Недавні події в одній найкращій у світі країні сколихнули світ. Відгриміли бої зі злочинцями – корупціонерами і вбивцями, які паразитували на людській шиї, не даючи їм будувати своє майбутнє. Гендиректор старої будконтори втік аж за кордон, а виконроби розбіглися і принишкли по кутках. Поховали загиблих героїв, відзвучали траурні промови, і, окроплений святою кров'ю, постав вистражданий величний євробудмайданчик, за заснування якого гинули найкращі. Людей підтримав світ, пообіцявши допомогти кредитами, будматеріалами і консультаціями найкращих спеціалістів-професіоналів. Нові виконроби на чолі з Новим Гендиректором урочисто пообіцяли всьому світові (включно з кредиторами) і всьому народові (включно з вижилими героями), що починається зведення нового, захмарно високого і технологічно довершеного моста, що сягне аж до самого Брюсселя: «Не ваші діти чи внуки, а вже ви самі дуже скоро закрокуєте тим мостом у майбутнє. Тільки треба трохи потерпіти». Народ натхненно і радо взявся до праці, засукавши рукави…
Це виявилось зовсім не просто. Заздрісні й люті сусіди з країни Зомбабабве, де править підлий карлик Пу, вирішили будь-якою ціною зупинити будівництво. Не зупиняючись перед війною і вбивствами. Довелося відряджати найкращих будівничих на війну – обороняти своє право на будівництво власного життя. А тим часом решта будівничих, зціпивши зуби, крізь труднощі і нестатки продовжували будівництво Мосту, мріючи про щасливе майбуття. І врешті ставало все зрозумілішим - у Пу нічого не вийде...
Біда прийшла звідки не чекали - зсередини. Будівництво почало гальмувати, бо виконроби безкінечно проводили все нові й нові наради, міняли, уточнювали й знову узгоджували плани Мосту, змушували розбирати зведене і переробляти закінчене. Будматеріалів закуповувалось багато, причому найдорожчих у світі, але мулярам чомусь привозили трошки битої крихкої цегли, а в бетономішалках на відро цементу припадало десять відер піску. Зате котеджі начальства швидко нарощували поверхи і сяяли позолоченими колонами в стилі «Ампір».
Нові виконроби розтягали будматеріали по власних дачах і цупили кошти, виділені на будівництво. Потім включили до платіжної схеми нових підрядчиків, які виявились рекетирами, що перешкоджали ще попередньому будівництву, а у бригадири вибрали тих, хто ще у попередній будконторі прославився крадіжками і навіть був співучасником убивства незадоволених. Начальство вносило до платіжних відомостей своїх жінок, тещ, дітей і внуків, а будівничих звідти почали викреслювати. А Міст застиг на рівні трохи вище фундаменту, який вже пішов тріщинами, а з того, що вже сяк-так звели, почала викришуватись цегла.
Будівничі почали збиратись групами, протестувати й вимагати покарання винних.
І тоді виступив Новий Гендиректор, оголосивши, що найняв Слідчого, який жорстко розбереться з фактами крадіжок і зловживань. Слідчий хутко взявся до роботи. Він тяжко працював, збираючи докази, роблячи грізні заяви і проводячи гучні арешти. Будівничі зраділи: «Нарешті дочекалися!» і затамували подих у передчутті радикальних змін. І таки дочекалися! Слідчий одного за одним виправдовував і відпускав з вибаченнями всіх злодіїв і рекетирів, які були під підозрою, і кидав до цугундеру тих, хто боровся за заснування будмайданчика і хто викривав крадіжки й зловживання. Зате новий котедж Слідчого ріс в ширину й висоту, вражаючи багатством.
Будівничі обурились, протестуючи й вимагаючи гнати такого Слідчого геть.
- Які ж ви несправедливі, - образився Слідчий, вийшовши з виконробами до народу, - Он погляньте: ми щойно посадили на 10 років столяра Миколу, який поцупив з будівництва аж три десятидюймових цвяхи. Івана взяли на гарячому – намірявся в кишені цемент винести. А ще Степан під слідством – молоток за пазухою тримав, міг же й додому віднести!...
- Та які там три цвяхи, яка кишеня цементу?! Чому відпускаєте тих, хто вагонами той цемент краде, а цвяхи – тонами? І тих, хто винен у смертях наших людей?
- Ого, так ви вважаєте, що якщо кілька цвяхів відніс додому – це не злочин?!, - закричали виконроби, - Отак-то ви боретесь зі злочинністю. Ви ж її покриваєте!
- Так ми ж не проти боротьби зі злочинцями і крадіями. Ми проти того, щоб відпускали тих, хто краде вагонами…
- Ні, - перебив їх Слідчий, - Ви нас не зупините! Ми твердо заявляємо: боролись і далі будемо боротись з корупцією!
В очах його палав святий вогонь. Виконроби зааплодували. Найгарячіше аплодував той, на дачі якого нещодавно бачили самосвал цементу з маркуванням на кожному мішку «Міст у майбутнє».
Але тут кредитори почали прозоро висловлювати невдоволення. Гендиректор запевнив їх, що тільки на такому Слідчому будівництво й тримається, без нього розвалиться все і зразу. Кредитори відповіли, що навпаки, саме з таким Слідчим вони перспектив більше не бачать і грошей можуть більше не дати.
Та раптом виступив представник Гендиректора з терміновою заявою: тільки що відбувся замах на Слідчого: з другого поверху впала балка, яка повинна була його розчавити. Добре що Слідчий сидів у броньованому автомобілі і заздалегідь надягнутій кевларовій касці й бронежилеті… Але перед цим бачили невідомого, який стояв біля тієї балки, щось виміряючи й підраховуючи за допомогою астролябії, секстанта, тепловізора, барометра, амперметра, манометра й лічильника Гейгера. Чи це ж не доказ, що бандво незадоволене ефективною роботою Слідчого?
Кредитори якось недовірливо скривилися, а будівничі скептично примружились і почали викрикувати образливі слова на адресу виконробів Слідчого і навіть самого Гендиректора.
Але тут почувся галас – збоку підходила колона людей. Над головами вони тримали плакати з написами: «Не розхитуйте човна!», «Наш Гедиректор знає що робить!», «Не заважайте працювати Слідчому!», «Ні всепропальщикам!», «Ганьба злочинцям-корупціонерам Миколі, Івану й Степану!», «Досить критикувати виконробів – час всім єднатися для спільної справи!», «Хто проти начальства – той за ворога!».
Будівничі почали обзивати плакатоносців лизоблюдами, а плакатоносці будівничих – агентами Пу. Тут і там запахло бійкою. Начальство тихенько щезло зі сцени, подарувавши натовпу на пам'ять задоволені усмішки. Галас і суперечки тривали до сутінок…
Вранці будівничих, що прийшли на роботу, зустрів стук молотків. Виконроби вішали над прохідною величезний плакат «Хватіт скіглити! Бері лапату і роботай!»…
