Попри те, що антикорупційна реформа в Україні таки стартувала, більшість українців вже встигли в ній розчаруватися.
І ніби прийнятий закон про запобігання корупції. У муках народжені спеціальні антикорупційні органи – НАЗК, НАБУ, САП. Чиновники вдень і вночі пітніють над е-деклараціями,
А корупція все так само вперто не те що не відступає – навіть не рушить з місця. Хіба що прогресує.
Причин такого становища називають багато. І тут можна було б згадати приказку про тих, хто шукає причини невдач, і тих, хто намагається з ними боротися. Проте, одну із них заперечувати доволі важко – мова про українські суди, які тягнуть боротьбу з корупцією на дно.
Проте в кінці тунелю проявляється світло: парламентський комітет з протидії корупції підтримав законопроект про антикорупційний суд.
Найслабшою ланкою у боротьбі з корупцією вважає українські суди директор НАБУ Артем Ситник.
Нещодавно в ході звіту про результати діяльності НАБУ за півроку він оголосив вельми промовисту статистику, яка вдало ілюструє його позицію: «До суду скеровано 50 справ, загальна сума предмету злочину в яких складає 1,7 мільярдів гривень. Однак у стадії розгляду перебуває всього 23 провадження, щодо 12-ти судовий розгляд навіть не розпочинався».
Як би невтішно це не звучало, але з такою позицією не погодитись важко.
У правовій державі, якою позиціонує себе Україна, останнє слово належить саме суду. І як не старалися борці з корупцією, але коли суд довго мовчить, проблеми, що не вирішуються, перетворюються у такий собі сніговий ком. Зрештою він виростає у велетня, здолати якого майже неможливо. А робота антикорупційних органів у таких випадках зводиться нанівець.
Втім, поруч із перевагами створення антикорупційних судів в Україні, основною з яких є розвантаження судів загальної юрисдикції та пришвидшення розгляду справ про корупцію, існують і свої недоліки.
Найбільше запитань викликає те, що практика створення таких судів серед європейських країн є малопоширеною: подібні суди існують лише в Хорватії, Словаччині та Болгарії – і за результатами моніторингу їхньої діяльності не дає бажаних результатів.
В той же час, подібні суди є достатньо ефективними в середньо- і висококорумпованих країнах світу, до яких слід відносити і Україну.
Таким чином, враховуючи ідею «проміжного характеру» антикорупційних судів в нашій країні, необхідність діяльності яких повинна зникнути з часом, а також високий рівень корупції в Україні, ризик створення таких інституцій можна вважати виправданим.
Ця теза на даний момент визнана Україною і на законодавчому рівні. Так, старт судовій реформі заклало прийняття закону «Про судоустрій і статус суддів«, який набув чинності 30 вересня. Саме цим документом передбачено створення Вищого антикорупційного суду – стаття 31 закону.
Відповідно до 16-го пункту «Прикінцевих та перехідних положень» цього акту конкурс на посади суддів антикорупційного суду має бути оголошений протягом 12 місяців з дня набрання чинності законом, що визначає спеціальні вимоги до кандидатів на відповідні посади.
Однак проблема в полягає в тому, що наразі такого закону в Україні наразі просто не існує.
1 лютого 2017 року в стінах парламенту було зареєстровано проект закону №6011 «Про антикорупційні суди», у якому прописано не тільки завдання та структуру антикорупційного суду, але й механізми відбору самих «антикорупційних суддів». А вже 22 лютого, Комітет Верховної Ради з питань протидії та запобігання корупції схвалив цей законопроект.
Отже, основними тезами вищезазначеного документа є:
1) Створення системи антикорупційних судів у складі Вищого антикорупційного суду та Антикорупційної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду України (далі – Антикорупційна палата), яким будуть підслідні справи НАБУ та САП;
2) Вищий антикорупційний суд складається не більше як з 70 судів та здійснює правосуддя як суд першої інстанції у справах, підслідних НАБУ;
3) У Вищому антикорупційному суді рішенням зборів суддів цього суду утворюються палата слідчих суддів, апеляційна палата та інші судові палати. Кількісний та персональний склад судових палат визначають збори суддів Вищого антикорупційного суду;
4)Антикорупційна палата (не менше як 30 судів) діє для перегляду вироків та ухвал Вищого антикорупційного суду, якими було закінчено розгляд справи по суті, у Касаційному кримінальну суді Верховного Суду;
5) Антикорупційна палата має адміністративну автономію в межах Верховного Cуду та Касаційного кримінального суду Верховного Суду;
6) Суддею антикорупційного суду може стати громадянин України, не молодший за 30 і не старший за 65 років, який володіє державною мовою, має вищу юридичну освіту і досвід роботи в суді, прокуратурі, в науці або ж адвокатом не менше 10 років, і який здав іспит та пройшов співбесіду;
7) В основному процедура відбору антикорупційних суддів залишилася ідентичною для суддів Верховного Суду. Однак є і нововведення. Для антикорупційних суддів буде діяти спеціальна комісія, до якої можуть входити і міжнародні експерти. У відборі суддів в антикорупційні суди також братиме участь Громадська рада доброчесності;
8) Суддям антикорупційних судів пропонується надавати цілодобову охорону, а також встановити високу заробітну платню.
Таким чином, половину процедурного шляху до свого прийняття законопроект про антикорупційні суди вже пройшов. Тепер своє рішення стосовно цього документу повинен прийняти профільний парламентський комітет з питань правової політики і правосуддя.
Далі – рішення за самими парламентарями.
Отже, будемо сподіватися, що ідея створення антикорупційних судів виправдає себе, і вони дійсно стануть тим елементом вже майже зібраного пазлу, якого так не вистачає сьогодні у загальній картині боротьби із найбільшим внутрішнім злом України – корупцією.
