„В нем также много золота, - отмечает Андрей Днепровский, - а это знак богатства, справедливости и великодушия. Человек, который изображает на своем щите столько золота, подчеркивает, что стремится к благородству поступков”
„Значок «Мерседеса» в руках кентавра - подтверждение водительских способностей премьер-министра.”
Тайны семейных гербов украинских политиков.
Коли я тільки прочитав за цей «гербарій», то першим бажанням було трохи постібатися над черговими вєлікосвєтськими маразмами нашої салонної гопоти. Але після театралізованого «Монолога вагіни» у виконанні жон нашої не по-дєцкі озабоченої дитячими проблемами «еліти» мій Пегас став, як вкопаний – на стільки його паралізувало видовище цього театру абсурду, ця тупорилість (дуже точний термін, який полюбляв застосовувати Чуковський) біснуватих від гримучого коктейлю з власної убогості, відсутності смаку і непомірного апломбу, яке вважається можливим компенсувати отим неконтрольовано розбухаючим, як монтажна піна, баблом.
І ці вбогі вже не вдовольняються, як це було раніше, салонними посиденьками, де вони б мали можливість (нам на радість) закатувати одне одного до стану повної розумової інвалідності своїми вІршами в піздньо-толстоухівському стилі чи вагінальним остроумієм дам-с. Вони вповзають на сцени наших театрів і палаців культури; і ось вже це своєрідне в своїй простоватій безпосередності „мистецтво” крутять по ящику. Приїхали? Кінцева. „Дядя Вітя – луччій прєзідєнт!..”
Мда, дядя Вітя – през конкретний. Покровітєль чиновних іскуств. Це ж чисто завдяки його озазбоченості тємою кожен, хто ще вчора писав на паркані слово „мир” з трьома помилками, тепер може збивати палкою швидко дозріваючі плоди з отого задубівшого дрєва творчості, - ці вкусні жолуді, які всяка невибаглива свиня, як відомо, зжере...
Вітя і сам не цурається європейської культур-мультур. Ну, сонети Шекспіра під тихе булькання Альбіоні на ніч, - це не зовсім в тєму, бо Вітя преться від живопісі. Але не від того трухлявого ацтою тіпа Тінторетто чи обдовбаних абсентом імпресіоністів з різнокольоровими метеликами в очах. Вітя любить живопісь для канкрєтних пацанів – герби.
Відверто кажучи я й не знав, що наша гопота так трепетно відноситься до благородної атрибутики. Цікаво, а може їм хтось сказав, що наявність герба тіпа відразу відмиває репутацію від застарілих бурих плям органічного походження?
Першого герба Віті змалювали, коли він сів губернатором. Герб, як герб. Звірі, лопухи, латинські буківки – все, як треба. Конкретно і благородно. Золото сусальне. Ну, як у типового європейського пацана. Тіпа, з нізов – до вінценосних висот. І не звернув би увагу на цей зразок геральдичного кітча, але ж і тут око зачепилося за елемент, в присутність якого спочатку просто відмовляєшся вірити – на стільки це безглуздо.
Там, на самій горі, стоїть кентаврик. Вже сам по собі цей кентаврик резервує для відповідних коментарів простір розмірами з іподром. Але й це дрібниці... Той кетаврик тримає в руці... ні, не те, що ви подумали, а значок „Мерса”. Оту заповітну зірочку, той обруч зі стрингами, який єдиний заміняє малинові штани в суспільстві, де відсутня диференціація по кольору штанів.
Мерс! Пацан має мерс... Цікаво: як коментували цей герб оті європейські пацани, у яких герби мальовані сотні років назад? Уявляю, як вони заздрили, коли бачили оту трьохпроменеву зірку, як їх жаба давила... як вони похмуро дзвонили один одному по своїм бюджетним мобілам:
- Альо, Монако? Це Монако, я вас спрашиваю? Це Ліхтенштейн на проводі. Мені квартіру Альбертика... Хто? Як це - хто... Князь в пальто!.. Ханс-Адам вас беспокоє. Нє, не той, - другой. Нє, не того – другого. Альбер? Привіт. Мені тут развєдка принесла новий гербарій з Донєцка... Уже бачив? І як тобі? Скажи, клас!.. Оце – конкретний гербарій, ото вставив нас пацан! Мерсяку захерачити – це конкретний понт. З таким гербом приїдеш кудись на тусню, - ну, там, де тебе ще не знають – всі зразу в тємі, шо приїхав реальний дворян... Та я й сам вже думаю, яке тачило вмалювати... А ти яку хочеш?.. „Порш”? Тоді – джип. Порш – Кайєн!.. Так всі круті пацани зара на джипанах разсєкають. І пробани можна льогко по бровкам об`їхати... Шо, нема джипа? Та херня вапрос. У мене пацани знайомі є, так вони тобі пятілєтку з Германії підгонять. Кузов переб`єм, ментам забашляєм, шоб круті номера дали, і будеш спакойна лохов на тротуарах шугать... Чого це вдруг – нільзя?.. А ми шо – хуже данєцкіх?.. Якшо задавим, кажеш?.. Обществєнность?.. Та пішли вони всі в жопу: у мене прокурор знакомий єсть – отмаже!
