Проффєсор антропології, дохтирь історічєскіх наук
в Донєцьком унівєрсітєтє
Народний губернатор села Малиновка
Грицько Григорович Гриценко
Іздавна так вже повелось, шо в Україні, як всігда правильно отмічали і єго привосходітільство Владімирдімирич Путєн, і його ж таки совєтнік, видний научний дєятєль Сангєльїч Дугін, жило сразу два народа. Одні - нація мирних созідающих трударєй пролєтарського проісхождєнія, устрємльонних взором своїм до Вєлікой Росії, а другі - нація агрєсівних западеньських русофобів, которі постоянно навязують пєрвим свої праворадікальні взгляди і думають, шо так і нада.
Вообщє, канєшно, якшо подивиться на сітуацию іздрєвлє, почитать історію, то ми обнаружим шо народ в Україні був ізначально один - русскій. Но, як усі ми знаєм, поляки, а пожже австріяки, обольстили значітєльну часть русскіх людей, отлучили їх от єдіной православной церкві московского патріархата і навернули в богомєрзке уніатство. Кромє того, с тєчєнієм врємєні вєлікий язик Толстого й Достоєвського значітєльной мєрой загрязнився польськими словєчками, од чого і вознік такий фєномєн як "самостаятєльна українська мова", ізначально чужда любому русскому чєловєку. От із-за цього русскі хохлов і не понімають, коли ті говорять. А поскоку хохли тоді ше були глупі і тоже не понімали русского язика, то вони подумали, шо раз не понімають русскіх, то вони оддєльний народ. От так і вознік "самостоятєльний український народ".
Но єстєствєнно, шо Вєліка Россія не могла оставацця от цього в стороні. Через якесь время вєлікороси обольстили назад значітєльну часть обольщоних поляками й австрійцями хохлов і з висоти свого інтєлєктуального развітія об'яснили їм, як ті должни себе вести. І многі дєйствітєльно согласилися й сплотились з Вєлікою Россієйю. Отак вознікли малороси. А ті малороси, які самозабвєннєє і раболєпнєє дєлали все так, як учили їх русскі, стали в свою очєрєдь новоросами.
Йшло врем'я (а воно вєгда неумолімо йде, шо би ми не робили). Росія превращалася в СССР, а новороси з росіянами всьо равно жили душа в душу. Імєнно новороси при чуткой помощі своїх вєжлівих русских братьєв установили совєцьку власть сначала в Харькові, а потом і на всій Україні. І от тоді стало харашо. Малороси с новоросами злилися з Россіюшкой в екстазє братьорства, а хохлам-западенцям оставалося тільки прикусить язика і неблагодарно пользовацця благами, шо дали їм новороси і русскі: холодільніком "Донбас", іліхтрічєством, донєцьким углєм, русскім газом, і тайно мєчтать вогнать нож у спину вєлікій Новороссії.
І таки вогнали! Як гром срєді ясного неба блимнув дев'яносто пєрвий год і розорвав на клапті Совєцький Союз.
У рєзультаті цьой гєополітічєской катастрофи, як правильно отклікнувся в своє время про распад союза Владімір Путєн, новороси оказалися в Україні, в одній страні з хохлами. Свєрх того, хохли в цій придуманій страні правили балом, навязуючи, як я писав више, своє мнєніє новоросійству.
Отдєльонні от Вєлікої Россії, новороси тільки в Україні осознали свою значимість. Вєдь каждому нормальному чєловєку кидалося в глаза, шо Україна - страна двох народів: недолюдей українців і свєрхлюдєй новоросов.
Новороси в дирявій лодці под названієм "Україна" всєгда держалися особняком. Западєнци довго оскорбляли нас безконєчними братаніями з Європой, запрєтами русского язика, переписуванієм історії і, шо саме главне, навязуванієм свого стіля жизні. І це в те врємя, коли наш малєнький, но гордий Донбас кормив усю цю недострану, тяжолою кров'ю добуваючи такий необходімий в двадцать пєрвом вєкє уголь.
Но ми всєгда, даже в труднєйших обстоятєльствах помнили, шо ми - особєнні і не забували напомнить хохлам своє мнєніє, завсєгда отстаюючи ПіСУАР, двіженіє "Донецько-Криворожська республіка", Антімайдан, Беркут, Бузину і других гєроєв.
І от, як апофєоз наших чаяній і оліцетворєніє наших надєжд, прєзідєнтом цьої самої України став наш Віктор Фьодорович Янукович. Мудрий правітєль, крепкий хозяйствєнік і больший друг Вєлікої Росії. Но не судьба була нам даже под водітєльством Януковича спасти жалке государство Україна.
Западенці, пітаємі вєковєчной ненавистью до простих новоросійських свєрхлюдєй, свергли законноізбраного прєзідєнта і установили фашистську хунту.
Такої пощочіни ми з нашою особєнностью стерпіть не змогли і пішли на давно вже назрєвші мєри - на отдєлєніє.
І от, в борьбі за Новоросію, пролівая кровь за свєтлу ідєю Єдіной і Нєдєлімой Россії, ми стали ше більш русскімі чим росіяни. Ми, новороси, как будто обновили собою всю Россію, подобно дуновєнію свєжого вєтра, шо внєзапно откриває форточку в вікні. Ми окончатєльно стали свєрхлюдьми.
Того й не удівітєльно, шо щас, коли ми вже снісходітєльно пішли на переговори з отсталими хохлами і даже подумуєм про то, шоб остацця в цій україні на наших, особих правах, нам наконєцто-таки предлагають особий стаус. Болєє того, цього особого статуса для нас трєбують от хохлов Європа і США, навєрняка понімаючи нашу особость і богоізбраность.
Наконєц у нас, обикновєнних свєрхлюдей, появилася надєжда, шо в цій їхній Україні наконєц-то все буде по-нашому. Вєдь статус свєрхчєловєка предусматрює і просвєтлєніє нізших сущєств. А посєму возможность навернуть хохлов до Россії або хоть одвернуть од Гєйропи ще єсть. І в цьому є наша вєліка свєрхчєловєчєска місія.
В цьому я не сомніваюсь.
