Питання щодо визначення поняття “документ” та застосування цього поняття під час захисту клієнта у кримінальному судочинстві порушується багатьма адвокатами, які практикують та спеціалізуються саме по цій категорії правовідносин. Проте, гадаю, і юристи стикаються із проблематикою його застосування під час вирішення спорів в інших судових провадженнях.
Цікаво, що з цього приводу “думає” Верховний Суд України? Адже висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду України, є обов’язковими для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. А висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду України, враховуються іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права (ст. 13 Закону України “Про забезпечення права на справедливий суд”).
Розглянемо вказане питання на прикладі Постанови Верховного Суду України від 09.07.2015 у справі щодо ОСОБА_1 за її заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 січня 2015 року.
Згідно з вироком Снигурівського районного суду Миколаївської області від 14 травня 2013 року ОСОБА_1 визнано винуватою у вчиненні службового підроблення, яке полягало у внесенні до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, складанні і видачі нею як службовою особою завідомо неправдивих офіційних документів, за пособництва ОСОБА_2, справу щодо якої закрито у зв’язку із закінченням строку давності.
ОСОБА_1 з жовтня 2003 року, обіймаючи посаду завідувача поліклінічним відділенням, у період з 2 січня 2004 року по 4 січня 2006 року будучи головою лікарсько-консультативної комісії, виконуючи обов’язки лікаря-терапевта, всупереч вимог Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.02.1992 №83, Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою КМ України від 03.12.2009 №1317 та інших нормативних актів, у вказаний період часу в службових кабінетах поліклініки складала завідомо неправдиві офіційні медичні документи – виписки з медичної карти амбулаторного, (стаціонарного) хворого, які видавала для МСЕК з метою підтвердження факту лікування особи під контролем лікаря у певний період в умовах стаціонару медичного закладу.
Одночасно ці завідомо неправдиві відомості ОСОБА_1 вносила до направлень на МСЕК і вони слугували підтвердженням наявності у відповідної особи (загалом 65 осіб) стійкого захворювання, яке залишалося таким, незважаючи на проведення цій особі всіх необхідних медичних заходів для відновлення здоров’я.
Ці дані ОСОБА_1 підтверджувала результатами обстежень, які насправді не проводились, від імені інших лікарів, що за її вказівкою вносили підпорядковані їй медичні сестри. На підставі недостовірних медичних документів МСЕК було прийнято рішення про встановлення особам групи інвалідності. А тим особам після їх звернення управлінням Пенсійного фонду України у Миколаївської області було призначено та виплачено пенсію по інвалідності.
У заяві про перегляд судового рішення засуджена ОСОБА_1 вказувала, що касаційний суд помилково визнав офіційними документами виписки з медичних карт і направлення на МСЕК, які не спричиняють і не здатні спричинити будь-яких наслідків правового характеру, хоча складені належним чином і містять необхідні реквізити, оскільки слугують для реалізації права хворого лише на звернення до МСЕК, яка самостійно приймає рішення про встановлення або невстановлення інвалідності.
Верховний Суд України зазначив, що у відповідності із Законом України від 02.10.1992 № 2657-ХІІ «Про інформацію» документ - матеріальний носій, що містить інформацію, основними функціями якого є її збереження та передавання у часі та просторі, а інформація – будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді (стаття 1 цього Закону).
Цивільний процесуальний кодекс України 2004 року до фактів, що мають юридичне значення, відносить ті з них, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб (стаття 256 Кодексу).
Примітка до статті 358 Кримінального кодексу України під офіційним документом розуміє документи, що містять зафіксовану на будь-яких матеріальних носіях інформацію, яка підтверджує чи посвідчує певні події, явища або факти, які спричинили чи здатні спричинити наслідки правового характеру, чи може бути використана як документи-докази у правозастосовній діяльності, що складаються, видаються чи посвідчуються повноважними (компетентними) особами органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, юридичних осіб незалежно від форми власності та організаційно-правової форми, а також окремими громадянами, у тому числі самозайнятими особами, яким законом надано право у зв'язку з їх професійною чи службовою діяльністю складати, видавати чи посвідчувати певні види документів, що складені з дотриманням визначених законом форм і містять передбачені законом реквізити.
Виписку з медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого (форма № 027/о) та направлення на МСЕК (форма № 088/о) наказом МОЗ України від 29.12.2000 № 369 віднесено до переліку медичної облікової документації, що використовується в стаціонарах та поліклініках (амбулаторіях).
У випадку з ОСОБА_1 форма № 027/о заповнюється та підписується лікарем, тобто складається повноважною особою юридичної особи, при направленні хворого на консультацію в інші заклади охорони здоров’я, на стаціонарне лікування та при виписці зі стаціонару або у випадку смерті хворого. Вона призначена для взаємообміну інформацією закладів охорони здоров’я щодо діагнозу, перебігу захворювання, стану хворого при направленні (виписці), проведенні досліджень, консультацій в інших закладах охорони здоров’я, щодо лікування, диспансерного спостереження та інших рекомендацій хворому.
Форма № 088/о заповнюється лікуючим лікарем, підписується головою і членами лікарсько-консультаційної комісії (ЛКК) та засвідчує підстави для направлення на МСЕК (зокрема, наявність ознак інвалідності), відомості про історію розвитку захворювання, про тимчасову втрату працездатності за останні 12 місяців, про професію та умови праці, а також стан хворого на час направлення на МСЕК, його діагноз і дані медичних досліджень.
Отже, інформація, що міститься в обох документах, посвідчує факти, що здатні спричинити наслідки правового характеру, а саме — можливість реалізації особою її прав у сфері охорони здоров'я та соціального забезпечення, а тому висновок суду касаційної інстанції у справі ОСОБА_1 про те, що виписки з медичних карт і направлення на МСЕК є офіційними документами є правильним.
Якщо ж інший документ, наприклад, такий як акт приймання-передачі обсягу виконаних робіт, теж містить неправдиві відомості, але які стосуються тільки часу виконання робіт і дати складення акту, то він, по-перше, викладається в довільній формі, по-друге, не має реквізитів, притаманних офіційним документам і, по-третє, підтверджує дійсний факт виконання робіт із благоустрою сміттєзвалища як благодійної допомоги громаді села, що не спричинив наслідків правового характеру.
Тому при встановленні ознак офіційного документа як предмета злочину слід керуватися такими критеріями:
1) документ має бути складено, видано чи посвідчено відповідною особою в межах її професійної чи службової компетенції за визначеною законом формою та з належними реквізитами;
2) зафіксована в такому документі інформація повинна мати юридично значущий характер – підтверджені чи засвідчені нею конкретні події, явища або факти мають спричиняти чи бути здатними спричинити наслідки правового характеру у вигляді виникнення (реалізації), зміни або припинення певних прав та/або обов’язків.
Невідповідність документа хоча б одному з наведених критеріїв перешкоджає визнанню його офіційним.
Звісно, що Верховний Суд України своє постановою відмовив в задоволенні заяви ОСОБА_1. Проте гадаю, що думка суду стане в нагоді практикуючим юристам та адвокатам при вирішення спірних питань, пов'язаних із документами.
