силу він підтримує, а також засоби такої підтримки», а до редакторів – вимогу письмово повідомляти співзасновників про членство в партії чи громадській організації. Ця типова угода між співзасновниками засобу масової інформації та редакцією складена на виконання доручення Кабміну від 26 липня 2010 р. № 45858/0/1-10, нібито націлена на забезпечення незалежності редакційної політики.

Різко змінилася політика пам’яті. Матеріали з історії політичних репресій прибрали з сайтів Президента та облдержадміністрацій. Викликає обурення нове нав’язування радянського бачення історії, реабілітація сталінізму і Сталіна, якому 5 травня в Запоріжжі поставили бюст. І лише 141 депутат Верховної Ради підтримали проект постанови, яка засуджує його встановлення. Заявляючи про бажання з’єднати країну Партія регіонів та її партнери по коаліції Блок Литвина та КПУ її фактично роз’єднують: ніщо інше не буде так розколювати країну, як подібні кроки. Те ж саме можна сказати про «доопрацювання» підручників з історії. Вже в цьому році Міністерство освіти оновило підручники для п’ятикласників. У наступному навчальному році має з’явитися перероблений посібник з новітньої історії для 11-го класу. Міносвіти відкоригувало програму з історії для 5-го класу і запропонувало відповідні зміни у підручнику «Вступ до історії України»: прибрали згадку про штучний характер голоду 1932-1933 рр., про репресії в Західній Україні в 1939 р. після захоплення її СРСР, фрагменти тексту про героїв Крут, дії УПА в роки Другої світової війни, Помаранчеву революцію. Загалом було близько 20 пропозицій щодо коригування підручника, значна частина яких стосувалася політики Російської імперії та СРСР в Україні і мала на меті сформувати неагресивний їхній образ.

Плани радикального перегляду напряму і змісту освітньої реформи, озвучені міністром освіти Дмитром Табачником, відкриття підготовчих курсів і можливість вступних іспитів до ВНЗ на старих засадах означають фактичне скасування зовнішнього незалежного оцінювання, втрату рівного доступу до вищої освіти і повернення минулих масштабів корупції в вищих навчальних закладах.

Верховна Рада розглядає низку законопроектів, які серйозно порушують права людини, і відкидає законопроекти, спрямовані на їхній захист, зокрема, прогресивний проект Кримінально-процесуального кодексу. Запропонована Президентом судова реформа порушує стандарти права на справедливий суд. Запобіжник у вигляді узгодження законопроектів з Міністерством юстиції на предмет відповідності рішенням Європейського суду з прав людини фактично не діє.

Спостерігалися репресії та насильство проти профспілкових активістів та правозахисників. Адміністрація ВАТ «Краснодонвугілля» нищила Незалежну профспілку гірників за те, що вона не надала згоди на погіршення умов оплати праці шахтарів всупереч чинному законодавству. В Херсоні побили голову обласної громадської організації Комітету виборців України, члена правління Української Гельсінської спілки з прав людини Дементія Бєлого.

Посилився адміністративний тиск органів влади на громадян, про це свідчить, зокрема, значне збільшення скарг на сваволю податкових та інших перевіряючих органів.

Зауважимо, що Президент В. Янукович неодноразово реагував в своїх виступах на факти порушення прав людини, стверджуючи, що «критика з боку опонентів є невід’ємною складовою демократичного суспільства», що «не можна економити на правах людини» і так далі. Але складається враження, що його заяви носять ритуальний характер, а слідувати цим рекомендаціям ніхто не збирається. Стаття 3 Конституції, яка проголошує, що «утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави», виглядає сьогодні звичайним лицемірством, її не збираються виконувати.

Мусимо констатувати, що ніякої реакції органів влади та місцевого самоврядування на звернення громадськості, на протести проти незаконних дій, заяви про порушення прав людини немає, вона просто їх ігнорує. Водночас протестна активність наростає. За перші 6 місяців 2010 року кількість мирних публічних зібрань приблизно на 30% перевищує їхню кількість за весь 2009 рік. Тому нова влада мусить усвідомити, що силовий тиск на суспільство тільки призведе до більш гострих конфліктів.

Для реалізації системних змін на краще в царині прав людини влада мусить поставити їх в центр державної політики. Необхідно в першу чергу посилити конституційні гарантії прав людини і основоположних свобод, ухвалити новий Кримінально-процесуальний кодекс, провести реформування судової системи і кримінальної юстиції відповідно до ухвалених раніше концепцій, змінити пріоритети інформаційної політики, ухваливши законопроекти про доступ до публічної інформації, про інформацію, про суспільне радіомовлення, про громадські організації і переглянувши законодавство та практику щодо захисту суспільної моралі. Необхідно також переробити законопроекти про безоплатну правову допомогу, про мирні зібрання, проект Кодексу про працю, які суттєво порушують права людини. Невідкладною є також необхідність введення посад спеціалізованих омбудсманів з протидії катуванням та поганому поводженню, з протидії дискримінації, з питань свободи інформації та захисту персональних даних та із захисту прав дітей, а також створення регіональних представництв Уповноваженого ВРУ з прав людини.

Информация о материале

Опубликовано: 15 ноября 2010