Через півроку після виборів до парламенту можемо констатувати: політична корупція, яка панувала у Верховній Раді останні двадцять років, нікуди не зникла. Епопеї з голосуванням окремих фракцій на зміни до закону про Антикорупційне бюро та законопроект щодо позбавлення Коломойського контролю над Укранфтою знову оголив усі старі проблеми першого парламенту, обраного після Революції Гідності.
Верховна Рада, як і перед Майданом, продовжує існувати як майданчик для протистояння олігархів.
І головна причина такого ганебного явища криється в самому українському законодавстві, яке фактично змушує політичні партії звертатися з протягнутою рукою до представників великого бізнесу.
На думку українських та міжнародних експертів у сфері виборчого законодавства, єдиною зброєю, яка може подолати політичну корупцію, є державне фінансування політичних партій та виборчих кампаній в зв'язці з одночасним радикальним збільшенням рівня контролю над партійними фінансами.
Іншими словами, потрібно, з одного боку, надати партіям з найбільшою народною підтримкою можливість існувати без фінансових ін'єкцій з боку бізнесу, а з іншого – максимально обмежити можливість впливу бізнесу на самі партії.
Як це працюватиме?
Сьогодні ряд українських та міжнародних інституцій працюють над створенням нового закону про фінансування політичних партій. Він пропонує радикальні зміни правил гри на українському політичному полі та містить реальні важелі впливу на партії. Вперше концепція законопроекту була презентована на круглому столі «Державне фінансування партій – як покласти край політичній корупції?», що пройшов 19 лютого у готелі «Київ».
Концепція, з якою продовжують працювати експерти та депутати, передбачає, що право на державне фінансування отримують не лише парламентські партії, але й ті, що набрали значний рівень підтримки громадян, проте не подолали прохідний бар'єр.
Наприклад, до категорії фінансованих можуть потрапити партії, що набрали на останніх виборах принаймні на один або два відсотка менше за тих, хто потрапив до парламенту. Це дозволить розвиватись молодим партіям, які поки не мають достатнього рівня підтримки в суспільстві, але мають потенціал до його збільшення. На рівень підтримки впливатиме і результат партій на місцевих виборах.
Ці партії отримають кошти у двох формах:
а) формі щорічного фінансування статутної діяльності партій, не пов'язаної з їх участю у загальнодержавних та місцевих виборах;
б) часткового відшкодування витрат партії на передвиборну агітацію.
Одночасно з введенням державного фінансування закон має заборонити або обмежити інші форми фінансування партій, які раніше використовувалися олігархами для політичного підкупу. Зокрема, закон заборонить приймати кошти від незареєстрованих громадських об'єднань, а також доходи від цінних паперів. Радикально зменшиться максимальний розмір внеску від фізичних та юридичних осіб у партійну касу.
З іншого боку, аби унеможливити використання владними партіями свого службового становища для отримання коштів у партійну казну, планується унеможливлення отримання внесків від державних чи комунальних підприємств та постачальників робіт, товарів і послуг за бюджетні кошти.
Контроль за витратами коштів передбачається за допомогою щорічного звітування партій перед спеціальним уповноваженим органом про власне майно, доходи, видатки та зобов'язання фінансового характеру. Слідкувати за правдивістю викладених у звіті цифр будуть незалежні зовнішні аудитори, що періодично проводитимуть загальний аудит усіх фінансових документів партій.
Важливо й передбачити, що робити, якщо партія порушує законодавство.
Тому також слід передбачити припинення державного фінансування партії у разі виявлення нецільового використання бюджетних коштів, неподання звітності або отримання внесків і заборонених джерел у великому обсязі.
Скільки це коштує?
Законопроект громадськості радикальним чином міняє ситуацію у сфері прозорості та підзвітності партій перед виборцями. Зробивши партії прозорими, ми зможемо мінімізувати політичну корупцію і знищити сотні корупційних схем, що працюють у зв'язці з парламентом.
Законопроектом передбачається, що загальний щорічний обсяг державного фінансування політичних партій становить 1% мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня року, що передує року виділення коштів, помноженого на кількість громадян, включених до списку виборців на останніх чергових виборах народних депутатів України.
За оцінками експертів, якби щорічне державне фінансування політичних партій було запроваджене з 1 січня 2015 року, то його загальний обсяг становив би 441.216.419,7 гривень – 0.01*1218 гривень*36.224.665 виборців. Або по 10 гривень 30 копійок з кожного громадянина України, що є невеликою ціною за те, щоб українські політичні партії почали працювати на народ.
Такий обсяг щорічного державного фінансування партій є значно меншим за обсяги, які щорічно виділяються партіям в Польщі, Іспанії, Франції, Латвії та ряді інших країн Європи.
Витративши відносно незначну суму для фінансування партій, ми могли би зекономити багато мільярдів бюджетних коштів.
Для прикладу, збитки тільки за справою Укрнафти, яку депутати ніяк не можуть повернути під контроль держави, прокуратура оцінює в 640 мільйонів гривень. Зупинивши всього одну схему, що продовжує існувати за рахунок політичної корумпованості українських парламентарів, бюджет отримав би в півтора рази більше коштів, ніж було би витрачено.
При цьому таких схем – щонайменше десятки.
Очевидно, що ми не зможемо повністю позбутися ганебного явища політичної корупції та обслуговування інтересів олігархів серед депутатів восьмого скликання – але ми можемо зменшити її рівень.
Наше завдання – впровадити в життя такий механізм фінансування політичних партій, який дозволив би депутатам займатися законотворчістю, а не ходити з протягнутою рукою до олігархів.
Віктор Таран, експерт Центру політичних студій та аналітики, менеджер групи «Публічні фінанси» Реанімаційного Пакету Реформ, Олександр Кульчицький, експерт Центру політичних студій та аналітики, спеціально для УП
