«Над седой равниной моря ветер тучи собирает.
Между тучами и морем гордо реет Буревестник, черной молнии подобный…»
Нижче сивих хмар у небі -- над поверхнею багниська стоїть тиша, що аж лячно. А щоб було ще страшніше, у багниська стоїть Бовдур та лякає перехожих, що прийде Хуйло потворне та наробить лиха людям.
Що таке «Хуйло потворне»? – у країні кожний знає: це гідота, немов Гітлер, але трохи ще підліша. Він – як чахлик невмирущий, бо свій розум здогадався зберігати прямо в сраці, щоб було вкрай неможливо його в голову убити…
Хуйло кружить над багнюкой, немов «Боїнг», їм же збитий в небі Лугандону. Він кричить, як порося, що деруть поза хатами: «Гройсман! Нехай гряне Гройсман!» -- сподіваючись на те, що під керівництвом тезки у країни стане гірше, ніж в полоні у рашистів…
Лише Бовдур, стоїть немов бовдур та запевнює громаду, що під його керівництвом Хуйло згине у багнюці, немов Яник у Ростові. Бо у нього є розписка, що привезли йому з Мінська, і яку він поважає більш ніж думку патріотів…
Марні сподівання Петі, що громада впала з дубу, та відбивши собі пам'ять, йому, бовдуру, повірить…
* * *
Я, звичай, не буревісник, але ставлю запитання: чому ми всі -- у багнюці, а наш Бовдур – «у шоколаді»? Може краще не очікувати дива, що Хуйла поранять в сраку закордоннії мольфари, а підтертись папірцями, що привезли Петі з Міньску, то скормити їх йому же, щоб він став державним мужем на хвилинку хуч посмертно…
Отака з’явилась мрія в світле свято Воскресіння. І тому я закликаю: «Пусть сильнее грянет буря!», що змете всіх паразитів, що нам жити заважають. Бо народ є не свинюка, мрія котрого — багнюка…
